Размещено на http://allbest.ru/

Зміст

1. Суть монополій. Синдикат

1.1 Причини виникнення монополій

2. Історія виникнення синдикату в Україні і світі

3. Види монополій

3.1 Адміністративна, природна, економічна

3.2 Картель, синдикат, трест, концерн

3.3 Прості, дискримінуючи, монопсонії, двосторонні

3.4 Міжнародні монополії

4. Антимонопольне законодавство

4.1 Причини антимонопольного регулювання

4.2 Історія виникнення антимонопольного законодавства

4.3 Сучасне антимонопольне законодавство

5. Монопольне ціноутворення та максимізація прибутку монополії

5.1 Попит на продукцію монополіста

5.2 Монопольне ціноутворення

Література

1. Що таке монополія. Синдикат

Монополія - (від моно ... і грец. Poleo - продаю), виключне право у сфері держави, організації, фірми.

Монополії - великі господарські об'єднання (картелі, синдикати, трести, концерни і так далі), що знаходяться в приватній власності (індивідуальної, групової чи акціонерної) і здійснюють контроль над галузями, ринками та економікою на основі високого рівня концентрації виробництва і капіталу з метою встановлення монопольних цін і вилучення монопольних прибутків. Панування в економіці служить основою того впливу, який монополії надають на всі сфери життя країни.

Якщо звернути увагу на монополістичні утворення в промисловому виробництві, то це окремі значні підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, що роблять значну кількість продукції певного виду, завдяки чому займають домінуюче становище на ринку; отримують можливість впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних для себе цін; отримують більш високі (монопольні) прибутки.

Отже, головною ознакою монопольного утворення (монополії) є заняття монопольного положення. Остання визначається як домінуюче положення підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольне положення є бажаним для кожного підприємця або підприємства, тому що воно дозволяє уникнути цілий ряд проблем і ризиків, пов'язаних з конкуренцією: зайняти привілейовану позицію на ринку, концентруючи в своїх руках визначену господарську владу; впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови. Можна вважати, що монополісти нав'язують своїм контрагентам, а іноді і товариству свої особисті інтереси.

При аналізі монополії важливо враховувати неоднозначність самого терміна «монополія». Перш за все, не можна виводити суть цього явища з етимології слова «моно» - один, «поліо» - продаю. У реальній дійсності практично неможливо знайти ситуацію, коли на ринку діяла тільки єдина фірма - виробник товарів не мають субстітов. Отже, у використанні терміну монополія, а тим паче «чиста» монополія завжди присутня певна частка умовності.

У даній роботі буде розглянута історія виникнення і розвитку монополій в Україні, де найбільш поширеним видом об'єднання підприємств був синдикат.

Синдикат - це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають засоби на засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, а виходить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товару здійснюється загальною збутовою конторою.

1.1 Причини виникнення синдикату

Об'єктивною основою монополізму є домінуюче положення фірми на ринку, що дозволяє їй проявляти вирішальний вплив на конкуренцію, підвищувати ціни і знижувати обсяг виробництва, ускладнювати доступ на ринок іншим фірмам. Продавець має монопольну владу, якщо він може підвищувати ціни на свою продукцію шляхом обмеження випуску цієї продукції. Підтримці монопольної влади сприяють вхідні бар'єри, які блокують входження у монополізовану галузь завдяки чинникам, що створюють несприятливі умови для фірм-новачків порівняно з фірмою яка вже працює в галузі. Серед основних типів бар'єрів можна виділити такі:

1) Виняткові права отримані від влади. Так органи влади зазвичай надають право монополії на надання транспортних послуг, послуг зв'язку, а також комунальні послуги. В багатьох випадках влада сама ж і керує монополіями.

2) Патенти і авторські права, які забезпечують винахідникам нових продуктів або творів мистецтва виключні права, щоб продавати або надавати ліцензії, які б дозволяли користуватись цими винаходами. Але патенти і авторські права можуть забезпечувати монопольні позиції тільки на обмежену кількість років. Після закінчення строку дії патенту монопольні права на винахід зникають.

Коли яка-небудь фірма випускає товар не придбавши патенту її можуть примусити припинити продаж за рішенням суду. Так, наприклад, в 1985р. федеральний суд постановив, що “Кодак корпорейшн” порушила сім патентів, виданих фірмі “Поларойд корпорейшин”, виготовляючи з 1976р. фотоапарати миттєвої зйомки. Коли була видана постанова суду, компанія “Кодак”, на долю якої приходилось 25% річних продажів фотоапаратів миттєвої зйомки, змушена була припинити виробництво цих фотоапаратів.

3) Монопольне володіння всім обсягом пропозиції окремого ресурсу. ”De Beers” має монопольну владу на ринку алмазів завдяки її контролю над продажем 85% необроблених алмазів, придатних для виготовлення коштовностей.

4) Економія на масштабі виникає тоді, коли одна фірма виробляє продукцію з меншими витратами, чим це було б можливо, якщо б ринок обслуговувався двома чи більшою кількість фірм.

5) Недобросовісна конкуренція. Деякі фірми-монополісти застосовують методи боротьбу з конкурентами, які не тільки не відповідають кодексу честі підприємця, а й у більшості випадків заборонені законом. Це може бути тиск на постачальників сировини, профспілки, банки, переманювання провідного персоналу, цінова війна з метою банкрутства конкурента тощо. Однак виявити порушника закону та застосувати до нього відповідне покарання досить складно.

На основі вище сказаного можна зробити такі висновки про причини виникнення монополій:

1) через процес концентрації виробництва, коли підприємства замість введення між собою конкурентної боротьби укладають між собою угоди, тобто об'єднують капітал.

2) на основі централізації виробництва і капіталу.

Централізація виробництва - це збільшення масштабів виробництва продукції в результаті об'єднань кількох підприємств в одне із загальним управлінням.

