Конкуренція та природні монополії в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Монополія та конкуренція. Їх роль в ринковій економіці

1.1 Сутність та види конкуренції

1.2 Форми монополії та наслідки монополізації економіки

1.3 Антимонопольна діяльність

2. Конкуренція та природні монополії в україні

2.1 Сучасні тенденції та проблеми регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні

2.2 Розвиток конкурентних відносин в Україні

Висновки

Список використаних джерел

конкуренція монополія україна

Вступ

Нинішній світ неможливо уявити без ринків, а ринки, у свою чергу, неможливо уявити без конкуренції. Вона може виникати не тільки між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства, а й в середині однієї галузі. Конкуренція - це боротьба за право бути кращим на ринку виробництва, і тому, вона є рушійною силою ринкової економіки.

Проте, у процесі конкурентної боротьби відбувається концентрація виробництва. Щоб вціліти у ній, отримати більше прибутків, підприємці змушені впроваджувати нову техніку, розширювати масштаби виробництва. При цьому з маси дрібних та середніх підприємств поступово виділяється кілька найкрупніших.

Перед ними постає альтернатива: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Як правило, вони обирають другий шлях, який приводить до укладення між ними угод, що є однією з найхарактерніших рис монополізації економіки. Але кожен процес має як позитивні, так і негативні наслідки.

Позитивна сторона монополій виражається в тому, що впроваджується новітня техніка і технологія, фінансуються крупні науково-дослідні лабораторії, стає можливим гігантським підприємствам завдяки масовому виробництву економити на витратах виробництва, забезпечувати споживачів дешевими якісними товарами.

Негативними наслідками є встановлення монопольних цін, створення штучного дефіциту, гальмування науково-технічного прогресу, витрачання значних ресурсів для збереження і зміцнення монополістичних позицій, придушення конкуренції.

Мета даної курсової роботи - визначення проблеми конкурентоспроможності товаровиробників, їх взаємовідношень на ринку та наслідки монополізації економіки.

Розділ 1. Монополія та конкуренція. Їх роль в ринковій економіці

1.1 Сутність та види конкуренції

Термін „конкуренція” походить від латинського слова „concurere”- зіштовхуюсь. І справді, в ринковій економіці відбувається зіткнення інтересів різних господарюючих суб'єктів як всередині окремих галузей, так і між ним виробниками різних сфер і галузей тощо.

З'ясуємо, як і чому виникає конкуренція. В кожній країні існують десятки, сотні тисяч і навіть мільйони економічно відокремлених товаровиробників. Оскільки сучасна ринкова економіка, на думку багатьох учених, є системою прибутків і збитків, а збиткові підприємства у масовому порядку банкрутують, то однією з цілей, переслідуваних у конкурентній боротьбі, є прагнення вижити, не потрапити до числа підприємств-банкрутів.

Основною метою капіталізму, є привласнення прибутків. Для реалізації цієї мети кожна фірма прагне продати якомога більше товарів і послуг, а отже розширити ринки збуту. Зрозуміло, при цьому зіштовхуються інтереси інших фірм, між ними відбувається суперництво.

Крім того, за сучасних умов на внутрішньому ринку окремих країн продається значна кількість іноземних товарів, конкурентами виступають іноземні фірми, з інтересами яких стикаються інтереси національних фірм. Виходячи з цього, можна дати визначення конкуренції як економічної категорії(див. ”словник”).

Конкуренція - боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва, збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.

Сутність конкуренції глибше розкривається у дії відповідного закону. Закон конкуренції - об'єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між відособленими товаровиробниками, з одного боку, і споживачами їх продукції - з іншого, внаслідок чого підприємці змушені знижувати витрати виробництва, покращувати якість товарів і послуг тощо.

Його дія для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва й систем заробітної плати тощо. Дія інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського механізму. Закон конкуренції - важлива рушійна сила розвитку економіки, тому що сам закон і кожна з форм його руху (конкуренція між товаровиробниками і конкуренція між споживачами) пронизані внутрішніми суперечностями, які, у свою чергу, є джерелом економічного прогресу. Такими найважливішими суперечностями на сучасному етапі є суперечності:

1) між дрібними та середніми підприємствами за найвигідніші умови виробництва й збуту продукції;

2) між крупними компаніями, що ставлять перед собою аналогічні цілі;

3) між підприємствами монополізованого й немонополізованого секторів економіки з властивими їм потребами та інтересами;

4) між підприємствами монополізованого і державного секторів економіки;

5) між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами;

6) між пропозицією виробників і попитом споживачів;

7) між підприємствами-споживачами;

8) між різними категоріями і верствами населення і всередині них за можливість придбати товари та послуги високої якості за мінімальними цінами.

На нижчій стадії розвитку капіталістичного способу виробництва панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які виробляли товари на невідомий ринок, у формі внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумовила розвиток концентрації та централізації виробництва і капіталу й на певному етапі привела до виникнення монополій.

