Главная Коллекция "Revolution" Экономика и экономическая теория Аналіз ефективності використання виробничого потенціалу (ВАТ "Хліб")

Аналіз ефективності використання виробничого потенціалу (ВАТ "Хліб")

Економічна суть основних виробничих фондів підприємства. Питання планування та аналізу основних показників діяльності підприємства ВАТ "Жовтоводський хлібозавод" Дніпропетровської області. Шляхи ефективного використання основних фондів підприємства.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 13.02.2013
Размер файла 796,5 K
рефераты на заказ со скидкой

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

99

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз ефективності використання виробничого потенціалу (ВАТ "Хліб")

Вступ

Актуальність теми дослідження досить висока, адже будучи основною ланкою народногосподарського комплексу, підприємство концентрує в собі всі ресурси виробництва. Тут розгортаються головні економічні процеси, створюється і примножується народне багатство, формується національний дохід суспільства, забезпечується вирішення економічних і соціальних завдань, складаються виробничі і соціальні стосунки. У зв'язку з цим об'єктивна оцінка виробничих можливостей підприємств, а також параметрів і характеристик їх виробничого потенціалу мають значення, для ухвалення рішень. Таким чином, вивчення виробничого потенціалу, направлене на пошук доріг ефективнішого його використання, стає усе більш актуальним, а сама ця проблема набуває народногосподарської значущості.

Дана робота присвячена вивченню зміни і аналізу використання виробничого потенціалу промислового підприємства Дніпропетровської області. Робоча сила і засоби праці є активними елементами виробничого процесу, тому від ефективності їх використання залежить ефективність використання всього потенціалу. Оцінка використання трудових ресурсів на підприємстві покликана комплексно і всесторонньо вивчити трудові показники підприємства, дати оцінку виконання плану за трудовими показниками, дотриманню встановлених нормативів по ним, ефективності використання трудових ресурсів. У основні завдання аналізу трудових показників входить визначення: 1) забезпеченості організації трудовими ресурсами, складу і структури персоналу, їх зміна, вплив зміни чисельності і структури працівників на об'єм робіт і рівень продуктивності праці; 2) динаміки продуктивності праці, питомої ваги приросту робіт за рахунок продуктивності праці, впливу на виконання плану продуктивності праці інтенсивних і екстенсивних чинників, зокрема, використання робочого часу, вдосконалення організації і управління, а також міри виконання норм вироблення і впливу їх на рівень продуктивності праці; 3) абсолютних і відносних відхилень від планового фонду заробітної плати, непродуктивних виплат, впливи їх на собівартість і продуктивність праці, співвідношень темпів зростання продуктивності праці і середньої заробітної плати. При аналізі трудових показників як джерела інформації притягуються квартальні і річні звіти про виконання плану по праці, про виконання норм вироблення і складання нормування праці, ревізії, акти, звіти і інша інформація з відділу організації праці і заробітної плати, відділу кадрів, бухгалтерії, економічного відділу.

Основними завданнями аналізу стану і використання основних фондів відкритого акціонерного товариства «Жовтоводський хлібозавод» є: встановлення фондоозброєності організації, складу і структури основних виробничих фондів, їх технічного стану; визначення рівня фондовіддачі, її динаміки, впливу змін величини виробничих фондів і рівня фондовіддачі на об'єм робіт; виявлення чинників, що впливають на показник фондовіддачі, і резервів поліпшення використання основних фондів. Кінцевим результатом нашого дослідження має бути факторний аналіз виробничого потенціалу ВАТ «Жовтоводський хлібозавод». Узагальнюючи виводи і пропозиції, зроблені в ході аналізу основних фондів і трудових ресурсів даної організації, необхідно дати комплексну оцінку господарської діяльності товариства.

Із вступом вітчизняної економіки в ринкову стадію свого розвитку змінились форми ведення господарської діяльності. Господарюючому суб'єкту (називатимемо його «підприємством») надані широкі права і можливості у реалізації своїх економічних інтересів, виборі способів організації виробництва, збуту продукції.

Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Для нормального функціонування підприємства, необхідна наявність визначених устаткування, транспорту, будівель і т. п. Основні виробничі фонди, що складаються з будинків, споруджень, машин, устаткування й інших засобів праці, що беруть участь у процесі виробництва, є самою головною основою діяльності фірми. Без їхньої наявності навряд чи змогло б підприємство розпочати свою діяльність.

Раціональне й ощадливе використання основних фондів підприємства є на сьогодні однією з найактуальніших задач, що стоять перед підприємством.

Мета даної дипломної роботи полягає в дослідженні складу, структури, планування і аналізу основних виробничих фондів.

Предметом виступають основні виробничі фонди підприємства, а об'єктом дослідження є підприємство.

Дипломна робота складається з двох частин. В перший частині розкривається економічна суть основних виробничих фондів підприємства, наводиться їх структура і класифікація, проводиться структурний та динамічний аналіз основних фондів підприємства. В другій частині, на прикладі діючого підприємства, аналізуємо його господарську діяльність за 2005-2009 рік та показаний вплив факторів на виробництво продукції.

Основні завдання дипломної роботи:

· розкрити економічну суть основних виробничих фондів підприємства;

· дослідити структуру основних фондів підприємства;

· освітити питання планування та налізу основних виробничих фондів підприємства;

· дослідити шляхи ефективного використання основних фондів підприємства.

У дослідженні планується вивчити та розглянути діяльність даного підприємства з різних сторін та дати оцінку ефективності та рентабельності його діяльності.

1. Теоретичний аспект використання виробничого потенціалу

виробничий фонд планування

1.1 Виробничий потенціал підприємства

Потенціал підприємства в загальному вигляді являє собою реальну, або ймовірну здатність підприємства виконувати цілеспрямовану роботу.

