Ціноутворення в умовах ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Київський професійно-педагогічний коледж імені Антона Макаренка

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Політекономія»

на тему: «Ціноутворення в умовах ринку»

Виконала:

студентка групи 37 ко-2/9

Ткаченко Н.Г.

Керівник курсової роботи:

Оверченко В.І.

Київ 2011

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи процесів ціноутворення в умовах ринку

1.1 Ціна як економічна категорія: сутність, функції

1.2 Ціна як економічний вираз вартості

Розділ 2. Механізм ціноутворення у ринковій економіці

2.1 Класифікація цін у ринковій економіці

2.2 Методи ціноутворення

Розділ 3. Проблеми ціноутворення в умовах ринку

3.1 Ринкові правила ціноутворення

3.2 Державне регулювання рівня цін в Україні

Висновок

Список джерел

Вступ

Актуальність. Ціна - це категорія товарного виробництва, яка обслуговує обмінні процеси, що відбуваються в різних суспільно-економічних формаціях і виступає важелем впливу на суспільне відтворення. Зокрема, ціна обслуговує усі стадії суспільного відтворення (виробництво, розподіл, обмін і споживання), бере участь у розв'язанні різнобічних соціально-економічних проблем суспільства, виступає важливим фактором впливу на розвиток економіки. Ціна як економічна категорія використовується для реалізації фінансових відносин, стимулювання розвитку науково-технічного прогресу, формування структури споживання і товарообігу.

Ціна і ціноутворення є важливими складовими функціонування ринкового механізму. Перед усіма комерційним и і багатьма некомерційними організаціями постає завдання призначення ціни на свої товари та послуги. У зв'язку з цим підготовка фахівців будь-якої сфери діяльності повинна ґрунтуватися на глибоких знаннях процесу ціноутворення та особливостей цінового регулювання. Адже від цін багато в чому залежать досягнуті комерційні результати, а правильна чи помилкова цінова політика справляє довгострокову дію на все підприємство та його подальшу діяльність.

Відомі найрізноманітніші види цін на товари та послуги. У найзагальнішому вигляді ціни є результатом домовленості між покупцем і продавцем товару чи послуги. Природно, що при здійсненні операції купівлі-продажу продавець прагне встановити високу ціну на свій товар, а покупець - заплатити якомога менше. Внаслідок торгування, в кінцевому підсумку, й встановлюється прийнятна для обох сторін ціна. Проте не завжди покупець і продавець мають можливість особисто вести переговори про прийнятний для обох сторін рівень цін. Найчастіше виробник чи продавець товару призначає ціну вже на стадії планування напрямків своєї діяльності, що вимагає прогнозування можливих варіантів цін на свою продукцію. Це, в свою чергу, вимагає глибоких знань суті процесу ціноутворення та формування навичок встановлення оптимальних рівнів цін.

Компанії застосовують різноманітні економічні форми управління ціноутворенням. У порівняно невеликих компаніях ціни встановлює вище керівництво, у великих ціноутворенням, як правило, займається управлінський персонал середнього рівня. При цьому найчастіше керуються хибною думкою, що встановлення оптимальної ціни на товар - завдання виключно відділу збуту (маркетингу) підприємства. Для того щоб підприємство функціонувало ефективно, мало прибутки, отже, і можливості для свого розвитку, необхідно щоб проблеми ціноутворення на підприємстві вирішували висококваліфіковані фахівці, ґрунтуючись на глибоких теоретичних знаннях, із вмілим практичним підходом. Усе це разом підкреслює необхідність підготовки спеціалістів-економістів із великим багажем знань та вмінь сучасного процесу ціноутворення.

Перехідний характер сучасної української економіки і відсутність досвіду господарювання в умовах ринкових відносин, що розвиваються, викликають великі труднощі у підприємств і окремих підприємців у справі правильної орієнтації в сучасному бурхливому морі цін. Однією із найбільш важких і хворобливих проблем стало вільне ціноутворення внаслідок лібералізації цін. Тому виникає необхідність правильної орієнтації в ціновій кон'юнктурі ринку і проведення власної, ефективної для підприємця, цінової політики.

Ціноутворення - це процес встановлення цін на товари та послуги. При ринковому ціноутворенні реальний процес формування цін відбувається не на виробництві, не на підприємстві, а у сфері реалізації продукції, тобто на ринку під дією попиту і пропозиції, товарно-грошових відносин. Ціна товару та його користь проходять перевірку ринком і остаточно формуються на ринку. Кожна фірма ставиться до проблем ціноутворення по-своєму. В дрібних фірмах ціни зазвичай встановлюються головним керівником. У великих компаніях проблемами ціноутворення, як правило, займаються керівники середнього рівня. Однак і тут керівництво подає загальні установки, формує цілі політики цін, затверджує ціни, запропоновані керівництвом нижчих ешелонів. У галузях, де фактори ціноутворення відіграють вирішальну роль (аерокосмічна промисловість, залізниці, нафтодобувна промисловість та ін.), фірми часто створюють відділи цін, які розробляють ціни або допомагають робити це іншим підрозділам.

Прикладний аспект процесу ціноутворення вимагає від економістів вміння поєднувати теоретичні знання із практичними навичками формування цін на товари (послуги, вироби); врахування як зовнішніх, так і внутрішніх факторів у даному процесі. Зміна ринкової кон'юнктури - складний динамічний процес, який впливає на ціноутворення і зумовлює необхідність постійного аналізу ринку, досконалого володіння методикою розрахунку цін та знання існуючих принципів регулювання процесу ціноутворення в Україні.

Предметом даної курсової роботи є процес ціноутворення в умовах ринку.

Об'єктом курсової роботи є дослідження механізму ціноутворення в умовах ринку.

Мета курсової роботи полягає у вивченні процесу ціноутворення в умовах ринкової економіки.

Відповідно до поставленої мети, предмету та об'єкту постають такі завдання:

- вивчити теоретичні основи процесів ціноутворення в умовах ринку;

- вивчити механізм ціноутворення у ринковій економіці;

- дослідити проблеми ціноутворення в умовах ринку.

