Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Витрати промислового підприємства

1. Характеристика витрат

Основною метою діяльності будь-якого виробника (фірми, виробничого підприємства) є максимізація прибутку. Можливості його одержання обмежені, по-перше, витратами виробництва і, по-друге, попитом на вироблену продукцію.

Витрати - це прямі і непрямі, фактичні і можливі виплати або упущена вигода, необхідні для того, щоб залучити й утримати ресурси в межах даного напрямку діяльності.

Виникає запитання: як зрозуміти останню частину даного визначення?

Оскільки всі види ресурсів обмежені, будь-яке рішення про виробництво якогось товару означає відмову від використання тих самих ресурсів для випуску якихось інших виробів. Таким чином, усі витрати можна вважати своєрідними віртуальними альтернативами. Про які альтернативи йде мова? Ми можемо припустити, що кожний ресурс, яким ми користуємося, має в економічному «задзеркаллі» свої відображення, їх стільки, скільки можливостей (напрямів) використання цього ресурсу. Відрізняються ж вони тією вигодою, яку може дати кожний з альтернативних напрямків використання даного ресурсу. Ця вигода перетворюється в упущену (втрачену), якщо певний напрямок не буде реалізований. Обираючи один із варіантів, економічно грамотні підприємці постійно начебто зважують подумки можливі надбання та втрати кожного з варіантів. При цьому можлива вигода будь-якого з варіантів перетворюється в потенціальну втрату (упущену вигоду) для інших у тому випадку, коли кожен з них почне реалізовуватися. Початок реалізації будь-якого варіанта означає втрату можливості реалізації альтернативних варіантів. Причому з огляду на потреби обґрунтування рішень і урахування упущеної вигоди найбільший інтерес становить найвигідніший із усіх відкинутих альтернативних варіантів (Фишер, 1993).

Отже, витрати, що має фірма у процесі діяльності, можна поділити на дві категорії: зовнішні (або явні), що в російській мові асоціюються зі словом «затраты», і внутрішні (неявні). Для позначення останніх при перекладі з англійської мови часто використовують термін «імпліцитні витрати», який саме і характеризує упущену вигоду альтернативних варіантів (Фишер, 1993).

Зовнішні витрати набувають форми грошових платежів постачальникам факторів виробництва, проміжних виробів і ділових послуг. Тут мова йде про заробітну плату робітників та службовців, витрати на сировину і матеріали, комісійні винагороди торговельним фірмам, внески банкам та іншим фінансовим установам, розрахунки за юридичні консультації, транспортні послуги тощо. Інакше кажучи, зовнішні витрати є платою за ресурси постачальникам, які ведуть справи відокремлено від даної фірми.

Внутрішні (неявні, імпліцитні) витрати - це упущена вигода, на яку йде фірма, обравши даний варіант використання усіх виробничих ресурсів. Вони кількісно дорівнюють тим доходам, що могли б бути отримані при оптимальному способі застосування даних ресурсів (фінансових, інформаційних, людських, матеріальних та ін.).

Внутрішні витрати не передбачаються контрактами або бухгалтерськими відомостями, що характерно для зовнішніх платежів. Тому вони не набувають форми конкретних грошових видатків (виплат). Так якщо фірма використовує власний будинок, вона не має зовнішніх витрат у вигляді орендної плати. Однак внутрішні витрати існують, тому що фірма втрачає можливості отримання грошей за здачу цього будинку в оренду комусь іншому. Хоча внутрішні витрати не показуються фірмою в бухгалтерській звітності, вони існують цілком реально (хоч і у віртуальній реальності) і відповідно повинні впливати на ухвалення економічних рішень. Зокрема, останні мають обов'язково враховувати упущені можливості кращого використання власних ресурсів.

За формою прояву всі витрати можна поділити на такі групи:

1. Витрати - безпосередні грошові виплати.

2. Неявні (імпліцитні) витрати - (умовно оцінена) упущена вигода, що не набуває форми фактичних грошових виплат.

