Витрати виробництва і прибуток

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи витрат виробництва

1.1 Сутність витрат виробництва та їх види

1.2 Роль собівартості продукції у розвитку виробництва та зростанні добробуту населення

2. Аналіз прибутку на сучасному етапі розвитку світової економіки

2.1 Сутність, структура прибутку та його норма

2.2 Шляхи підвищення прибутковості підприємств

2.3 Роль прибутку в ринковій економіці

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

У ринковій економіці кінцевою метою виробника є отримання прибутку. Його величина безпосередньо залежить від величини витрат виробництва, тому вони завжди знаходяться під його постійним контролем. Витрати виробництва визначаються об`єктивними і суб`єктивними чинниками, вони можуть бути грошовими і негрошовими.

Кожного виробника цікавить питання, скільки товару виробляти і скільки продавати залежно від ціни і витрат на його виробництво. Для виробництва продукції підприємець повинен зробити певні витрати. До таких витрат належать елементи факторів виробництва, які використовуються у виробництві. Це витрати на оплату живої праці (заробітну плату); на будівлі та обладнання (інвестиції); оплату природних ресурсів (води, корисних копалин, що використовуються як сировина та матеріали) та палива; оплату інших енергоносіїв.

Між суб`єктами виробничих відносин витрати виробництва можуть розподілятися по-різному. Тому немає єдиного універсального і водночас достатньо простого методу визначення витрат і результатів виробництва. Існує декілька підходів до їх визначення.

В процесі виробництва створюється товар, який здатний задовольняти потреби людини. Ціну товару визначають витрати на його виготовлення.

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції. Враховуючи значення прибутку, вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання його величини або принаймні стабілізувати її на певному рівні. Тому основний принцип діяльності підприємства (фірми) складається в прагненні до максимізації прибутку.

Максимізація прибутку досягається у взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів діяльності прибутку.

Багато вчених в різні часи вивчали проблеми витрат виробництва та прибутку підприємств. Серед них були Ж.-Б. Сей, А.Маршалл, Френк-Хайнеман Найт, Едвард Чемберлін, Рой Харрод, Джон Дьюї та інші.

Мета курсової роботи передбачає визначення економічної суті витрат, прибутку та їх роль у функціонуванні підприємства.

До завдання курсової роботи входить:

- розглянути сутність витрат і собівартість продукції;

- дослідити структури витрат підприємства;

- проаналізувати прибутковість вітчизняних підприємств;

- визначити роль прибутку на сучасному етапі розвитку світової економіки.

Об`єктом дослідження є витрати та прибуток підприємства та їх роль в економіці.

Предметом дослідження курсової роботи є проблеми функціонування вітчизняних підприємств та роль витрат і прибутку у його розвитку.

У комплексі проблем, пов'язаних з підвищенням ролі прибутку у національній економіці, велике значення має удосконалення методів аналізу фінансових результатів господарюючих суб'єктів. Важливі аспекти теорії та практики аналізу прибутку та збитків потребують проведення нових досліджень та розробок підходів до аналізу фінансових результатів діяльності підприємств.

При написані курсової роботи були використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, такі як: наукова абстракція та діалектика, дедукція, економічний аналіз, історичний метод дослідження.

Інформаційною базою курсової роботи є: підручники, посібники, монографії, періодичні видання та статистичні матеріали.



1. Теоретичні основи витрат виробництва

1.1 Сутність витрат виробництва

Процес виробництва завжди пов`язаний з використанням робочої сили та засобів виробництва. У процесі виробництва здійснюються витрати ресурсів, більшість яких купується на ринках і має вартісну форму. Деякі ресурси витрачаються, але не оплачуються. Вони є для багатьох дарунком природи. Тому витрати - це не просто витрати, а витрати ресурсів, що набувають на ринку вартісної форми. У спрощеному вигляді витратами називають грошове вираження використання виробничих ресурсів, у результаті якого здійснюється виробництво і реалізація продукції. Одні з цих витрат - це витрати на закупівлю сировини, палива, енергії, матеріалів, робочої сили (оборотних фондів, оборотного капіталу), інші - на закупівлю засобів праці (основних фондів, основного капіталу).[1,c.23-24].

Витрати виробництва - одна з найважливіших категорій господарювання. Без витрат неможливе здійснення виробництва, вони є передумовою виробництва. Одночасно витрати виступають як базис конкуренції: в умовах конкурентної боротьби виграє той, хто постійно знижує свої витрати, тобто витрати суттєво впливають на те, чи залишиться підприємство на даному ринку взагалі, чи буде змушена покинути його .

Існує декілька підходів до розгляду витрат виробництва.

По-перше, з точки зору всього суспільного виробництва витрати виробництва поділяються на витрати суспільства і витрати його первинних ланок - підприємств. З позиції суспільного виробництва до витрат належать витрати, що відображені у вартості кінцевої продукції.

По-друге, на рівні підприємства одночасно існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в господарській практиці - бухгалтерські витрати. Саме бухгалтерські витрати законодавчо закріплені в законах про податок на прибуток підприємств.

При з`ясуванні сутності витрат слід пам`ятати, що їх існування в економіці зумовлено рідкістю ресурсів і можливістю їх альтернативного використання. Якщо для виробництва деякого конкретного товару використано певні ресурси, то це означає, що їх застосування вже неможливе для виробництва якогось іншого товару. Витрати в економіці повязані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг.

Отже, витрати, які слід ураховувати при прийнятті економічних рішень, це завжди альтернативні витрати, тобто альтернативна вартість (цінність) ресурсів при найдоцільнішому, альтернативному варіанті їх застосування. Витрати на оплату ресурсів здійснюються в грошовій формі і часто називаються економічними витратами.[2,c.205].

Економічні витрати - це ті виплати, які підприємство повинне зробити, або ті доходи, які підприємство повинно забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах.

