Ринок робочої сили та особливості його формування в Україні

Важливе місце в системі соціального захисту відведено соціальній допомозі. Це турбота про громадян, що потребують підтримки, сприяння у зв'язку зі станом здоров'я, соціальним станом та малозабезпеченістю, з досягненням певного віку. Допомога надається у вигляді грошових та натуральних виплат. В Україні значний прошарок людей, що одержують соціальну допомогу, утворюють малозабезпечені сім'ї. З 1995 р. діє Програма житлових субсидій, яка, по суті, стала першою у країні соціальною програмою ринкового типу і забезпечує адресний захист найуразливіших верств населення. Надається соціальна допомога і такій категорії населення, як інваліди та ветерани війни, яких в Україні близько 4,5 млн осіб. Одним із напрямів надання соціальної допомоги, що має тенденцію до розширення, є створення будинків-інтернатів для людей похилого віку. Поширюється і така форма соціальної допомоги, як створення територіальних центрів з обслуговування самотніх людей похилого віку.

Складовим елементом системи соціального захисту є соціальне страхування. Це система повного або часткового фінансового відшкодування фізичним особам певних життєвих ризиків: тимчасової втрати працездатності, старості, інвалідності, втрати годувальника. Соціальне страхування включає лише соціальні види ризику, його мета - страховий захист саме цих видів ризику, таких як втрата працездатності через хворобу, нещасний випадок, старість, втрата роботи тощо. Ці види ризику мають масовий характер, є соціальними, бо визначаються головним чином соціальними умовами і, як правило, від кожної окремої людини не залежать. Цей ризик враховується заздалегідь, і пов'язані з ним фінансові витрати розподіляються між усіма учасниками страхування. Залежно від виду розрізняють такі види страхування: пенсійне (забезпечення у старості), медичне (на випадок захворювання, втрати працездатності від нещасного випадку на виробництві), на випадок безробіття (втрати роботи з незалежних від працівника причин). По кожному з видів ризику воно може бути добровільним або обов'язковим. Соціальне страхування включає не тільки грошові виплати та компенсації, а й певні послуги з лікування, реабілітації та профілактики. Фінансові ресурси для соціального страхування формуються переважно за рахунок внесків громадян, що страхуються, та роботодавців. В країнах розвинутої ринкової економіки соціальне страхування набуло значного поширення. Це і пенсійне страхування, і страхова медицина, і страхування від безробіття. В Україні здійснюються, по суті, лише перші кроки у цьому напрямі

Розділ 3. Аналіз показників стану ринку робочої сили в Україні

3.1 Пропозиція робочої сили в Україні

Пропозиція робочої сили характеризується чисельністю осіб, які потребують працевлаштування, і визначається кількістю годин ро-бочого часу, яку погоджуються надати носії робочої сили за умов певного рівня оплати праці. Вона складається за рахунок трьох основних джерел: соціально-демографічного (випускники різних нав-чальних закладів, які розпочинають трудову діяльність), соціально-го (ті, хто не працював раніше, або ті, хто займався домашнім гос-подарстом) і економічного (вивільнювані з різних галузей націо-нальної економіки). Вивільнення з виробничих галузей відбуваєть-ся через здійснення заходів щодо роздержавлення і приватизації господарських об'єктів, ліквідацію збиткових робочих місць, закрит-тя підприємств у зв'язку з реконструкцією, розукрупненням і пе-репрофілюванням, розривом договірних зв'язків, нестачею валюти, сировини тощо.

Графік 2. Попит і пропозиція на ринку робочої сили

3.2 Зайнятість населення

Зайнятість - участь населення в трудовій діяльності, яка забезпечує задоволення особистих, колективних і суспільних потреб, тобто розширене відтворення робочої сили. Зайнятістю прийнято вважати суспільно корисну діяльність громадян, яка приносить їм, зазвичай, заробіток. У відповідності з Законом України «Про зайнятість», прийнятим Верховною Радою України у 1991 році, до зайнятих відносяться особи, які:

- працюють за наймом;

- самостійно забезпечують себе роботою (підприємці, особи творчої праці, інженерно-технічні працівники, члени кооперативів, фермери);

- обрані, призначені або затверджені на посади в органах державної влади, що оплачуються, в суспільних об'єднаннях;

- проходять дійсну службу у Збройних Силах;

- отримують професійну підготовку або перепідготовку з відривом від виробництва;

- є учнями і студентами денних форм навчання;

- направлені на виконання громадських робіт, що оплачуються;

- виховують малолітніх дітей;

- доглядають за хворими і людьми похилого віку;

- є громадянами інших країн, що працюють в народному господарстві України.

Розрізняють декілька видів зайнятості. Основні: повна, неповна, раціональна, ефективна, подвійна, випадковата зайнятість, що не відповідає кваліфікації.

