Вплив ціни і структури капіталу на вартість підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Дніпропетровська державна фінансова академія

Кафедра фінансів підприємств та банківської справи

Реферат

з дисципліни: Економіка підприємства

Вплив ціни і структури капіталу на вартість підприємства

Виконала

студентка групи КС-08-1з

Корзун О.М.

Викладач

Туболець І.І.

Дніпропетровськ 2012

Зміст

капітал маржинальний ресурс вартість ціна

Вступ

1. Ціна капіталу і вартість підприємства

2. Вплив структури капіталу на вартість підприємства

Висновки

Бібліографічний список

Вступ

Недостатній розвиток ринків капіталу, прогалини у професійній підготовці фінансових менеджерів в багатьох компаніях зумовили слабку увагу вітчизняних фірм до структури капіталу. Проте ситуація швидко змінюється: поліпшується макроекономічне середовище, і українські компанії, які зуміли забезпечити стійке зростання, починають усвідомлювати необхідність враховувати потенціал вкладу рішень про фінансування у досягнення зростання вартості бізнесу.

Стратегічна важливість рішень по структурі капіталу пов'язана з тим, що високі витрати на капітал, що виникають як при недовикористанні , так і при надмірному вливання кредитних ресурсів, створюють перешкоди для розвитку компанії. По-перше, їй належить рухатися по її кривої життєвого циклу з більш високими вимогами до прибутковості вкладеного капіталу, бути набагато жорсткішою і виборчої у відборі інвестицій, оскільки не всякі привабливі бізнес-ідеї будуть задовольняти занадто високим вимогам до прибутковості капіталу. По-друге, оскільки у компанії виникнуть додаткові обмеження на інвестиційні можливості, вона не зможе бути досить гнучкою і маневреної у конкуренції. Високі витрати на капітал будуть перетворюватися в гальмо для швидкого й, головне, ефективного реагування на мінливі тенденції розвитку ринків збуту.

Мета даної роботи полягає у визначені впливу ціни та структури капіталу на вартість підприємства.

1. Ціна капіталу і вартість підприємства

Існують три основних фактори виробництва - капітал, природні і трудові ресурси.

Ці фактори є виробничими ресурсами, і, відповідно, їх використання у виробництві пов'язане з витратами, які необхідно понести для залучення даного ресурсу (дивіденди, відсотки, заробітна плата).

Відношення плати за використання фінансових ресурсів до загального обсягу цих ресурсів називається ціною і виражається у відсотках.

Ціна капіталу може суттєво вплинути на показник ефективності будь-якої активної операції, що здійснює підприємство. Знаючи вартість капіталу, що залучається з різних джерел, можна визначити середньозважену вартість капіталу фірми.

Вартість капіталу - одна з найважливіших змінних в оцінці бізнесу, яка визначається ринком і майже повністю знаходиться поза контролем власників підприємств. Ринок встановлює базову безризикову очікувану ставку доходу і величину премії, що вимагає інвестор (покупець цінних паперів) в обмін на прийняття на себе ризиків різних рівнів.

При оцінці вартості капіталу виникає необхідність з'ясування вартості кожної його складової, тобто об'єктом визначення повинна стати вартість кожного джерела фінансування.

Ціна джерел фінансування. Основними формами позикового капіталу є позики банку і емітовані фірмою облігації. При визначенні ціни одержаної позики потрібно виходити з того, що витрати, пов'язані з виплатою відсотків за банківськими позиками, включаються до собівартості продукції. З цієї причини ціна одиниці цього джерела коштів (kd) менша, ніж відсоток (k0):

де: Tп - ставка податку на прибуток.

Ціна такого джерела фінансування як облігації, випущені інвестором, приблизно дорівнює величині відсотку, що сплачується по них. Однак при цьому необхідно враховувати різницю між номінальною вартістю облігації і ціною її реалізації. Сума, одержана емітентом при розміщенні облігаційної позики, як правило, нижче самої позики, так як пов'язана з витратами по емісії та розміщенню цінних паперів.

