Економічна криза в Україні 1990-1999 рр.: причини, наслідки та шляхи подолання

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Кременчуцький льотний коледж

Національного авіаційного університету

Циклова комісія загальноекономічних дисциплін

Курсова робота

з дисципліни "Політична економія"

на тему: "Економічна криза в Україні 1990-1999 рр.: причини, наслідки та шляхи подолання"

студентки І курсу,

групи БО-23, спеціальності 5.03050901

"Бухгалтерський облік"

відділення "Економічних спеціальностей"

Віданової Н.О.

Керівник: викл. Старчик Н.В.

Кременчук 2009 р.

Зміст:

Вступ

1. Загальна характеристика кризових явищ

2. Економічна, політична та соціальна криза 90-их років в Україні

3. Сучасна економічна криза в Україні та світі

Висновки

Список літератури

Вступ

Основна властивість світу, у якому економічна теорія почуває себе затишно, - це рівновага і стабільність. Рівновага не знає різких зрушень, колізій старого і нового. Стабільність відбиває процвітання, спокій, стійкість, упевненість. Будь-яка система прагне до стабільного стану і хоче уникнути хаосу. Однак закони діалектики говорять про зворотне становище. Стабільність не може існувати сама по собі, без хаосу, без кризи. Стабільний стан і криза виступають постійними антагонізмами в розвитку будь-якої системи. Історично склалося так, що розвиток людства був пов'язаний з постійною боротьбою з незгодами - епідеміями, війнами, втратами. У людині, уже на генетичному рівні, закладене прагнення уникати неприємностей, що асоціюються з кризою.

У сучасній літературі ще не встановилося загальновизнаного уявлення про кризи в розвитку соціально-економічної системи. Існувала точка зору, що кризи є характерною рисою капіталістичного способу виробництва і повинні бути відсутні при соціалістичному ладі. У минулому існували навіть такі теоретичні положення, що при соціалізмі немає криз, є тільки "труднощі росту". Багато років у нашій країні саме це поняття було швидше ідеологічним, ніж реальним фактором розробки економічної політики розвитку виробництва. Дійсно, з появою проблем на соціалістичних підприємствах труднощі, що виникали, "гасилися" вищими органами. Держава, втручаючись в економіку того чи іншого підприємства, не допускала та й не могла допустити банкрутства. Не існувало навіть такого економічного поняття, як "банкрутство". Криза, при широкому на неї погляді, так само потрібна системі, що розвивається, як і стабільний стан. Кризу треба розглядати як переломний момент у розвитку системи, що дає простір новому витку економічних змін. Криза змінює тенденції життєдіяльності системи, тобто порушує її стійкість, радикально її оновлює. Тому очисна сила кризи потрібна системі не менше, ніж спокійне безтурботне життя. Це дві сторони однієї медалі, одне не може існувати без іншого, це свого роду закон єдності і боротьби протилежностей. Без боротьби - немає розвитку.

Досвід економічної кризи 1990-1999 років нам потрібний сьогодні-в період світової економічної кризи, яка розгорнулася в 2008 році. Як фінансова. Тому тема курсової роботи дуже актуальна для України. Мета курсової роботи-з'ясувати причини економічної кризи 1990-1999 років, антикризову політику держави.

1. Загальна характеристика кризових явищ

Поняття "криза" найтісніше пов'язане із поняттям "ризик", що тією чи іншою мірою впливає на методологію розробки будь-якого управлінського рішення. Виключте з нього чекання кризи -- і пропаде гострота сприйняття ризику, стануть несподіваними і від цього ще більш важкими не тільки кризові ситуації, а й цілком звичайні помилки. Можна на проблему кризи глянути й в іншому ракурсі. Соціально-економічна система в будь-якому вигляді і будь-якій формі, чи то суспільна формація, чи то фірма або підприємство, має дві тенденції свого існування: функціонування і розвиток. Функціонування - це підтримка життєдіяльності, збереження функцій, що визначають цілісність системи, якісну визначеність, сутнісні характеристики. Розвиток - це придбання нової якості, що зміцнює життєдіяльність в умовах середовища, що змінюється. Функціонування і розвиток найтіснішим чином пов'язані між собою[8, с.255]. Вони відбивають діалектичну єдність основних тенденцій соціально-економічної системи. Цей зв'язок можна бачити в її характеристиках і показниках (рис. 1.1).

Рис. 1.1

Наприклад, функціонування соціально-економічної системи характеризує обов'язкова наявність предмета праці, засобів праці і людини, що здійснює трудову діяльність. При цьому функціонування соціально-економічної системи можливе лише при визначеній відповідності таких ознак: засоби праці можуть змінювати її предмет; людина повинна володіти засобами праці; результат повинен відповідати інтересам і потребам людини. Усе це необхідні умови функціонування підприємства в сучасному економічному просторі. Розвиток характеризує зміни в предметі, засобах праці й у людині. Критерієм цих змін є поява нової якості, що зміцнює стабільність і гармонійність функціонування соціально-економічної системи, чи нові умови, створені принципово для цього. Фактами розвитку є підвищення продуктивності праці, зміна її характеру, виникнення нової технології, посилення мотивації діяльності[3, с. 451]. При цьому, звичайно, змінюються й умови функціонування соціально-економічної системи. Зв'язок функціонування і розвитку має діалектичний характер, що й відбиває можливість і закономірність настання та розв'язання криз. Функціонування стримує розвиток і в той же час є його живильним середовищем, розвиток руйнує багато процесів функціонування, але створює умови для його більш стійкого здійснення. Таким чином, виникає циклічна тенденція розвитку, що відбиває періодичне настання криз. Кризи не обов'язково є руйнівними, вони можуть протікати з визначеним ступенем гостроти, але їхнє настання викликається не тільки суб'єктивними, а й об'єктивними причинами, самою природою соціально-економічної системи. Кризи відбивають не тільки протиріччя функціонування і розвитку, але можуть виникати й у самих процесах функціонування. Це можуть бути, наприклад, протиріччя між рівнем техніки і кваліфікацією персоналу, між технологіями й умовами їх використання (приміщення, кліматичне середовище, технологічна культура й ін.). Криза - це крайнє загострення протиріч у соціально-економічній системі (організації), що загрожує її життєстійкості у навколишньому середовищі. Причини криз, що виникають на підприємствах, можуть бути різними[11, с. 310]. Вони поділяються на об'єктивні, пов'язані з циклічними потребами модернізації і реструктуризації підприємств, а також з несприятливими впливами зовнішнього середовища організацій, і суб'єктивні (рис. 1.2), що відбивають помилки і волюнтаризм в управлінні. Причини криз можуть носити також природний характер, що відбивають явища клімату, землетрусу, повені й інших катаклізмів природного походження. А можуть носити техногенний відбиток, пов'язаний з діяльністю людини.

