37

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ

ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

ВИПУСКНА РОБОТА

на тему

Роль інтелектуального капіталу у розвитку економіки

Лаврова Віталія Васильовича

Київ-2012

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження інтелектуального капіталу

1.1 Еволюція поглядів на сутність інтелектуального капіталу

1.2 Роль інформації та знань в соціально-економічному розвитку суспільства

Розділ 2. Специфіка економічних відносин у сфері інтелектуального виробництва та вплив інтелектуального капіталу на розвиток економіки

2.1 Модифікація відносин власності в інтелектуальній сфері

2.2 Зміна вартісних відносин і мотивації до праці

2.3 Інтелектуальний капітал та інноваційний тип розвитку національної економіки

Висновки

Список використаних джерел

інтелектуальний капітал економіка

ВСТУП

Ми живемо у постіндустріальному суспільстві, яке характеризується істотними якісними відмінностями порівняно з індустріальним суспільством. Якщо машинна техніка, властива цьому суспільству, примножувала фізичні можливості людини, то інформація і знання, як новий фактор виробництва, реалізує і примножує інтелектуальні ресурси людини. Це визначило інтенсивні процеси інтелектуалізації праці й економіки в цілому, що породило низку нових понять. Одне із важливих понять постіндустріального суспільства є інтелектуальний капітал. Він несе в собі риси, властиві цій системі.

Традиційно економічні категорії і закони були і є проявом причинно-наслідкових закономірностей у пануючих суспільно-виробничих відносинах. Як самі виробничі відносини, так і поняття, і знання мали матеріальний характер. Інтелектуальний капітал, як це випливає із самої назви, має нематеріальний характер. Тут постають серйозні методологічні проблеми про співвідношення матеріального і нематеріального, інтелектуального і традиційного капіталу. Необхідно дослідити вплив інтелектуального капіталу на розвиток економіки. Важливим для практики є виявлення шляхів та методів використання інтелектуального капіталу в господарській практиці.

Дослідженню інтелектуального капіталу та його впливу на економіко-суспільний розвиток, особливо останнім часом, приділяється значна увага як зарубіжних, так і вітчизняних науковців. Помітний внесок в розробку наукового пізнання та практичного застосування результатів дослідження інтелектуальної діяльності набули у ХХ столітті завдяки працям Г. Беккера, Д. Белла, М. Блауга, Дж. Гелбрейта, Е. Денісона, П. Дракера, В. Іноземцева, М. Кастельса, Б. Леонтьєва та інших.

Чималий внесок у розвиток світового наукового знання у сфері досліджень інтелектуального капіталу зробили й українські вчені такі як: Ю. Амосов, В. Базилевич, Д. Богиня, О. Бутнік-Сіверський, М. Вороніна, Н. Гавкалова, О. Грішнова, В. Гринькова, В. Геєць, П. Єщенко, О. Комяков, О. Кендюхов, В. Куценко, О. Морозов, Ю. Пахомов, В. Сизоненко, О. Стрижак, В. Мандибура, А. Чухно, І. Яремко та інші.

Проте досі зміст поняття інтелектуального капіталу продовжує розвиватися, що потребує наукового узагальнення й систематизації існуючих вже положень та подальшої розробки теоретичних аспектів особливостей формування, розвитку та застосування його в Україні. Україна знаходиться на індустріальній стадії розвитку. Однак, з огляду на зовнішньополітичний вектор входження нашої держави в Європейський Союз, актуальною є проблема використання надбань постіндустріального суспільства з урахуванням досвіду вітчизняної трансформаційної економіки. Успішне реформування вітчизняної економіки вирішальною мірою залежить не лише від ринкових перетворень, а й найширшого залучення та використання нових ресурсів, притаманних постіндустріальному суспільству. Тому вибір теми цієї випускної роботи обумовлено потребою у дослідженні шляхів ефективного використання в розвитку економіки інтелектуального капіталу, в системі підготовки фахівців нової формації завдяки відповідній модернізації системи освітньої діяльності. Важливо розкрити теоретико-методологічні основи пізнання цього поняття, його природу і структуру, місце і роль у прогресі економіки і суспільства.

Актуальність цієї теми обумовлена необхідністю вироблення адекватних сучасним умовам стилів керівництва та адміністрування, в тому числі і науковими дослідженнями у ВНЗ 3-4 рівнів акредитації.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є визначення онтологічних та гносеологічних особливостей становлення і функціонування інтелектуального капіталу та його впливу на розвиток економіки. Виходячи з мети дослідження, виконували такі завдання:

- дослідити еволюцію поглядів на сутність інтелектуального капіталу;

- визначити економічний зміст поняття “інтелектуальний капітал”;

- дослідити роль інформації та знань у розвитку сучасного господарства; дослідити зв'язок між поширенням творчості та інтелектуалізацією праці;

- розкрити особливості зміни вартісних відносин і мотивації до праці в сфері інтелектуального виробництва;

- дослідити розвиток інтелектуального капіталу в розвинутих країнах;

- проаналізувати роль та вплив інтелектуального капіталу на процес формування доданої вартості;

- визначити перспективні шляхи розвитку та використання інтелектуального капіталу в побудові ефективної національної економіки інноваційного типу.

Об'єктом дослідження виступають суспільно-економічні відносини, які виникають у процесі становлення, функціонування і розвитку інтелектуального капіталу.

Предметом дослідження виступають суспільно-економічні процеси формування та розвитку інтелектуального капіталу.

Методами дослідження були загальнонаукові прийоми й методи. Методологічною основою була теорія постіндустріального суспільства в широкому її трактуванні. В роботі використано головний методологічний принципом цієї теорії, а саме розгляд суспільно-економічного розвитку на основі зростання та вдосконалення продуктивних сил, технологічної організації та способу виробництва.

В розділі 1 з використанням методів діалектики, законів взаємного переходу кількісних змін в якісні, заперечення заперечення, проведено комплексний аналіз еволюції поглядів на сутність інтелектуального капіталу, на основі методів системного аналізу досліджено підходи до структури цього поняття, а також здійснено комплексний аналіз теоретичних поглядів на роль інформації та знань в суспільно-економічному розвитку людства та визначено їх місце в економічній системі із використанням методу єдності історичного і логічного.

