Планування розвитку діяльності підприємства у ринкових умовах господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Планування розвитку діяльності підприємства у ринкових умовах господарювання

1. Теоретичні основи за темою

1.1 Економічна сутність, роль та значення

Планування як розділ економіки підприємства становить собою систему упорядкованих знань про сутність, методологію та принципи розробки планів, організацію планової роботи в підприємствах.

Планування - одна з функцій керування підприємством. В умовах ринкової економіки для підприємців планування є способом забезпечення становлення та розвитку бізнесу, воно є необхідним для приведення господарчої діяльності підприємства до відповідності з вимогою ринку.

У вітчизняній економічній науці неодноразово дискутувалося питання про необхідність планування господарчої діяльності. Особливо заперечувалось планування в ринкових умовах господарювання. «План» та «ринок» вважалися несумісними. «Ринок» сам відрегулює та вирішить всі проблеми.

З переходом до повної господарчої та юридичної самостійності підприємств та з формуванням ринкової економіки, безумовно, змінився зміст планування, призначення планів підприємств.

Значення планування полягає в тому, що заздалегідь визначаються шляхи, засоби й методи реалізації обраної стратегії діяльності підприємства. За відношенням до «стратегії» «планування на короткий термін» часу називають оперативним. Воно виступає у вигляді тактичних планів, основна ціль яких - оволодіння ефективним інструментом досягнення стратегічних цілей підприємства.

Теоретичні основи планування безперервно розвиваються і, оскільки планування - це функція управління, то по мірі змінювання принципів господарювання змінювались принципи та методи планування.

В історії економіки України відомі такі крупні зміни, як створення, а потім руйнування централізованого (із єдиного центру) планування, створення в масштабах держави індикативного планування.

Підтвердженням тому, що «планування, як одна з функцій управління, не належить тільки соціалістичній системі господарювання, є те, що в інших державах здобуло розвитку вчення про планування в масштабах держави (індикативне планування) та внутрішньогосподарське планування.

План - це документ, в якому на конкретний господарчий період відображені завдання з економічного та соціального розвитку підприємства.

Планування здійснюється на основі комплексу певних принципів та методів, їх сполучення створює наукові основи планування.

Принципи планування визначають характер та зміст планової роботи.

В даний момент немає єдності в трактуванні принципів планування.

План - повинен бути не тільки переліком основних видів робіт та послуг, що виконуються, але й передбачати використання передової технології виробничої або комерційної діяльності, забезпечувати необхідними коштами та економічними ресурсами.

Принципи планування визначають характер та зміст планової діяльності в підприємстві.

Уперше загальні принципи планування були сформульовані французьким ученим Анрі Файолем - засновником так називаної класичної адміністративної школи управління, їм було названо п'ять принципів: необхідність, єдність, безперервність, гнучкість та точність.

Принцип необхідності в плануванні означає повсюдне та обов'язкове застосування планів при будь-якому виді трудової діяльності. До того, як діяти, колектив підприємства повинен знати, чого він хоче та може.

Принцип єдності передбачає спільність економічних цілей та взаємодію різних підрозділів підприємства на горизонтальному та вертикальному рівнях планування та управління.

Принцип безперервності в плануванні полягає в тому, що процес планування на підприємстві повинен здійснюватися постійно та без зупинки в межах виробничо-господарчого циклу.

Крім того, процес планування повинен бути безперервним також з наступних причин:

- невизначеність зовнішнього середовища робить необхідним поступове коректування очікувань підприємства та відповідні виправлення та уточнення планів;

- змінюваність не тільки фактичних передумов, але й уявлень підприємства про свої внутрішні цінності та можливості.

Принцип гнучкості в плануванні полягає в наданні планам та процесу планування можливості змінювати свою направленість у зв'язку з виникненням непередбачених обставин.

Для здійснення принципу гнучкості плани повинні складатися так, щоб в них можна було вносити зміни, пов'язуючи їх із зміненими зовнішніми та внутрішніми умовами. Тому плани, звичайно, як це прийнято у світовій практиці, містять так називані резерви. При дотриманні цього правила необхідно також планувати величину таких резервів, тому що їх необґрунтоване застосування відображається на результатах планування. З фінансової точки зору забезпечення принципу гнучкості в плануванні потребує додаткових витрат.