Збиток - фактичні (потенційно можливі) втрати, яких зазнає (або може зазнати) фірма, не отримуючи при цьому компенсації у формі доходу - санкції за різного роду неустойки (за часом, якістю, умовами), нереалізована продукція, втрати від аварій та ін. Неважко помітити, що збиток може виявлятися як при прийнятому сценарії використання ресурсів, так і при альтернативно можливому.

Безповоротні (безповоротно втрачені) витрати (англ. «sunk cost», тобто «утоплені») являють собою раніше зроблені витрати, які вже не підлягають відшкодуванню і не можуть впливати на рішення фірми (наприклад, безперспективні інвестиції).

Також витрати поділяють на витрати економіста та витрати бухгалтера. Економіст аналізує витрати виробництва інакше, ніж бухгалтер, якого цікавить перш за все фінансовий баланс фірми. Бухгалтери схильні до ретроспективного погляду на фінанси фірми, тому що вони змушені стежити за активом і пасивом і оцінювати ефективність діяльності фірми в минулому. До фактичних витрат належать фактичні видатки й амортизаційні відрахування на основні фонди, розмір яких визначається відповідно до чинного законодавства.

Економістів і керівників, навпаки, цікавлять перспективи фірми. Вони стурбовані майбутніми витратами або тим, як їх знизити і підвищити рентабельність. Отже, вони повинні цікавитися можливими витратами, у тому числі витратами, пов'язаними з упущеними можливостями найкращого використання ресурсів фірми (упущеними вигодами). Можливі витрати вміщують зовнішні витрати підприємства, але не обмежуються тільки ними.

У свої розрахунки і бухгалтери, і економісти включають зовнішні витрати у формі грошових видатків. До останніх належать заробітна плата робітників та службовців, витрати на сировину і матеріали, орендна плата за нерухомість. Грошові витрати відіграють важливу роль для бухгалтерського обліку, тому що вони пов'язані з прямими видатками, сплаченими компанією іншим фірмам і окремим особам, які беруть участь у забезпеченні виробничого процесу.

У загальному вигляді прибуток бухгалтера може бути розрахований за формулою

(1.1)

де П_б - бухгалтерський прибуток; В-загальна виручка; З_зов - явні витрати (зовнішні видатки).

Зазначені види витрат суттєві і для економістів, тому що витрати на зарплату і матеріали становлять кошти, що могли б бути ефективно витрачені на інші цілі. Але економісти до витрат повинні зараховувати також і неявні витрати. Адже витрачені кошти, крім очікуваного прибутку, можуть набувати форми упущеної вигоди. Через це при розрахунку прибутку економіста розмір витрат повинен бути доповнений ще однією складовою - неявними витратами, що становлять упущену вигоду:

(1.2)

де П_е - економічний прибуток; В^П - прогнозована загальна виручка; 3^П_зов - прогнозовані явні витрати (зовнішні видатки); УВ - внутрішні витрати (упущена вигода).

По-різному бухгалтери й економісти ставляться і до амортизації. Під час оцінювання майбутніх доходів економіст або керівник цікавиться капітальними вкладеннями в основні фонди. Це пов'язано не тільки з грошовими витратами на придбання й обслуговування техніки, але також і з даними про спрацювання основних виробничих фондів. При підрахунку кількісних характеристик попередньої діяльності фірми бухгалтери використовують чинні правила оподатковування, щоб визначити розмір амортизаційних відрахувань. Існуючі норми рідко відповідають реальним темпам фізичного спрацювання будинків і устаткування, а, отже, фактичний період використання основних фондів істотно відрізняється від нормативного періоду їх амортизації. Для бухгалтера після зазначеного періоду основні фонди отримують «нульову вартість», немовби припиняючи існування, а для економіста вони працюють далі, виробляючи продукцію і даючи прибуток.

Отже, базою для ухвалення економістом рішень є не один, а кілька видів витрат. Навіть у повсякденному житті кожний з нас може виявитися «економістом», який ухвалює рішення на основі обліку цих витрат.