У другому розділі з використанням методів діалектики, системного аналізу, єдності історичного та логічного проаналізовано особливості процесу модифікації відносин власності, поширення творчості як наслідок інтелектуалізації праці та досліджено зміну вартісних відносин й мотивації до праці, користуючись методами узагальнення, аналізу та порівняння були систематизовані методи виміру інтелектуальної діяльності. На основі застосування методів наукової абстракції, статистичного та порівняльного аналізу, досліджено розвиток інтелектуального капіталу в розвитих країнах, з допомогою методів економіко-математичного моделювання здійснено аналіз ролі інтелектуального капіталу в створенні доданої вартості, комплекс методів статистичного, історичного та логічного дозволили розробити основні теоретичні підходи та практичні рекомендації щодо впровадження в національній економіці інноваційного типу господарювання на базі використання інтелектуальних ресурсів.

Інформаційною базою дисертації є праці вітчизняних та іноземних вчених, офіційні українські та зарубіжні статистичні матеріали, дані міжнародних організацій та відомств. У роботі використані також законодавчі та нормативні акти України, матеріали Державного комітету статистики, дослідження Національної академії наук України, розробки профільних комітетів та комісій української влади.

Виконана випускна робота включає вступ, два розділи, п'ять параграфів, висновок, список використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ

1.1 Еволюція поглядів на сутність інтелектуального капіталу

З розвитком інформаційного постіндустріального суспільства в економічній науці з'явилось нове поняття - “інтелектуальний капітал”. Інтелектуальний капітал - є новим й водночас складним поняттям, що породжує суттєві відмінності в трактуванні його економістами.

На превеликий жаль, сьогодні існують досить суперечливі висловлювання та трактування науковців з приводу розуміння сутності інтелектуального капіталу. З одного таку ситуацію можна пояснити новизною даної проблематики та змінами в сутності суспільно-економічного розвитку останніх десятиліть. Проте, з іншого боку, неможливо не помітити глибину та системність трансформацій на сучасному етапі, що вимагає від нас комплексного аналізу розвитку еволюції економічних відносин та місця і ролі людини у виробництві.

Інтелектуальний капітал, як самостійне поняття в економічній теорії та практиці з'явилось не так давно - наприкінці ХХ століття. Проте, вже сьогодні досить активно використовується економістами в обґрунтуванні суспільно-економічних процесів сучасності.

А. Чухно зазначає, що “…до розкриття цієї категорії вчені йшли, починаючи з аналізу певних часткових рис, що врешті решт привело до більш широких теоретичних узагальнень, які набагато повніше розкривають зміст інтелектуального капіталу” [23, с. 356 - 357].

Перші спроби визначити сутність інтелектуального капіталу припадають на 60 роки ХХ століття. М. Фрідмен, досліджуючи дану категорію, визначив джерело, специфіку руху (кругообороту), структуру та деякі особливості інтелектуального капіталу, але комплексного уявлення щодо сутності даного поняття сформовано так і не було [28, с. 115 - 144].

До 1990 року визначення інтелектуального капіталу не існувало, і лише протягом останнього десятиліття групи дослідників, що займались найрізноманітнішими сферами діяльності, постали перед проблемою єдиного визначення даного поняття. Значний вклад у розвиток та уточнення концепції інтелектуального капіталу належить таким зарубіжним дослідникам як: Л. Прусак, І. Роос, К. Свейбі, П. Салліван, П. Страссман, Т. Стюарт, Е. Тоффлер, Т. Фортюн, І. Хіроякі, Л. Едвінсон, В. Гойло, В. Іноземцев, Р. Капелюшніков та таким українським вченим, як: А. Чухно, В. Базилевич, В. Кондрашова-Діденко, В. Сизоненко, О. Бутнік-Сіверський, О. Морозов, І. Яремко, О. Кендюхов в Україні.

Аналізуючи підходи дослідників, можна сказати, що в науковій літературі, на сьогодні, існує досить велика кількість підходів щодо визначення сутності інтелектуального капіталу. Так, скажімо, Е. Брукінг ототожнює інтелектуальний капітал з нематеріальними активами, зазначаючи, при цьому, що без цих активів компанія в сучасних умовах існувати не може. Очевидно, автор мав на увазі знання, якими володіють працівники компанії, проте з даного визначення цього стверджувати не можна. А тому нам досить важко погодитись з таким розумінням сутності інтелектуального капіталу.

Інший дослідник Д. Даффі стверджує, що інтелектуальний капітал це знання, які використовує організація, до того ж, систематизоване у певних методологіях, архітектурах та взаємозв'язках. З нашого погляду, обмежувати таке складне та комплексне поняття як інтелектуальний капітал знаннями недоцільно, хоча воно дійсно відіграє одну з ключових ознак у формуванні даної категорії. Підтримуючи ідею нематеріальних форм капіталу Ж. Б. Сей вважав, що оскільки навики та вміння працівників здобуваються шляхом витрат, то вони можуть розглядатись як капітал, який накопичується протягом років [21, с. 51].

Дж. С. Міль в ”Принципах політичної економії” (1848 р.) зазначає, що капітал це увесь “…раніше накопичений запас продуктів минулої праці”. “…різниця між капіталом і не капіталом”, - продовжує автор - “…полягає не в різноманітності товарів, а в намаганні капіталіста використати їх так, а не по-іншому” [15, с. 151].

Таким чином, ми бачимо, що економічна наука класичного періоду (А. Сміт, Ж.Б. Сей, Дж.С. Міль, У. Петті) значну увагу наділяла дослідженню категорії “капітал”. Вчені розуміли природу капіталу, складність та важливість даної категорії, але з об'єктивних причин так і не змогли чітко визначити його елементи. Схожих поглядів притримується і К. Маркс, зазначаючи, що “збереження робочого часу, тобто часу для того повного розвитку індивіда, яке само, в свою чергу, як величезна продуктивна сила впливає на продуктивну силу праці. З точки зору безпосереднього процесу виробництва це збереження робочого часу можна розглядати як виробництво основного капіталу, причому чим основним капіталом є людина” [26, с. 387-388]. Слід погодитись з думкою авторів [12] які розглядають теоретичні дослідження К. Маркса як підґрунтя до глибинного аналізу наукового розкриття сутності продуктивних сил людини її соціально-економічної характеристики.