Структура курсової роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, літератури. Список літератури містить 12 джерел.

Розділ 1. Теоретичні основи процесів ціноутворення в умовах ринку

1.1 Ціна як економічна категорія: сутність, функції

Разом з попитом і пропозицією ціна регулює всі процеси суспільного відтворення на мікро- і макрорівні, а також на рівні відтворення окремих індивідів.

Ціна - грошова форма вартості товару, або вартість товару, виражена у грошах.

У відносинах купівлі-продажу товарів вона постає як еквівалентна вартості товару кількість грошей. У взаємному їх співвідношенні вартість є сутністю більш глибокого порядку, має якість абстрактного (загального), а ціна - конкретного (форми буття абстрактного). За економічним змістом вони нетотожні: ціна ширша за вартість, оскільки, крім вартості як своєї основи, вона відображає й співвідношення попиту і пропозиції товару, вартість і кількість грошей в обігу, споживчу вартість і корисність товару тощо. Водночас вона є компенсацією витрат і зусиль виробників.

Ціна фокусує в собі різнобічні інтереси економічних суб'єктів. У ринковій економіці вона є епіцентром усіх подій, оскільки за її участю щодня відбуваються мільярди актів обміну товарами. Тому проблеми теорії ціни і ціноутворення одні з найважливіших в економічній науці і практиці. Економічно обґрунтована ціна є важливою передумовою нормального функціонування ринкових суб'єктів, галузей економіки, забезпечення соціальної рівноваги в суспільстві. У ній закладені передумови виробництва, споживання і відтворення. Крім того, вона постає як економічний показник ефективного управління економікою, як інструмент, використовуючи який, оцінюють діяльність виробничих колективів, матеріально винагороджують їх працю. За допомогою ціни відбувається розподіл і перерозподіл ВВП, ВНП, НД. Ціна є стимулюючим фактором виробництва, а також обмеження певного економічного блага. Якщо вона викривлюватиме економічні процеси, жодні зусилля, спрямовані на розвиток економіки, не матимуть успіху.

Відчутно впливає ціна і на зацікавленість праці, капіталу щодо економії витрат, підвищення якості благ і послуг. Адже завдяки їй господарюючі суб'єкти отримують сигнали про визнання чи невизнання у процесі обміну суспільного характеру праці (суспільної вартості), втіленої в їх товарах. Ціна також підказує, від чого треба відмовитися, щоб отримати певну одиницю бажаних благ і послуг. Вона подає сигнали, які спонукають продавців обирати певний варіант використання наявних ресурсів, впливають на прибутковість альтернативних благ і послуг.

Сутність ціни виявляється в її функціях: обліковій (вимірювальній), розподільчо-перерозподільчій, стимулюючій і регулюючій. Механізм виконання ціною своїх функцій доволі складний і неоднозначний. З'ясовуючи функції ціни необхідно зауважити, що їх не можна чітко розмежувати. Так, стимулююча і регулююча функції, маючи різний зміст, тісно пов'язані між собою. Тому помилковим є твердження, що ціна спочатку виконує одну функцію, потім іншу і т. д. Ціна одночасно виконує всі властиві їй функції, і лише теоретичний аналіз відокремлює їх, надає їм певної ієрархії.

Облікова (вимірювальна) функція ціни. Полягає вона у вимірюванні вартості (суспільної оцінки) товарів, послуг. Виконуючи цю функцію, ціна є інструментом вимірювання обсягів, динаміки, структури виробництва, продуктивності праці, пропорцій між галузями, обсягу ринку, платоспроможності, попиту населення, купівельної спроможності ринку грошей, установлення еквівалентності обміну за вартістю товарів.

Облікова функція має прикладний характер, оскільки забезпечує економічний аналіз, допомагає у виробленні й прийнятті управлінських рішень, з'ясуванні стимулів, що породжують виробництво того чи іншого товару. Вона спонукає виробників співставляти витрати і результати виробництва, внутрішні й суспільні витрати, пов'язувати свої індивідуальні витрати з витратами інших підрозділів, порівнювати асортимент випуску продукції з попитом тощо.

Розподільчо-перерозподільча функція ціни. Реалізується вона в розподілі (перерозподілі) вартості товарів між їх виробниками та споживачами. Механізмом її дії є відхилення ціни від вартості товарів унаслідок розбіжності між їх пропозицією та попитом на них, інших чинників. Перевищення ціною вартості товару дає змогу його виробнику одержати більший за вартість товару дохід, що призводить до втрати відповідної частки доходу покупцем (споживачем) на користь виробника (продавця). У протилежному випадку, якщо ціни менші від вартості товарів, відбувається перерозподіл вартості й доходів на користь покупця. Перерозподіл вартості товарів зумовлює перерозподіл НД між суб'єктами його присвоєння та між фондами споживання і накопичення НД.

Ціна є також інструментом раціонального розподілу обмежених ресурсів. У цьому випадку ЇЇ розподільча функція тісно пов'язана з балансуванням попиту і пропозиції. За жорсткого попиту ціна змінюється вибухово, внаслідок чого виробники збільшують або зменшують виробництво.

Стимулююча функція ціни. Сутність її полягає у стимулюванні господарюючих суб'єктів до максимально ефективного використання економічних ресурсів. Виконуючи цю функцію, ціна розв'язує суперечність між вимогами ринку, представленими ринковою ціною товару, та індивідуальними умовами (витратами) виробництва, представленими індивідуальною вартістю товару. Економічним інструментом розв'язання суперечності між індивідуальною і суспільною вартістю товару є ринкова ціна, реагуючи на яку, виробники товарів обирають найоптимальніший спосіб використання наявних ресурсів відповідно до вимог попиту на товари, намагаючись одержати найбільший прибуток за найменших витрат. Розглянемо реалізацію стимулюючої функції ціни на прикладі формування вартості проїзного квитка в київському метрополітені. Коли встановлена адміністрацією міста вартість однієї поїздки становила 30 коп., повний проїзний квиток на місяць коштував 19 грн. Це означало, що пасажиру одна поїздка в метро (одиниця споживання) коштувала майже 32 коп., якщо він кожного дня, ураховуючи і вихідні, протягом місяця (30 днів) двічі на день користувався цим видом транспорту. Така ціна проїзного квитка економічно не заохочувала до його придбання тих пасажирів, які користувалися метро лише протягом 25 днів (робочі плюс суботи), бо кожна їхня поїздка коштувала 38 коп., що значно дорожче, ніж при використанні жетонів.