Централізація капіталу - це збільшення розмірів капіталу внаслідок об'єднання раніше самостійних капіталів.

3) внаслідок дій держави, спеціальних або навмисних її кроків.

4) поява акціонерної капіталістичної власності, коли індивідуальна приватна власність перетворюється на гальма розвитку продуктивних сил. Вона виникає в результаті злиття, об'єднання декількох капіталістів.

2. Історія виникнення синдикату в Україні і світі

Процеси монополізації в економіці України наприкінці XIX - початку XX століття породили нові типи підприємницьких об'єднань і новий характер їх взаємовідносин з державою, і зокрема з органами державного управління.

У науковій юридичній літературі того часу виникло поняття «підприємницький союз», що охоплювало такі види об'єднань, як картелі, синдикати і трести, які різнилися між собою ступенем інтеграції. Слід відразу зазначити, що в Україні були більш поширені перші два види об'єднань підприємців (чи підприємницьких спілок) - картелі і синдикати. Найбільш поширеним явищем стали в той час саме синдикати. Виниклі з корпоративних представницьких організацій підприємців-товаровиробників, що діяли в тих чи інших галузях, ці об'єднання негайно набували суто комерційний характер. Характерним явищем для них було те, що, будучи формально добровільними об'єднаннями відповідних підприємців, вони були схожі з тими корпоративними об'єднаннями, які були їх попередниками. Це схожість полягала в тому, що в картелі, трестах, синдикатах, як і в біржових комітетах, різних з'їздах і суспільствах промисловців, домінували лідери галузей, найбільш великі підприємці-товаровиробники, які значною мірою визначали умови організації і діяльності переважної більшості таких монополістичних корпорацій (підприємницьких спілок).

Що ж стосується взаємовідносин органів державної влади з підприємницькими союзами, в тому числі владно-організуючою діяльності органів державного управління, то характер їх суттєво змінився. Була втрачена ініціює роль держави в їх створенні. Ініціатива створення таких об'єднань, чи спілок, виходила від самих підприємців, їх корпоративних громадських об'єднань - з'їздів, товариств і т. п.

Правотворча, нормативно-регулююча діяльність російської держави в даній сфері суттєво відставала від практики організації та діяльності підприємницьких спілок у України. Фундація підприємницьких союзів здійснювався переважно поза дозвільної або реєстраційної діяльності органів державного управління.

По суті, стосовно до такого явища, як підприємницькі союзи, у зазначений період можна говорити про заборонною, переважно, або стимулюючої діяльності держави, в тому числі уряду, міністерств, судових органів, щодо цих підприємницьких спілок або монополістичних корпорацій.

Разом з тим не можна стверджувати, що органи державного управління, і передусім вищі органи, такі як уряд, втратили владно-організуючі важелі впливу на процеси організації та діяльності підприємницьких спілок, які все більше займали панівні позиції в ключових галузях російської економіки. Можна спробувати дати тут стислий порівняльний аналіз правових, організаційних, економічних основ організації та діяльності картелів, синдикатів і трестів. Слід зазначити, що наприкінці XIX - початку XX століття ці види підприємницьких спілок в України практично нічим не відрізнялися від відповідних об'єднань у США і Європі, звідки вони, власне, до України і прийшли. Основна суттєва відмінність полягає в тому, що в дореволюційній України основний формою об'єднання стали синдикати, тоді як картелі були явищем відносно рідкісним, а такі об'єднання, як трести, в російській промисловості практично були відсутні.

Для всіх видів підприємницьких спілок загальним в економічному сенсі було, перш за все, та обставина, що і картелі, і синдикати, і трести були угодами підприємців, спрямованими на врегулювання умов виробництва і (або) збуту вироблених товарів, на усунення або ослаблення вільної конкуренції між окремими підприємствами в тій чи іншій галузі. Правовою основою створення картелів, синдикатів, трестів був підприємницький договір, або договір підприємницького союзу.

Питання про те, яка юридична природа цього договору і на яких правових засадах повинно здійснюватися регулювання цього договору, представляв чималий інтерес для російських юристів кінця XIX століття, тим більше що законодавство України того часу таких понять, як підприємницький договір і підприємницький союз, не знало. У суто цивілістичні конструкції це поняття не вкладалося. Більш того, в цей час вважалося, що дати однакове визначення підприємницького договору навряд чи можливо взагалі. Занадто широким і невизначеним був коло відносин, що охоплюють цими договорами.

У найзагальнішому плані можна сказати, що договір підприємницького союзу представляв собою багатостороннє, що укладається на принципі добровільності угоду підприємців, які контролювали в своїй сукупності велику або навіть більшу частину ринку тієї чи іншої продукції. Угоди могли носити за формою та змістом найрізноманітніший характер. Відсутність будь-якої законодавчої регламентації їх надавало широкий простір для нормотворчості такого роду. Угоди могли бути письмовими або усними, закритими або відкритими, тобто опублікованими у пресі. Якщо така угода мала більш-менш постійний характер і самостійність власників підприємств у рамках постійного угоди обмежувалася, але не нищилася повністю, мова могла йти про договір синдикаті

Синдикати придбали в України кінця XIX - початку XX століття найбільшого поширення в порівнянні з іншими видами об'єднань господарюючих суб'єктів. Термін «синдикат» багатозначний. Під синдикатами взагалі малися на увазі різного роду спілки, що створюють між їх учасниками спільність матеріальних інтересів та не належать до числа звичайних цивільних і промислових товариств. Найбільшого поширення спілки, іменовані синдикатами, одержали у Франції, де існували, зокрема, як синдикати підприємців, так і синдикати робітників.

