2.2 Розширене відтворення основних фондів

амортизація відтворення ремонт основний фонд

Під терміном “основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з моральним або фізичним зносом. Просте і розширене відтворення основних робочих фондів відбувається у безперервному процесі здійснення взаємозв'язаних різних його форм - ремонту, модернізації та зміни окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції і розширення діючих цехів, виробництв і підприємств в цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об'єктів. При цьому необхідною передумовою нормального перебігу відтворювальних процесів слугують постійний облік ступеня спрацювання (старіння) та амортизації основних фондів.

Амортизація основних фондів є важливою складовою фінансової політики держави. Річ у тому, що амортизаційні відрахування входять до собівартості продукції, знижуючи прибуток, тобто оподатковувану частину виручки підприємства. Таким чином, підприємства, які успішно господарюють, зацікавлені в збільшенні норм амортизації. У цьому випадку знижується оподаткування тієї частини фінансових надходжень підприємства, що йде на технічне переозброєння підприємства. До того ж скорочується термін амортизації, тобто період, протягом якого підприємство може обновити свої засоби виробництва. Отже, норма амортизації є своєрідним компромісом між державою і підприємством із приводу податкових виплат.

1. Амортизація основних фондів

1.1 Поняття та сутність амортизації основних фондів

Амортизація - це поступове перенесення вартості основних фондів на вироблену продукцію для накопичення коштів на повне їх відновлення (реновацію).

Грошовим вираженням розміру амортизації є амортизаційні відрахування, що відповідають ступеню спрацювання основних фондів.

Амортизаційні відрахування є важливою частиною поточних витрат на виробництво продукції (вони вносяться у собівартість) і фінансових ресурсів народного господарства. Система амортизації відіграє важливу роль в економічному механізмі, виконуючи такі функції:

формування фондів для повного відновлення основних фондів, що вибувають, після закінчення терміну їх придатності (забезпечення простого відтворення);

накопичення коштів для розширеного відтворення;

створення системи планово-фінансових нормативів, необхідних для планування народногосподарських пропорцій відтворення основних фондів і розподілу ресурсів обладнання;

створення системи госпрозрахункових нормативів, які використовуються у розрахунках собівартості, прибутку і рентабельності;

створення фонду розвитку виробництва, науки і техніки;

стимулювання більш швидкого відновлення основних фондів.

Якщо раніше амортизаційні відрахування складалися з двох частин (повне відновлення і капітальний ремонт), то тепер капітальний ремонт, як і інші види ремонту, здійснюється за рахунок поточних витрат виробництва. Відповідно до чинного законодавства, у випадку якщо витрати на ремонт перевищують 5% балансової вартості всіх основних фондів, то їх відносять на збільшення балансової вартості основних фондів.

Амортизація здійснюється на основі річних норм амортизаційних відрахувань. Під нормою амортизаційних відрахувань розуміють частку вартості основних фондів, що має бути перенесена на готову продукцію протягом року. Норми амортизації встановлюються державою у відсотках від вартості основних фондів.[7]

Згідно з внесенням змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 24 грудня 2002 року з 1 січня 2004 року норми амортизації встановлені для чотирьох груп основних фондів:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти і передавальні пристрої, капітальні витрати на поліпшення земель;

група 2 - транспортні засоби, у тому числі вантажні і легкові машини, меблі, офісне обладнання, побутові електромеханічні прилади й інструменти;

група 3 - інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1, 2 і 4, включаючи сільськогосподарські машини, худобу і насадження;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду (кварталу) в такому розмірі: 1-ша група - 2%; 2-га група - 10%; 3-тя група - 6%; 4-та група - 15% .

У загальному вигляді платник податку може приймати рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують норм, визначених цим підпунктом.[10]

Кругообіг вартості основних фондів - це безперервний і послідовний рух вартості у сфері матеріального виробництва.

На першій стадії основні фонди як носії споживчої вартості цілком беруть участь у створенні продукції, а у формуванні її вартості частково, у міру того, як основні фонди втрачають споживчі властивості.

Друга стадія - вартість основних фондів, яка через амортизаційні відрахування входить до собівартості новоствореної продукції, поступово повертається на підприємство в міру реалізації випущеної продукції. На підприємстві починає накопичуватися амортизаційний фонд для реновації основних фондів, тобто придбання нового обладнання в майбутньому замість зношеного.

Третя стадія - після повної амортизації купуються нові засоби виробництва і вилучаються старі.

1.2 Методи амортизації основних фондів

У практиці господарювання різних країн використовуються такі методи амортизації:

прямолінійний (рівномірний);

дегресивний;

прогресивний;

виробничий.

Прямолінійна амортизація (амортизація рівними сумами за рік): витрати на придбання або виробництво об'єкта списуються рівномірно, виходячи з очікуваного терміну використання об'єкта основних засобів. При цьому норма і сума амортизаційних відрахувань залишаються незмінними протягом періоду амортизації.

Дегресивна амортизація (амортизація зі зменшенням сум за рік): у перші роки використання об'єкта на витрати списуються більш вагомі суми, ніж у наступні роки. Розрізняють такі форми дегресивної амортизації: зменшення залишкової вартості (геометрично-дегресивний метод), арифметично-дегресивний (кумулятивний) метод, методи зменшуваного залишку, прискореного зменшення залишкової вартості й амортизація на основі ступеневих знижуваних ставок.

При геометрично-дегресивному методі амортизація розраховується за допомогою застосування твердої відсоткової ставки амортизації до останньої залишкової вартості об'єкта (амортизація на основі залишкової вартості). У даному випадку амортизаційні відрахування поступово зменшуються, повне списання вартості основних фондів не відбувається ніколи. Відрахування завжди менші від залишкової вартості (навіть вартості металобрухту).