Таблиця 1.1. Розрахунок неявних витрат через втрати часу, дол./годину

Припустимо, наприклад, що водій може заощадити 0,25 дол. за галон, очікуючи 20 хвилин у черзі на бензоколонці «Шеврон», а на інших бензоколонках йому чекати не потрібно. Якщо він купує 10 галонів бензину, загальна зекономлена сума становить 2,50 дол. Оскільки він обрав чекання в черзі, неявні витрати через втрати часу повинні бути менше ніж 2,50 дол. за 20 хв., або 7,50 дол./годину. Припустимо, інша людина висловлює бажання купити бензин без черги. Тоді її неявні витрати через втрати часу повинні бути не менше ніж 7,50 дол./годину. Використовуючи такий загальний підхід і відзначаючи, що клієнти фірми «Шеврон» придбали на 53% бензину більше, ніж клієнти двох інших бензоколонок, ми можемо розрахувати неявні витрати через втрати часу.

У табл. 1.1 подані зроблені під час експерименту розрахунки верхньої і нижньої меж неявних витрат від втрат часу в дол./годину. З'ясувалося, що частково зайняті робітники оцінювали свій робочий час найдешевше. Вони могли б заробити додатково гроші, але не заперечують проти чекання в черзі, тому що мають гнучкий розклад робочого дня. Неявні витрати студентів відносно високі, тому що на заняття витрачається багато часу, а студенти, які підробляють, мають досить твердий графік роботи, і вони бажають працювати, а не чекати в черзі. Виявилося, що неявні витрати через втрати часу зростають разом із доходом. Це не дивно. Можна вважати, що чим вище заробіток у людини, тим більш вагомими стають для неї неявні витрати через втрати часу при очікуванні в черзі за дешевим бензином.

Цей приклад показує, що рішення як споживачів, так і фірм часто ґрунтуються на неявних витратах, а не на фактичних видатках. Кожна людина може заощадити і отримати прибуток з бухгалтерських позицій, але багато людей висловлюють бажання не робити цього, тому що упущена вигода виявляється занадто високою.

2. Класифікація витрат за статтями калькуляції

Витрати на виробництво можуть бути класифіковані за рядом ознак.

За складом видатків статті калькуляції поділяються на елементні (прості) і комплексні. Елементні складаються тільки з одного однорідного економічного елемента і не підлягають подальшому розчленуванню (сировина і матеріали, основна зарплата виробничих робітників, відрахування на соціальне страхування тощо). Комплексні складаються з декількох економічно різнорідних елементів, які мають однакове виробниче призначення (витрати на утримання і експлуатацію устаткування, загально виробничі, цехові витрати тощо). Зокрема, загальновиробничі (цехові) витрати містять у собі практично весь спектр елементних витрат: матеріальні витрати (наприклад, на воду і допоміжні матеріали, опалення і освітлення цеху), зарплату (загальноцехового персоналу), витрати на соціальне страхування (нарахування на попередню статтю), амортизацію будівель цеху і загальновиробничого устаткування.

За способом перенесення витрат на собівартість продукції при її калькулюванні вони поділяються на прямі і непрямі. Прямі витрати пов'язані з виробництвом лише даного виду виробу і можуть бути розраховані безпосередньо (прямо), виходячи з обсягу виробленої продукції. Найбільш характерними статтями даного виду витрат є основні матеріали, купівельні комплектуючі вироби, основна зарплата основних виробничих робітників. Непрямі витрати, як правило, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції (наприклад, загальновиробничі й адміністративні витрати). їх облік у собівартості даної продукції здійснюється побічно: вони беруться в процентному відношенні від прямих видів витрат, немов накладаються на них. Не випадково непрямі витрати називаються також накладними, а прямі - основними. Базою розподілу непрямих витрат можуть бути різні статті основних видатків. Вибір способу розподілу повинен відповідати максимальному наближенню результатів розподілу до фактичних витрат на даний вид продукції.

Для того щоб мати можливість розрахувати накладну (непряму) статтю витрат, необхідно спочатку визначити (установити) процентний коефіцієнт, яким ця стаття пов'язана з певною базою розподілу, тобто основною статтею, від якої вона розраховується. У загальному вигляді цей розрахунок має такий вигляд:

(2.1)

де С_н - величина накладної (непрямої) статті, що розраховується; - процентний коефіцієнт, яким накладна стаття пов'язана з базою розподілу; С_б - величина бази розподілу для даного виду продукції (тобто основної прямої статті).