Як складова частина господарського механізму конкуренція діє через попит, пропозицію та ціни. У цьому випадку вона відбувається між самими виробниками, споживачами (покупцями). Так, із посиленням конкуренції між виробниками зростають пропозиція товарів і послуг, їхня якість тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотний механізм існує за конкуренції покупців. Внаслідок конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій народного господарства.

У ході еволюції економічної системи змінюється і конкуренція. Так, на нижчій стадії капіталізму панувала вільна (або чиста, досконала) конкуренція.

Вільна конкуренція - конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності.

За цих умов процес ціноутворення здійснюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) і стихійної взаємодії попиту, пропозиції та цін, що означає само регулювання економічної системи. Ідеальною моделлю у цій схемі є ситуація, коли споживач завжди має рацію, не існує його дискримінації, що означає своєрідний диктат споживача над продавцем.

За вільної конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам у сучасних умовах відповідають ринки сільськогосподарської продукції та деяких послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспільно необхідних витрат виробництва.

Різновид вільної конкуренції - чиста конкуренція між багатьма продавцями і покупцями з приводу продажу-купівлі однорідних товарів, а диференціації продукту при цьому не існує.

За капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами приватного капіталу, так і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрігалузевої та міжгалузевої. Внаслідок суспільного поділу праці виробництво товарів, надання послуг здійснюється на підприємствах окремих галузей промисловості.

Внутрігалузева конкуренція - боротьба між товаровиробниками, які діють в одній галузі народного господарства.

Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці тощо на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на виробництво певного виду товару, а отже, й індивідуальна вартість виробництва. Але ціни на ринку тяжіють до витрат, що встановлюються на підприємствах, які виробляють переважну масу продукції. Тому результатом внутрігалузевої конкуренції є перетворення окремих індивідуальних витрат виробництва, індивідуальних вартостей на єдину ринкову або суспільну вартість.

Внутрігалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і капіталу. В сучасних умовах ця конкуренція стала переважно конкуренцією на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів товарів.

Міжгалузева конкуренція - конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства.

Через різні умови виробництва у цих галузях підприємці за однакових витрат капіталу отримують різну масу продукту. Тому в епоху вільної конкуренції ті товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку, намагалися вкладати свої капітали в галузі, в яких був вищий прибуток. Внаслідок цього ринкові ціни на товари, вироблені в галузях, в які переливаються нові капітали, знижуються, а в інших (звідки відбувається відплив капіталів) - зростають і стають вищими від ринкової вартості. Коли кількість прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, утворюється єдина загальна норма прибутку і в кожній галузі на рівний капітал буде отримано рівний середній прибуток. Цей прибуток є елементом середніх ринкових цін або цін виробництва. Таким чином, внаслідок міжгалузевої конкуренції єдина ринкова або суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни.

На сучасному етапі переважна частка міжгалузевого переливання капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів.

З виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на недосконалу.

Недосконала конкуренція - конкуренція між крупними компаніями (всередині монополізованого сектора, між членами групових монополій) і дрібними та середніми фірмами.

Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо). Її найважливіші риси - встановлення монопольно високих цін і привласнення на цій основі монопольно високих прибутків.

Особливістю недосконалої конкуренції є й те, що вона все більше переміщається зі сфери обігу у сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень. Це означає, що недосконала конкуренція базується на впровадженні нових досягнень науки і техніки у виробництво і спрямована на поліпшення якості продукції. Тому розрізняють ціновий та неціновий види конкуренції.

Цінова конкуренція - боротьба між товаровиробниками за споживача через зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту.

Підприємці при цьому нерідко маніпулюють цінами (встановлюють занижені, поки товар завоює ринок збуту, а відтак значно підвищують їх), вдаються до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо.

Нецінова конкуренція - боротьба між товаровиробниками за споживача через впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту.

Для завоювання більших ринків збуту компанії також подовжують термін гарантійного обслуговування, надають кредити покупцям та ін. Здебільшого нецінова конкуренція має місце в умовах панування олігополістичної структури монополій. У процесі конкурентної боротьби олігополії укладають між собою як відкриті угоди картельного типу, так і таємні, негласні угоди. Неціновій конкуренції властива певна стабільність цін. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси споживачів.

1.2 Форми монополії та наслідки монополізації економіки

Монополія - окремі наймогутніші підприємства або об'єднання кількох підприємств, які виробляють переважну кількість певної продукції, завдяки чому впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі (монопольні) прибутки.

Першою монополізується сфера обігу. На цій основі виникли найпростіші форми монополістичних об'єднань - картелі та синдикати.

Картель - об'єднання кількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу та комерційну самостійність і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціну, ринки збуту.

Синдикат - об'єднання кількох підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

У синдикатах збут товарів здійснює загально збутова контора. Нині синдикати існують переважно у сфері торгівлі, рідше - у сфері виробництва. Так, алмазний синдикат контролює світовий ринок необроблених алмазів.