При підвищенні вартості поїздки до 50 коп. ціна проїзного квитка збільшилась до 25 грн. За цих умов при користуванні метрополітеном двічі на день протягом 25 днів вартість однієї поїздки становить ті ж 50 коп., а протягом 30 днів - навіть 42 коп. Це, безумовно, заохочує пасажирів до користування проїзними квитками, а не жетонами.

Регулююча функція ціни. Завдяки їй на ринку збалансовуються попит і пропозиція. Зміст її полягає у розподілі (перерозподілі) виробничих ресурсів (засобів виробництва, робочої сили) за галузями та видами суспільного виробництва. Якщо попит на товар перевищує пропозицію, то ціна на нього зростає, що стимулює збільшення обсягів - виробництва за рахунок залучення додаткових виробничих ресурсів, і навпаки. Збалансовуючи попит і пропозицію, ціна діє як ринковий інструмент переливання капіталів (ресурсів) із галузі в галузь, із одного виду виробництва в інший. Найактивніше розподільча функція виявляється через ціни, які встановлює або регулює держава. Так, звільнення кам'яного вугілля від податку на додану вартість забезпечує певний перерозподіл доходів між паливно-енергетичними та обробними галузями промисловості. Регулюючи доходи окремих галузей за допомогою цін, держава впливає на темпи їхнього розвитку, певною мірою усуває суперечності між виробниками та споживачами продукції, підпорядковує діяльність підприємств національним інтересам. Але розподіл між галузями через систему цін в умовах державного регулювання не завжди економічно виправданий, тому що в багатьох випадках він веде до низької конкурентоспроможності виробників або до необхідності їхнього бюджетного дотування.

Поряд із цінами особливу, а в багатьох випадках навіть провідну роль у розподільчих процесах відіграє фінансова система. Наприклад, підвищення життєвого рівня окремих верств населення швидше можна досягти шляхом збільшення заробітної плати (пенсій) або зменшення ставок оподаткування доходів громадян. Досягнення цієї ж мети через систему ціноутворення менш ефективне, тому що зміна цін торкається інтересів усього населення, а не тільки його соціально незахищеної частини.

Таким чином, залежно від особливостей процесу відтворення благ та чи інша функція ціни здатна діяти у різних ланках економічної системи. Перерозподіл ресурсів можна здійснювати через бюджет, кредитно-фінансову систему, шляхом інфляції тощо; балансування попиту і пропозиції здійснюється суворим виконанням касових зборів. Розподільча функція може стати стимулюючою або балансуючою попит і пропозицію, а всі вони повинні відображатися обліковою функцією.

Функції ціни є виявом властивостей і функцій економічних законів, притаманних товарній (ринковій) формі виробництва: закону вартості, законів попиту, пропозиції, грошового обігу, конкуренції тощо. Це означає, що основа всіх функцій ціни - економічні закони (їх взаємозв'язок зумовлює взаємозв'язок функцій ціни), а також що ціна є економічним інструментом реалізації законів ринкового господарства.

1.2 Ціна як економічний вираз вартості

Для з'ясування ціни як економічного відношення вартості необхідно розуміти обіг товарів як акти відчуження товарів і присвоєння грошей (акт продажу) та відчуження грошей і присвоєння товарів (акт купівлі). Оскільки ці акти опосередковуються ціною товарів, вона є економічним інструментом відносин відчуження-присвоєння, власності. Як грошова форма вартості ціна - конкретна економічна форма реалізації її властивостей. Змістом міри відчуження-присвоєння є принцип еквівалентності, який регулює через ціну обіг товарів: завдяки ціні як вияву в грошах мінової вартості встановлюється пропорція, за якою товари продають-купують, тобто відчужують-присвоюють. У свою чергу, мінова вартість є формою вияву своєї сутності - вартості, тобто певної кількості уречевленої в ній праці. Звідси випливає, що основою реалізації ціною властивості вартості як міри відчуження-присвоєння на принципі еквівалентності є закон вартості як закон цін.

Через ціну принцип трудової (вартісної) еквівалентності набуває форми цінової еквівалентності, яка відрізняється від вартісної еквівалентності внаслідок відхилення цін від вартості під впливом неоднакових попиту і пропозиції та інших чинників. Тому ціна як міра вартості і ціна як міра відчуження-присвоєння є різними сутнісними рівнями ціни. На глибинному рівні ціна - міра вартості, а на зовнішньому - міра відчуження-присвоєння. Відмінність між ними полягає в тому, що на зовнішньому рівні ціна містить у собі й реалізує явища (компоненти) ринкового господарства, які відсутні в ціні на глибинному рівні. Тут вона є. “чистою” формою вартості й реалізує лише задану суто вартістю товарів міру відчуження-присвоєння і не реалізує задану компонентами ринкового механізму (співвідношенням попиту і пропозиції, інфляцією тощо) складову міри відчуження-присвоєння.

Ціна, попит і пропозиція постають у взаємодії як цілісний ринковий механізм, що регулює реальні потоки та міру відчуження-присвоєння сукупності товарів та уречевленої в них праці, тобто як цілісний механізм економічної реалізації об'єктів власності (товарів, що купуються та продаються), а також типів, видів і форм власності, притаманних ринковій економіці.

Сфера функціонування ціни не виробництво, а обіг товарів, тобто не первинне, а вторинне привласнення. Тому властивістю ціни як структурного елементу механізму економічної реалізації власності є вилучення доходів з об'єктів власності через відносини обігу товарів та подальшого використання суб'єктами ринку одержаних доходів як засобу присвоєння (купівлі) нових товарів і втіленої у них праці.

За централізованого директивного управління ціна втрачає безпосередній зв'язок з попитом і пропозицією, що розбалансовує всі складові економічної системи, в тому числі відносини власності на засоби виробництва як основу всіх суспільних відносин.