Таким чином, визначення накладних витрат по кожному виробу може вважатися нескладним завданням, якщо відомий вищезазначений процентний коефіцієнт. Набагато складніше розрахувати величину самого коефіцієнту. Як правило, при відносно стабільній роботі цеху (стійка номенклатура, незмінний режим управління тощо) він розраховується один раз на рік економістами цеху підприємства і встановлюється єдиним на всі вироби, що виробляються в даному цеху. При значній зміні виробничих умов зазначений коефіцієнт повинен перераховуватися (корегуватися) частіше (один раз на півріччя або квартал).

Базою для встановлення процентного коефіцієнта є фактичний кошторис накладних витрат (величина складових витрат, ще належать до даної накладної статті собівартості за попередній період, наприклад попередній рік).

Аналогічно розраховуються процентні коефіцієнти для інших накладних статей калькуляції. Решта накладних статей калькуляції розраховується таким чином:

* «Витрати на утримання та експлуатацію устаткування» - пропорційно «Основній зарплаті виробничих робітників» (найчастіше); можливі варіанти - пропорційно статті «Паливо та енергія на технологічні цілі» (в енергоємних виробництвах);

* «Загальновиробничі витрати» - пропорційно «Основній зарплаті виробничих робітників» (найчастіше); можливі варіанти - пропорційно сумі статей «Основна зарплата виробничих робітників» і «Витрати на утримання та експлуатацію устаткування»; можливий також розрахунок як прямої статті відповідно до відпрацьованих годин, обсягу виробництва, інших прямих витрат;

* «Витрати на збут» прямо розраховуються за відповідними видами продукції. У разі неможливості такого списання витрат вони можуть розподілятися між окремими видами продукції, виходячи з ваги, обсягу або виробничої собівартості.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень видатків витрати поділяються на змінні і постійні.

Змінні витрати - це ті види витрат, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням.

До змінних витрат належать витрати на сировину і матеріали, купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо та енергію, на оплату роботи працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг) з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші види витрат. У собівартості одиниці продукції вони залишаються незмінними (при постійних нормах витрат сировини, матеріалів, палива, окремих видів енергії і незмінних цінах). Ці витрати можуть бути розраховані на кожний вид продукції, виходячи з норм витрат і ціни одиниці ресурсу.

Постійні витрати - це такі, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється.

До постійних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням операцій та управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Якщо внаслідок вивчення ринків збуту продукції з'являється можливість значного збільшення обсягу виробництва до рівня, який значно перевищує існуючі виробничі потужності, це можна вважати розширенням виробництва, що може бути реалізовано тільки за умов збільшення постійних витрат. Крім того, постійні витрати можуть збільшитися (зменшитися) внаслідок якогось управлінського рішення (наприклад, кошти можуть бути використані, щоб збільшити або зменшити охорону тощо). У собівартості одиниці продукції постійні витрати змінюються обернено пропорційно зміні обсягу виробництва. Загальна сума постійних витрат розраховується в цілому по підприємству і його структурних підрозділах, потім залежно від технологічних умов виробництва по кожній статті витрат у калькуляції собівартості визначається їх частка, що припадає на окремі види продукції. Ставка постійних витрат на кожному підприємстві визначається після детального аналізу витрат з урахуванням технічних і організаційних умов його роботи.

Сума змінних і постійних витрат утворює собівартість продукції (робіт, послуг).

Наведені схеми наочно показують, що постійні витрати в розрахунку на одиницю продукції знижуються при збільшенні обсягу виробництва. Це свідчить про те, що одним із найбільш ефективних шляхів зниження собівартості виробів є більш повне завантаження виробничих потужностей.

За календарними періодами здійснення витрати поділяють на поточні й одноразові.

Поточні - це ті види витрат, що вносяться («течуть») постійно в ході виробництва продукції. Звичайно це витрати, періодичність яких менше місяця. До поточних витрат належать видатки на сировину і матеріали, енергію, заробітну плату і нарахування на неї.