У процесі монополізації виробництва з'являються такі форми монополістичних об'єднань, як трест та концерн.

Трест - об'єднання підприємств однієї або кількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність.

Тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні й привласнювати відповідну частину прибутку.

Концерн багатогалузевий - об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, а головна фірма здійснює фінансовий контроль за іншими учасниками об'єднання.

Серед 500 наймогутніших монополій США понад 90% існують у формі багатогалузевих концернів.

У 60-ті роки у США і деяких інших країнах з'явилися і почали зростати конгломерати.

Конгломерат - монополістичне об'єднання, яке утворюється внаслідок поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої та технічної спільності.

Термін „монополія” походить від грецьких слів mono - один і poleo - продаю. Тому, на думку західних науковців, монополія означає наявність одного продавця певного товару чи послуги або ситуацію, коли одна фірма забезпечує повний випуск товарів. Такий тип є монополією окремого підприємства, або продавця, і називається абсолютною монополією; трапляється зрідка.

Більш поширена змова чи угода (гласна або негласна) кількох крупних фірм, що дає їм змогу швидко здобути паківне становище на ринку та отримати високі прибутки. Таку ситуацію у виробництві і на ринку називають олігополією.

Якщо монополія здійснюється лише з боку продавця, то цю ситуацію характеризують як монопсонія (моно - один, псонія - закупівля продовольства). Більш поширеною у цій сфері діяльності є олігопсонія - наявність невеликої групи покупців певного товару чи послуги. Окремий тип монополії пов'язаний з диференціацією продуктів, наявністю їх специфічних можливостей. Крім того, це може бути оригінальна упаковка, особливість обслуговування тощо, завдяки чому віддають перевагу певному товару. Таку монополію здатні здобути й малі підприємства.

Крім того виділяють адміністративні монополії, виявом яких є забезпечення державної безпеки, правопорядку, здійснення судочинства тощо.

Процес монополізації має позитивні та негативні наслідки. Позитивні наслідки:

1) більші можливості гігантських підприємств та їх об'єднань розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітні техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці;

2) розширення масштабів планомірного й організованого розвитку економіки, свідомого регулювання економічної системи внаслідок виникнення і розвитку крупних господарських одиниць, координації їх діяльності;

3) можливість гігантських підприємств завдяки масовому виробництву економити на витратах.

Негативні наслідки:

1) практика встановлення монопольних цін, створення штучного дефіциту. Покупці змушені купувати товари за вищими цінами, оскільки крупні компанії виготовляють переважну масу продукції;

2) гальмування науково-технічного прогресу. Це відбувається тому, що монополізація виробництва і збуту дає змогу крупним компаніям отримувати певний час високі прибутки, навіть не впроваджуючи нових досягнень науки і техніки у виробничий процес, стримуючи повне використання ресурсів, максимальне зниження витрат виробництва і відповідне зростання його ефективності;

3) вкладання у гонитві за прибутком крупними компаніями коштів у проекти, які дають найвищу віддачу, з вилученням або істотним зменшенням при цьому інвестицій у важливіші з погляду широких верств населення виробництва;

4) витрачання монополіями та олігополіями значних ресурсів для збереження і зміцнення монополістичних позицій, влади;

5) придушення конкуренції - важливої рушійної сили економічного прогресу.

У поєднанні позитивних і негативних рис полягає одна з найважливіших сутнісних сторін монополії як економічної категорії.

1.3 Антимонопольна діяльність

Щоб послабити негативні наслідки монополізації економіки, зокрема практики монополістичного ціноутворення, в розвинутих країнах світу приймають антимонопольні закони, здійснюють контроль за угодами між крупними компаніями тощо. Так, "Дженерал моторз" тривалий час орієнтується на отримання 15% прибутку на вказаний капітал після сплати податків з урахуванням завантаження виробничих потужностей.

Антимонопольна діяльність -- комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, які спрямовані на обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства.

Уперше такі закони були прийняті наприкінці XIX -- на початку XX ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки монополізація у цих країнах відбувалася найінтенсивніше.

Антимонопольні закони формально забороняли трести та деякі інші форми монополій. Вони грунтувалися на такому розумінні сутності монополій, як повне (абсолютне) панування однієї компанії (чи їх об'єднання), або цілковита відсутність конкуренції.

Таке тлумачення сутності монополій майже не зачіпало олігополій, вони переважно не підпадали під дію антимонопольного законодавства.

До антимонопольного законодавства належать також закони, які забороняють або регулюють угоди підприємств, спрямовані на обмеження конкуренції через поділ ринків, угод про ціни, обмеження торгівлі.

Існують американська та європейська системи антимонопольного права. Перша бере свій початок від закону Шермана (1890) і з доповненнями 1914,1936,1950 років є єдиним антитрестівським законом Америки. Цей закон забороняє не лише різні форми монополій, а й саму спробу монополізувати торгівлю. Але Верховний суд США виробив доктрину, згідно з якою панівне становище корпорації у виробництві та її великий розмір не можуть самі по собі розглядатись як монополізація.