Розділ 2. Механізм ціноутворення у ринковій економіці

2.1 Класифікація цін у ринковій економіці

Система цін. Сукупність існуючих у ринковій економіці типів, видів та форм цін утворює цілісну систему цін, які класифікують за п'ятьма ознаками:

1. За ступенем урахування витрат виробництва і прибутку ціни поділяють на оптові і роздрібні.

Оптова ціна. За нею товар реалізують великими обсягами безпосередньо або через оптово-збутові організації. Формується вона приєднанням до собівартості продукції нормального прибутку - прибутку, який забезпечує підприємствам можливість розширеного відтворення. Ціни оптової торгівлі включають оптову ціну виробника, а також витрати і прибуток збутової організації.

Роздрібні ціни. За ними продають товари невеликими обсягами у роздрібній торгівлі. Вони включають оптові ціни, витрати обігу і торговий прибуток торговельних організацій.

Оптові і роздрібні ціни, крім витрат постійного і змінного капіталу, містять інші елементи: податок на додану вартість, акцизний збір, а товари, що перетинають національні кордони, - мито.

2. За ступенем самостійності ринкового суб'єкта розрізняють вільні (самостійні), договірні (контрактні), регульовані та фіксовані ціни.

Вільні (самостійні) ціни. Їх установлюють виробники відповідно до власної цінової політики. Різновидом вільних цін є прейскурантні ціни і ціни каталогу (проспекту). Різновидом вільних ринкових цін є біржові ціни (на зерно, соняшник, цукор, олію, партії тварин тощо), а також ціни, за якими підприємство чи посередник реалізує продукцію через власну торговельну мережу. Держава може справляти побічний вплив на формування вільних і договірних цін через економічні важелі (умови кредитування, оподаткування) і проведенням відповідної антимонопольної політики.

* Прейскурантні ціни. Вони фіксуються у спеціальних прейскурантах (офіційних довідниках). їх використовують в автомобілебудуванні, сільськогосподарському машинобудуванні, виробництві обчислювальної й електронної техніки.

* Ціни каталогу (проспекту). Такі ціни друкують у проспектах і каталогах фірм, організацій оптової торгівлі. До цієї категорії належать ціни покупця, ціни продавця, ціни нетто.

Договірні (контрактні) ціни. їх встановлюють покупець і продавець за домовленістю. Укладений суб'єктами різного громадянства договір, за яким платіж відбувається в іноземній валюті, зветься контрактом, а зазначені в ньому ціни - контрактними.

Регульовані ціни. Такі ціни встановлює держава, її органи на ресурси, що визначально впливають на рівень і динаміку цін товарів, які мають першорядне значення і виробляються монополіями. Вони можуть коливатися у певних межах. Так, згідно з Указом Президента України «Про невідкладні заходи по стимулюванню виробництва і розвитку ринку зерна» (червень 2000 р.) такі ціни введені на зерно з метою подолання негативних наслідків сезонних і кон'юнктурних коливань обсягів продажу і цін на цей вид продукції і на хлібопродукти. Вказана мета мала досягатися через закупівлю Державною акціонерною компанією «Хліб України» зерна у сільськогосподарських товаровиробників у сезон збирання зернових за заставними цінами.

Фіксовані ціни. Такі ціни встановлює держава, місцева влада як постійні, які діють протягом установленого часу.

Різновидом регульованих і фіксованих цін є тарифи і кошторисна вартість.

* Тарифи. Система ставок, за якою оплачують роботи і послуги. Особливий вид цін на послуги транспорту, зв'язку, на енергію.

* Кошторисна вартість. За нею здійснюють розрахунки в капітальному будівництві. Вона виконує роль ціни продукції, її визначають на основі кошторисних цін і розцінок цієї галузі.

3. За контрактами купівлі-продажу серед цін виокремлюють тверді, зафіксовані у контракті, індикативні, демпінгові, з наступною фіксацією та змінні.

Тверді ціни. Вони не змінюються від підписання контракту до надходження товару до покупця.

Ціни, зафіксовані у контракті. Такі ціни фіксуються у контракті і часто мають назву цін фактичних домовленостей.

Індикативні ціни. Встановлюються на міжнародних ринках на відповідний товар до здійснення експортно-імпортної операції, їх використовують у зовнішньоекономічній діяльності. Під такими цінами для даної сфери діяльності розуміють ціни на товари, які відповідають рівням цін на відповідний товар, що склалися на ринках експорту та імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених відповідно до законодавства України.

Демпінгові ціни. За своїм рівнем вони менші від вартості товару, а в окремих випадках і собівартості. Такі ціни використовують для отримання певних конкурентних переваг при експорті товарів.

Ціни з наступною фіксацією. Встановлюють під час виконання договору, в якому визначено спосіб фіксації таких цін.

Змінні ціни. Розраховують у момент виконання контракту внаслідок перегляду базової ціни з урахуванням змін у видатках виробництва за час виконання контракту.

4. За регіоном реалізації товару ціни поділяють на загальнодержавні (єдині), регіональні, зональні, поясні.

Загальнодержавні (єдині) ціни встановлює держава на всій території, а регіональні ціни - місцеві органи на окремі види товарів і послуг.

Зональні ціни. Вони стосуються продукції добувних галузей промисловості, враховують різний рівень собівартості.

Поясні ціни. їх установлюють за районами (поясами) споживання продукції.

5. За часом дії розрізняють постійні, тимчасові та одноразові ціни.

Постійні ціни. Ними вважають ціни, що діють протягом тривалого часу, до чергового перегляду.

Тимчасові ціни. їх установлюють на нову продукцію, оскільки вона має високу початкову собівартість.

Одноразові ціни. Встановлюють на продукцію, що виготовляється за разовим або індивідуальним замовленням.

Усі види цін, які використовують під час аналізу і планування економічних показників, розглядають як поточні та співставленні. У сучасній ринковій економіці діє більше 330 видів цін.

