Регіональна економіка та територіальний поділ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Регіональна економіка та територіальний поділ

План

Вступ

1. Сутність регіональної економіки та територіального поділу

1.1 Формування регіональної економіки як науки

1.2 Сутність, мета і завдання регіональної економічної політики

1.3 Територіальний поділ держави

2. Чисельність населення, природній приріст, смертність і народжуваність

2.1 Аналіз демографічної структури населення регіону

2.2 Чисельність населення, природній приріст, смертність і народжуваність

2.3 Передумови та фактори, що впливають на відтворення населення

Список використаної літератури

Вступ

В економіці України відбуваються складні соціально-економічні процеси: здійснюється перехід до основних ринкових форм господарювання, здійснюється система управління на державному та регіональному рівнях, формується інфраструктура ринкової економіки, з'являється певний досвід роботи підприємств в нових умовах функціонування, відбуваються значні зміни в кадровій роботі, до системи управління залучаються нові підготовлені фахівці.

Соціально-економічному розвитку регіонів приділяється значна увага. Від економічного стану, діяльності підприємництва залежить матеріальна основа існування суспільства, працевлаштування людей, покращення соціальних умов життя людей, забезпечення охорони здоров'я, належного медичного обслуговування, розвиток освіти, культури. Увага до вирішення соціально-економічних та екологічних проблем регіону привернута не випадково, враховуючи складну ситуацію, яка склалася навколо існування і розвитку окремих регіонів України, використання природних ресурсів, охорона навколишнього середовища, вплив цих процесів на умови проживання людей.

Аналіз соціально-економічного стану окремих регіонів України свідчить про наявність значних відмінностей у розвитку областей, міст, сіл, селищ. Спостерігається стала міжрегіональна поляризація в економічному розвитку, в соціальному забезпеченні життя людей, що визначається сукупністю природно-географічних, економічних, історичних та інших факторів. Така поляризація є об'єктивним процесом.

В той же час, в кожному випадку, стосовно кожного регіону необхідна об'єктивна економічна оцінка його стану, визначення та використання внутрішніх ресурсів та їх використання для потреб людей.

Становлення регіональної економіки як науки здійснюється в умовах розвитку наукових досліджень, які відображають складний процес трансформації економічного суспільства в Україні. За останні роки здійсненні значні напрацювання в цій сфері, що дозволило привернути увагу органів державної влади до необхідності інтенсивного розвитку регіональних соціально-економічних процесів.

Соціальна діяльність охоплює такі важливі складові частини як надання освітніх послуг, забезпечення населення в медичному обслуговуванні та заходів, спрямованих на охорону здоров'я, створення умов для соціальної захищеності людей, розвиток культури, мистецтва, туризму, готельного обслуговування, надання послуг в сфері житлово-комунального обслуговування.

1. Сутність регіональної економіки та територіального поділу

1.1 Формування регіональної економіки як науки

Десятиріччя, що ознаменувало початок 21 ст., відзначається глибокими змінами у змісті й формах світового, локального і регіонального розвитку. Всі ці явища більшістю дослідників розглядаються як принципово новий етап розвитку, формування економіки нового типу, розробки концепції "нового капіталізму", "інноваційної економіки", "управлінської, інформаційної революції", але найбільш широко всі ці процеси подані в термінології переходу від "індустріального" до "постіндустріального" і "інформаційного" товариства.

Поняття регіону в останні роки стало одним з тих, що найбільш широко застосовуються у контексті понять "регіональні події", "регіональні процеси", "регіональні проблеми", тобто "регіональна термінологія".

Характерною рисою цієї науки і до цього часу залишається її "інтердисциплінарність", тобто, застосовуючи підходи, засоби й методи інших наук (географія, планування, соціологія, політика, економіка, статистика та ін., а останнім часом і високі технології), вона є окремою "наукою про регіон", що взяла на озброєння розумово-діяльний апарат багатьох галузей знання.

У загальному вигляді ідея регіону полягає в тому, що це є обкреслений простір, в якому співорганізуються процеси відтворення і розвитку. Регіон - це відтворювальна структура на світових шляхах розвитку. Більше того, регіон - арена діяльності й взаємодії різноманітних груп інтересів, що знаходяться між собою у відносинах "політики", тобто мають свій проект розвитку (цілі, уявлення про майбутнє регіонального виробництва і напрямки використання його ресурсів), між цими суб'єктами немає ієрархічної взаємозалежності й адміністративного взаємопідпорядкування. При цьому регіон включається в глобальний, нерегіональний контекст і є присутнім в ньому у формі двох різноспрямованих блоків інтересів: вектор регіоналізації, вектор глобалізації.