Виходячи з цього визначення категорія витрат виробництва, або економічних витрат, належить до мікроекономічного рівня, хоча й не виключений вплив на неї з боку макроекономічних структур.

Представниками західної економічної науки, виходячи з конкуренції обмеженості ресурсів і неможливості їхнього альтернативного використання, ввели категорію "зобов`язувальні витрати" (тобто приписувані комусь, віднесені на чийсь рахунок). Це дійсні витрати виробництва на певний товар, які дорівнюють найвищій корисності тих благ, які суспільство могло б отримати , якби витрачені виробничі ресурси використовувались по-іншому (альтернативно).

Зобов`язувальні витрати з позицій окремого підприємства (фірми) поділяють на явні та неявні.

Явні, у свою чергу, поділяють на зовнішні і внутрішні, які обліковує бухгалтерія.

Зовнішні витрати повязані з придбанням підприємством ресурсів (сировини, матеріалу, робочої сили тощо) на стороні, на ринку.

Внутрішні витрати повязані з використанням факторів виробництва, які перебувають у власності самого підприємства (органічні добрива власного виробництва у сільськогосподарському підприємстві).

Неявні витрати пов`язують із втраченою (упущеною) вигодою при зайнятості саме даною підприємницькою діяльністю, а не іншою. Якщо найманий працівник, який одержував заробітну плату в 700 гривень, вирішив стати підприємцем (власником фірми), то він 700 гривень втрачає. Це є його упущена вигода. Неявні витрати бухгалтерією не обліковуються .

Витрати підприємства на виробництво певного обсягу продукції залежать від терміну , зя який можлива зміна ресурсів, що використовуються. У зв`язку з цим розрізняють поняття "постійні витрати" (обладнання, верстати, будівлі, оплата вищого управлінського персоналу тощо, які залишаються незмінними) та "змінні витрати" (праця, сировина, матеріали тощо, які змінюються зі зміною обсягу виробництва). Це протягом короткого терміну. За тривалий період можна змінити кількість усіх зайнятих ресурсів, у тому числі виробничі потужності. Відповідно всі ресурси у цей період розглядаються як змінні.

Слід підкреслити, що про поділ витрат на постійні та змінні можна говорити тільки відносно короткострокового періоду функціонування підприємства. У довгостроковому періоді всі витрати стають змінними, тобто за цей строк підприємство має можливості замінити всі свої виробничі потужності .[3,c.301;309].

Сума постійних і змінних витрат на кожному конкретному рівні виробництва становить валові (загальні) витрати (ТС).

Розмежування витрат виробництва протягом короткого терміну на постійні та змінні є вихідним пунктом для визначення закону спадної віддачі, або ефективності граничного продукту. Згідно з цим законом, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниць змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного (фіксованого) ресурсу (наприклад, капіталу) дає обсяг додаткового продукту, що зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного рескрсу. Так, при певній кількості обладнання обсяг виробництва зростає дедалі повільніше, якщо дедалі більше робітників залучатимуться до його обслуговування.

Сума постійних і змінних витрат фірми під час виробництва певної кількості продукту становить загальні (сукупні) витрати. Витрати на весь обсяг виробленої продукції називають валовими: валові постійні, валові змінні, валові загальні.

Поділ витрат на постійні і змінні має важливе значення для аналізу діяльності підприємства, особливо в разі прийняття рішення про скорочення обсягів виробництва або навіть про закриття підприємства через його збиткову діяльність.[4,c.114-116].

Аналіз динаміки змінних витрат необхідний для вирішення питання про обсяги випуску продукції. Змінні витрати, а отже, і валові, зростають зі збільшенням обсягів, але постійні не змінюються, і тому витрати на одиницю продукції зменшуються. Це зменшення має свої межі, після чого витрати збільшуються. Ця межа - граничні витрати. Граничні витрати (ГВ) є одним із найважливіших понять у політичній економії. Вони визначають додаткові витрати на одну додаткову одиницю продукції.

Граничні витрати виробництва - це додаткові витрати на виробництво однієї додаткової одиниці обсягу продукції.Дослідження західних учених показують, що криві граничних витрат мають U-подібну форму. Ця U-подібна крива спадає на початковій стадії, досягаючи мінімальної точки, і потім починає підніматися.

Закон спадної віддачі. Витрати на виробництво будь-якого продукту підприємства залежать не тільки від цін необхідних ресурсів, але й від технології - кількості ресурсів, які необхідні для виробництва.

Протягом короткострокового періоду підприємство може змінити обсяг виробництва через поєднання кількості ресурсів з фіксованими потужностями. Так, кожна одиниця приросту витрат праці додає щоразу менше одиниць продукції, якщо інші фактори виробництва залишаються сталими.

Згідно із законом спадної віддачі продукт кожної додаткової одиниці фактора виробництва буде зменшуватися, якщо величина витрат цього фактора збільшується, а інші фактори залишаються сталими.Дія закону спадної віддачі пояснює нам динаміку граничних витрат. Отже, взаємозв`язок між законами продуктивності і кривими витрат такий: у короткостроковому періоді, коли фактори виробництва, такі як капітал, є сталими, віддача змінних факторів спочатку зростає, потім знижується. Відповідно криві граничних витрат спочатку зменшуються, а потім зростають, після того як віддача починає зменшуватися. Середні витрати - це витрати на одиницю випуску продукції, які дорівнюють валовим витратам, поділеним на вироблену кількість товару, виходячи з того що валові витрати є сумою постійних і середніх змінних. Середні постійні витрати являють собою постійні витрати, поділені на обсяг випуску продукції. Відповідно розраховуються і середні змінні витрати. Слід зауважити, що валові середні витрати безпосередньо залежать від середніх постійних і середніх змінних. Середні витрати мають велике значення для підприємця, оскільки вони дають змогу визначити, за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними. Порівнюючи середні валові витрати з ціною продукції, можна визначити ступінь прибутковості виробництва.[5,c.81;86].

