3.2 Шляхи вирішеня проблем зайнятості

Важливим напрямом запобігання безробіттю серед молоді є реалізація спеціалізованих програм, які забезпечують розширення зайнятості молоді шляхом створення для неї додаткових робочих місць без великих матеріальних витрат, зокрема шляхом організації сезонної і тимчасової участі в проведенні сільськогосподарських робіт, обслуговуванні і ремонті сільськогосподарської техніки, транспортуванні і реалізації урожаю., через надання допомоги інвалідам, людям похилого віку, через роботу в лікарнях, інтернатах, дитячих будинках та ін.

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).

У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги.

Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях.

Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.

Державні й територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

* сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;

* попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

* удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;

* захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;

* формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

* заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.

Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені уія вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.

В Україні вперше була розроблена державна програма зайнятості населення на 1995 р, як елемент довгострокової стратегії формування соціально-ринкової моделі управління ринком праці.

У програмах, розроблених в Україні, узагальнюються конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:

* формування механізму диференційованого підходу щодо збереження робочих місць;

* створення механізмів реалізації політики зайнятості в загальнонаціональних програмах (зокрема в програмах громадських робіт, рприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);

* регулювання трудових міграцій;

* забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян;

* сприяння професійній мобільності;

* розвиток соціально-трудових відносин;

* удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;

* сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.

Заходи щодо реалізації державної політики зайнятості на територіальному рівні ураховують необхідність сприяння будь-яким формам розширення сфери прикладання праці, в тому числі створення ових робочих місць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятого населення і безробітних; забезпечення державних гарантій зайнятості для окремих категорій населення; поліпшення системи професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей; організації громадських робіт тощо.

У програмах також обґрунтовується організаційне, наукове і фінансове забезпечення усіх запланованих заходів та необхідність контролю щодо їх реалізації.

Заходи, розроблені у програмах, передбачають забезпечення сприятливих податкових, інвестиційних, фійансово-кредитних та інших умов господарювання для підприємств, організацій, установ усіх форм власності.

Формування державної програми зайнятості має подвійний характер. З одного боку, вона розробляється знизу і являє собою узагальнення територіальних програм. З іншого боку, державна програма зайнятості формується зверху, узагальнюючи завдання, які можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрегіональному рівнях. Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат на реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обгрунтування.

Важливим є об'єднання річного та довгострокового підходів до програмування зайнятості населення, як це передбачено статтею 14 Закону України “Про зайнятість населення”.

ВИСНОВКИ

Розглянувши у даній курсовій роботі проблему державного регулювання зайнятості ми можемо навести наші рекомендації щодо державної політики зайнятості в Україні. Так, необхідною передумовою подальших позитивних зрушень на ринку праці України є врегулювання наступних питань:

* посилення відповідальності та підвищення ролі органів виконавчої влади всіх рівнів у реалізації державної політики зайнятості.

* професійної підготовки спеціалістів та кваліфікованих робітників у відповідності до потреб ринку праці;

* збереження ефективно функціонуючих і створення нових робочих місць;

* підвищення якості робочої сили та професійно-кваліфікаційної збалансованості попиту та пропонування робочої сили;

* посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості;

* детінізації відносин у сфері зайнятості;

* створення умов для самостійної зайнятості населення і розвитку підприємницької ініціативи;

* підтримка регіонів з несприятливою ситуацією на ринку праці;

* сприяння зайнятості та соціального захисту населення у монофункціональних містах і шахтарських регіонах;

* сприяння зайнятості та соціального захисту сільського населення в умовах реорганізації агропромислового комплексу;

* сприяння зайнятості та соціального захисту військовослужбовців, вивільнених внаслідок реформування збройних сил України;

* сприяння зайнятості та соціального захисту населення, яке постраждало внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС;

* реалізації гарантій щодо працевлаштування громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці (молоді, жінок, інвалідів);

* сприяння зайнятості та забезпечення соціального захисту зареєстрованих безробітних;

* легалізації міждержавних трудових міграцій та посилення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном.