Одноразові витрати - це ті, що вносяться один раз протягом тривалого періоду часу (більш одного місяця). Як правило, це витрати на придбання (модернізацію або ремонт) основних фондів.

Відносно собівартості продукції видатки поділяються на видатки на продукцію і видатки періоду.

Видатки на продукцію - це видатки, пов'язані з виробництвом. У виробничій сфері до таких видатків належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація верстатів тощо), пов'язані з функцією виробництва продукції.

Видатки періоду - це витрати, що не включаються у виробничу собівартість і розглядаються як витрати того періоду, у якому вони були виконані. Це адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Розрахунки собівартості є базою встановлення ціни реалізації продукції та її рентабельності.

Зміни, що сталися у методології калькулювання і обліку собівартості продукції, значною мірою впливають на необґрунтоване зниження собівартості продукції і підвищення рентабельності виробництва.

Введення нової методології списання витрат на собівартість продукції (робіт, послуг) без відповідного коригування визначення ціни та без нового підходу до визначення рентабельності виробництва продукції значно ускладнює роботу підприємств.

До вирішення цих питань Мінфіном та Мінекономіки України промисловим підприємствам в управлінському обліку тимчасово можна керуватися такими положеннями.

1. Ціна реалізації продукції складається з виробничої собівартості, визнаних адміністративних витрат, витрат на збут і прибуток та податку на додану вартість:

Ц = В + В + В + П + ПДВ, (2.2)

де Ц - ціна; В-виробнича собівартість продукції (робіт, послуг); В_{а -} визнані адміністративні витрати; В_з - витрати на збут продукції; П - сума прибутку; ПДВ - сума податку на додану вартість.

2. Для визначення рентабельності виробництва продукції можна тимчасово керуватися формулою:

(2.3)

де Р - рентабельність виробництва продукції; П - сума прибутку (кредитне сальдо на рахунку 79 «Фінансові результати» з виробництва відповідної продукції (робіт, послуг)); В_с - виробнича собівартість продукції; В_а - розподілені адміністративні витрати на даний вид продукції; В_з - розподілені витрати на збут даного виду продукції.

3. Характеристика кошторису витрат

Кошторисом витрат називається повне зведення витрат на виробництво і реалізацію продукції, згруповане за економічно однорідними елементами.

Основними елементами кошторису витрат є:

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші операційні витрати.

Це групування є єдиним для всієї промисловості.

Відповідно до «Методичних рекомендацій щодо формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості» (2001) у зазначені елементи кошторису включаються такі види витрат:

1. Матеріальні витрати:

Ш сировина та матеріали, що були придбані у сторонніх підприємств та організацій і входять до складу продукції, яка виробляється, створюючи її основу, або є необхідними компонентами для виготовлення продукції (робіт, послуг);

Ш покупні матеріали, що використовуються в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), а також запасні частини для ремонту обладнання, знос інструментів, приладів, інвентарю, приборів лабораторного обладнання та інших засобів та предметів праці, які не належать до основних виробничих фондів, знос спецодягу, спецвзуття, інші засоби індивідуального захисту, мило та інші миючі засоби, знешкоджуючі засоби, молоко та лікувально-профілактичне харчування;

Ш покупні комплектуючі вироби та напівфабрикати, що підлягають монтажу чи додатковій обробці на даному підприємстві;

Ш роботи та послуги виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємства, що не належать до основного виду його діяльності.

До робіт та послуг виробничого характеру належать: здійснення окремих операцій по виготовленню продукції, обробка сировини та матеріалів, що використовуються, проведення випробувань з метою визначення якості матеріалів, транспортні послуги сторонніх організацій на перевезення вантажу на території підприємства (переміщення сировини, матеріалів, інструментів, деталей, заготовок, інших видів вантажу з базового (центрального) складу в цехи (відділи) та доставка готової продукції на склади збереження);

Ш витрати, пов'язані з використанням природної сировини у розрізі відрахувань на покриття витрат на геологорозвідку та геологопошуки корисних копалин, на рекультивацію земель, плата за лісові ресурси та за воду, що вибирається з водогосподарських систем у межах затверджених лімітів, відшкодування у межах нормативу втрат сільськогосподарського виробництва при вилученні угідь для розширення добування мінеральної сировини, а також платежі за використання інших природних ресурсів;

Ш пальне (зі сторони);

Ш енергія (зі сторони);

Ш втрати внаслідок нестачі матеріальних цінностей у межах норм природного зменшення;

Ш тара;

Ш зворотні відходи (вираховуються).