Концепція граничних витрат дає змогу визначити ті витрати, величину яких можна контролювати безпосередньо і які враховують при вирішенні питання: нарощувати чи скорочувати обсяги виробництва. Сума явних та неявних витрат становить економічні витрати, тоді як лише явні витрати - бухгалтерські витрати. У марксистській теорії, якої дотримувалась довгий час вітчизняна політична економія, витрати виробництва розглядались як витрати постійного капіталу С, тобто витрати на придбання засобів виробництва, і витрати змінного капіталу V, тобто витрати на придбання робочої сили.

Загальні витрати зводились до витрат авансованого капіталу:

К = С + V (1.1)

Це витрати підприємства.

Суспільні витрати можна визначити за формулою:

СВ = С + V + М (1.2)

Суспільні витрати, тобто витрати суспільства, крім зазначених витрат авансованого капіталу включали і витрати додаткової праці М. Таким чином, суспільні витрати складаються з трьох частин: витрат уречевленої праці С; витрат необхідної праці (необхідного продукту) V та витрат додаткової праці (додаткового продукту) М. Окрім того, виділяли витрати власне виробництва та витрати обігу (пов`язані з реалізацією товару). Витрати обігу поділялись на чисті витрати обігу (на купівлю-продаж, зарплату продавців і касирів, маркетинг, рекламу, утримання торговельних приміщень, касові операції тощо) та додаткові витрати обігу, пов`язані з продовженням виробництва у сфері обігу (зберігання, транспортування, сортування, пакування, фасування тощо).

1.2 Роль собівартості продукції у розвитку виробництва та зростанні добробуту населення

У вітчизняній економіці категорією витрат була собівартість. Слід зазначити, що категорія "витрати виробництва" суттєво відрізняється від категорії "собівартість продукції".

Під собівартістю продукції розуміється виражена в грошовій формі сукупність витрат, які пов`язані з виробництвом і збутом продукції на кожному конкретному підприємстві. Складовими собівартості є такі основні витрати: вартість спожитих у процесі виробництва матеріалів, сировини, палива, електроенергії тощо, тобто предметів праці; перенесена вартість засобів праці (амортизаційні відрахування); виплати на оплату праці; видатки на реалізацію продукції. Собівартість акумулює поточні витрати підприємства і є важливим показником ефективності його роботи. Як розрахунковий показник вона використовується і при переході української економіки на національну систему рахунків.

Залежно від обсягу витрат на підприємстві розрізняють такі види собівартості: цехову, виробничу і повну.

Цехова собівартість включає виробничі витрати, пов`язані з виготовленням продукції на рівні цеху (як структурного підрозділу підприємства).

Виробнича собівартість містить виробничі затрати підприємства в цілому, тобто це цехова собівартість з доданими загальнозаводськими і цільовими видатками.

Повна собівартість - це сума витрат підприємства на виготовлення і реалізацію продукції.

У бухгалтерсько-аналітичному плані розрізняють індивідуальну і середньогалузеву собівартість. Індивідуальна собівартість включає витрати на виробництво і реалізацію продукції в умовах окремого підприємства. Середньогалузева собівартість характеризує витрати на виготовлення і збут продукції в середньому по галузі. Це дає змогу зіставляти ефективність роботи підприємств відповідної галузі.[7,c.398-400;403].

У сільському господарстві, крім індивідуальної собівартості, обчислюють зональну собівартість, що дозволяє аналізувати раціональність спеціалізації господарств щодо відповідних природно-кліматичних зон.

Важливе значення для розвитку виробництва та зростання добробуту населення має зниження собівартості (як витрат виробництва). Головні напрями такого зниження :

· комплексна механізація та автоматизація виробничих процесів;

· поглиблення спеціалізації і кооперації виробництва;

· удосконалення структури управління та здешевлення утримання управлінського апарату;

· економічне стимулювання підвищення ефективності функціонування живої праці.

Узагальнююча роль у реалізації всіх цих напрямів, як, до речі, і у підвищенні віддачі кожного ресурсу, належить науково-технічному прогресу. Однак не завжди зниження собівартості є доцільним. Так, зниження собівартості, що призводить до погіршення якості продукції, не може бути економічно виправданим.[8,c.156-157].



2. Аналіз прибутку на сучасному етапі розвитку світової економіки

2.1 Сутність, структура прибутку та його норма

витрата собівартість прибуток економіка

Прибуток є однією з найважливіших категорій, що відзеркалює мету і мотивацію поведінки будь-якого виробника, найважливішим показником кінцевих фінансових результатів виробничо-господарської діяльності підприємства (фірми), головною і основною метою підприємницької діяльності, одним із критеріїв ефективності виробництва. Від розміру прибутку залежить фінансовий стан підприємства, можливість формування фондів розвитку виробництва і соціальної сфери, матеріального заохоченя працівників тощо.

Існують десятки визначень прибутку, що свідчить про різне значення і тлумачення слова "прибуток" різними вченими. І це не дивно, тому що уявлення про прибуток пов`язано з поняттями витрат виробництва, процента та факторами, що їх формують.

Найпростіше визначення прибутку - перетворена форма додаткової вартості. Найчастіше прибуток визначається просто як валова виручка мінус валові витрати. Після того як фірма сплатила всі витрати, залишився прибуток або чиста виручка. Ще простіше кількісно можна визначити прибуток як різницю між сумою, що отримана з продажу, і собівартістю продукції. Але перед тим як погодитися з таким обчисленням розміру прибутку, треба з`ясувати, що слід вважати витратами. Не випадково, що бухгалтери та економісти по-різному підходять до розуміння прибутку. А законодавчі органи різних країн або тої чи іншої країни в різний час по-різному підходять до елементів формування витрат або собівартості відповідно до визначення обсягів прибутку, системи і механізму оподаткування.