Повна зайнятість - це ситуація, за якої є достатня кількість робочих місць для задоволення запитів на роботу всього працездатного населення країни. Практично, це - відсутність довготривалого безробіття, можливість надавати всім бажаючим робочі місця, які відповідають їх професійній орієнтації, освіті, досвіду. Таке розуміння повної зайнятості характернее для ринкової економіки. З позиції планової економіки повна зайнятість сприймається як «загальна», «поголовна» зайнятість працездатного населення. Зворотним явищем повної зайнятості є незайнятість - наявність працездатного населення, яке з різних причин не працює. Незайнятість може носити тимчасовий або стійкий (сталий, постійний) характер.

Рис. 3. Структура служби зайнятості в Україні

Неповна (часткова) зайнятість - наявність в країні, регіоні осіб, які мають можливість і бажання працювати, але в силу незалежних від них причин (виробничих, організаційних і т. д.) не можуть бути зайняті на повну норму. Часткова зайнятість передбачає можливість влаштування на роботу на неповний робочий день, на сезонний період. Вона може бути явною або прихованою. Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. ЇЇ можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими чинниками. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємств і виявляється в низьких доходах людей, неповному використанні професійної компетенції або низькій продуктивності праці. В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом; вона набула загрозливих розмірів.

Раціональна зайнятість - зайнятість в народному господарстві з урахуванням доцільності перерозподілу і використання трудових ресурсів, їх статево-вікової й освітньої структури. Особливістю цього виду є те, що зайнятість не завжди буває ефективною, позаяк здійснюється з метою покращення статево-вікової структури, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів та ін.

Ефективна зайнятість - зайнятість, яка здійснюється у відповідності з вимогами інтенсивного типу відтворення, критеріями економічної доцільності і соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непривабливої і важкої фізичної праці.

Подвійна зайнятість - ситуація, яка має місце тоді, коли людина працює більш ніж в одному місці одночасно і не залежить від єдиного джерела доходу. Класичними прикладами такої є зайнятість поштових робітників, продавців молока і шкільних учителів. В США приблизно 5% всіх зайнятих працюють не лише в одному місці. В слаборозвинених країнах подвійна зайнятість - звичайне явище.

Випадкова зайнятість - робота від випадку до випадку, без певного робочого часу і постійної заробітної плати. Таке становище є радше винятком, ніж правилом, в розвинених країнах і правилом - в країнах, що розвиваються. На таких засадах працює багато людей, які мають свій бізнес, утворюючи, таким чином, неофіційний сектор економіки.

Зайнятість, яка не відповідає кваліфікації - це ситуація, коли, з одного боку, на ринку праці є багато робітників, які або уже опанували кваліфікацію, необхідну для задовільної роботи, або здатні отримати її за звичайну плату, а з іншого боку, при наявності бар'єрів для доступу на ринок вони вимушені виконувати некваліфіковану роботу і, тим самим, не бути недозавантаженими. Недозавантаженими вважаютьсяті робітники, які цінять дохід вище, а дозвілля нижче, ніж звичайні робітники: вони згідні працювати більшу кількість годин, ніж пропонує їм стандартний робочий тиждень, нерідко шукають роботу на стороні - за умов неповного робочого часу і як додаток до своєї основної роботи.

3.3 Безробіття

Безробіття - соціальне явище, коли кількість бажаючих отримати роботу є більшою, ніж робочих місць (перевага пропозиції робочої сили над її попитом). Відповідає стану незайнятості працездатного населення та має негативні економічні й соціальні наслідки для усього населення регіону, де набуло особливого поширення.

Рівень безробіття розраховується як відношення чисельності безробітних, які зареєстровані в державній службі зайнятості, до працездатного населення працездатного віку. Значний недолік такої методики розрахунку полягає у заниженні реального числа безробітних, оскільки в країнах, де соціальна допомога безробітним низька або де-факто відсутня, багато осіб не реєструються як безробітні на біржі праці. Згаданий феномен також спостерігається у сільських регіонах, де працездатне населення займається обробкою (власної) землі, що не охоплюється статистикою як діяльність господарювання.

Види безробіття:

Циклічне (кон'юнктурне) безробіття виникає внаслідок коливань економіки. У фазі рецесії підприємства звільняють робочих та наймають на роботу в разі економічного підйому. Вважається, що кон'юнктурне безробіття зникає через 2-3 роки.

Сезонне безробіття - результат природних коливань кліматичних умов протягом року або коливань попиту. Зникає протягом року.

Панельне безробіття (у розумінні монетаристів - природне безробіття): відсоток безробіття, який неможливо усунути навіть при найкращому розвитку кон'юнктури. Цей вид безробіття виникає внаслідок фрикційного, добровільного та структурного безробіття. Це та група безробітних, які не можуть знайти роботу в зв'язку з кваліфікацією, віком, станом здоров'я, місцем проживання або недостатнім бажанням до праці.

Фрикційне безробіття виникає, коли люди тимчасово знаходяться без роботи в результаті зміни місця праці, професій. Цей вид безробіття виникає в короткостроковому вимірі.

Структурне безробіття - виникає в результаті зміни структури економіки, викликане науково-технічним прогресом і зміною структури потрібних кадрів.