В інших країнах термін «синдикат» став застосовуватися, головним чином, для позначення лише одного з видів підприємницьких спілок, а саме таких, які ставлять своєю головною метою досягнення більш-менш вигідного (по своїй висоті або стійкості) для їх учасників рівня підприємницької прибутку шляхом спільного регулювання (нормування) збуту своїх продуктів, закупівлі необхідних для виробництва предметів і самого виробництва. У цьому сенсі синдикати стали терміном інтернаціональним. Вітчизняне законодавство того часу, як і законодавство європейських держав і США, не давало визначення синдикатів.

Відмінність синдикатів від інших видів підприємницьких об'єднань можна простежити на прикладі цілей їх створення та основних напрямків їх діяльності. Картелі і трести були об'єднаннями підприємств (підприємців), як товаровиробників перш за все. Внутрішньокорпоративна діяльність у цих об'єднаннях здійснювалася в напрямку регулювання обсягів виробництва і збуту, зниження витрат виробництва. Метою було запобігання надвиробництва прибутковості об'єднуються підприємств.

Підприємницькі синдикати були об'єднаннями підприємств (підприємців), що діють в одній і тій же галузі, вже як продавців тієї чи іншої продукції. Такого роду синдикати були, в більшості випадків, спілками найбільших підприємств-конкурентів. Для досягнення основної мети - високого і стійкого рівня підприємницької прибутку - вони користувалися, як головним засобом, договірним регулюванням цін. Синдикати більше, ніж картелі і трести, прагнули до повної монополізації відповідних галузей промисловості та ринків збуту.

Серед різних видів промислових синдикатів, що діяли в України, переважали товарно-торгові синдикати, що поєднували виробництво і продаж тих чи інших видів продукції. При цьому у назві їх термін «синдикат» був відсутній. За ступенем консолідації об'єднуються підприємств російські синдикати можна поділяти на угоди підприємств (підприємців), які укладаються для досягнення будь-яких обмежених цілей (конвенцій), власне синдикати і трести, про які говорилося вище.

По територіальній сфері дії російські синдикати можна підрозділити на національні, що об'єднують всі найважливіші підприємства однієї і тієї ж галузі, і місцеві, що охоплюють лише окремі підприємства тієї чи іншої місцевості. Так, в 1902 р. після відповідних обговорень на XXVI з'їзді гірничопромисловців Півдня України було створено три синдикату з продажу відповідних товарів у даному регіоні, а в 1904 р., відповідно до рекомендацій екстреного з'їзду уральських гірничопромисловців, був утворений синдикат, що об'єднав 12 великих уральських заводів, які виробляли до 80% всього уральського покрівельного заліза.

Існували й інтернаціональні синдикати, в яких брали участь російські підприємства. Так, в 1903 р. був створений синдикат з продажу сених, гнойових і бурякових вил. До його складу увійшли: синдикат німецьких і австрійських синдикат металевих підприємств зі своїми центральними компаніями, а також три російські підприємства, зосередили на той час у своїх руках майже все виробництво вил в Україні.

Перші монополії виникли в Україні на початку 80-х років 19-го століття серед підприємств, обслуговуючих залізничне будівництво ("Союз рейкових фабрикантів" - в 1882-му році, а також об'єднання заводів, що виготовляли конструкції для мостів, рейкові кріплення і т.п .). Тоді ж оформилася конвенція підприємців з виробництва цвяхів, дроту, картель цукрозаводчиків, пізніше - експортний синдикат бакинських керосінозаводчіков. В умовах промислового підйому 90-х років найбільші банки країни приступили до активного фінансування промисловості. Вирішальну роль у переростання домонополістичного капіталізму в імпералізм зіграв промислова криза 1900-1903 років, під час якого промислове виробництво скоротилося на 5,7%, закрилося близько 3-х тисяч підприємств. Число безробітних перевищила 200 тисяч осіб. У роки кризи почалося масове виникнення монополістичних об'єднань, серед яких переважали синдикати. У чорній металургії ключові позиції зайняв синдикат «Продамет» - «Товариство для продажу виробів металургійних заводів» в 1902-му році, а також синдикати «Трубопродажа» у 1902-му році, «Цвях» у 1903-му році. У кольоровій металургії панувало акціонерне товариство «Мідь», у вугільній промисловості синдикат «Продвугілля», який контролював до 70% збуту вугілля. У машинобудуванні діяли об'єднання паровозних ("Продпаровоз" в 1901-му році), вагонних ("Продвагон" - близько 100% виробництва вагонів) і мостобудівних заводів у 1900-му році. У цукровій промисловості виник "Союз рафінерія" в 1902-му році. Оформилися перші об'єднання петербурзьких, лодзинських бавовняних, джутових, полотняних і інших фабрикантів. В Україні, як і в розвинених капіталістичних країнах, монополії стають однією з основ усього господарського життя.

Організаційна структура синдикатів у той час була дуже недосконала. Практично єдиними органами управління синдикатами були з'їзди фабрикантів і заводчиків, на яких укладалися відповідні багатосторонні угоди про створення синдикатів, приймалися їх статути і відстежувалися результати реалізації цих угод. Оскільки, як уже зазначалося, законодавство того часу не визнавало ні договорів про створення підприємницьких спілок, ні самих підприємницьких спілок, включаючи синдикати, питання їх організації та діяльності жодним чином практично не регламентувалися. Отже, обов'язковість положень статутів синдикатів і угод про їх створення на правових нормах не ґрунтувалася. На практиці це призводило до значних порушень цих угод і статутів, а в кінцевому рахунку до крайньої нестійкості таких підприємницьких спілок. Спірні питання вирішувалися загальними зборами членів цих спілок і третейськими судами, які могли за порушення накладати штрафи. Однак при ухиленні від сплати штрафів вони не могли бути стягнуті в загальному судовому порядку, знову-таки через відсутність відповідних законодавчих норм.

3. Види монополій

3.1 Адміністративна, природна, економічна монополії

Протягом всієї історії розвитку монополій, вони були представлені різними видами, які можна класифікувати за такими ознаками:

1) За причиною виникнення. За такою ознакою можна виділити три основні види монополій - природна, адміністративна, економічна.