А. Маршал, у власній праці “Принципи політичної економії” (1890 р.) вводячи поняття “персонального” капіталу прирівнює його сутність до руху матеріального капіталу “…прагнення людини накопичувати персональний капітал у вигляді інвестицій в освіту, подібні тому, що визначає накопичення матеріального капіталу” [14, с. 79]. Крім того, автор вбачав велику роль не тільки в людині, а й тих умовах та відносинах до яких вона залучена у процесі виробництва. “Значну частину капіталу складають знання та організація, при чому одна з них знаходиться у приватній власності, інша - ні. Знання - це наш найпотужніший двигун виробництва. Воно дозволяє нам підкорити собі природу і примусити її силою задовольнити наші потреби” [18, с. 207]. А. Маршал відзначав важливість освіти та знань у життєдіяльності людини, вбачаючи, тим самим, зростаючу роль і значення їх у майбутньому. Л. Вальрас, досліджуючи систему виробничих відносин, також прирівнює “індивідуальні вміння працівників” до основного капіталу. Автор стверджує, що підприємець “…орендує землю у земельного власника, виплачуючи йому ренту, наймає індивідуальні вміння працівників на умовах плати їм заробітної плати, бере в позику капітал у капіталістів на умовах виплати відсотку” [29, c. 227]. На думку Л. Вальраса, індивідуальні вміння працівників це природній і вічний капітал. Оскільки “природній - тому, що він не вироблений штучно, вічний - тому, що кожне покоління відтворює собі подібних” [6, с. 70].

Проте, на думку А. Чухна, всі ці висловлювання не дають права ототожнювати “основний капітал” та категорію “людський капітал”, яка створена за якісно нових умов. До того ж ці дві категорії різняться за досить великим колом не тільки якісних, а й кількісних характеристик [26, с. 388].

У той же час, саме завдяки тенденції щодо розгляду людських знань та здатності до праці як частини капіталу чи багатства з'явились теорії “людського капіталу”, серед яких і визначення одного з основоположників сучасної теорії - Г. Беккера [12].

В умовах науково-технологічної революції другої половини ХХ століття відбулися глибокі зміни в структурі продуктивних сил, якісно змінився характер праці, умови і чинники високої ефективності економічної діяльності. За цих умов постійно зростає роль людського та особистого фактора у виробництві, а разом з тим й інтелектуальної діяльності. Увага науковців була спрямована на проблеми створення умов для формування і більш продуктивного використання якісно нової робочої сили. Зі збільшенням ролі науково-технологічного прогресу в економічному зростанні змінилося відношення західних економістів неокласиків до проблем відтворення робочої сили, її характеристик [12].

У 60-70 роках ХХ століття у межах інституціонального напряму розвитку економічної науки, у праці Дж. Гелбрейта “Нове індустріальне суспільство” (1967 р.) встановлюється взаємозв'язок між соціумом та матеріальним виразом його існування, що автор називає техноструктурою корпорації. Дж. Гелбрейт пише, що техноструктура “…охоплює всіх , хто володіє спеціальними знаннями, вміннями чи досвідом колективного прийняття рішень”, на його думку, - це “…сукупність учених, інженерів і техніків, спеціалістів по реалізації, рекламі і торгових операціях” [4, с. 113].

Слід сказати, що в цей період гостро постають також питання відносин між людьми (О. Мейо, У. Мур, Ж. Фрідмен), управління людськими ресурсами (М. Армстронг, М. Бір, Д. Гест, К. Свейбі, М. Бір, І. Нонака). Ці новітні погляди на економічний розвиток і були кроками до створення теорії інтелектуального капіталу.

В межах інституціоналізму, у середині ХХ століття розпочинають формуватись новий напрям економічної науки - теорія інформаційного або постіндустріального суспільства (Д. Белл, М. Кастельс, Ф. Махлуп, П. Порат, П. Дракер, Е. Тоффлер, В. Іноземцев). У працях дослідників зароджуються погляди на людину, на її розум, інтелект, вміння, навички, досвід, як на головні рушійні сили суспільного розвитку. Нові погляди, вбираючи досягнення всіх наукових напрямів економічної науки, вибудовують нову систему цінностей, у центрі яких є людина з її потребами, яка шляхом використання технології задовольняє свої потреби. При цьому і людина, і технологія розглядаються у широкому розумінні. Людина - з її фізичними та інтелектуальними особливостями, а технологія - як сукупність взаємовідносин системи “людина - природа”.

Отже, ми бачимо, що теорія інтелектуального капіталу спирається на досить значний масив знань та поглядів класичної, історичної, інституціональної шкіл економічної науки. Проте в часи індустріального виробництва виявлялись лише окремі риси людського та інтелектуального капіталу, і лише з настанням нових умов, виникли підходи до людини, її розуму, інтелекту як дієвого фактора виробництва. Це в свою чергу дозволяє говорити нам про те, що це були лише перші зачатки тих соціально-економічних змін, які ми спостерігаємо сьогодні.

1.2 Роль інформації та знань в соціально-економічному розвитку суспільства

Джерела економічного розвитку завжди були об'єктом досліджень науковців. Економісти намагалися пояснити, чому деякі економічні системи розвивалися швидше, в той час коли інші не так швидко або чому певні країни є заможними, інші ж - ні. Пояснити цю суперечність намагалися теорії економічного зростання.

Представники класичної економії (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс), незважаючи на різноманітність поглядів, визнавали за капіталом важливу роль в теорії економічного зростання. Так А. Сміт стверджував, що досконаліша технологія забезпечує зростання ефективності праці. При чому, поділ праці, за концепцією А. Сміта, виконував роль прискорювача винахідництва, а звідси - й технічного прогресу. Проте класичні економісти, особливо Д. Рікардо та Т. Мальтус вважали, що ріст населення обжене продуктивність праці, що призведе до ситуації, відомої як закономірність убутних доходів. Відповідно до даної концепції, робився висновок про те, що економічне зростання не може бути нескінченним й те що з плином часу воно сповільнюється.

РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА ТА ВПЛИВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ НА РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ

2.1 Модифікація відносин власності в інтелектуальній сфері

Соціально-економічною основою функціонування економічної системи є відносини власності. Власність в економічному розумінні є історично та логічно визначеною. Як соціально-економічна категорія вона визначається ступенем розвитку продуктивних сил та системою об'єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб'єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, в процесі привласнення засобів виробництва та його результатів.