Принцип точності. Усілякий план повинен бути складеним с такими точністю, конкретизацією та деталізацією, яких бажає досягнути підприємство, враховуючи його фінансовий стан, положення на ринку та ін.; тобто ступень точності плану можливий будь-який, але він обов'язково має забезпечити ефективність діяльності. Крім перелічених, відомий американський економіст у галузі планування Р.Л. Акофф сформулював ще два принципи: принцип участі та принцип холізму.

Принцип участі в плануванні передбачає, що ніхто не в змозі планувати ефективно для когось іншого. Краще планувати для себе (неважливо, як погано), ніж щоб хтось планував тебе (неважливо, як гарно). Принцип участі означає, що кожен член економічної організації стає учасником планової діяльності, незалежно від посади та функції, яку він виконує. Планування, засноване на принципі участі, називають партисипативним.

Реалізація принципу участі має наступні переваги:

- кожен із робітників підприємства отримує більш глибоке розуміння підприємства, знання різних сторін його життя;

- плани підприємства стають приватними планами робітників, а участь у досягненні цілей підприємства.

- приносить задоволення власних потреб робітників. Посилюється мотивація праці, зміцнюється єдність команди;

- робітники підприємства, займаючись плануванням, розвивають себе як особистість, а це є додатковий ресурс для підприємства;

- об'єднуються дві функції управління: оперативне керування та планування. Плани перестають бути чимось зовнішнім для керівників.

Принцип холізму в плануванні складається з двох частин: координації та інтеграції.

Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів виражається в тому, що діяльність на одній частині підприємства не можна планувати ефективно, якщо таке планування не пов'язане з плановою діяльністю окремих одиниць даного рівня і що всілякі зміни в планах одного з підрозділів повинні бути відображеними в планах інших підрозділів. Таким чином, взаємозв'язок та одночасність - головні риси координації планування на підприємстві.

Інтеграція планової діяльності передбачає, що в підприємстві існує різноманіття відносно відособлених процесів планування та приватних планів підрозділів, але кожна з підсистем планування діє, виходячи із загальної стратегії підприємства, а кожний окремий план є частиною плану більш високого підрозділу. Всі плани, створені в підприємстві - це їх взаємопов'язана система.

У вітчизняній науці та практиці планування, окрім розглянутих класичних принципів, широку популярність надбали загальноекономічні принципи: системність, цілеспрямованість, комплексність, оптимальність, ефективність, науковість, пріоритетність, збалансованість, зайнятість, директивність, самостійність, рівнонапруженість, конкретність, об'єктивність, динамічність, ризик та ін.

Принцип системності в плануванні передбачає використання кількісних та якісних закономірностей в економних системах, побудування такого логічного ланцюгу, згідно якому процес виробітку та обґрунтування будь-якого рішення відштовхується від визначення загальної цілі системи та підпорядкування цієї цілі діяльності всіх вхідних до нього підсистем. При цьому дана система розглядається як частина більш крупної системи, яка також складається з певної кількості підсистем.

Принцип науковості в плануванні означає, що в планах соціально-економічного розвитку всіх рівнів усебічний облік вимог об'єктивних економічних законів повинен базуватися на застосуванні наукового інструментарію, глибокому вивченні досягнень вітчизняного та закордонного досвіду формування планів.

Принцип цілеспрямованості (орієнтації на стратегію підприємства) у плануванні передбачає активний характер планування, включаючи цілі, які мають бути досягненні шляхом активних дій органів керування.

Принцип пріоритетності в плануванні треба розуміти, як переважне, головне значення чого-небудь. Необхідність вибору пріоритетних напрямків обумовлена, по-перше, обмеженістю ресурсів, по-друге, невідкладністю рішення найважливіших проблем.

Принцип збалансованості в плануванні повинен забезпечувати відповідність потенційних можливостей внутрішньогосподарчої діяльності підприємства задовольняти потреби ринку.

Принцип ефективності в плануванні полягає в тому, щоб витрати на складання плану були меншими за ефект, який приносить його виконання. При оцінці ефекту в процесі планування звичайно відбувається порівняння очікуваних показників зі заздалегідь обраною ціллю, встановленим нормативом прибутковості та іншими порівнювальними даними.

Принцип оптимальності в плануванні передбачає необхідність вибору найкращого варіанта на всіх етапах планування з декількох можливих або альтернативних. Критерієм оптимальності різних планів може бути максимальний або мінімальний прибуток або інші кінцеві результати, величина яких попередньо визначається в процесі планування на підприємстві.