Таким чином, найважливішими кількісними цілями фірми є прибуток, рентабельність, обсяг продажів, частка на ринку, стратегія економічного зростання. Основними показниками, що характеризують кількісні цілі, є: обсяг продажів; прибуток у довгостроковому періоді; рентабельність як відношення: прибутку до обсягу продажів, прибутку до загальної вартості активів, прибутку до власного капіталу; дохід на одну акцію; темп зростання; питома вага підприємства, фірми на ринку; максимізація акціонерної власності.

2.2 Методи ціноутворення

Вибір фірмою методу ціноутворення залежить від типу або структури ринку, на якому вона функціонує. Ціноутворення базується на використанні багатьох методів, але тільки на основі двох принципів: ринкового або адміністративного.

У практиці ціноутворення використовують методи встановлення ціни реалізації на основі середніх витрат плюс прибуток; беззбитковості й забезпечення цільового прибутку; “очікуваної цінності товару”; поточних ринкових цін; у процесі закритих торгів.

Встановлення ціни реалізації на основі середніх витрат плюс прибуток. Цей метод базується на нарахуванні стандартної націнки на собівартість витрат виробництва товару. Поширеність його зумовлена тим, що продавці знають більше про витрати, ніж про ринковий попит. Використання методу всіма товаровиробниками галузі мало б наслідком однаковість цін, відсутність цінової конкуренції. Значною мірою він справедливий стосовно покупців і виробників, але все-таки більше зорієнтований на виробництво, ніж на попит. Під час його використання за основу беруть повні або граничні витрати виробництва. Однак цей метод має і певні вади, оскільки ігнорує фактор попиту на товар, а тому товар може не реалізовуватись за високих цін. Ним, до речі, послуговувалися в радянській економіці.

Встановлення ціни на основі беззбитковості й забезпечення цільового прибутку. Вдаючись до цього методу, фірма намагається аналітично встановити ціну, що забезпечить бажаний обсяг прибутку, який є функцією обсягу виробництва, собівартості та ціни.

За ринкової економіки обсяг виробництва не завжди дорівнює обсягу продажів. Тому фірма повинна розглядати різні варіанти цін, їх вплив на обсяг продажів, що необхідно для подолання рівня беззбитковості й отримання цільового прибутку. Для цього необхідно забезпечити прибуток не тільки на одиницю, а й на весь обсяг продукції. За еластичного попиту підвищення ціни обумовлює зростання прибутку, але зменшує обсяг продажів і загального прибутку. За нееластичного попиту зниження ціни зумовлює зростання обсягу продажів. Максимальний прибуток можна отримати не обов'язково за рахунок максимальної ціни на товар.

Встановлення ціни на основі “очікуваної цінності товару”. Ґрунтується цей метод не на витратах виробництва, а на суб'єктивному сприйнятті споживачем товару.

Встановлення ціни на основі поточних ринкових цін. Використання цього методу вимагає розглядати ціни як функцію цін на аналогічні товари конкурентів. їх основою є не витрати виробництва і попит, а кількість товару і відповідні дії конкурентів. Розглянемо даний метод ціноутворення на прикладі цін і якості прокату.

Вивчення кон'юнктури ринку, виявленого попиту і пропозиції прокату, цін на нього дозволило виробникові прийти до виводу, що встановлення за 1 т прокату ціни 800 грн. дозволить продати 375 тис. т прокату. Індекс зміни найбільш значимого параметра якості відносно прокату, прийнятого за еталон, складає 0,88 (якість досліджуваного товару на 12% нижча, ніж товару-еталону). Розрахунки показали, що індекси якості прокату конкурентів (їх два) знаходяться на рівні 0,82 і 0,91. Перший конкурент продає 1 т прокату за ціною 720 грн., другий - 780 грн. Отже, розрахована ціна власного виробництва перевищує ціни конкурентів відповідно на 80 і 20 грн.

Встановлення ціни у процесі закритих торгів. Цей метод також має назву тендерного ціноутворення - ціноутворення шляхом міжнародних торгів відкритого чи закритого типу, коли конкурс для продавців установлює покупець. Він же встановлює технічні або економічні характеристики товару чи послуги. Конкурсна система забезпечує замовнику найвигідніші комерційні умови, оптимальні строки виконання робіт, можливість залучення конкурентоспроможних постачальників чи підрядників. Тендери - один з різновидів розміщення замовлень на купівлю на світовому ринку обладнання чи залучення виконавців для спорудження комплексних об'єктів.

Вибір методу ціноутворення базується на одному з таких основних підходів: за досить низької ціни отримання прибутку стає проблематичним, за мінімальної конкурентної ціни межею слугує собівартість, за максимальної - наявність у товарі унікальних якостей і за середньої - межею може бути ціна товару конкурентів і ціна товару-замінювача.

Науково обґрунтований метод ціноутворення, постійний аналіз ринкової ситуації є передумовами ефективної збутової політики фірми, її надійного фінансового становища.

Сучасні методи ринкового ціноутворення, що обираються підприємством, базується на двох альтернативних підходах до встановлення ціни - витратному та ціннісному. Витратні і ціннісні підходи до ціноутворення притаманні будь-якій економіці ринкового типу. І якщо витратні методи використовуються при формуванні цін і тарифів на товари та послуги, що підпадають під державне регулювання (фіксовані і регульовані), то ціннісні методи більш притаманні вільному ціноутворенню.

Витратний підхід до ціноутворення зорієнтований на економічні інтереси продавця (виробника). Формуючи відпускну ціну виробник ставить за мету відшкодувати витрати, отримати прибуток і забезпечити сплату до бюджету непрямих податків (акцизний збір і податок на додану вартість). Витратне ціноутворення на сьогоднішній день в Україні є переважаючим.

Рис. 2.1 Зміст витратного і ціннісного підходів до ціноутворення.

Ціннісний підхід передбачає, що ціну визначає покупець, виходячи з цінності товару, тобто здатності задовольнити його потреби і смаки. Останнім фактором ціноутворення виступають не витрати виробника, а сприйняття товару покупцем.

З урахуванням вищевказаного визначено моделі витратного і ціннісного підходів до ціноутворення, які представлені на рис. 2.2.

Рис. 2.2. Моделі витратного і ціннісного підходів до ціноутворення в Україні.