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. В її ocнові -- особливості технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива або небажана, бо при входженні в галузь інших фірм, витрати на виготовлені продукції зростуть. Причиною є економія від масштабу - чим більше вироблено продукції, тим менша її вартість. Прикладом можуть служити енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок, трубопровідний транспорт i т. д. У цих галузях існує обмежена кількість, якщо не єдине національне підприємство, і тому, природно, вони посідають монопольне становище на ринку. Ліквідація чи розукрупнення таких монополій економічно недоцільно. Найвища ефективність функціонування галузі забезпечується лише за умови наявності одного виробника чи дистриб'ютора (розподільника) .

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів. 3 одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності. Так голландській та англійській Ост-Індським компаніям на початку 17 ст. державою було надано виняткове право на торгівлю з Індією.

3 другого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються різним главкам, міністерствам, асоціаціям. Тут, як правило, групуються підприємства однієї галузі Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб'єкт i між ними відсутня конкуренція. Економіка колишнього Paдянського Союзу належала до найбільш монополізованих у світі. Домінуючою там була саме адміністративна монополія, пepeдусім монополія всесильних міністерств i відомств. Більше того, існувала абсолютна монополія держави на організацію й управління економікою, яка базувалась на пануючій державній власності на засоби виробництва.

Найпоширенішою є економічна монополія. Саме про неї ітиме головним чином мова далі. Її поява зумовлена економічними причинами, вона виростає на базі закономірностей господарського розвитку. Йдеться про підприємців, які зуміли завоювати монопольне становище на ринку. До нього ведуть два основні шляхи. Перший полягає в ycпішному розвитку підприємства, постійному зростанні його масштабів шляхом концентрації капіталу. Другий--набагато швидший -- базується на процесах централізації капіталів, тобто на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями банкрутів. Тим чи іншим шляхом або поєднуючи обидва, підприємство досягає таких масштабів, коли починає домінувати на ринку. Воно переходить в іншу категорію підприємств: з розряду «статистів», що не грають істотної ролі i кожне зокрема не може вплинути на загальну ситуацію, до розряду «солістів», які фактично розігрують ринковий «спектакль». [7. стр178]

3.2 Картель, синдикат, трест, концерн

За формою об'єднання капіталу монополії поділяють на трести, синдикати, картелі, багатогалузеві концерни.

Картель - це об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають свою власність на засоби виробництва і вироблений продукт, промислову і комерційну самостійність, і домовляються про частку кожного в загальному об'ємі виробництва, цінах, ринках збуту.

Існує багато міжнародних картелів. Найвідоміший з них - це картель Організації стран експортерів нафти ( ОПЕК ). Він намагається регулювати випуск нафти його членам, з метою контролювати ціну, щоб максимізувати групові прибутки.

Синдикат -- це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а значить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товарів здійснюється загальною збутовою конторою.

Більш складні форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. У цьому випадку виникає необхідність об'єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов'язаних виробництв кількох галузей промисловості, тобто вертикальній інтеграції, або комбінування. Наприклад, у межах велетенських автомобільних корпорацій можуть об'єднуватися підприємства, що видобувають сировину, виплавляють сталь, виготовляють автомобілі та iн. На цій основі виникає така більш висока форма монополістичних об'єднань, як трест.

Трест -- це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва i виготовлений продукт, виробничу i комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні i привласнювати відповідну частку прибутку.

За допомогою механізму міжгалузевої конкуренції та переливання капіталів вертикальна інтеграція переростає у диверсифікацію, яка є процесом проникнення капіталу тієї чи іншої монополії у галузі, які безпосередньо не пов'язані з основною сферою їх діяльності. Якщо диверсифікація здійснюється на основі концентрації капіталу, то проникнення монополії в іншу галузь промисловості здійснюється за рахунок внутрішніх нагромаджень капіталу, коли цей процес відбувається на основі централізації капіталу, то організація виробництва в інших галузях здійснюється шляхом купівлі акцій, «системи участі».

На основі диверсифікації виникає така сучасна основна форма монополістичних об'єднань, як багатогалузевий концерн. Останній є об'єднанням десятків i навіть сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва i виготовлений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль. Серед 500 наймогутніших монополій США понад 90 % існують у формі багатогалузевих концернів. Лише 5 % серед цих гігантських корпорацій випускають однопрофільну продукцію, а переважна більшість їх має у своєму складі у середньому підприємства 11 галузей, а найбільш могутні монополії -- до 30-50 галузей.

У 60-ті роки у США i деяких інших країнах почали зростати конгломерати, тобто монополістичні об'єднання, які утворилися шляхом поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої та технічної спільності. [7. стр183]

3.3 Прості, дискримінуючи, монопсонії, двосторонні монополії

За своїм становищем на ринку, монополії можна поділити на:

Прості монополії. Монополіст, що намагається отримати максимальний прибуток, буде намагатися встановити таку ціну і таку кількість товару, які будуть сумісні з вимогами попиту на цей товар, з його кривою витрат.

Він роздивляється попит як еластичний. Якщо він підніме ціну, то загубить частину своїх клієнтів; якщо зменшить ціну, то продасть більше.

Поведінку монополіста легко пояснити. В умовах досконалої конкуренції продавець може збільшити кількість продаваної продукції, не викликаючи зменшення ціни; продаж додаткової одиниці продукції додає до загального доходу ціну продажу цієї одиниці, і в цих умовах граничний дохід дорівнюватиме ціні продажу.