Відносини власності не є сталими. Вони тісно пов'язані з розвитком економіки, оскільки, з одного боку - відображають ступінь розвитку економіки та суспільства, з другого - відповідність форм власності розвиткові продуктивних сил є одним із важливих джерел зростання та удосконалення економіки [13].

Вже в умовах індустріального суспільства можна прослідкувати трансформацію відносин власності, яка стала основою для поділу індустріальної епохи на два етапи. Перший - епоха капіталізму вільної конкуренції та існування “класичної” приватної власності. Та другий етап розпочинається з подальшим зростанням концентрації виробництва та капіталу, що обумовило виникнення поряд з приватною власністю корпоративної, тобто суспільно-приватної форми капіталістичної власності.

В умовах інформаційного постіндустріального суспільства змінюється форма та структура таких базових економічних категорій, як власність та капітал. З одного боку прослідковується процес розпилення власності, з іншого - з'являються нові її форми. Становлення та розвиток інтелектуального капіталу, найширше поширення інформації та знань, інформаційних технологій зумовлює появу нового поняття “інтелектуальна власність”.

Передумови до появи інтелектуальної власності з'явились давно. Ще 1474 року Венеціанський закон містить згадки першого системного підходу в охороні винаходів у формі патенту, який передбачав виключне право окремої особи, що є першою спробою обмежити суспільні інтереси. У XVI столітті Англія вже мала патентну систему, а законодавчий акт щодо монополій, прийнятий у 1624 році, був першим письмовим законом, який забезпечував надання монопольного права на винахід на обмежений період часу. 1788 року в Сполучених Штатах Америки було прийнято Конституцію, що містила спеціальні положення відносно патентів й охорони винаходів шляхом надання винахідникам виключних прав. Невдовзі, 1791 року патентний закон з'явився у Франції. Протягом кінця XVIII та XIX століття Європа переживає значні зміни, що проявились у бурхливому розвитку міст, будівництва залізниць, поширення інвестицій та капіталу. Події кінця XIX століття, що проявились у широкомасштабній індустріалізації спонукали багато країн до прийняття перших патентних законів про охорону авторських прав [20].

Таким чином, можна стверджувати, що процеси зародження нового суспільства, заснованого на знаннях відбуваються у попередніх індустріальних суспільствах на основі розвитку не лише виробництва матеріальних благ, а й нематеріальних цінностей, що також сприяють збагаченню та застосуванню творчої інтелектуальної праці. Виходячи з цього, завданням держави повинно бути не лише концентрація всіх зусиль на відновлення матеріального виробництва, а й в забезпеченні зростання показників рівня оплати праці у сфері нематеріального виробництва - охорони здоров'я, освіти, науки, зменшення шкідливих умов праці, підвищення її комфортності [8].

Збільшення питомої ваги творчих працівників неодмінно позначається на всьому суспільстві. Утверджуються нові ідеали не тільки економічного розвитку, а й способу життя. Досвід розвинутих країн показує необхідні кроки у забезпеченні поступового переходу України в нове суспільство, суспільство знань. Творча праця та умови в яких вона формується та розвивається відіграють важливу роль процесі формування та розвитку інтелектуального капіталу як основи інформаційного постіндустріального суспільства.

2.2 Зміна вартісних відносин і мотивації до праці

Вартість - одна з ключових категорій ринкового господарства. На базі еквівалентності вартісних відносин стає можливим та розвивається обмін товарів. Вартість - категорія історична, а тому з розвитком господарства змінюються і вартісні відносини. Наприклад, переростання простого товарного виробництва в капіталістичне означало перетворення законів товарного виробництва в закони капіталістичного привласнення. Вартість, в даному випадку, модифікується в ціну виробництва, яка діє за капіталістичного ладу, забезпечуючи середній прибуток на капітал. Ціноутворення на основі вартості доповнюється ціноутворенням на основі капіталізації доходу. Якщо ціна виробництва утворюється додаванням до витрат виробництва середнього прибутку, то капіталізація доходу визначається множенням номінальної вартості на розмір фактичного доходу у відсотках і діленням цієї суми на існуючий відсоток [25, с. 314].

Ще більш глибоку у вартісних відносинах відбулися в умовах переходу до інформаційного постіндустріального суспільства. Оскільки для нового суспільства характерним є утвердження інтелектуальної творчої праці, що підриває ринкові, перш за все вартісні відносини. Адже творча праця носить, як правило, індивідуальний характер. Тому її не можна усереднити. Крім того, вона реалізується в якісних характеристиках створюваних речей чи послуг. Це свідчить про те, що їх ціна визначається не вартістю, а корисністю речі, не матеріальними затратами, а втіленими в них здібностями творця, його талантом.

Варто відмітити, що ці процеси не нові, вони мали місце і в індустріальному суспільстві, але вони були обмежені і виявлялись лише у сфері мистецтва. Наприклад “…стоять поряд дві художні картини, виконані на одному і тому ж матеріалі, однаково якісними фарбами, оздоблені привабливими рамками. Але одна виконана талановитим художником, а друга - посередністю. Перша коштує в багато разів більше, ніж друга. Чи можна з допомогою обчислення витрат визначити вартість цих картин: ні, не можна, оскільки в даному випадку враховується корисність картини, її суспільно-естетичне значення” [25, с. 315]. Цей простий приклад підтверджує той факт, що визначення вартості товару виготовленого з допомогою творчої праці за допомогою витрат виробництва стає неможливим, оскільки в даному випадку, витрати матеріалу та фарби однакові, проте ціна товарів є різною. Постіндустріальне суспільство базується на поширенні творчої праці, проникненні її в увесь спектр виробничих відносин. Проявом цього процесу є зростання ролі та значення сфери послуг в економіці європейських країн. А виходячи з цього, зміни співвідношення між матеріальним та нематеріальним виробництвом на користь останнього.