Метод „витрати+прибуток”. Визначення ціни цім методом передбачає розрахунок повної собівартості продукції, до якої додається прибуток і непрямі податки.

Прибуток закладається в ціну виходячи із нормативу рентабельності (в процентах до повної собівартості). Величина рентабельності визначається товаровиробником самостійно або регулюється державою шляхом встановлення граничного рівня рентабельності (регульовані відпускні ціни). Даний метод вирізняється простотою розрахунків, він зорієнтований на виробництво і не враховує ринкові фактори ціноутворення (попит та пропозицію). В реальному секторі використовують: підприємства-монополісти; підприємства, що випускають нову, оригінальну продукцію; підприємства, що використовують разові замовлення на продукцію.

Ціна сформована виробником витратним методом, проходить випробування на ринку з позиції покупця і ринкової кон'юнктури. Виробник повинен прогнозувати фінансовий результат - прибуток чи збиток.

Такий метод ціноутворення дозволяє відслідковувати зміну ціни залежно від обсягу виробництва. При зростанні обсягу виробництва сума маржинального доходу на одиницю продукції зменшується і це забезпечує отримання запланованого прибутку при зниженні ціни.

Метод граничних витрат є отримання цільового прибутку, передбачає, що суб'єкт господарювання прагне встановити таку ціну, яка би дозволила реалізувати стратегію „проникнення на ринок”, або встановлення низьких цін. При цьому методі витрати на виробництво і реалізацію продукції розраховують не шляхом калькулювання на одиницю продукції, а на всю партію товару і поділяють їх на постійні і змінні.

Метод встановлення ціни з урахуванням беззбитковості передбачає ті самі умови, що і попередній метод, але відмінність у тому, що і попередній метод. Є але відмінність у тому, що прибуток дорівнює нулю.

Метод надбавок використовують при формуванні цін у сфері обігу (гуртова і роздрібна торгівля). Кожна представницька ланка, через яку проходить товар на шляху просування від виробника до споживача, додає до ціни придбання свою торгівельну надбавку, призначену для покриття витрат обігу посередника і забезпечення прибуткової діяльності.

Агрегатний метод використовують у випадках визначення ціни конструктивно складного вибору, що складаються з самостійних виробів, що мають свою ціну. Ціна такого товару включає ціни окремих елементів, вузлів чи деталей (пульти управління).

Параметричний метод передбачає співставлення показників якості аналогічних чи взаємозамінних товарів, оцінку різниці в цих показниках і її вплив на рівень ціни. Найбільше поширеним методом ціноутворення із ряду параметричних виступає баловий метод, який застосовують у випадках, коли неможливо кількісно оцінити параметри виробів легкій і харчовій промисловості (запах парфумів, смакові якості продуктів харчування), у цьому випадку фахівці, опираючись на експертні оцінки, визначають цінність товару для споживача і надають йому певну кількість балів. На підставі співвідношення між цінами та баловими оцінками аналогічних товарів встановлюється вартісна оцінка одного бала. Множенням на суму балів визначають орієнтовану ціну нової продукції.

Тендерний метод застосовують в умовах конкретного середовища, коли виробники ведуть між собою боротьбу за право отримання контракту виготовлення певного виду продукції чи виконання певних робіт. Найчастіше метод тендерного ціноутворення використовують у випадках, коли тендер оголошується урядом. Суб'єктом господарювання, що бажає брати участь у торгах, подає до тендерного комітету заявку, в якій визначена пропозиція щодо ціни. Щоб виграти тендер ціну треба встановити нижчу, ніж у конкурентів. Проте ця ціна не може бути меншою за суму власних витрат, крім випадків, коли використовують цінову стратегію проникнення на ринок Таким чином, кожне розвинуте суспільство з ринковою економікою базується на регулюванні економіки засобами змішаного типу розумного поєднання ринкових відносин і державного управління. Тому в умовах ринкової економіки України найбільш прийнятною вважається необхідність доповнення ринкового саморегулювання цілеспрямованим регулюючим впливом держави на процес ринкового ціноутворення.

В умовах ринкових відносин ціни справляють регулюючий вплив на економіку головним чином через механізм їх вільного формування на ринку. Але держава, певною мірою, може втручатися в процес ціноутворення з метою обмеження руйнівних властивостей ринкових цін або для розв'язання окремих економічно-соціальних проблем. Ступінь такого втручання залежить від рівня стабільності грошової одиниці, розвитку конкуренції та монополізації виробництва, характеру зовнішньоекономічної та соціальної політики держави.

Розділ 3. Проблеми ціноутворення в умовах ринку

3.1 Ринкові правила ціноутворення

ціна вартість попит пропозиція

Ціна як складова ринкового механізму є тим унікальним явищем, в якому зустрічаються інтереси окремих людей, груп людей і всього суспільства. Тому сьогодні надзвичайно важливим є дослідження процесу її формування, оскільки він є системою, що забезпечує узгодження інтересів усіх суб'єктів ринку.

У самій сутності функціонування ринкової економіки діє принцип гармонізації суспільних, колективних та особистих інтересів, реалізація якого підтримується постійним функціонуванням економічних механізмів і, зокрема, механізму ціноутворення. За допомогою механізму ринкового ціноутворення відбувається поєднання інтересів споживачів і продавців (виробників) товарів та суспільства в цілому, забезпечується розв'язання суперечностей у їхніх взаємовідносинах. Так, загальносуспільний економічний інтерес полягає в ефективному розвитку виробництва з метою найповнішого задоволення потреб суспільства, суб'єктів господарювання та окремих індивідів. Від рівня його розвитку значною мірою залежить зростання добробуту суспільства в цілому, кожного колективу і кожного індивіда. Водночас загальносуспільний інтерес не може виражатися у централізації надмірної частини чистого доходу, що не стимулює виробничу діяльність.

Інтереси товаровиробників (продавців) виражаються в реалізації найбільшого обсягу виготовленої продукції з найвищим рівнем рентабельності. Але такі інтереси товаровиробників можуть не задовольняти як покупців, так і суспільство. Покупці (споживачі), навпаки, прагнуть купити товар за ціною, що нижча рівня його вартості. Це не може задовольняти виробників. Все це зумовлює необхідність запровадження таких форм економічного керівництва, які б найбільшою мірою сприяли реалізації інтересів усіх суб'єктів ринку.