Тим самим законом заборонялися трести і картелі (пули). Щоб обійти його, монополії створювали холдинг-компанії, здійснювали повне злиття корпорацій, за якого ліквідовувалися виробнича і правова самостійність компаній, що поглиналися, а картельні угоди замінювалися негласними джентльменськими угодами або так званим лідерством у цінах.

Наступні закони забороняли злиття компаній, якщо воно істотно послаблювало конкуренцію або призводило до утворення монополій.

Антимонопольні закони втілюють у життя спеціально створені органи. У США -- Федеральна торговельна комісія й Анти-трестівське управління Міністерства юстиції. Головною метою антимонопольних законів є обмеження монополій та їх влади, створення конкурентного середовища, підтримка дрібного бізнесу та сприяння йому. Найсуворіше антимонопольний закон контролює горизонтальні злиття, тобто об'єднання підприємств, які виробляють однотипні товари і послуги, що призводить до монополізації галузі. Методами втілення антимонопольних законів є ліквідація фірми (у США це має місце, коли монополізовано понад 60% будь-якого товару чи послуги), високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами монополістів, розукрупнення монополій та ін.

Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму монополію, а лише її зловживання владою. Так, картелі вважаються корисними для розвитку економіки, тому основною формою державного контролю є система реєстрації картельних угод у спеціальних органах (у Німеччині -- Федеральне управління картелів, в Японії -- Комісія із справедливих операцій). Більшість антимонопольних законів у європейських країнах забороняють такі види монопольних угод, як угоди про поділ ринків, фіксовані ціни тощо. У Німеччині монополією вважається компанія, яка зосередила у своїх руках третину обігу, в Японії -- коли частка компанії перевищує 50%, а двох -- 75% і більше. В ЄС реєстрації підлягають лише ті угоди, які обмежують конкуренцію між членами--учасниками цієї організації.

Прийняття антимонопольних законів послаблює процес монополізації економіки, сприяє посиленню конкуренції. Водночас воно спрямовує утворення монополістичних об'єднань у нові форми (групові монополії), у створення вертикальних структур (об'єднання фірм, пов'язаних виробничою і технологічною залежністю).

На початку 1992 р. в Україні прийнято Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Він спрямований на демонополізацію економіки, фінансову, матеріально-технічну, інформаційну, консультативну підтримку підприємств, які сприяють розвиткові конкуренції. Згідно з цим законом монопольним вважається становище, коли частка підприємця перевищує 35%. Закон передбачає контроль за створенням, реорганізацією (злиттям, приєднанням) фірм для запобігання виникненню монопольних ситуацій, штрафи підприємців і посадових осіб, а також відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем та недобросовісною конкуренцією. Антимонопольний комітет України та його територіальні управління мають право приймати рішення про примусовий поділ монопольних утворень, а для створення нових крупних економічних об'єднань необхідно отримати дозвіл цього комітету.

Розділ 2. Конкуренція та природні монополії в Україні

2.1 Сучасні тенденції та проблеми регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні

Сучасні тенденції розвитку економіки України характеризуються складністю, суперечливістю та нестабільністю. Усе це повною мірою стосується і функціонування галузей виробничої інфраструктури з пануванням природних монополій. У багатьох країнах до природних монополій належать більшість видів діяльності, продукція яких є "предметом суспільного користування", - комунікації, лінії електропередачі, нафто- і газопроводи, залізничний транспорт, системи зв'язку, водопостачання і каналізація. В Україні до сфер природних монополій входять транспортування нафти, нафтопродуктів і газу трубопроводами, а також їх розподіл; передача і розподіл електроенергії; інфраструктура залізничного транспорту; управління повітряним рухом; зв'язок загального користування; централізовані водо- і теплопостачання, а також водовідведення; спеціалізовані послуги транспортних терміналів, портів і аеропортів.

Незважаючи на зростаючий інтерес економістів до проблем природних монополій, теоретичне дослідження питань, пов'язаних з поведінкою суб'єктів, які господарюють у них, і регулюванням їх діяльності в Україні, не дістало достатнього розвитку. Окремі публікації обмежуються пропозиціями щодо використання зарубіжного досвіду без його ґрунтовного аналізу та адаптації до сучасних умов розвитку національної економіки. З огляду на це, головною метою даної статті є дослідження основних проблем реформування природних монополій в Україні у контексті аналізу труднощів і наслідків цього процесу.

Очевидно, що природні монополії є складними системами, чиї існування та розвиток залежать від характеру їх взаємозв'язків із зовнішнім середовищем. З одного боку, ці взаємовідносини визначають динамічний характер рівноваги, яка забезпечується створеними у суспільстві на даному етапі соціально-економічного розвитку економічними, політичними та соціальними умовами і принципами, що дозволяють природним монополіям ефективно функціонувати. З іншого боку, виробляючи життєво необхідну продукцію, ці структури здійснюють вагомий (а нерідко і визначальний) вплив на всі сфери підприємництва.