Виробничий потенціал (ВП) - наявні та приховані можливості підприємства щодо залучення та використання факторів виробництва для випуску максимально можливого обсягу продукції (послуг). Під виробничим потенціалом розуміється той обсяг робіт у наведених одиницях виміру витрат праці (нормо-години), що може бути виконаний протягом певного періоду часу (наприклад року) основними виробничими робітниками на базі наявних виробничих фондів за умов їх максимального завантаження з дотриманням принципів оптимальної організації праці й виробництва. До його складу входять:

1. Потенціал основних фондів - наявні та приховані можливості основних фондів, які формують техніко-технологічний базис виробничої потужності підприємства.

2. Потенціал оборотних фондів - це частина виробничою капіталу підприємства у вигляді певної сукупності предметів праці (сировини, конструкційних матеріалів, палива, енергії та різних допоміжних матеріалів), які перебувають у виробничих запасах, незавершеному виробництві, напівфабрикатах власного виготовлення і витратах майбутніх періодів.

3. Потенціал нематеріальних активів - сукупність можливостей підприємства використовувати права на нові чи наявні продукти інтелектуальної праці в господарському процесі з метою реалізації корпоративних інтересів на засаді задоволення суспільних потреб.

4. Потенціал технологічного персоналу - здатність робітників виготовляти різні продукти, надавати послуги чи виконувати роботи.

5. Потенціал землі та природно-кліматичні умови - можливості підприємства використовувати сукупні природні багатства у господарській діяльності.

6. Фінансовий потенціал - обсяг власних, позичених та залучених фінансових ресурсів підприємства, якими воно може розпоряджатися для здійснення поточних і перспективних витрат.

Головною складовою фінансового потенціалу є інвестиційний, тобто наявні та приховані можливості підприємства для здійснення простого і розширеного відтворення.

Принципово складною задачею є оцінювання потенціалу. Механізм оцінювання засновано на декількох принципах оцінки зокрема:

1) Принципи, які базуються на уявленнях користувача, складаються з окремих методів:

* метод оцінки корисності - будь-яке підприємство має вартість, якщо воно корисне потенційному власнику для реалізації певної економічної функції протягом певного періоду;

* метод заміщення - максимальна ринкова вартість підприємства визначається найменшою вартістю іншого підприємства з еквівалентною корисністю;

* метод очікування - вартість підприємства, котре оцінюється, визначається розміром чистого доходу, який очікує покупець від володіння (комерційного використання) ним з урахуванням можливого чистого доходу від його перепродажу.

2) Принципи, які пов'язані із землею, будинками і спорудами, складаються з методів:

* метод оцінки залишкової продуктивності. Об'єкт оцінювання має вартість тільки тоді, коли є залишок чистого доходу після компенсації всіх інших факторів виробництва;

* метод оцінки внеску - визначається як різниця між зміненою вартістю й витратами, які зумовили цю зміну. Внесок, який не забезпечує приросту вартості потенціалу підприємства, є зайвим «поліпшенням»;

* метод оцінки віддачі засновано на тому, що по мірі додавання ресурсів до основних складових потенціалу підприємства, чистий прибуток має тенденцію до зростання, але тільки до певного моменту (певної межі). Після цього темпи зростання дохідності починають уповільнюватися аж доти, доки приріст результативності не стане меншим за приріст витрат на додаткові ресурси;

* метод збалансованості (пропорційності) - постійне підтримування необхідної пропорційності між розвитком складових потенціалу забезпечує максимальну прибутковість функціонування підприємства та найвищу його вартість.

* метод визначення оптимального розміру засновано на кількісному вимірі кожного фактора виробництва - землі, будівель і споруд, технічного оснащення, персоналу, які дають можливість створити економічно обґрунтований (оптимальний) розмір потенціалу підприємства та отримати від нього максимальний прибуток відповідно до ринкової кон'юнктури.

3) Принципи, які пов'язані з ринковим середовищем. Зазначені принципи засновані на тому, що перспективи та умови ринку, на якому функціонує підприємство, значно впливають на його вартість. Відповідно визначена вартість має бути скоригована на чинники, які враховують ринкові умови господарювання. Виокремлюють такі напрямки:

* урахування місця розташування;

* урахування відповідності потенціалу ринковим умовам;

* урахування ринкового попиту і пропозиції, а також перспектив ринку;

* урахування інтенсивності конкуренції на ринку;

* урахування суспільно-економічних трансформацій суспільства.

Відтворення потенціалу підприємства - це процес безперервного відновлення всіх його складових.

Просте відтворення потенціалу підприємства здійснюється в незмінних обсягах для відновлення спожитих факторів виробництва і забезпечення безперервності його функціонування.

Розширене відтворення потенціалу підприємства передбачає кількісний та якісний розвиток виробничих факторів та інших складових потенціалу, котрі забезпечують вищу результативність його діяльності.

У межах розширеного відтворення можна виокремити два основні типи розвитку потенціалу підприємства: екстенсивний (традиційний), інтенсивний (інноваційний).

За екстенсивного типу відтворення потенціалу збільшення масштабів виробництва досягається за рахунок додаткового залучення трудових, природних ресурсів і засобів виробництва, збереження сформованої техніко-технологічної основи.

За інтенсивного типу відтворення розвиток потенціалу досягається через якісне вдосконалення факторів виробництва: застосування прогресивних знарядь і предметів праці та видів енергетичних ресурсів, підвищення кваліфікації технологічного й управлінського персоналу, а також постійне поліпшення використання всіх наявних складових потенціалу підприємства.

1.2 Оцінювання ефективності використання основних елементів виробничого потенціалу підприємства

Більша роль виробничого потенціалу в удосконалюванні економіки визначає необхідність управління процесом його використання, що, у свою чергу, потребує оцінювання ефективності завантаження потенціалу.