Згідно з арифметично-дегресивним (кумулятивним) методом річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, і кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується як відношення кількості років, що залишаються до кінця очікуваного терміну використання об'єкта основних засобів, до суми кількості років його корисного використання. Для цього методу характерно, що величина річних відрахувань зменшується, і до кінця терміну використання відбувається повне списання вартості.[2]

Метод зменшуваного залишку полягає в тому, що застосовується тверда норма амортизації, а база розрахунку амортизації прив'язується до балансової вартості, однак балансовою вартістю вважається не повна первісна вартість на початок звітного періоду, а залишкова вартість. Зокрема, елементи даного методу використовуються сьогодні в Україні.

Відповідно до методу прискореного зменшення залишкової вартості річна норма амортизації розраховується виходячи з терміну корисного використання об'єкта і подвоюється. Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року і річної норми амортизації.

Поряд із вищезгаданими методами до дегресивної амортизації можна віднести метод на основі ступеневих ставок, що знижуються. Даний спосіб передбачає тверді амортизаційні ставки, що знижуються дегресивно при збільшенні терміну корисної служби об'єкта.

Прогресивна амортизація (амортизація в зростаючих сумах за рік): на початку використання об'єкта на витрати списується менша сума, ніж наприкінці терміну корисної служби. Нарахування амортизації здійснюється за аналогією до дегресивної амортизації, але зі зростанням регулярної суми амортизації.

Виробнича амортизація (амортизація залежно від виробітку і ступеня експлуатації об'єкта): на відміну від розглянутих методів амортизації, пов'язаних із фактором часу, при застосуванні даного методу для вихідної величини розраховується квота амортизації, що залежить від продуктивності. Списання на основі цього методу найбільш наближається до фактичного технічного зменшення вартості об'єкта. Застосування цього методу економічно виправдано у випадку значних коливань у виробітку, а також у випадку можливості визначення обсягу виробітку за рік.

Запропоновані вище методи можна поділити на неприскорені і прискорені.

Неприскореною амортизацією слід вважати таку систему її нарахування, яка забезпечує протягом усього економічно раціонального терміну служби засобів праці максимальну відповідальність накопиченої суми амортизаційних відрахувань дійсним темпам втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості. З цього можна зробити висновок, що тривалість амортизаційного періоду при застосуванні неприскореної амортизації повинна дорівнювати економічно раціональному терміну служби засобів праці. Крім цього, в умовах високих темпів інфляції слід забезпечувати своєчасну і повну індексацію основних фондів.

З огляду на дані особливості, до неприскореної амортизації можна віднести прямолінійний і виробничий методи її нарахування.

Прямолінійний метод орієнтований на рівномірне фізичне і моральне зношування основних фондів. Таке допущення є цілком правомірним стосовно фізичного спрацювання. Однак інакше стоїть справа щодо морального зношення. Моральне зношення основних фондів здебільшого відбувається прискореними темпами, а не рівномірними, як це передбачено в нормах амортизаційних відрахувань. Тому підприємцю необхідно мати амортизаційні відрахування, які б забезпечували йому можливість заміни існуючих основних фондів за умов їх прискореного морального зношення.

До недоліків рівномірного нарахування амортизації слід віднести свідомо фіксовану незмінну величину амортизаційного періоду;

недостатній стимулюючий вплив на підвищення ефективності використання основного капіталу;

можливість недоамортизації у зв'язку з недостатнім урахуванням впливу морального зношення;

недостатнє врахування умов внутрішнього використання

основного капіталу.

Прискореною амортизацією слід вважати таку систему її нарахування і порядок переоцінки засобів праці, за яких протягом перших років або всього амортизаційного періоду забезпечується випереджальне зростання накопиченої суми амортизаційних відрахувань порівняно з дійсними темпами втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості. З її допомогою пом'якшується жорсткість неприскорених методів амортизації. За умови, що амортизаційний період дорівнює економічно раціональному терміну служби засобів праці, дегресивні методи амортизації також можна віднести до неприскорених методів. У випадку ж застосування підприємством занижених термінів корисного використання засобів праці всі розглянуті методи амортизації є прискореними.

Переваги прискореної амортизації можна аналізувати у двох аспектах:

більш швидке відтворення основних фондів;

зниження податкового преса для підприємства.

В умовах ринкової економіки необхідно постійно стежити за конкурентоспроможністю продукції. Отже, виробник має завжди бути готовим до швидкого переходу на більш прогресивну або економічну технологію. Частину потреби в капітальних вкладеннях на це виробник покриває за рахунок амортизаційних накопичень, що при прискореному методі амортизації дає можливість тільки за перші три роки експлуатації основного капіталу забезпечити понад 50% вартості техніки, яка замінюється. Прискорена амортизація дає можливість більш повно врахувати моральне зношення і знизити можливість переамортизації.

У той же час політика прискореної амортизації є важливим інструментом активізації інвестиційної діяльності підприємств, створює можливість стимулювати поновлення продукції і виробничого апарату.[1]

У США внаслідок скорочення тривалості амортизаційних періодів і зростання масштабів прискореної амортизації за останні 30 років (з 1971р.) промислові підприємства одержали можливість за рахунок амортизаційних відрахувань фінансувати близько 70% інвестицій, прискорилося відновлення виробництва. У Франції підприємства щорічно виділяють на амортизацію в середньому до 8% валового національного доходу, а валові інвестиції в основний капітал більш ніж на 60% фінансуються за рахунок амортизаційних відрахувань.[3]

Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів, що не знаходяться в обігу, відрізняється від амортизації інших елементів основних фондів. Підприємствам рекомендується самостійно вирішувати питання про вибір методів і норм амортизації. Для амортизації «малоцінки» можуть використовуватися такі методи:

прямолінійний;

виробничий;

списання 100% вартості, що амортизується, у першому місяці використання;

списання 50% вартості, що амортизується, у першому місяці використання, а решта 50% - у місяці списання їх з балансу.