При монополії будь-який додатковий продаж призводить до зниження ціни, що відображається на всіх інших проданих одиницях товару. Таким чином отриманий монополістом доход менший за суму доходів, втрачених внаслідок зменшення цін на інші одиниці товару. Наприклад: продавець міг продати 7 одиниць товару по 50 гр. але, щоб продати восьму одиницю йому необхідно було б знизити ціну до 49 гр. Але восьма одиниця не принесе йому 49 гр., так як 7 попередніх одиниць будуть тепер продаватись по 49 гр., що означатиме втрату 7 гр. Таким чином граничний дохід за восьму одиницю становитиме лише 42 гр.

Але монополіст коли він встановлює ціну повинен також передбачити небезпеку того, що може з'явитись при появі конкурентів в цій галузі, де він домінував поки один. Тому монополіст буде намагатись встановити таку ціну, яка була б йому вигідна і забезпечувала прибуток на довгостроковий період, уникаючи того, щоб ця ціна могла вплинути на появу конкурентів.

Дискримінуючі монополії. Дискримінація виникає тоді коли монополіст протягом одного періоду пропонує покупцям один і той же товар за різними цінами. Зрозуміло що дискримінація може відбуватися тоді коли продавець контролює ринок.

Три основних типи дискримінаційно монополії:

1) особиста: наприклад, лікар встановлює різні гонорари в залежності від рівня доходів його хворих, або місця в театрі коштують найдорожче в партері а ніж в інших місцях залу. В цих випадках Д складається у врахуванні структури попиту і в вилученні споживчої ренти.

2) Матеріальна: вона базується на використанні продаваних товарів і послуг. Наприклад, встановлюється різний тариф для використання електрики в промисловості і побуті, для професійного і власного транспорту.

3) Географічна. Продавець враховуючи відстань між містами, різні транспортні витрати, встановлює різні ціни.

Монопсонії. Цей вид монополії на ринку виникає тоді, коли велика кількість продавців має справу з одним покупцем. Чистий монопсоніст - це єдина фірма на ринку, яка є покупцем ресурсу чи послуг, які пропонуються на цьому ринку. Монопсоніст має владу, достатньою для впливу на ціну ресурсу, який закупає. Крива пропозиції послуг ресурсу монопсоніста має зростаючий характер, тому монопсоніст може впливати на ціну ресурсу шляхом зміни його кількості.

Двосторонні монополії - це така ситуація, коли на ринку існує один продавець і один покупець якогось товару чи послуги. Частіше така ситуація виникає на ринку труда, де профспілці працівників протидіє профспілка роботодавців. В умовах двосторонньої монополії продавець і покупець обумовлюють своє замовлення заздалегідь - вони обумовлюють як ціни так і кількість товару. Кожна з сторін хотіла б встановити умови найбільш вигідні для себе, але ризикуючи не отримати нічого, вони встановлюють ціни обмежені двома границями: верхнім - ціна яка позбавляє будь-якого прибутку покупця, нижнім - ціна яка позбавляє будь-якого прибутку продавця.. [8. стр 512-522]

синдикат монополія ціноутворення законодавство

3.4 Міжнародні монополії

· Існує ще особливий вид монополій, який не відноситься до жодної з цих класифікацій - міжнародні монополії. Економічною основою виникнення і розвитку міжнародних монополій є інтернаціоналізація господарського життя. Існує два різновиди міжнародних монополій. Перший - транснаціональні монополії. Вони національні за своїм капіталом та контролем, але міжнародні за сферою своєї діяльності. Наприклад більша частина виробленої потужностей та збуту організацій швейцарського харчового концерну “Нестлє” знаходиться в інших країнах. І тільки 2-3% всього обігу припадає на Швейцарію. Другий різновид - власне міжнародні монополії. Особливість міжнародних трестів та концернів - міжнародний розподіл акціонерного капіталу. Наприклад: англо-голандський хімічно-харчовий концерн “Юнілевер”, німецько-бельгійський трест “Агфа-Геверт”. Їх кількість невелика, оскільки об'єднання капіталу з різних країн супроводжується великими труднощами: різниця в законодавстві країн, подвійний податок тощо. Основні форми об'єднання: започаткування монополіями різних країн спільної компанії у формі самостійно існуючого тресту чи концерну; придбання однією монополією частки контрольного пакету акцій іноземної монополії; безпосереднє злиття активів фірм різних країн; об'єднання фірм різних національностей шляхом “квазізлиттів”. Останнє відбувається шляхом обміну акціями між фірмами, які зберігають юридичну незалежність. Об'єднання такого типу є найбільш популярною формою створення міжнародних трестів та концернів.

4. Антимонопольне законодавство

4.1 Причини антимонопольного регулювання

Як ми можемо бачити - протягом всього розвитку монополій вони мали різні форми, вони і досі продовжують еволюціонувати. Але що було незмінним весь цей час так це те, що одразу після того як з'явились перші монополії, держави почали проводити антимонопольну політику, це було пов'язано з тим, що монополізація ринків у 6ільшості випадків не відповідає інтересам суспільства з економічних і соціальних міркувань.

Ми вже зазначали, що при наявності монопольної влади фірми завищують ціну порівняно з ефективною ціною на рівні граничної вартості, скорочують обсяги виробництва порівняно з ефективним обсягом, тому що у монополістів відсутній конкурентній стимул для виробничої ефективності.

Для монополістичної фірми мінімізація вартості виробництва не є необхідною умовою максимізації прибутку, що не стимулює ефективного витрачання pecypciв i не вимагає необхідності економії на масштабі.

Різниця між фактичною та мінімально можливою вартістю виробництва означає так звану Х-неефективність (або технологічну неефективність). При аналізі вартості виробництва в традиційній теорії вважається, що фірма оперує з кривими мінімально можливої вартості. Внаслідок монопольної влади фірма має криві вартості, що, як правило, розташовані вище, ніж це мінімально можливо; тому виникає неефективне використання pecypciв, їхня продуктивність зменшується.