Оскільки виробничий потенціал підприємства являє собою складну систему, то мабуть, рівень ефектного використання його основних елементів можна визначити, керуючись загальними засадами економічного аналізу співвідношення результату й витрат. У підсумку сукупний потенціал підприємства визначає його технічний рівень, його конкурентоздатність на зовнішніх ринках. Тому в умовах прискорюваних темпів науково-технічного прогресу й поглиблення міжнародного поділу праці як основний вимірник кінцевого результату функціонування виробничого потенціалу підприємства варто вважати обсяг поставок конкурентоздатної продукції відповідно до державних замовлень і господарських договорів.

Найпоширенішим показником рівня використання першого елемента виробничого потенціалу, основних фондів, є фондовіддача. Вона визначається за формулою:

(1.1),

де ЧВ - обсяг виготовленої продукції;

В0ВФ - середньорічна вартість основних фондів підприємства.

Багатьма економістами фондовіддачі приділяється роль інтегрального показника, що акумулює деякою мірою не тільки завантаження основних фондів, а й використання інших елементів виробничого потенціалу. Наприклад за розрахунками Д.М. Палтеровича, у промисловості зниження фондовіддачі на 1% поглинає 0,86% приросту продуктивності праці.

Поряд з фондовіддачею застосовуються також показники використання активної частини основних виробничих фондів або тільки машин і устаткування.

Ці показники розрізняють використання активної частини основних виробничих фондів як за часом (екстенсивне використання), так і за продуктивністю (інтенсивне використання).

Серед показників екстенсивного завантаження може бути названа частка фактично відпрацьованого устаткування (у складі всього наявного або встановленого), коефіцієнт змінності роботи устаткування і т. п.

Коефіцієнт змінності машинного парку розраховується як відношення числа відпрацьованих машино-змін (або верстато-годин) до загального числа верстатів (машин, агрегатів), закріплених за господарським підрозділом, або до найбільшого числа верстато-годин, які можуть бути відпрацьовані при однозмінній роботі:

(1.2),

де Т - фактично відпрацьоване число верстато (машино) - змін на добу;

N - загальна кількість наявних верстатів (машин) у парку;

Твг - фактичне число відпрацьованих верстато (машино) - годин на добу;

t- максимально можливе число верстато(машино) - годин при роботі в одну зміну.

Останнім часом виробничий потенціал промислових підприємств насичується усе більш прогресивним і дорогим устаткуванням.

Тому відомий інтерес для аналізу являє розрахунок коефіцієнта змінності роботи з урахуванням вартості окремих груп устаткування. У цьому випадку коефіцієнт змінності визначається як середньозважена величина:

(1.3),

де Ц - балансова вартість і-тої групи устаткування;

К31 - коефіцієнт змінності за і-тою групою устаткування;

n - число і-тих груп устаткування.

Коефіцієнт змінності роботи устаткування оцінює екстенсивне завантаження машинного парку, причому з досить низьким ступенем точності. Проте цей показник визнаний і привертає до себе велику увагу, оскільки він у явній формі показує зв'язок між машинним парком і забезпеченістю господарської системи виробничим персоналом. Завдяки цьому можна зробити висновок про ступінь збалансованості двох найважливіших елементів виробничого потенціалу - основних фондів і трудових ресурсів.

Однак показник виробництва продукції на одиницю застосованих основних виробничих фондів недостатній для всебічної характеристики використання засобів праці, вартість яких у процесі виробництва переноситься на продукцію частинами, але які беруть участь у виробничому процесі всією своєю фізичною масою. Тому показник віддачі застосованих основних виробничих фондів іноді необхідно доповнювати показником віддачі споживання основних виробничих фондів.

Для її визначення можна запропонувати формулу

(1.4),

де А - амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів.

Елемент виробничого потенціалу «основні виробничі фонди», крім основних виробничих фондів, містить у собі й інший компонент, віддачу якого доцільно визначати при оцінюванні рівня використання виробничого потенціалу.

Підвищуючи якість, технічний рівень і в підсумку - продуктивність основних фондів, витрати на модернізацію нібито збільшують сукупну масу застосовуваних засобів виробництва.

Беручи до уваги той факт, що подібні витрати не сумуються протягом циклу «життя» основних фондів, визначити віддачу витрат на модернізацію основних виробничих фондів за весь строк їхнього функціонування не можливо. У цих умовах розрахунок розглянутого показника пропонується проводити за приростом значень аргументів:

(1.5),

де В - приріст у розглянутому періоді (кінцевого результату функціонування виробничого потенціалу;

ВМф - витрати на модернізацію основних виробничих фондів.

Основним показником ефективності використання промислово-виробничого персоналу є продуктивність праці.

Підвищення продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, що випускається за одиницю часу, або скорочення витрат робочого часу на одиницю продукції.

При аналітичному розрахунку рівня продуктивності праці й резервів її зростання застосовується формула

(1.6),

де Пп - продуктивність праці (кількість одиниць продукції, виготовленої в одиницю часу);

Fр - фонд робочого часу робітника;

Тд - трудомісткість одиниці продукції.

Як видно, джерела зростання продуктивності праці полягають у більш раціональному використанні робочого часу й скороченні витрат праці на одиницю продукції.

Продуктивність праці визначають так само, як вироблення готової продукції, що припадає на одного працюючого. У цьому випадку обсяг продукції ділиться на середньосписковий склад промислово-виробничого персоналу, тобто

(1.7),

де В - кінцевий результат функціонування виробничого потенціалу підприємства;

Рс - середньоспискова чисельність ПВП.

У продуктивності праці проявляють вплив різні технічні, організаційні й економічні фактори на використання у вартісній формі робочої сили. Тим самим вона деякою мірою є й комплексним показником, що відображає сумарний вплив усіх інших елементів виробничого потенціалу на рівень та ефективність застосування трудових ресурсів у процесі функціонування останнього.

Разом з тим на продуктивності праці позначаються витрати матеріальних та енергетичних ресурсів, основних фондів. Динаміка цього показника, обчислювального в такому вигляді, на практиці досягається зростаючими витратами минулої праці, тому веде до зниження ефективності виробництва, до вповільнення темпів економічного зростання.