Для цілей оподаткування вартість «малоцінки» можна не амортизувати, а включати у валові витрати [14].

Відповідно до Концепції амортизаційної політики, затвердженої 7 березня 2001 року, залежно від сфери застосування і мети виділяють дві основні функції амортизації:

економічну;

податкову (фіскальну).

Економічна функція амортизації полягає у фактичній компенсації коштів, витрачених на придбання основних фондів. Таким чином, метою економічної амортизації має бути визначення дійсних витрат підприємства, пов'язаних з повним відтворенням засобів праці, а отже, і собівартості продукції (послуг). Амортизаційні відрахування в даному випадку відображають реальне знецінювання основного капіталу в процесі виробництва і відносяться на витрати діяльності суб'єктів господарювання. Економічна амортизація повинна використовуватися в межах управлінського обліку, причому керівники підприємств можуть вибирати норми і правила нарахування самостійно.

В економічній амортизації тривалість амортизаційного періоду повинна відповідати фактичному терміну служби до списання або вибуття конкретного засобу праці на кожному підприємстві. Цей період у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» від 18 травня 2000 р. названо строком корисного використання (експлуатації). Фактична тривалість служби до списання конкретного засобу праці може бути економічно раціональною, що найбільше вигідно для підприємства, або , з різних причин може відрізнятися від неї в будь-який бік.

Податкова функція амортизації полягає у фінансовій компенсації основного капіталу за рахунок зменшення оподатковуваного прибутку на суму амортизаційних відрахувань і одержання податкової знижки. Сфера застосування фіскальної амортизації встановлюється чинним Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Саме через податкову амортизацію має здійснюватися державне регулювання інвестиційної діяльності і рівня оподаткування прибутку підприємства. Фіскальна амортизація має суворо регламентуватися і нараховуватися в точній відповідності до норм і правил, встановлених законодавчо. Вона повинна визначати максимально можливу суму амортизаційних відрахувань підприємства за певний період, від якого залежить сума податку на прибуток. Відповідно до фіскальної функції тривалість амортизаційного періоду повинна бути орієнтована на найбільш ймовірне значення економічно раціонального терміну служби засобів праці даного виду в середніх умовах їх використання. [19]

2. Відтворення і ремонт основних фондів

Размещено на http://www.allbest.ru/

3

Рис. 2.1 Види фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння засобів праці та форми їх усунення

Під терміном “амортизація” основних фондів і нематеріальних активів, згідно з Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизації відрахувань, установлених законодавством [11].

Амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, що були зайняті на виготовлення таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів. Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшої реалізації іншим платникам податку чи їх використання у виробництві інших основних фондів, призначених для подальшої реалізації іншим платникам податку.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду у такому розмірі:

Група 1 - 2 відсотків;

Група 2 - 10 відсотків;

Група 3 - 6 відсотків;

Група 4 - 15 відсотків.

Суми амортизаційних відрахувань вилученню до бюджету не підлягають.

Для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками виходячи з його первісної вартості з урахуванням індексації протягом строку, який визначається платником податку самостійно виходячи із строку корисного використання таких нематеріальних активів або строку діяльності платника податку, але не більше 10 років безперервної експлуатації [13].

Амортизаційні відрахування провадяться до досягнення залишковою вартістю нематеріального активу нульового значення.

Щорічна індексація балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

(2.2)

де І_(а-1) - індекс інфляції року, за результатом якого проводиться індексація. Якщо значення К_і не перевищує одиниці, індексація не провадиться.

У разі коли застосовується коефіцієнт індексації, капітальний доход вираховується у сумі, що дорівнює різниці між балансовою вартістю відповідної групи основних фондів, визначеною на початок звітного року із застосуванням коефіцієнта індексації і балансовою вартістю такої групи основних фондів до такої індексації.

Зазначений капітальний доход належить до складу валових доходів платника податку кожного звітного кварталу року в сумі, яка дорівнює одній четверті відсотка річної норми амортизації відповідної групи основних фондів від суми капітального доходу такої групи.

При застосуванні прискореного методу амортизації коефіцієнт індексації не застосовується.

Платник податку може самостійно прийняти рішення про застосування прискореного методу амортизації основних фондів групи 3, придбаних після набуття чинності цим Законом за такими нормами:

1-й рік експлуатації - 15 відсотків;

2-й рік експлуатації - 30 відсотків;

3-й рік експлуатації - 20 відсотків;

4-й рік експлуатації - 15 відсотків;

5-й рік експлуатації - 10 відсотків;

6-й рік експлуатації - 5 відсотків;

7-й рік експлуатації - 5 відсотків.

Зазначене рішення не може бути прийняте платниками податку, що випускають продукцію, ціни на які встановлюються державою.

Облік таких основних фондів ведеться окремо по кожному об'єкту. Амортизаційні відрахування нараховуються на балансову вартість таких об'єктів, яка дорівнює їх первісній вартості, збільшеній на суму витрат, пов'язаних із поліпшенням таких фондів, у порядку, передбаченому законодавством.

Платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрати пов'язані з поточним і капітальним ремонтом, реконструкцією, модернізацією, технічним переозброєнням та інші види поліпшення основних фондів.

З огляду на існуючу на підприємствах практику нарахування амортизації протягом фактичного строку експлуатації основних фондів треба вважати економічно не виправданою.