Таким чином усі суб'єкти ринку пов'язані відповідними інтересами, які реалізуються опосередковано, здебільшого через механізм ринкового ціноутворення. Саме ринкові ціни на товари, що формуються за співвідношенням попиту та пропозиції, є формою вияву економічних відносин суб'єктів ринку і засобом розв'язання їхніх суперечливих інтересів.

Між попитом і пропозицією існує певна взаємодія і закономірний взаємозв'язок. Адже виробництво і споживання є поєднанням процесу життєдіяльності людей та обміну речовин у біосфері. Тому співвідношення між попитом і пропозицією має максимально наближатися до їхньої єдності. За умов ринку співвідношення попиту і пропозиції регулюється автоматично, через функціонування механізму ринкового ціноутворення. Але встановлення цін лише на основі ринкового саморегулювання не забезпечує колективні, соціальні, екологічні та інші суспільні потреби. Тому ринковий механізм самостійного регулювання ціноутворення доповнюється, по-перше, застосуванням продавцями (виробниками) певних методичних підходів і способів ціноутворення з метою прискорення збуту продукції і забезпечення реалізації їхньої цінової політики і, по-друге, урядовими заходами на основі нормативно-правового забезпечення регулюючого впливу держави на процес ринкового ціноутворення.

Кожен суб'єкт ринку своєрідно виявляє свій вплив на ринкову ціну. Зокрема механізм впливу покупців (споживачів) на ринкову ціну здійснюється безпосередньо через попит. Зв'язок, що відбувається через купівлю або відмову від купівлі, вважається активним методом впливу споживачів на економічне стимулювання (стримування) через механізм цін. Механізм впливу продавців (товаровиробників) на рівень ринкових цін здійснюється шляхом застосування певних видів цін і методів ціноутворення, які передбачені ціновою стратегією суб'єктів господарювання та системою тактичних заходів (цінових знижок та націнок). Регулюючий вплив заходів держави на формування ринкових цін реалізується через нормативно-правове забезпечення ціноутворення. Останнє як зовнішній фактор безпосередньо впливає на формування стратегії і тактики ринкового ціноутворення суб'єктів господарювання.

Механізм ринкового ціноутворення функціонує не ізольовано, а в спільній взаємодії з іншими складовими господарського механізму. Тому було б помилкою у відображенні суспільних інтересів і стимулюючого впливу на суспільне виробництво покладатися лише на ціновий механізм. Забезпечення інтересів суспільства через ціни надзвичайно важливе. Але повною мірою дієвість механізму цін виявляється лише тоді, коли його функціонування пов'язується і узгоджується з усіма складовими господарського механізму.

Таким чином, ринкове ціноутворення можна визначити як систему цілеспрямованих заходів економічного впливу суб'єктів ринку (продавців, покупців та держави) на формування цін з метою забезпечення виконання поставленої перед ними мети. Функціонування механізму ринкового ціноутворення зумовлене такими принципами: вільного волевиявлення продавців (виробників) і покупців (споживачів) товарів; поєднання інтересів усіх суб'єктів ринку; одночасності взаємодії складових ринкового механізму (попиту, пропозиції та ціни) в процесі ціноутворення; доповнення ринкового саморегулювання цін державним регулюючим впливом через нормативно-правове забезпечення ціноутворення. Отже, підвищення дієвості механізму ціноутворення потребує подальшого дослідження не лише окремих елементів цього механізму та їхньої сукупної взаємодії, а й визначення сфери державного втручання в цей процес.

3.2 Державне регулювання рівня цін в Україні

Державне регулювання цін являє собою діяльність держави, спрямовану на встановлення і збереження такого рівня цін, який би забезпечував рентабельну діяльність суб'єктів господарювання, паритет цін різних галузей народного господарства, реальність заробітної плати, стійкість валюти й інші економічні параметри в державі. Державне регулювання цін - це не разовий акт встановлення рівня цін, їх динаміки і співвідношення, а комплекс заходів щодо активізації всіх ціноутворюючих факторів.

Загалом перехід будь-якої економіки до ринкових відносин у кінцевому підсумку сприяє розвитку економіки. Однак при цьому збільшується кількість кризових ситуацій, тому держава повинна втручатися в економічні процеси з метою пом'якшення наслідків негативних явищ, адже, впливаючи на ціни, держава намагається зменшити циклічні коливання процесів виробництва та реалізації, а також перерозподілити фінансові ресурси між галузями та підприємствами. Загалом такий вплив має антикризовий характер. При цьому важливого значення набуває правильно обрана мета державного регулювання ціноутворення.

Метою державного регулювання цін в Україні на сучасному етапі розвитку економіки є:

* забезпечення такого співвідношення між монополією та конкуренцією, яке б не призводило до руйнівних наслідків для економіки, здійснення соціальної політики держави та захист окремих верств населення;

* стримування інфляційного підвищення цін через запровадження заходів, які б усували причини його виникнення;

* соціальний захист населення, тобто диференційований підхід до встановлення чи змін роздрібних цін на окремі товари або послуги. Це здійснюється з урахуванням ролі товарів у формуванні реальних доходів населення, у забезпеченості продуктами різних груп і верств населення, які мають різний рівень доходів. Такі заходи можуть передбачати надання пільг на житлово-комунальні послуги, проїзд у транспорті тощо;

* формування нового попиту населення та культури споживання завдяки встановленню знижених цін, податкових пільг на товари, обсяги реалізації яких держава прагне збільшити;

* запобігання споживанню соціально шкідливих товарів або тих, що можуть загрожувати життю та здоров'ю людини.