У цьому зв'язку кращим вимірюванням продуктивності праці в чистій продукції є формула:

(1.8),

де Мв - матеріальні витрати, пов'язані з одержанням кінцевого результату;

Вер - вартість спожитих при цьому енергетичних ресурсів;

А - амортизаційні відрахування.

При оцінюванні ефективності використання виробничого персоналу доцільно застосовувати й часткові показники, що виявляють окремі локальні зв'язки між елементами потенціалу підприємства. До них, наприклад, належить коефіцієнт змінності робочої сили:

(1.9),

де F - кількість людино-днів, фактично відпрацьованих робітниками в усіх змінах (або за планом), у даному періоді;

Д - кількість людино-днів, відпрацьованих у найбільш завантажену зміну.

Цей коефіцієнт вказує на зв'язок між елементом потенціалу, називаним «інформація», і трудовими ресурсами.

Разом з тим він деякою мірою визначає завантаження основних виробничих фондів підприємства.

Як інший частковий показник пропонується використовувати показник віддачі повної заробітної плати. Він показує, яка кількість кінцевого результату підприємства в грошовому вираженні припадає на 1 грн. виплаченої промисловому персоналу заробітної плати й премій. Для розрахунку цього показника рекомендується формула:

(1.10),

де Впзп - віддача повної заробітної плати;

Фзп - фонд заробітної плати промислово-виробничого персоналу;

Фмз - фонд матеріального заохочення.

Основним показником ефективності використання енергетичних ресурсів є енерговіддача, що являє собою відношення:

(1.11),

де Вср - вартість енергетичних ресурсів, витрачених на одержання кінцевого результату В.

Іноді визначається ще й енергоємність виробництва. Вона є зворотною величиною від енерговіддачі.

Подібні показники розраховуються як у цілому по всій сукупності енергоресурсів, так і за окремими їхніми видами: електроенергією, газом, паливом, теплом, стисненим повітрям.

Показником, що характеризує використання четвертого елемента виробничого потенціалу підприємства, технології, можна вважати показник, який називають - ефективністю технології виробництва. Він являє собою відношення кінцевого результату функціонування потенціалу до вартості його технологічної складової й показує результат, який можна одержати на 1 грн. вкладень у розвиток технології.

Для розрахунку цього показника пропонується формула:

(1.12),

де ОТ - ефективність технології виробництва;

Вт - вартість технологічної складової виробничого потенціалу.

При оцінці рівня використання технологічного елемента потенціалу можна застосувати інший запропонований нами показник - технологічну оснащеність виробництва. Він є величиною, зворотною ефективності технології виробництва, і показує витрати в розвиток технології, необхідні для забезпечення одиниці кінцевого результату функціонування потенціалу. Величину цього показника можна визначити як:

(1.13),

У зв'язку з тим, що недоліки обліку далеко не завжди дозволяють мати точні відомості про вартість використовуваних технологій, розрахунок показників за формулами (1.12) і (1.13) можна здійснювати за приростами значень їх складових. Однак при цьому не слід випускати з виду, що в такому випадку показники будуть проводити «моментну» оцінку явищ і відповідним чином ураховувати дану обставину при визначенні ступеня завантаженості цього елемента виробничого потенціалу. Крім цих узагальнюючих показників, при вимірюванні ефективності використання технологічної складової потенціалу можуть бути корисні й деякі часткові показники. Таких показників обмежена кількість, що ще раз свідчить про недостатність уваги в науці до економічних проблем технології. Серед них можна відзначити такий вузько спрямований показник, як частку продукції, виробленої з використанням прогресивних технологічних процесів.

Його можна розрахувати за формулою:

(1.14),

де Вn - обсяг продукції, виробленої за допомогою, прогресивних технологій;

В-загальний випуск продукції.

Особливу увагу при оцінювання рівня використання технологічного елемента виробничого потенціалу варто звернути на ступінь застосування й завантаженість ключових технологій. Справа в тому, що не кожний технологічний процес впливає на темпи і якість виробництва. Зокрема, існує відносно невелика частка процесів, за даними А.Н. Золотарьова до 20% їхньої загальної кількості, які визначають тривалість циклу виготовлення виробу. Очевидно, аналогічні процеси є й стосовно якості продукції та витрат виробництва. Розширення застосування таких технологій найбільше сприяє збільшенню кінцевого результату функціонування виробничого потенціалу.

Оцінювання рівня використання останньої складової виробничого потенціалу - інформації, на нашу думку, можливе тільки на основі застосування сукупності приватних показників, оскільки сам цей елемент включає безліч різноманітних компонентів. У загальному випадку їх можна диференціювати за п'ятьма групами: пов'язаних з використанням інформаційних ресурсів, з удосконаленням організації управління, з удосконалюванням організації праці, з удосконалюванням організації виробництва та з підвищенням творчої активності трудящих.

Ефективність використання у виробництві інформаційних ресурсів - у вигляді програм управління устаткуванням, математичного забезпечення ЕОМ, даних з вивчення ринку й т. п., пропонується оцінювати за допомогою двох показників. Один з них являє собою кінцевий результат, зроблений на 1 грн. вартості спожитих інформаційних ресурсів. Його можна назвати віддачею інформаційних ресурсів і визначати за формулою:

(1.15),

де Вір - вартість використаних у необхідному періоді інформаційних ресурсів.

Другим показником рекомендується ефективність інформаційних ресурсів. Вона показує, наскільки їхнє використання дозволяє знижувати витрати виробництва в планованому періоді. Розрахунок цього показника пропонується здійснювати в такий спосіб:

(1.16),

де В- ефективність інформаційних ресурсів;

Вгі - економічний ефект, отриманий підприємством від використання в аналізованому періоді інформаційних ресурсів;

Вв - витрати (собівартість) виробництва в розглянутому періоді.