З огляду на це, ставлення суспільства до природних монополій є неоднозначним, що зумовлює необхідність з'ясування їх позитивних і негативних рис (див. табл. 1).

Таблиця 1 Порівняння позитивних і негативних якостей, притаманних природним монополіям

Позитивні якості	Негативні якості
МОЖЛИВІСТЬ
- максимально використовувати ефект від масштабу виробництва	- здійснювати економію за рахунок зниження якості продукції та послуг
- мобілізувати значні фінансові ресурси для підтримання засобів виробництва на належному рівні	- набирати форми адміністративного диктату, який замінює економічний механізм
- використовувати досягнення НТП	- блокувати об'єктивний розвиток конкуренції та НТП
- замінювати ринковий механізм (тобто ринкову організацію) на внутріфірмову ієрархію і систему контрактних відносин, що дозволяє скоротити втрати, пов'язані з ризиком і невизначеністю	- визначати рівень продажної ціни, перекладаючи нерідко необгрунтовані витрати на кінцевого споживача, який не здатний здійснювати зворотний вплив на виробника

Як видно, у природних монополій переваги стають недоліками, і навпаки. Така форма економічної організації є іманентно суперечливою. Економічна наука не може однозначно встановити, що саме переважає - "плюси" чи "мінуси".

Цілком нормально, що природні монополії, з одного боку, нерідко звинувачуються у багатьох "гріхах" (що загострює проблему неплатежів в економіці та ускладнює і без того скрутне становище більшої частини виробничих підприємств і населення), а з іншого, - будучи висококонцентрованими, величезними господарськими одиницями, розглядаються як опорні конструкції стабільної та конкурентоспроможної економіки, з якими українське суспільство значною мірою пов'язує свої надії на подолання системної кризи, на пожвавлення і розвиток реального сектора економіки.

Зазначимо, що ринки природних монополій складають найчисленнішу групу у системі монополізованих товарних ринків України -- 34,6% їх загальної кількості. У свою чергу, основну частину цієї групи формують ринки централізованих тепло- і водопостачання, а також водовідведення. Разом на ці ринки припадає 84% усіх ринків природних монополій, або 25% усіх монополізованих товарних ринків країни.

Про вагомість галузей природних монополій у вітчизняній практиці свідчать і такі дані. Близько 10% ВВП припадають на послуги житлово-комунальної сфери і зв'язку 3. Зокрема, у 2002 р. доходи від надання послуг зв'язку сягнули 5,03% ВВП 4. У житлово-комунальному господарстві функціонують кілька тисяч підприємств і організацій, експлуатуються майже 25% основних фондів держави і зайнято 5% працездатного населення країни. У сучасних умовах підприємства і організації різних форм власності щороку надають громадянам більш як 40 видів послуг на загальну суму понад 6 млрд. грн.

Однак позитивні риси природних монополій у національній економіці - незважаючи на прийняття ряду законодавчих і нормативних актів, які регламентують їх діяльність, і неодноразові декларації керівництва держави - не реалізуються. Доводиться констатувати, що з ряду причин проведені реформи не забезпечили істотних перетворень у цих сферах, що, у свою чергу, ускладнює ринкову мотивацію господарюючих суб'єктів, які функціонують у них.

Слід зазначити, що незалежні регулюючі органи можуть фінансуватися кількома способами. Традиційно регулюючі функції забезпечувалися за рахунок бюджетних асигнувань. Однак сьогодні подібний підхід викликає дискусії серед науковців і практиків, адже вважається, що створення ще кількох державних структур - це не що інше, як додаткове навантаження на державний бюджет. Щодо останнього твердження, то варто підкреслити, що такі побоювання небезпідставні. Це пояснюється тим, що чинне законодавство надає регулюючим комісіям право самостійно створювати свої регіональні відділення. З огляду на це, не виключено, що витрати держави на фінансування такої кількості регулюючих структур можуть перевищити позитивний результат від самого регулювання. Водночас можна погодитися з тим, що це створить підстави для втручання у діяльність регулюючих органів політичних сил через бюджетний процес. Врешті-решт, бюджетних коштів може виявитися надто мало для встановлення високих ставок заробітної плати працівникам цих органів, що, як уже зазначалось, є однією з основних передумов для створення ефективної системи регулювання.

Безперечним є і той факт, що сьогодні, незважаючи на істотне зростання тарифів, якість послуг, які надаються природними монополістами, не поліпшилася, оскільки вони не завдають собі зайвого клопоту, щоб застосовувати ефективні методи виробництва, впроваджувати ресурсозберігаючі технології та вдосконалювати свою роботу. Адже, не маючи вибору, споживачі все одно змушені користуватися їх послугами. Більше того: нерідко суб'єкти господарювання на ринках природних монополій з метою одержання надприбутків вдаються також до свідомого зниження якості послуг, надання послуг у неповному обсягу, тощо. Це дає їм можливість зекономити на витратах і, врешті-решт, добитися вищого рівня рентабельності. Так, у 2003-2004 pp. АМК України в усіх її регіонах провів перерозрахунки між підприємствами водо- і теплопостачання та споживачами за ненадані, надані в неповному обсягу або неякісні послуги. Загальна сума цих перерозрахунків становила понад 802,37 млн. грн.