Принцип комплексності в плануванні. Враховуючи те, що на підприємстві будь-яке планове рішення впливає як на економічні результати, так і на соціальні, організаційні, технологічні та ін., необхідно, щоб прийняті планові та управлінські рішення забезпечували облік змін як в окремих об'єктах, так і в кінцевих результатах свого підприємства, тобто були комплексними.

В закордонній практиці планування можуть зустрічатися і такі принципи планування як принципи документального забезпечення, організованості, стандартизації, вичерпності, узгодженості.

Принцип документального забезпечення в плануванні. Для узгодження, планових розрахунків, а також контролю планів має велике значення те, щоб їх найважливіші складові частини були виконані в письмовій формі. Хороша планова документація полегшує виконання вищевказаних задач та позитивно впливає на досягнення цілі.

Принцип стандартизації у плануванні. У відношенні планування стандартизація означає уніфікацію планів, процесів та техніки планування, допоміжних засобів при плануванні та ін. Уніфікація забезпечує порядок, при якому однакові проблеми планування на різних дочірніх підприємствах, на одному і тому ж підприємстві в різні періоди планування або в різних підрозділах вирішуються, виходячи з однієї та тієї ж концепції.

Принцип організованості в плануванні. Під рівнем організованості в плануванні слід розуміти суворість встановленого в системі планування організаційного режиму. Заорганізованість та відсутність здатності до імпровізації, звісно, знижують гнучкість системи планування. Система планування з розумним ступенем організованості оптимальним чином адаптується до мінливих умов зовнішнього середовища.

Принцип узгодженості в плануванні. Узгодженість планів стосується, насамперед, складових частин плану та відносин між окремими планами. З позиції змісту планів можна узгоджувати цілі, прогнози, заходи, засоби, дії осіб, відповідальних за плани, терміни. Крім того, потребується узгодження планів за ступенем необхідності, терміновості, ієрархії, послідовності, обумовленості та гнучкості.

Принцип вичерпності в плануванні. Планування, яке охоплює всі проблеми, що піддаються плануванню, є повномасштабне планування.

Принцип видимості в плануванні. Це глибина розуміння зв'язків планів, їх прикладного застосування та наступної розробки.

Таким чином, частина закордонних та вітчизняних принципів планування за змістом співпадають, хоча назви вони мають різні; інші закордонні принципи деталізують основні принципи; треті з них, на нашу думку, є принципами організації планової роботи.

Методи планування як складова частина методології планування становлять собою сукупність способів та прийомів, за допомогою яких планування в підприємстві може відноситися до того чи іншого типу залежно від ознаки, за якою воно класифікується. Ознаки класифікації типів планування:

Узгодженість ресурсів та потреб

- балансовий

- матричний

Варіантність планів, що розробляються

- одноваріантний

- поліваріантний.

- економіко-математичної оптимізації.

Спосіб виконання розрахункових операцій

- ручний.

- механічний.

- автоматичний.

Форма представлення планових показників

- табличний.

- лінійно-графічний.

- логіко-структурний.

За ступенем невизначеності:

- Детерміновані системи, тобто з передбаченим результатом.

- Імовірнісні (стохастичні) системи, які не дають повної передбачуваності результату.

За часовою орієнтацією ідей планування виділяють 4 типи планування:

- Реактивне (націлене тільки в минуле).

- Інактивне (яке пристосовується тільки до теперішнього).

- Преактивне (який переважно дивиться тільки в майбутнє).

- Інтерактивне (орієнтоване на взаємодію всіх кращих ідей планування).

За горизонтом планування (періоду часу) плани є трьох типів: довгострокові (10-15 років); середньострокові (3-5 років); короткострокові (1-2 роки).

Методи планування:

Балансовий метод планування. Плани складаються у вигляді балансу, забезпечується взаємодія його показників (для збалансування ресурсів із потребами та ін.).

Економіко-статистичний метод. Його засновано на використанні сформованих темпів змін, коефіцієнтів еластичності, структурних змін, індексів, коефіцієнтів зв'язку та ін.

Економіко-аналітичний метод. Засновано на глибокому аналізі діяльності підприємства та експертній оцінці можливих змін.