Рис. 1.2. Причини економічних криз

Причини кризи можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Перші пов'язані з тенденціями і стратегією макроекономічного розвитку чи навіть розвитку світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні. Другі -- з ризикованою стратегією маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками в організації виробництва, недосконалістю управління, інноваційною й інвестиційною політикою.

Якщо кризу розуміти саме таким чином, то можна констатувати ту обставину, що небезпека кризи існує завжди і її необхідно передбачати і прогнозувати. У розумінні кризи велике значення мають не тільки її причини, а й різноманітні наслідки: можливе відновлення організації чи її руйнування, оздоровлення чи виникнення нової кризи. Вихід із кризи не завжди пов'язаний з позитивними наслідками. Не можна виключати перехід у стан нової кризи, навіть ще більш глибокої і тривалої. Кризи можуть виникати як ланцюгова реакція. Існує можливість і консервації кризових ситуацій на досить тривалий час. Це може пояснюватися певними політичними причинами. Взагалі наслідки кризи найтісніше пов'язані з двома факторами: її причинами і можливістю управління процесами кризового розвитку.

Наслідки кризи можуть призвести до різких змін чи м'якого тривалого і послідовного виходу. Післякризові зміни в розвитку економіці бувають довгостроковими і короткостроковими, якісними і кількісними, оборотними і необоротними. Причому вони можуть носити як позитивний, так і негативний характер як для самої економіки, так і для навколишніх (соціум, екологія і т.д.). Тому антикризовому управлінню необхідно вкрай відповідально підходити до прийняття рішень антикризового характеру.

Різні наслідки кризи визначаються не тільки її характером, але й антикризовим управлінням, що може чи пом'якшувати кризу, чи загострювати її. Можливості управління в цьому відношенні залежать від мети, професіоналізму, мистецтва управління, характеру мотивації, розуміння причин і наслідків, відповідальності (рис. 1.3).

Рис. 1.3.

Існують загальні і локальні кризи. Загальні кризи охоплюють соціально-економічну систему, локальні -- тільки частину її. Це поділ криз за масштабами прояву. Звичайно, він носить умовний характер. У конкретному аналізі кризових ситуацій необхідно враховувати межі соціально-економічної системи, її структуру і середовище функціонування.

За проблематикою можна виділити макро- і мікрокризи. Макрокризі властиві досить великі обсяги і масштаби проблематики. Мікрокриза охоплює тільки окрему проблему чи групу проблем[8. с. 433].

Особливістю кризи є те, що вона, будучи навіть локальною чи мікрокризою, як ланцюгова реакція може поширюватися на всю систему чи всю проблематику розвитку, тому що в системі існує органічна взаємодія всіх елементів, і проблеми не зважуються окремо. За структурою відносин у соціально-економічній системі і диференціацією проблематики її розвитку можна виділити окремі групи економічних, соціальних, організаційних, психологічних, технологічних криз.

Економічні кризи відбивають гострі протиріччя в економіці країни чи економічному стані окремого підприємства, фірми. Це кризи виробництва і реалізації товару, взаємин економічних агентів, кризи неплатежів, втрати конкурентних переваг, банкрутства й ін.

У групі економічних криз окремо можна виділити фінансові кризи. Вони характеризують протиріччя в стані фінансової системи чи фінансових можливостях фірми. Це кризи грошового вираження економічних процесів.

Соціальні кризи виникають при загостренні протиріч або зіткненні інтересів різних соціальних груп чи утворень: працівників і роботодавців, профспілок і підприємців, працівників різних професій, персоналу і менеджерів та ін. Часто соціальні кризи є ніби продовженням і доповненням криз економічних, хоча можуть виникати і самі по собі, наприклад, з приводу стилю управління, невдоволення умовами праці, відношення до екологічних проблем, з патріотичних почуттів.

Особливе становище в групі соціальних криз займає політична криза. Це - криза в політичному устрої суспільства, криза влади, криза реалізації інтересів різних соціальних груп, класів, в управлінні суспільством. Політичні кризи, як правило, торкаються всіх сторін розвитку суспільства і переходять у кризи економічні.

Організаційні кризи виявляються як кризи поділу й інтеграції діяльності, розподілу функцій, регламентації діяльності окремих підрозділів, як відділення адміністративних одиниць, регіонів, філій чи дочірніх фірм. В організаційному устрої будь-якої соціально-економічної системи можуть загострюватися організаційні відносини. Це виявляється в ділових конфліктах, у виникненні плутанини, безвідповідальності, складності контролю й ін., що буває при надмірному чи швидкому рості соціально-економічної системи, зміні умов її функціонування і розвитку, помилках при частковій реконструкції організації чи організаційній перестраховці, що породжує бюрократичні тенденції. Організаційна криза виявляється часто як параліч організаційної діяльності. Однією з його форм є її непомірна бюрократизація[5, с. 261]. Психологічні кризи також часті в сучасних умовах соціально-економічного розвитку. Це кризи психологічного стану людини. Вони виявляються у вигляді стресу, що набуває масового характеру, у виникненні почуття невпевненості, паніки, страху за майбутнє, незадоволеності роботою, правовою захищеністю і соціальним станом. Це кризи в соціально-психологічному кліматі суспільства, колективу чи окремої групи.