На монополізованих ринках втрачаються чисті вигоди для суспільства порівняно з конкурентними ринками, зменшується суспільний добробут, зростає нерівність доходів за рахунок монополістичного прибутку. [1. стр 122]

Ще однією причиною монопольного регулювання є те, що монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши натиск конкуренції, монополія створює штучні передумови для стримування запровадження у виробництво технічних новинок, сповільнення нововведень. Монопольне становище i вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробництва, до зростання ефективності. Ti ефекти, які звичайно досягаються шляхом раціоналізації, монополія може досягти «дешевше» -- використовуючи свою «привілейовану» позицію. Це зовсім не означає зупинку науково-технічного прогресу. В сучасному світі i монополістам не забезпечується спокійне життя, їм постійно доводиться вступати у конкурентну боротьбу, захищаючи свої позиції. Це змушує шукати шляхи зниження витрат виробництва, у тому числі через удосконалення техніки та технології. Але сама можливість уникнути конкуренції, щоденної гонитви за лідерством у науково-технічному прогресі використовується у зручних ситуаціях i приводить до уповільнення економічного розвитку. Найбільш шкідливою у цьому плані є адміністративна монополія. Тут у ролі монополістів здебільшого виступають відсталі технічно та економічно підприємства.

Монополізація спричиняє деформацію господарських зв'язків i процесів. Замість народногосподарського оптимуму створюється структура, яка відповідає завданню оптимізації монопольних прибутків. Має місце неправильний розподіл доходів: виникають «незаслужені» прибутки монополистів. Через це відбувається неправильне розміщення pecypcів, здійснюються хибні інвестиції. Крім того, монопольні угоди на зразок картельних можуть сприяти збереженню економічно слабких підприємств, виділяючи їм відповідні кошти i встановлюючи ціни на високому рівні. Вони фактично консервують нежиттєздатні підприємства. Отже, монополістична деформація економіки знижує її ефективність i продуктивності. Американський дослідник Ф. Шерер оцінює втрати від монополістичного нераціонального розподілу pecypсів у 0,5 -- 2,0 5 валового національного продукту США.

Доведено, що монополія зумовлює застой та загнивання господарського механізму, паралізує конкуренцію, загрожує нормальному ринку. П. Самуельсон, зважуючи позитивні та негативні риси і наслідки монополії, робить однозначний висновок: «це економічне зло».

Нарешті, монополії створюють певну політичну небезпеку для суспільства, коли здійснюють неправомірний тиск на уряд у пошуках пільг. Цьому є багато прикладів і в історії розвинутих країн, і сьогодні, в країнах з перехідною економікою. До речі, цей політичний тиск у вигляді витрат на лобіювання, забезпечення юридичної підтримки фірми є однією із причин збільшення вартості виробництва у монополістів.

Щоправда, не вci аргументи у критиці монополій є такими однозначними - існує багато аргументів “за” існування монополій. Так привласнюючи більші доходи монополісти можуть більше інвестувати, передусім в науково-технічні розробки, а це забезпечує вищу якість продукції. Зокрема, деякі великі корпорації досягли панівного становища на ринку завдяки виробництву продукції високої якості, яка користується значним попитом споживачів. Крім того інколи при визначенні монопольного становища інколи недооцінюється справжня конкуренція, адже враховується лише внутрішньогалузева конкуренція. Але існує ще й міжгалузева та іноземна конкуренції, що послаблюють реальну ринкову владу монополістів.

Деякі галузі мають спадну вартість виробництва (природні монополії), i в них неможлива конкуренція з об'єктивних причин. І в такій ситуації існування декількох фірм в одній галузі було б невигідним.

Окремі аргументи на користь монополій не знімають у цілому проблеми обмеження конкуренції з боку монопольних утворень. Тому, для того щоб перешкодити деструктивним силам монополізації проводиться антимонопольна політика - втручання влади в роботу ринкової системи з метою підтримки конкуренції, тобто з метою підвищення ефективності економіки. Таке втручання необхідно для:

- забезпечення балансу інтересів споживачів і підприємств

- стимулювання підприємств к зменшенню витрат, підвищення якості обслуговування, підвищення ефективності інвестицій

- створення умов для забезпечення конкуренції

5. Встановлення ціни монополістом та максимізація монопольного прибутку

5.1 Попит на продукцію монополіста

Практичну частину своєї роботи я б хотіла присвятити висвітленню такої проблеми як встановлення монопольної ціни та максимізація прибутку монополіста. Але спочатку я б хотіла висвітлити проблему вимірювання монопольної влади - розглянути показники на основі яких можна робити висновки є фірма монополією чи ні.

Для цього використовуються різноманітні кількісні показники. Найпоширеніший i найпростіший з них -- це коефіцієнт концентрації -- відсоток сукупного галузевого випуску продукції, який забезпечує певна кількість найбільших фірм галузі. Поширене вимірювання коефіцієнта концентрації для чотирьох та для восьми найбільших фірм. Для його обчислення визначається ринкова частка кожної фірми -- відсоток галузевого обсягу випуску, який фірма постачає на ринок за певний проміжок часу (piк), а потім підсумовуються частки чотирьох (восьми) фірм з найвищим індивідуальним коефіцієнтом.

Індекс концентрації -- величина недосконала, тому що він може бути однаковим i для олігополії з кількома близькими за обсягом випуску фірмами, i для галузі з домінуючою фірмою, яка наближається до монополії. Чутливішим до виявлення таких відмінних ситуацій є індекс Герфіндаля- Грішмана (Н), який для галузі із N фірмами визначається за формулою

,

де S, -- ринкова частка фірми "i" (i=1, 2, 3,..., N) у відсотках, причому [1. стр 124]

Зокрема, для чистої монополії (N=1) Н=10000, а для повної конкуренції Н може бути меншим за 1 (для N=20000 однакових за часткою фірм H=O.5). Зазначимо, що об'єднання фірм веде до збільшення галузевого індексу Н, отже, до поширення монопольної влади.

В paзі монопольної влади ринкові ціни перевищують граничну та середню вартість. Отже, ступінь монопольної влади можна визначити, якщо підрахувати, наскільки ціни Р перевищують рівень граничної вартості МС. Для цього варто скористатися індексом Лернера L (запропонований у 1934 р.):

L = (P-МС)/Р (1)

Зазначимо, що в умовах повної конкуренції L=O. Якщо врахувати, що граничну вартість не завжди можливо визначити, у формулі (1) МС можна приблизно замінити на середню вартість АС. Toдi індекс Лернера визначається як:

Тому частка прибутку у виручці вважається показником ринкової влади фірми. Отже, для прибутків інших фірм індекс Лернера буде вищим, що означає більшу монопольну владу.

Для того, щоб перейти до питання про монопольне ціноутворення, розглянемо спочатку питання про попит на продукцію монополіста.

Оскільки фірма-монополіст одноосібно задовольняє попит на ринку певної продукції, то виробник зустрічається безпосередньо з кривою ринкового попиту, що відрізняє монополіста від конкурентної фірми.

Сукупна виручка TR монополіста визначається за формулою

TR=P*Q ,

де ціна залежить від обсягу попиту, , згідно заданої функції попиту. Для випадку лінійної оберненої функції попиту, P=a - b , виручка визначається за формулою:

TR=R(Q)=P·Q=(a - b· Q)· Q = aQ - b

Тоді середня виручка AR складає:

,

тобто збігається з ринковою ціною. Гранична виручка визначається як похідна від функції загальної виручки:

Монополіст, як видно з мал.1., може приймати рішення щодо цін - встановити ціну на рівні . Але тоді обсяг реалізації буде визначатися тільки кривою попиту і складатиме . Монополіст може приймати рішення і щодо обсягів випуску.



Мал.1.(а) попит на продукцію монополіста.

(б) Зв'язок між еластичністю попиту і сукупною виручкою

1) у точці А попит має одиничну еластичність, Е = -1, 2) у точці В - буде абсолютно еластичним, 3) у точці С - абсолютно не еластичним, Е =0, 4)при обсягах випуску 0<Q<-- еластичним, Е <-1, 5) при обсягах випуску <Q<2 -- нееластичним

Звідси можна встановити залежність між MR, TR і еластичністю попиту.

Еластичність і знак MR	Ціна збільшується	Ціна зменшується
Попит еластичний, MR>0	TR спадає	TR зростає
Еластичність одинична,MR=0	TR не змінюється	TR не змінюється
Попит нееластичний,MR<0	TR зростає	TR спадає

Такий зв'язок дає змогу монополістові визначати наслідки підвищення чи зниження цін продукції і, відповідно, зміни обсягів випуску щодо обсягів виручки.

5.2 Максимізація прибутку монополії

Для монополіста як і для будь-якого іншого підприємця є важливою проблема максимізації прибутку. Правда це питання фірма-монополіст розв'язує дещо інакше ніж конкурентна фірма. Головна відмінність полягає в тому, що монополіст повинен прийняти рішення і щодо обсягу випуску, і щодо ціни, тоді як конкурентна фірма визначає лише обсяг.

Прибуток монополії як різниця між виручкою та загальними витратами виробництва визначається за формулою:

Pr(Q) = TR(Q) - TC(Q).

Із зростанням Q прибуток зростатиме, поки не досягне максимуму, а відтак почне зменшуватись. Певний обсяг виробництва максимізує прибуток в тому випадку, коли приріст прибутку від додаткового збільшення Q дорівнює нулю. Тобто коли MR=MC - це є універсально необхідною умовою максимального прибутку.

Отже для монополіста після знаходження оптимального обсягу, треба визначити оптимальну ціну. Для цього слід скористатися оберненою функцією попиту

.

Звідси матимемо -

.

Графічно розв'язок задачі ілюструє мал.2(а). Точка А відповідає умові MR=MC, її координата на осі обсягів означає монопольний обсяг . Далі знаходимо точку Е, яка відповідає обсягу . Тоді горизонтальна координата точки Е буде визначати оптимальну ціну . Сукупна виручка TR чисельно дорівнюватиме площі прямокутника . Тоді монопольний прибуток дорівнює площі прямокутника .

Фірма-монополіст у короткостроковому періоді може мати економічні збитки, якщо навіть при виконанні умови максимізації прибутку вартість виробництва одиниці продукції перевищує її ціну. Тоді фірма може лише мінімізувати свої збитки. Цю ситуацію ілюструє мал.2(б).

Умова беззбитковості має такий вигляд: = minAC. Точка Е визначає стан короткострокової рівноваги монополіста. Для того щоб підприємство не приносило збитків крива попиту на продукцію монополіста повинна перетинатися з кривою середніх витрат.

Що стосується кривої пропозиції то для фірми-монополіста вона не існує. Це можна довести, якщо при незмінних кривих вартості підібрати нову криву попиту з таким нахилом, щоб відповідна їй крива граничної виручки перетиналась з кривою МС у тій самій точці А, що й крива MR і МС на мал. 2(а). Тоді обсяг залишиться без змін, а монопольна ціна буде іншою бо визначатиметься новою кривою попиту. Отже одному і тому ж обсягу пропозиції у умовах монополії можуть відповідати 2 різних ціни, що суперечить умовам функцій . Тому для фірми-монополіста крива пропозиції не визначається.

5.2 Монопольне ціноутворення; цінова дискримінація

Ціноутворення за формулами

MR=MC i

визначає точні умови максимізації прибутку фірми-монополіста. На практиці монополісти користуються принципом ціноутворення "вартість плюс" -- тобто ціна встановлюється на рівні граничної вартості МС плюс певна надбавка. 3 урахуванням формул

і MR=MC

зв1дси (*) [1.стр 102]

тобто ціна дійсно встановлюється вищою за рівень МС (нагадаємо, що <0i).

Застосування цього принципу ілюструє мал. 3.а i 3.б. Перший з них відповідає більшій еластичності попиту, ніж другий. Тому надбавка АС=(Р- МС) буде досить значною, коли цей принцип ціноутворення застосовується для товару нееластичного попиту ,і більш помірного для товару еластичного попиту.



Мал. 3. Монопольне ціноутворення за принципом "вартість плюс": (а) ринок товару еластичного попиту; (б) ринок товару нееластичного попиту.

Монополісти з метою збільшення свого прибутку досить широко використовують цінову дискримінацію -- принцип ціноутворення, коли той самий товар або послуга продається різним категоріям покупців за різними цінами. Для впровадження цінової дискримінації необхідно виконання двох умов:

1) icнyє формальна ознака, за якою можна розрізняти категорії споживачів;

2) благо не можна перепродавати (інакше ті, хто має можливість купувати його за нижчою ціною, перепродавали б його іншим покупцям, а монополіст втрачав би всю вигоду).

За умовами, які забезпечують можливість встановлення різних цін на одне і те ж благо розрізняють такі види цінової дискримінації:

1) просторову (продаж у містах і в селі)

2) часову (квитки на денні й вечірні кіносеанси)

3) за доходами покупців (послуги лікаря, юриста)

4) за обсягом споживання блага

5) за соціальним статусом споживача (проїзні квитки для студентів і працюючих) [13. стр183]

Цінова дискримінація першого ступеня, або абсолютна цінова дискримінація існує тоді, коли кожному споживачеві встановлюють індивідуальну ціну на piвні його готовності платити за благо, тобто найвищу із цін, за якою споживач погоджується на купівлю певної одиниці товару або послуги.

Так, згідно з кривою ринкового попиту D (мал. 4), існують споживачі, здатні сплатити за першу одиницю блага 100 грн., за другу -- 95. Найнижча ціна, за якою монополіст може реалізувати останню одиницю продукції беззбитково для себе, дорівнює -- ціні конкурентної рівноваги. Отже, запровадження абсолютної дискримінації дає можливість монополистові отримати додатковий прибуток, що чисельно дорівнює площам трикутників і - за рахунок скорочення чистих вигод споживачів. Сукупний монопольний прибуток у випадку запровадження дискримінації дорівнюватиме площі трикутника тоді як споживачі зовсім не отримають чистої вигоди. Щоправда, така дискримінація має i позитивну рису -- збільшення ринкового обсягу з до ефективного рівня .

Мал..4. цінова дискримінація 1-го ступеня.

Цінова дискримінація другого ступеня полягає у встановленні рівня ціни в залежності від обсягів продажу (мал. 5). Цей спосіб дискримінації, як i в попередньому випадку, використовує спадну криву ринкового попиту, що відбиває зменшення готовності покупця платить при збільшенні обсягу. Так, обсяг споживачі готові придбати за ціною при збільшенні партії товару до додатковий обсяг вони готові придбати за нижчою ціною, наступну партію товару -- ще дешевше При монопольному ціноутворенні було б реалізовано обсяг за ціною . Спроба продати обсяг за єдиною ціною принесла б фірмі менший прибуток, ніж максимальний монопольний. Запровадження дискримінацій (у наведеному прикладі -- встановлення трьох різних цін у залежності від обсягів продажу) дозволяє збільшити прибуток від продажу обсягу навіть порівняно з монопольним прибутком. Така цінова політика поширена на ринках електроенергії. Отже, і в цьому випадку дискримінація дає змогу збільшити сукупну виручку i прибуток монополіста.

Цінова дискримінація третього ступеня (на сегментованих ринках) запроваджується монополістом тоді, коли можна виділити кілька окремих груп споживачів з різною еластичністю попиту, тобто визначити так звані сегменти ринку. У випадку двох груп споживачів -- А i В, які відрізняються одна від одної своїм попитом , отже, й еластичністю попиту, матимемо два відповідних сегменти ринку.



Мал. 6. Цінова дискримінація на сегментованих ринках (3-го ступеня).

Для максимізації прибутку треба, щоб i були рівними (інакше прибуток буде зростати при продажу додаткової одиниці на ринку з вищою граничною виручкою). Для групи споживачів А утворюється один ринок із ціною P , за якою можна продати обсяг Q , для групи споживачів В утворюється свій ринок із ціною P , i обсягом продажу ; . Ціни на цих ринках можна також визначити за формулою (*) з урахуванням відомих еластичностей попиту та граничної вартості виробництва МС.

Це найпоширеніший вapiaнт цінової дискримінації, який застосовується, скажімо, на ринках авіаперевезень, на залізниці. Звичайно, і в цьому випадку монополіст отримує можливість збільшити власні прибутки.

Список використаної літератури

1) Мікроекономіка і макроекономіка: підручник /за ред. С.В. Будаговської - К.: Основи, 2005.

2) Аристотель, Сочинения Т.4, 2004

3) Т.Гобс, Сочинения Т2 - М.: Мисль, 1999.

4) Історія економіки зарубіжних країн: підручник /за ред. В. Голубовіча - Мінськ - Екоперспектива, 2000.

5) Економічна історія України і світу: підручник / за ред. Б.Д. Лановика - К.: Вікар, 1999.

6) Основи економічної теорії: підручник /за ред. С.В. Мочерного - Тернопіль: Тарнекс, 2002.

7) Р.Барр. Політична економія. Т1 - М.,2000.

8) П.Самуельсон. Економіка - М.: НПО “Алгон”,

9) Кириленко В.І. Мікроекономіка: навч. посібник для студентів екон. спец. вузів. - К.: Таксон, 1999.

Размещено на Allbest.ru

...