Ціна такого джерела фінансування, як привілейовані акції, приблизно дорівнює сумі дивідендів, яку сплачує акціонерам емітент, за вирахуванням витрат на розміщення. Так як привілейовані акції є цінними паперами з фіксованим доходом, то ціна цього джерела (КPS) визначається за формулою:

де: D - розмір фіксованого дивіденду в грошовому виразі;

VPS - поточна (ринкова) ціна привілейованої акції;

N - кількість випущених акцій.

Вартість капіталу від звичайних акцій, або ставка дисконту, визначається на основі трьох факторів: ціни звичайних акцій, дивідендів, що сплачуються фірмою на звичайні акції, та темпу приросту дивідендів. Ціну звичайної акції можна одержати з формули:

де: D1 - дивіденд, який очікує виплатити підприємство в наступному періоді;

g - темп приросту дивідендів.

Для визначення вартості капіталу слід лише вирахувати KCS, або ставку дисконту. Переставивши значення у вищезгаданому рівнянні, вартість капіталу від випущених звичайних акцій можна розрахувати так:

де: Rfc - витрати на емісію та розміщення акцій.

Якщо звичайна акція випускалась раніше, то слід лише вивести з рівняння поправку на емісійні витрати.

Нерозподілений прибуток - це джерело фінансування внутрішнього походження. Всі кошти, що залишилися після спрямування прибутку на дивіденди, як правило, реінвестуються у підприємство. З нерозподіленими прибутками не пов'язані ніякі витрати на емісію цінних паперів.

Такі кошти, в разі їх реінвестування, також виступають джерелом фінансування, а тому мають свою ціну. Пояснюється такий стан речей тим, що якби не вкладення прибутку у підприємство, то довелось би для забезпечення його розвитку випускати акції. Тому фактично ціна джерела капіталу “ нерозподілений прибуток ” така ж, як у звичайних акцій - держателі акцій сподіваються, що реінвестований прибуток забезпечить підвищення доходності вже наявних акцій.

Розрахувавши ціну кожного джерела капіталу, необхідно знайти середню ціну (WACC) цих джерел - середньозважену вартість капіталу. Цей показник може бути визначений як рівень доходності, який повинен приносити інвестиційний проект, щоб можна було забезпечити одержання всіма категоріями інвесторів доходу, аналогічного тому, який їм був би забезпечений від вкладень в інші проекти з тим же рівнем ризику. Середньозважена ціна капіталу є відносною величиною, вираженою у відсотках. Вона розраховується як середня величина з потрібною прибутковістю за різними джерелами фінансування; важелем служить частка кожного джерела в загальній сумі інвестицій.

де: ri - потрібна доходність (норма прибутку) по капіталу, одержаному з і-го джерела;

di - частка капіталу (інвестиційних ресурсів), одержаного з і-го джерела.

Необхідність розрахунку ціни капіталу обґрунтовується наступними причинами:

- для визначення рівня фінансових витрат фірми з метою підтримки свого економічного потенціалу;

- для обґрунтування рішень за інвестиційними проектами, що приймаються.

Відомо, що інвестиційний проект може бути відхилений, якщо внутрішня норма рентабельності по ньому (IRR) нижче, ніж ціна капіталу організації, тобто виконується умова:

Ціна капіталу розраховується для управління структурою капіталу. В цьому випадку найкраще співвідношення між різними джерелами коштів визначається, виходячи з критерію мінімуму ціни капіталу;

Ціна капіталу використовується при оцінці ціни фірми. Якщо в основу такої оцінки покласти критерій максимуму доходу організації, що розподіляється, на одиницю ціни капіталу, то ціна фірми буде тим вища, чим нижча ціна капіталу.

Маємо:

де: Vp - ціна фірми;

WACC - ціна капіталу;

NР - чистий прибуток організації;

K - відсотки за користування позиковими джерелами.

Маржинальна (гранична) вартість капіталу. Розглядаючи проблему вартості капіталу, ми виходили з даних минулих періодів. Однак ціна окремих джерел коштів, як і структура капіталу, може змінюватись. Тому зважена ціна капіталу (WACC) не є величиною постійною - вона знаходиться під впливом багатьох факторів і, отже, з часом зміниться. У зв'язку з цим необхідно дотримуватись загального принципу сучасної методології аналізу економічних проблем: порівнювати маржинальні (граничні) вигоди з маржинальними витратами.