Технологічна криза виникає як криза нових технологічних ідей в умовах явно вираженої потреби в нових технологіях. Це може бути криза технологічної несумісності виробів чи криза відторгнення нових технологічних рішень. У більш узагальненому плані такі кризи можуть виглядати кризами науково-технічного прогресу -- загострення протиріч між його тенденціями, можливостями, наслідками. Наприклад, у даний час переживає явну кризу ідея мирного використання атомної енергії, будівництва атомних електростанцій і кораблів.

За безпосередніми причинами виникнення кризи розділяються на природні, суспільні, екологічні. Перші викликані природними умовами життя і діяльності людини. До причин таких криз належать землетруси, урагани, пожежі, кліматичні зміни, повені. Усе це не може не відбиватися на економіці, психології людини, соціальних і політичних процесах. При визначених масштабах такі явища природи народжують кризи.

Причиною кризи можуть бути і суспільні відносини у всіх видах їх прояву. У сучасних умовах велике значення має розуміння і розпізнавання криз взаємин людини з природою -- екологічних. Це кризи, що виникають при зміні природних умов, викликаних діяльністю людини, -- виснаження ресурсів, забруднення навколишнього середовища, виникнення небезпечних технологій, нехтування вимогами законів природної рівноваги.

Кризи також можуть бути передбачуваними {закономірними) і несподіваними {випадковими). Передбачувані кризи настають як етап розвитку, вони можуть прогнозуватися і викликаються об'єктивними причинами нагромадження факторів, пов'язаними з виникненням кризи можуть бути потреби реструктуризації виробництва, зміна структури інтересів під впливом науково-технічного прогресу.

Несподівані кризи часто бувають результатом чи грубих помилок в управлінні, чи яких-небудь природних явищ, чи економічної залежності, що сприяє розширенню і поширенню локальних криз.

Існують також кризи явні і латентні (приховані). Перші протікають помітно і легко виявляються. Другі є прихованими, протікають відносно непомітно і тому найбільш небезпечні.

Кризи бувають глибокими і легкими. Глибокі, гострі кризи часто ведуть до руйнування різних структур соціально-економічної системи. Вони протікають складно і нерівномірно, часто акумулюють безліч протиріч, зав'язують їх у заплутаний клубок. Легкі, м'які кризи протікають більш послідовно і безболісно. їх можна передбачати, ними легше управляти. Уся сукупність можливих криз поділяється також на групи криз затяжних і короткочасних. Фактор часу в кризових ситуаціях відіграє важливу роль. Затяжні кризи, як правило, проходять болісно і складно. Вони часто с наслідком невміння управляти кризовими ситуаціями, нерозумінням суті і характеру кризи, її причин і можливих наслідків.

Подолання криз -- керований процес. Про це свідчать багато криз, що відбувалися в історії розвитку людства, виробництва й економіки. Успіх управління залежить від своєчасного розпізнавання кризи, симптомів її настання. Ознаки кризи диференціюються, насамперед, за їх типологічною приналежністю. Такими ознаками можуть бути: масштаби, проблематика, гострота, галузь розвитку, причини, можливі наслідки і фаза прояву кризи (рис. 1.4).

Антикризове управління -- це управління, яке спрямовано на передбачення небезпеки кризи, аналіз її симптомів і усунення загроз появи кризових ситуацій, а в разі їх появи -- аналіз і прийняття швидких заходів ліквідаційного характеру з найменшими втратами та негативними наслідками.

2. Економічна, політична та соціальна криза 90-их років в Україні

Фінансова криза в Україні пов'язана з руйнівними інфляційними процесами, викликаними деформацією національної системи грошового й кредитного обігу. Найбільших темпів інфляція набула в 1992 році, коли вона становила 1440%, у 1993 році -- 6288%, у 1994 році -- 850%. Після грошової реформи у 1996 році вдавалося підтримувати стабільність національної грошової одиниці, однак дорогою ціною завдяки великій заборгованості з виплати з бюджету заробітної плати населенню, зменшенню різних видів допомоги і пенсій, а також у зв'язку зі зростанням заборгованості бюджетних установ за розрахунками за електроенергію та інші види послуг, завдяки постійному зростанню зовнішнього й внутрішнього державних боргів і витрат на його обслуговування. Адже саме це закладає підвалини щодо майбутніх кризових явищ у сфері фінансів. Фінансова криза пов'язана також із штучним звуженням місткості внутрішнього ринку з огляду на безпідставне обмеження доходів більшості юридичних і фізичних осіб. Це трапилося внаслідок випереджаючих темпів спаду національного товаровиробництва, слабких імпортних можливостей, недосконалості державної політики регулювання ринкової рівноваги й діяльності банківської, кредитної та фінансової систем. Звідси -- криза платоспроможності, яка набула загрозливої для фінансової системи держави сили. Фінансова криза проявляється у зростанні бюджетного дефіциту. Так, якщо в 1991 році він становив близько 12 відсотків від загальної суми видатків державного бюджету, то в 1993 році -- 27,4 відсотка, в 1994 році -- 24,0 відсотка, в 1995 році -- 23,2 відсотка, в 1996 році -- 16,8 відсотка, в 1997 році -- 27,3 відсотка, в 1998 році -- 11,2 відсотка. Що стосується глибинних причин бюджетного дефіциту, то такими є спад виробництва й зростання витрат на виготовлення продукції, а також незважена політика бюджетних витрат щодо доходів бюджету. Що стосується конкретних особливостей розвитку економіки, які зумовлюють дефіцит бюджету, то можна виокремити: структурний дисбаланс народного господарства; збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержують дотації; неефективний механізм оподаткування суб'єктів господарювання; великомасштабний оборот тіньового капіталу, необґрунтовано великі соціальні програми й значні державні непродуктивні витрати; приписки, крадіжки, втрата виробленої продукції. Під час фінансової кризи в Україні поширюються такі методи фінансування державних витрат, як грошова емісія й державні позики, а тому постійний дефіцит державного бюджету спричиняє збільшення державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього, а також процентів за ним. У 1999 році обсяг Державного боргу становив понад 50 відсотків від обсягів валового внутрішнього продукту. Зростання державної заборгованості створює напруження на ринку позичкових капіталів, зменшує можливості їх використання для фінансування народного господарства, уповільнює темпи розвитку економіки. Фінансова криза в Україні призводить до різкого зниження життєвого рівня населення. Нині він порівняно з 1991 роком зменшився в 6 разів. Фінансова криза впливає й на процеси соціального розшарування у суспільстві, призводить до зубожіння більшості населення, яке має низький рівень доходів. Отже, фінансова криза в Україні характеризується насамперед ослабленням (а часто й розривом) узгоджених зв'язків між найважливішими елементами фінансової системи держави, хронічною незбалансованістю бюджетних доходів і видатків, лавиноподібним зростанням державної заборгованості, нераціональною структурою бюджетних витрат, неоптимальним рівнем податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів. Основними напрямками подолання фінансової кризи може бути зокрема: запровадження жорсткого режиму економії щодо витрачання бюджетних коштів, передусім на управління, оборону, фінансування збиткових і низькорентабельних виробництв, різні види дотацій; визначення доцільності фінансування деяких соціальних витрат; зменшення обсягів фінансових запозичень для покриття дефіциту державного бюджету; вдосконалення інструментів залучення до інвестиційної сфери особистих накопичень населення; забезпечення фінансової підтримки малого бізнесу й посилення відповідальності суб'єктів господарювання за дотримання вимог податкового законодавства; оптимізація рівня податкових вилучень до бюджету.