З метою одержання об'єктивнішої оцінки ефективність інформаційних ресурсів доцільно розраховувати в цілому за п'ятирічний строк їхнього використання.

Аналогічно за формулою (1.16), можна визначити ефективність заходів щодо вдосконалення організації управління, праці й виробництва. Природно, в цьому випадку в чисельнику повинні використовуватися значення економічних ефектів від функціонування відповідних компонентів розглянутого елемента виробничого потенціалу. За розглянутими показниками оцінки ефективності використання елементів виробничого потенціалу підприємства можна вирішувати певні завдання. Однак при виготовленні будь-якого виробу одночасно й разом застосовуються знаряддя праці, енергетичні й інформаційні ресурси, жива праця, прийоми й методи організації праці й виробництва. Вони взаємозалежні між собою, але часто роблять різноспрямований вплив. Тому необхідна оцінка ефективності використовуваної сукупності виробничих ресурсів, що виявляє її інтегральні зусилля. Оцінювання ефективності використання виробничого потенціалу підприємств й об'єднань не тільки показує рівень віддачі суспільних ресурсів виробництва, а й створює основу для управління процесами їхнього формування. Однак досі цій стороні відтворення приділяється недостатньо уваги.

Отже, рівень ефективності використання виробничого потенціалу в цілому також може характеризувати кінцевий результат його функціонування, зміст якого було вже розглянуто. У такому випадку інтегральний показник віддачі виробничого потенціалу господарської системи буде визначатися відношенням:

(1.17),

де П - величина виробничого потенціалу підприємства (об? єднання);

В - кінцевий результат його функціонування.

Таким чином, вивчення ролі кожного з елементів виробничого потенціалу в процесах утворення кінцевого результату функціонування підприємства - важливий елемент стратегії управління внутрішньовиробничими можливостями.

1.3 Фактори формування та використання виробничого потенціалу підприємства

До основних зовнішніх факторів - факторів макросередовища - відносять економічні, політичні, соціокультурні, науково-технологічні, природно-кліматичні, демографічні тощо.

Економічні фактори. До них належать: рівень і темпи інфляції; зростання та спад виробництва; коливання курсу національної валюти щодо валют інших країн; оподаткування; умови одержання кредиту і відсоткова банківська ставка; рівень динаміки цін, розподіл прибутків і попит покупців; платоспроможність контрагентів тощо. Сьогодні вагомого значення набула глобалізація -- політико-економічний фактор, який робить сильних суб'єктів ринку ще сильнішими, а слабких -- ще слабшими і переводить конкурентну боротьбу на нові рівні. Для забезпечення сприятливих умов своєї діяльності підприємства та ровитку його виробничого потенціалу необхідно здійснювати постійний моніторинг економічної ситуації та оцінювати її зміни з точки зору можливих для наслідків.

Політичні фактори. Це політична стабільність у державі, регіональні політичні інтереси, міжнаціональні та міжконфесійні відносини тощо. Вплив політичних факторів особливо відчутний у нестабільному соціально-економічному і політичному середовищі (період трансформації економічних відносин). Нестабільна політична ситуація спричиняє відтік капіталу від галузей, що потребують значних довгострокових інвестицій, що, в свою чергу, негативно відображається на виробничогму потенціалі промислових підприємств.

Соціокультурні фактори. Формуються в межах конкретного суспільства і відображають погляди, цінності та норми поведінки людей, що впливають на прийняття ними управлінських рішень. Демографічні фактори. Це структура населення за віковими, національними, кваліфікаційними ознаками, рівнем освіти, доходів, споживацькими перевагами тощо, їх аналіз дає змогу визначити, чи достатній освітній та кваліфікаційний рівень населення регіону для позитивного сприйняття продукції чи послуг підприємства (це важливо, зокрема, для інтернет-проектів, деяких гуманітарних проектів тощо); як діяльність підприємства вплине на рівень зайнятості населення регіону.

Науково-технічні фактори. До них відносять відкриття, винаходи, що зумовлюють зміну уявлень про найкращий спосіб використання певного ресурсу, виготовлення продукції, задоволення потреб тощо. Динаміка технологічного прогресу у високо розвинутих країнах є просто фантастичною. Відбувається «виштовхування» одних поколінь техніки та технології іншими. Тому керівникам підприємств необхідно аналізувати можливий вплив загальносвітового науково-технічного середовища на створення і впровадження технологічних новацій, що значно підвищить величину виробничого потенціалу підприємства. Екологічні фактори. До цієї групи факторів впливу належать викиди у середовище забруднюючих та отруйних речовин; рівень фізичного (електромагнітного, радіаційного, теплового) впливу на середовище; надійність і соціально-екологічна безпека виробничих систем та великих технологічних утворень (гідротехнічних споруд, газо- і нафтопроводів, тунелів тощо); кількість і якість продукції, що виготовляється, її безпечність і утилізаційна (корисна) придатність; стан природного середовища, в якому перебуває підприємство (до і після реалізації запланованої стратегії розвитку), і розміри можливих незворотних негативних наслідків тощо. Крім того на формування виробничого потенціалу промислового підприємства впливає також характеристика продукції - чим складніша продукція й технологія її виготовлення, тим виникають більш різноманітніші зв'язки на підприємстві, що в свою чергу необхідно враховувати при розбудові системи управління, в тому числі виробничим потенціало. Тобто при формуванні виробничого потенціалу промислових підприємств чітко простежується взаємозв'язок технологічних та організаційних структур. «Організаційні структури управління є відображенням структур технологічних систем. Технологічні зв'язки первинні щодо організаційних. Технологічні процеси та їх системи будуються за своїми законами, а організація й управління виробництвом покликані забезпечити їх функціонування та розвиток. Отже, знаючи об'єктивні закономірності розвитку технологічних систем, можна створити оптимальну систему керування ними». Різноманістність чинників дає змогу їх класифікувати за певними ознаками. Схему класифікації чинників подано на рис. 1.4. У даній класифікації виділено чотири основні ознаки: джерела утворення, відношення до підприємства, природа чинника, об'єкт впливу. Так, до об'єктивно існуючих належать чинники, що діють незалежно від функціонування аналізованого підприємства й органів його управління: економічні закони суспільства і природних процесів, стан національного, регіонального ті світового ринків.