Нормативний метод планування. Планові завдання визначаються на основі норм, розцінок та тарифів.

Економіко-математичне моделювання та оптимізація планів.

Програмно-цільовий підхід у плануванні. Вибір цілі, плану та розрахунок завдань для досягнення цієї цілі (точки беззбитковості, точки мінімального рівня рентабельності та ін.).

Використання персональних комп'ютерів дозволяє автоматизувати процес планування. АРМ економіста - автоматизоване робоче місце економіста підприємства.

Розділи плану господарчої діяльності підприємства відображають його галузеву належність та організаційну структуру. В торгівлі, наприклад, план господарчої діяльності підприємства складається з наступних розділів та показників:

- План товарообігу (загальний обсяг, товарна структура, обіг по відділах та секціях);

- План формування товарних запасів;

- План товарного забезпечення (план закупки та надходження товарів);

- План із праці та витрати на оплату праці;

- План розвитку матеріально-технічної бази;

- План поточних витрат (витрати обігу);

- План доходів та прибутків;

- Фінансовий план;

- План грошових потоків;

- План залучення позикових джерел фінансування;

- Балансовий план;

- План соціального розвитку.

1.2 Системні показники та їх класифікація

Кількісні показники відображають розмір господарських явищ, величину кількісних змін, що в них відбуваються, величину ресурсів. Наприклад, обсяг реалізованої продукції, кількість працюючих, обсяг продукції, одержаної в результаті підвищення продуктивності праці.

Якісні показники характеризують суттєві особливості і властивості досліджуваних явищ, рівень їх розвитку, використання ресурсів, ефективність діяльності. Прикладом якісних показників є продуктивність праці, фондовіддача, рентабельність.

Натуральні показники виражають розмір явища у фізичних одиницях виміру (обсяг, довжина, вага); вартісні - показують величину економічних об'єктів і процесів у вартісному виразі (ціна, собівартість, прибуток); трудові - характеризують витрати праці та її ефективність (трудомісткість, продуктивність праці).

Абсолютні показники виражаються в грошових, натуральних вимірниках або через трудомісткість (обсяг випущеної продукції в гривнях, виробнича площа у кв. м, витрати праці в людино-годинах,). Відносні показники показують співвідношення абсолютних показників і виражаються у відсотках, коефіцієнтах, індексах (відсоток виконання договору щодо поставки продукції, коефіцієнт оновлення основних фондів, індекс цін).

Загальні показники використовують для характеристики результатів роботи всіх галузей народного господарства (вартість продукції, продуктивність праці, рентабельність). Часткові є специфічними для окремих галузей (марка сталі, калорійність кам'яного вугілля, урожайність сільськогосподарських культур).

При вивченні причинно-наслідкових зв'язків показники поділяють на результатні та факторні. Це групування не є постійним, воно залежить від конкретних ситуацій, мети аналізу. Наприклад, при оцінці змін прибутку від реалізації продукції показник собівартості продукції розглядають як факторний. Водночас при вивченні затрат на виробництво собівартість розглядають як результатний показник, що залежить від багатьох факторів виробництва.

Тобто якщо показник розглядається як результат дії одного або кількох чинників і він виступає як об'єкт дослідження, то при вивченні взаємозв'язку він вважається результатним.

Показники, які визначають стан результатного показника і виступають як причини зміни його величини, називають факторними.

За способом формування розрізняють показники:

* нормативні (норми витрат сировини, матеріалів, палива, норми амортизації, ціни);

* планові (дані планів соціально-економічного розвитку підприємства, завдання підрозділам);

* договірні (передбачені в угодах на поставку сировини, матеріалів, палива тощо);

* облікові (дані бухгалтерського, статистичного та оперативного обліку);

* звітні (дані бухгалтерської, статистичної та оперативної звітності);

* аналітичні (оціночні), які одержують у ході аналізу для оцінки результатів та ефективності роботи підприємства.

Оскільки усі показники, що використовуються в аналізі, як уже згадувалося, взаємопов'язані і взаємообумовлені і їх вивчають у комплексі, то це передбачає відповідну їх систематизацію.

Система показників - це впорядкована їх множина, в якій кожен показник дає кількісну чи якісну характеристику певної сторони господарської діяльності, має властивості звітності і подільності, пов'язаний з іншими показниками, але не дублює їх.

Виділяють десять підсистем показників.