Прибуток - це частина чистого доходу, що залишається підприємству після відшкодування всіх витрат, пов`язаних з виробництвом, реалізацією продукції та іншими видами діяльності.

Насправді прибуток створюється не лише працею працею найманих робітників у сфері матеріального виробництва. До працівників також належать великий штат менеджерів різних ланок (вищої, середньої, нижчої), наукові працівники, спеціалісти, зайняті збором, обробкою і наданням інформації.[9,c.38;45].

Якщо підприємець не привласнює частку прибутку у вигляді підприємницького доходу, він відмовиться від ролі підприємця заради одержання зарплати або платні.

Привласнення прибутку при капіталізмі є головною метою і вирішальним мотивом виробництва. Всі інші цілі ( стабільні темпи зростання, підвищення ефективності виробництва та ін.) є похідними від неї. Внаслідок цього прибуток є найважливішим критерієм ефективності капіталістичного виробництва, будь-якої підприємницької діяльності.

Коротке політекономічне визначення сутності прибутку: це головна мета діяльності капіталістичного підприємства, що реалізується у процесі виробництва та реалізації товарів і послуг з використанням найманої праці, діяльності самих підприємств, а також виражає певну сукупність відносин економічної власності при здійсненні названих видів діяльності та праці.

Прибуток є не лише створеною, а й реалізованою додатковою вартістю.

Економічна реалізація втіленої в товарі додаткової вартості відбувається у сфері обігу товарів шляхом їх продажу. Якщо в силу певних причин (перевиробництво товарів тощо) товар не подолає сферу обігу, тобто не буде проданим, не перетвориться на певну суму грошей, то втілена у ньому додаткова вартість не реалізується власником товару. Тому прибуток є явищем не тільки сфери виробництва, а й сфери обігу - у першій він створюється, а у другій - економічно реалізується, що породжує уявлення, видимість, ніби прибуток виникає у сфері купівлі-продажу товарів.

Згідно з марксистською концепцією прибуток як перетворена форма додаткової вартості перебуває у суперечності з іншою складовою доданої вартості - заробітною пратою як перетвореною формою вартості робочої сили.

Між прибутком і заробітною платою,як перетвореними формами двох частин доданої вартості, існує обернено пропорційна залежність - зростання прибутку понад величину доданої вартості зумовлює зменшення заробітної плати, і навпаки. У цьому полягає суперечність складових доданої вартості, яка виявляється у боротьбі найманих працівників за збільшення заробітної плати, а підприємців - за збільшення прибутку і є одним із чинників соціальної нерівноваги та нестабільності.

Автор теорії "трьох факторів виробництва" Ж.-Б. Сей в одних випадках трактував прибуток як дохід на капітал, а в інших - як заробітну плату капіталіста за управління підприємством. Ці погляди на прибуток розвинули англійський економіст А. Маршалл, американські економісти Френк-Хайнеман Найт, П.-Е. Самуельсон, Едвард Чемберлін, американський філософ і психолог Джон Дьюї та ін. Зокрема, англійський економіст Рой Харрод вважав, що прибуток люди заробляють службою, особистим старанням, роботою уяви, мужністю, а австрійсько-американський економіст Й. Шумпетер розглядав прибуток як результат здатності підприємця до новаторства.[10,c.98-101].

Погляди на природу прибутку в сучасній західній економічній літературі, які знаходять багато прихильників і на українських теренах, зводяться до таких чотирьох положень:

1.Прибуток як дохід факторів виробництва, винагорода власника підприємства (фірми) за надані ним фактори (засоби) виробництва. Тобто ним є дохід від факторів виробництва - відсоток, рента, заробітна плата.

2. Прибуток - це винагорода за підприємницьку діяльність і технічні вдосконалення. У сучасних умовах великими корпораціями керують наймані управлінці - менеджери, які за свою працю, підприємницьку діяльність, ініціативу, новаторський підхід отримують не прибуток, а винагороду у формі заробітної плати. Реальні власники підприємства (фірми) отримують прибуток не за свою діяльність, а як суб`єкти, яким належить капітал підприємства. З погляду сучасної економічної теорії, цей вид прибутку є нестійким доходом від технічних нововведень.

3. Прибуток - це монопольний дохід, породжений монопольним становищем товаровиробника. Він визначається як частина доходу, пов`язаного з "неприродними, або штучними обмеженнями". Йдеться про монополістичний капіталізм (мовою неокласичної школи - про сектор в економіці, в якому панує обмежена конкуренція).

4. Прибуток як винагорода (плата) за ризик, невизначеність. Рівень прибутку на капітал тим вищий, чим більший ризик його застосування. Ризиком є не тільки невизначеність ринкового попиту і пропозиції, а й науково-технічні дослідження, спрямовані на заміну технічної і технологічної бази виробництва з метою виробництва надлишкової додаткової вартості у формі надлишкового прибутку.

Як правило, галузі з високою питомою вагою ризику малопривабливі для капіталу за звичайних цін виробництва і середнього прибутку. Щоб забезпечити до них приплив капіталу, потрібний вищий, ніж середній, прибуток, тобто надлишковий прибуток. Він і включається до альтернативних витрат виробництва як ринкова плата за ризик. Збитки, які виникають з підвищенням ризику на суспільно необхідному рівні, включають у реальні витрати, і на них нараховують частину середнього прибутку.

У періоди економічних спадів виробництва схильність до ризику товаровиробників зростає. Виграє той, хто достовірніше порівнює своє суб`єктивне ставлення до ризику з об`єктивними умовами розвитку ринкової конкуренції на певний момент.