Переважання товарів сфери послуг та нематеріального виробництва вносить суттєві зміни у всю систему суспільних відносин. Ці процеси є проявляються не лише у виникненні якісно нових змін у співвідношенні факторів виробництва, а й глибоких змін у самому процесі праці, її характері та мотивації. Оскільки послуга задовольняє потребу не лише в матеріальних, а й в нематеріальних благах та цінностях, а останні, в свою чергу мають суттєві якісні та кількісні відмінності від матеріальних. Якщо раніше рідкість та обмеженість матеріальних ресурсів потребувала визначення їх вартості, що створило можливість обміну товарами на цій основі, то за нових умов, інформація та знання - як нові виробничі ресурси усувають цю залежність. Крім того, виробництво та споживання нематеріальних благ набуває все більш індивідуалізованого характеру.

Індустріальне суспільство обмеженістю товарів обумовило потребу у використанні еквівалентності в обміні ними. Еквівалентність відносин стала дієвим механізмом у регулюванні економіки, її розвитку. В умовах же нового постіндустріального суспільства ключову роль починає відігравати не вартість, а споживна вартість, корисність послугу чи товару. Індивідуалізація виробництва в новому суспільстві, орієнтація його на потребу конкретної людини, на розвиток її здібностей та особистості заперечує можливість визначення вартості даної послуги чи товару.

В той же час, втрата вартістю регулюючої сили не означає, що зникають разом з нею ціна, гроші та грошове вираження економічних процесів. Звичайно ні, вони формуються на основі іншої характеристики товару, яка виявляється більш важливою в умовах постіндустріального суспільства - споживної вартості, корисності товару чи послуги [25, с. 318].

Внаслідок зростання ролі нематеріального виробництва виникає необхідність у врахуванні нематеріальних чинників та ресурсів, що приймають участь у виробничому процесі. Це можливо зробити завдяки наступним діям:

- документально підтверджувати довгострокові майнові права за допомогою їх обліку на балансі підприємства, а отже, створювати відповідні фонди амортизаційних відрахувань. Розрахунки показують, що з урахуванням вартості інтелектуальної власності амортизаційні відрахування в Україні за цінами 1995 року могли б становити 10% вартості основних засобів підприємств;

- отримувати додаткові прибутки від передачі прав на використання об'єктів інтелектуальної власності (ОІВ), а також забезпечувати обґрунтоване регулювання цін на інноваційну продукцію підприємства;

- виплачувати фізичним особам авторські винагороди, обминаючи фонд заробітної плати, з віднесенням витрат, а виплату авторської винагороди на статтю вартості продукції “Інші витрати”, тобто без обмеження розмірів виплат і без традиційних відрахувань до страхових та інших фондів.

Крім того, інтелектуальну власність можна вносити до статутного капіталу замість майна, грошей та інших матеріальних цінностей. Це дозволить:

- сформувати значний за розмірами статутний капітал без відволікання коштів і забезпечити доступ до банківських кредитів та інвестицій, використовуючи інтелектуальну власність, як об'єкт застави нарівні з іншими видами майна;

- амортизувати інтелектуальну власність у статутному капіталі і замістити її реальними коштами, включаючи амортизаційні відрахування на собівартість продукції, тобто капіталізувати інтелектуальну власність;

- авторам і підприємцям власникам інтелектуальних продуктів стати засновниками під час організації дочірніх і самостійних фірм без відволікання коштів.

В свою чергу визначення вартості в інтелектуальній сфері є непростим завданням. Деякі науковці, аналізуючи проблему, говорять про важливість, в даному випадку, дотримання певних принципів у винайденні способів. Скажімо, Б. Леонтьєв звертає увагу на цільовому характері розрахунків, важливості врахування інтересів всіх суб'єктів причетних до функціонування інтелектуального продукту та ін [13, с. 14-22.].

Проте більшість економістів сходяться на думці про те, що вартість інтелектуальних творчих продуктів повинна залежати від процесу визначення корисності результату дії інтелектуального продукту і прирівняних до нього індивідуальної вартості в грошовому виразі. Дана позиція базується на тому, що результат дії інтелектуального продукту (позитивний чи негативний) передбачається науково обґрунтованою думкою експерта. Потрібно відмітити, що принципи визначення ринкової вартості інтелектуального товару знайшли своє відображення в Міжнародних стандартах оцінки майна (МСО). Під ринковою вартістю вважається найбільш ймовірна ціна, по якій даний інтелектуальний об'єкт може бути відчужений на відкритому ринку в умовах конкуренції, коли сторони угоди діють розумно, володіють усією необхідною інформацією, а на величину ціни не впливають будь-які надзвичайні обставини.

Цікаво, що такий підхід по різному проявивсь у різних країнах. Так, скажімо, американські стандарти використовують поняття “справедлива ринкова вартість”, в той час британські - “вартість відкритого ринку”. Як бачимо, навіть на рівні термінології існують відмінності. Крім того, практики використовують поняття “інвестиційної”, “балансової”, “оподаткованої” та “ліквідаційної” вартості інтелектуального продукту.

Зважаючи на суб'єктивізацію нового господарства, існують спроби визначення вартості інтелектуального товару шляхом аналізу принципів, що базуються на очікуваннях покупця, продавця, їх ринкової взаємодії, ефективності використання. Внаслідок цього використовуються принцип корисності, заміщення, передбачення, відшкодування, залежності, відповідності між попитом і пропозицією, конкуренції, зміни вартості.

Зазначене припущення підтверджує динаміка інвестицій у інтелектуальний капітал у розвинутих країнах (рис. 2.1). Як бачимо з рисунку, в 2001 р. у США відбулось зменшення рівня інвестицій в інтелектуальний капітал, Японії - незначне зростання. Лише у Європейському Союзі зростання є суттєвим - близько 5%. У той же час, в розрізі по країнах-членах ЄС поширеною є ситуація скорочення інвестування в інтелектуальний капітал [27, с. 20]. Проте, незважаючи на нестійку динаміку зростання інвестицій у інтелектуальний капітал, в усіх розвинутих країнах спостерігається позитивна динаміка зростання його вартості (рис. 2.2).



Рис. 2.1. Динаміка інвестицій в інтелектуальний капітал у розвинутих країнах за період 1999 - 2001 рр. (виражена в коефіцієнті зростання динаміки інвестицій) [27, с. 20]

Рис. 2.2. Динаміка зростання вартості інтелектуального капіталу в розвинутих країнах за період 1991 - 2001 рр. (виражена в коефіцієнті зростання динаміки інвестицій) [27, с. 21]

Виключенням є лише США, де відбулось незначне скорочення вартості сукупної величини інтелектуального капіталу [27, c. 21]. Таку ситуацію по США, і частково по інших країнах, можна пояснити концентрацією фінансових та інтелектуальних ресурсів у найновіших галузях досліджень, які на сьогодні ще не готові до практичного використання та отримання доходу, але мають найближчу таку перспективу, про що ми будемо говорити нижче.