Показники організаційно-технічного рівня становлять первинну підсистему, тобто:

* виробничу структуру підприємства;

* якість продукції;

* рівень концентрації і спеціалізації виробництва;

* тривалість виробничого циклу;

* технічну та енергетичну озброєність праці;

* рівень організації виробництва та управління;

* прогресивність технологічних процесів.

Ці показники впливають на всі інші показники, зокрема - на обсяг виробництва і реалізації продукції, її якість, рівень використання виробничих ресурсів, собівартість, рентабельність, а також на фінансовий стан підприємства.

За показниками, що включені до другої підсистеми, можна дати оцінку забезпеченості підприємства основними засобами, матеріальними та трудовими ресурсами. Як і попередні показники, вони безпосередньо впливають на випуск продукції, собівартість, фінансові результати діяльності та фінансовий стан підприємства.

До показників виробництва відносять:

· обсяг промислової продукції у вартісному, натуральному та умовно-натуральному вимірах;

· номенклатура та асортимент продукції;

· якість продукції, її конкурентоспроможність;

· ритмічність виробництва.

Показники збуту включають дані про обсяг відвантаження та реалізації продукції, залишки готової продукції на складах. Вони тісно пов'язані з показниками виробництва та показниками прибутку і рентабельності. Основними показниками використання засобів виробництва є:

* фондовіддача;

* фондоємність;

* фондоозброєність;

* середньорічна вартість основних засобів;

* середньогодинний виробіток продукції на одиницю устаткування;

* коефіцієнт використання устаткування;

* амортизація.

Показники, що включені до шостої підсистеми, характеризують використання предметів праці. До них, насамперед, відносять: матеріалоємність, матеріаловіддачу, вартість предметів праці, що використані за аналізований період часу. Вони тісно взаємопов'язані з показниками підсистем 7, 8, 9, 10, оскільки від раціонального використання матеріалів залежить рівень собівартості, прибуток, рентабельність, а значить - і фінансовий стан.

До показників, що характеризують використання трудових ресурсів, відносять такі:

* забезпеченість підприємства трудовими ресурсами;

* рух робочої сили;

* використання робочого часу;

* продуктивність праці;

* трудомісткість продукції;

* оплата праці.

Показниками собівартості продукції v.

· загальна сума затрат на виробництво продукції; У затрати на 1 гривню промислової продукції;

· собівартість найважливіших виробів;

· прямі матеріальні і трудові затрати.

Вони здійснюють безпосередній вплив на результатні показники діяльності підприємства - прибуток і рентабельність.

Підсистема 9 включає показники, що характеризують фінансові результати діяльності підприємства. Це, зокрема:

· валовий прибуток;

· фінансові результати від операційної діяльності;

· фінансові результати від звичайної діяльності;

· надзвичайні доходи (витрати);

· чистий прибуток;

· рентабельність виробничої діяльності (окупність витрат);

· рентабельність реалізації продукції;

· рентабельність капіталу (всього або окремих його складових).

Зрозуміло, величина прибутку та рівень рентабельності залежать від показників усіх попередніх підсистем. У свою чергу прибуток та рентабельність впливають на показники фінансового стану підприємства, до яких належать:

· наявність та структура капіталу за складом та джерелами формування;

· ефективність та інтенсивність використання капіталу;

· фінансова незалежність;

· ділова активність;

· платоспроможність;

· кредитоспроможність;

· взаємовідносини з бюджетом та ін.

Показники фінансового стану залежать від показників, що включені в усі попередні підсистеми, і, у свою чергу, впливають на них.

Отже, усі показники діяльності підприємства перебувають у взаємозв'язку і взаємозалежності, що необхідно враховувати при проведенні комплексного системного аналізу. Сукупність показників для досягнення мети аналізу досліджуваного об'єкту або явища визначається характером причинно-наслідкових зв'язків.

Перехід національної економіки України на ринкові принципи функціонування зумовлює необхідність кардинальних змін системі управління, в тому числі в плануванні діяльності підприємства. Дана проблема особливо актуальна сьогодні, коли підприємства самостійно здійснюють весь комплекс планової роботи. Відкрита система підприємств зумовлює необхідність створення системи планування і управління підприємством здатної швидко і ефективно реагувати на ринкові потреби.