Висновки

В даний час попит на працю головним чином визначається: державною політикою стосовно низькорентабельних і збиткових підприємств; розмірами державних, приватних і іноземних інвестицій; активністю і позицією профспілок; масштабами тіньової економіки.

На пропозицію праці може діяти такі фактори, як падіння рівня життя в результаті інфляції (за інших рівних умов пропозиція праці росте); появу альтернативних джерел доходу у визначеної частини населення (за інших рівних умов пропозиція праці скорочується); природні темпиприросту трудових ресурсів; міграція населення; демографічна і соціальна політика держави.

Падіння рівня життя в Україні приводить до обмеження споживчого попиту, що стримує пропозицію товарів і послуг. Співвідношення попиту та пропозиції товарів і послуг у країнах з розвитий ринковою економікою характеризується, принаймні, трьома обставинами:

1. Обсяги пропозиції товарів і послуг на ринку, цілком задовольняючий платоспроможний попит, дуже близькі чи навіть вище раціональних норм споживання на душу населення .

2.Рівень оплати праці визначається вартістю робочої сили і забезпечує купівельну спроможність на дуже високому рівні задоволення потреб.

3. Антимонопольні міри ефективно забезпечують наявність твердої конкуренції між продавцями (виробниками) за покупця (замовника).

Дія цих трьох факторів визначає таке співвідношення попиту та пропозиції, при якому ціни на основні споживчі товари і послуги загальнодоступні. В Україні в даний час не діє жоден з названих факторів.

Як показав аналіз, що формується в Україні ринок праці має складну структуру. Відбувається поглиблення його сегментації по ряду критеріїв: формам власності (альтернативні форми зайнятості), фондоємкості і трудомісткості виробництва (різні темпи вивільнення і якісний склад працівників), особливостям технології виробництва, кваліфікації зайнятих, рівню поділу й усуспільнення праці, історично сформованим формам організації і стимулювання праці, традиціям у мотиваційному поводженні трудящих.

Формування ринку праці в Україні, його прогнозування, є невід'ємною частиною становлення ринкового механізму. Основними напрямками його регулювання повинні стати: боротьба проти подальшого спаду виробництва; недопущення масового безробіття; уживання заходів по підвищенню рівня життя населення й ін.

Що ж стосується рівня заробітної плати, те очевидно, варто було б зосередиться на наступних мірах, що представляються першочерговими: перегляд мінімального розміру оплати праці як у якісному аспекті (звільнення цього показника від фіскальних функцій), так і в кількісному; зміна тарифної системи, прийняття законів про державну службу і регулювання трудових відносин у приватному секторі тощо.

Список літератури

1. Василъченко В. С. Ринок праці та зайнятість. - К., 1996.

2. Волгин Н. А., Плаксин В. И. Доходы и занятость: мотивационный аспект. - М.: Луч, 1994.

3. Гангслі Теренс. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. - К.: Основа, 1995.

4. Данюк В. М. Управление трудом в условиях рыночной экономики - К.: Знание, 1991.

5. Долишний М. И. Трудовые ресурсы производственных систем. - К.: Наукова думка, 1990.

6. Жуков Л. И., Погосян Г. Р. Экономика труда. - М.: Экономика, 1991.

7. Завиновская Г. Т. Организация заработной платы в промышленности. - К.: Вища школа, 1985.

8. Задоя А.О. Мікроекономіка. Київ: Т-во “Знання”, КОО, 2000, с.176.

9. Казановский А. В., Колот А. М. Соціальне партнерство на ринку праці. - Краматорськ: Нац. Центр продуктивності, 1995.

10. Карагадова О.О., Черваньов Д.М. Мікроекономіка. Київ: Четверта хвиля, 1997,с.208.

11. Кириленко В.І. Мікроекономіка. Київ: Таксон, 1998, с.334.

12. Никифорова А. А. Рынок труда: занятость и безработица. - М.: Международные отношения, 1991.

13. Оникиенко В. В., Шаленко М. В. Совершенствование территориальной организации трудовых ресурсов. - К.: Наукова дамка, 1989.

14. Основи ринкової економіки. За ред. В. М. Петюха. - К.: Урожай, 1995.

15. Пирожков С. И. Трудовой потенциал в демографическом измерении. - К.: Наукова думка, 1992.

16. Петюх В. М. Формування робочої сили в ринкових умовах. - К.: Знання, 1993.

17. Петюх В. М. Ринок праці та зайнятість. - К., 2002.

18. Петюх В. Н. Рыночная экономика: настольная книга делового человека. - К.: Урожай, 1995.

19. Поляков И. А., Ремизов К. С. Справочник экономиста по труду. - М.: Экономика, 1988.

20. Праця і зарплата. - №41. - 2004.

21. Стеценко С. Г., Швець В. Г. Статистика населення. - К.: Вища школа, 2003.

22. Эрэнберг Р. Д., Смит Р. С. Современная экономика труда. - М.: Изд-во М.оск. ун-та, 1996.

Размещено на Allbest.ru