Величина додаткової вартості і прибутку як її перетвореної форми залежить не тільки від рівня продуктивності праці у процесі безпосереднього виробництва благ, а й від кон`юктури ринку, вміння її використовувати.

Отже, прибуток, який фірми отримують цим шляхом, є для них винагородою за ризик, за очікування, вміння передбачати .[11,c.208].

Відокремлюють кілька видів прибутку. Основні з них: балансовий (бухгалтерський) та чистий прибуток. Балансовий (бухгалтерський, або обліковий) прибуток обчислюють як різницю між валовою виручкою від реалізованої продукції та витратами на її виробництво і реалізацію. Балансовий прибуток може бути зменшений на величину супутніх платежів: податок на майно, податок з власників транспортних засобів, плата за землю, утримання дошкільних закладів тощо.

Операційний прибуток - це балансовий прибуток, скоригований на різницю інших операційних доходів та операційних витрат. Інші операційні доходи відображають суми від операційної діяльності підприємства, крім доходу від реалізації продукції, а саме: дохід від оренди майна, дохід від операційних курсових різниць, доходи від реалізації оборотних активів, відшкодування раніше списаних активів тощо. Операційні витрати включають: адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати (собівартість реалізованих виробничих запасів, сумнівні борги та втрати від знецінення запасів, втрати від операційних курсових різниць, економічні санкції, відрахування на забезпечення таких операційних витрат, а також усі інші витрати, що виникають у процесі операційної діяльності підприємства (крім витрат, що включаються до собівартості продукції).

Прибуток від звичайної діяльності - це операційний прибуток, скоригований на величину фінансових та інших доходів і фінансових та інших витрат.

До фінансових та інших доходів належать: дохід від інвестицій вінші підприємства, дивіденди, відсотки та інші доходи від фінансових інвестицій, дохід від неопераційних курсових різниць та ін.

До фінансових та інших витрат належать:сплата відсотків на позиковий капітал, втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів, інші витрати і витрати, не пов`язані з операційною діяльністю. Саме цей скоригований прибуток є прибутком до оподаткування. В особливих випадках прибуток від звичайної діяльності після оподаткування коригується на суму оподаткованого надзвичайного прибутку, який може мати місце внасліток надзвичайної події.

Чистий прибуток - це прибуток, що надходить у розпорядження підприємства після сплати податку на прибуток.

У навчальній літературі також виділяють категорію "економічний прибуток" як різницю між загальною виручкою підприємства і всіма витратами (явними, неявними, включаючи й нормальний прибуток підприємця). Таким чином, економічний прибуток - це дохід, отриманий понад нормальний прибуток.[3,c.225-226].

Під нормальним прибутком розуміється мінімальний дохід підприємця, який необхідний для залучення й утримання відповідного ресурсу в даному виробничому процесі. Так, до нормального прибутку належать: процент на власний капітал, орендна плата, яку можна було б отримати, доходи від продажу власних послуг праці та ін.

Неокласична економічна школа стверджує, що економічний прибуток належить підприємцеві. Підприємець і тільки він є єдиним претендентом на цей надлишок. Цей надлишок відсутній у статичній економіці. Статична економіка - така, в якій усі основні дані - пропозиція ресурсів, їх технічні характеристики, смаки споживачів - постійні і незмінні. Постійними також є показники витрат, дані про пропозицію ресурсів, з одного боку, і дані про попит і дохід - з іншого. У цих умовах дії всіх контрагентів економічної діяльності можуть бути передбаченими, а тому відсутній економічний ризик. Якщо й виникне в деякій сфері чистий прибуток, то в умовах чистої конкуренції він зникне в довгостроковому періоді в результаті збільшення чи зменшення підприємств у даній сфері. Усі витрати виробництва будуть повністю відшкодовуватися, не залишаючи ніякого лишку у вигляді чистого прибутку.

На думку економістів-неокласиків, економічний прибуток притаманний динамічній економіці. Він пов`язаний з інноваційною діяльністю і є винагородою за ризик, за можливі втрати в умовах ринкової невизначеності. Він може виникнути також у результаті монополізації економічної влади і створення відповідних умов на свою користь по передбаченню економічної ситуації.

У результаті інноваційної діяльності створюються необхідні умови щодо зниження витрат виробництва і, відповідно, одержання прибутку. Для цього необхідні нововведення в усіх видах діяльності підприємства: виробничій, комерційній, управлінській і т. д. Тільки в цьому разі можна знизити витрати і забезпечити надлишки зверх витрат. А це можливо, коли фірма здійснить ряд заходів, спрямованих на підвищення продуктивності праці.

Згідно з марксистською теорією прибуток є перетвореною формою існування додаткової вартості, яка створюється додатково працею у сфері виробничої діяльності й існує в різних формах як результат розподілу і перерозподілу додаткової вартості між відповідними сферами функціонування капіталу. Прибуток тут виступає як економічна форма реалізації права власності на капітал у різних сферах його застосування.

У традиційному та елементарному розумінні прибуток є найбільш значущим і практично єдиним показником успіху підприємства та хорошого управління ним. Прибуток - це знак бажаного успіху, а надія на його одержання служить стимулом діяльності.

Величина прибутку, його обґрунтованість і механізм розподілу можуть суттєво змінюватись залежно від підприємства, ситуації, економічної системи. Але важливо не те, як визначається прибуток, а те що підприємство може виникнути і успішно функціонувати тільки тоді, коли очікується якась винагорода. За відсутності інших стимулів та інших підходів такою винагородою для підприємства в цей час є категорія прибутку.

За сучасної ринкової економіки прибуток та його норма характеризують ефективність використання всього капіталу або ступінь його прибутковості. Нині щорічна середня норма прибутку великих корпорацій у розвинутих країнах Заходу становить в середньому 15%. На думку західних вчених-економістів, прибуток зростає насамперед не за рахунок розширення масштабів виробництва, а за рахунок збільшення його норми.