Суб'єктивно існуючі - чинники, які виникають в результаті дій, рішень керівників тощо.

Зовнішні чинники - чинники зовнішнього середовища: державна економіна політика, стан внутрішнього і зовнішнього ринку правової бази підриємницької діяльності, фінансово-кредитні системи держави.

Внутрішні чинники - чинники внутрішнього середовища підприємства: стан технологічного устаткування, економічна ситуація, стан виробничих потужностей, рівень кадрової політики.

Людські - чинники відповідності працівника займаній посаді за своїми психоінтелектуальними характеристиками, мотивованість поведінки.

99

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.4. Схема класифікації чинників, що впливають на формування та використання виробничого потенціалу підприємства

Інтелектуальні чинники - інноваційний рівень технічних і організаційних рішень, середньоосвітній рівень персоналу

Фінансові чинники - стан оборотних коштів, норма прибутку, заставна вартість підприємства тощо.

Чинники, що впливають на все підприємство - кон'юнктура світового ринку, внутрішнього ринку, державне управління.

Чинники, що впливають на окремі елементи підприємства - предмети праці, трудову ресурси, команда управління, фінанси підприємства, інноваційний потенціал підприємства.

Для характеристики ефективності використання виробничого потенціалу підприємств використовують оцінку впливу факторів, яка дає можливість моделювати господарську діяльність, здійснювати комплексний пошук внутрішньогосподарських резервів. Іноді ці фактори відносять до регульованих і нерегульованих.

Необхідно відзначити, що особливу роль у використанні виробничого потенціалу відіграють внутрішні чинники, які являють собою основні виробничі ресурси підприємства. Проте вміле і раціональне використання кожної одиниці ресурсу багато в чому залежить від внутрішньої виробничого середовища підприємства та рівня професійної підготовки кадрів.

Одним з основних факторів, що впливають на ефективність використання виробничого потенціалу підприємства є удосконалення мотивації праці, тобто створення матеріальних і нематеріальних заохочень, які сприяють поліпшенню продуктивності праці: премії за переробку, премії за якість виконання роботи, грамоти, похвала, визнанням кращим працівником року, а також створення корпоративної структури - виявлення власного стилю поведінки підприємства на ринку.

Другим чинником, що впливає на виробничий потенціал підприємства, є реорганізація управління підприємством. Цей фактор включає в себе принципи, яких має дотримуватися підприємство, для якісного і швидкого виконання поставленої задачі, а саме:

1) всі працівники повинні знати мету своєї роботи. Це означає що, людина швидше і якісніше виконує свою роботу, якщо він становить те, що від нього вимагають і для чого це потрібно;

2) організація виробництва повинна бути прозорою. У даному випадку це відкритість політики підприємства у виробничому процесі. Не повинно бути таємниць і недоговорок, тільки чіткі вказівки і поставлене завдання;

3) у підлеглого повинен бути тільки один керівник. При підпорядкуванні працівника тільки одному керівнику, працівник виконує тільки свої, потрібні тільки від нього обов'язки;

4) на кожній ділянці роботи повинні бути відповідальні особи, які приймають остаточне рішення у сфері своєї компетентності.

Ще одним важливим фактором, що впливає на виробничий потенціал підприємства, є рівень освіти виробничого персоналу і головною метою впливу на нього має стати необхідність максимізації продуктивних, специфічних навичок і знань кожного окремого працівника. При цьому необхідно пам'ятати про інформацію, яка грає величезну роль в організації виробництва. І якщо інформація, що передається від працівника до працівника, буде не достовірна, це може призвести до конфліктних ситуацій, які негативно позначаться на всьому виробництві.

В реальній практиці на більшості українських підприємств не приділяється належної уваги чинникам зовнішнього середовища, що значною мірою обумовлено недостатньою розробленістю теоретичних та методологічних основ організації її дослідження з урахуванням національної, регіональної та галузевої специфіки.

Динамізм та високий ступінь невизначеності чинників зовнішнього середовища значно ускладнюють процедури розробки та прийняття управлінських рішень щодо управління використанням виробничого потенціалу, тому запропонована схема класифікації дає змогу систематизувати всю різноманітність чинників, виходячи з особливостей їх впливу на формування та використання виробничого потенціалу підприємства.

1.4 Склад, структура та показники ефективного використання основних виробничих фондів

Основним змістом виробничого процесу - є виготовлення готової продукції. На підприємствах це досягається за рахунок поєднання і взаємодії двох головних факторів - засобів виробництва і трудових ресурсів. У ході виробничого процесу робітники підприємства за допомогою засобів виробництва впливають на предмети праці і перетворюють їх у різні види готової продукції.

Основні виробничі фонди - це та частина виробничих фондів підприємства, яка бере участь у процесі виробництва впродовж тривалого часу, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлений продукт поступово, по частинах, у міру їх використання.

Основні виробничі фонди підприємств здійснюють господарський кругообіг, який складається з таких стадій: зношення основних фондів, амортизація, накопичення коштів для повного відновлення основних фондів, їх заміна шляхом здійснення капітальних вкладень.

Поряд з виробничими існують також невиробничі основні фонди. До них відносяться фонди невиробничої сфери підприємства - житлові будинки, дитячі і спортивні заклади, інші об'єкти культурно-побутового обслуговування трудящих, які знаходяться на балансі підприємства. Вони, на відміну від виробничих фондів прямо не беруть участь в процесі виробництва і не переносять свої вартості на кінцевий продукт, тому що ними він не виробляється, їх вартість зникає у сфері споживання.