Вартість матеріальних ресурсів формується, виходячи з цін їх купівлі (без урахування ПДВ), включаючи націнки та комісійні витрати постачальних та зовнішньоторговельних організацій, брокерські послуги, витрати на зберігання.

2. Витрати на оплату праці:

Ш основна та додаткова заробітна плата;

Ш витрати на підготовку та перепідготовку кадрів;

Ш виплати вихідної допомоги звільненим робітникам.

3. Відрахування на соціальні заходи:

Ш відрахування на державне (обов'язкове) соціальне страхування, включаючи обов'язкове медичне, також страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, які призвели до втрати працездатності;

Ш відрахування на державне (обов'язкове) пенсійне страхування (Пенсійний фонд);

Ш відрахування у Фонд надання допомоги безробітним.

4. Амортизація основних фондів та нематеріальних активів:

Ш амортизаційні відрахування на основні виробничі фонди;

Ш амортизаційні відрахування на надані в оренду основні фонди;

Ш витрати пов'язані зі зношенням нематеріальних активів.

5. Інші операційні витрати:

Ш витрати, пов'язані з управлінням виробництвом;

Ш службові відрядження в межах норм, передбачених законодавством;

Ш оплата робіт (послуг) консультаційного та інформаційного характеру, пов'язаних із забезпеченням виробництва, збереженням та реалізацією продукції, включаючи послуги відносно зміни структури управління приватизованим підприємством, а також передбачених законодавством обов'язкових аудиторських перевірок;

Ш оплата робіт на сертифікацію продукції; оплата послуг інших підприємств стосовно управління виробництвом, збереження та реалізації продукції (робіт, послуг), якщо штатним розкладом підприємства не передбачені відповідні функціональні служби;

Ш плата за використання та обслуговування технічних засобів управління обчислювальних центрів, вузлів зв'язку, засобів сигналізації;

Ш оплата вартості ліцензії та інших державних дозволів для ведення господарської діяльності підприємства;

Ш оплата збору за реєстрацію підприємства в органах державного управління, передбаченого законодавством;

Ш витрати на перевезення робітників до місця роботи і назад;

Ш платежі з обов'язкового страхування майна підприємства;

Ш витрати на оплату відсотків за фінансовими кредитами;

Ш витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків;

Ш витрати на виготовлення і купівлю бланків цінних паперів, а також інші витрати, пов'язані з емісією цінних паперів;

Ш витрати на гарантійний ремонт і обслуговування виготовленої продукції, якщо це передбачено умовами реалізації продукції, але не більше двох процентів вартості цієї продукції;

Ш витрати на реалізацію продукції;

Ш нарахування на заробітну плату і авторські винагороди творчим працівникам, що перераховуються у фонди творчих спілок України відповідно до законодавства;

Ш податки, за винятком передбачених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

Ш витрати внаслідок технічного браку, витрати на операції зі скляною тарою, виплати на відшкодування збитку, завданого здоров'ю робітника в результаті виконання ним трудових обов'язків;

Ш оплата концесійних платежів за використання природних копалин;

Ш витрати на оприлюднення річного звіту;

Ш платежі за викиди та скиди забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу в межах ліміту;

Ш сума сплачених орендатором відсотків (винагороди) за використання наданих в оперативну та фінансову оренду основних фондів.

Співвідношення окремих елементів витрат до загальної величини собівартості відбиває структуру витрат за певний період. Аналіз показує, що структура витрат розрізняється за галузями, а в галузях - за підприємствами.

Размещено на Allbest.ru