Таблиця 2 Найбільші суми перерозрахунків із споживачами у регіональному розрізі

Регіони	Суми перерозрахунків за 2003-2004 pp. (тис. грн.)
	водопостачання	теплопостачання	всього
АР Крим Області: Дніпропетровська Донецька Запорізька Луганська Львівська Миколаївська Одеська Харківська Херсонська Київ Севастополь	2451,0 29327,4 6216,4 17062,1 16074,3 4426,9 6420,1	64529,7 197650,0* 850323,7 19874,7 57783,4 24949,8 * 4815,0 58920,0* 19424,4 29963,6 30700,0 20520,7	66980,7 197650,0 114651,4 26091,1 74845,5 24949,8 20889,7 58920,0 23851.3 36383,7 30700,0 20520,7

* Разом з гарячим водопостачанням.

Не підлягає сумніву, що це кошти, які суб'єкти природних монополій лише в одній групі ринків могли б економічно необгрунтовано (виключно за рахунок монопольного становища) забрати у споживачів. Причому такі кошти було б вилучено в інших (насамперед, конкурентних) галузей національної економіки, тобто на відповідну суму було б зменшено реальні можливості їх інвестування.

Підбиваючи проміжний підсумок, необхідно зауважити, що чинне тарифне регулювання у сферах природних монополій, одночасно спрямоване на досягнення і загальнодоступності їх послуг для всіх категорій споживачів, і ефективності господарювання їх суб'єктів, фактично не забезпечує розв'язання жодної з цих проблем. Діючі тарифи на послуги спираються на наближені оцінки їх собівартості та поточні політичні обмеження. Більше того: визначення цих тарифів на основі оцінок собівартості послуг не базується на узгодженій і обгрунтованій методиці, а деталізована інформація про реальні затрати у відповідних галузях відсутня. З огляду на це, тарифи є викривленими, створюють додаткові бар'єри для розвитку конкуренції в потенційно конкурентних секторах національної економіки, а також сприяють загостренню суперечностей між природними монополістами та їх контрагентами. Усе це створює сприятливі умови для багатьох порушень і зловживань - від адміністративних до кримінальних. Крім того, у природно монопольних сферах підприємництва продовжується "непрозора" практика витрачання бюджетних коштів, спостерігаються подальше

виведення капіталів "у тінь" і посилення корупції. Так, за словами Президента України, економічна злочинність найбільше вразила енергетику, на яку припадає кожний десятий (!) злочин у сфері економіки 19.

Отже, необхідно розробити і запровадити "прозору" та обгрунтовану систему встановлення тарифів на послуги природних монополістів. В ідеалі тарифне регулювання покликане стимулювати підприємства до зниження витрат і підвищення продуктивності, перешкоджати виникненню недобросовісної конкуренції на ринках. Обов'язковою умовою здійснення тарифної реформи має стати зміна тактики ціноутворення: від простого підвищення тарифів належить поступово перейти до їх диференціації з урахуванням якості послуг, фактичного рівня затрат виробників, тощо. Оптимізація тарифів в Україні вимагає реалізації таких кроків, як: визначення переліку послуг, тарифи на які повинні регулюватися; збалансування тарифів на послуги відповідно до затрат на них; розробка методики обрахунку собівартості тих чи інших послуг встановлення правил перегляду тарифів і забезпечення передбачуваності тарифного регулювання.

Щоб усунути перехресне субсидування, тарифна політика повинна забезпечити поступовий перехід на повне відшкодування населенням затрат на надання природно монопольних послуг. Однак слід зауважити, що в Україні підвищення тарифів на них може стати проблемою через стабільно низький рівень доходів населення. З огляду на це, необхідно прийняти рішення про те, до якої міри послуги телефонного зв'язку, житлово-комунального господарства тощо можуть вважатися соціальним благом. Для соціально незахищених верств населення треба запровадити систему адресного субсидування. При цьому починати необхідно із значного скорочення пільгових категорій споживачів (наприклад, скасування пільг для окремих категорій державних службовців).

Слід підкреслити також особливу складність і водночас важливість розв'язання інших проблем з метою посилення переваг від функціонування в національній економіці природних монополій та нівелювання їх негативних рис. У цьому контексті невід'ємними компонентами є завершення їх реструктуризації, спрямованої на поділ конкурентних і монопольних видів діяльності; законодавче забезпечення системи своєчасних розрахунків держави з підприємствами - природними монополістами у випадку надання ними пільг малозабезпеченим верствам населення; створення гарантій для інвесторів; удосконалення механізму ліцензування як одного з факторів підвищення якості та надійності природно монопольних послуг; спрощення доступу до інфраструктурних мереж незалежних операторів; тощо.