Оскільки прибуток, як зазначають автори підручника "Основи економічної теорії: політекономічний аспект", є фактично різницею між загальною виручкою від реалізації продукції та її повною собівартістю, то абсолютна величина (маса) прибутку прямо пропорційна кількості виробленої та реалізованої продукції. Зростання прибутку забезпечується передусім зменшенням її собівартості.[12,c.111].

Існує два варіанти визначення норми рентабельності.

Перший: якщо прибуток відносять до собівартості продукції (в процентному виразі), то визначають норму рентабельності продукції. Даний показник дає можливість визначити, яка продукція є прибутковішою, тобто вигіднішою для виробництва. Зрозуміло, що при цьому собівартість має відповідати витратам виробництва на основі рівноважних цін. Як відомо, ринкова ціна є одним з основних інструментів, за допомогою якого знаходять вартісні відображення обсягів ресурсів, котрі використовують виробник і споживач, щоб реалізувати один ресурс і дістати інший для альтернативного (прибутковішого) їх використання. Це сприяє раціональному використанню ресурсів.

Другий варіант - це процентний вираз відношення прибутку до суми вартості основних вироб ничих фондів і оборотних засобів, що характеризує рентабельність підприємства.

Перший варіант рентабельності, по суті, демонструє відношення прибутку до використаних факторів, другий - характеризує відношення прибутку до авансованого капіталу (фондів). Таким чином, останній варіант показує не тільки рентабельність підприємства, а й норму прибутку.

Головними чинниками, які впливають на норму прибутку, слід вважати:

· величину маси прибутку;

· структуру авансованих на виробництво факторів (засобів) як у грошовій, так і натуральній формах;

· економію витрат на засобах виробництва.

На норму прибутку впливають і масштаби виробництва. Практика показує, що в багатьох галузях великі підприємства мають пріоритет перед малими. Їх переваги досягаються за рахунок поточного масового виробництва, поглиблення поділу праці, більших можливостей впровадження досягнень НТП.

На норму і масу прибутку впливають такі фактори:

- норма додаткової вартості (чим вищий її рівень, тим вищі норма і маса прибутку, і навпаки);

- органічна будова капіталу (з її зростанням норма і маса прибутку зменшуються, і навпаки);

- швидкість обороту капіталу (чим швидше обертається капітал, тим більшою є маса додаткової вартості і прибутку).

Фактори, що впливають на норму прибутку, діють несинхронно в усіх галузях і підприємствах економіки. Тому рівновеликі витрати капіталу в різних галузях та на різних підприємствах дають різні показники норми прибутку.[13,c.351;362].

Показник норми прибутку використовують не тільки як загальний (стосовно всього авансового капіталу), а також як частковий (стосовно виробництва певного продукту). Якщо загальний показник норми прибутку дає уявлення про ефективність використання фірми незалежно від номенклатури її продукції, то частковий відображає прибутковість виробництва кожного виду цієї продукції.

При використанні показника загальної норми прибутку маса прибутку кількісно визначається як різниця між усім доходом від реалізації продукції, що дорівнює добутку обсягу продукції на ціни їх реалізації, і загальними витратами спожитого капіталу на виробництво продукції. При використанні показника часткової норми прибутку масу прибутку розраховують тим самим методом, але тільки стосовно конкретного продукту.

Зниження норми прибутку не безумовне, а проявляється як закон-тенденція, на який впливають чинники, що протидіють цій тенденції. До них належать:

· підвищення норми додаткової вартості із зростанням продуктивності праці. У галузях, які виробляють засоби існування найманих працівників, зростання продуктивності праці зумовлює зменшення вартості цих засобів, що має наслідком зменшення вартості робочої сили і збільшення норми додаткової вартості;

· відносне зниження вартості і ціни робочої сили внаслідок впровадження у виробництво дешевшої жіночої і дитячої праці, а також тиску капіталу на заробітну плату в умовах безробіття;

· здешевлення елементів постійного капіталу внаслідок зростання продуктивності праці в галузях, що виробляють засоби виробництва. Це зумовлює зниження вартості кожної одиниці засобів виробництва, що, в свою чергу, стримує збільшення загальної суми функціонуючого постійного капіталу, а відтак призводить до зростання органічної будови капіталу і зниження норми прибутку;

· економія на постійному капіталі за рахунок зменшення витрат на забезпечення нормальних умов і безпеки праці;

· отримання надлишкової норми прибутку у зовнішній торгівлі розвинутих країн зі слаборозвинутими.

Ці чинники не знижують, а лише послаблюють тенденцію до зниження норми прибутку. Вона вияляється циклічно: відповідно до кон`юктури ринку посилюється у періоди зростання економіки та послаблюється у періоди її спаду.[9,c.170-172].

Високі прибутки змушують капітали мігрувати з однієї галузі в іншу. За сучасних умов інтернаціоналізації господарського життя, коли національні межі стали завузькими для високопродуктивного виробництва, капітали, а за ними і робоча сила вільно переміщуються з країни в країну. Все це позначається на структурі інтернаціональної економіки, трансформує її. Тому проблема доходів і прибутку стає ще актуальнішою і привертає до себе увагу не лише практиків, а й теоретиків.

2.2 Шляхи підвищення прибутковості підприємств

Підприємство завжди орієнтовано на прибутковість - здатність створювати прибуток. Прибутковість підприємства визначається як абсолютно - у грошовому вираженні, що є масою прибутку, так і відносно - у нормі прибутку. Норма прибутку розраховується як відношення прибутку в грошовому вираженні до всього авансованого капіталу, виражене у відсотках.

Величину прибутку, за Марксом, можна розглядати як функцію, узгоджену з розміром капіталу, що визначається залежно від норми прибутку. При цьому маса прибутку дорівнює добутку норми прибутку на авансовий капітал.[14,c.205-206].