Кожне підприємство, починаючи свою діяльність, зобов'язана чітко представляти потребу на перспективу у фінансових, трудових і інтелектуальних ресурсах, джерела їхнього одержання, а також уміти точно розраховувати ефективність використання наявних засобів у процесі своєї роботи. У ринковій економіці підприємці не можуть домогтися стабільного успіху, якщо не будуть чітко й ефективно планувати свою діяльність, постійно збирати й акумулювати інформацію як про стан цільових ринків, положенні на них конкурентів, так і про власні перспективи і можливості.

При всьому різноманітті форм підприємництва існують ключові положення, які застосовуються практично в усіх сферах комерційної діяльності і для різних підприємств, необхідні для того, щоб вчасно підготуватися, обійти потенційні труднощі і небезпеки, тим самим зменшити ризик у досягненні поставлених цілей. Розробка стратегії і тактики виробничо-господарської діяльності підприємства є найважливішим завданням для будь-якого бізнесу.

Суть планування проявляється в конкретизації цілей розвитку всього підприємства та кожного підрозділу окремо на певний період; визначенні господарських завдань, засобів їх досягнення, термінів та послідовності реалізації; виявлення матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, які необхідні для вирішення поставлених завдань[2].

У процесі планування вирішується багато завдань, основними серед яких є повне і ефективне використання всіх ресурсів організації; комплексне, якісне і швидке вирішення різноманітних завдань управління; завчасне визначення місця та причин відхилень значень характеристик об'єкта від заданих. Практично вся система господарського управління і регулювання виробництва базується на методах планування. Завершення одного етапу роботи є початком наступного етапу. Пов'язати всі етапи без допомоги планування неможливо[4].

Процес планування дозволяє уявити весь комплекс майбутніх операцій підприємницької діяльності і запобігти небажаних результатів. Особливо важливе планування в комерційній діяльності, де потрібні як передбачення на довгострокову перспективу, так і ґрунтовні попередні дослідження, що передують плануванню. При виході на ринок підприємець повинен реально уявляти можливі результати своєї діяльності, критично оцінювати свої можливості, правильно розділити цілі за часом, навчитися ефективно використовувати ресурси, оволодіти сучасними інструментами підприємництва. Адже прибуток може бути одержаним не відразу, а витрати будуть із самого початку.

Планування - це процес перетворення цілей підприємства в прогнози та плани, процес визначення пріоритетів, засобів та методів їх досягнення.

У зарубіжній літературі є ряд визначень планування, які відрізняються між собою, але по суті вони дуже схожі. Можна привести кілька прикладів таких визначень: планування - «творче мислення майбутнього» (Adam Planug); планування (у широкому понятті) - «формування управлінських рішень на базі системної підготовки, прийняття рішень по визначенню майбутніх подій» (Hahn, Ru); «під плануванням розуміють таке рішення, яке (поряд із відповідним прийняттю рішень інформаційним процесом) виробляється за часом раніше настання даних кон'юнктурних подій» (Koch, Unternehmensplanung); планування «можливо по суті визначити як процес мислення, при якому розумові передбачення і констатація виробляють етапи майбутньої діяльності» (Kosiol, Planung,); «планування - це системно-методичний процес пізнання і вирішення проблем майбутнього» (Wild, Untehmungsplanung,).

Система планування, згідно з теорією систем, може розглядатися із двох точок зору. Якщо елементами системи вважаються суб'єкти планування (керівники і розробники планів) та процеси обробки інформації, то система планування виступає як цілеорієнтована множинна сукупність суб'єктів планування або цілеорієнтована множинна сукупність процесів планування, між якими існують специфічні взаємозв'язки.

Якщо елементами системи розглядати результати планування, тобто інформацію, що міститься у планах, то система планування інтерпретується як цілеорієнтована множинна сукупність планів, між якими існують специфічні взаємозв'язки.

Процес планування як доцільна діяльність людей має свою технологію, яка є послідовністю робіт, що виконуються при складанні планів. Процес планування складається із наступних стадій:

1. Визначення цілей планування. Вони стають вирішальними факторами при виборі форми і методів планування.

2. Аналіз проблеми. На цьому етапі визначається вихідна ситуація на момент складання плану і формується кінцева ситуація.

3. Пошук альтернатив. На цьому етапі серед можливих шляхів вирішення проблемної ситуації вибирається найкращий, та розробляються необхідні дії.

4. Прогнозування. На цьому етапі формується уява про розвиток ситуації, яка планується.

5. Оцінка. На цьому етапі проводяться оптимальні розрахунки для вибору найкращої альтернативи.

6. Прийняття планового рішення. Вибирається і оформляється єдине планове рішення.

Допоміжними засобами, що забезпечують процес планування, є засоби, які дозволяють автоматизувати технологічний процес розробки планових рішень. Сюди входить технічне, інформаційне, програмне, організаційне і лінгвістичне забезпечення. Комплексне використання цих інструментів дозволяє створити автоматизовану систему планових розрахунків (АСПР).

Побудова системи планування повинна відповідати цілій низці принципів, основними з яких є: цілеспрямованість, єдність і повнота, інтегрованість за змістом у часі, гнучкість, точність.

Принцип єдності полягає в тому, що планування повинно носити системний характер, тобто означає існування сукупності елементів планування їх взаємозв'язок, наявність єдиного напряму їх розвитку, орієнтованого на загальні цілі. Елементами планування на підприємстві є окремі підрозділи, що входять до нього та окремі складові процесу планування. Плани і процеси планування, які є в їх основі, повинні бути інтегрованими з орієнтацією на цілі, тобто вони мають бути змістовно пов'язаними. Змістова орієнтація досягається відповідністю системи планування і орієнтаційної структури підприємства. Взаємозв'язок між підрозділами здійснюється на основі координації на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів (виробничого відділу, відділу маркетингу тощо). Єдиний напрямок планової діяльності, загальні цілі всіх елементів підприємства стають можливими у рамках вертикальної єдності всіх підрозділів (наприклад, підприємство - цех - бригада) та їх інтеграції.

Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів виражається в тому, що планування жодної частини підприємства не можна здійснювати ефективно, якщо воно не буде пов'язане з плановою діяльністю його окремих одиниць. Крім того, зміни в планах одного із підрозділів повинні бути відображенні і в планах інших підрозділів.

Інтеграція планової діяльності виражається в тому, що кожна з підсистем планування діє, виходячи із загальної стратегії підприємства, окремий план - це частина плану більш високого підрозділу й підприємства в цілому, а також всі плани - це не просто сукупність, набір документів, а їх взаємопов'язана та узгоджена система.

Планування господарської діяльності підприємства повинно базуватися на таких принципах, як цільова направленість, системність, безперервність, збалансованість, оптимальність використання ресурсів, адекватність об'єкту та предмету планування. Проте найважливішим принципом планування є вибір та обґрунтування кінцевої мети, тобто результатів діяльності підприємства. Чітко та зважено визначені цілі є вихідним пунктом планування.

Результатом планування є план або система планів. При плануванні діяльності підприємства самостійно розробляють загальні плани, цільові, довгострокові, середньострокові та короткострокові (поточні) плани.

На нашу думку, одним із найважливіших важелів поточного управління виробництвом є оперативне планування, так як воно виступає засобом виконання довго-, середньо - та короткострокових планів. Оперативне планування являється важливим важелем повсякденного управління виробничою діяльністю підприємства.

Отже, ринкові механізми регулювання економіки не відкидають ідею планування. Скоріше за все, навпаки, в умовах нестабільної ринкової кон'юнктури, обумовленої динамізмом зовнішнього середовища, в якому функціонують підприємства, місце і значення планування зростає. Будь-яке господарське рішення, яке приймається за умов ризику, вимагає ретельного обґрунтування, прогнозування як майбутнього результату, так і умов його реалізації, що можна здійснити лише з допомогою засобів і методів планування.

1.3 Економічна політика держави та нормативно правове регулювання

Підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог ст. 62-71 Господарського Кодексу України, якщо інше щодо підприємств окремих видів не передбачено цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до нього.

Якщо законом не встановлено інше, підприємство в своїх діях керується статутом.

Згідно із ст. 65 ГКУ управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Якщо на підприємстві використовується наймана праця, між власником (або уповноваженим ним оргеном) і трудовим колективом (або уповноваженим ним органом) повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів визначаються законодавством про колективні договори.

2. Особливості створення підприємства

Створення підприємства і налагодження його роботи є доволі клопітливою, надзвичайно вибагливою і досить ризиковою справою.

Як визначається в ст. 56 ГКУ, суб'єкт господарювання може бути утворений за таких умов:

- за рішенням власника майна або уповноваженого ним органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого суб'єкта господарювання з додержанням вимог чинного законодавства;

- шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

В установчих документах повинні бути зазначені:

- найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання;

- мета і предмет господарської діяльності;

- склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень;

- порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків;

- умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

У засновницькому договорі передбачені зобов'язання:

- утворити суб'єкт господарювання;

- визначити порядок спільної діяльності щодо його утворення;

- узгодити умови передачі йому свого майна;

- встановити порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників;

- узгодити порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом;

- передбачити порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Статут суб'єкта господарювання повинен містити:

- відомості про його найменування і місцезнаходження;

- мету і предмет діяльності;

- розмір і порядок утворення статутного та інших фондів;

- порядок розподілу прибутків і збитків;

- відомості про органи управління і контролю, їх компетенцію;

- відомості про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання;

- інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством.

Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству. Статут акціонерного товариства, крім зазначених відомостей, повинен містити також:

- відомості про види акцій, що випускаються;

- їх номінальну вартість;

- співвідношення акцій різних видів;

- кількість акцій, що купуються засновниками;

- наслідки невиконання зобов'язань щодо викупу акцій.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім зазначених загальних відомостей, повинен містити:

- відомості про розмір часток кожного з учасників;

- розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Статут затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чийого представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.

Досвід зарубіжних свідчить, що в ринкових умовах господарювання, планування виробничо-господарської діяльності виступає важливою умовою функціонування підприємств, їх економічного росту і розвитку.

Поняття «планування діяльності підприємства» можна розглядати в декількох аспектах: перший - загальноекономічний, який відповідає загальній теорії фірми, її природі; другий - конкретно-управлінський, в якому планування виступає як важлива управлінська функція.

Необхідність планування діяльності підприємства

Кожне підприємство, незалежно від масштабів і виду діяльності, кожна підприємницька структура в умовах ринкового господарювання займається плануванням. Відсутність планів супроводжується помилковими маневрами, несвоєчасною зміною орієнтації, що призводить до втрати позицій на ринку, нестійкого фінансового стану, банкрутства підприємств.

Практика господарювання свідчить про те, що планування створює для суб'єктів господарювання важливі переваги:

забезпечує підготовку до використання майбутніх сприятливих для підприємства умов;

попереджує можливі проблеми;

стимулює управлінський персонал до реалізації своїх рішень в подальшій діяльності;

поліпшує координацію дій управлінського персоналу підприємства;

сприяє раціональному використанню ресурсів на підприємстві.

Для українських підприємницьких структур можна виокремити декілька сфер, де є відчутна потреба в застосуванні планування.

Новостворені підприємства. Активні процеси розвитку підприємництва призводять до створення нових організацій та підприємств, посилення конкуренції між ними, банкрутства і закриття багатьох з них. Діяльність новостворених підприємницьких структур неможлива без наукового обґрунтування плану дій, яким є бізнес-план. Він розробляється кожною підприємницькою структурою в період заснування. Цей документ дає чітку відповідь на велику кількість запитань і застерігає нових товаровиробників від можливих помилок і прорахунків. Для новостворених підприємницьких структур розробляється: маркетинговий плин, оцінюються реальні конкуренти, визначається стратегія розвитку, обґрунтовуються оптимальний обсяг виробництва, штати працівників, матеріальні ресурси, фінансові результати тощо.

Висновок

В даній курсовій роботі розглянуто що таке планування діяльності підприємства, важливість такого планування, види, функції та механізми планування діяльності підприємства.

Планування - вид, сфера діяльності органів управління підприємства по передбаченню майбутнього стану його економіки на основі врахування дії законів розвитку природи і суспільства, а також тенденцій розвитку підприємства, галузі і національної економіки. Процес планування полягає у визначенні мети, якої підприємство прагне досягнути за певний період, а також засобів, шляхів ти умов її досягнення.

Кожне підприємство, незалежно від масштабів і виду діяльності, кожна підприємницька структура в умовах ринкового господарювання займається плануванням. Відсутність планів супроводжується помилковими маневрами, несвоєчасною зміною орієнтації, що призводить до втрати позицій на ринку, нестійкого фінансового стану, банкрутства підприємств.

економічна політика моделювання планування

Размещено на Allbest.ru

...