Співвідношення різних груп основних фондів у їх загальній вартості являє собою виробничу структуру основних фондів. Серед них виділяють активну і пасивну частини. До першої відносяться устаткування й машини, що характеризує виробничі можливості підприємства, до другої - будівлі, споруди, трубопроводи тощо. Чим більша питома вага активної частини основних виробничих фондів, тим прогресивнішою є їх структура, тим більше випуск продукції. Збільшення питомої ваги активної частини виробничих фондів зумовлюється розгортанням НТР, постійним впровадженням досягнень науки у виробництво.

Найважливішими факторами, що впливають на структуру основних виробничих фондів, є: характер продукції, рівень автоматизації і механізації виробництва, рівень спеціалізації і кооперування, природно-кліматичні умови розміщення підприємства.

Облік і планування основних фондів здійснюється в натуральній і вартісній формах. При оцінці основних фондів у натуральній формі визначається кількість одиниць обладнання, його потужність, площа, яку воно займає, та інші кількісні показники. Ці дані використовуються для визначення виробничої потужності, розробці балансів обладнання, планування виробничої програми. Для цього на підприємствах ведеться інвентаризація і паспортизація обладнання, облік його вибуття і прибуття.

Грошова або вартісна форма оцінки основних фондів необхідна для планування розширеного відтворення основних фондів, визначення розмірів амортизації, калькулювання собівартості продукції, обсягу приватизації. Основними видами вартісної оцінки основних фондів, пов'язаними з тривалістю їх участі в виробничому процесі, зношуванням і змінами умов відтворення, є такі:

за початковою балансовою вартістю;

за відтворювальною вартістю;

за залишковою вартістю;

за ліквідаційною вартістю.

Початкова балансова вартість основних фондів - це їх вартість на момент встановлення (включає ціну обладнання, транспортні витрати на його доставку і витрати на установку і монтаж). Відтворювальна вартість - це витрати на виробництво основних фондів у сучасних умовах. Як правило, вона визначається під час переоцінки основних фондів. Залишкова вартість визначається як різниця між початковою (або відтворювальною) вартістю основних фондів і сумою їх зношення.

Розподіляють два основних види зношування (поступової втрати вартості) основних фондів:

фізичне;

моральне (нормальне старіння).

Фізичне зношення - це поступова втрата основними фондами своїх технічних властивостей і характеристик (тобто первісної споживацької вартості), яка здійснюється не тільки в процесі їх функціонування, але й при бездіяльності. Зміст поняття «моральне зношення» як економічної категорії полягає в зменшенні вартості основних фондів у результаті появи нових видів машин, обладнання, устаткування, які відрізняються більшою продуктивністю і нижчою ціною.

Кошти на відшкодування основних фондів накопичуються підприємствами у вигляді амортизаційних відшкодувань.

Амортизація - це процес поступового перенесення вартості основних фондів, у міру їх зношення, на продукцію, що виготовляється, визначення зношування у вартісній формі і накопичення фінансових ресурсів з метою майбутнього відшкодування основних фондів.

Норма амортизації визначається як відношення річної суми амортизаційних відшкодувань до початкової вартості основних фондів. Обчислена в відсотках норма амортизації показує, яку частку своєї балансової вартості щорічно переносять засоби праці на новостворену продукцію.

Оцінити рівень використання основних виробничих фондів на підприємстві можливо за допомогою відповідних показників, які найчастіше об'єднують у три такі групи:

показники екстенсивного використання основних виробничих фондів (відображають використання фондів протягом часу);

показники інтенсивного використання основних виробничих фондів (відображають рівень використання фондів по потужності або продуктивності);

узагальнюючі інтегральні показники використання основних фондів (враховують сукупний вплив усіх факторів - екстенсивних й інтенсивних).

Перша група - показники екстенсивного використання виробничих основних фондів:

а) Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання

, (1.18),

де - фактичний час роботи обладнання, год.;

- нормативний час роботи обладнання (визначається відповідно до режиму роботи підприємства, з урахуванням часу, необхідного для планово-попереджувального ремонту).

б) Коефіцієнт змінності роботи обладнання (Кзм):

, (1.19),

де - загальна кількість верстато-змін, відпрацьованих обладнанням даного виду впродовж робочого дня;

- кількість верстатів, які працюють в найбільшу зміну.

Розрахунок даного коефіцієнта дає змогу визначити, скільки змін в середньому щорічно працює кожна одиниця встановленого обладнання.

Підвищення коефіцієнта змінності роботи обладнання дозволяє значно збільшити випуск продукції, не вимагаючи додаткового фізичного нарощування його кількості і додаткових витрат фінансових ресурсів.

Друга група - показники інтенсивного використання основних виробничих фондів.

До даної групи відноситься один показник - коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (Ків). Він відображає рівень використання активної частини основних виробничих фондів по потужності або продуктивності:

(1.20),

де - продуктивність обладнання в одиницю часу;

Пн - продуктивність обладнання нормативна (за паспортними даними).

Третя група - узагальнюючі інтегральні показники використання основних фондів:

а) Коефіцієнт інтегрального використання обладнання()

(1.21),

де - коефіцієнт екстенсивного використання обладнання;

- коефіцієнт інтенсивного використання обладнання. Практичне значення використання даного показника полягає в змісті його складових, котрі дозволяють одночасно оцінити ефективність використання обладнання з точки зору як часу (Кскст), так і продуктивності (Ків).

б) Фондовіддача (). Даний показник є основним для узагальнюючої оцінки ефективності використання основних виробничих фондів.

Економічний зміст фондовіддачі міститься в тому, що він побудований на принципі співвиміру виробленої продукції (у вартісному значенні) із сукупною вартісною оцінкою використаних для її виробництва основних фондів:

(1.22),

де Q - обсяг продукції (товарної, валової, чистої) підприємства за рік, грн.;

Sср - середньорічна вартість основних фондів, грн.