1991 р.- І половина 1994 р.

Безсистемне утворення і нагромадження боргу. Залучалися прямі кредити НБУ, надавались урядові гарантії щодо іноземних кредитів українським підприємствам урегульовувалися боргові взаємовідносини з Російською Федерацією На початок 1994 р. державний борг України становив 4,8 млрд. дол. (у тому числі зовнішній -- 75 %).

ІІ половина 1994 р. -- І половина 1997.

Поряд з продовженням боргової політики попередніх років, активізувалися зв'язки з міжнародними фінансовими організаціями. За цей період зовнішній борг зріс на 56 %.Починаючи з 1995 р. внутрішній борг формується переважно шляхом розміщення облігацій внутрішньої державної позики.

З ІІ половини 1997На 1 січня 2000 загальна сума державного боргу становила 15,2 млрд. дол., у тому числі зовнішній -- 12,4 млрд. дол. і внутрішній -- 2,8 млрд. дол.

На кінець липня 2009 сукупний державний (прямий) і гарантований державою борг України становить 33,262 млрд. дол. (у гривневому еквіваленті -- 256,05 млрд. грн)[1]З початку 2009 держборг у валютному вираженні збільшився на 35,2 %, або на 8,663 млрд. дол. Сукупний державний борг України за 2008 рік збільшився на 40 %, або на 7,03 млрд. дол. [16]

Динаміка державного боргу України(таблиця 2.1)

Розмір державного боргу, млн. грн(таблиця 2.2)

економічна криза інфляційна

Як свідчать дані таблиці, у 1992--1994 рр. офіційно визнавався рівень безробіття (частка безробітних від загальної кількості економічно-активного населення) набагато менший від природного. Згодом ці показники, хоча й були вищими, але, за твердженнями багатьох учених, значно відхилялись від існуючих. Відхилення офіційних даних від фактичних спричинене особливостями використовуваної методики розрахунку кількості безробітних, а також існуванням значного прихованого безробіття. Застосування під час розрахунку рівня безробіття методології Міжнародної організації праці (МОП) і використання вибіркових опитувань населення дає інші показники. Вони відображені у табл.2.3.

Таблиця 2.3

Показники рівня безробіття в Україні (за результатами вибіркових опитувань)

Порівняння даних таблиць свідчить, що показники рівня безробіття за результатами вибіркових опитувань із застосуванням методології МОП у 1995--2003 рр. у середньому в 2--3 рази перевищували дані офіційної статистики. У той час безробіття існувало одночасно у формі фрикційного, структурного і циклічного. У майбутньому прогнозують прискорене зростання структурного безробіття на тлі збільшення як офіційного безробіття, так і безробіття, розрахованого за методологією МОП. Зростання структурного безробіття зумовлене невідповідністю між існуючою структурою пропозиції на ринку робочої сили, діючою системою освіти та структурою попиту на робочу силу сучасних інвесторів. [15, с. 256]

. У період найбільшого скорочення абсолютних обсягів виробництва (1992--1993) в Україні спостерігалась гіперінфляція (середньомісячний темп зростання цін перевищував 50 %), яка пізніше переросла у галопуючу інфляцію (середньомісячний темп зростання цін становив 10--50 %). Дані про річний відсоток зміни ІСЦ відображено у табл. 2.4

Таблиця 2.4Річний відсоток зміни ІСЦ

Як свідчать дані, пік інфляційного зростання цін в Україні припав на 1993 р., коли річний темп інфляції перевищив 10 000 %. Інфляція тоді була одночасно інфляцією попиту та інфляцією витрат. Причиною її був надмірний попит, оскільки у 1992 р. дефіцит бюджету становив 12,2 % ВВП, а в 1993 р. -- 6,5 %. Як відомо, граничним є дефіцит в обсязі 3 % ВВП. Інфляція витрат виявлялася у тому, що обсяг реального ВВП лише за 1993 р. скоротився майже на 18 %.

У 1995--2000 рр. зі вступом економіки у затяжну депресію, інфляція набула значень галопуючої, а її найменші показники припадали на 1997 р. Зміна цін 2000 р. засвідчила, що тенденція деякої стабілізації цін у попередні роки не була стійкою. За оцінками спеціалістів, про інфляційними чинниками в цей період були зростання витрат на обслуговування зовнішнього державного боргу і відповідне збільшення грошової маси в обігу, відсутність конкурентного середовища і монополістичне становище багатьох виробників стратегічної продукції (наприклад зерна). Нестійка зовнішньоекономічна позиція. Як відомо, зовнішньоекономічна позиція країни втілює основні параметри зв'язку національної економіки зі світом. Вона охоплює сальдо торгового балансу, сальдо рахунку поточних операцій та іноземних інвестицій, обсяг резервних активів і зовнішнього боргу (табл.2.5).

