Господарська діяльність підприємств готельного спрямування

33

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ I. Теоретична частина

1.1 Поняття та види господарської діяльності

1.2 Підприємство як суб'єкт господарської діяльності

1.3 Державне регулювання господарською діяльністю підприємства

Розділ II. Аналітична частина

2.1 Загальна характеристика готелю «Срібні лелеки»

2.2 Господарська діяльність готелю «Срібні лелеки»

Розділ III. Охорона праці на підприємстві

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Господарська діяльність - це така суспільно корисна діяльність суб'єктів господарювання з виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг з метою їх реалізації за певну плату, яка базується на об'єднанні приватних та публічних інтересів та здійснюється на професійних засадах.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку - некомерційна господарська діяльність.

Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльності по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняттям торгівлею з метою отримання прибутку.

Підприємець вправі здійснювати любі види господарської діяльності, що не заборонені законом, в тому числі комерційне посередництво, торговельно-закупівельну, консультаційну та іншу діяльність, а також операції з цінними паперами. Безумовно, що під приємництво здійснюється з метою отримання прибутку як різниці між отриманою виручкою від такої діяльності та витратами на її ведення. При цьому така мета переслідується постійно, або по край ній мірі певний тривалий час. Підприємництво визначається також як діяльність, що пов'язана з вкладенням коштів з метою отримання прибутку на основі сполучення особистої та суспільної користі.

Тому об'єктом моєї курсової роботи є приватне підприємство « Срібні лелеки».

Предметом роботи є дослідження ефективності управління господарською діяльністю даного підприємства.

Метою мого дослідження є дослідити господарську діяльність підприємства та його ефективний розвиток.

Завданням роботи є:

1.визначити сутність системи управління підприємством, основні концептуальні підходи до її формування у готельному господарстві;

2.розглянуто показники та методи оцінювання результатів господарської діяльності підприємства;

3.досліджено ефективність управління господарською діяльністю.

Актуальність даної теми дослідження полягає в тому, що підприємство як господарюючий суб'єкт, на даному етапі становлення в Україні ринкових відносин, займає своє важливе місце на рядку з іншими суб'єктами підприємництва.

Структура моєї курсової роботи складається з вступу який висвітлює мету, завдання, об'єкт і предмет роботи. Основної частини яка складається з трьох розділів в яких розповідається про господарську діяльність підприємства, та висновку в якому підводиться підсумок роботи.

Розділ I. Теоретична частина

1.1 Поняття та види господарської діяльності

Господарська діяльність - це така суспільно корисна діяльність суб'єктів господарювання з виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг з метою їх реалізації за певну плату, яка базується на об'єднанні приватних та публічних інтересів та здійснюється на професійних засадах.

Під господарською діяльністю розуміють діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку - некомерційна господарська діяльність.

Господарська діяльність є досить різноманітною, що потребує виділення основних її видів.

За предметом господарської діяльності розрізняють виробничу, торгівельну, банківську, страхову, інвестиційну діяльність та ін.

Залежно від ринку розрізняють господарську діяльність за участі вітчизняних товаровиробників та зовнішньоекономічну, в тому числі й іноземне інвестування.

Залежно від мети і способу організації і здійснення господарської діяльності виділяють два її види: господарську комерційну діяльність і некомерційну господарську діяльність.

Некомерційна діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного чи комунального секторів економіки в галузях, в яких відповідно до статті 12 ГКУ заборонено займатись підприємницькою діяльністю, на основі рішення відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування.

Некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Отже, однією з ознак некомерційної господарської діяльності є самостійність її здійснення.

Але враховуючи те, що така діяльність не направлена на одержання прибутку, вона не може здійснюватись без відповідного фінансування, яке зазвичай надається власником майна або засновником суб'єкта такої діяльності. Тому здійснення суб'єктом господарювання некомерційної господарської діяльності обумовлює визначення джерел отримання коштів для покриття збитків від такої діяльності наприклад, для товарних і фондових бірж такими джерелами є періодичні в зноси членів біржі та надання учасниками біржових торгів незаборонених законом платних послуг, пов'язаних з основною діяльністю біржі.

Некомерційна господарська діяльність здійснюється з метою задоволення певних суспільних потреб незалежно від прибутковості такої діяльності. Такою є діяльність частини казенних, експериментальних та інших планово-збиткових підприємств, які фінансуються за рахунок держави.

На суб'єктів господарювання некомерційної форми діяльності поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з урахуванням особливостей її здійснення.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Характерними рисами підприємницької діяльності, які відрізняють її від некомерційної, є:

- мета отримання прибутку;

- ініціативність;

- ризиковий характер такої діяльності;

- особиста відповідальність підприємця у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань перед кредиторами, державою всім своїм майном, яке належить йому на праві власності;

- самостійність здійснення підприємницької діяльності.

Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законом.

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

1. Вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

2. самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів виготовлюваної продукції, залучення матеріально - технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких необмежено законодавством, встановлення цін на продукцію і послуги;

3. вільного найму підприємцем працівників;

4. комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

5. вільного розпоряджання прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законодавством;

6. самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях, в яких забороняється підприємництво, на підставі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, якими здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом.

Діяльність не господарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально - технічних умов їхнього функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарським забезпеченням діяльності не господарюючих суб'єктів.

Сферу господарських відносин встановлять господарсько-виробничі, організаційно - господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

При організаційно господарськими відносинами розуміють відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно - господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Загальними принципами господарювання в Україні є:

1. забезпечення економічної багатоманітності й рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;

2. свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законодавством України;

3. вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

4. обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав та безпеки суспільства і держави;

5. захист національного товаровиробника;

6. заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб у господарські відносини.

1.2 Підприємство як суб'єкт господарської діяльності

державний регулювання господарський готель

Суб'єктами господарювання визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є:

1. господарські організації - юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2. громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

3. філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій, утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника майна або уповноваженого ним органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації чинного суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового поділу чинного суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

Основною виробничо-господарською ланкою економіки України є підприємство. Згідно з Господарським кодексом України підприємство - самостійний об'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних і особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково - дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності.

Підприємства, якщо законом не встановлено іншого, діють на підставі статуту і можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом і не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання;

- підприємство, що діє на основі колективної власності;

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності

- підприємство, засноване на змішаній формі власності

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законодавством.

У разі, якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менше як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні й корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки, затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило двома або більше засновниками за їхнім спільним рішенням, діє на основі об'єднання або підприємницької чи трудової діяльності засновників, їхнього спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Господарськими товариствами визначаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами шляхом об'єднання їхнього майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Засновниками й учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання.

До господарських товариств належать:

- акціонерні товариства,

- товариства з обмеженою відповідальністю,

- товариства з додатковою відповідальністю,

- повні та командитні товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариством із додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

З метою запровадження спрощеної системи оподаткування до суб'єктів малого підприємництва відносять:

- юридичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких за рік середньооблікова чисельність працівників не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

- фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах із якими, разом із членами їхніх сімей, протягом року перебуває не більш як 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів, а також функціональних структурних підрозділів апарату управління.

Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис, а також має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають

статусу юридичної особи і діють на підставі положення про них, затвердженого підприємством. Вони можуть відкривати в установах банків відповідно до законодавства України.

Представництво -- структурно відокремлена частина юридичної особи. Представництво діє за межами знаходження юридичної особи від її імені. Діяльність представництва обмежується тільки представницькими функціями.

Основним змістом діяльності кожного промислового підприємства є виробничий процес.

Виробничий процес -- це сукупність взаємопов'язаних основних, допоміжних та обслуговуючих процесів, у результаті яких вихідні матеріали й напівфабрикати перетворюються в готову продукцію.

Виробничі процеси на підприємстві здійснюються у відповідних підрозділах, склад яких характеризує виробничу структуру підприємства.

Виробнича структура підприємства характеризує кількісне співвідношення і розміри внутрішніх структурних підрозділів підприємства, а також механізм їх взаємозв'язку.

Види виробничих структур:

- цехова (головним виробничим підрозділом підприємства є цех). Цех -- адміністративно відокремлена частина підприємства, в якій виконується комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації;

- безцехова (основою побудови є виробнича дільниця);

корпусна (основним підрозділом є корпус -- об'єднання однотипних цехів);

- комбінатська (на підприємствах, де здійснюються багатостадійні процеси виробництва).

За формою спеціалізації основних цехів розрізняють такі типи виробничої структури:

- предметна;

- технологічна;

- змішана (предметно-технологічна).

Предметна виробнича структура має певний ступінь замкнутості й визначає послідовність використання засобів праці у технологічному процесі, застосування високопродуктивного обладнання, інструментів тощо.

Технологічна виробнича структура визначає чітку технологічну відокремленість. У кожному підрозділі здійснюються однорідні технологічні процеси з виробництва різного кінцевого продукту.

Змішана (предметно-технологічна) виробнича структура характеризує наявність на одному й тому самому підприємстві основних цехів, які організовані за предметним та технологічним принципом.

Загальна структура -- сукупність усіх виробничих, управлінських та невиробничих підрозділів підприємства.

Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств із метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних і соціальних завдань.

Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворених на території інших держав.

Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання і є юридичною особою.

Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання.

Господарське об'єднання -- об'єднання підприємств, утворене з ініціативи підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність.

Господарські об'єднання діють на підставі установчого договору та/або статуту, який затверджується їхніми засновниками.

Державне (комунальне) господарське об'єднання -- об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням.

Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на підставі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Господарськими об'єднаннями є асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законодавством.

Асоціація -- договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств -- учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їхні інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум -- тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, у порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їхньої фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їхні інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Державні й комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну незалежно від найменування об'єднання.

Підприємства -- учасники об'єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання.

Підприємство -- учасник господарського об'єднання -- має право:

1) добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання;

2) бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання не встановлено іншого;

3) одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;

4) одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства.

Підприємство, яке входить до складу державного або комунального господарського об'єднання, не має права без згоди об'єднання виходити з його складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

Рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством.

Учасники об'єднання підприємств можуть робити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові вклади.

Майно передається об'єднанню його учасниками у господарське відання або в оперативне управління на підставі установчого договору чи рішення про утворення об'єднання. Вартість майна об'єднання відображається у його балансі.

Господарське об'єднання має право утворювати за рішенням його вищого органу управління унітарні підприємства, філії, представництва, а також бути учасником господарських товариств.

Об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо іншого не передбачено установчим договором або статутом об'єднання.

Підприємство може бути учасником промислово-фінансової групи (або транснаціональної промислово-фінансової групи, якщо до складу групи входять українські та іноземні юридичні особи).

Промислово-фінансова група є об'єднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк із метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також із метою виробництва кінцевої продукції.

До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та інші підприємства, наукові й проектні установи, інші установи і організації усіх форм власності. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке має пріоритетне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин.

Промислово-фінансова група не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб'єкт господарювання.

Асоційовані підприємства (господарські організації) -- це група суб'єктів господарювання -- юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.

Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі, якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.

Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі, якщо між підприємствами встановлюються відносини контролює підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді або загальних зборах чи інших органах управління іншого підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.

Про наявність простої і вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного підприємства й опубліковано в офіційному друкованому виданні.

Суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства, визнається холдинговою компанією. Між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування.

У процесі здійснення господарської діяльності суб'єкти господарювання регулюють майнові господарські й інші відносини між собою завдяки застосуванню двох основних нормативно-правових документів -- договору та господарського договору.

Категорії договір і господарський договір співвідносяться як загальне і особливе. Вони мають майновий характер.

Отже, договір є правовою формою узгодження волі двох чи декількох сторін, спрямованої на досягнення певного правового результату.

Господарським договором є майнова угода між двома або більше суб'єктами господарювання, змістом якої є зобов'язання майнового характеру у сфері господарської діяльності: при виготовленні та реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг тощо.

Господарський договір -- це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди зобов'язання учасників господарських відносин, спрямовані на обслуговування їхньої господарської діяльності.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладанні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначити найменування та кількість продукції, а також вимоги до їхньої якості.

Ціна у господарському договорі визначається за згодою сторін, у договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Строком дії господарського договору є час, упродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на підставі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено іншого. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальних вимог до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Господарський договір повинен містити такі умови:

- предмет договору, його кількісні та якісні характеристики;

- строк дії договору і строки його виконання;

- сума договору й ціна одиниці виміру;

- порядок виконання та передачі-приймання виконаних договірних зобов'язань;

- порядок і форми здійснення розрахунків;

- відповідальність за невиконання сторонами договірних зобов'язань;

- обставини, що знімають відповідальність сторін за невиконання сторонами договірних зобов'язань;

- способи забезпечення неналежного виконання договірних зобов'язань;

- порядок розгляду спорів, що виникають із господарського договору.

За певних обставин у суб'єктів господарювання може виникнути необхідність зміни та розірвання господарських договорів, що в односторонньому порядку не допускається.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій:

- відшкодування збитків;

- штрафні;

- оперативно-господарські;

- адміністративно-господарські.

Підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за. невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним ужито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміють витрати, понесені потерпілою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які вона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Штрафні санкції -- це господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання

Якщо з вини контролюючого підприємства дочірнім підприємством було укладено невигідні для нього угоди або операції, то контролююче підприємство повинно компенсувати завдані дочірньому підприємству збитки.

Якщо дочірнє підприємство з вини контролюючого підприємства опиниться у стані неплатоспроможності й буде визнане банкрутом, то субсидіарну відповідальність перед кредиторами дочірнього підприємства нестиме контролююче підприємство.