Нагромадження і оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств різних галузей народного господарства країни здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих або спорудження нових виробничих об'єктів.

Технічне переозброєння діючого підприємства означає здійснення відповідно до плану його технічного розвитку без розширення існуючих виробничих площ комплексу заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окремих дільниць виробництва за рахунок впровадження нової техніки і технології, модернізації та заміни фізично спрацьованого і технічно застарілого устаткування. Реконструкція діючого підприємства являє собою здійснюване за єдиним проектом повне або часткове переобладнування виробництва. За необхідністю можуть бути споруджені нові або розширені існуючі допоміжні та обслуговуючі об'єкти. До реконструктивних робіт відносять також будівництво нових виробничих об'єктів замість тих, подальша експлуатація котрих визнана недоцільною. Під розширенням діючого підприємства прийнято розуміти спорудження за новим проектом його другої та наступних черг, додаткових виробничих комплексів, нових цехів або розширення існуючих, а також допоміжних та обслуговуючих виробництв, комунікацій тощо. До нового будівництва відносяться спорудження окремих виробничих об'єктів або підприємств, що проводиться на нових майданчиках та за затвердженим початковим проектом.

Такі форми розширеного відтворення основних фондів і методи оновлення виробничого потенціалу підприємств виступають як взаємопов'язані та доповнюючі один одного елементи єдиного відтворювального процесу. Найбільш ефективне його здійснення неможливе без запровадження до певної міри централізованого вирішення окремих зв'язаних з ним питань та вибору пріоритетних форм розширеного відтворення основних фондів. Практика господарювання впродовж багатьох років свідчить, що для переважної більшості підприємств різних галузей народного господарства України з огляду на економічну та соціальну ефективність наслідків пріоритетними формами нарощування до необхідних розмірів виробничих потужностей і підвищення технічного рівня виробництва є технічне переозброєння та реконструкція діючих виробничих об'єктів. Нове будівництво економічно доцільне за умови вичерпання можливостей нарощування потужностей на діючих підприємствах, а також при організації виготовлення принципово нових видів продукції та надання відсутніх раніше послуг, неможливості підтримувати на належному рівні екологічну безпеку виробництва [15].

2.2 Розширене відтворення основних фондів

Нагромадження та оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств різних галузей народного господарства здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції й розширення діючих або спорудження нових виробничих об'єктів (цехів, виробництв, підприємств у цілому).

Технічне переозброєння діючого підприємства означає здійснення відповідно до плану (програми) його технічного розвитку (без розширення існуючих виробничих площ) комплексу заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окремих дільниць виробництва за рахунок впровадження нової техніки і технології, механізації та автоматизації виробничих процесів, модернізації й заміни фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування. Реконструкція діючого підприємства є здійснюваним за єдиним проектом повним або частковим переобладнанням виробництва. За необхідності можуть бути споруджені нові або розширені існуючі допоміжні та обслуговуючі об'єкти. До реконструктивних робіт відносять також будівництво нових виробничих об'єктів замість тих, дальшу експлуатацію котрих визнано недоцільною. Під розширенням діючого підприємства заведено розуміти спорудження його другої та наступних черг, додаткових виробничих комплексів, нових цехів або розширення існуючих, а також організацію допоміжних та обслуговуючих виробництв, комунікацій тощо. До нового будівництва (новобудов) відносять спорудження окремих виробничих об'єктів або підприємств, що здійснюється на нових майданчиках та за затвердженим окремим проектом.

Такі форми розширеного відтворення основних фондів і методи оновлення виробничого потенціалу підприємств є взаємозв'язаними елементами єдиного відтворювального процесу, які доповнюють один одного. Проте пріоритетними для переважної більшості різногалузевих виробництв (господарств) треба вважати технічне переозброєння і реконструкцію діючих виробничих об'єктів. Нове будівництво стає економічно доцільним за умови вичерпання можливостей нарощування виробничого потенціалу на діючих підприємствах, а також за організації нових видів виробництва (надання нових послуг) та необхідності забезпечення належного рівня екологічної безпеки виробничо-господарської діяльності.[4]

2.3 Ремонт, модернізація і заміна діючих засобів праці

Окремі види засобів праці складаються з великої кількості конструктивних елементів (деталей, вузлів тощо), які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення спрацьованих конструктивних елементів устаткування та інших видів засобів праці задовго до того, коли кожний з цих об'єктів у цілому стане непридатним для дальшого використання у виробничому процесі. Таке часткове відновлення засобів праці здійснюється з допомогою періодичних ремонтів. Отже, суть ремонту полягає в усуненні тимчасового j фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення в такий спосіб постійної дієздатності засобів праці протягом усього періоду їхньої експлуатації.

На підприємствах різних галузей народного господарства застосовують типові системи технічного обслуговування й ремонту устаткування та інших видів засобів праці, що передбачають періодичне проведення необхідних профілактично-технічних операцій, поточних і капітальних ремонтів. Призначення поточного ремонту -- збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані проведенням регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і запобігання прогресуючому фізичному спрацюванню. Мета капітального ремонту полягає у максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних параметрів засобів праці. На відміну від поточного ремонту капітальний є найбільш складним за обсягом виконуваних робіт і проводять його здебільшого через тривалі проміжки часу (один раз за кілька років). Особливим видом найбільш складних ремонтних робіт є так званий відновлювальний ремонт, необхідність у проведенні котрого виникає внаслідок стихійного лиха (пожежі, повені, землетрусу).