Це лише окремі проблеми й суперечності, що мають місце у процесі регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні на сучасному етапі. їх набагато більше, і всі їх проаналізувати в рамках однієї журнальної статті неможливо. Це предмет окремого дослідження, який потребує детального аналізу.

2.2 Розвиток конкурентних відносин в Україні

У ході реформ першої половини 1990-х років в Україні були створені основні інституціональні передумови розвитку економічної конкуренції, без яких становлення та розвиток конкурентних відносин в економіці є практично неможливим. З них найважливіше значення мають: лібералізація цін, скасування державної монополії зовнішньої торгівлі, приватизація, система державного захисту конкуренції в підприємницькій діяльності.

В Україні утвердилася система ціноутворення, в якій пануючим принципом є вільне встановлення цін учасниками ринку, що передбачає та стимулює конкуренцію між ними. Державне регулювання цін стосується товарів і послуг, що становлять приблизно 10% обсягу виробництва.

Скасування державної монополії зовнішньої торгівлі забезпечило можливість конкуренції на українських ринках товарів вітчизняних і закордонних виробників. Воно суттєво підсилило також потенційну конкуренцію на товарних ринках, створивши у випадку значного підвищення цін вітчизняними виробниками загрозу вступу на ринок їхніх конкурентів з інших країн.

Під час приватизації колишній єдиний власник більшості підприємств -- держава -- замінюється багатьма приватними власниками і виникає велика кількість самостійних учасників ринку. До того ж у ході приватизації було розукрупнено багато монопольних утворень.

Позитивні результати реформ повною мірою проявилися останнім часом. За 2000-2003 роки темпи економічного зростання в Україні були одними з найвищих серед країн з перехідною економікою. При цьому наочно підтвердилася загальносвітова закономірність: конкуренція є умовою динамічного економічного розвитку. Темпи зростання виробництва були особливо високими в тих галузях, де заходи з демонополізації були здійснені найбільш послідовно і де було сформовано повноцінне конкурентне середовище: у харчовій, деревообробній, целюлозно-паперовій промисловості.

Таблиця 3. Сукупний рівень концентрації у промисловості України

Найбільші підприємства	Частка найбільших підприємств, %
	В обсязі виробленої продукції	У кількості працівників	У фонді оплати праці
	2000	2002	2000	2002	2000	2002
10	22,3	18,8	6,7	7,1	13,2	13,1
20	30,0	26,5	8,6	9,3	16,8	16,9
50	42,3	38,4	14,4	14,9	25,8	25,3
100	51,1	47,8	19,0	20,8	33,4	34,2
150	56,1	53,3	22,9	24,9	38,0	39,3
200	59.6	57,1	25,9	28.3	42,1	43,5

Цікаво порівняти зростання виробництва на ринках тих галузей, частина з яких монополізована, а частина конкурентна. Наприклад, на ринках пасажирських перевезень автотранспортом пасажирооборот зріс протягом 1999-2003 років в 1,5 рази, а на залізниці - на 10%. Обсяг послуг мобільного зв'язку також зростав значно швидше, ніж на монополізованих ринках послуг телефонного зв'язку загального користування.

Високі темпи зростання спостерігалися також і на олігопольних ринках (зокрема, нафтопродуктів, пива тощо). Однак на цих ринках функціонують кілька приблизно рівних за економічними показниками суб'єктів господарювання, що активно конкурують між собою.

Звичайно, досягнення нашої країни не слід переоцінювати. Обсяг промислового виробництва у 2003 році становив приблизно 80% від рівня 1990. Тому дуже важливого значення набуває дослідження шляхів удосконалення економічної політики, зокрема, конкурентної. Хоча проблемам конкурентної політики в Україні присвячено чимало статей, фактично єдине фундаментальне дослідження - робота Інституту економічних досліджень і політичних консультацій.

Дані останніх років свідчать про подальший розвиток конкурентних відносин в Україні. Позитивні зміни відбуваються, зокрема, у ринковій структурі.

Певне уявлення про це дає визначення частки найбільших підприємств у промисловому виробництві. Відповідні дані, розраховані на основі матеріалів державної статистичної звітності за формою 1-підприємництво, що надають підприємства - суб'єкти підприємницької діяльності (включаючи малі). За 2003-2004 роки частка 10 найбільших підприємств в обсязі промислового виробництва зменшилася з 22,3% до 18,8%, а частка 100 найбільших -з 51,1% до 47,8%. Однак при цьому частка таких підприємств у зайнятості зросла. Щоправда, кількість зайнятих на індустріальних гігантах зменшилась: зокрема на 10 найбільших - на 3,4%, на 50 - на 5,7%. Але в цілому по промисловості кількість працівників за цей період зменшилась майже на 10% (на підприємствах, що надали вищевказану статистичну звітність). Такі ж тенденції спостерігаються і в обробній промисловості.