Таблиця 2.5Основні характеристики зовнішньо-економічної позиції України

Зафіксовані у таблиці дані свідчать, що до 1998 р. сальдо балансу товарів і послуг мало від'ємне значення, тобто Україна більше імпортувала, ніж експортувала. Узагальнюючим показником економічної ситуації в Україні впродовж 90-х років XX ст. є динаміка реального ВВП, відображена у табл. 2.6

Показники реального ВВП в Україні

Дані таблиці, зображені на графіку (Таблиця 2.7), свідчать, що у 1992--1994 рр. спостерігався глибокий економічний спад, який проявився майже у дворазовому скороченні обсягів реального ВВП. У 1999 р. він сягнув найнижчої точки, а в 2000 р. розпочався перехід до позитивних приростів ВВП. Економічне зростання, що почалося у 2000 р., зумовлене передусім значним збільшенням експорту, 42 % якого становить продукція металургійної галузі.

Кризовий спад у 90-ті роки XX ст. в Україні був не циклічним ,оскільки він не був частиною циклу економічної кон'юнктури. Така ситуація спричинена зміною економічної та політичної структури суспільства, а саме переходом від економіки соціалістичного типу до ринкової. Тому за причиною виникнення його трактують як структурний спад, або як структурну кризу[1, с. 451].

Змінився він затяжною економічною депресією, яка тривала упродовж п'яти років. За оцінками експертів, вона стала наслідком надто повільних, порівняно з іншими постсоціалістичними країнами, перетворень, а в деяких випадках -- їх гальмування. Економічна криза, яка переросла у затяжну депресію, крім спаду реального ВВП, була пов'язана зі скороченням зайнятості, нестабільністю цін, нестійкою зовнішньоекономічною позицією.

Причини економічної кризи в Україні успадковані від колишнього СРСР. Найважливішими ознаками економічної кризи в Україні у 90-х роках були: 1) різке зниження виробництва національного доходу, промислової продукції та продовольства; 2) різке зниження життєвого рівня населення; 3) зростаюча армія безробітних; 4) різка поляризація суспільства: з одного боку, швидко формується клас клановономенклатурної еліти, а з іншого --катастрофічне знижується життєвий рівень більшості населення. Щомісячні й річні доходи перших у тисячу і більше разів перевищують доходи останніх, а мінімальна заробітна плата покриває не більше 20% фізіологічного мінімуму, або бюджету виживання; 5) реальна загроза генетичному фонду української нації, її майбутньому[3, с. 233]

На відміну від класичної кризи, в Україні, як і в інших країнах СНД, з кінця 1990 р. триває не криза надвиробництва, а криза недовиробництва. За своїми масштабами вона не має аналогів у світі. Причини економічної кризи в Україні доцільно поділити на три основні групи. До першої належать ті, що були успадковані нею від колишнього СРСР, до другої --ті, що постали з часу проголошення незалежності України; до третьої -- причини, зумовлені необхідністю самої трансформації існуючої економічної системи, перехідним періодом такої трансформації, який, як засвідчує досвід інших країн, не може не відбуватися у формі певних кризових явищ. Ці три групи (або підсистеми) причин органічно пов'язані між собою [4. с. 401].

Головні причини першої групи:

1. Майже повне, або тотальне, одержавлення економіки, власності. В цих умовах 92% усіх засобів виробництва перебували в руках держави, ними розпоряджалися загальносоюзні міністерства й відомства. Внаслідок цього в економіці майже не існувало плюралізму форм власності (колгоспно-кооперативна форма була значною мірою також одержавлена) і відповідних форм господарювання, що унеможливлювало дію такої могутньої рушійної сили розвитку, як конкуренція між товаровиробниками різних форм власності за здешевлення продукції, за зростання якості виготовлених товарів і послуг, за споживача. Це в кінцевому підсумку спричиняло надзвичайно низьку конкурентоспроможність промисловості СРСР на світових ринках (лише до 12% продукції промисловості вважалися конкурентоспроможними), експорт на ці ринки переважно енергоносіїв (майже 70%),існування затратної (самоїдської) економіки[8. с. 266].

2. Наявність глибоких диспропорцій в економіці. Так, частка групи «А»(галузей, в яких виробляються засоби виробництва) становила в 1990 р. 72,4%, групи «Б» (галузей, в яких виробляються предмети споживання) --27,6%, а в розвинутих країнах Заходу існує обернене співвідношення. Це означало існування економіки, орієнтованої не на людину, а на виробництво заради виробництва.

3. Антидемократичний характер управління державною власністю і державними підприємствами. Тобто панування командно-адміністративних важелів у народному господарстві за умов слабкого використання економічних (за допомогою податкової, кредитної, фінансової політики тощо) важелів, надмірна централізація перших у руках загальносоюзних міністерств і відомств.

4. Зосередження 95% всієї власності, розташованої в Україні, в руках загальносоюзних міністерств і відомств. Тому на території нашої держави створювали «гнилі» моря, будували атомні станції поблизу великих міст, зосереджували надмірну кількість «брудних» виробництв тощо. Власність загальносоюзних міністерств і відомств колишнього СРСР переважно перейшла у власність Української держави, крім частки України в золотому, алмазному фондах, у власності представницьких органів за межами колишнього СРСР (посольства, консульства тощо). Отже, на перший погляд, цей фактор перестав бути в Україні руйнівним. Але насправді це не так, оскільки лише Чорнобильська катастрофа лежить важким тягарем на плечах України, а її негативні наслідки позначаться на житті багатьох поколінь.

5. Відчуження працівників від засобів виробництва і результатів праці, від самого процесу праці. Тобто відсутність дієвих стимулів до праці, панування зрівнялівки, відчуження від управління власністю, від економічної влади на підприємстві. Найбільше таке відчуження від нічийної власності виявлялося в масовому її розкраданні. Відчуження працівників від власності на засоби виробництва, результатів праці тощо -- визначальна риса економічної системи в Україні на сучасному етапі, оскільки засоби виробництва узурповані новою клановономенклатурною елітою. Таке відчуження частково долається лише на підприємствах, викуплених трудовими колективами. Частково через те, що вони також значною мірою мають кредиторську заборгованість іншим підприємствам і банкам, існує надмірний податковий тягар, тож за таких умов бути повною мірою власниками результатів своєї праці неможливо[8. с. 267].