Витрати на поточний ремонт є постійними й відносно рівномірними протягом експлуатаційного періоду, а тому їх відносять на собівартість продукції (наданих послуг). Проведення капітального ремонту потребує порівняно великих одноразових витрат, що унеможливлює пряме включення таких до собівартості продукції: ці витрати визначають заздалегідь і відносять на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Відновлювальний ремонт фінансують за рахунок державного страхового (резервного) фонду і за характером та обсягом робіт, що виконуються, відносять до сфери капітального будівництва.

За сучасних умов господарювання і формування ринкової економіки важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Це пояснюється тим, що на підприємствах діюче устаткування протягом фактичного строку експлуатації капітально ремонтують кілька разів. Проте коли проведення першого капітального ремонту в більшості випадків є економічно вигіднішим за придбання нової машини (він здійснюється, як правило, до настання техніко-економічного старіння, а фактичні витрати на нього не перевищують 35--40% балансової вартості), то наступні капітальні ремонти часто коштують дорожче, ніж нове устаткування аналогічного призначення.

Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ремонт порівнюють два альтернативні варіанти: перший -- капітальний ремонт фізично зношеної машини і продовження строку її експлуатації на один ремонтний цикл; інший -- заміна машини, що потребує капітального ремонту, на нову. Для кожного варіанта визначають загальну величину витрат і втрат. Для першого варіанта це будуть витрати на очікуваний капітальний ремонт R₁ і перевищення експлуатаційних витрат щодо капітально відремонтованої машини над поточними витратами щодо нової машини S а для другого, -- вартість придбання (ціна) та встановлення нової машини K_Н втрати від недоамортизації діючої машини S_а. Крім того, треба врахувати коефіцієнти, що характеризують співвідношення: a) продуктивності діючої та нової машини (?); б) тривалості ремонтного циклу тих самих машин (?).

Показник ступеня ефективності витрат на капітальний ремонт будь-якого виробничого устаткування (е_р) визначається за формулою:

(2.3)

Коефіцієнти, обчислені за формулою (2.3), можуть набувати додатного, від'ємного або нульового значення. За всіх додатних значень коефіцієнта є капітальний ремонт устаткування є економічно виправданим, за від'ємних -- недоцільним, а за нульового значення коефіцієнта порівнювані варіанти треба вважати рівноцінними.

Коефіцієнти є , розраховані щодо всієї сукупності устаткування, котра підлягає капітальному ремонту в конкретному році, можуть використовуватися для визначення послідовності заміни тих одиниць, що їх капітально ремонтувати невигідно. Передовсім треба замінювати фізично зношене устаткування з найбільшим від'ємним значенням коефіцієнта є за абсолютною величиною.

Загальний розмір витрат на ремонтно-технічне обслуговування діючих засобів праці залежить від кількості ремонтів протягом фактичного строку їхньої експлуатації та від собівартості кожного ремонту. Це означає, що для помітного зменшення витрат на ремонт устаткування та інших видів основних фондів (ремонтно-експлуатаційні витрати на підприємствах України надмірно великі) необхідно: по-перше, довести до раціонального мінімуму кількість ремонтів машин протягом усього періоду їхнього функціонування; по-друге, максимально зменшити витрати на проведення одного ремонту.

Скорочення кількості ремонтів можна досягти, збільшуючи фізичну довговічність устаткування та визначаючи раціональні строки його експлуатації. Головним напрямком зниження собівартості ремонтних робіт є істотне підвищення організаційно-технічного рівня самого ремонтного виробництва, його індустріалізація, тобто максимальне наближення процесу ремонту за характером організації і технології до процесу виготовлення нових машин і устаткування. Широкомасштабна індустріалізація ремонтного виробництва в цілому передбачає:

* збільшення централізованого виготовлення машинобудівними підприємствами запасних частин до розмірів, що забезпечують повне задоволення попиту на них; розширення відновлення спрацьованих деталей і вузлів, котре дає змогу зменшити на 15-20% обсяг виробництва нових запасних частин;

* усебічну централізацію і спеціалізацію ремонтних робіт у різних ланках управління виробництвом (створення розгалуженої територіальної системи фірмового машиносервісу підприємствами-продуцентами; централізований капітальний ремонт устаткування вузькогалузевого призначення спеціалізованими ремонтними підприємствами і підрядними організаціями; максимально можлива централізація ремонтного господарства на самих підприємствах, яка уможливлює виконання всього або переважного обсягу ремонтних робіт спеціалізованими підрозділами єдиної ремонтної служби).

За недостатнього розвитку машинобудівного комплексу країни для підвищення ефективності процесу відтворення основних фондів багато важить модернізація діючого виробничого устаткування, котра означає його вдосконалення з метою запобігання техніко-економічному старінню та підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог.

За порівняно невеликих витрат і за відносно короткий строк модернізація може забезпечити оновлення устаткування на новому технічному рівні, зростання продуктивності праці, нарощування виробничих потужностей, збільшення випуску продукції, економію інвестиційних ресурсів. Досвід багатьох підприємств України показує, що проведення комплексної модернізації багатьох видів виробничого устаткування збільшує його продуктивність на 30--50%, а зв'язані з цим витрати не перевищують половини вартості нових технічних конструкцій аналогічного призначення. Економічно доцільніше здійснювати як загальнотехнічну, так і технологічну (цільову) модернізацію устаткування під час проведення його капітального ремонту.

Метод визначення ефективності витрат на модернізацію такий самий, як і витрат на проведення капітального ремонту. Для цього можна користуватися формулою (2.4), поставивши у її чисельнику витрати на модернізацію замість витрат на капітальний ремонт відповідного устаткування. Коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт і модернізацію, коли їх здійснюють одночасно, можна розрахувати за формулою:

де M -- витрати на модернізацію. При цьому величини a, P і S , що входять у формулу (2.2), треба визначати за даними модернізованої та нової машини.