Вектор регіоналізації задає блок процесів, у яких освоюється і реалізується в регіональному просторі якийсь соціально-економічний і культурний проект. Вектор глобалізації задається блоком процесів протилежного напрямку: економічні й соціокультурні проекти іншого типу вводяться регіонами в "трансрегіональний контур". Тобто те, що мало "регіональний" рівень, перефункціоналізується, одержує статус універсального, освоюється і реалізується в інших регіонах. За рахунок постійної взаємодії цих векторів здійснюється регіональний розвиток.

Для того, щоб бути регіональною, а не безликою заселеною територією, необхідно будувати організаційні, економічні, соціокультурні проекти, що формують регіональну політику й економіку.

Що ж таке "регіональна економіка"? Уже в середині 20 ст. сформувався чіткий розподіл на аналіз "макроекономіки" - дослідження економічних процесів, чинників і закономірностей розвитку народного господарства в цілому і "мікроекономіки" - аналіз проблем функціонування, розвитку окремих підприємств різноманітних типів, груп. При цьому "місцева економіка", або міська і регіональна економіка виділилися в особливий напрямок, що досліджує проблему функціонування муніципального і регіонального суспільного господарського й економічного розвитку. Цей напрямок часто ідентифікується з місцевим суспільним сектором, аналізом проблем і процесів виробництва, розподілу і споживання послуг, створених муніципальним господарством.

Зміст регіональної економіки, її процесів, структур будується на взаємодії і перетині чотирьох базових груп принципів (макро-, мікро-, суспільна економіка (державне регулювання), ринкова економіка). На основі вищесказаного можна зафіксувати "регіон" з економічної точки зору як простір існування, результат унікальної конфігурації головних для сучасного етапу розвитку чинників та інструментів господарсько-економічної діяльності.

Сьогодні перед регіональною економікою як науковим предметом ставляться завдання проведення досліджень з цілком нових предметних напрямків: "формування регіональних ринків"; утворення економічного середовища, необхідного для розвитку товарно-грошових відносин; формування ринкової інфраструктури; дослідження процесів соціально- економічної стратифікації і розшарування населення та ін.

Регіональна економіка повинна виробляти концепції економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць і вирішувати завдання ефективного входження у світове ринкове господарство.

1.2 Сутність, мета і завдання регіональної економічної політики

Вплив держави на розміщення продуктивних сил (РПС) у країні здійснюється за допомогою економічної регіональної політики. Отже для розгляду впливу держави на РПС необхідно розглянути регіональну економічну політику.

До складу України входять 24 області, АР Крим, два міста республіканського підпорядкування: Київ і Севастополь. Всього в державі існує близько 12 тисяч різних територіальних утворень. Різні території України мають свої особливості й відмінності як щодо економічного розвитку, так і в соціальному, історичному, мовному та ментальному аспектах. Тепер в Україні склалися реальні передумови для розробки й реалізації соціально-економічної політики і на загальнодержавному, і на регіональному рівнях. Саме брак власної регіональної політики в недалекому минулому призвів до значних диспропорцій у регіональній структурі економіки держави, нагромадження економічних і соціальних проблем. З таких проблем треба передусім назвати недосконалість галузевої структури більшості регіональних господарських комплексів, їх низьку економічну ефективність; значні відмінності між регіонами в рівнях соціально-економічного розвитку й істотне відставання деяких регіонів від чинних нормативів розвитку соціальної та виробничої інфраструктури (особливо це стосується сільської місцевості); нераціональне використання місцевих природних і трудових ресурсів; надмірне забруднення довкілля у багатьох містах і районах; відставання в комплексному розвитку міст і сіл; незадовільну реалізацію можливостей регіонів щодо міжнародної інтеграції України, спільного підприємництва в галузі туризму й рекреації, залучення до країни іноземних інвестицій та ін. Для розв'язання цих проблем необхідно створити умови для оптимальної економічної самостійності регіонів, вжити організаційні, правові й економічні заходи для забезпечення ефективного державного регулювання процесів регіонального розвитку країни та координації міжрегіональних зв'язків, тобто опрацювати засади продуманої державної регіональної економічної політики (ДРЕП).