Аналіз величини інвестицій в інтелектуальний капітал, а також вартості даного фактора та ВВП на душу населення не дозволяє виявити кореляцію між цими показниками (рис. 2.3, 2.4) [27, C. 22 - 23].

Рис. 2.3. Взаємозв'язок між величиною інвестицій в інтелектуальний капітал та ВВП у розвинутих країнах світу в 2001 р. [27, C. 22 - 23]

Проте, вищі показники інвестицій в інтелектуальний капітал та вартість даного ресурсу, корелюють з динамікою зростання ВВП на душу населення [1]. У таких країнах як Італія, Греція, Португалія, Люксембург показники вартості інтелектуального капіталу та величини інвестицій у даний ресурс є низькими в порівнянні з іншими розвиненими країнами (рис. 2.3, 2.4). Зростання ВВП на душу населення у цих країнах є незначним, а іноді навіть від'ємним. У той час коли в інших країнах показники вартості інтелектуального капіталу та величини інвестицій є значно вищими, як результат - знано кращі показники зростання ВВП на душу населення.

Вищенаведені дані дозволяють зробити наступні висновки. По-перше, у розвинутих країнах світу спостерігається процес сповільнення інвестування у матеріально-технічну складову інтелектуального капіталу (комп'ютери, мережі, Інтернет), зважаючи на те, що рівень забезпеченості інтелектуальною технологією наближається до оптимального.



Рис. 2.4. Взаємозв'язок величини вартості інтелектуального капіталу та ВВП у розвинутих країнах у 2001 р. [27, C. 22 - 23]

Однак при використанні як інформаційної бази фінансової звітності українських підприємств, на нашу думку, дана методика потребує уточнення. Це обумовлено принципом історичної фактичної собівартості, що дотримується при складанні фінансової звітності. Згідно Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання [19]. Такий підхід викликає різницю між балансовою та ринковою вартістю активів підприємства. Для означення останньої в національних стандартах бухгалтерського обліку та МСФЗ вживається термін “справедлива вартість” [16].

При значних відхиленнях залишкової вартості основних засобів від їх справедливої вартості згідно П(С)БО 7 “Основні засоби” підприємство може здійснювати їх переоцінку до справедливої. Однак, через дороговизну проведення оцінки активів основні засоби українських підприємств здебільшого у фінансовій звітності відображені за залишковою вартістю розрахованою виходячи з принципу історичної (фактичної собівартості), а не за справедливою вартістю. Таким чином, при використанні формули авторів праці “Капіталізація економіки України” у даному вигляді вартість інтелектуального капіталу буде завищена на величину можливої дооцінки основних засобів, тобто різниці між їх справедливою та залишковою вартістю [3]. Додатковим свідченням необхідності коригування формули на величину дооцінки основних засобів є той факт, що людський капітал як різниця між ринковою та балансовою вартістю компанії є, по-суті, величною гудвілу підприємства. При розрахунку даного показника за МСФЗ 3 необхідно здійснювати коригування будь-яких активів і зобов'язань для яких існують різниці між справедливою та балансовою вартістю об'єкта [16]. Зважаючи на це, ми пропонуємо таку удосконалену формулу розрахунку вартості інтелектуального капіталу:

Ік = Рв - Бв + На - (СпОз - ЗвОз), (2.1)

де: Ік - інтелектуальний капітал;

Рв - ринкова вартість компанії;

Бв - балансова вартість компанії;

На - нематеріальні активи компанії або структурний (технологічний, організаційний) капітал;

СпОз - справедлива вартість основних засобів;

ЗвОз - залишкова вартість основних засобів.

Розрахунки показують, що інтелектуальний капітал становить досить значну частину вартості компаній (табл. 2.1). З таблиці видно, що він становить від 30 % вартості компанії і досягає навіть більш як 90 %. Проте потрібно зважати на той факт, що фондовий ринок не є розвинутим, а це означає що він не завжди об'єктивно відображає ціну акцій тих чи інших емітентів. Досить поширеними є спекулятивні операції, що часто заважає інвесторам визначити рівень капіталізації компанії та справедливу її ринкову вартість. Хоча незважаючи навіть на цей момент, з нашого погляду, методика оцінки інтелектуального капіталу є досить перспективною. Наші розрахунки підтверджують дані інших авторів про те, що нематеріальні види капіталу переважають в структурі національного багатства (див. табл. 2.2).

Таблиця 2.1Експериментальні оцінки інтелектуального капіталу деяких підприємств України (за даними праць [8, 9])

Підприємства	Балансова вартість компанії млрд. грн.	Ринкова вартість компанії, млрд. грн.	Вартість інтелектуального капіталу компанії, млрд. грн.
			у т.ч. структурного (технологічного)	у т.ч. людського (брендового)	у відсотках від ринкової вартості
Алчевський коксохімічний завод	0,75	3,06	0,03	2,34	76,4
Родовід банк	1,82	2,45	0,21	0,84	34,2
Укрсоцбанк	1,92	10,6	0,015	8,7	82,0
Райффайзен Банк Аваль	3,6	5,4	0,45	2,25	41,6
СК “Універсальна”	0,14	0,75	-	0,61	81,3
GSM “Київстар”	1,5	5	0,11	3,61	72,2
Укрнафта	8,34	15,42	0,28	7,36	47,7
Львівобленерго	0,04	2,52	0,0001	2,48	98,4

Варто відмітити, що незважаючи на переважання людського капіталу над іншими його формами, структура національного багатства країни, на жаль, не відповідає вимогам часу і досить значно різниться зі структурами національних багатств розвинутих країн.