Важливим елементом процесу відтворення основних фондів є заміна фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці.

Визначення необхідного (економічно раціонального) щорічного обсягу заміни засобів праці передбачає: 1) встановлення оптимальних проти експлуатації відповідних їхніх видів (груп); 2) розрахунки такого щорічного обсягу заміни, який може забезпечити дотримання оптимальних строків функціонування устаткування та інших видів основних фондів. За простого відтворення засобів праці розмір їхньої заміни (вибуття) практично має дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань на реновацію, а за розширеного відтворення -- залежатиме не лише під нормативного строку експлуатації (норми амортизації), а й від темпів щорічного збільшення обсягу основних фондів.[4]

3. Аналітичні розрахунки по проведенню капітального ремонту з модернізацією

Користуючись наведеними в таблиці 3.1. техніко-економічними показниками, необхідно економічно обґрунтувати доцільність проведення капітального ремонту з модернізацією, чи заміни застарілих машин.

Таблиця 3.1. -- Вихідні дані для розрахунків

Розв'язання

Ступінь ефективності витрат на капітальний ремонт машини визначається за формулою:

де ер - коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт діючої машини;

R_i - витрати на очікуваний ремонт;

Se - перевищення експлуатаційних витрат щодо капітально відремонтованої машини над поточними витратами щодо нової машини;

Kh - вартість придбання та встановлення нової машини;

Sa - втрати від недоамортизації діючої машини;

а - коефіцієнт, який характеризує співвідношення продуктивності діючої та нової машини;

b - коефіцієнт, який відображає співвідношення тривалості ремонтного циклу відповідно тих же машин.

Доцільність проведення модернізації визначається за формулою:

де M - витрати на модернізацію,

a, b, Se - необхідно визначити заданими модернізованої і нової машини.

1. Машина А.

Коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт:

Коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт і модернізацію:

Висновок: вигідніший капітальний ремонт з модернізацією.

2. Машина Б.

Коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт:

Коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт модернізацію:

Висновок: вигідніша заміна.

3. Машина В.

Коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт:

Коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт і модернізацію:

Висновок: вигідніший капітальний ремонт.

3.1 Зразок сіткового графіку капітального ремонту основних фондів.

На рис. 3.1 показаний зразковий сітковий графік капітального ремонту великого складного об'єкту. Події з 1 по 6 включають загальні підготовчі роботи: отримання завдання, проведення загального огляду, складання актів і інші підготовчі роботи (у годиннику), які виробляються до зупинки об'єкту; події 7, 20, 33, 46, 67 -- відключення всіх видів живлення і початок ремонту; події 8, 21, 34, 47 -- закінчення зняття агрегатів; події 9, 22, 35, 48 -- вироблена доставка агрегатів в ремонтний цех з установкою на місці; події 19, 32, 45, 58, 65 -- доставка відремонтованих агрегатів з цеху на об'єкт закінчена; подія 71 -- об'єкт зібраний і готовий до випробування; події 72, 73, 74 -- випробування закінчені, об'єкт зданий в експлуатацію. Всі події і роботи, укладені в прямокутник, позначений пунктиром, здійснюються в ремонтному цеху. За наявності запасних агрегатів всі роботи в ремонтному цеху мої у г вироблятися незалежно від термінів ремонту об'єкту, по так званому нульовому плану. На графіку наочно показана висока ефективність агрегатного ремонту. 2 Терміни ремонту скорочуються в даному прикладі з 544 ч по критичному шляху 22 до 56. Тільки таким чином можна провести великий ремонт в святкові дні (або за суботу і неділю).

В умовах масового автоматизованого потоку така організація капітальних і інших великих планових ремонтів -- єдина можливість обійтися без зупинки виробництва.

Рис. 3.1 Зразок сіткового графіку капітального ремонту складного об'єкту.

4. Техніко-економічне обґрунтування раціонального вибору технологічного процесу

Таблиця 4.1 Характеристика деталі, що оброблюється

Таблиця 4.2 Характеристика стійкості ріжучого елементу (свердла)

Річний випуск деталей - 208 000 шт.

Таблиця 4.3 Вихідні дані для розрахунку

Кількість устаткування по базовому і проектованому варіантах розраховується по формулі:

, (4.1)

де t_шт - штучний час на операцію, хв.;

N_год- річна виробнича програма, шт.;

Ф_д - дійсний річний фонд часу, год.:

де - відсоток простоїв (до 10 %);

Ф_реж - режимний фонд часу;

Ф_реж = к-ть роб. днів · к-ть змін · к-ть годин в зміні

Ф_реж = 12·24·1·8=2304

Ф_д= 2304·(1-0,1)=2073,6

,

Коефіцієнт завантаження устаткування визначаємо по формулі

, (4.2)

де Пр - розрахункова кількість устаткування;

Ппр - прийнята кількість устаткування, розраховується шляхом округлення Пр до цілого числа.

Розрахунок технологічної собівартості

Для визначення технологічної собівартості проводиться розрахунок окремих елементів витрат.

Вартість матеріалу виробу визначається по формулі

, (4.3)

де Q -- норма витрати матеріалу (маса заготівки), кг;

Ц_м - ціна матеріалу (заготівки), грн.; приймаємо для сталі 1,2 грн|./кг,

q - вага відходів, що реалізовуються, кг;

Ц_о - ціна відходів, грн|.; приймається 10 % від ціни матеріалів.

(грн.)

Основна і додаткова зарплата виробничого робочого з відрахуваннями на соціальне страхування і до інших фондів (за виконувану операцію) визначається по формулі

, (4.4)

де С_ч - годинна тарифна ставка відповідного розряду, грн|.;

Розряд Ставка, грн|./год.