Під маржинальною вартістю капіталу розуміють зміну в загальній сумі прибутку від інвестицій, необхідній для задоволення вимог інвесторів, з врахуванням нових інвестицій та їх структури.

2. Вплив структури капіталу на вартість підприємства

Структура капіталу характеризується співвідношенням власних і позикових коштів, які використовуються підприємством в процесі господарської діяльності. Власний капітал має свої переваги та недоліки.

Отже, найбільш стабільним є підприємство, яке використовує лише власний капітал, оскільки коефіцієнт автономії в такому випадку дорівнює одиниці. Але темпи розвитку подібних підприємств обмежені, оскільки власний капітал не може забезпечити необхідного додаткового обсягу активів в періоди сприятливої кон'юнктури ринку.

Всі форми позикового капіталу, що використовуються підприємством, є його фінансовими зобов'язаннями, які належать до погашення у передбачені строки.

Так, найбільший приріст фінансової рентабельності діяльності та фінансовий потенціал розвитку має підприємство, яке використовує позичений капітал. Але у такого підприємства існує більший фінансовий ризик та загроза банкрутства, оскільки вони залежать від питомої ваги позичених коштів, матеріальних цінностей тощо в загальній структурі капіталу підприємства.

Основні відмінності власного капіталу від позикового наведені нижче (табл. 1).

Таблиця 1. Порівняння власного та позикового капіталу

Як бачимо, структура капіталу підприємства визначає обсяги і прогнозує результати не лише фінансової, але й операційної та інвестиційної діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів і власного капіталу (тобто, на рівень економічної та фінансової рентабельності підприємства), встановлює систему коефіцієнтів фінансової стійкості та платоспроможності (тобто, рівень основних фінансових ризиків) і в підсумку формує співвідношення ступеню прибутковості та ризику в процесі розвитку підприємства.

Структура капіталу представляє собою співвідношення між складовими капіталу фірми. Вона має важливе значення як в практичному, так і в теоретичному аспектах. Першим етапом розвитку теорії структури капіталу стала гіпотеза, висунута в 1958 р. американськими економістами Ф. Модильяні та М. Міллером (ММ), відповідно до якої структура капіталу не впливає на його вартість.

Вказані вчені дійшли висновку, що ринкова вартість фірми не залежить від капітальної структури. На їхню думку, вартість капіталу фірми визначається виключно потоком її прибутку, який, в свою чергу, залежить від інвестицій. Ринкова вартість представляє собою капіталізацію очікуваних грошових потоків з урахуванням ризику. Ринкова вартість V0 дорівнює сумі ринкової вартості оплаченого капіталу Veo та ринкової вартості боргу Do:

V0 = Veo + Do

В зв'язку з цим до фінансового менеджменту вводиться поняття фінансовий леверидж. Під цим терміном мається на увазі структура капіталу з використанням залучених коштів у вигляді позичок, а також продаж привілейованих акцій для формування фондів корпорації. Фінансовий леверидж стає важливим показником під час розробки структурної політики капіталу.

Модель структури капіталу ММ показує: якщо ринкова вартість боргу фірми підвищується внаслідок фінансового левериджу корпорації, то відповідно на цю ж суму знижується ринкова вартість оплаченого капіталу. Тому на ринкову вартість усього капіталу його структура не впливає. Ринкова вартість не зміниться, якщо корпорація профінансує свою економічну експансію на 100 % у борг або, навпаки, тільки оплаченим капіталом. Міллер і Модільяні вводять поняття арбітражу, тобто визначення різниці у вартості капіталу на двох різних ринках. Вони доходять висновку, що вартість капіталу двох фірм, які відрізняються за структурою капіталу, є однаковою. Інакше інвестори продавали б цінні папери тієї корпорації, вартість капіталу якої нижча, і, навпаки, купували б цінні папери корпорації, вартість капіталу якої вища. Але закони ринкової економіки такі, що ціни на різних ринках урівноважуються внаслідок намагання інвесторів одержати високий прибуток. Цю першу модель Міллера-Модільяні називають моделлю за нульових податків. На практиці всі корпорації сплачують державні податки. У цьому випадку структура капіталу стає важливим фактором. Теоретично оптимальним варіантом є структура капіталу, що складається на 100 % із боргу, оскільки відсотки по боргу звільняються від податків, а весь прибуток, незалежно від того чи він розподіляється, оподатковується.