Таблиця 2.2 Національне багатство України у 2005 році [11, с. 190]

Складові елементи	Оцінка, млрд. грн.	Структура, %
Реальний капітал	1368785,0	14,5
Людський капітал	4628084,0	48,9
Природній капітал	3459000,0	36,6
Національне багатство	9455869,2	100,0

Крім низької частики людського капіталу в Україні досить велика частка природного капіталу, яка становить 34-36%. У той час коли в розвинутих країнах ця цифра складає близько 20%. З іншого боку, зростання частки людського капіталу має досить непогані перспективи, оскільки, як нами було доведено вище, нематеріальні форми капіталу зростають лише в кількісному відношенні, а не в якісному. Тому інвестування в освіту, науку, охорону здоров'я створить гарні передумови для зростання не лише людського капіталу, а й інших форм капіталу, зокрема фінансового та реального. Історичний досвід переконливо доводить на прикладі розвинених країн, що якнайширше залучення у виробництво людей з вищою освітою і значні доплати за освіту, особливо вищу, не лише прискорювали економічний розвиток, але й забезпечували перемогу в конкурентній боротьбі. У більшості країн, які входять до Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), за останні 15 років зростання доданої вартості в галузях, що базуються на знаннях, у середньому становило 3 %, що стабільно переважало темпи загального економічного зростання в традиційних галузях, яке не перевищувало 2,3 %. Тому частка галузей, що базуються на знаннях у сукупній доданій вартості закономірно збільшилась в Німеччині з 51 до 60 %, у Великобританії з 45 до 51 %, у Фінляндії - з 34 до 42 %.

Ні земля, ні капітал, ні природні ресурси не змогли зрівнятися з інформацією та знаннями за їх впливом на суспільно-економічний розвиток. Країни, що визначили їх власними пріоритетами досягли надзвичайно високих результатів. Якщо індустріальні технології на одну вкладену гривню дають 5 коп. прибутку, то інформаційно-інтелектуальні - до 10 грн. Видобування нафти чи вугілля, виробництво металу чи електроенергії це величезні витрати і низька рентабельність виробництва. У той же час виробництво інтелектуального продукту - це праця висококваліфікованих працівників, досить висока її оплата, але ціна цього продукту робить їхню діяльність багатократно прибутковішою. Це дає змогу зробити висновок про те, що ресурси, пов'язані з людиною її працею, стають найпотужнішим джерелом розвитку та суспільно-економічного прогресу. Результати наших досліджень, а також фахівців Світового банку дають можливість зробити висновок, що ключове місце у національному багатстві належить саме людським інтелектуальним ресурсам.

Виходячи з даних фактів, можна сказати, що інтелектуальний капітал виступає головним ресурсом у формуванні доданої вартості у новій економіці. Результати інтелектуальної творчої діяльності - інтелектуальні продукти набувають форми інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність виступає водночас і новою формою багатства і найбільшою за об'ємом по відношенню до інших форм. Щорічне зростання якої становить близько 1,6 трлн. дол. В розвинутих країнах світу тільки реалізація авторських прав дає від 4 до 7% всього ВВП [22, с. 91].

Більше того, вже сьогодні близько 60% зростання національного доходу визначається зростанням знань та освіченості суспільства. Американські вчені підрахували величину ВВП, що виробляється працівниками, які мають освітній ценз в 10,5, 12,5 та 14 років. Виявилось, що саме третя група створює більше половини ВВП.

Варто відмітити, що тенденція зростання людського капіталу є характерною не лише для розвинутих країн. Така ситуація простежується з різними відхиленнями по всіх регіонах світу, у переважній більшості країн. Так, людський капітал забезпечує більшу частку в накопиченні багатства країн світу. В середньому по світу цей показник становить 66%. Мінімальні значення інтелектуальних ресурсів спостерігається на Середньому Сході - 38%, Східній Європі - 49%. Досить високі показники накопичення нематеріальних ресурсів у Західній Африці - 60% та в Центральній Америці - 79%. В Західній Європі, Східній Азії та Північній Америці накопичення інтелектуального потенціалу становить близько 75% сукупної величини національного багатства (табл. 2.3).

Закономірною є ситуація коли найбільші об'єми людського капіталу спостерігаються саме в розвинутих країнах. Оскільки саме вони інвестують найбільше коштів в розвиток тих сфер життєдіяльності суспільства, що сприяють формуванню та розвитку інтелектуальної творчої праці.

Таблиця 2.3 Розміри і структура національного багатства за регіонами світу, дол. на душу населення у % [2, с. 96]

Регіон	Людські ресурси	Виробничі ресурси	Природні ресурси
Північна Америка	76	19	5
Західна Європа	74	23	3
Середній Схід	38	19	43
Південна Америка	74	17	7
Східна Європа	49	14	37
Північна Африка	68	26	6
Центральна Америка	79	15	6
Західна Азія	76	16	8
Південна Азія	64	19	17

Країни колишнього Радянського Союзу значно відстають в процесі накопичення людського капіталу від країн “великої сімки” та США. Разом з тим, за цим показником вони перевищують середньостатистичні дані по світу. Україна, скажімо, становлячи 0,7% населення планети зосереджує 1% загальносвітового потенціалу людського капіталу. Росія з часткою населення в 3% від загальносвітової структури має 8% загальносвітового потенціалу людського капіталу (табл. 2.4).

Таблиця 2.4 Об'єм людського капіталу в деяких країнах світу на кінець ХХ століття

Країни	Людський капітал
	Загальний об'єм, трн. дол.	у % до:
		національного багатства країни	світового підсумку	рівню США
Велика “сімка” та ЄС CША Китай Індія Країни ОПЕК Країни СНД у тому числі Росія Азейбарджан Білорусь Казахстан Узбекистан Україна	215 95 25 7 45 40 30 0,6 2 2 1,4 5	78 77 77 58 4 50 50 - 55 35 - 53	59 26 7 2 12 11 8 - 0,5 0,5 - 1	226 100 26 7 47 42 32 - 2 2 - 5

Таким чином, можна стверджувати, що головним фактором виробництва, на сучасному етапі стає інтелектуальний капітал, і аж ніяк не матеріальні засоби та блага. Накопичення інформації, знань, досвіду, фізичного здоров'я та духовного комфорту, безпеки та впевненості стають головною умовою створення нових продуктів, винаходів, інновацій, виробництв та технологій, відіграють основну роль у формуванні доданої вартості продуктів сучасної економіки. Варто відмітити і той факт, що на підтримку та розвиток інтелектуального капіталу в світі інвестується близько 15-20 трлн. дол. щорічно [2, с. 96].