II 1,69

III 2,02

IV 2,10

K₁ - коефіцієнт, що враховує додаткову зарплату; K₁ = 1,3 -1,5;

К₂ - коефіцієнт, що враховує нарахування на заробітну платню; приймається К₂ = 1,375;

t_шт - штучний час на операцію, хв.;

К_мн - коефіцієнт, що враховує багатоверстатне обслуговування; приймається К_мн =1;

n - кількість одиниць устаткування на даній операції, шт.

(грн.)

(грн.)

Амортизаційні відрахування по устаткуванню, віднесені на дану операцію, визначаємо по формулі

, (4.5)

де S_о - вартість одиниці устаткування, грн|.;

K - коефіцієнт, що враховує витрати на транспортування і монтаж| устаткування; K = 1,1-1,15;

а - норма амортизаційних відрахувань (15 %);

n - кількість одиниць устаткування на даній операції, шт.;

N_год - річна програма деталей, шт.

(грн.)

(грн.)

Витрати на ремонт устаткування приймаємо укрупнено пропорційно величині амортизаційних відрахувань по формулі

, (4.6)

де К - коефіцієнт, що встановлює залежність величини витрат на ремонт від величини амортизаційних відрахувань (приймаємо 160 - 200 %)

(грн.)

(грн.)

Витрати на силову електроенергію Э по даній операції

, (4.7)

де N_y - сумарна встановлена потужність електродвигунів одиниці устаткування, кВт;

t_маш - машинний час, хв.;

K₁ - коефіцієнт, що враховує використання встановленої потужності, що витрачається при холостій роботі устаткування (приймаємо K₁= 0,25);

К₂ - коефіцієнт використання встановленої потужності устаткування в процесі різання (приймаємо К₂ = 0,5 - 0,8);

S_э - вартість одного кВт · год. електроенергії, грн|.; приймається S_э = 0,14 грн.

(грн.)

(грн.)

Витрати на ріжучий інструмент (З_и), що доводиться на операцію, розраховуються по формулі

, (4.8)

де S_и - вартість інструменту, грн|.;

S_n - вартість переточування, грн|.:

де С_ч - годинна ставка заточника, грн|.;

t_nep- час переточування, мін.;

n - число переточувань до повного зносу (збільшенням одиниці враховується час роботи інструменту до першого переточування);

К_уб - коефіцієнт, що враховує випадковий спад:

Різці - 1,10-1,05

Свердла - 1,20-1,10

Фрези - 1,10-1,05

Т_ст - стійкість інструменту між двома переточуваннями, хв.

(грн.)

(грн.)

(грн.)

Витрати на допоміжні матеріали В_м, віднесені на операцію, визначаємо укрупнено по формулі

, (4.9)

де М - річні витрати на| допоміжні матеріали, приймаємо рівними 48,5 грн. в рік на одиницю устаткування;

n - кількість одиниць устаткування, шт.

(грн.)

(грн.)

Витрати на утримання виробничої площі З_п, віднесені на операцію, визначаємо по формулі

, (4.10)

де S_пл - площа, безпосередньо займана одиницею устаткування, м²;

К - коефіцієнт, що враховує додаткову площу під проходи і проїзди:

Таблиця 4.4 Коефіцієнт К

n - кількість одиниць устаткування;

Р - річна норма витрат по утриманню 1 м² виробничої площі, грн. (приймається від 20 до 80 грн.).

(грн.)

(грн.)

Результати розрахунків елементів витрат технологічної собівартості заносимо в таблицю і підсумовуємо по варіантах.

Таблиця 4.4 - Технологічна собівартість одиниці виробу

Подобные документы

• Амортизаційна політика на підприємстві

  Механізм відтворення основних фондів. Види амортизації та їх характеристики. Методи розрахунку амортизації основних фондів. Амортизаційна політика. Переоцінка основних фондів. Практичні засади здійснення амортизаційної політики на ЗАТ "Керамзит".
  
  курсовая работа [68,5 K], добавлен 09.05.2008
  

• Діагностика відновлення основних фондів підприємства

  Форми і методи відтворення основних виробничих фондів. Організаційно-економічна характеристика центру поштового зв’язку. Оцінка можливості резервувати амортизаційні відрахування в амортизаційному фонді та індексації балансової вартості основних фондів.
  
  курсовая работа [349,3 K], добавлен 07.08.2013
  

• Ефективність використання основних фондів на підприємстві ТОВ "Днєстр"

  Оцінка, класифікація та структура основних фондів промислового підприємства. Знос і амортизація основних фондів, методи її нарахування. Аналіз складу, структури та динаміки основних фондів на підприємстві, показників їх стану і ефективності використання.
  
  курсовая работа [460,6 K], добавлен 20.09.2013
  

• Підвищення економічної ефективності використання основних фондів операційної діяльності підприємства

  Поняття, оцінка та склад основних фондів торговельного підприємства. Оцінка та відтворення основних фондів торговельного підприємства. Аналіз стану та ефективності використання основних фондів торговельного підприємства. Завдання управління основними фонд
  
  курсовая работа [223,0 K], добавлен 26.10.2004
  

• Ефективність використання та механізм відтворення основних фондів

  Поняття, особливості та джерела відтворення основних засобів в аграрних підприємствах. Склад, структура та ефективність використання основних виробничих фондів підприємства ТОВ "Гостинне" Немирівського району Вінницької області; запровадження лізингу.
  
  курсовая работа [215,3 K], добавлен 28.02.2013
  

• Економiчне обґрунтування напрямiв пiдвищення ефективностi використання основних фондiв підприємства

  Загальна характеристика виробничих фондів, оцінка, класифікація та структура економічного ефекту. Спрацювання, амортизація і відтворення основних фондів їх рух на підприємстві. Основні показники використання основних виробничих фондів підприємства.
  