У вітчизняній бухгалтерсько-аналітичній практиці, щоб обчислити прибутковість підприємства, зіставляють прибуток з витратами підприємства (собівартістю) або з вартістю виробничих фондів підприємства (основних фондів і оборотних засобів). Такі порівняння (в процентах) характеризують рентабельність (дохідність).

На сучасному етапі, в умовах розвитку ринкової економіки в Україні, розвитку великого, малого та середнього підприємництва, загострення конкурентної боротьби, науково-технічного прогресу виникає потреба аналізу. Аналізу фінансово-економічних результатів діяльності підприємства. Це потрібно насамперед заради більш ефективного управління підприємством для досягнення поставлених цілей, а саме: подальшого розвитку підприємства, відтіснення конкурентів і завоювання більшої частки ринку; особливо необхідним є аналіз при спробі підприємства виходу на світовий ринок - для визначення реальних можливостей підприємства.

Прибуток за сучасних умов є не тільки показником ефективності роботи окремого підприємства, а й має важливе практичне значення. Він є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності. Також це одне з найбільших джерел фінансових ресурсів держави. На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; галузь господарства; установлені ззаконодавством форми обліку фінансових результатів. Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансуванням державних видатків. [14,c.184;189].

Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку. По-друге, прибуток є джерелом формування фінасових ресурсів самих підприємств і

використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства отриманий прибуток порівнюють із здійсненими витратами. Витрати можна розглядати як поточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг); і також витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансовий капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діїльності підприємства.

Виявлення резервів підвищення прибутку повинне спиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення техніко-економічних показників роботи підприємства й організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв'язків тощо. В даній курсовій роботі було проведено короткий аналіз техніко-економічних показників та їх динаміки і тепер можна визначити деякі резерви підвищення прибутку.

Слід також відмітити, що з ростом обсягу випуску продукції прибуток підприємства збільшується не тільки за рахунок зниження собівартості, але і внаслідок збільшення кількості продукції, що випускається. Таким чином, чим більший обсяг виробництва, тим за інших рівних умов більше сума одержуваного підприємством прибутку.

Підвищення прибутку може відбутися також за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці знижуються витрати праці в розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати в структурі собівартості. Для цього підприємство повинне активно використовувати різноманітні мотиваційні засоби: перевести якомога більше працівників на відрядну форму оплати праці, працівникам погодинної форми у більшому розмірі оплачувати роботу в понад урочний час, забезпечувати доставку працівників на роботу та з роботи за узгодженими маршрутами, надавати матеріальну допомогу працівникам з нагоди ювілейних та інших визначних дат. Враховуючи специфіку роботи слід також проводити профілактичне оздоровлення та медичне обстеження працівників за рахунок підприємства, організовувати санаторно-курортне лікування для працюючих та інвалідів праці. [13,c.67-68].

Важливе значення в боротьбі за зниження собівартості та підвищення прибутку має дотримання найсуворішого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Послідовне здійснення на підприємствах режиму економії виявляється насамперед у зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скороченні витрат по обслуговуванню виробництва і керуванню й інших непродуктивних витрат.

Виходячи із всіх цих даних було наведено шляхи підвищення прибутку підприємства.

Головними з них виявились:

· вдосконалення засобів виробництва;

· збільшення обсягу виробництва;

· підвищення продуктивності праці;

· економія матеріальних ресурсів.

Прибуток за сучасних умов є не тільки показником ефективності роботи окремого підприємства, а й має важливе практичне значення. Він є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Найбільше значення в оцінці доходів, фінансових результатів і визначенні заходів зі збільшення прибутків і підвищення рентабельності має внутрішній аналіз. Він базується на використанні всього комплексу економічної інформації, первинних документів і даних бухгалтерського обліку і звітності. Економіст має можливість реально оцінити стан справ на підприємстві. Він може отримати з первинних документів достовірні дані про цінову політику підприємства, його доходи, формування прибутків, структуру витрат обігу й оцінити положення підприємства на товарних ринках, валовий, балансовий прибуток.

Саме внутрішній аналіз дозволяє вивчити механізм досягнення підприємством максимальних прибутків. Важливо використовувати як зовнішній, так і внутрішній аналізи. Комплексний підхід до вивчення доходів дозволяє приймати обґрунтовані управлінські рішення, сприяє вибору кращого варіанта дій на перспективу. Комплексний підхід до аналізу доходів відіграє вирішальну роль у питаннях конкурентної політики підприємства. Окремо виділяють вид аналізу, який пов'язаний із вивченням минулих тенденцій. Він називається ретроспективним, а аналіз, пов'язаний із прогнозами, називають перспективним.

При аналізі доходів використовують інформацію за попередній рік, виділяють план і факт, а потім звітні дані порівнюються з планом і з попереднім роком.[15,c.45;47].

Важливе значення має оцінка доходів від реалізації товарів і послуг, їх рівень. Якщо план доходів не складається, тоді порівнюють фактичний результат із попереднім періодом. При аналізі доходів від реалізації товарів і послуг потрібно дати оцінку рівня торгових надбавок за основними товарними групами і виявити причини їх зміни. Важливо також проаналізувати роль різних елементів торгових надбавок за товарами і товарними групами (витрати обігу, податки, що входять у ціну, прибутки) і провести дослідження за основними товарними групами на предмет оцінки можливостей підвищення частки прибутку і зниження рівня поточних затрат за рахунок економії окремих їх видів.

У комплексі проблем, пов'язаних з підвищенням ролі прибутку у національній економіці, велике значення має удосконалення методів аналізу фінансових результатів господарюючих суб'єктів. Перехід діяльності підприємств на принципи господарського розрахунку не супроводжувався адекватним методичним забезпеченням аналітичної та планової роботи, через що стримувалася реалізація потенціалу економічного зростання. Важливі аспекти теорії та практики аналізу прибутку та збитків потребують проведення нових досліджень та розробок підходів до аналізу фінансових результатів діяльності підприємств.

Проведений аналіз роботи підприємств західного регіону України виявив, що балансова вартість їх основних фондів останнім часом була у 10-20 разів нижча, ніж ціни покриття. При заниженні балансової вартості основних фондів підприємства не в змозі формувати амортизаційний фонд, достатній для поповнення основних фондів, що вибувають. Нестача коштів амортизаційного фонду змушує підприємства витрачати левову частину прибутку для забезпечення простого відтворення основних виробничих фондів. На поверхні економічних явищ витрати прибутку для утворення основних фондів відображають розширене відтворення, але фактично відбувається процес простого відтворення і здебільшого не в повному обсязі. У ситуації, яка склалася, підприємства зазнають додаткового податкового навантаження, оскільки прибуток, що використовується на просте відтворення основних виробничих фондів, також оподатковується. Таким чином, одержаний балансовий прибуток не в змозі виконувати функції прибутку.

Важливе значення має виявлення ефективності діяльності підприємств із макроекономічних позицій. Нині більшість підприємств України низькорентабельні або збиткові, і юридично їх можна визнати банкрутами. Однак аналіз показав, що збитковість багатьох підприємств пояснюється не низьким рівнем управління, а недосконалістю фінансово-кредитної системи національної економіки. Фактично збиткові щодо застосованої нині оцінки підприємства так само, як і підприємства, які працюють рентабельно, сприяють формуванню бюджетів та цільових фондів. Більш того, вартісна величина внесків та платежів таких підприємств, виявляється в ряді випадків більшою, ніж рентабельних підприємств, і досягає половини вартості реалізованої продукції. Необхідно здійснювати оцінку економічної ефективності функціонування підприємств у національній економіці на підставі аналізу впливу результатів діяльності цих підприємств на макроекономічні показники: формування бюджетів цільових фондів, національного доходу, валового внутрішнього продукту.[15,c.68-71].

Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємств із позицій їх самофінансування та економічних інтересів власників. Однак за допомогою цих показників неможливо одержати точну оцінку впливу фінансових результатів діяльності підприємства на макроекономічні показники - на обсяг надходжень до державного та місцевих бюджетів, до цільових фондів, національний дохід, валовий національний продукт. Реальність свідчить про те, що для управління економічними процесами, формування потребуючих макроекономічних пропорцій необхідна більш об'єктивна система показників рентабельності.

Чинні методики аналізу прибутку не достатньою мірою враховують вплив фактора часу. Як правило, це здійснюється за допомогою дисконтування витрат та прибутку, тобто приведення різночасових витрат до одного моменту часу. Необхідність такого підходу диктується тим, що капітал - це зростаюча за часом вартість.

Необхідно внести зміни до закону про оподаткування прибутку в частині збільшення періоду нарахування оподаткованого прибутку.

2.3 Роль прибутку в ринковій економіці

Прибуток підприємства -- це перевищення доходів від його діяльності над сумою видатків; він являє собою єдину форму його власних нагромаджень. Податок на додану вартість і акцизний збір, які надходять у складі виручки від реалізації продукції підприємств, являють собою форми централізованих нагромаджень, у повній сумі надходять у розпорядження держави, формуючи значну частку прибуткової частини державного бюджету.

На відміну від ПДВ і акцизного збору, прибуток, що його одержують підприємства у сфері виробництва товарів і послуг, хоч він також є одним із головних джерел формування централізованих фінансових ресурсів держави, в значній своїй частині використовується тими підприємствами, які його одержали, на збільшення виробництва, реконструкцію і технічне переозброєння їх основних засобів, удосконалення технології, матеріальне заохочення трудящих соціальний розвиток колективів.[16,c.305;329].

Законодавство України, яке регулює господарську діяльність суб'єктів підприємництва і порядок організації бухгалтерського обліку і звітності, з одного боку, і систему оподаткування прибутку -- з іншого, під "прибутком" визначає два різних економічних явища.

Згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", прибутком вважається сума валових доходів, тобто по суті доходів від усіх видів діяльності, скоригована певним чином для цілей оподаткування, зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних засобів і нематеріальних активів.

Аналіз складу валових доходів і валових витрат свідчить про те, що прибуток як об'єкт оподаткування являє собою досить умовну величину, яка відображає співвідношення між доходами і витратами підприємства за певний, законодавчо встановлений період оподаткування. Головна його особливість полягає в тому, що він безпосередньо не залежить від собівартості продукції, від різниці між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво цієї продукції. Прибуток як об'єкт оподаткування визначається за даними спеціального податкового обліку, який не співпадає з бухгалтерським обліком прибутку.

Прибуток у класичному розумінні являє собою різницю між ціною товару і затратами на виробництво товару -- його собівартістю. Саме таке розуміння прибутку закладене в усіх законодавчих актах України, крім законодавства про оподаткування прибутку. Такий показник, безумовно, в більшій мірі характеризує якість господарювання підприємства, саме він реальний і з точки зору спроможності підприємства відраховувати частину прибутку до бюджету.[16,c.287;303].

Прибуток синтезує в собі всі найважливіші сторони роботи підприємства.

У комплексі проблем, пов'язаних з підвищенням ролі прибутку у національній економіці, велике значення має удосконалення методів аналізу фінансових результатів господарюючих суб'єктів. Перехід діяльності підприємств на принципи господарського розрахунку не супроводжувався адекватним методичним забезпеченням аналітичної та планової роботи, через що стримувалася реалізація потенціалу економічного зростання. Важливі аспекти теорії та практики аналізу прибутку та збитків потребують проведення нових досліджень та розробок підходів до аналізу фінансових результатів діяльності підприємств.

...