Отже, інтелектуальний капітал приймає безпосередню участь у створенні доданої вартості. В міру зростання ролі та значення у виробництві творчої праці, підвищується і частка доданої вартості, яка формується на основі використання інтелектуального капіталу. Вона відображає у грошовому еквіваленті нові знання, що втілюються в продукті відповідно до його корисності та спроможності задовольняти потреби на основі високої моди, використання нових технологій, нових матеріалів, знань та інформації. Саме вона відображає ті корінні зміни, що відбуваються у формуванні доданої вартості товарів чи послуг, створених при участі інтелектуальної творчої праці. Стрімке збільшення інвестицій у ті сфери життєдіяльності суспільства, що сприяють до освітнього, культурного та творчого розвитку особистості стимулюють до накопичення об'ємів багатства нематеріального характеру, яке реалізується в людському капіталі. Збільшення частки людського капіталу до інших, матеріальних форм багатства говорить про визначальну роль інтелектуальних ресурсів у створенні додаткової вартості нових товарів і послуг в сучасній економіці.

2.3 Інтелектуальний капітал та інноваційний тип розвитку національної економіки

Зростання ролі інформації та знань у виробничих процесах ставить у пряму залежність економічний прогрес і суспільний розвиток від інтелектуалізації населення. Інтелектуальна діяльність стає необхідною умовою економічного поступу, а інтелектуальний капітал - найважливішим та найціннішим ресурсом задля досягнення цієї мети [24, с. 65-71].

Сьогодні, інтелектуальний капітал є чи не найважливішим ресурсом розвитку економіки, тому його збагачення та відтворення набуває особливого значення. Оскільки якість та величина даного ресурсу залежить у першу чергу від людини, його зростання відбувається лише шляхом задоволення людських потреб. У розвитку людини, поряд із задоволенням матеріальних потреб всезростаючу роль відіграє розвиток освіти, науки, культури. Вони є важливими факторами формування та функціонування національного інтелектуального капіталу як основи вітчизняної системи господарювання інноваційного типу [17, с. 11-13].

Аналіз освітнього рівня населення України свідчить про його зростання. Зростає кількість осіб з розрахунку на 1000 чол. з вищою освітою з 95 до 129 осіб, із середньою - з 285 до 349 осіб. Проте освіта в Україні, на жаль, не є загальнодоступною, відвідуваність навчальних закладів населенням віком 6-17 років становить 78,6%, усього лише 60 - 70% молоді здобуває середню освіту [5, с. 72]. Причинами такого незадовільного стану освітньої сфери можемо виділити декілька:

- недостатнє фінансування галузі, освітні працівники все частіше не виявляють бажання працювати за таку мізерну зарплату, молодь, у свою чергу, не вбачає необхідності у гаянні часу в непридатних (в інфраструктурному та кадровому відношенні) навчальних закладах;

- незадовільний стан здоров'я дітей, як наслідок недостатнього фінансування медичного забезпечення. Чого варті лише наступні показники: 40% дітей мають хронічні захворювання, показник умовного здоров'я знизився з 62,6% у 1990 р. до 30,6% у 2004 р.;

- незадовільне екологічне становище;

- надмірна централізація управління (відсутність механізмів у місцевих адміністрацій бути відповідальними за розвиток освіти в регіонах);

- недостатній контроль якості (відсутність контролю якості не лише знань учнів, а й вчителів) [7, 10].

Отже в Україні наявний потужний інтелектуальний потенціал, проте, на даний час він майже не використовується. Перевагами України є її природний, науковий, освітній, культурний, духовний потенціал. Тому виникає необхідність в перетворенні даного потенціалу в стійку конкурентну перевагу на ринку у якості інтелектуального капіталу, створенні власної моделі його розвитку й підтримки. Концентрація інтелектуальних, фінансових, природних, рекреаційних ресурсів в межах певних організаційних структур, дозволить країні залучитись до значимих наукових досліджень, що проводяться в світі інформаційне поєднання України з глобальним середовищем, створить умови для формування та розвитку сучасного постіндустріального суспільства на основі інтелектуальних ресурсів. Інноваційний тип розвитку національної економіки має базуватись на стимулюванні та розвитку ідей, інновацій, що стали б передумовою впровадженню новітніх технологій, як основи ефективної конкурентоспроможної сучасної економіки.

ВИСНОВКИ

1. Поняття “інтелектуальний капітал” відображає і характеризує докорінну зміну становища людини, із звичайного фактора виробництва людина стає метою, головним засобом і критерієм економічного зростання і цивілізаційного прогресу в цілому. Поява цього поняття є закономірним результатом якісно нового рівня продуктивних сил, глибоких зрушень у структурі суспільного виробництва, становлення інформації і знань як вирішального виробничого фактору. Розвиток інтелектуального капіталу - це послідовне та логічне усунення суперечностей системи “людина - засоби виробництва”, в якій людина виступає не лише з її фізичними, а й розумовими, інтелектуальними можливостями та здібностями, а засоби виробництва під впливом творчого інтелектуального характеру праці набувають характеристик інноваційності.

2. Поняття інтелектуального капіталу найбільш комплексно та узагальнено відображає нові суспільно-економічні відносини, що відмежовують нову інформаційну постіндустріальну стадію цивілізаційного прогресу від індустріальної. Тобто, інтелектуальний капітал нерозривно пов'язаний з тими соціальними, економічними, духовними відносини суспільства, що властиві постіндустріальній стадії цивілізаційного прогресу.

3. Інтелектуалізація праці зумовлює розвиток її творчого характеру. Це розвиток людини, перехід її на вищий ступінь прояву особистості, розвитку здібностей і талантів. У той же час людський розвиток та зростання інтелектуального капіталу зумовлює необхідність підвищення рівня і якості життя, подолання бідності, нерівності, дбайливе ставлення до природи, тобто середовища життєдіяльності людини, розвитку демократії, лібералізацію економіки, розширення сфери суспільно-економічної активності людини. Становлення та розвиток інтелектуального капіталу чітко показує, що ефективність політики держави визначається не лише і не стільки економічними показниками, стільки досягненнями в розвитку людини, її особистості, розумових та фізичних здібностей, зростанні її ролі в житті суспільства.

...