Розглядаючи регіональну політику держави з погляду розподілу влади між центром і регіонами, можна дати таке визначення ДРЕП. Державна регіональна економічна політика - це сукупність організаційно-правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей. Ці заходи спрямовуються на стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіонів, раціонального використання ресурсів, створення нормальних умов життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства.

Об'єктами ДРЕП є територіальні утворення, в межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування. Склад цих об'єктів визначається адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням України.

Суб'єктами ДРЕП є органи державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції розв'язують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів. Як складова частина загальної соціально-економічної політики України ДРЕП включає структурну перебудову продуктивних сил регіону, поліпшення територіальних пропорцій у країні, способи здійснення роздержавлення і приватизації майна, напрямки земельної реформи, розвитку підприємництва тощо.

Регіональна політика держави передбачає поступове вирівнювання існуючих відмінностей між економічними й соціальними рівнями розвитку окремих регіонів, зважаючи на їхні історичні, демографічні, природно-ресурсні та економічні особливості, і спрямовується на підтримку внутрішньорегіональної та міжрегіональної збалансованості соціально- економічного розвитку й суттєве поліпшення екологічного стану регіонів.

Отже предметом ДРЕП є як розподіл влади між центром і регіонами, так і практична діяльність держави в регіонах.

Важливо розрізняти державну регіональну політику як стратегію і тактику держави щодо регіональних процесів і «внутрішню» політику самих регіонів. Політика регіонів не завжди відповідає політиці держави. Регіони можуть мати свої пріоритетні напрямки розвитку, які іноді не збігаються з державними. ДРЕП і політика регіонів не повинні бути суперечливими: в ідеалі вони мають становити одне ціле, доповнюючи й збагачуючи одна одну.

Внутрішня політика регіонів спрямовується на використання внутрішніх ресурсів регіону для вдосконалення структури матеріального виробництва, розвитку соціальної інфраструктури, екологічної безпеки та ін.

Тактика держави розглядається як дії держави щодо вирівнювання умов діяльності та соціально-економічного стану різних регіонів, створення умов для їх ефективного функціонування.

ДРЕП складається з економічної, соціальної, науково-технічної, екологічної, демографічної, гуманітарної, національної, зовнішньоекономічної і управлінської політики.

Основні напрямки ДРЕП затверджує Верховна Рада України. Президент України спрямовує діяльність державної виконавчої влади на розв'язання найважливіших проблем соціально-економічного розвитку регіонів, видає нормативно-правові акти з цих питань, очолює Раду регіонів при Президенті України. Уряд України визначає державні пріоритети й затверджує державні програми соціально-економічного розвитку регіонів, забезпечує їх виконання, бере участь у створенні системи економічних регуляторів, нормативної та методологічної бази просторового розміщення продуктивних сил.

Уряд АР Крим, місцеві органи державної виконавчої влади забезпечують збалансований економічний і соціальний розвиток відповідних територій, розробляють і організовують виконання програм, бюджетів регіонів, реалізують рішення Президента України, Кабінету Міністрів України щодо структурної перебудови економіки, роздержавлення і приватизації майна, земельної реформи, соціального захисту населення та ін.

Органи місцевого самоврядування розробляють, затверджують і виконують програми й бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Вони розпоряджаються комунальною власністю, запроваджують передбачені законодавством місцеві податки й збори, забезпечують раціональне використання природних і трудових ресурсів.

Представницькі органи затверджують місцевий бюджет і контролюють його виконання, схвалюють програми соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, здійснюють інші повноваження, установлені законом.

1.3 Територіальний поділ держави

До складу України входять 24 області, АР Крим, два міста республіканського підпорядкування: Київ і Севастополь. Всього в державі існує близько 12 тисяч різних територіальних утворень. Різні території України мають свої особливості й відмінності як щодо економічного розвитку, так і в соціальному, історичному, мовному та ментальному аспектах.

Специфічно-територіальне регулювання визначає конкретні методи державного регулювання розвитку регіонів через проведення типологізації регіонів на макро- й мікрорівні.

Типологізація регіонів проводиться за такими параметрами: географічне положення; кліматичні умови; наявність природних ресурсів; рівень економічного й соціального розвитку; структура господарства; рівень розвитку виробничої та соціальної інфраструктури; рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.

Після основного розподілу регіонів за типами можна додатково виділити регіони з різною демографічною ситуацією, різним соціально-психологічним кліматом тощо.

Для врахування природних, економічних, соціально-демографічних та історично-етнічних умов і факторів, що впливають на формування регіональних комплексів для регулювання основних територіальних пропорцій і визначення стратегії розвитку в Україні застосовується мезорайонування, в основу якого покладено вісім економічних регіонів:

- Донецький (Донецька, Луганська обл.);

- Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська обл.);

- Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);

- Центральний (Київська, Черкаська обл., м. Київ);

- Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська обл.);

- Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька обл.);

- Причорноморський (АР Крим, Миколаївська, Херсонська, Одеська обл., м. Севастополь);

- Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська,

Чернівецька обл.).

З урахуванням наявного природно-ресурсного й науково-виробничого потенціалу й необхідності структурної перебудови економіки країни для кожного з економічних регіонів ДРЕП визначає головні перспективні напрямки розвитку господарських комплексів регіонів.

Наприклад, для Донецького регіону перспективними визнано:

структурну перебудову народногосподарського комплексу через збалансування розвитку основних галузей спеціалізації (вугільна, металургійна та хімічна промисловість) з потребами України, запровадження сучасних технологій і техніки, нових безвідходних виробництв, випереджального розвитку галузей, пов'язаних із задоволенням потреб населення;

удосконалення структури металургійного комплексу;

удосконалення структури машинобудівного комплексу;

поліпшення екологічної ситуації перепрофілюванням окремих виробництв, технічним переоснащенням підприємств, здійсненням комплексу природоохоронних заходів;

інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва;

забезпечення ефективної зайнятості населення шляхом диверсифікації виробництва та створення нових робочих місць.

2. Чисельність населення, природній приріст, смертність і народжуваність

регіональний економіка демографічний населення

На сьогоднішній день Україна переживає демографічну кризу, тому дослідження різноманітних чинників, що впливають на демографічну ситуацію, та демографічних процесів є актуальним. Покращення народжуваності та зниження смертності населення України можливе лише у випадку ґрунтовного дослідження наявної проблеми.

Однією з проблем соціально-економічного розвитку України є відчутне загострення демографічної ситуації. Підтвердженням цього є насамперед те, що за останні 12 років в умовах, коли на території України не було ані збройних конфліктів, ані епідемій чи природних катаклізмів, чисельність її населення зменшилась на 4,9 млн. осіб. Результатом скорочення чисельності населення стає деформація всіх основних демографічних показників: тривалості життя, статево-вікової структури населення, шлюбності, розлучуваності, еміграції тощо в бік їх погіршення.

Демографічна проблема в Україні занепокоює політиків, науковців та пересічних громадян. Однак результати численних досліджень показали обернену залежність між народжуваністю та рівнем добробуту населення. Так у бідних родинах народжуваність була завжди вищою, ніж у багатих. Тож можна стверджувати, що зовсім не скорочення рівня доходів спричинило демографічну кризу в Україні.

Отже, нагальною стає потреба аналізу реального стану сучасної демографічної ситуації, пошуку основних її причин.

2.1 Аналіз демографічної структури населення регіону

Аналіз демографічної ситуації і ринку праці в регіоні спирається на добре розроблені методи демографічної статистики і демографічного аналізу, статистики зайнятості та аналізу ринку праці.

Демографічне зростання. Під час аналізу економічного розвитку регіону насамперед необхідно встановити, зростає, скорочується чи залишається стабільною в ньому кількість населення. Відповідно визначаються такі види якісного стану даного індикатора: зростання, скорочення, стагнація.

Демографічне зростання залежить від природного і механічного приросту. Градації якісного стану природного приросту можуть визначатися як позитивний природний приріст, нульовий природний приріст, негативний природний приріст, тобто спад кількості населення. Природний приріст слід порівнювати з середнім рівнем по метарегіону. У даному разі використовують такі градації якісного стану: вище середнього, нижче середнього, на рівні середнього по метарегіону. Характеристики природного приросту визначаються співвідношенням рівня народжуваності і смертності в регіоні, а ті, в свою чергу, залежать від сукупності економічних, національних, історичних, політичних, релігійних та інших факторів.

Багато в чому демографічну ситуацію в регіоні визначає міграція населення (механічний приріст). У даному разі застосовуються такі якісні градації стану: активне сальдо міграції (приплив населення до регіону), нульове сальдо, пасивне міграційне сальдо (відтік населення з регіону). Міграційне сальдо взаємопов'язане з сальдо руху капіталів і темпами економічного зростання. У регіонах, де спостерігається економічне зростання, як правило, має місце активне міграційне сальдо, і навпаки, депресивні регіони характеризуються відтоком населення, а отже, пасивним сальдо міграції.

Важливим індикатором внутрішньорегіональних переміщень населення є сальдо міграції між містом і селом, яке може кардинально змінюватися навіть за короткий період під впливом різних економічних і соціальних факторів. Тривалий час відбувалася постійно зростаюча міграція сільського населення в міста, а з 1991 року під впливом різкого погіршення продовольчого постачання в містах та внаслідок аграрних перетворень на селі стала помітною зворотна тенденція -- міграція міського населення у сільську місцевість. На сьогодні положення знову змінилось на користь міграції з села в місто.

Статево-вікова структура. Аналіз статево-вікової структури має на меті з'ясувати певні диспропорції у співвідношенні між кількістю чоловіків і жінок. Причинами такого явища, крім природних, бувають диспропорції в структурі робочих місць, що визначають попит на жіночі або чоловічі трудові ресурси.

Можливе існування певних диспропорцій і у віковій структурі. Як правило, це старіння населення і гіпертрофія (перевищення) частки населення, що знаходиться поза межами працездатного віку.

Національна структура зайнятості. Це -- важлива характеристика ринку праці, особливо у багатонаціональних регіонах. У результаті аналізу визначається наявність або відсутність закріплення осіб певної національності за якими-небудь видами діяльності. Якщо таке закріплення існує, то встановлюється, чи досягло воно ступеня, коли формуються нації з неповною соціальною структурою.

2.2 Чисельність населення, природній приріст, смертність і народжуваність

Природною основою демографічного стану в Україні є народонаселення. Його кількість та склад залежать від показників відтворення населення.

Відтворення населення - це природний та механічний рух населення, що визначається сукупністю процесів народжуваності та смертності, що визначають розміри природного приросту.

Природний приріст - це співвідношення між кількістю народжених і померлих за рік в перерахунку на 1000 чол. Природний приріст обчислюється в проміле (‰), може мати позитивне, негативне і нульове значення. Ці показники визначають збільшення, зменшення або незмінність населення. Під приростом населення розуміють збільшення чисельності жителів будь-якої території (області, району, населеного пункту) за будь-який проміжок часу (рік, період між переписами тощо). Такий приріст називається загальним і оцінюється у абсолютних чи відносних величинах. Абсолютні величини приросту визначаються як різниця між кількістю населення даної території на кінець контрольованого періоду та на його початок і можуть бути додатними (позитивними) або від'ємними (негативними). Абсолютні значення загального приросту беруться за основу кількісних оцінок чисельності (динаміки) населення. Відносні показники приросту визначаються у темпах приросту або через різні коефіцієнти. Темп приросту - відношення абсолютної величини приросту до загальної чисельності населення на початку досліджуваного періоду, що вимірюється у відсотках. Серед коефіцієнтів найбільшим поширенням користується відношення абсолютної величини загального приросту населення до пересічної за досліджуваний період чисельності населення даної території, яке вимірюється у проміле, тобто показує величину приросту на 1000 жителів. Величина загального приросту населення складається з природного та механічного (міграційного) приросту.

Природний приріст обчислюється за формулою:

ПП = Н - П,

де Н - кількість народжених,

П - кількість померлих.



Рисунок.1.1 - Показники природного приросту

Народжуваність має рівень (фертильність), на який впливають: освіченість, зайнятість, залучення жінок у виробництво, релігія, расові звичаї, економічний рівень розвитку.

Смертність залежить від: вікової структури, статевої структури, дитячої смертності, медичних причин смертності (хвороби), загального економічного рівня.

Зменшення рівня народжуваності, вичерпання демографічного потенціалу, високий рівень старіння призводять до депопуляції.

Депопуляція - абсолютне зменшення чисельності населення територій чи країн, при якому чисельність наступних поколінь менша чисельності попередніх. Депопуляція настає, якщо величина загального коефіцієнта смертності перевищує величину загального коефіцієнта народжуваності.

Виділяють такі типи відтворення населення:

1. розширений (кількість населення зростає);

2. звужений (кількість населення зменшується) або його ще називають "демографічна зима";

3. простий (кількість незмінна).

Розширений тип поділяється на два підтипи. Для першого характерні низька народжуваність, низька смертність і низький природний приріст (менше, ніж 12 осіб на 1000). Для другого - дуже висока народжуваність, зниження смертності і високий показник природного приросту (більше, ніж 12 осіб на 1000). Цей тип називають ще "демографічною весною".

Міграція - це переміщення людей через кордони з різною метою. Механічний рух впливає на кількість, густоту, статевий склад населення а це в свою чергу впливає на відтворення населення.

2.3 Передумови та фактори, що впливають на відтворення населення

Чисельність країни в цілому та окремих її регіонів є результатом взаємообумовленого розвитку усієї сукупності процесів суспільного розвитку і насамперед соціально-економічних та демографічних. Закономірності розвитку економіки значною мірою визначають характер демографічних процесів. Тенденції демографічного розвитку є неодмінним фактором, який обумовлює економічну і соціальну політику держави. Вивчення процесів відтворення населення, особливо динаміки його чисельності, має практичне значення для встановлення механізму взаємодії економічних і демографічних процесів. Чисельність населення держави чи окремих її регіонів не є величиною стабільною. Вона змінюється відповідно до дії усієї сукупності різноманітних факторів. Знання чисельності населення на певну дату чи період дозволяє оптимально збалансувати розвиток народного господарства і напрям демографічної політики.

Важливими факторами, що впливають на відтворення населення, є соціальні та природні умови його життєдіяльності.

Одним з найважливіших чинників, що впливають на відтворення населення є проблеми довкілля. Водночас з даним показником тісно взаємопов'язана урбанізація. В останні роки гостро постала проблема урбанізації з одночасним збереженням сприятливих природних умов проживання. Залежність фізичного стану людини, як і способу її діяльності, від особливостей природних умов дуже велика. Сучасні зміни в природних умовах пов'язані з територіальною організацією виробництва та розвитком урбанізації. Особливо проблеми збереження належних природних умов загострюються у високо урбанізованих регіонах (Донбас, Придніпров'я). У таких регіонах рівень забруднення повітря, поверхневих вод і землі перевищує можливості їх самоочищення. Це призводить до деградації навколишнього середовища, що негативно впливає на здоров'я населення. Несприятливі екологічні умови є причиною близько 20% прямих захворювань.

Особливості екологічних умов окремих регіонів повинні враховуватися і при територіальній організації с/г виробництва. Це стосується насамперед приміського господарства, оскільки приміські території дуже часто забруднені важкими металами та іншими шкідливими елементами, які потрапляють з продуктами харчування в організм людини.

Важливим напрямом поліпшення екологічної ситуації у високо урбанізованих регіонах є обмеження надмірного зростання промисловості та чисельності населення великих міст.

Статево-вікова структура населення є одним з важливих демографічних показників. Він дозволяє зробити певні висновки щодо демографічних тенденцій та визначити можливості зміни динаміки чисельності населення в майбутньому. Сама ж статево-вікова структура населення є результатом особливостей народжуваності і смертності населення в конкретних історичних умовах відтворення. Важливу роль у природному відтворенні населення та визначенні демографічної бази відіграє характер вікової структури.

Дослідження регіональних особливостей вікової структури населення дуже важливе, оскільки воно дає змогу глибше оцінити зміни в демографічній ситуації.

Отже, демографічні процеси мають свої закони і далеко не завжди природне відтворення населення буває розширеним. Добре відомо, що відтворення населення буває звуженим в періоди війн та економічних негараздів. Однак існує певна тенденція, помічена ще А. Смітом: приріст населення тим повільніший, чим вищий рівень його життя.

Глибоке вивчення населення та проблем його відтворення стає все більш актуальним завданням науки. Людина та закономірності її життєдіяльності є предметом вивчення багатьох наук: демографії, географії населення, економіки трудових ресурсів, соціології, філософії, політичної економії, а також ряду медичних і біологічних наук.

Україна знаходиться на такому етапі демографічного розвитку, коли народжуваність зменшується, а смертність зростає. Це призводить до зменшення загальної чисельності населення і відсутності навіть простого заміщення одних поколінь людей новими. Таким чином, відтворення населення України є звуженим.

Україна належить до держав світу, в яких природний приріст населення має від'ємне значення, і в останнє десятиліття ця тенденція посилилася (таб.1).

Таблиця 1 - Коефіцієнти народжуваності, смертності та природного приросту населення України (на 1000 чоловік населення) за даними Держкомстату України.

Показники	1995	2000	2003	2005	2007	2009
Чисельність народжених	15,0	12,7	12,1	9,7	9,2	8,7
Чисельність померлих	12,1	12,1	12,9	15,5	15,2	14,9
Природний приріст населення	2,9	0,6	-0,8	-5,8	-6,0	-6,2

Зниження природного приросту населення України, як видно з таб.1, обумовлене постійним зниженням народжуваності і тенденцією досить високої смертності населення.

В абсолютному виразі ці тенденції характеризуються такими показниками: якщо у 2001 р. народилося 762,8 тис. дітей, а померло 617,6 тис. чоловік, і таким чином, природний приріст становив 135,2 тис. чол., то у 2004 р. народилося вже 419,2 тис. дітей, а померло 720,0 тис. чол. Внаслідок цього природний приріст був від'ємним і досяг 500,8 тис. чоловік. За показниками природного приросту Україна наближається до Угорщини, Болгарії та Німеччини.

Загальна демографічна ситуація в Україні - це результат специфіки відтворення населення у різних населених пунктах і регіонах. Регіональні особливості демографічної ситуації формуються під впливом багатьох факторів. Тому в цілому по території України складається досить диференційована ситуація щодо відтворення населення.

В цілому демографічна ситуація в Україні характеризується великою різноманітністю регіональних особливостей. Причому у різні історичні періоди вона мала свою специфіку. Так, якщо в 2001 р. найбільший природний приріст населення був у Донецькій області (73,0 тис. чол), Дніпропетровській (36,6 тис. чол), Луганській (44,7 тис. чол) та Харківській (26,4 тис. чол) областях, а найменший - у Кіровоградській (11,1 тис. чол), Херсонській (11,6 тис. чол) та Чернівецькій (11,6 тис. чол) областях, то у 2007 р. природний приріст населення був характерний лише для Закарпатської та Рівненської областей.

Масштаби депопуляції (переважання померлих над народженими) протягом останніх років найбільшими були у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях, де раніше мав місце найвищий природний приріст населення. Низькі коефіцієнти природного приросту характерні не лише для областей Донбасу і Придніпров'я, але і для Вінницької, Київської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської та Чернігівської областей.

Другим регіоном за величиною відносних показників природного приросту населення є південні території України - Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська та Херсонська області.

До третього ареалу за близькими за значеннями показниками природного приросту населення входять Хмельницька, Тернопільська та Житомирська області. В цих областях від'ємні значення показників природного приросту є значними.

Єдиний ареал на Україні, в якому відносні показники природного руху населення мали додатне значення і протягом значного історичного періоду зберігався природний приріст населення, формується такими областями, як Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Львівська, Волинська та Чернівецька області. У 2008 р. цей приріст був лише у Закарпатській і Рівненській областях.

Одним з основних факторів стабільного природного приросту населення цього регіону є сприятлива вікова структура населення. Тут найбільш молоде населення в Україні і природно - найвищий потенціал демографічного відтворення.

Важливими факторами, що впливають на відтворення населення, є соціальні та природні умови його життєдіяльності. Особливо гостро їх дія проявилася в областях Донбасу та Придніпров'я, де сформувалися значні гіперурбанізовані території з високим рівнем забруднення атмосферного повітря, води, грунтів та продуктів харчування. Усе це знижує показники здоров'я населення, зокрема дітей. Такий же негативний вплив несприятливих природних умов проявляється і в інших високо урбанізованих регіонах України.

Негативний вплив на відтворення населення України ще довго матиме і значне радіоактивне забруднення її території. Нині понад 3 млн. чоловік проживає на території з різним ступенем радіоактивного забруднення. Вплив різних факторів, пов'язаних з цим явищем, погіршує стан демовідтворення. Це стосується насамперед таких областей України, як Київська, Житомирська, Волинська, Рівненська та Чернігівська.

Несприятлива демографічна ситуація в Україні спричинена перш за все різким зниженням народжуваності, яке не забезпечує навіть простого відтворення населення, причому це стосується як сільської, так і міської місцевості. Серед причин цього є, очевидно, різке зниження життєвого рівня більшості населення України, невпевненість у своєму майбутньому та ін. В Україні зростають масштаби бездітності та однодітності сімей. До того ж, це характерно не лише для міського, а й для сільського населення. Погіршення процесів природного відтворення сільського населення України пов'язане з вкрай деформованою статево-віковою структурою населення.

Важливою особливістю сучасної демографічної ситуації в Україні є досить високий рівень смертності населення. У 2001 р. вищий, ніж в Україні загальний коефіцієнт смертності був лише у 7 країнах світу. Якщо у 2001 р. він становив 11,6‰, то у 2003 р. - 12,1‰, а у 2005 р. - 15,5‰. Дещо знизився цей показник у 2006-2008 рр. і склав у 2008 р.14,4‰.

Основними чинниками демографічної кризи є значний рівень зареєстрованого і прихованого безробіття, мізерна допомога сім'ям з дітьми і низький рівень пенсійного забезпечення більшості населення, що не задовольняє елементарних потреб людини. Все це призводить до бідності більшості населення і значно підриває здоров'я.

Сьогодні в Україні актуалізується проблема не стільки поліпшення здоров'я, як елементарного його збереження. До цього призвели соціальні й економічні чинники у поєднанні із впливом на здоров'я населення екологічної кризи, посиленої наслідками Чорнобильської катастрофи. Певну роль відіграли також несприятливі психосоціальні фактори, пов'язані із соціальним стресом, негативними змінами на рівні суспільства та особистості, а також занепад системи охорони здоров'я. Погіршення здоров'я населення має наслідком підвищення рівня смертності майже в усіх вікових групах і в усіх класах причин смерті. А стан здоров'я населення, як відомо, завжди був важливим інтегральним показником демографічного і соціального благополуччя. Високий рівень смертності призвів до відставання України від економічно розвинених країн за рівнем середньої тривалості життя на 10 - 15 років.

Безпосередній вплив на демографічну ситуацію в країні справляють міграційні процеси. Для України проблема демографічної кризи загострилася у зв'язку з поширенням такого явища, як закордонне заробітчанство. Більш як 5 млн громадян України працюють на економіку інших країн. І це найбільш активна частина українського суспільства, здебільшого - молодь. За останніми соціологічними даними, близько 10% з цього числа назавжди залишаються у країнах міграції. Несприятливо формуються і міграційні зв'язки України з близьким і далеким зарубіжжям. З 1994 р. зовнішня міграція має стійке негативне сальдо.

Підсумовуючи викладене, можна сказати що в Україні на сьогодні ще немає демографічної політики як єдності скоординованих дій, спрямованих на забезпечення демографічного благополуччя країни. Існує об'єктивна необхідність розробки концепції демографічної політики, основною метою якої має стати збереження і поліпшення здоров'я населення як одного з найважливіших пріоритетів нації, її самозбереження.

Список використаної літератури

1. Стеценко Т.О. Аналіз регіональної економіки. Навчальний посібник, Київ, 2002 - 116 с.

2. Бугуцький О.А. Демографічна ситуація та використання людських ресурсів на селі. - К., 2001.

3. Позняк О.В., Шевчук П. Є., Шишкін В.С. Методика демографічного прогнозування // Статистика України. - 2000. - Вип.4. - С.66-73.

4. Стешенко В.С. Природний рух населення України: загальна характеристика. - К: Здоров`я, 2001.

5. О.В. Димченко, Н.М.Матвєєва, С.М. Гайденко «Регіональна економіка», Харків, 2008 - 205с.

6. Адміністративно-територіальний устрій та сталий розвиток регіонів. - Х.:ХНУ,ХПІ,2006.

7. Горленко І.О., Тарантул Л.Л. Економічні райони України.- Київ: Книжкова друкарня наукової книги, 2004

8. Жук М.В. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. - К.: Кондор, 2006.

9. Інформаційні джерела з мережі інтернет.

Размещено на Allbest.ru

...