Законом можуть визначатися й інші форми об'єднання інтересів підприємств.

При здійсненні господарської діяльності у розпорядженні підприємства знаходяться різні види майна в матеріальній та нематеріальній формах. За економічним змістом майно як активи підприємства поділяють на необоротні та оборотні активи.

Активи -- ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигід у майбутньому.

Наявні активи підприємства відображаються в його балансі.

Підприємство отримує активи шляхом їх придбання або виробництва, контролює та одержує майбутні вигоди, які очікується одержати від використання цих ресурсів. Кожен із активів сприяє надходженню економічних вигід на підприємство.

Необоротні активи підприємства поділяють на:

1. Нематеріальні активи -- права на об'єкти промислової та інтелектуальної власності. На підприємстві наводяться окремо первісна та залишкова вартості нематеріальних активів, а також нарахована у встановленому порядку сума зносу. Залишкова вартість визначається як різниця між первісною вартістю та сумою зносу.

2. Незавершене будівництво -- витрати за оцінкою на календарну дату на незавершене будівництво (разом з устаткуванням для монтажу), що здійснюється для власних потреб підприємства, а також авансові платежі для фінансування такого будівництва.

3. Основні засоби -- сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і у невиробничій сфері.

4. Довгострокові фінансові інвестиції -- фінансові інвестиції на період понад один рік, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент через участь у капіталі.

Фінансові інвестиції -- це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку за рахунок відсотків, дивідендів тощо, зростання вартості капіталу або отримання інших вигід для інвестора.

5. Довгострокова дебіторська заборгованість -- заборгованість підприємству фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу і буде погашена після дванадцяти місяців віддати її нарахування;

6. Відстрочені податкові активи - податки, що підлягають відшкодуванню в наступних періодах внаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки.

Інші необоротні активи -- необоротні активи від розстрочки зобов'язань перед підприємством.

Оборотні активи -- грошові кошти та їхні еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом не більше як дванадцяти місяців від дати балансу.

До різновидностей оборотних активів належать:

1. Запаси

1.1. Виробничі запаси -- запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, запасних частин, тари, будівельних матеріалів та інших матеріалів, призначених для споживання в ході нормального операційного циклу, які входять до складу виготовлюваної продукції чи є необхідними компонентами при її виготовленні.

Напівфабрикати -- це продукція, що не пройшла всіх установлених технологічним процесом стадій виробництва й потребує доопрацювання або укомплектування.

1.2 Готова продукція -- запаси виробів на складі, обробка яких закінчена та які пройшли випробування, приймання, укомплектовані згідно з умовами договорів із замовниками й відповідають технічним умовам і стандартам. Продукція, яка не відповідає наведеним вимогам (крім браку), та роботи, які не прийняті замовником, є незавершеним виробництвом.

1.3 Товари -- продукція, яка придбана підприємством для наступного продажу.

2. Кошти, розрахунки та інші активи

2.1 Векселі одержані -- заборгованість покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію, виконані роботи та надані послуги, яка забезпечена векселями.

2.2 Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги -- заборгованість покупців або замовників за надані їм продукцію, товари, роботи послуги. До активів входить чиста реалізаційна вартість, яка визначається шляхом вирахування з дебіторської заборгованості резерву сумнівних боргів.

2.3 Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом -- заборгованість фінансових і податкових органів, а також переплата за податками, зборами та іншими платежами до бюджету.

2.4 Дебіторська заборгованість за виданими авансами -- аванси, надані іншим підприємствам у рахунок наступних надходжень активів.

2.5 Дебіторська заборгованість із нарахованих доходів -- нараховані дивіденди, проценти, роялті тощо, що підлягають надходженню.

2.6 Дебіторська заборгованість із внутрішніх розрахунків -- заборгованість пов'язаних сторін та дебіторська заборгованість із внутрішньовідомчих розрахунків.

2.7 Інша поточна дебіторська заборгованість -- заборгованість працівників підприємства з інших операцій, наприклад, за товари, придбані в кредит, або за отримані від підприємства позики.

2.8 Поточні фінансові інвестиції - фінансові інвестиції на строк, перевищує одного року, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який документ.

1.3 Державне регулювання господарської й підприємницької діяльності

Держава застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:

1. державне замовлення, державне завдання;

2. ліцензування, патентування і квотування;

3. сертифікація й стандартизація;

4. застосування нормативів та лімітів;

5. регулювання цін і тарифів;

6. надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

7. надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій і субсидій.

Умови,обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів

державного регулювання господарської діяльності визначаються Господарським кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку.

Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній основі складу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку цієї продукції серед суб'єктів господарювання, незалежно від їхньої форми власності.

Державний контракт -- це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання -- виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їхні господарські відносини.

Ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства й окремих споживачів.

Ліцензія -- документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання -- ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

У сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти, обміном готівкових валютних цінностей, у сфері грального бізнесу та побутових послуг, інших сферах, визначених законом, може здійснюватися патентування підприємницької діяльності суб'єктів господарювання.

Торговий патент -- це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності впродовж встановленого строку. Спеціальний торговий патент -- це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання на особливий порядок оподаткування відповідно до законодавства України.

У необхідних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг виробництва чи обігу певних товарів і послуг.

У сфері господарювання застосовуються:

- Державні стандарти України;

- кодекси усталеної практики;

- класифікатори;

- технічні умови;

- Міжнародні, регіональні й національні стандарти інших країн.

Застосування стандартів чи їхніх окремих положень є обов'язковим для:

1. суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в нормативно-правових актах;

2. учасників угоди щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній є посилання на певні стандарти;

3. виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні;

4. виробника чи постачальника, якщо його продукцію сертифіковано за вимогами стандартів.

З метою запобігання наданню послуг та реалізації продукції, що небезпечні для життя, здоров'я, майна громадян і довкілля, сприяння споживачеві у виборі продукції, створення умов для участі суб'єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві й міжнародній торгівлі здійснюється сертифікація, тобто підтвердження відповідності якості продукції та послуг вимогам стандартів.

Держава може надавати дотації суб'єктам господарювання: на підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування, на виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів, на імпортні закупівлі окремих товарів, послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення, а також суб'єктам господарювання, що опинилися у критичній соціально-економічній або екологічній ситуації, з метою фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для підтримання їхньої діяльності, на цілі технічного розвитку, що дають значний економічний ефект, а також в інших випадках, передбачених законом.

Система оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян.

З метою вирішення найважливіших економічних і соціальних завдань держави закони, якими регулюється оподаткування суб'єктів господарювання, повинні передбачати: .

1. оптимальне поєднання фіскальної та стимулюючої функцій оподаткування;

2. стабільність (незмінність) протягом кількох років загальних правил оподаткування;

3. усунення подвійного оподаткування;

4. узгодженість із податковими системами інших країн.

Ставки податків мають нормативний характер і не можуть встановлюватись індивідуально Для окремого суб'єкта господарювання.

Система оподаткування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятися з суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до законодавства входять до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їхню собівартість, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їхньої господарської діяльності.

З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади:

1. надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

2. сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їхньої діяльності, підготовці кадрів;

3. здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям;

4. стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;

5. надають підприємцям інші види допомоги.

Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього.

Уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування здійснюється державна політика у сфері економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності й захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції.

Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:

- збереження й витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин -- за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

- фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин -- за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

- цін і ціноутворення -- з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;

- монополізму та конкуренції -- з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;

- земельних відносин -- за використанням і охороною земель, водних відносин і лісового господарства - за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

- виробництва і праці -- за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною,санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

- споживання -- за якістю і безпечністю продукції та послуг;

- зовнішньоекономічної діяльності -- з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

Органи державної влади і посадові особи уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади і їхніх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду, забороняються. Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання.

Суб'єкт господарювання має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності не пізніш як через тридцять днів після їх закінчення, якщо іншого не передбачено законом. Дії та рішення державних органів контролю й нагляду, а також їхніх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку.

Усі суб'єкти господарювання зобов'язані здійснювати первинний та бухгалтерський обліки результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог законодавства фінансову звітність і статистичну інформацію про свою господарську діяльність. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законодавством.

Ефективне функціонування економіки будь-якої країни передбачає необхідність державного регулювання, тобто ступінь державного впливу на розвиток народного господарства в цілому, а також його окремих ланок -- підприємств. Метою державного регулювання економіки є досягнення найефективнішого економічного, соціального, наукового й культурного розвитку країни.

Основними методами державного регулювання економіки суб'єктів господарювання є фінансово-економічні та адміністративні.

До принципів державного регулювання відносять:

1. мінімальне втручання державних органів у економічні процеси підприємств;

2. вплив відповідних владних структур на розвиток соціально-економічних процесів за допомогою встановлених державою економічних регуляторів та нормативів.

Основними формами державного регулювання є належна фінансова й кредитна політика; відлагоджена податкова система; державний, банківський і комерційний кредити; державні цільові фонди.

Важливе значення у здійсненні державного регулювання діяльності підприємств має Указ Президента України "Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва" від 22.01.2000 року №89/2000.

...