Входження України до СОТ пов'язане з інтенсифікацією ринку праці, необхідністю підвищення якості та кваліфікації робочої сили, зростанням чисельності безробітних (на початковому етапі інтеграції). Позитивними сторонами щодо зайнятості може бути підвищення попиту на робочу силу на окремих підприємствах (за умови випуску конкурентоспроможної продукції і розширення обсягів виробництва), а негативними - скорочення неефективних робочих місць і вивільнення значної кількості працівників.

Реалізація конституційних прав громадян України щодо вільного вибору зайнятості і захисту від безробіття незалежно від національності, статі, віку, соціального стану, політичних і релігійних переконань потребує створення та діяльності державного органу з питань зайнятості населення.

Служба зайнятості в Україні відразу формувалася як централізована державна система на правовій основі Закону про зайнятість населення і на базі широко розгалуженої державної служби працевлаштування з використанням її матеріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників. Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з урахуванням становлення ринку праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід і міжнародні норми. Державна служба зайнятості була створена у 1990 р. її обов'язки й права були визначені статтею 19 Закону України “Про зайнятість населення”.

Головними функціями служби зайнятості є:

* аналіз ринку праці та інформування про його стан;

* трудове посередництво і сприяння роботодавцям у забезпеченні підприємств робочою силою, а громадянам -- в одержанні роботи;

* інвестування державних коштів в розвиток освіти та підготовку кадрів різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. Київ: Знання-Прес, 2004, 615 с.

2. Башнянин Г. І., Медведчук С. В., Шевчук Є. С. Політична економія. Київ: Каравела, 2004, 480 с.

3. Богиня Д.П., Куліков Г.Т., Шамота В.М., Лисогор Л.С. та ін. Соціально-економічний механізм регулювання ринку праці та заробітної плати. Київ: Інститут економіки НАНУ, 2001, 300 с.

4. Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор'єва М.І. . Економіка праці й соціально-економічні відносини. Київ: Центр навчальної літератури, 2004, 440 с.

5. Ватаманюк З.Г., Панчишин С.М., Реверчук С.К. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка. Київ: Видавничий дім "Альтернативи", 2001, 608 с.

6. Відп. ред. Г.Н. Климко. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Київ: Знання-Прес, 2004, 615 с.

7. Завіновська В.Т. Економіка праці. Київ: КНЕУ, 2000, 200 с.

8. Івашина О.Ф., Дулік Т.О., Новікова Л.Ф. Макроекономіка. Дніпропетровськ: ДДФЕІ, 2001, 124 с.

9. Колот А.М. Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання. Київ: КНЕУ, 2004, 230 с.

10. Майєр Дж.М., Раух Дж.Е., Філіпенко А. Основні проблеми економіки розвитку. Київ: Либідь, 2003, 688 с.

11. Оболенський О. Теорія системного підходу в державному управлінні //Вісн. Укр. акад. держ. упр. при Призидентові України.-2004.-№3. - С.151 - 158.

12. Прокопенко В.І. Трудове право України. Харків: Консум, 2000, 480 с.

13. Розміщення продуктивних сил України / за заг. ред. Є.П. Качана. -К.: Вища школа

14. Солдатенко М. Державні зусилля подолання бідності // Соціальний захист. - 2001. - №10. - с.10-11.

15. Моніторинг показників сфери соціального розвитку за січень 2002 року // Праця і зарплата. - 2002. - №12. - с.8-9.

16. Якуненко Н. Аналіз рівня і структури витрат і доходів населення України // Україна: аспекти праці. - 2001.

17. Васильченко В.С. Державне регулювання зайнятості. - 2003.

18. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. -- К.:

Ніка-Центр: Ельга, 2000.

19. Статистичні дані по зайнятості Держкомстату України за 2007-2009 рр.

20. Петюх В. М. Ринок праці та зайнятість. -- К., 2004.

Размещено на Allbest.ru