6. Значна мілітаризація економіки. На військові цілі витрачалося до 35% ВНП, або майже 250 млрд. крб. на рік. В Україні після розпаду колишнього Союзу залишилося до 30% військово-промислового комплексу (ВПК) СРСР, майже 80% підприємств галузей машинобудування були залучені до виробництва зброї, вироблялося до 17% всієї оборонної продукції, майже 60% промисловості України було зорієнтовано на потреби ВПК. Загальна кількість робочої сили, зайнятої на підприємствах ВПК, становила майже 40% працездатного населення країни.

7. Надмірна централізація при перерозподілі національного доходу через державний бюджет. Так, з республік вилучалося до 70% створеного національного доходу, значна частина якого згодом поверталася до них через

механізм загальносоюзного фінансування розвитку освіти, охорони здоров'я, інвестицій тощо. Це означало зрівнялівку в розподілі створеного національного доходу незалежно від результатів праці кожної республіки колишнього СРСР. З часу проголошення державної незалежності надмірний централізм у перерозподілі національного доходу з боку Москви змінився централізмом, але вже щодо областей з боку Києва.

8. Політика пограбування села. Вона виявлялася в «перекачуванні» значної частини створеного сільськими працівниками національного доходу на користь промисловості через механізм «ножиць цін» і низький рівень продуктивності праці. Така політика продовжує існувати.

9. Значна монополізація економіки

10. Величезне фізичне та моральне зношування основних фондів, низька продуктивність праці. Фізичне зношування промисловості становить майже 60%, моральне -- до 90%. З часом деякі з названих причин не тільки не були усунені, а ще більше поглибилися. Так, зокрема, тривала ще жорсткіша політика пограбування села, ще більше зросло фізичне і моральне зношування основних фондів, енерговитрати за значного скорочення обсягів виробництва (витрати енергії, матеріалів в 1999 р. зросли втричі внаслідок передусім погіршення якості основних фондів), поглибилися диспропорції, посилилося відчуження (технологічне та соціально-економічне) працівників від засобів виробництва та ін. Названі вище причини (у колишньому СРСР) призвели до того, що в середині 80-х років відчутно знизилися темпи зростання економіки, практично не підвищувався життєвий рівень населення тощо. Це добре усвідомлювало тодішнє керівництво Союзу. Тому й почало так звану «перебудову» Але це в жодному разі не означає, що поглиблення соціально-економічної кризи спричинене суверенітетом України, здобуттям нею державної незалежності. Прагнення до незалежності й здобуття її -- закон розвитку світової цивілізації.

Головні причини другої групи:

1. Розрив господарських зв'язків з країнами колишнього СРСР. Порушення цих зв'язків, насамперед з Росією, призвело до втрати Україною значної кількості традиційних ринків збуту, до зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо. Адже лише 20% промислового виробництва в Україні мали завершений технологічний цикл. Слід зауважити при цьому, що далеко не всі господарські зв'язки були раціональними (мали місце зустрічні перевезення, великі транспортні витрати тощо). Але їх треба було замінювати ефективнішими поступово. [11, с. 391]

2. Відсутність науково обґрунтованої стратегії трансформації командно-адміністративної системи в розвинутішу і досконалішу економічну систему. Тобто невизначеність моделі такої трансформації (ставилася мета одночасного переходу до ринкової, соціальне орієнтованої ринкової та змішаної економіки).

3. Руйнування державного управління економікою і запровадження недосконалих ринкових важелів.

4. Ухвалення численних непрацюючих або руйнівних за своїми наслідками законів. Тому в Україні не існує науково обґрунтованої правової бази для здійснення пакета економічних реформ.

5. Непродумане впровадження купона (без відповідної наукової концепції). Купоно-карбованці не були оформлені як валютні ресурси власної (національної) банківської системи, не мали надійного захисту. Це стало однією з причин катастрофічного знецінення купона.

6. Шокова лібералізація цін і ліквідація та знецінення трудових заощаджень. Це звело до мінімуму норму заощаджень, підірвало купівельну спроможність більшості населення й відкинуло його за межу бідності.

7. Придушення національного виробництва, майже цілковита втрата внутрішнього ринку.

8. Відсутність комплексної військово-технічної політики держави, узгодженої з соціально-економічною політикою, руйнівний і майже некерований характер конверсійних процесів.

9. Доларизація української економіки. Тобто вільне обертання американського долара та інших іноземних валют на території країни.

10. Прийняття численних декретів, постанов уряду тощо, які поставили у невигідне становище виробника .Наприклад, непомірний податковий тягар.

11. Відсутність надійної фінансово-банківської системи, раціонального регулювання НБУ діяльності комерційних банків. В діяльності банківської та фінансової систем України повільно впроваджувалися сучасні методи й засоби обліку і контролю.

12. Тіньовий характер роздержавлення й приватизації. Масове оволодіння державною власністю клановими угрупованнями, частиною директорського корпусу та ін., відчуження від цього процесу переважної більшості населення.

13. Масовий відплив капіталу за кордон. Щорічно він становить до 5 млрд. дол.

14. Відсутність належного інвестиційного клімату в Україні (за цим показником вона в середині 90-х років посідала 135-те місце у світі).

15. Значне зростання управлінського апарату.

16. Майже цілковита відсутність політики структурної перебудови господарства. Занепад галузей, що виробляють товари масового вжитку, і прискорений розвиток окремих енергозатратних галузей (наприклад, металургійної), які поглиблюють енергетичну та екологічну кризи, сприяють перетворенню України на сировинний придаток.

17. Стрімке подорожчання енергоносіїв. [11. с. 492]

18. Відсутність науково обґрунтованих наукової, промислової політики, політики ціноутворення.

19. Отримання значних кредитів на невигідних умовах (для закупівлі товарів та ін.). Внаслідок цього зростали зовнішній борг і виплата відсотків за ним, які не давали (або давали незначною мірою) можливості вдосконалювати систему продуктивних сил.

20. Надмірний податковий тягар. Вилучення в окремі роки амортизаційних відрахувань до державного бюджету разом з іншими факторами унеможливлювало навіть просте відтворення основних фондів.