Безпосередньо в Україні державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень, вибір методів та встановлення термінів регулювання здійснюється Міністерством економіки, а на регіональних ринках - місцевими органами. Ці установи спільно з Антимонопольним комітетом визначають перелік регульованої продукції монополістів, до якого на загальнодержавному рівні входять найважливіші види товарів народногосподарського значення, зокрема, прокат чорних металів, мінеральні добрива для сільського господарства, синтетичні смоли і пластмаси, гірничошахтне обладнання тощо. На регіональному рівні до складу підприємств, що займають монопольне становище, належать як суб'єкти природних монополій (комунальні підприємства газового господарства, відділки залізниць, підприємства поштового зв'язку та телефонних послуг, комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства тощо), так і інші утворення (хлібокомбінати, підприємства міського електротранспорту тощо).

Держава справляє прямий регулюючий вплив також на рівень цін на вовну у митому волокні, овчину і каракуль та смушки через встановлення квот на закупівлю цих видів продукції для задоволення державних потреб і встановлення регульованих закупівельних цін на них, що значно перевищують діючі договірні ціни. Наприклад, на 2000 р. регульована закупівельна ціна за 1 т вовни у митому волокні становила 11 300 грн, тоді коли діюча договірна ціна лише 4800 грн.

Регулювання цін монополістів здійснюється або через встановлення фіксованих чи граничних рівнів цін, граничних рівнів посередницько-збутових і торговельних націнок (надбавок), граничних нормативів рентабельності, або запровадженням обов'язкового декларування зміни цін.

Досягнення поставлених цілей (мети) державного регулювання ціноутворення здійснюється системно, через вирішення основних завдань економічного розвитку країни, формування державної політики ціноутворення, визначення пріоритетів регулювання. Так, в першу чергу державному регулюванню і контролю підлягають ціни на продукцію і послуги підприємств державної власності. До них належать тарифи на залізничні перевезення, комунально-побутові послуги, квартирна плата, послуги зв'язку та ін. Крім того, фіксовані і регульовані ціни встановлюються на ресурси, які здійснюють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також продукцію, товари і послуги, виробництво яких сконцентроване на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку. Так, практика засвідчує, що найчастіше як в Україні, так і світі ціни регулюються на електроенергію. Зростання цін на цей вид ресурсу означає однозначне підвищення цін на всі товари, що виробляються вданій економіці.

У разі надмірного зростання цін, раніше виведених з-під контролю за рішенням Кабінету Міністрів України, виконавчих комітетів обласних і міських (міст республіканського підпорядкування) рад, допускається тимчасове повернення до державного регулювання цін і тарифів. Зміна державних фіксованих та регульованих цін і тарифів може здійснюватись у зв'язку зі зміною умов виробництва і реалізації продукції, що не залежать від господарської діяльності підприємств.

Таким чином, державне регулювання цін - це гнучка виважена система заходів впливу на процеси ціноутворення, спрямована на забезпечення:

* рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств і регіонів;

* збалансування ринку засобів виробництва і предметів споживання;

* протидія монопольним тенденціям виробництва товарів;

* об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що сприяє еквівалентному обміну;

* розширення сфери застосування вільних цін;

* підвищення якості продукції;

* соціальних гарантій у першу чергу для малозабезпечених прошарків населення;

* створення необхідних економічних гарантій для виробників;

* орієнтація цін внутрішнього ринку на рівень світових цін.

У цілому державне регулювання цін реалізується у двох формах: прямого (адміністративного) та непрямого (економічного). Кожна із зазначених вище форм передбачає застосування конкретних методів. Суть адміністративних (прямих) методів така: в умовах ринкової економіки держава запроваджує фіксовані елементи ціни і підприємство-виробник встановлюючи ціни на свої вироби враховує чинні державні законодавчі та нормативні акти. Відхилення від встановлених норм і правил проявляється у процесі взаємодії підприємства з партнерами, кредитно-фінансовою і банківською системою, податковою адміністрацією та ін. Пряме регулювання найчастіше здійснюється в періоди інфляції та дефіциту товарів. За цих умов держава втручається в діяльність підприємств, регулюючи ціни на найважливіші товари та послуги для населення, вживаючи антимонопольних заходів, намагаючись зменшити соціальне напруження в суспільстві. Пряме регулювання здійснюється в так званих галузях суспільного користування.

Основними напрямками державного регулювання цін в Україні сьогодні можна вважати такі: 1) розмежування повноважень центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, виконавчих органів міських рад у сфері ціноутворення; 2) антимонопольне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення; 3) декларування цін.

У цілому застосування кожного з перелічених методів державного регулювання має свої позитивні та негативні наслідки.

Отже, державне регулювання цін здійснюється у сучасних умовах господарювання України переважно на економічні фактори та на найважливіші товари і послуги. Це реалізується шляхом встановлення регульованих цін на продукцію природних монополій, якими є водопостачання і каналізація, міський пасажирський транспорт, електропостачання тощо. Ринкове саморегулювання здебільшого сконцентроване на товари та послуги.

Заходи державного регулюючого впливу на ринкове ціноутворення можуть бути прямими, які здійснюють державні органи шляхом застосування правових норм і законів, що регулюють процес формування цін, та опосередкованими, які за допомогою економічних важелів дозволяють державним органам здійснювати цілеспрямований вплив на формування ринкових цін.

Державне регулювання економіки в цілому, зокрема, ціноутворення являє собою суб'єктивну форму регулювання. Тому ефективність його обумовлена тим, якою мірою держава враховує об'єктивні економічні закони, передусім закони ринку, згідно з якими функціонує ринковий механізм ціноутворення в процесі виконання своїх регулюючих функцій.

Висновок

Ціна і ціноутворення посідають провідне місце у ринковій економіці. Вони зумовлюють форми економічного зв'язку товаровиробників між собою та зі споживачами. Від рівня цін залежать існування виробництва і його масштаби, реалізація економічних інтересів виробників. Ціна має важливе значення для споживача.

Функції ціни є виявом властивостей і функцій економічних законів, притаманних товарній (ринковій) формі виробництва: закону вартості, законів попиту, пропозиції, грошового обігу, конкуренції тощо. Це означає, що основа всіх функцій ціни - економічні закони (їх взаємозв'язок зумовлює взаємозв'язок функцій ціни), а також що ціна є економічним інструментом реалізації законів ринкового господарства.

...