Зазначимо, що даний показник показує, скільки продукції (у вартісному визначенні) віддає нам одна гривня (1000 грн., 10000 грн.), вкладена в основні фонди.

Фондовіддача є одним із найважливіших показників, що характеризує ефективність виробничої діяльності підприємства. Підвищення фондовіддачі - це головне стратегічне завдання будь-якого підприємства.

в) Фондомісткість продукції (Фм). Цей показник визначає частку вартості основних фондів, які припадають на кожну гривню виробленої продукції. Фондомісткість продукції є показником, оберненим фондовіддачі, який розраховується за формулою:

(1.23),

де - середньорічна вартість основних фондів, грн.;

Q - обсяг продукції підприємства за рік, грн.

г) Показник фондоозброєності (Фо) працюючих також визначає ефективність роботи підприємства. Від рівня озброєності робітників засобами праці залежать рівні фондовіддачі і фондомісткості. Фондоозброєність визначається за формулою:

(1.24),

де N - кількість працюючих, осіб.

Зазначимо, що взаємозалежність між показниками фондовіддачі, фондоозброєністю і продуктивністю праці описується формулою:

(1.25),

де Фвід - фондовіддача;

Пп - продуктивність праці.

Підвищення показника фондоозброєності свідчить про рівень технічної озброєності підприємства, визначає продуктивність праці і показує можливості для подальшого нарощування виробничого потенціалу підприємства.

1.5 Склад, структура та показники ефективного використання оборотних засобів

До оборотних засобів промислового підприємства відноситься частина виробничих фондів, яка повністю споживається в кожному виробничому циклі і повністю переносить свою вартість на продукт праці.

Оборотні кошти підприємств являють собою сукупність коштів, авансованих на створення оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Основне їхнє призначення полягає в забезпеченні безперервності і ритмічності процесу виробництва і реалізації продукції.

Оборотні виробничі фонди складаються з предметів праці (сировина, основні матеріали і напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо, тара і запасні частини), засобів праці (малоцінні предмети й інструменти) незавершеного виробництва і витрат майбутніх періодів. Оборотні виробничі фонди мають найбільшу питому вагу в складі всіх оборотних коштів промисловості (понад 70%).

Засоби підприємств, вкладені в запаси готової продукції, товари, відвантажені, але неоплачені, а також засоби в розрахунках і грошові кошти в касі і на рахунках у банку складають фонди обігу.

Оборотні виробничі фонди вступають у виробництво в натуральній формі. У процесі виготовлення продукції вони цілком споживаються і переносять свою вартість на вартість створюваного продукту. По закінченні виробничого циклу і виготовленні готової продукції вартість спожитих оборотних фондів відшкодовується у виручці від реалізації продукції підприємства. Це створює можливість систематичного повторення процесу виробництва, що здійснюється шляхом безперервного кругообігу засобів підприємства.

Оборотні фонди складаються з трьох частин:

виробничі запаси;

незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення;

витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси - це предмети праці, які ще не залучені у виробничий процес і знаходяться на складах підприємства у вигляді запасів.

Незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення - це продукція, яка ще не пройшла всіх стадій обробки.

Витрати майбутніх періодів - це не речові елементи оборотних фондів, що включають витрати на підготовку та освоєння нової продукції, що мають місце в даний період, але будуть погашені в майбутньому.

Співвідношення між окремими елементами оборотних фондів в процентах або їх складовими частинами називається структурою оборотних фондів.

З іншого боку можна визначити оборотні засоби як сукупність оборотних фондів, що використовуються для фінансування поточної господарської діяльності підприємства і виражені у грошовій формі.

Незважаючи на те що у процесі відтворення оборотні засоби належать сфері безпосереднього виробництва й обігу, за джерелами фінансування вони діляться на власні і позичені. Власні необхідні для задоволення потреб підприємства у виробничих запасах, напівфабрикатах власного використання, в залишках готової продукції, незавершеному будівництві, а також у засобах для витрат майбутніх періодів. Позичені - це кредити банку для задоволення тимчасових потреб, а також засоби, що тимчасово знаходяться в обороті підприємств до завершення розрахунків із державним бюджетом, постачальниками сировини, комплектуючих виробів та іншими кредиторами. Власні оборотні засоби поповнюються здебільшого за рахунок прибутку. Власні оборотні кошти покликані забезпечувати утворення постійних мінімальних виробничих запасів (сировини, матеріалів, палива і т. д.), заділів незавершеного виробництва, вкладень у витрати майбутніх періодів і залишків готової продукції, необхідних для нормальної і безперебійної роботи підприємства. Загальна сума цих мінімальних запасів складає норматив власних оборотних коштів, що визначається або уточнюється щорічно при розробці фінансового плану. Власні оборотні кошти беруть участь у кругообігу засобів тільки того підприємства, за яким вони закріплені, у той час як позикові засоби можуть брати участь у кругообігу засобів багатьох підприємств залежно від їхніх потреб. Власні оборотні кошти постійно закріплені за підприємствами в їхньому статутному фонді і підприємства мають право самостійно їх розміщувати, планувати і використовувати. Оборотні засоби діляться на нормовані і ненормовані. Нормовані складаються із запасів товарно-матеріальних цінностей, зокрема незавершеного будівництва, готової продукції тощо. Ненормовані складаються з відвантаженої продукції, засобів у розрахунках і грошових коштів. Нормовані оборотні кошти - це грошові кошти, необхідні для створення мінімального запасу товарно-матеріальних цінностей і забезпечення безперебійності процесу виробництва і реалізації продукції. Вони складаються з виробничих запасів (сировина, матеріали, паливо, тара, малоцінні предмети, запасні частини для ремонту), незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів і готової продукції. Нормовані оборотні кошти складають основну частину оборотних коштів підприємства.

Елементи оборотних коштів, які покликані обслуговувати реалізацію продукції, не нормуються. До ненормованих оборотних коштів відносяться:

...

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены