Підприємство в системі сучасного ринкового господарства України

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

Реферат

на тему:

" Підприємство в системі сучасного ринкового господарства України "

Київ 2010

План

малий приватний підприємство україна

Вступ

1. Сутність підприємства та його роль в економіці

2. Проблеми та перспективи розвитку підприємництва в Україні

2.1 Соціально-культурний грунт становлення українського підприємництва

2.2 Розвиток малого підприємництва

2.3 Шляхи розвитку підприємництва в Україні

Висновок

Перелік використаної літератури

Вступ

Одним з основних елементів ринкового господарства є підприємство. Під підприємством розуміється економічний суб'єкт, що займається виробничою діяльністю і має господарську самостійність. Підприємство об'єднує ресурси для виробництва економічних благ із метою збільшення прибутку.

Подивившись на історію розвитку підприємства, бачимо, що її коріння сягають сивої давнини, коли разом з розвитком перших мануфактур відбувався перехід від натурального господарства до товарно-грошових відносин. З того часу підприємство сильно змінило свою зовнішність, ускладнилася його організаційна структура, але суть і мета залишалася незмінною - одержання прибутку.

В роботі буде розглянено суть поняття та роль підприємства в економіці країни, зокрема стосовно нашої держави та особливостей функціонування та розвитку в ній вітчизняних підприємств.

Сьогодні, тема розвитку вітчизняних підприємств є однією з найактуальніших для України, розгяд цієї теми запропонований в даній роботі.

1. Сутність підприємства та його роль в економіці

Підприємство - це юридична особа й одночасно господарська та фінансова одиниця.

Закон України "Про підприємства в Україні" дає таке визначення

підприємства: "Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу) ".

З економічної точки зору, підприємство самостійно здійснює індивідуальне відтворення, тобто організовує виробництво, для чого наймає робочу силу, купує сировину і матеріали, напівфабрикати в інших підприємств, платить за це готівкою або бере в кредит, користуючись безготівковим обігом, свої товари продає чи тимчасово складає. Шляхом інкасування готівки або занесення на банківський рахунок своїх претензій (заявок на права володіння) підприємство перетворює продукцію в ліквідні засоби, якими сплачує борги чи тримає її як ліквідний резерв для покриття нових закупівель. Так здійснюється повторення процесу виробництва, і кругообіг починається знову.

Одночасно поряд з організаційною формою господарювання, підприємство є певним майновим комплексом, що складається з основного та оборотного капіталу.

Економічна сутність підприємства полягає в тому, що воно має на меті одержання прибутку, його діяльність спрямована на отримання прибутку після реалізації товару, об'єктивними умовами його існування є безперервний, постійно повторюваний процес виробництва, тобто відтворення. Чинниками виробництва його є робоча сила і виробничі фонди.

Як економічне явище, підприємство характеризується певною сукупністю продуктивних сил і виробничих відносин. По-перше, воно має певну кількість засобів виробництва і робітників, що дає можливість виконувати закінчену серію операцій і здійснювати випуск продукції. Підприємство також характеризується певною організацією виробничого процесу, спрямованого на досягнення економічної ефективності.

По-друге, підприємство - це певна підсистема виробничих відносин. Засоби виробництва можуть бути в різних формах власності:

різних видів приватної та державній. Відносини власності на рівні підприємства реалізуються безпосередньо через працю та управління. На рівні підприємства реалізуються суспільна форма праці та різноманітні форми її організації: спеціалізація, кооперація, зміна праці, комбінування, усуспільнення тощо. Відносини розподілу конкретизуються в розподілі за вартістю робочої сили, за працею і за власністю. Подолання викривлень командно-адміністративної системи і створення сприятливих умов для ринкової діяльності підприємств-товаровиробників можливі тільки за наявності різних видів підприємств з різними формами власності на засоби виробництва.

Підприємство, як і будь-яка складна система, складається з комплексу більш простих систем, що виконують визначені функції.

У виробничо-технічному відношенні підприємство являє собою техніко-технологічний комплекс, систему робочих машин і механізмів, підібраних пропорційно по кількості і потужності відповідно до видів продукції, що випускається (виконуваних робіт, послуг), технологією її виготовлення й обсягами випуску.

Організаційно підприємство являє собою первинною ланкою економіки, виробничу одиницю народного господарства з визначеною внутрішньою структурою, зовнішнім середовищем, закономірностями функціонування і розвитку. Організаційна система підприємства включає його виробничу й організаційну структуру керування підприємством, а також зв'язку між виробництвом і керуванням, між підприємством і зовнішніми організаціями.

У соціальному відношенні підприємство виступає в якості соціальної підсистеми товариства, саме на ньому здійснюється взаємодія суспільних, колективних і особистих інтересів, укладаються відношення приятельської взаємодопомоги.

Економічно підприємство є відособленою ланкою економіки, що володіє визначеною оперативно-господарською самостійністю і здійснює своєю діяльністю на основі повного господарського розрахунку. Економічна система підприємства включає економічні відношення підприємства з державою, що вище стоячою організацією, постачальниками і споживачами, фінансовими організаціями.

У інформаційному відношенні підприємство - складна динамічна система, що характеризується великим обсягом, інтенсивністю і різнонаправленістю інформаційних зв'язків між підсистемами й елементами, що постійно обмінюється з зовнішнім середовищем

різноманітного роду інформацією. Інформаційна система підприємства включає звітну і нормативно-технічну документацію, а також різноманітну інформацію, що характеризує стан і напрямок компонентів підприємства.

У адміністративно-правовому відношенні, підприємство виступає в якості юридичної особи з установленими державою в законодавчому порядку правами й обов'язками.

Підприємництво - це певна система функціонування підприємства, основу якої становлять демократичні форми його економічної діяльності, забезпечення для нього права ініціативи у виборі сфер, форм і методів господарювання, економічної, організаційної та технічної творчості і новаторства. У центрі даної системи знаходиться підприємець - компетентний господарник, здатний забезпечити організацію ведення господарства на базі найновіших досягнень економічної та технічної науки.[1, с. 34]

Підприємцем може бути: дрібний власник, керівник акціонерного товариства, кооператор, орендар і т.д. Підприємницькою діяльністю може займатися, як окрема особа, так і група людей (колективне підприємство). Законом України "Про підприємництво" передбачено, що суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України та інших держав, не обмежені законом у працездатності або дієздатності, а також юридичні особи усіх форм власності, установлені Законом України "Про власність".

Відомо, що серцевину будь-якої економіки складає виробництво, створення економічного продукту. Саме підприємства випускають продукцію, виконують роботи і послуги, тобто створюють основу для споживання і збільшення національного багатства.

Економіку держави спрощено можна розглядати як сукупність усіляких підприємств, що знаходяться в тісному виробничому, кооперативному, комерційному й іншому взаємозв'язку між собою і державою.

Від того, наскільки ефективно працюють підприємства, який їхній фінансовий стан, залежить здоров'я всієї економіки й індивідуального здоров'я держави. Якщо схематично уявити всю систему господарського керування в країні у виді піраміди, те її підставною частиною є підприємства. Державне, регіональне, відомче керування може розглядатися стосовно процесів, що відбувають на рівні підприємства, тільки як надбудовні, другорядні явища.

Будь-які зміни в системі господарського керування будуть безглуздими, якщо вони благотворно не відображаються на діяльності підприємства.

Підприємство як юридична особа - це підприємство, що відповідає визначеним ознакам, установленим законодавством країни. До числа ознак юридичної особи відносяться: наявність свого майна; самостійна майнова відповідальність; право одержувати, користуватися і розпоряджатися власністю, а також здійснювати від свого імені інші дозволені законом дії; право від свого імені бути позивачем і відповідачем у суді й арбітражі, мати самостійний бухгалтерський баланс, розрахунковий рахунок і інші рахунки в банку.

При будь-якій формі господарювання підприємства грають найважливішу роль в економіці держави. З мікроекономічних позицій підприємства є основою для:

* збільшення національного прибутку, валового внутрішнього продукту, валового національного продукту;

* можливості існування всієї держави і виконання єю своїх функцій. Це пов'язано з тим, що значна частина державного бюджету формується за рахунок податків і зборів із підприємств;

* забезпечення обороноздатності держави;

* простого і розширеного відтворення;

* розвитки національної науки і прискорення НТП;

* підвищення матеріального добробуту усіх верств громадян країни;

* розвитки медицини, культури, мистецтва та ін;

* вирішення проблеми зайнятості;

* вирішення багатьох інших соціальних проблем. Цю роль підприємства будуть виконувати тільки в тому випадку, якщо вони ефективно функціонують. [2, с. 41]

Вся історія розвитку суспільного виробництва свідчить і доводити, що найбільше ефективно підприємства функціонують в умовах цивілізованого ринку, для якого характерна наявність різноманітних форм власності, здорова конкуренція, демонополізація економіки, вільне ціноутворення, наявність розвиненої ринкової інфраструктури, перевага споживача в порівнянні з виробником і інші необхідні атрибути.

Перехідний період в Україні від планової економіки до ринкової затягнувся. Цей затяжний перехідної період обумовлений також політичною і соціальною нагіруженістю в країні. Багато громадян країни, особливо середнього і пристаркуватого віку, у психологічному плані не були готові до переходові на ринкові відносини, за цей період вони багато чого втратили як в матеріальному (знецінення внесків населення), так і в соціальному плані. Природно, багато хто з них проти переходові на ринкові відносини. Є і досить міцні політичні сили, що проти ринку і за повернення до соціалізму.

Перехідний період характеризувався не тільки негативними наслідками, але і деякими позитивними моментами:

До позитивних моментів слід насамперед віднести: усе більше підприємств адаптуються до ринку і починають випускати ту продукцію, що дійсно влаштовує покупця. Адаптація господарської діяльності підприємств до ринкових умов стає ключовою проблемою української економіки, від її вирішення залежать як найближчі, так і віддалені перспективи соціально-економічного розвитку країни;

* багато підприємств зрозуміли, що зниження витрат виробництва і реалізації продукції, поліпшення її якості в умовах спасу інфляції - єдиний шлях для забезпечення фінансового добробуту;

* ринки насичуються товарами, з'являється в деяких сферах економіки здорова конкуренція;

* збільшення числа спеціалістів самого різноманітного напряму, які спроможні ефективно управляти підприємством в умовах ринку, і ін. [3, с. 31]

З усього цього можна зробити висновок, що в нашій країні створені деякі умови для переходу до дійсно ринкової економіки. Чим швидше це буде впроваджуватися, тим краще для економіки країни і кожного окремо узятого підприємства.

2. Проблеми та перспективи розвитку підприємництва в Україні

Після проголошення незалежності Україна розпочала багатоступінчастий та складний процес ринкової трансформації. Він передбачає становлення валютно-грошової системи, власних законодавчих інституцій, проведення приватизації, земельної реформи, тощо.

Процес становлення малого та середнього підприємництва в молодій українській державі особливо актуальний сьогодні. В умовах гігантизму, вкрай невідлагоджених господарських зв'язків та кризової економіки в цілому малий бізнес виступає одним із засобів вирішення багатьох соціально-економічних завдань. Він сприяє послабленню монополістичних тенденцій шляхом розвитку внутрішньогалузевої конкуренції у національній економіці.[4, c.34]

Особлива роль малих і середніх підприємств полягає у підтримці і розвитку деяких галузей, зокрема, торгівлі, послуг та громадського харчування. За часів командної економіки ці галузі розвивалися надзвичайно слабко, оскільки держава акцентувала свою увагу на великому виробництві. Деформацію галузевої структури національної економіки можна значною мірою виправити за допомогою ефективного малого приватного бізнесу.

Головним напрямком політики ринкової трансформації економіки України є створення умов становлення та розвитку національного підприємства, у першу чергу малого і середнього бізнесу. Його місце і роль у структурі ринкової економіки визначаються тим, що цей бізнес становить основу дрібного виробництва. Він відіграє важливу роль у процесі формування ринкової конкуренції рівноваги цін, забезпеченні зайнятості населення, заповнює ринкові "ніші", неефективні для великих підприємств. Незважаючи на те, що малі і середні приватні підприємства постійно стикаються з проблемою захисту своєї економічної незалежності, як дрібні суб'єкти ринку мають досить нетривалий термін ділового існування, в той же час добрих результатів вони досягають саме в співробітництві з іншими компаніями. Світовий досвід і практика господарювання доводять, що саме існування і взаємодія великих, середніх і малих підприємств, їх природно регульоване (у тому числі і за рахунок антимонопольного законодавства) оптимальне співвідношення становлять характерну рису ринкової економіки. Як особливий сектор ринкової економіки мале і середнє підприємництво здійснює швидку окупність витрат, широку свободу ринкового вибору, забезпечує насичення ринку товарами, послугами та додатковими робочими місцями, сприяє послабленню монополізму в економіці тощо.

Особливе значення малого і середнього бізнесу виявляється під час перехідного періоду до ринкової економіки в стимулюванні структурної перебудови економіки, формуванні нового соціального прошарку підприємців-власників як соціальної бази ринкової трансформації економіки, які забезпечують стабільність суспільства і гарантії незворотності руху до ринку. У умовах формування орієнтованого ринку, прискорення інституціональних перетворень в економіці України, де базовими є радикальні зміни у відносинах власності, формування приватного сектора з критичною масою, що надавала б йому сили реального конкурента державних підприємств, створення ринкових механізмів саморегулювання економічних процесів тощо, проблема становлення і розвитку національного підприємництва набуває неабиякого значення. Тому перебільшення або недооцінка ролі і місця підприємництва в народному господарстві України, ігнорування його економічного потенціалу і завищення реальних можливостей, суспільних очікувань можуть призвести до стратегічних прорахувань у здійсненні політики ринкової трансформації української економіки. [5, с.22]

2.1 Соціально-культурний грунт становлення українського підприємництва

Кожному часу, кожній епосі відповідала своя культура, своя етика, зрештою - своя ідеологія. Які ж етичні принципи мають бути провідними за наших днів. Від яких етичних посилок слід рухатися, щоб робити висновок про ступінь культурності українського підприємництва і перспективи його розвитку в процесі ринкової трансформації економіки та формування громадянського суспільства в Україні.

Становлення, функціонування і розвиток вітчизняного підприємництва в Україні відбувається не в соціальному вакуумі й грунтується не на абстрактному суспільному базисі. Ці процеси здійснюються в конкретному суспільному контексті й під впливом конкретно-історичних умов, які, з одному бокові, сприяють розвиткові, а з іншого, - гальмують їх. У свою чергу підприємництво як соціальне явище не тільки піддається впливу суспільних процесів, але й саме торкається цих процесів, що також впливає, видозмінює, трансформує їх. Розгляд проблем підприємництва в контексті суспільних, насамперед політико-економічних, відносин, що створюють соціальне середовище його буття, дозволяє говорити про перспективний простір наукових досліджень щодо сутності підприємництва, нового для незалежної України суспільного явища; реального змісту й відповідності цивілізаційним стандартам його потенційних можливостей як реального конкурента державного господарювання; ефективного пошуку адекватних політико-правових механізмів забезпечення його всебічного розвитку тощо.

Насамперед слід враховувати, що українське підприємництво зароджується в умовах так званого пост-тоталітарного суспільства, тобто суспільства, яку поки що спонтанно переборює обмеження колишньої радянської державно-монополістичної системи господарювання та управління, спираючись головним чином (як це не сумно, але природно) на ті самі політичні сили, структури, теорії, масову свідомість, соціальну психологію та ін. , що склалися в рамках цієї системи на певній стадії її еволюції та функціонували протягом понад сімдесят років.

У спадщину від колишнього Радянського Союзу та Радянської України, з характерним для них тотальним одержавленням практично всіх суспільних відносин, незалежна Україна одержала монопольно-державну, керовану бюрократичним способом власність замість громадської (яка виключає приватну власність), структурно-деформовану економіку у формі певної складової частини "єдиного народногосподарського комплексу" СРСР; неструктуроване громадянське суспільство, у якому основна роль належала не особі, а трудовому колективу; трудову етику, побудовану головним чином на принципах позаекономічної мотивації трудової активності, що, безперечно, руйнувало господарську мотивацію й самоцінність праці, тощо.

Проте найзначніша проблема сьогодення полягає в тому, що розв'язання завдань перехідного періоду, і насамперед ринкової трансформації економіки, розвитку підприємництва і формування приватного сектора ринкового господарства покладено, по суті, на успадковані від адміністративно-командної системи бюрократичні кола (чиновників нового типу існує велика кількість, але відповідної якості поки ще немає). Природно, смердоти не бажають, та й заради істини скажемо, не вміють "рубати" адміністративно-директивний "сук", на якому сидять і яких їх годує. [6, с. 91]

2.2 Розвиток малого підприємництва

Донедавна українські малі підприємства оцінювалися за критеріями, сформульованими у Законі України "Про підприємства". Як показала практика, ці показники були значно завищеними та економічно недоцільними і тому не отримали широкого застосування. Починаючи з 1999 року, Україна користується критеріями, які сформульовані в Указі Президента України "Про державну підтримку малого підприємництва". Застосування двох показників вищезгаданого документу: кількості працюючих та обсягу річного виторгу є цілком достатнім для практичних цілей. На нашу думку, не потрібно диференціювати показники кількості зайнятих по галузях, оскільки дуже важко об'єктивно оцінити оптимальні розміри малих підприємств у різних сферах економіки. Єдиний універсальний критерій значно спрощує характеристику малих підприємств.[6, c.112]

Роль, яку мале підприємництво відіграватиме в Україні, значно залежатиме від економічної моделі країни. Індивідуалістично-кооперативні цінності українців відповідають багатопартійній системі політичного правління та ринковому господарству з обмеженим втручанням держави. Українська модель повинна складатися еволюційно, на основі політичних, економічних, природно-кліматичних, історичних, культурних особливостей розвитку країни, і ні в якому разі не бути копією іншої моделі. На нашу думку, недоцільно робити розрахунки, щоб визначити точну кількість МП, яка необхідна для конкурентного розвитку вітчизняної економіки. Значно важливіше спрямувати увагу держави на здійснення кардинальних економічних перетворень. Через деякий час в результаті цієї тактики в Україні з'явиться така чисельність малих фірм, яка буде оптимальною для ефективного функціонування народного господарства.

Приблизно до 70-х рр. МП "вважалися" неперспективними і їм не приділялося належної уваги з боку держави та дослідників, оскільки в західних економіках переважали великі підприємства. Однак протягом 70-х рр. центр тяжіння ділової активності поступово почав зміщуватися в сектор малого бізнесу, що виявилося у суттєвому зростанні кількості малих підприємств, посиленні їхнього впливу на створення національного доходу, забезпечення зайнятості та розвитку конкуренції. [6, c.93]

Кожного року кількість МП в країні зростає. Сплеск появи малих компаній припадає на 1992-93 рр., коли темпи зростання досягли 148,5%. У 1994, 1995 і 1996 рр. спостерігалося деяке сповільнення темпів, вони склали 106,4%, 114,7% та 101,6% відповідно. Одними з найвищих за усю історію малого бізнесу в країні були темпи зростання у 1997 році - 146%. На початок 1998 року в країні налічувалося 136 238 МП.[7, c.19]

Малі підприємства в Україні перебувають у приватній, колективній, державній та змішаній формах власності. У 1997 році найбільше - майже 65% складали колективні, 31% - приватні та 0,9% - державні.

У цілому в секторі малого підприємництва працює понад 2 млн. чоловік, що становить майже 10% зайнятого населення України. Підприємства малого бізнесу створюються в різних галузях економіки.

Результати проведеного аналізу структури малого підприємства за формами власності свідчать про те, що найбільша частина малих підприємств - з колективною формою власності (64,1%). Питома вага підприємств з приватною формою власності - 34,5%, з державною - лише 1,3%.

Малі підприємства з приватною формою власності забезпечують 22% усієї виручки (валового прибутку) від реалізації продукції підприємств малого бізнесу та 24% - балансового їх прибутку, а з колективною формою власності - 77 та 75% відповідно. У сучасних умовах розвитку підприємництва в Україні малі підприємства з колективною формою власності стають життєздатними за рахунок об'єднання капіталу кількох засновників, спільного ведення бізнесу, привабливих умов обмеженої відповідальності порівняно з підприємствами інших форм власності.

Одним із шляхів виникнення малих приватних підприємств є мала приватизація. З 1992 р. до початку 1998 р. було приватизовано понад 45 тис. МП. Фактично, мала приватизація не стала суттєвим каталізатором підприємницької активності, як в інших країнах, тому що проводилась часто неефективно, без урахування інтересів нових власників та не була підкріплена низкою необхідних економічних реформ.

Питома вага МП майже в усіх галузях економіки зменшується, за винятком торгівлі, громадського харчування та матеріально-технічного постачання. У 2007 році у цих трьох сферах діяло майже 52% усіх МП. Малі компанії концентруються у галузях, де швидко окуповується капітал і не потрібно великих матеріальних затрат та інвестицій для ведення бізнесу. Багато МП одночасно займається кількома видами діяльності.[8, c.79]

В Україні спостерігається дуже нерівномірний розподіл малих підприємств по областях. Він зумовлений різними територіальними умовами: економічним потенціалом, ресурсним забезпеченням, спеціалізацією регіонів, рівнем інвестиційної активності, станом ринкової інфраструктури, відносинами між державними органами та підприємницькими структурами. Ці регіональні особливості слід враховувати у процесі розробки заходів державної підтримки.

Порівнюючи дані розвитку вітчизняного малого підприємництва з показниками інших країн, зауважуємо, що Україна значно відстає навіть від країн Східної та Центральної Європи. Для порівняння: у Польщі на тисячу жителів припадає 51,3 МП, у Чехії - 12,4, в Україні - лише 2,6. У країнах ринкового господарства більше половини ВВП створюють малі підприємства. В Україні поки що малий бізнес не відіграє суттєвої ролі у забезпеченні економічного зростання, його внесок у ВВП становить лише 9,0-9,5%[9, c.117]

Абсолютні дані про динаміку росту кількості малих підприємств в Україні свідчать, що загальна їх маса сконцентрована в промислово розвинених регіонах, в яких переважає міське населення. Цю групу регіонів можна охарактеризувати як своєрідні “регіони-лідери” в розвитку малого бізнесу в Україні. Це -- Донецька область, м. Київ, Дніпропетровська, Харківська області, Республіка Крим. Аналізуючи регіональні особливості становлення малого бізнесу, не можна не відмітити і наступну тенденцію. У переважній більшості областей, основна маса малих підприємств (тобто більше 50% діючої кількості) зосереджено в обласному центрі. Наприклад, в Київській, Херсонській та Харківській областях частка обласних центрів складає майже 80%, і лише в деяких регіонах питома вага обласного центру складає менше половини функціонуючих малих підприємств, наприклад, Донецька область та Республіка Крим. Відповідно до цього пропонується визначити статус регіонів першої групи по відношенню до концентрації малого бізнесу як “моноцентричні” (тобто з одним переважаючим центром розвитку малого бізнесу), а другої групи -- як “поліцентричні” (тобто з декількома центрами концентрації розвитку малого бізнесу).

В економіці України появі малого бізнесу передувало створення кооперативів у період з 1986 по 1990 роки. Саме вони й поклали початок розвитку малого підприємництва. Але державна політика, реально спрямована на підтримку малого підприємництва та формування організаційно-економічних умов для його розвитку почала формуватися з 1991 р.

Державна політика розвитку малого підприємництва є частиною загальної економічної та соціальної політики України і визначає основні

принципи, напрями і форми економічного та адміністративно-правового впливу, які передбачаються урядом у сфері малого бізнесу.

Основними принципами державної політики є створення сприятливих умов для розвитку малого підприємництва, зокрема забезпечення:

системності та комплексності механізмів державного регулювання розвитку малого підприємництва;

цілеспрямованості та адресності підтримки' суб'єктів малого підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їх реалізації.

рівноправного доступу суб'єктів малого підприємництва усіх форм власності до фінансових, матеріальних, природних інформаційних та інших ресурсів.

Останніми роками в Україні прийнято ряд важливих рішень щодо державної політики як у сфері підприємництва в цілому, так і малого бізнесу. Кабінетом Міністрів України затверджено Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва (від 3 квітня 1996р. № 404), головною метою якої є досягнення належного рівня координації діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної із забезпеченням розвитку цього сектора ринкової економіки. У Концепції визначено стратегічні напрямки державної підтримки та регулювання малого бізнесу. З метою прискорення розвитку малих форм господарювання та подальшого забезпечення їх державної підтримки Кабінет Міністрів України на 1997-1998 рр. (від 29 січня 1997р. № 86). У ній передбачено здійснення цілого комплексу конкретних заходів з питань формування правової бази малого підприємництва, вдосконалення фінансово-кредитної підтримки, забезпечення матеріально-технічних та інноваційних розумів розвитку малих підприємств, стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів малого підприємництва, інформаційного та кадрового забезпечення бізнесу.

Незважаючи на ряд прийнятих останнім часом вищими органами державної влади й управління нормативних документів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється в несприятливому макро- та мікросередовищі, є багато проблем, які необхідно вирішувати на різних рівнях. Аналіз діяльності суб'єктів малого бізнесу свідчать про те, що значна кількість новостворених малих підприємств не може розпочати свою роботу через відсутність достатнього статутного капіталу, сировини та матеріалів, власних площ і обладнання, практичних навичок та підприємливості працівників у здійсненні бізнесу. Вони мають проблеми виробничого характеру, труднощі в реалізації продукції, формуванні відповідної клієнтури. Через невеликі обсяги господарської діяльності деякі малі підприємства неспроможні залучати кваліфікованих фахівців, наймати здібних робітників і забезпечувати їм високу оплату праці.

До макроекономічних проблем тут належать [10, с. 212-214]:

Податкова політика, відсутність належного законодавчо-нормативного забезпечення. Сьогодні податкова система країни впливає на розвиток бізнесу вкрай негативно. За нашими підрахунками, понад 80% доходу підприємства вилучається у вигляді різноманітних податків та платежів. Сучасна податкова система не дає змоги підприємствам здійснювати інвестування, а також створює якнайсприятливіші умови для їх відходу у тіньовий сектор економіки. Підприємницька діяльність не може повноцінно розвиватися із-за відсутності або недосконалості законів, які її регулюють.

Адміністративні бар'єри. Велика кількість законів, нормативних актів, інструкцій заплутує підприємців, вони змушені витрачати багато часу на вивчення змін до законодавства та втілення їх у свою діяльність. Підприємства піддаються частим і безпідставним перевіркам з боку різноманітних державних органів.

Обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку. В результаті масового зростання безробіття, збільшення заборгованості по зарплатах та пенсіях, нещодавніх інфляційних стрибків зменшуються доходи громадян. Малий бізнес втрачає головних споживачів своєї продукції.

Недостатня державна підтримка. На сьогодні в Україні ще не склалася ефективна система державної підтримки та захисту малого підприємництва. Діє слабкий механізм фінансування та кредитування, має місце невідповідне інформаційне та консультаційне забезпечення, недосконала система підготовки та перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності.

Низька інвестиційна активність. Нестабільність стримує підприємців від інвестування. Більшість МП не мають коштів для здійснення капіталовкладень, оскільки кредити є надто дорогими і короткостроковими, а більша частина прибутків спрямовується на сплату податків.

Нерозвинутість інфраструктури. Незважаючи на велику кількість об'єктів інфраструктури, їхня роль у розвиткові малого бізнесу ще дуже незначна. Між різними організаціями підтримки МП та власне МП ще не налагоджено ефективної співпраці та обміну інформацією.

Нерозвинутість ринку фінансових джерел. Дорожнеча кредитних ресурсів та обмеженість державних фінансових фондів значно лімітують можливості МП. Фірми змушені в основному покладатися на власні кошти та капітал приватних осіб.

Тіньова економіка. Малий бізнес щораз ширше використовує практику роботи без оформлення договорів, а також намагається переводити свої операції у готівковий оборот з метою мінімізації оподаткування. Найчастіше МП є вимушеними учасниками тіньової економіки, яких туди "заганяють" податковий тиск, державна бюрократія, тощо.

Неефективна приватизація. Хоча малу приватизацію вже майже завершено, вона не дала значного поштовху розвиткові приватного підприємництва. Процес малої приватизації був підпорядкований багатьом обмеженням. В результаті, при нефункціонуючому вторинному ринкові приватизаційних об'єктів багато підприємств перебувають в руках тих, хто неспроможний ними управляти, але не може їх продати.

Загальна криза економіки. На тенденції розвитку малого підприємництва безпосередньо впливає негативна динаміка основних макроекономічних показників. Постійний спад ВВП призводить до зменшення внутрішніх фінансових ресурсів держави, обігових коштів у суб'єктів підприємницької діяльності, зниження купівельної спроможності населення України. Можливості малих підприємств на ринку значно обмежує висока питома вага бартеру в обороті.

Нерозвиненість ринку нерухомості. Малим підприємствам катастрофічно не вистачає офісних приміщень. Орендна плата є дуже високою, правила оренди заплутані, у багатьох випадках об'єкт не дозволяють приватизовувати разом з приміщенням.

Нерозвиненість лізингу та франчайзингу значно звужує діапазон фінансування бізнесу. Внаслідок дороговизни лізингових платежів малий бізнес в Україні не має можливості брати обладнання у лізинг. Тому потрібно створити умови для зародження та становлення лізингових компаній, а також заохочувати банки та інші фінансові установи до участі у лізингових відносинах.

Серед мікроекономічних факторів, що найбільше впливають на розвиток малого підприємництва, можна виділити такі: спосіб та час виникнення; форма власності; фінансові можливості підприємства; асортимент продукції, яку воно виготовляє, її якість та попит на неї; обрану стратегію діяльності підприємства, його організаційну структуру; кадрову політику; можливість доступу до комерційної інформації; навички керівника професійно управляти бізнесом; ступінь дотримання клієнтами умов контрактів та платіжної дисципліни.

Негативно впливають на розвиток малого бізнесу такі стримуючі фактори, як загальний спад вітчизняного товарного виробництва, зростання цін, інфляція, низький рівень платоспроможності населення, рекет, корупція тощо. Частка малих та середніх підприємств у валовому внутрішньому продукті України становить лише 9%. Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) виробничих малих підприємств дорівнює лише 2,3 % від загального обсягу продукції промисловості України.

В умовах нестабільної економічної ситуації вітчизняний малий бізнес потребує протекторату держави. На жаль, поки що ефективний механізм підтримки та стимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не створений. Прийняті програми, закони, постанови мають здебільшого декларативний характер. Фінансова допомога, яку надають Український фонд підтримки підприємництва, Державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств та Державниий інноваційний фонд, є досить мізерною.

2.3 Шляхи розвитку підприємництва в Україні

На думку багатьох фахівців, основними напрямками дальшого розвитку малого підприємництва в Україні в найближчій перспективі є:

- формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвитку малого бізнесу; вдосконалення фінансово-кредитної підтримки;

- забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств; інформаційне та кадрове забезпечення бізнесу;

- стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів малого підприємництва.

Формування відповідної законодавчої бази розвитку малого підприємництва передбачає, насамперед, встановлення правових гарантій для забезпечення свободи і захисту приватної власності; розробку дійових законодавчо-нормативних актів, спрямованих на стимулювання малого бізнесу; усунення правових суперечностей і скасування положень, що гальмують розвиток приватної ініціативи.[11, с.18]

Сьогодні найактуальнішими проблемами є розробка нових та вдосконалення діючих законодавчо-нормативних документів з питань визначення чітких підходів до власності та форм її захисту; створення сприятливішого податкового, інвестиційного, інноваційного та цінового режимів для суб'єктів малого підприємництва; упорядкування механізмів державного регулювання та контролю підприємницької діяльності.

Незважаючи на запровадження єдиного пільгового податку для мікропідприємств, податкова система в Україні ще не є сприятливою для розвитку малого бізнесу. Потрібно реформувати податкову систему для усіх підприємств: зменшити податковий тиск шляхом зниження податків на заробітну плату, ПДВ, митних зборів на імпортовану продукцію, розширення бази оподаткування, тощо. [12, c.39]

Одним із напрямків реформування податкового законодавства повинно стати перетворення податкової системи на стимулюючий фактор розвитку малого бізнесу. Дію Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" необхідно поширити на всі малі підприємства. Право на єдиний пільговий податок повинні мати не лише мікропідприємства, але й інші суб'єкти малого бізнесу. Проте, це право доцільно залишити для мікропідприємств на необмежений час, а для малих підприємств лімітувати його дію до перших двох-трьох років діяльності. Таким чином, держава не створюватиме у малих підприємців ілюзії постійної опіки та підтримки, що відповідно відіграватиме роль заохочуючого механізму до боротьби за виживання на ринку.

Інші напрямки допомоги повинні передбачати: інформаційне, консультативне та кадрове забезпечення, створення баз даних про ринки, компанії, фонди підтримки; підтримка інноваційної діяльності; розміщення державних замовлень серед малих підприємств; сприяння співпраці великого та малого бізнесу; сприяння зовнішньоекономічній діяльності малих підприємств; забезпечення розвитку програм виробництва спеціалізованого обладнання для МП; розробка програм розвитку та підтримки малого бізнесу у великих містах.

У цьому плані доцільно обгрунтовано і виважено використовувати ті механізми, які напрацьовані в традиційних ринкових економіках, де стимулювання та підтримку малого підприємництва вже давно визначено як одне з найголовніших завдань економічної політики. Ця підтримка може забезпечуватися завдяки дерегулюванню, зменшенню адміністративного тягаря і податків, які на сучасному етапі доцільно законодавче встановити для малих підприємств у вигляді єдиного податку на прибуток у розмірі 30%, що дозволити створити сприятливе середовище для функціонування підприємництва, зменшить міру соціально-політичної нестабільності в суспільстві.

Важливе значення має фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва. Державну політику щодо його фінансового забезпечення слід проводити в напрямі створення розвинутої мережі фінансово-кредитних установ, страхових фірм, інвестиційних та страхових фондів;

розвитку товариств взаємного кредитування та страхування; розробки і впровадження системи стимулювання комерційних банків, які надавали б пільгові кредити малим підприємствам. Доцільно активізувати діяльність Українського фонду підтримки підприємництва, сприяти розвитку регіональних фондів (відділень) для фінансової допомоги суб'єктам малого підприємництва; розробити чіткий механізм направлення певної частини коштів, отриманих від приватизації державного майна, на підтримку малих підприємств; створити систему гарантій для забезпечення кредитів, що надаються фінансово-кредитними установами суб'єктам малого підприємництва, які функціонують у пріоритетних напрямках господарської діяльності. І, безумовно, для зміцнення та подальшого розвитку позитивних тенденцій становлення малого підприємництва в Україні, сталого розширення "поля" його функціонування потрібна, перш за усе, певна активізація державної підтримки малого підприємництва, яка передбачала б кардинальне розширення інноваційної діяльності малого підприємництва, що нині було б на користь інтересам усіх сфер вітчизняної економіки.

Одне з ключових місць серед перспективних заходів державної підтримки повинна зайняти фінансова допомога, яка передбачає надання пільгових кредитів, їх гарантування, створення державних фондів та спеціалізованих фінансових інституцій, тощо. Проте ці напрямки підтримки можливі лише в майбутньому, коли вітчизняна економіка досягне певної стабільності. Сьогодні до таких заходів вона ще не готова.

Винятково важливою проблемою є питання поліпшення доступу до зовнішніх джерел фінансування, створення сприятливих умов для залучення іноземного капіталу в сфері малого підприємництва, що передбачає створення та підтримку регіональних бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків тощо, формування сітки фінансово-кредитних установ, інвестиційних та інноваційних фондів.

Сьогодні в Україні діє кілька кредитних ліній. Умови позичання коштів є досить подібними: вони є однаковими щодо вимог застави і бізнес-планів та різняться за процентами і розмірами кредитів. Проте, зважаючи на умови міжнародного фінансування, зовсім небагато вітчизняних МП може скористатися їхніми кредитами. Фонди фінансування є дуже обмеженими, більшість МП не мають змоги забезпечити цінну заставу та виконати інші вимоги кредиторів.

Інвестиції міжнародних фондів у розвиток українського малого підприємництва у 3-7 разів менші, ніж у країнах Центральної та Східної Європи. Така ситуація зумовлена високою ступінню інвестиційного ризику в країні. За рівнем свободи бізнесу Україна має один із найнижчих рейтингів серед країн Європи.

Інформаційно-консультаційна підтримка та навчальний напрямок представлені бізнес-центрами та бізнес-інкубаторами, які консультують МП з питань оподаткування, маркетингу, допомагають у пошуку джерел фінансування, партнерів за кордоном, підготовки бізнес-планів. Найвідоміші з них - Міжнародна Фінансова Корпорація, проект Нью-бізнет, Міжнародний корпус експертів-добровольців, Агентство з розвитку підприємництва за програмою TACIS та інші.

Міжнародна підтримка малого підприємництва в Україні є вагомим чинником зростання приватного сектору в країні, утвердження засад ринкового господарства та свободи підприємництва. Звичайно, що за наявних обсягів ще не усі малі підприємства можуть її отримати. Однак важливим є те, що з кожним роком обсяги міжнародної допомоги зростають, що виявляється у появі нових бізнес-центрів та розширенні кредитних ліній. В умовах, коли держава не здатна повноцінно підтримати свій сектор малого бізнесу, ініціативу підтримки взяли закордонні та вітчизняні структури, які вже зараз мають приклади успішної співпраці з малими підприємцями.

Взагалі розвиток малого підприємництва - важлива економічно-політична проблема, розв'язання якої потребує цілісної системної методології розвитку малого підприємництва з точки зору як бюджету і податків, так і ставлення держави до малого бізнесу. Початок дійсного піднесення в розвитку малого підприємництва в цілому є неминучим, проте воно значною мірою детермінуватиметься реальним піднесенням та пожвавленням розвитку всієї економічної системи України.

Становлення малого підприємництва в Україні - тривалий процес, який повинен мати певну етапність, виходячи з економічного стану країни, існуючих проблем на макро- та мікрорівнях.

Висновок

Отже, підсумовуючи все викладене в даній роботі, можна ще раз наголосити на деяких моментах.

Підприємства є основною ланкою. Де відбувається ринкова трансформація економіки. Воно являє собою виробничо-технологічну, організаційну й економічну єдність.

Серед великої кількості організаційних форм підприємства однією з найбільш ефективних та корисних для країни, яка розвивається в ринковій економіці є мале та середнє підприємство, розвиток якого нажаль залишається незадовільним в нашій державі. Цю проблему можна назвати, як одну з найголовніших для української економіки на сучасному етапі тому її вирішення повинна приймати держава, забезпечуючи необхідні умови та підтримуючи вітчизняного малого та середнього виробника.

Чекає на вирішення також проблема розвитку та функціонування великих державних підприємств, а також тих, які було приватизовано без отримання бажаних результатів.

Звичайно, вирішення цих проблем вимагає певної програми комплексного розвитку та реструктуризації економіки. Основним важелем цієї програми повинна бути ефективна податкова система, спрямована на стимулювання розвитку підприємств. Але ми не повинні також забувати про те, що подібний процес вимагає відповідного бажання та політичної волі керівників нашої держави.

І, все ж таки, не зважаючи на ці та багато інших проблем, які стоять на заваді розвитку економіки України, відбуваються деякі позитивні зрушення в результаті яких проходить поступове пристосування людей до ринкової економіки.

Перелік використаної літератури

1. Теорія і практика сучасної підприємницької діяльності // Персонал 2006. №1

2. Білоус Г. Розвиток малого підприємництва в Україні // Економіка України. 2008 №2

3. Формирование особых условий для малого бизнеса в бизнес-инкубаторах // Предпринимательство: проблемы и решения. Сб. науч. тр. Донецк: Донецкий ин-т предпринимательства, 2005

4. Кубай Н.Є. Види і джерела фінансування малого бізнесу в Україні // Фінанси малого бізнесу / Під ред. С.К. Реверчука. - анал.-інформ. посібник. - Львів: "Діалог", 2006

5.Кубай Н.Є. Напрямки державної підтримки малого бізнесу в Україні // Економіка України: сучасні проблеми та перспективи розвитку: Зб. наук. статей. - Львів: ЛДУ, 2007

6. Кубай Н.Є. Державна політика підтримки малого бізнесу країн Східної Європи, пострадянських країн та застосування їх досвіду в Україні. // Мале підприємництво і менеджмент в Україні: Зб. наук. пр. - Київ, 2007

7.Кубай Н.Є. Сучасні тенденції розвитку малого бізнесу у світі // Економіка України: сучасні проблеми та перспективи розвитку: Зб. наук. статей. Львів: ЛДУ, 2007

8.Кубай Н.Є. Фінансові проблеми діяльності малих підприємств в Україні // Тези доповідей науково-практичної конференції "Реформа фінансово-кредитної системи перехідної економіки України". - Луцьк, 2008.

9.Кубай Н.Є. Фінансові аспекти державної підтримки малого бізнесу в Україні // Фінанси України. - 2008 №13.

10.Кубай Н.Є. Проблеми діяльності малих приватних підприємств в економіці України // Вісник Львівської комерційної академії. - Львів: "Коопосвіта", 2007. - Т.3.

11. Реверчук С.К., Кубай Н.Є. Програми підтримки МП: суттєвий внесок у розвиток // Діло. - 2005.

12. Реверчук С.К., Кубай Н.Є., Крупка М.І. Мала приватизація. - анал.-інформ. посібник. - Львів: "Діалог", 2006.

Размещено на www.allbest.

...