  дипломная работа [190,9 K], добавлен 22.09.2012
  

• Соціально-економічне значення ремонту у вирішенні функціональних завдань розвитку ЖКГ

  Характеристика й структура основних фондів житлово-комунального господарства (ЖКГ). Технічний стан і споживча якість будівель і споруд. Соціально-економічне значення ремонту у вирішенні функціональних завдань розвитку ЖКГ, відтворення основних фондів.
  
  реферат [33,8 K], добавлен 25.11.2010
  

• Економічна ефективність використання основних виробничих фондів і шляхи її підвищення на підприємстві ВАТ "Полтавське ХПП"

  Класифікація, структура та оцінка основних фондів. Склад основних виробничих засобів підприємства. Економічна характеристика ВАТ "Полтавське ХПП". Спрацювання, амортизація і відтворення, показники і фактори ефективного використання основних фондів.
  
  курсовая работа [147,0 K], добавлен 19.09.2011
  

• Економічна ефективність використання основних виробничих фондів і шляхи її підвищення (на прикладі ПАТ "Білопільський машинобудівний завод")

  Спрацювання, амортизація і відтворення основних фондів. Оцінка економічної ефективності використання і відтворення основних фондів на підприємстві. Визначення шляхів підвищення існуючого рівня ефективності використання основних фондів підприємства.
  
  курсовая работа [266,0 K], добавлен 14.09.2012
  

• Аналіз основних фондів в умовах шахти ім. О.О. Скочинського

  Характеристика підприємства, умов виробництва. Аналіз техніко-економічних показників. Аналіз обсягу випуску і реалізації продукції. Аналіз основних фондів. Аналіз стану основних фондів. Аналіз ефективності використання основних фондів.
  
  курсовая работа [136,9 K], добавлен 10.11.2003
  

• Основні засоби підприємства

  Поняття, класифікація та структура основних засобів підприємства, методи їх оцінки. Амортизація, її нарахування, формування амортизаційної політики підприємства. Характеристика процесу відтворення, лізинг. Ефективність використання основних засобів.
  
  курсовая работа [116,6 K], добавлен 28.10.2009
  

• Амортизаційна політика підприємства ТДВ "Трембіта"

  Економічна природа амортизації. Особливості амортизаційних відрахувань як джерела відтворення основних засобів. Засади здійснення амортизаційної політики підприємства, шляхи її вдосконалення в Україні. Аналіз ефективності відтворення основних фондів.
  
  курсовая работа [225,1 K], добавлен 08.12.2013
  

• Зношення, амортизація та відновлення основних фондів підприємства

  Класифікація основних фондів, методи амортизації, види зносу. Державна реєстрація підприємств, складання установчих документів. Розробка комерційної ідеї, аналіз беззбитковості роботи підприємства. Вплив структури виробництва на його фінансовий стан.
  
  курсовая работа [333,9 K], добавлен 07.02.2010
  

• Основні фонди підприємства

  Поняття, класифікація та структура основних фондів підприємства, види їх оцінки. Динаміка розвитку основних фондів на підприємствах України. Значення і показники ефективності використання основних виробничих фондів. Розрахунок суми заробітної плати.
  
  курсовая работа [1,3 M], добавлен 19.10.2014
  

• Основні фонди підприємства

  Визначення норми амортизації усіх основних виробничих фондів підприємства. Розрахунок суми амортизаційних відрахувань для придбаних основних фондів. Визначення коефіцієнту фізичного, морального та загального зношення усіх придбаних основних фондів.
  
  лабораторная работа [61,2 K], добавлен 09.03.2010
  

• Особливості ефективності використання основних фондів на підприємствах України: особливості та проблематика

  Етапи формування системи управління операційними оборотними активами. Економічна сутність та класифікація основних фондів. Ефективність використання основних засобів на ТОВ "Агропромислова компанія". Шляхи поліпшення використання основних фондів.
  
  дипломная работа [112,4 K], добавлен 03.01.2009
  

• Амортизаційна політика підприємства та її ефективність

  Економічна сутність амортизації та амортизаційної політики підприємства, законодавчі основи її регулювання. Методи нарахування амортизації та їх ефективність. Динаміка складу й структури основних засобів підприємства, оцінка ступеня їх зношеності.
  
  курсовая работа [131,0 K], добавлен 21.04.2012
  

• Аналіз та планування основних фондів торгівельного підприємства (на прикладі ТОВ "БАРС")

  Сутність основних фондів торгівельного підприємства, поняття їх руху та управління рухом. Аналіз наявності, складу та стану основних фондів торгівельного підприємства "Барс". Дослідження інтенсивності їх відновлення і оцінка ефективності їх використання.
  
  курсовая работа [3,6 M], добавлен 11.07.2010
  

• Оцінка ефективності використання основних фондів на підприємстві

  Економічна суть основних виробничих фондів та їх класифікація. Загальна земельна площа підприємства. Аналіз ефективності використання основних засобів на ПП "Оріон – Агрос" та дослідження шляхів підвищення ефективності використання основних фондів.
  
  курсовая работа [867,6 K], добавлен 26.11.2014
  

• Економічна ефективність використання основних виробничих фондів і шляхи її підвищення (на прикладі ПАТ Племзавод "Василівка")

  Класифікація, оцінка та облік основних фондів, показники їх зношеності, відтворення і використання. Формування джерел фінансування відтворення основних фондів, оптимізація їх структури і термінів служби, шляхи підвищення ефективності використання.
  
  курсовая работа [87,5 K], добавлен 23.05.2012
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам