Етапи формування цінової політики підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

1. Ціна в системі ринкового механізму господарювання. Методи ціноутворення

2. Цінова політика в загальній стратегії підприємства: основні цілі , інструменти досягнення

3. Основні етапи формування цінової політики підприємства

3.1 Постановка мети ціноутворення

3.2 Визначення факторів ціноутворення

3.3 Аналіз витрат виробництва

3.4 Моніторинг цін витрат конкурентів

4. Державний контроль процесів ціноутворення та цінової політики підприємств

5. Характерні риси та особливості цінової політики підприємств на ринках України

Висновки

Список використано літератури

Додаток

цінова політика витрата ринок



Вступ

На етапі становлення незалежності України і переходу до ринкових методів господарювання розбудову власної високоефективної економіки необхідно піднести на рівень загальнонаціональної мети. Як відомо, невід'ємною частиною ринкової економіки є підприємство як самостійно господарюючий суб'єкт, метою діяльності якого є отримання певних вигод, які найчастіше тотожні отриманню прибутку.

В економічній діяльності фірми головною є цінова політика, яка базується на відповідних стратегії і тактиці, підходах і методах. Вона залежить від типу ринку. Визначившись з типом ринку, фірма повинна вивчити його кон'юнктуру щодо власного товару. Стратегія ціноутворення формується, як правило, заздалегідь прийнятими рішеннями, при цьому конкретна мета зумовлює відповідні методи ціноутворення. Основними складовими стратегії фірми у вирішенні проблеми ціноутворення є встановлення цін на новий товар (на новинку й імітатор);ціноутворення в межах товарної номенклатури;встановлення цін за географічною ознакою;встановлення цін зі знижками і заліками;встановлення цін для стимулювання збуту; встановлення дискримінаційних цін. Реалізуючи вироблену стратегію, фірма встановлює початкову ціну, яку потім коригує з урахуванням багатьох чинників. Стратегічний підхід до ціноутворення зумовлюється етапом життєвого циклу товарів. Існує п'ять етапів розробки цінової стратегії: мета, загальна політика ціноутворення, цінова стратегія, реалізація цінової стратегії пристосування цін. Основними складовими стратегії фірми у вирішенні проблеми ціноутворення є встановлення цін на новий товар (на новинку і імітатор), ціноутворення в межах товарної номенклатури , встановлення цін за географічною ознакою, встановлення цін зі знижками і заліками, та стимулювання збуту. Детальніше про всі складові стратегї фірмищодоцін, розкривається в курсовій роботі. Стратегічний підхід до ціноутворення зумовлюється етапом життєвого циклу товарів. Існує п'ять етапів розробки цінової стратегії: мета, загальна політика ціноутворення, цінова стратегія, реалізація цінової стратегії, пристосування цін. Стратегія ціноутворення пов'язана із загальними цілями фірм, серед яких виділяють три основних, кожна з яких відповідно ґрунтується або на збуті, або на прибутках, або на існучому становищі.

Головними цільовими завданнями у фірми можуть бути: максимізація поточного рахунку, завоювання лідерства за часткою реалізованого на ринку товару й окремо за його якістю тощо.

У межах стратегії, заснованої на попиті, ціни визначають після вивчення побажань споживачів, сервісу, особливостей товару, конкуренції тощо. Це передбачається тоді, коли ціни намагаються зберегти незмінними протягом тривалого періоду. В іншій ситуації за змінного ціноутворення фірма спеціально змінює ціни, реагуючи на зміни витрат виробництва та попиту.

У межах системи єдиних цін фірми встановлюють однакову ціну для всіх споживачів за аналогічних умов. Ціна може бути гнучкою, змінюватися залежно від придбаної кількості товару, часу угоди, сервісу. Гнучке ціноутворення дає змогу фірмі змінювати ціни залежно від здатності споживачів торгуватися або від їх купівельної спроможності.

Метою курсової роботи є проаналізувати цінову політику в економічній діяльності підприємства, фірми.

У даній курсовій роботі поставлені наступні завдання:

Визначити поняття джерел трудового права;

Виявити місце трудового законодавства як джерела в трудовому праві;

Розглянути значення Кодексу законів про працю;

Визначити вплив міжнародних норм трудового права на українське трудове право.

Практична значимість курсової роботи полягає в тому, що її матеріали можна використовувати на уроках з правознавства або в роботі шкільного факультативу чи гуртка.

Курсова робота складається зі вступу, п'ятьох розділів, висновків та списку використаної літератури і джерел.



1. Цінова політика в системі ринкового механізму господарювання. Методи ціноутворення

Ціна грає центральну роль у системі ринкового механізму і є інструментом, який функціонує тільки на основі економічних законів. В будь-якому суспільстві ціна відображає діючу модель управління економікою, являючись її похідною.

Ціноутворення - це процес формування цін на товари та послуги. Характерні дві основні системи ціноутворення : ринкове і централізоване державне ціноутворення (формування цін державними органами).

Ціна і ціноутворення є важливим складовим функціонування ринкового механізму. Перед усіма комерційними і багатьма некомерційними організаціями постає завдання призначення ціни на свої товари та послуги. У зв`язку з цим підготовка фахівців будь-якої сфери діяльності повинна ґрунтуватися на глибоких знаннях процесу ціноутворення та особливостей цінового регулювання. Адже від цін багато в чому залежать досягнуті комерційні результати, а правильна чи помилкова цінова політика справляє довгострокову дію на все підприємство та його подальшу діяльність.

Відомі найрізноманітніші види цін на товари і послуги. У найзагальнішому вигляді ціни є результатом домовленості між покупцем і продавцем товару чи послуг. Природно, що при здійсненні операції купівлі-продажу продавець прагне встановити високу ціну на свій товар, а покупець - заплатити якомога менше. Внаслідок торгування, в кінцевому підсумку, й встановлюється прийнятна для обох сторін ціна. Проте не завжди покупець і продавець мають можливість особисто вести переговори про прийнятний для обох сторін рівень цін. Найчастіше виробник чи продавець товару призначає ціну вже на стадії планування напрямків своєї діяльності, що вимагає прогнозування можливих варіантів цін на свою продукцію. Це, в свою чергу, вимагає глибоких знань суті процесу ціноутворення та формування навичок встановлення оптимальних рівнів цін.

Компанії застосовують різноманітні економічні форми управління ціноутворенням. У порівняно великих компаніях ціни встановлює вище керівництво, у великих ціноутворенням, як правило, займається управлінський персонал середнього рівня. При цьому найчастіше керуються хибною думкою, що встановлення оптимальної ціни на товар - завдання виключно відділу збуту (маркетингу) підприємства. Для того щоб підприємство функціонувало ефективно, мало прибутки, отже, і можливості для свого розвитку, необхідно щоб проблеми ціноутворення на підприємстві вирішували висококваліфіковані фахівці, ґрунтуючись на глибоких теоретичних знаннях, із вмілим практичним підходом.

Перехідний характер сучасної української економіки і відсутність досвіду господарювання в умовах ринкових відносин, що розвиваються, викликають великі труднощі у підприємств і окремих підприємців у справі правильної орієнтації в сучасному бурхливому морі цін. Однією із найбільш важливих і хворобливих проблем стало вільне ціноутворення внаслідок лібералізації цін. Тому виникає необхідність правильної орієнтації в ціновій кон`юнктурі ринку і проведення власної, ефективної для підприємця, цінової політики. Зміна ринкової кон`юнктури - складний динамічний процес, який впливає на ціноутворення і зумовлює необхідність постійного аналізу ринку, досконалого володіння методикою розрахунку цін та існуючих принципів регулювання процесу ціноутворення в Україні.

В умовах ринкової економіки провідна роль належить задоволенню інтересів, які відбивають прагнення людей до привласнення певної частини суспільних доходів. Саме ринкова ціна та механізм її функціонування є тим надзвичайним явищем, в якому стикаються інтереси окремих людей, груп людей і всього суспільства. Тому дослідження механізму ринкового ціноутворення як системи, що забезпечує узгодження інтересів усіх суб'єктів ринку, має важливе теоретичне й практичне значення.

Механізм ціноутворення щодо ринкової економіки аналізується у працях В.Л. Корінєва, Г.Н. Чубакова, Т.Т. Негла і Р.К. Холдена з огляду на розробку цінової політики суб'єктів господарювання. Але функціонування механізму ринкового ціноутворення за взаємозв'язком і взаємодією суб'єктів ринку: продавців (товаровиробників), покупців (споживачів) і суспільства (держави) -- не досить висвітлено в економічній літературі. Водночас такий механізм має сприяти створенню умов для поєднання інтересів суб'єктів ринку та забезпечити розв'язання суперечностей у їхніх взаємовідносинах на еквівалентній основі.

У практиці ціноутворення використовуються різноманітні методи визначення вихідної ціни на товари, які можна об?єднати у три базові моделі, відповідно до факторів, що визначають цінову політику фірмі:

· модель ціноутворення, що базується на витратах виробництва;

· модель ціноутворення, що базується на попиті;

· модель ціноутворення, що базується на конкуренції.

Кожна модель містить конкретні методи ціноутворення. Розглянемо найбільш поширені з них.

> Витратні методи

Метод надбавок

Цей поширений метод належить до витратної моделі. Згідно з цим методом ціну товару визначають додаванням до витрат на його і збут певної надбавки. Багато виробників використовує стандартний розмір надбавки, характерний для даної галузі.

Надбавки не враховують поточні зміни у попиті і конкурентну ситуацію.

Цей метод зручний простотою і можливістю обходитися без складних і недешевих досліджень ринкової ситуації, він зводить нанівець цінову конкуренцію. Але застосовувати його можна тільки в тому випадку, якщо на ринку у фірми немає конкурентів і вона не побоюється їхньої появи. У протилежному випадку, якщо на ринок вторгнуться конкуренти, у яких витрати на виробництво нижче, такий метод ціноутворення може виявитися дуже небезпечним. У цьому випадку товари фірми будуть витиснуті з ринку більш дешевими товарами конкурентів.

Метод забезпечення цільового прибутку на інвестований капітал

Підприємство прагне встановити таку ціну, яка дасть змогу покрити всі витрати та одержати заплановану норму прибутку на інвестований капітал. Недоліком методу є те, що значні відхилення фактичних обсягів збуту від запланованих можуть негативно вплинути на величину прибутку на інвестований капітал.

> Методи, засновані на ринковому попиті

Метод максимізації поточного прибутку.

Оскільки згідно з законом попиту зниження ціни на товар збільшує попит (і прибуток ) і навпаки, підприємство знаходить таку точку ціни на кривій попиту, яка забезпечить максимальний прибуток. Цей метод доцільно застосовувати для товарів з високою еластичністю попиту по ціні.

Найскладнішим є встановлення залежності між ціною товару і попитом на нього.

Аукціон

Споживачі змагаються між собою за право купівлі якогось унікального товару. Ціну визначає попит на товар, сила бажання придбати його. Аукціон може бути прямим і зворотним

Метод, орієнтований на цінність товару для споживача.

Спирається на повне знання і розуміння кінцевого використання товару. Покупець порівнює товар і витрати на нього. Коли товар забезпечує найкраще співвідношення цінність/витрати, покупець робить покупку. Необхідно розібратися в сприйнятті товару , установити його детермінанти, потім знайти засоби впливу на споживача.

> Конкурентні методи

Метод ціноутворення на основі рівня поточних цін

Цей метод широко застосовують на олігопольних ринках , де коливання цін незначні.

Поведінка підприємств адекватна їх становищу на ринку. Дрібні прямують за лідером, змінюючи власні ціни лише в разі відповідних дій ринкового лідера. Іноді вони дозволяють собі маленькі знижки або надбавки.

Метод визначення ціни за рівнем конкурентоспроможності товару

Якщо фірма пропонує ринку товар з кращими технічними чи економічними параметрами, або гіршими, ніж у конкурента, то вона встановлює ціну з урахуванням показника конкурентноздатності. Ця ціна аналізується з огляду витрат на виробництво і збут товару, а також ринковий попит.

Метод встановлення ціни на підставі торгів

Покупець оголошує конкурс на виробництво складного товару із заздалегідь визначеними параметрами, масштабну науково-дослідну розробку, будівництво певного об'єкту тощо.

Одержавши і порівнявши пропозиції, замовник підписує контракт із виробником, який пропонує найвигідніші умови.

Для організації торгів(тендеру) замовник створює тендерний комітет, який готує документацію, проводить торги, аналізує і оцінює пропозиції - оферти, надані учасниками торгів.

Торги можуть бути відкриті і закриті. У ході торгів кожне підприємство призначає свою ціну пропозиції. Чим вища ціна, тим менша ймовірність отримання замовлення і навпаки.



2. Цінова політика в загальній стратегії підприємства: основні цілі, інструменти досягнення

Цінова політика представляє собою важливий елемент загальної стратегії підприємства, і безпосередньо входить у такий великий її розділ, як ринкова стратегія. Вона з'єднує в собі як стратегічні, так і тактичні аспекти і в найбільш загальному вигляді може бути визначена як діяльність керівництва підприємства по встановленню, підтримці і зміненню цін на продукцію, яка здійснюється в руслі загальної стратегії підприємства і спрямована на досягнення його цілей і задач. Тут необхідно відмітити роль маркетингу, який представляє собою організацію роботи підприємства з орієнтацією на ринковий попит.

Стратегічні аспекти цінової політики включають договірні заходи по встановленню і зміненню цін, які спрямовані на врегулювання діяльності всієї виробничої і товаропровідної мережі підприємства, і підтримку конкурентоспроможності продукції і послуг у співвідношенні з цілями і задачами загальної стратегії фірми.

Тактичні аспекти цінової політики включають заходи короткострокового і разового характеру, які спрямовані на виправлення деформації в діяльності виробничих підрозділів і товаропровідної мережі, яка виникає внаслідок непередбачених змін цін на ринках чи поведінки конкурентів, помилок управлінського персоналу, і можуть іноді йти всупереч стратегічним цілям підприємства.

нормальний прибуток” (витрати виробництва плюс середня норма прибутку).

Вести політику “цінової” конкуренції.

Здійснювати політику “нецінової” конкуренції.

Встановлювати ціни на рівні “лідера” чи цін конкурентів.

Забезпечити “престижні” ціни, особливо підкреслюючи якість продукції.

Добиватися сталості цін і прибутку маневруванням факторами виробництва.

Встановлювати низькі ціни, включаючи демпінгові, для проникнення на ринок.

Процес встановлення ціни складається із шести етапі :

1). Постановка цілей і задач ціноутворення.

2). Виявлення попиту.

3). Оцінка витрат та встановлення початкової ціни.

4). Аналіз цін і товарів конкурентів.

5). Вибір методу ціноутворення.

6). Встановлення кінцевої ціни.

Постановка задач ціноутворення - це спроба фірми відповісти на питання : чого бажано домогтися за допомогою політики цін на свою продукцію. Відповіді на це питання можуть бути різними. Можливо, наприклад, що більш за все підприємство зацікавлене в збільшенні обсягів продажу, створенні репутації і захваті якомога більшої долі ринку. В цьому випадку може бути корисною політика цінового проникнення, яка передбачає встановлення знижених цін на продукцію - тобто звернення до моделі цінової конкуренції. Але й може бути зовсім інша комерційна мета - наприклад, отримання найбільшого прибутку у короткий термін. Така потреба визивається необхідністю швидкого повернення взятих у кредит коштів чи виплатою підвищених дивідендів заради підвищення курсу своїх акцій.

Другий етап - це визначення попиту на продукцію. Спеціаліст з маркетингу сформулював би цю задачу так : “оцінка еластичності попиту на продукцію від цін, по яким хочемо її продати”. Мова йде не про те, щоб визначити емкість ринку взагалі, а про те, скільки товару можна буде продати при різних рівнях цін. Необхідно вміти визначити залежність можливого обсягу передбачаємого продажу від рівнів цін.

Практична реалізація самостійності підприємств з питань встанов-лення цін на товари (продукцію, роботи, послуги), які реалізуються, передбачає розробку його цінової політики, яка являє собою систему рішень підприємства, пов'язаних з визначенням рівня цін (рис.1).Розробка цінової політики підприємства покликана забезпечити умови досягнення його стратегічних цілей і завдань та окреслити принципи ціноутворення, методи визначення базового рівня цін, умови і розміри їх диференціації та коригування.

Размещено на http://www.allbest.ru

Мал. 1.Зміст цінової політики підприємства

Підприємство, враховуючи специфіку свого положення на ринку, може реалізовувати різні цінові стратеги.Виходячи з принципів, покладених в основу ціноутворення, розрізняють стратегії, які грунтуються на:

- збуті, вони полягають у орієнтації на збільшення обсягів реа-лізації та максимізації своєї частки ринку у боротьбі з конкурентами;

- прибутку, вони полягають в орієнтації на отримання підприємством цільової норми та маси прибутку з кожної одиниці товарів, що реалізуються;

- ринковій ситуації, яка склалася. Вони полягають у визначенні рівня ціни, виходячи з кон'юнктури ринку, що склалася.

Фінансова стратегія займає особливе місце в системі стратегічного розвитку,цінової політики підприємства.. Її генеральною метою є ресурсне забезпечення нарощування економічного потенціалу підприємства. Зрозуміло, що маються на увазі фінансові ресурси, які в процесі господарської діяльності перетворюються в продуктивні активи. Реалізація зазначеної мети можлива лише через досягнення певних часткових цілей, а саме: формування та підтримання оптимальної структури капіталу підприємства, стійкого фінансового стану та ефективного розподілу фінансових ресурсів за напрямками діяльності підприємства. Саме в цьому полягає сутність фінансової стійкості, яка є головним компонентом загальної стійкості підприємства. Фінансова стійкість відображає такий стан його фінансових ресурсів і такий ступінь їх використання, за якого підприємство, вільно маневруючи грошовими засобами, здатне забезпечити безперебійний процес виробництва й реалізації продукції, а також витрати на його розширення й оновлення. Одним із істотних компонентів фінансової стійкості підприємства є наявність у нього фінансових ресурсів, достатніх для розвитку конкурентоздатного виробництва. В свою чергу, самі фінансові ресурси можуть бути в необхідному обсязі сформовані лише за умови ефективної роботи підприємства, яка зможе забезпечити одержання прибутку. В умовах ринкової економіки саме прибуток є джерелом самофінансування поточної діяльності підприємства та розширеного відтворення. При чому для досягнення і п.ідтримання фінансової стійкості важливим є не лише абсолютний обсяг прибутку, а й рентабельність.

Основною метою стратегічного управління є зміцнення фінансової стабільності підприємства за рахунок ефективного використання потенціалу внутрішніх і зовнішніх механізмів, використання яких дасть можливість:

- раціоналізувати оборот обігових коштів;

- оптимізувати структуру джерел їх фінансування;

- забезпечити своєчасне оновлення позаоборотних активів і високу ефективність їхнього використання;

- обрати та реалізувати найефективніші шляхи збільшення величини активів для забезпечення розвитку основних напрямів діяльності;

- забезпечити необхідний рівень самофінансування свого виробничого розвитку за рахунок прибутку, оптимізації податкових платежів, ефективної амортизаційної політики;

- забезпечити найефективніші умови і форми залучення позикових коштів у відповідності до потреб підприємства;

- залучити іноземних інвесторів.

Використання механізму фінансової стабілізації дозволяє зменшити ймовірність загрози банкрутства підприємства.



3.Основні етапи формування цінової політики підприємства

Залежно від аспектів дослідження проблеми ринкового ціноутворення в економічній літературі існує багато підходів щодо визначення основних етапів формування цінової політики підприємства.

Проте загальний алгоритм методики розрахунку ціни містять наступні елементи:

Постановка мети ціноутворення;

визначення факторів ціноутворення;

аналіз витрат виробництва;

моніторинг цін і витрат конкурентів.

Розглянемо особливості здійснення кожного кроку в політиці ціноутворення конкретніше.

3.1 Постановке мети ціноутворення

Чим ясніше компанія визначає свою мету, тим простіше її встановити ціну. Метою або цілями цінової політики можуть бути:

- забезпечення вживання (існування фірми на ринках) стає основною метою фірми в тих випадках, коли на ринку занадто багато виробників і панує гостра конкуренція або різко змінюються потреби клієнтів. Виживання важливійше ніж прибуток. Доти, доки знижені ціни покривають витрати, фірми, які потрапили у скрутне становище, можуть ще деякий час продовжувати діяльність. Тобто в даному випадку підприємство призначає на свою продукцію мінімально прийняти для нього ціни;

- максимізація поточного прибутку. Багато підприємців, хотіли б встановити на свій товар ціну, яка забезпечить їм максимального прибутку. Для цього визначають можливий попит і попередні витрати за кожним варіантом цін. Із альтернативних варіантів обирається той що дає в короткостроковому періоді найбільший прибуток. При реалізації даної мети орієнтуються на короткострокове очікування прибутку і не враховуються довгострокова перспектива . Поточні фінансові показники для фірми важливіші ніж довготривалі;

- максимальне розширення обороту. Ціну що спрямована на максимізацію обороту, застосовують, якщо продукт виробляється корпоративно і важко визначити всю структуру і функцію витрат. Саме тут важливо оцінити попит. Реалізувати цю мету можна шляхом встановлення відсотка комісійних від обсягу збуту;

- оптимальне розширення збуту. Вважається що оптимальне розширення збуту. Призводить до зниження витрат на одиницю продукції та до збільшення прибутку. Відповідно до можливостей ринку встановлюють якомога нижчу ціну, що називається ціновою політикою наступу на ринок.

Фірми знижують ціну на свою продукцію до мінімально допустимого рівня підвищуючи тим самим частку свого ринку, домагаючись зниження витрат одинці товару, і на цій основі можуть і далі знижувати ціни. Проте така політика веду до успіху якщо тільки чутливість ринку до цін велика, якщо є реальне зменшення витрат виробництва і збуту і якщо зниження цін відсуне конкурентів у бік;

- оптимальне збільшення збуту з міркування, що компанія, якій належить найбільша частка ринку, буде мати найнижчі витрати і найбільші довготривалі прибутки. Домагаючись лідерства за показниками частки ринку, вона йде на максимальне зниження цін;

- “зняття вершків” завдяки встановленню високих цін. Фірма встановлює на кожне своє виробниче нововведення максимально можливу ціні завдяки порівняльним перевагам новинки. Коли збут заданою ціною скорочується, фірма знижує ціну, залучаючи до себе наступний прошарок клієнтів;



3.2 Визначення факторів ціноутворення

Визначення факторів ціноутворення зводиться до визначення всіх факторів, що впливають на рівень цін, і виявлення тих із них, які на даному етапі недооцінюються або не враховуються повно мірою. Найзагальніша причина коливань цін полягає у зміні цін попиту та пропозицій. Тому на данному етапі при формуванні цінової політи має здійснюватись аналіз двох найвагоміших факторів ціноутворення - попиту та пропозицій. Взагалі фактори поділяють на зовнішні та внутрішні..

Рис. №2.

Размещено на http://www.allbest.ru

Внутрішні фактори: Зовнішні фактори:

Цілі маркетингу Характер ринку та попиту

Стратегія комплексу Рішення по Конкуренція

маркетингу ціноутворенню Інші фактори зовн. серед.

Витрати (екон-ка,торгові посер-ки,

Організація уряд).

Ціноутворення

Рис. 2. Фактори, що впливають на ціноутворення

Проте дані фактори підлягають більш розширеному розподілу утворюють систему ціноутворюючих факторів.

Ціна і товар перебувають у зворотній залежності один від одного, але з особливо престижними товарами ситуація може помінятися. Важливою характеристикою попиту є його еластичність, тобто чуттєвість спожівачів до зміни цін на даний товар. Чутливість споживачів визначається цілою низкою психологічних та екологічних факторів. Наприклад чуттєвість покупців до зміни цін буде нижчою, якщо:

продукт розташовано на ринку окремо від інших (немає аналогу);

споживачу невідомі товари-замінники;

споживачам важко порівняти якість різних взаємозамінних товарів;

витрати споживачів на товари порівняно невисокі у зіставленні з їх доходами;

витрати споживачів на продукт складають невелику частку його сукупних витрат;

споживач може частину витрат на купівлю товару розподілити з ким-небудь іншим;

товар реально використати в системі із раніше купленими товарами;

товару приписується висока якість, особливий престиж, виключність;

споживачі не мають можливостей довго зберігати товар.

Головне тут - комплексний аналіз того, як реагує попит на різні ціни даного товару. Якщо йдется про дослідження потенційного ринку збуту нової продукції, то замість реалізованої якості використовують дані вибіркового статистичного дослідження попиту на новий товар, або експертні оцінки.

Чим менш рухливий попит, тим вищу ціну може встановити продавець товару (підприємство). І навпаки, чим еластичніший попит, тим більше підстав у фірми використовувати політику зниження цін на свою продукцію оскільки це призведе до загальної економії на витратах. Визначний на основі цінової еластичності попит визначає верхню межу ціни. При цьому слід не забувати що на попиті можуть позначатися, крім ціни ще й інші чинники, наприклад, збільшення реклами, і стає неможливим визначити, яка частина збільшення попиту пояснюється зниженням ціни, а яка збільшенням реклами.

Як визначити обсяг попиту, повинна знати служба маркетингу. Найпростіше перемножити кількість можливих споживачів на частоту споживання товару. Попит, як правило, визначає максимальну ціну, яку фірма може призначити на свій товар.

Крім того, зауважимо, що ринки бувають різних типів, кожен з яких ставить своє завдання в сфері ціноутворення і від яких залежить цінова політика продавця (ринок чистої конкуренції;ринок олігополістичної конкуренції; ринок монополістичної конкуренції; монополія).

Тип ринку, на якому функціонує фірма, впливає на її підходи до ціноутворення, але в будь-якому випадку фірми важливо знати попит на свій товар, оскільки попит один з найсуттєвіших ціноутворюючих чинників.

3.3 Аналіз витрат виробництва

Мінімальна ціна визначається витратами фірми. Компанія прагне призначити на товар таку ціну,щоб вона повністю покривала всі витрати з його виробництва, розподілу збуту, включаючи прибуток. Тому в процесі формування цінової політики важливе значення набуває процес формування прогнозної величини витратної частини ціни. Спростити виконання цього процесу можна шляхом використання результатів стратегічного аналізу собівартості продукції. Під час проведення такого аналізу відбувається прогнозування, кожної витратної складової частини собівартості, аналізуються її прогнозні рівні та планують заходи щодо зниження витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції на прогнозованому періоді.

Для забезпечення раціональної цінової політики необхідно цінової політики необхідно зіставити структуру витрат із запланованими обсягами виробництва і розрахувати короткострокові середні витрати (на одиницю продукції).

Більшість витрат не носить обов'язкового характеру, тому керівництво самостійно визначає, наприклад, чи визначати кошти на маркетингові дослідження, рекламу, пошук і збір інформації. При оптовій торгівлі, витрати на одиницю товару, значно нижчі, ніж при торгівлі у роздріб. Чим більша партія, тим менше витрати, але економія приводить до зворотних наслідків. Керівника як правило , прагнуть справляти за товар таку ціну, яка як мінімум покривала усі валові витрати виробництва.

3.4 Моніторинг цін витрат конкурентів

На встановлення фірмою середнього діапазону цін впливають ціни конкурентів та їх ринкові реакції . Необхідно знати ціни і якість товарів своїх конкурентів. Для проведення такого аналізу фірма може скористатися одним з наступних способів:

доручити своїм представникам зробити порівняльні закупки, щоб зіставити ціни та якість товарів між собою;

роздобути прейскуранти конкурентів, закупити їх обладнання і розібрати його;

попросити покупців висловитися з приводу того, як вони сприймають ціни і якість товарів конкурента.

Знання про фірми і товари конкурентів фірма може використати як відправну точку для потреб власного ціноутворення (типологізація конкурентів - додаток А). Якщо її товар аналогічний, товарам основного конкурента, тоді його ціна близька до ціни товару цього конкурента. По суті фірма користується ціною для позиціонування своєї пропозиції стосовно пропозиції конкурентів.

Для прийняття своєчасних рішень у сфері ціноутворення треба володіти достовірною інформацією про хід реалізації товарів конкурентів.



4. Державний контроль процесів ціноутворення та цінової політики підприємств

Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки, її регулюючий вплив на економіку охоплює багато напрямків. Зокрема, за допомогою цін виробництво підпорядковується суспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості товарів і тощо.Світова практика підтверджує, що державне регулювання цін у тій чи іншій мірі існує в усіх країнах.

Сутність і форми державного втручання в процеси ціноутворення залежать від стану економічного розвитку країни. За умов розвинутого ринку державне втручання обмежується тільки відповідним впливом на передумови та побічні наслідки вільного ціноутворення. На етапі початкового формування ринкових відносин держава мусить безпосередньо втручатися і в самий механізм ціноутворення, компенсуючи нездатність ринку утворювати рівноважні ціни.

Державне цінове регулювання в Україні регламентується спеціальним законодавством: Законами «Про ціни і ціноутворення», постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» тощо. Закони в галузі ціноутворення встановлюють основні правила формування та застосування цін в країні, порядок контролю за цінами, відповідальність за його порушення, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення.

Для практичного виконання зазначених Законів, вони доповнюються й конкретизуються спеціальними рішеннями парламенту, указами Президента чи постановами уряду.З метою здійснення цінової політики держава створює спеціальну систему органів ціноутворення, до якої в Україні входять загальнодержавні, регіональні та відомчі установи. До першої групи належить Міністерство економіки України, а до другої -- управління з питань цінової політики Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Діяльність Міністерства економіки у сфері ціноутворення спрямована на формування та реалізацію цінової політики в країні, аналіз та прогнозування динаміки цін і тарифів, розробку відповідних пропозицій щодо регулювання цін та стримання інфляції, здійснення методологічного керівництва діяльністю органів управління різного рівня з питань формування цін. Конкретні повноваження Міністерства економіки щодо регулювання цін постійно скорочувалися й нині обмежуються лише встановленням оптових цін на природний газ для виробників і постачальників, тарифів на його транспортування територією України та роздрібних цін на газ для населення.Значно ширші повноваження у сфері ціноутворення надано місцевим органам виконавчої влади, що дає їм змогу оперативно, з урахуванням місцевих особливостей проводити в життя цінову політику держави, їхні управління з питань цінової політики мають право регулювати ціни на паливно-енергетичні ресурси (вугілля, газ скраплений, торф паливний та ін.), що відпускаються населенню для побутових потреб; тарифи на теплову енергію, послуги водопостачання та водовідведення; граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування; тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні й комунальні заклади охорони здоров'я; граничні рівні торговельних надбавок на окремі вітчизняні та імпортні лікарські засоби й вироби медичного призначення, заставні ціни на скляну тару тощо.Певну роботу в галузі ціноутворення проводять відомчі органи, до яких належать міністерства й відомства. Установлюючи ціни, вони, як правило, погоджують свої рішення з Міністерством економіки та деякими іншими державними організаціями (Пенсійним фондом, Національним банком). Так, Міністерство транспорту за погодженням з Мінекономіки встановлює тарифи на перевезення вантажів та пасажирів залізничним транспортом, Міністерство зв'язку -- тарифи на основні послуги зв'язку, Національна комісія з питань регулювання енергетики -- тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб. У цілому перелік продукції, ціни на яку підлягають державному регулюванню, постійно скорочується, що свідчить про відповідну дерегуляцію цієї сфери економіки.

Державна політика цінового регулювання, безперечно, справляє певний тиск на виробників та продавців продукції. За таких умов вони змушені дотримуватися встановлених цін і відповідно зазнавати іноді навіть суттєвих втрат. Для компенсації збитків держава часто супроводжує обмеження цін наданням підприємствам фінансової допомоги, не допускаючи їхнього банкрутства на регульованих ринках. Отже, державне регулювання цін -- це політика впливу держави за допомогою законодавчих, адміністративних та кредитно-фінансових заходів на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економічної ситуації в країні.Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в трьох основних формах: обмеження рівня ціни; уведення податкових платежів, що призводять до вилучення доходів у виробників та споживачів; державна підтримка цін через дотації. Це втручання здійснюється за допомогою різноманітних методів державного регулювання цін, які можна об'єднати у дві групи: прямі й непрямі (опосередковані).

Форми державного регулювання:

1.обмеження рівня цін;

2.введення податкових платежів;

3.державна підтримка рівня цін через дотації.

Методи державного регулювання:

1.Прямі:

а)застосування фіксованих цін;

б)установлення граничних рівнів цін;

в)декларування зміни цін;

г)введення граничних рівнів торговельно-збутових надбавок;

д)„заморожування” (блокування цін);

е)надання дотацій виробникам товарів;

э)укладання договору про ціни між державою та підприємством.

2.Непрямі:

а) · диференціація рівня ставок товарних податків;

б) · пільгове оподаткування та кредитування;

в) · введення граничних нормативів рентабельності.

Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі створення ринку, коли його регулюючі здатності ще недостатньо розвинуті, або коли виникає кризова ситуація в економіці.Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку і за нормальних умов розвитку економіки, коли регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується на повну силу. За допомогою цих методів держава регулює поведінку об'єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення, але не диктує порядку чи способів визначення цін та їхнього рівня. Державне регулювання цін -- це засіб досягнення певних цілей державної економічної політики. Можна виділити кілька найбільш типових цілей, кожній з яких відповідають певні методи державного впливу на ціноутворення. Перша -- запобігти руйнівному впливу цін на економіку. Така ціль, як правило, ставиться протягом переходу країни до ринкових відносин або в період відтворення ринкових відносин, зруйнованих війною чи соціально-економічними заворушеннями, коли в економіці порушено природні господарські зв'язки, бракує необхідної інфраструктури ринку, наявні гострий дефіцит споживчих товарів, високий рівень інфляції, безробіття і т. ін. За таких умов держава вдається переважно до політики прямого регулювання цін, у межах якої на найнеобхідніші види товарів та послуг установлюються фіксовані ціни. Політику фіксованих цін неминуче доводиться доповнювати дотуванням виробників цієї продукції. Друга -- стримати інфляцію за допомогою політики доходів. У межах цієї політики ставиться завдання зупинити розкручування спіралі «зарплата -- ціни» і знизити на цій основі інфляцію до нормального рівня. За таких умов фіксовані ціни застосовуються дуже рідко. Найбільшого поширення набули інші методи регулювання цін: тимчасове «заморожування» (блокування) цін, застосування граничних цін чи граничних коефіцієнтів їх підвищення, використання граничних нормативів рентабельності, дотування виробників соціальне важливих споживчих товарів чи надання цільових компенсацій споживачам. Усі такі методи державного регулювання цін, як правило, доповнюються відповідним регулюванням заробітної плати. Третя -- забезпечити доступ до товарів першої необхідності всім верствам населення незалежно від рівня їхніх грошових доходів. Така ціль може бути виправданою за умов порівняно невисокої ефективності суспільного виробництва, коли існує суперечність між високими витратами на виробництво товарів першої необхідності та низькою заробітною платою широких верств населення. Для вирішення цієї проблеми застосовується політика низьких цін на товари першої необхідності, яка реалізується через низький рівень товарних податків або через повне звільнення від податків. Четверта -- захистити внутрішній ринок від негативного впливу зовнішньої конкуренції. Внутрішні ціни в кожній країні, як правило, відрізняються від світових, що зумовлено неоднаковим рівнем витрат на виробництво та різницею в системі оподаткування. Перевищення внутрішніх цін проти світових робить вигідним імпортування іноземних товарів і, навпаки, низький рівень внутрішніх цін стимулює експорт вітчизняних товарів. Це може завдати шкоди національним підприємствам, призвести до спаду виробництва й зростання безробіття. Для запобігання таким явищам держава використовує механізм дотування національних виробників, або за допомогою ввізного мита на імпортні товари підвищує їх ціни до необхідного рівня. Якщо виникає необхідність стримати експорт певних товарів із країни, держава через механізм експортного мита підвищує ціни вітчизняних товарів до необхідного рівня або обмежує вивіз за допомогою нетарифних методів (квотування, ліцензування). П'ята -- стримати монополізм і забезпечити конкурентне середовище на ринку. Ця ціль реалізується передовсім за умов переходу до ринкових відносин. На цьому етапі, коли практично немає конкуренції, кожне підприємство поводить себе як монополіст -- підвищує ціни й скорочує виробництво для того, щоб забезпечити собі необхідний рівень заробітної плати і прибутку. При цьому, вільно визначаючи в собівартості (а отже, в ціні) своєї продукції частку оплати праці, виробник прагне якось компенсувати це за рахунок споживача. Саме такий процес вільного ціноутворення в неконкурентному середовищі є головною причиною нестримного зростання цін і появи галопуючої інфляції. Єдиним виходом з такої ситуації є запровадження державного регулювання цін і тарифів передовсім підприємств-монополістів, до складу яких входять як природні монополії, так і підприємства, що займають монопольне становище на ринку. Безпосередньо в Україні державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень, вибір методів та встановлення термінів регулювання здійснюється Міністерством економіки, а на регіональних ринках -- місцевими органами. Ці установи спільно з Антимонопольним комітетом визначають перелік регульованої продукції монополістів, до якого на загальнодержавному рівні входять найважливіші види товарів народногосподарського значення, зокрема, прокат чорних металів, мінеральні добрива для сільського господарства, синтетичні смоли і пластмаси, гірничо-шахтне обладнання тощо. На регіональному рівні до складу підприємств, що займають монопольне становище, належать як суб'єкти природних монополій (комунальні підприємства газового господарства, відділки залізниць, підприємства поштового зв'язку та телефонних послуг, комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства тощо), так і інші утворення (хлібокомбінати, підприємства міськогоелектротранспорту тощо).

Регулювання цін монополістів здійснюється або через встановлення фіксованих чи граничних рівнів цін, граничних рівнів посередницько-збутових і торговельних націнок (надбавок), граничних нормативів рентабельності, або запровадженням обов'язкового декларування зміни цін. Декларування зміни ціни означає, що підприємство для підвищення ціни, яку регулює держава, повинно звернутися у відповідні органи на отримання дозволу на це. Тому в деяких країнах такі ціни називають «дозвільними». Для одержання дозволу на підвищення цін підприємство готує необхідну інформацію, приділяючи особливу увагу обґрунтуванню собівартості, підвищення якої дозволяється тільки з об'єктивних причин, наприклад, у разі зростання тарифів на електроенергію, збільшення орендної плати, підвищення ставок товарних податків тощо. В Україні для декларування зміни цін підприємства подають у відповідні органи такі дані: запланований рівень ціни, калькуляцію собівартості продукції з розшифровкою подорожчання матеріальних витрат і збільшення трудозатрат, досягнутий і запланований розміри прибутку від реалізації продукції, рівень рентабельності в цілому на підприємстві та обґрунтування причин зміни ціни. У разі перевищення рівня регульованих цін і тарифів або їх підвищення без декларування до порушників застосовуються відповідні санкції. Здійснення державної цінової політики неможливе без ефективного контролю за додержанням дисципліни цін. Під дисципліною цін розуміють дотримання визначених нормативними актами й документами вимог щодо формування, установлення та використання цін за умов регульованої ринкової економі.

Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється системою спеціальних органів, зокрема Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки України і підпорядкованими їй державними інспекціями Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Головними завданнями інспекцій є здійснення державного контролю за дотриманням установленого порядку затвердження й застосування цін, захист законних інтересів громадян, викорінення фактів зловживань суб'єктами підприємництва з метою одержання незаконних доходів за рахунок підвищення цін, експертиза економічного обґрунтування цін і тарифів, установлених підприємствами та організаціями незалежно від форм власності й господарювання.



5. Характерні риси та особливості цінової політики підприємств на ринках України

Система цін організовує господарський процес таким чином, що кожен учасник сам вирішує вирішує, який вклад він хоче внести в економіку - з врахуванням того, що він може реалізувати ( продати ) свій вклад за ціну, яка влаштовуватиме його як покупця і, відповідно. З свого боку придбати товари та послуги, що пропонуються іншими. Ця система настільки природня для ринкової економіки, що зазвичай її розглядають як дещо, що не потребує доведень. В дійсності ж система цін є результатом тривалого розвитку, який поступово привів до сьогоднішніх ринкових реалій і весь час продовжує вдосконалюватись.

Процес ціноутворення на підприємствах України. Використання короткострокової тактики ціноутворення не дає можливості управлінцям підтримувати надійну довгострокову рентабельність для вирішення проблем, повязаних з витратами, споживачами та конкурентами. Довгострокова рентабельність і становище між конкурентами потребують такої стратегії ціноутворення. Внесемо деякі уточнення щодо складання стратегії ціноутворення на підприємствах України. Вона складається:

· внутрішньої структури витрат компанії по кожному продукту, групі продуктів чи споживачів;

· «споживацької чутливості» і того, як споживачі цінять унікальні якості продукції даної фірми;

-становище між конкурентами, за виключенням потенційної можливості і стратегії;

Підсумувавши, можна сказати, що рентабельна політика ціноутворення потребує розуміння взаємодії трьох сил - витрат, споживаччів та конкурентів, - забезпечення водночас їх оптимального поєднання.

Розуміння структури витрат. Можна сказати, що основною інформацією про витрати для потреб ціноутворення є відомості. Можна сказати, що основною інформацією про витрати для потреб ціноутворенняє відомості про те, яким чином змінюються витрати з зміною обєму продажу . Таким чином, розуміння структури витрат (чи є витрати простими або постійними при продажу додаткових обємів продукції) просто необхідне розуміння для встановлення рентабельного поєднання граничного рівня ціни та розмірів сегменту ринку. Тому, перш за все, при зміні ціни слід визначити дійсну природну вартість продукції, тобто, які саме витрати було зроблено, якщо товар купили і які, якщо товар так і не купили. То ж витрати, які не змінюються, не впливають на рентабельність ціноутворення. Звичайно, постійні витрати важливі, в першу чергу для визначення кінцевої рентабельності, але вони, разом з тим, не впливають на зміни рентабельності, повязані з підвищенням або пониженням цін. Керівники можуть встановити граничний рівень ціни продукції , визначивши дійсну вартість продажів.

Управління цінами на підприємстві.

У маркетинговій діяльності фірм чи підпрємств розрахунок цін- це тільки перший крок до розвязання однієї з найважливіших проблем ринкової діяльності. Надалі ціна товарів та послуг регулюється відповідно до загальних змін цін фірми, змін коньюктури ринку тощо. Отже, управління цінами- це загальні правила, якими керується підприємство, приймаючи рішення відповідно до стратегії і тактики діяльності.У процнсі управління цінами можуть бути використані такі принципи.

1.Політика поступового зниження цін. Вона характеризується відносно високими цінами під час виведення на ринок нового продукту. Далі, коли зростає конкуренція, ціни поступово знижуються. Є кілька передумов для використання такої цінової політики:

· наявність досить великої кількості потенційних покупців з високою купівельною спроможністю і гострою потребою в даному товарі

· компенсація високого рівня цін

· незначний ступінь привабливості продукту і високий рівень цін на нього для потенційних конкурентів

· обовязкова відповідальність високої ціни високій якості продукту.

Основої перевагою такої політики є та проста істина, що цінизавжди легше зменшувати. Завдяки цьому продукт тривалий час зберігає свою ринкову привабливість, обсяги збуту. Основною проблемою тут є встановлення початкового рівня цін, який давав би вільну можливість поступового їх зниження

2.Політика знімання вершків. Така політика використовується щодо товарів, які належать до категорії модних новинок. Вона характеризується максимально високими цінами під час виведення на ринок новинки. Передумовами її використання є готовність споживача купити новинку за найвищу ціну, нечутливість попиту, наявність відповідного цінового сигмента ринку, необізнаність покупців з реальними витратами виробника, а також мала ймовірність швидкої реакції конкурентів.Перевагами такої політики є можливість швидкого покриття витрат на виробництво і маркетинг, отримання відповідних прибутків, підвищення іміджу фірми як підприємства- новатора,а також уникнення небажаного ажіотажного попиту. Проте таке підприємство високим рівнем цін приваблює конкурентів, що може змусити його відмовитись від випуску даного продукту.

3.Політика проникнення.Вона характеризує порівняно низькі ціни, що робить можливим проникнення підприємства на нові ринки, створення достатнього попиту. Такі ціни можуть бути підвищені, наприклад ,за рахунок підвищення якості продукції.Головна передумова використання такої політики полягає у наявності необхідної кількості товарів, що робить можливим досягнення великих обсягів товарообороту, достатніх для проходження точки беззбитковості.

4.Політика диференціювання цін. Це продаж свого того самого продукту різним покупцям за різними цінами. Така політика має два завдання:

· пристосуватись до умов різних ринків, де існують різні умови конкуренції, інтенсивність попиту, сприйняття ціни

· досягти виробничо-економічних чи логістичних переваг з погляду впливу на поведінку споживачів за рахунок продажу великих партій товару, вірогіднішого розподілу замовлень в часі

5.Політика престижних цін.Це високі ціни на продукти справді високої якості.Такі продукти мусять постійно здобувати і підтримувати свою високу репутацію, отже, основна проблема- постійне підвищення якісних характеристик, його іміджу, збереження традицій хорошої фірми, незважаючи на будь- які конюктурні зміни.

6.Політика традиційного ціноуворення.Вона полягає в орієнтації на ті традиції, які існують на ринку одо рівня цін на ту чи іншу продукцію.

7.Політика шикування цін . ЇЇ використовують за продажу кількох категорій продукту або великого асортименту в рамках однієї категорії. Ціни слід вишиковувати так, аби їхній ряд був достатньо диференційований.

8.Політика психологічно крмфортних цін.Така політика бере до уваги « внутрішню логіку» покупця, коли ціни встановлюються дещо нижчими за якусь « круглу» суму.

9.Політика послідовного проходження по сегментах ринку.Застосовується у міру насичення якогось сегмента даним товаром. Тоді ціну знижують, а товар пропонують іншому сегменту, де більш висока еластичність.

Роблячи висновок цього розділу, хочу зазначити що при аналізі та визначенні рівня цін підприємець має чітко уявляти загальну картину цін, яка характеризує взаємозв'язок і взаємовідносини різних видів цін. До системи цін включено різні елементи, які зазвичай розглядаються як окремі конкретні ціни так і попередньо визначені групи цін. Всі елементи системи цін тісно взаємопов'язані. Це наслідок єдиної методології формування витрат на виробництво і взаємозв'язок між всіма елементами ринкового механізму.

Основні недоліки цінової політики вітчизняних підприємств є те, що

керівники вітчизняних підпр-в змушені приймати рішення з ціноутворення в умовах невизначеності наслідків таких рішень. Невизначеність часто пов'язана не стільки з недосконалістю господарського механізму і законодавства, скільки із браком економічних, комерц. знань і практичного досвіду. Така ситуація призводить до того, що багато підпр-в внаслідок недостатнтого аналізу критичних для виживання факторів зовнішнього середовища постійно змушені працювати в умовах підвищ. ризику.

...