21. Значні витрати на відшкодування збитків від Чорнобильської катастрофи. За період 1991--1999 рр. вони оцінюються в 5 млрд. дол.

22. Незадовільний стан освоєння власних енергоносіїв, зростання енергомісткості виробництва.

3. Сучасна економічна криза в Україні та світі

Глобальна фінансова криза 2008 року -- глибока фінансова криза, найгірша криза з часів великої депресії, яка перебуває в активній фазі станом на середину листопада 2008. Криза ясно проявилась у вересні 2008 року під час банкрутства, злиття або консервації декількох великих американських фінансових фірм. Причини, що викликали цю кризу, повідомлялись в ділових журналах за декілька місяців до вересня, разом із коментарями про фінансову стабільність провідних інвестиційних банків, страхових фірм та іпотечних банків США та Європи постраждалих від іпотечної кризи.. світова фінансова криза , що зародилась у США як криза ринку нерухомості і похідних фінансових інструментів, згідно з логікою глобалізації поширилася по всьому світу, вдаривши і по українському фінансовому ринку. Основними її причинами експерти називають надмірно експансивну грошову політику федеральної резервної системи(ФРС) США, наявність величезного дисбалансу у світовій економіці, зокрема, великий профіцит у зовнішній торгівлі Китаю, значний торговельний дифіцит США, недоліки системи управління ризиками в інвестиційних банках, недосконалість регулювання фінансових ринків на національному і міжнародному рівнях. Також причинами є: 1) США і деякі інші розвинуті країни перенесли свої промислові підприємства в інші країни- в основному до Азії, а самі по собі США, перетворилися на центр ємісіїї грошей і осередок споживання; 2) Видача у США та ЄС незабезпечених кредитів під заставу нерухомості допомагала західним елітам підтримувати високий рівень споживчих мас. Вона виступила замінником колишніх соціальних програм і високих зарплат «держави загального соціального забезпечення», якими система виблискувала у 70-ті роки 20-го століття, а потім стала нестримно руйнуватися з розпадом СРСР і перемогою «постіндустріально-ліберальної» глобалізації[13, с. 40].

Криза призвела до проблем ліквідності та дерегулювання фінансових установ в США та Європі, що далі посилило кризу ліквідності. Політичні лідери та міністри фінансів та директори центральних банків координували свої зусилля для пониження страху але криза все ще продовжується та продовжує змінюватись, перетворюючись в кінці жовтня у валютну кризу, викликану бажанням інвесторів перевести свої капітали в сильніші валюти, такі як єна, долар та швейцарський франк, спонукаючи багато національних економік шукати допомогу в Міжнародного валютного фонду. Криза була викликана іпотечною кризою та є гострою фазою фінансової кризи 2007--2008. Станом на початок 2004 року валовий зовнішній борг України становив $23 811 млн., станом на початок жовтня 2008 року -- $105 429 млн. Починаючи з 2006 року Україна мала від'ємне сальдо зовнішнього торговельного балансу: в 2006 році -- $3 068 млн., в 2007 -- $8 152 млн., за перші 9 місяців 2008 року -- $10 071 млн. В цілому за підсумками 2008 року тіньова економіка зросла на 3.1 процентного пункту, до 31% від ВВП, що стало максимальним показником з 2001 року. З метою стабілізації фінансового ринку та допомоги комерційним банкам, Національний банк України залучив 16.5 млрд. дол. США кредиту від Міжнародного валютного фонду. В листопаді 2008 року урядом було залучено кредит в розмірі 3 млрд. гривень для покриття бюджетного дефіциту Також рядом прийнято низку антикризових нормативних актів, зокрема в сфері будівництва та банківський сфері. За попередніми прогнозами Міністерства фінансів України, валовий внутрішній продукт знизиться на 5 %. Однак у варіанті бюджету, ухваленому Верховною Радою 26 грудня 2008 року, прогнозувалось зростання ВВП на 0.4 %.Урядом було заборонено оприлюднення оперативної статистичної інформації про макроекономічні показники України. Інформація про ВВП за перший квартал 2009 року було оприлюднена 30 червня. Так, за перший квартал ВВП знизився на 20.3 % (в постійних цінах 2007 року), дефлятор ВВП дорівнював 22.4 %. ВВП України за ІІІ квартал 2009 року (в постійних цінах 2007 року), у порівнянні з аналогічним періодом 2008 року, за попередніми даними знизився на 15,9%. Оприлюднення остаточних даних за ІІІ квартал очікується 30 грудня 2009 року. За даними Міністерства економіки, рівень тіньового сектору економіки України за підсумками ІІ кварталу 2009 року становить 36% від офіційного ВВП. За попередніми оцінками, державний бюджет України, в результаті збільшення тіньового сектору, у 2009 році може недоотримати понад 100 млрд. грн. У ІІІ кварталі 2009 року Держкомстат України зафіксував двократне -- до $432 млн. -- прискорення відтоку прямих іноземних інвестицій з України. В результаті відтоку та курсової переоцінки притік прямих іноземних інвестицій у ІІІ кварталі 2009 року скоротився до $614 млн. Опитування керівництва провідних іноземних інвестиційних компаній, яке було проведене у жовтні 2009 року дослідницьким центром компанії SEOLA Group, показало значне погіршення інвестиційного клімату в Україні[6, с. 230]