В подальшому М. Міллер ускладнює модель, вводячи в неї особисті прибуткові податки.

Гіпотеза ММ піддавалась критиці з боку як теоретиків, так і практиків. Вони зазначали, що головним недоліком концепції є ігнорування умов фінансового ринку, які створюються в даному періоді. На їхню думку, необхідно брати до уваги: по-перше, брокерські витрати, які впливають на арбітраж; по-друге, умови ризику, оскільки кошти в борг придбаються за ставкою з урахуванням ризику; по-третє, основні податкові умови (ставки, пільги), які не можуть бути однаковими для фірм; по-четверте, витрати корпорацій, що пов'язані зі спадами фінансової активності, банкрутствами і вартістю послуг агентств.

Альтернативні ММ теорії. На підставі критичних зауважень розробляються поправки до теорії ММ. Головні з них були пов'язані зі спадами і витратами на оплату послуг агентств.

Будь-яка з фірм, як велика, так і дрібна, може увійти в смугу фінансових ускладнень, які за певних обставин призведуть до банкрутства. У таких випадках корпорація здійснюватиме витрати, спрямовані на подолання фінансових невдач. Особливо високими є витрати, пов'язані з банкрутствами. Відомий американський економіст Е.І. Альтман показав, що такі витрати часто перевищують 20 % вартості корпорації.

Фінансові потрясіння відбуваються в тих випадках, коли фірма має великий борг. Фірма зі структурою капіталу, в якому висока питома вага заборгованості, є неспроможна виплатити в строк борг. Вона втрачає ліквідність і можливість одержати нові позички для поліпшення фінансового стану. Фірми без боргів або з малими боргами, на думку критиків теорії ММ, не можуть мати серйозних фінансових ускладнень. Із цього положення вони роблять висновок про те, що чим більше фірма використовує для фінансування своєї діяльності позички, тим вище витрати, пов'язані з боргами, тим більша можливість зниження прибутків, що тягне за собою фінансові потрясіння, і, нарешті, тим вища імовірність зростання витрат, пов'язаних з виходом із кризового стану.

Зростання імовірності фінансових потрясінь знижує поточну вартість фірми і підвищує її очікувані втрати.

Теорія Г. Дональдсона. На початку 60-х років Гордон Дональдсон розробив ряд положень, які могли б використовувати управляючі корпорацій під час прийняття фінансових рішень. Вони полягали в наступному.

По-перше, фірми мають спочатку використовувати внутрішні джерела: нерозподілений прибуток та амортизацію. По-друге, при визначенні частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, необхідно виходити з можливостей майбутніх інвестицій та майбутніх грошових потоків. За нормальних умов частка прибутку, що розподіляється, повинна бути на такому рівні, щоб забезпечити фінансування інвестицій за рахунок нерозподіленого прибутку та амортизації. По-третє, дивіденди характеризуються стабільністю, особливо в короткостроковому періоді, тобто їх неможливо значно знизити або підвищити. Тому фірма в будь-якому році залежно від реальних грошових потоків і можливостей інвестування може користуватися додатковими внутрішніми фондами або поповнювати їх. По-четверте, якщо виникає необхідність у залученні зовнішніх джерел, то має бути визначена така послідовність: банківські позички, випуск конвертованих облігацій і тільки в останню чергу - випуск нових акцій. Концепція Г. Дональдсона одержала назву “субординації джерел”.

Політика корпорацій щодо структури капіталу. Найважливішим питанням в управлінні фінансами корпорації є визначення оптимальної структури капіталу. Кожна фірма прагне досягти оптимального співвідношення між джерелами фінансування, тому що структура капіталу впливає на її вартість. При розробці політики в галузі структури капіталу менеджери фірми ставлять перед собою певну мету. Вона полягає у збільшенні частини боргу, якщо необхідні кошти вигідніше придбати в кредит. В іншому випадку фірма надасть перевагу фінансуванню розширення своєї діяльності шляхом випуску нових акцій. У зв'язку з цим важливе значення має показник, який називається фінансовий леверидж, тобто використання позичок або привілейованих акцій для формування фондів фірми.

Фінансовий леверидж корпорації має певні межі. Зростання боргу пов'язане, по-перше, з наступним зростанням відсоткових платежів і збільшенням витрат; по-друге, з поверненням кредитів і погашенням облігацій в певні строки, які за зміни кон'юнктури ринку можуть різко погіршити ліквідність фірми. Показником, який подає “ сигнал тривоги ”, є коефіцієнт заборгованості. Політика фірми в галузі випуску нових акцій, тобто збільшення частки оплаченого капіталу, також має обмеження. Додатковий випуск акцій може, по-перше, викликати заперечення акціонерів тому, що нові акції потенційно знизять доход і дивіденд на акцію; по-друге, призвести до втрати контролю фірми на зборах акціонерів; по-третє, підвищити вартість капіталу. З цього можна зробити висновок, що основна мета політики корпорації в галузі структури капіталу полягає в досягненні оптимальності: за найнижчої вартості капіталу досягти стабілізації дивідендів і доходів, підтримуючи ліквідність на високому рівні.

Економісти зазначають, що закордонні корпорації протягом 60-80-тих років проводили більш ризиковану політику з точки зору ліквідності, боргу і виплат відсотків по боргу. Зростання частки заборгованості як короткострокової, так і довгострокової, відбувалось вищими темпами в період економічного піднесення. Інвестиційний бум, як правило, супроводжується зростанням заборгованості фірм.

Фінансування за рахунок збільшення заборгованості під впливом інфляції й очікування подальшого зростання цін, невпевненості в стабільності одержуваних доходів призводить до підвищення ціни капіталу. Ставки відсотків по боргах зростають.

Податкова політика також впливає на визначення структури капіталу. Введення в дію податкових пільг, зокрема вилучення з оподаткування відсотків по боргах, робить привабливим використання боргів.

Висновки

Ціна капіталу суттєво впливає на показник ефективності будь-якої активної операції, що здійснює підприємство. Знаючи вартість капіталу, що залучається з різних джерел, можна визначити середньозважену вартість капіталу фірми.

Структура капіталу компанії відображає співвідношення позикового і власного капіталів, залучених для фінансування довгострокового розвитку компанії. Будучи результатом прийнятих рішень про фінансування, таке співвідношення може мати випадковий характер або бути результатом цілеспрямованого вибору. Але навіть свідомо встановлена пропорція позикового і власного капіталів часом далека від оптимальної.

Оптимальна структура - це співвідношення позикового і власного капіталів, при якому досягається мінімум сукупних витрат на капітал, яким компанія фінансує довгостроковий розвиток, або середньозважених витрат на капітал.

Структура капіталу - це важливий стратегічний параметр компанії. З одного боку, надмірно низька частка позикового капіталу фактично означає недовикористання потенційно більш дешевого, ніж власний капітал, джерела фінансування. Така структура означає, що в компанії складаються більш високі витрати на капітал, і створює для неї завищені вимоги до прибутковості майбутніх інвестицій. З іншого боку, структура капіталу, перевантажена позиковими засобами, також пред'являє дуже високі вимоги до прибутковості капіталу, оскільки підвищується ймовірність неплатежу і ростуть ризики для інвестора.

Бібліографічний список

1. Боронос В.Г. Формування механізму оптимізації структури капіталу та його вплив на фінансовий потенціал підприємства //Механізм регулювання економіки. - 2010.- № 3, Т. 1.-с. 154-166.

2. Бланк И.А. Фінансовий менеджмент . К.: Ніка - Центр, 2011. -- 528 с.

3. Брігхем Е.Ф. Основи фінансового менеджменту: К.: Ніка-Центр: 2009.

4. Гончаров А.Б. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. -- X.: Видав. Дім «ІНЖЕК», 2010. -- 240 с.

5. Гриньова В.М., Коюда В.О. Фінанси підприємств: Навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2010.

6. Фінансовий менеджмент: теорія и практика: М .- 2011. - 656 с.

7. Фінансова діяльність підприємства: Підручник / Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Либідь, 2010. - 384 с.

8. Шиян Д.В., Строченко Н.І. Фінансовий аналіз: Навч. посібн. - К.: Видавництво А.С.К., 2009. - 240 с.

Размещено на Allbest.ru