Про позитивні зміни у ринковій структурі свідчить також дослідження динаміки рівнів концентрації на 261 висококонцентрованому загальнодержавному ринку продукції металургії, машинобудування, хімічної промисловості та деяких інших галузей. Частка одного найбільшого підприємства протягом 2003-2004 років зменшилась на 55% ринків, а зросла на 44%. Сукупна частка трьох найбільших підприємств протягом того ж періоду зменшилась на 36% зазначених ринків, збільшилася на 26%, залишилася незмінною - на 38%.

Більш глибоке уявлення про стан конкурентного середовища в Україні дає визначення частки в економіці секторів, де можливості конкуренції внаслідок структурних особливостей ринків обмежені, Відповідний розрахунок також був зроблений на основі матеріалів статистичної звітності за формою 1-підприємництво. При їх аналізі були виділені три групи загальнодержавних та регіональних ринків: де структурні передумови конкуренції практично відсутні (частка найбільшого підприємства перевищує 90%); де можливе індивідуальне домінування (частка найбільшого підприємства перевищує 35%, але менша 90%) та ринки, де можливе колективне домінування (частка трьох найбільших підприємств перевищує 50%). Була визначена частка кожної з цих груп в обсязі виробництва. Близько половини загального обсягу товарів, робіт і послуг було вироблено в 2002 році суб'єктами господарювання, що діють на ринках, де структурні передумови обмеження конкуренції відсутні. На підприємства, ринкова частка яких перевищує 90% і у зв'язку з цим вплив конкуренції практично не відчувається, припадає близько 7% загального обсягу виробництва. Майже 16% обсягу виробництва припадає на ринки, де можливе індивідуальне домінування, а 29% - на ринки, де можливе колективне домінування. Однак, як зазначалося вище, на багатьох олігопольних ринках існує гостра конкуренція.

Водночас рівень концентрації виробництва в Україні залишається більш високим, ніж у країнах з розвинутою ринковою економікою. При всій важливості структурних показників конкуренція є складним багатоплановим явищем, що не зводиться до рівня ринкової концентрації. У випадку незначних перешкод для вступу на ринок нових учасників суб'єкти господарювання з ринковою часткою, близькою до 100%в, можуть поводитися так само, як на висококонкурентному ринку. У той же час наявність структурних передумов конкуренції не завжди сприяє її розвитку. Перешкодами можуть бути відкриті чи таємні угоди, небажання або невміння активно вести конкурентну боротьбу, наявність в одного з учасників особливих прав.

Висновки

Причинами конкуренції є наявність мільйонів відособлених товаровиробників, які намагаються вижити, отримати максимальні прибутки й вистояти у суперництві з іноземними виробниками.

Конкуренція -- боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення максимальних прибутків. Найглибша сутність конкуренції розкривається в законі конкуренції. Комплексно сутність конкуренції виявляється у наявності у неї позитивних та негативних сторін. На нижчій стадії капіталізму панувала вільна конкуренція, основними рисами якої були: а) наявність у кожній галузі значної кількості підприємств; б) незначна частка кожного з них у виробництві; в) скорочення або збільшення продажу на ринку істотно не впливало на ринкову ціну; г)відсутність будь-яких обмежень для створення в галузі нових підприємств. Основними видами вільної конкуренції були внутрігалузева (внаслідок якої індивідуальні вартості у багатьох товаровиробників перетворювалися на єдину ринкову або суспільну вартість) та міжгалузева (ринкова вартість перетворювалася на ціну виробництва). У процесі конкурентної боротьби відбуваються концентрація та централізація виробництва і капіталу, які разом з іншими причинами призводять до виникнення монополій. Монополії -- окремі наймогутніші підприємства або об'єднання кількох підприємств, які виробляють переважну кількість певної продукції, завдяки чому впливають на процес ціноутворення і привласнюють монопольно високі прибутки. Комплексно сутність монополії розкривається у наслідках монополізації. Основними формами монополій у промисловості є картелі, синдикати, трести, багатогалузеві концерни, конгломерати. Картелі та синдикати монополізують лише сферу обігу, інші форми -- і обіг, і виробництво. Окремими видами монополій є олігополія, олігопсонія та ін. Монополістична (або недосконала) конкуренція ведеться між крупними фірмами, між крупними та середніми й дрібними підприємствами за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів тощо. Видами монополістичної конкуренції є цінова, нецінова і нечесна (ведеться неекономічними методами).

Список використаних джерел

1. Мочерний С.В. Основи економічних знань - К.: Видавничий центр „Академія”, 2002. - 116с.

2. Мочерний С.В. Економічна теорія - К.: Видавничий центр „Академія”, 1999. - 179с.

3. Башнянин Г.І. Політична економія - Київ: Ніка-Центр, 2000. - 204с.

4. Економіка України №7, 2004р.

5. Економіст січень 2004р., №1

...