Так, за даними дослідження, 69% керівників іноземних інвестиційних компаній не збираються в найближчий час вивчати питання інвестування в економіку України. При цьому 34% іноземних інвестиційних компаній, які вже працюють в країні, збираються піти з України, а 26% -- заморозити свої проекти. Уперше з початку року в Україні знизився показник середньої заробітної плати. За підсумками серпня він становив 1870 гривень. Це на 60 гривень менше, ніж у попередньому місяці. Протягом жовтня 2008 борги по зарплатах зросли ще на 2 відсотки і станом на листопад становили близько мільярда гривень. Найбільше заборгували працівникам машинобудівної, металургійної, транспортної і аграрної галузі. Про затримки зарплат повідомляють також ті, хто працює у бюджетній сфері. Вперше за кілька років невчасно виплачують пенсії. В порівнянні з серединою 2008 року, середня зарплата влітку 2009 року в доларовому еквівалентні зменшилась з $343 до менш ніж $240, хоча в гривнях вона номінально зросла від 1735 грн до 1845 грн на місяць Поширення інформації про конфлікт міноритарних акціонерів з керівництвом Промінвестбанку спричинило появу невпевненості серед вкладників банку. В грудні 2008 року російський Внешекономбанк повідомив про придбання Промінвестбанку. 11 жовтня 2008 року НБУ «з метою нейтралізації впливу зовнішньої фінансової кризи» постановою № 319 частково обмежив активні операції банків, заборонив дострокового виконання договорів по внесках і ввів 5-процентний коридор коливань курсу на готівковому ринку. Передбачалось, що обмеження діятимуть до стабілізації банківської системи України. Повідомлялось, що постановою № 413 від 5 грудня 2008 р. Нацбанк скасував дію своєї антикризової постанови № 319. Постановою № 319 зокрема вводилася заборона на дострокове розірвання договорів про депозити. Однак згодом банк відзначив, що вказаний пункт постанови № 319 залишається в силі. В першій половині червня 2009 урядом було націоналізовано три «проблемні» банки: «Укргазбанк», «Родовід Банк» та «Київ». Загалом було витрачено 9.57 млрд. гривен. Мінфін мав надрукувати ОВДП, ними уряд має сплатити за банки, а потім за ці державні облігації банки отримають «живі» кошти в НБУ. В Укргазбанку уряд отримає 84.21 % акцій за 3.2 мільярди гривень, в «Родовід Банку» -- 99.97 % за 2.809 мільярди, і в банку «Київ» -- 99.93 % за 3.563 мільярди. Є підстави вважати, що фінансова криза - це в першу чергу криза влади, це наслідок неадекватності і неефективності державного управління. Слід зазначити, що в Україні кризові явища розвиваються не так за рахунок зовнішніх, як внутрішніх причин. Таких як: 1) Значне зростання об'ємів зовнішньої заборгованості приватного сектора (до 100 млрд. доларів) в результаті високих темпів кредитування за рахунок залучення кредитних ресурсів за межами країни, яка є серйозною загрозою дестабілізації курсу гривні у зв?язку з необхідністю погашення великих об'ємів короткострокового боргу (29 млрдгривень) і у зв?язку із значним дефіцитом рахунку поточних операцій; 2) Невиправдано високий рівень долара і значні зобов?язання банків в іноземній валюті; 3) Виникнення дисбалансу між попитом і пропозицією іноземної валюти на міжбанківському ринку зумовило зниження курсу гривні; 4) Неадекватна і неефективна валютний-курсова політика, яка спирається виключно на жорсткі монетарні антиінфляційні заходи, слідством чого стало обмеження інвестиційних можливостей українських підприємств і втрата частини своїх коштів громадянами; 5) Неконтрольоване зростання імпорту до України, у зв'язку з чим негативне сальдо зовнішньої торгівлі досягло 12,5 млрд. Доларів; 6) Розгортання кризи ліквідності в банківській системі України, зокрема, пов'язаного з рейдерською атакою на Промінвестбанк і наростанням паніки вкладників; 7) Зростання недовір'я інвесторів до фінансової системи України, що зумовило вивіз капіталу і згортання інвестицій до України, відсутності сприятливих умов для зростання ділової активності і розвитку підприємництва[7, с. 261].

Висновки

Фінансово-економічна криза - глибокий розлад фінансової та економічної систем держави, зумовлений економічними й політичними чинниками. До числа економічних, тих, що зумовлюють кризу, належать становище та рівень матеріального виробництва у країні. Висока вартість виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, яка зумовлена великою матеріало- і енергомісткістю виробництва, високими трудовими затратами, зменшує обсяги нагромаджень в економіці у формі прибутку, що призводить до скорочення фінансових можливостей самих підприємницьких структур, доходів держави й відповідно купівельної спроможності населення. Фінансово-економічну кризу можуть зумовлювати також нераціональна структура виробництва, яка насамперед характеризується великою питомою вагою воєнно-промислового комплексу, залежність держави від поставок за коопераційними зв'язками енергоносіїв, сировини, матеріалів, палива. Кризові явища у сфері фінансів можуть бути викликані трансформаційними процесами в економіці, тобто зміною моделі економічного розвитку, втратою конкурентоспроможності економіки. Усі згадані вище явища врешті-решт негативно позначаються на обсягах виробництва валового внутрішнього продукту в державі й відповідно призводять до зменшення фінансових ресурсів, що обслуговують увесь відтворювальний процес. Вони потребують проведення жорсткої політики в обмеженні споживання й витрат як на державному, так і на рівні підприємницьких структур і населення. Фінансово-економічна криза може бути зумовлена також політичними явищами. Це насамперед непомірні воєнні витрати, нераціональне й неефективне витрачання коштів державного бюджету та інших ланок бюджетної системи, наявність значних сум державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього. Фінансово-економічна криза може бути зумовлена зовнішніми причинами, насамперед тими процесами, які проходять на світових фінансових ринках. Рівень впливу зовнішніх факторів залежить від наявності й розмірів активів держави, розміщених на світових фінансових ринках. Все вищесказане становить сукупність глибинних факторів. На поверхні явищ фінансова криза в кожній державі - характеризується наявністю й величиною дефіциту бюджету та стабільністю національної грошової одиниці. Дефіцит бюджету є причиною грошової емісії, яка викликає інфляційні процеси. Інфляція є причиною недовіри до національної валюти, бажання позбутися її шляхом обміну на стабільнішу іноземну валюту. За цих умов, якщо центральний банк держави не має достатньо резервів, аби задовольнити попит на іноземну валюту, відбувається знецінення національної грошової одиниці й відповідні втрати як на державному рівні, так і на рівні господарюючих суб'єктів і населення. Рівень інфляції насамперед характеризує масштаби зниження платоспроможності населення та підприємницьких структур. Для покриття дефіциту бюджету урядові структури часто вдаються до введення нових податків, що теж зменшує платоспроможність населення й посилює кризові явища в економіці.