Сучасний стан та проблеми розвитку акціонерної форми власності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти функціонування акціонерної форми власності

1.1 Сутність акціонерної власності

1.2 Форми реалізації акціонерної власності

1.3 Переваги та недоліки акціонерної форми власності

Розділ 2. Сучасний стан та проблеми розвитку акціонерної форми власності в Україні

2.1 Умови формування акціонерної власності в Україні

2.2 Сучасний стан функціонування акціонерної форми власності в

Україні

Розділ 3. Шляхи вдосконалення та перспективи розвитку акціонерної власності в Україні

3.1 Перспективи та шляхи вдосконалення розвитку акціонерної власності в Україні

Висновки

Бібліографічний список

Вступ

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку, якому притаманні процеси глобалізації, умови функціонування та характер діяльності підприємств суттєво змінюються, що зумовлює відхід від стереотипів господарювання та мислення категоріями індустріального суспільства.

Трансформаційні процеси, інституційні зміни в економіці України зумовлюють особливості виникнення акціонерних товариств і вимагають якісно нових підходів до вивчення діяльності корпоратизованих підприємств та оцінки результатів їх роботи.

Акціонерне товариство - це відкрита система, результати діяльності якої залежать не лише від внутрішніх, а й від зовнішніх чинників впливу. Особливістю функціонування корпорацій є існування різних за інтересами та можливостями впливу на результати діяльності груп зацікавлених сторін.

Найбільш вагомими є інтереси таких груп як акціонери, менеджери, наймані працівники підприємства, кредитори, держава, постачальники та споживачі. Саме вони та характер взаємодії інтересів цих груп справляють значний вплив на ефективність діяльності компанії. Різноспрямованість інтересів зацікавлених сторін у акціонерному товаристві спричиняє виникнення конфліктів всередині корпорації, що значно послаблює її позиції у зовнішньому середовищі.

Дослідженню проблематики організації і функціонування акціонерних товариств та питань фінансового забезпечення корпорацій присвячені наукові праці зарубіжних вчених Дьюбіела Стенлі, Ла Порта, Шлейфера та вітчизняних дослідників Т. Бень, Н.В. Бутенко, Т.О. Дяченко та інших. На аналіз загальних проблем, які склалися в площині регулювання акціонерних товариств, відповідно до оновленого законодавства, звертають увагу вітчизняні дослідники, серед яких В. Бірюков, В. Жук, Г. Карпенко, Ю. Лупенко, А. Федоренко та інші.

Загалом вони фіксують прогресивність Закону України «Про акціонерні товариства», відповідність його міжнародним стандартам, що в перспективі справлятиме значний вплив на економічний розвиток України, сприятиме залученню додаткових інвестицій та вдосконалить систему захисту прав власників акцій. Серед широкого кола питань, які розглядаються сучасною економічною теорією, проблема нових форм господарювання, зокрема акціонерних товариств, стає дедалі важливішою.

У ході ринкової трансформації економіки України поки що не вдалося створити організаційно-правові механізми реалізації переваг акціонерної власності, ще не сформувався ефективний приватний власник, зацікавлений у фінансовому оздоровленні акціонерного товариства, залученні додаткового капіталу, поліпшенні управління акціонерним капіталом. Наявне макросередовище та нормативно-правова база не створюють сприятливих умов для нагромадження акціонерного капіталу, акумулювання коштів для їх інвестування у реальний сектор, що не дає змоги більшості вітчизняних акціонерних товариств ефективно господарювати. Саме це й визначає актуальність теми дослідження. Метою дослідження є з'ясування місця і ролі акціонерної власності в економіці України.

Для досягнення зазначеної мети у роботі поставлені такі завдання:

- розкрити теоретичні аспекти сутності та функціонування акціонерної форми власності;

- дослідити сучасний стан та проблеми розвитку акціонерної форми власності в Україні;

- визначити шляхи вдосконалення та перспективи розвитку акціонерної власності в Україні.

Предмет дослідження - особливості становлення та принципи функціонування акціонерних товариств в Україні. Об'єкт дослідження - вітчизняні товариства акціонерної форми власності. Методи дослідження: описовий, структурний, порівняльний.

Розділ 1. Теоретичні аспекти сутності та функціонування акціонерної форми власності

1.1 Сутність акціонерної власності

Акціонерна власність - це закономірний етап у розвитку приватної власності, оскільки сучасний рівень технологічного розвитку виробництва, його масштаби привели до необхідності організації виробничого процесу на основі добровільної участі акціонерів. Акціонерна форма дозволяє залучити в одне підприємство капітали безлічі осіб, включаючи тих, хто сам у силу різних причин не може займатися підприємницькою діяльністю. Крім того, акціонерна власність створює більш прибуткові і перспективні можливості для "переливу" капіталу з одних галузей економіки в інші. Акціонерні товариства є основною формою організації сучасних великих підприємств в усім світі і являють собою найбільш вироблений правовий механізм по організації економіки на основі об'єднання майна приватних осіб, організацій, муніципальних і інших органів.

Акціонерне товариство - це комерційна організація, статутний капітал якої розділений на визначену кількість акцій, що засвідчують зобов'язальні права учасників товариства (акціонерів) стосовно товариства. Акціонери не відповідають по зобов'язаннях товариства і несуть ризик збитків, зв'язаних з його діяльністю, у межах вартості приналежних їм акцій [14, с. 358].

Розвиток акціонерних товариств є чинником загострення протиріччя між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичною формою присвоєння. Акціонерні підприємства є більш великими, чим індивідуальні підприємства; в них об'єднана велика кількість найманих робітників, і усуспільнення праці одержує значний розвиток. Однак усуспільнення залишається частково капіталістичним: купка великих капіталістів, що панує в акціонерних товариствах, привласнює плоди суспільної праці маси найманих робітників.

Акціонерне товариство являє собою підприємство, у якому функціонує капітал не одного капіталіста, а групи капіталістів-акціонерів. Порядок організації акціонерних товариств в основних рисах такий. Група великих капіталістів збирає визначений капітал, засновує акціонерне підприємство і випускає акції, причому звичайно частину їх залишає в себе, а частину продає на грошовому ринку.

Після того як акціонерне товариство сформоване, на чолі його стає правління, що обирається загальними зборами акціонерів. Крім правління, у руках якого знаходиться ведення всіх справ акціонерного товариства, нерідко обирається спостережна рада, що володіє лише правом загального керівництва, а також ревізійна комісія для перевірки рахунків і балансів суспільства. Щорічно правління скликає загальні збори акціонерів, якому звітує про свою діяльність і подає на затвердження баланс.

Власний капітал акціонерного товариства складається з оплаченого капіталу, утвореного шляхом випуску і розміщення акцій, і резервного капіталу, створюваного за рахунок відрахувань від прибутку [7, с. 228].

Резервний капітал призначається, з одного боку, для поповнення оплаченого капіталу у випадку втрати частини його через понесені збитки, а з іншого боку - для виплати дивідендів у періоди, коли прибуток підприємства за якимись причинами (наприклад, у результаті кризи) виявляється недостатнім для підтримки дивіденду на високому рівні.

Чистий прибуток акціонерного підприємства щорічно розподіляється між акціонерами пропорційно кількості акцій -- у вигляді дивіденду. Однак не весь чистий прибуток розподіляється у вигляді дивіденду: частина його відчисляється на розширення підприємства й утворення резервного капіталу, а також на виплату особливої винагороди членам правління, директорам і деяким вищим службовцям.

Відповідно до статті 4 Закону України „Про цінні папери і фондову біржу” [26] акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими. Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій. Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. До неї має бути внесено відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів.

По акціях на пред'явника у книзі реєструється їх загальна кількість. Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим у процентах до їх номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів по привілейованих акціях провадиться за рахунок резервного фонду.

Якщо розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам, по простих акціях перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 процентів статутного фонду акціонерного товариства [7, с. 230].

Порядок здійснення переважного права на одержання дивідендів визначається статутом акціонерного товариства.

Акціонерам може видаватися сертифікат на сумарну номінальну вартість акцій. Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу - «акція», її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства. До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів. Купон на виплату дивідендів повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, по якій виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.

1.2 Форми реалізації акціонерної власності

Розкриття механізму реалізації власності сприяє пізнанню того, як і за допомогою чого реалізують себе будь-який тип, вид і форма відносин власності стосовно конкретних об'єктів власності. Загалом поняття «механізм реалізації власності» означає перехід юридичного змісту власності в її економічний зміст, тобто перехід власності у привласнення.

Реалізація власності починається з переходу її з пасивної в активну, діяльну форму. Зміст діяльної форми власності утворюють відносини привласнення -- виробничі відносини як реальні відносини володіння, розпоряджання і використання факторів виробництва. За допомогою трудових, техніко-технологічних виробничих відносин безпосередні виробники привласнюють засоби виробництва та створюють нові блага, а за допомогою соціально-економічних виробничих відносин власниками факторів виробництва (капіталу, робочої сили, землі тощо) здійснюється присвоєння результатів виробництва. Двоїста структура відносин привласнення виявляється у двоїстому змісті привласнення, що відображається поняттями «первинне привласнення» як суто привласнення і «вторинне привласнення» як присвоєння.

Первинне привласнення -- сукупність трудових відносин, якими опосередковується процес опанування виробниками засобів і технологій виробництва та створення нових благ як своїх [5, с. 257].

Первинне привласнення здійснюється через працю у безпосередньому процесі виробництва. У цьому процесі праця є дійсним, діяльним суб'єктом привласнення, суб'єктивною сутністю власності. У процесі первинного привласнення виробники «вкладають» у продукт виробництва (переносять на нього) власні сутнісні сили і здібності та сутнісні властивості засобів виробництва, перетворюючи цим продукт виробництва на «свій» як втілення (опредмечування) власних здібностей і сил.

Вторинне привласнення (присвоєння) -- сукупність соціально-економічних відносин, через які здійснюється процес присвоєння продукту виробництва, тобто його перехід у належність власників факторів виробництва [5, с. 258].

Основними структурними складовими відносин присвоєння є відносини власності на засоби виробництва, товарно-грошові відносини та конкретні економічні форми виробничих відносин. Відносини власності на засоби виробництва зумовлюють належність продукту виробництва власнику засобів виробництва, товарно-грошові відносини опосередковують відчуження-присвоєння продуктів виробництва в актах їх продажу-купівлі, а конкретні форми виробничих відносин -- заробітна плата, промисловий прибуток, підприємницький Дохід, торговий прибуток, позичковий відсоток, дивіденд, рента, маржа тощо -- як певні грошові доходи виступають економічними інструментами присвоєння продуктів виробництва в актах їх купівлі.

Форми реалізації власності -- конкретні економічні форми виробничих відносин (заробітна плата, прибуток, позичковий відсоток, підприємницький дохід, дивіденд, земельна рента, орендна плата, інші доходи), в яких економічно реалізується власність на відповідні об'єкти власності (робочу силу, промисловий, торговельний, позичковий капітал, цінні папери, землю тощо) та за допомогою яких суб'єкти власності присвоюють певну частину суспільного продукту; а також вилучення корисних властивостей з об'єктів власності у процесі їх виробничого та особистого споживання [14, с. 372].

Конкретні економічні форми виробничих відносин (заробітна плата, прибуток, відсоток, дивіденд тощо) як певні форми грошових доходів та економічні інструменти відносин присвоєння одночасно є економічними формами реалізації відповідних об'єктів власності.

Так, заробітна плата є формою реалізації власності найманого працівника на свою робочу силу; промисловий і торговельний прибуток -- формою реалізації власності роботодавця на промисловий і торговельний капітал; позичковий відсоток -- формою реалізації власності на позичковий капітал; земельна рента -- формою реалізації власності на землю; дивіденд -- формою реалізації власності на акціонерний капітал тощо. Використовуючи ці доходи на придбання засобів виробництва, предметів особистого споживання, цінних паперів, різних послуг, кожний суб'єкт власності відповідних об'єктів присвоює продукти виробництва як певну частку суспільного багатства.

Змістом поняття «реалізація власності» є економічний процес видобування корисних властивостей та доходів з об'єктів власності в процесі діяльних (реальних) відносин володіння, розпоряджання та використання цих об'єктів.

Аналіз сутності власності дає змогу зробити такі висновки.

Привласнення здійснюється через виробництво у процесі виробництва, в якому праця є діяльною власністю. Тому якщо юридичний зміст поняття «власність» утворює сукупність правових, ідеальних за своєю субстанцією відносин належності, володіння, розпоряджання та користування умовами і результатами виробництва, то зміст поняття «привласнення» утворює сукупність реальних відносин володіння, розпоряджання і користування ними, тобто відносин виробництва, розподілу, обміну та споживання умов і результатів виробництва. Уся сукупність відносин привласнення має дві особливі складові, які утворюють два способи привласнення -- первинне, або суто привласнення, і вторинне привласнення -- присвоєння.

Власність і привласнення співвідносяться як дві протилежності, що переходять одна в одну -- власність переходить у привласнення, а привласнення -- у власність, внаслідок чого власність і привласнення є розрізненою тотожністю.

Соціально-економічним механізмом реалізації власності є перехід ідеальних за своєю субстанцією правових відносин власності у реальні виробничі відносини, які в певних формах своєї організації є конкретними економічними формами, що в єдності утворює поняття «механізм господарювання».

Механізм реалізації власності -- послідовний процес переходу юридичного змісту власності в її економічний зміст -- виробничі відносини -- з їх наступним формоутворенням, тобто переходом виробничих відносин у конкретні економічні форми, з подальшим переходом конкретних економічних форм та методів господарювання в господарський механізм суспільства.

Управління процесом реалізації власності отримує свою завершену форму в явищі, яке відображається поняттям «господарювання». Господарювання -- цілісна системна форма організації відносин володіння, розпоряджання та використання, через яку економічно реалізується належність певного об'єкта власності певному суб'єкту.

Господарювання є формою економічної реалізації того чи іншого типу, виду і форми власності. Відповідно існують: одноособова, партнерська, кооперативна, акціонерна, державна, орендна та інші форми господарювання.

Аналіз змісту процесу реалізації власності, його механізму та економічних форм дає підставу для таких висновків: Категорії «власність» і «реалізація власності» не є тотожними: якщо власність є ідеальними за своєю субстанцією відносинами належності, володіння, розпоряджання та використання певних об'єктів, тобто перебуває у формі спокою, статики, то реалізація власності є діяльною формою цих відносин, формою їх економічного руху, динаміки.

Діяльна форма володіння, розпоряджання та використання є відносинами привласнення, тобто виробничими, економічними відносинами, через які реалізуються певні об'єкти, типи, види та форми власності.

Реалізація власності підпорядкована потребам та інтересам власника: вона починається з поєднання особистісного та речових факторів виробництва, здійснюється у процесі виробництва й опосередковується притаманними йому виробничими відносинами та завершується фактичним присвоєнням (перетворенням у належність, власність) власниками факторів виробництва результатів виробництва, тобто переходом привласнення у власність. Це означає, що поняття «власність» і «привласнення» не є тотожністю.

1.3 Переваги та недоліки акціонерної форми власності

Акціонерне товариство (корпорація) - найбільш розвинута форма господарських товариств. Акціонерна власність у колишньому Радянському Союзі практично була повністю ліквідована наприкінці 20-х років, оскільки вона не вписувалася у бюрократичне централізовану «соціалістичну» економіку. За умов трансформації ринкової економіки постала потреба використати її прогресивні риси. Залучення трудящих до вкладення у фонди акціонерного капіталу посилює їх зацікавленість у більш ефективному використанні засобів виробництва, сировини, електроенергії, збереженні техніки, раціональному використанні робочого часу, якості продукції, знижує плинність робочої сили тощо. Завдяки цьому зростають продуктивність праці, ефективність усього виробництва, норма прибутку, поліпшується структура капіталовкладень. Підприємці одержують можливість перетворювати частину заробітної плати у продуктивний капітал, внаслідок чого внески трудящих виступають формою довгострокового кредиту для корпорацій, для додаткових капіталовкладень [14, с. 325].

Акціонерна форма дозволяє залучити в одне підприємство капітали багатьох осіб, причому навіть тих, які самі не можуть у силу будь-яких причин займатися підприємницькою діяльністю. Крім того, обмеження відповідальності розміром внесеного внеску разом дозволяє вкладати кошти не тільки в очевидно перспективні, але й у високо ризиковані проекти, істотно прискорюючи впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Є також безліч інших позитивних сторін акціонерної форми власності, що роблять її воістину універсальної й застосовної скрізь, де є необхідність і можливість обмежити масштаби відповідальності підприємця.

Ця обставина особливо важливо в умовах нестабільної економіки, коли непередбачена обстановка в сфері виробництва може привести до величезних збитків, боргам, на погашення в яких може не вистачити всього наявного майна. Такому ризику піддаються індивідуальні підприємці й деякі юридичні особи, що мають іншу організаційно-правову форму. Акціонерні товариства дозволяють також більш ефективно використовувати матеріальні й інші ресурси, оптимально сполучити особисті й суспільні інтереси всіх учасників.

Переваги та недоліки акціонерної форми організації підприємницької діяльності наведено в таблиці 1.1 [9, с. 32].

Таблиця 1.1 Переваги та недоліки акціонерної форми організації підприємницької діяльності

Переваги	Недоліки
1	2
Фінансово-економічні
Відсутність обмежень щодо збільшення статутного фонду шляхом підписки на чергову емісію цінних паперів	Можливість недоцільного залучення та неефективного використання акціонерного капіталу
Підвищення підприємницької активності й об'єднання різних економічних можливостей - капіталів, знань, вмінь, ідей	Складна процедура організації та значні витрати зі створення
	Подвійне оподаткування
Організаційно-управлінські
Розмежування капіталу та економічної діяльності - акціонери, вкладаючи капітал, не беруть безпосередньої участі в організації діяльності AT	Зниження можливостей контролю за діяльністю AT дрібних акціонерів та можливі труднощі щодо визначення та отримання належних дивідендів
Жорстке відокремлення власності товариства і власності його учасників Навіть функціонуючий власник - керівник AT перетворюється у простого працівника і отримує заробітну платню за свою працю та дивіденди на свій капітал за однакових умов з іншими акціонерами	Можливі фінансові зловживання, фінансові махінації на фондових біржах
Відділення акціонерів від процесу управління -наявність професійного менеджменту	Необхідність забезпечення контролю акціонерів за діями менеджерів і, як наслідок, обмеження їхньої ініціативи та оперативності прийняття управлінських рішень
Демократизація управління - рішення приймаються загальними зборами акціонерів	Ускладнення управління AT порівняно з іншими формами підприємств, що призводить до збільшення витрат на структуру управління і непродуктивних витрат на проведення зборів акціонерів, підготовку річних звітів, тощо
Неперервність існування - AT може існувати незалежно від зміни складу акціонерів	Можуть виникати труднощі із вилученням капіталу, що пов'язано із процедурою викупу акцій і можливою несприятливою кон'юнктурою ринку цінних паперів
Обмеження можливостей вилучення капіталів з AT (своєї части в капіталі AT)
Всі учасники, включаючи засновників несуть обмежену відповідальність	Обмежена відповідальність засновників вимагає забезпечення високого рівня довіри у господарських відносинах із діловими партнерами

Кожна характеристика АТ може мати як позитивні, так і негативні сторони, і цю обставину необхідно враховувати в ході аналізу. Зокрема, така перевага, як наявність професійного менеджменту має наступні недоліки: необхідність забезпечення контролю акціонерів за діями менеджерів і як наслідок обмеження їхньої ініціативи та оперативності прийняття управлінських рішень. В результаті виявлення цих недоліків була розроблена і вдосконалена система управління і контролю в АТ. Тобто, можна зробити висновок, що недоліки супроводжували розвиток АТ, не применшуючи їх переваг, а сприяли динамічному розвитку акціонерної форми підприємництва.

Саме поєднання в аналізі позитивних та негативних сторін АТ розкриває їх глибинну внутрішню сутність, як найбільш складної і водночас найбільш гнучкої організаційно-правової форми підприємств.

Акціонерні товариства, що є основною формою організації сучасних великих підприємств і організацій в усьому світі, являють собою найбільш зроблений правовий механізм по організації економіки на основі об'єднання майна приватних осіб, корпорацій різного виду й інших органів [9, с. 33].

Акціонерні товариства мають ряд переваг у порівнянні з іншими формами власності.

По-перше, суспільство має можливість залучати засоби акціонерів для поповнення статутного фонду й розширення своєї діяльності, причому ці засоби не підлягають поверненню (за винятком повної ліквідації суспільства), тому що акції суспільством не викупляються (крім застережених законом окремих випадків), а лише перепродуються іншим акціонерам.

По-друге, загальне керівництво діяльністю суспільства відділено від конкретного керування, що дозволяє наймати й вибирати найбільш підходящих керуючих, директорів, змушує акціонерів серйозно ставитися до підбора керуючого персоналу, тому що кожний акціонер відповідає за ефективну роботу суспільства вкладеними коштами.

По-третє, створюється можливість реального перетворення всього трудового колективу підприємства у власників шляхом придбання кожним з них акцій суспільства. Участь членів трудового колективу у власності й прибутках АТ за допомогою придбання акцій є однієї з найважливіших передумов створення хазяйської мотивації. Коли акціонер і працівник сполучаються одній особі, в останнього виникає прямий інтерес в успіху підприємства, оскільки чим краще воно працює, тим більше високі відсотки від прибутку він одержить у вигляді дивіденду.. Але не тільки. У працівника- акціонера з'являється стимул направляти прибуток як на споживання, так і на нагромадження. Інвестиції, що забезпечують відновлення й модернізацію основних фондів спричиняють ріст вартості акцій і тим самим - збільшення особистого майна акціонерів. Крім того, підвищення технічного рівня виробництва й пов'язане з ним поліпшення позицій акціонерне товариство на ринку також приводить до підвищення вартості акцій. Додамо до цього, що вкладені в акції заощадження працівника не втрачають реальної вартості й в умовах інфляції [9, с. 34].

Акціонерна власність може сприяти деякій демонополізації економіки. З цією метою велику монополію розділяють на окремі підрозділи і кожному з них надають статусу самостійного акціонерного товариства.

До негативних рис розвитку акціонерної власності й акціонерного підприємництва належать:

По-перше, можливість за допомогою акцій нейтралізувати трудові заощадження і тим посилювати економічний контроль над значною кількістю населення.

Друга негативна сторона у розвитку і функціонуванні акціонерного підприємництва полягає в тому, що мільйони дрібних акціонерів терплять банкрутство, тобто позбавляються своїх заощаджень під час економічних криз.

По-третє, шляхом закупівлі контрольного пакету акцій ,а за сучасних умов для цього необхідно зосередити в одних руках менше 5 % їх загальної кількості) гігантські корпорації встановлюють контроль лад дрібнішими компаніями, а через «систему участі», тобто багатоступінчасту систему залежності та контролю, контролюють капітал інших фірм, які у декілька разів перевищують їх власні активи.

По-четверте, акціонерні компанії здійснюють різні фінансові махінації на фондових біржах, одержуючи додаткову можливість надмірного збагачення.

По-п'яте, за допомогою акцій активно ведеться підкуп вищих чиновників державного апарату, законодавців.

По-шосте, акціонерна форма підприємництва використовується як засіб економічного примусу для викупу окремих нерентабельних філій крупної монополії [9, с. 37].

У такому діалектичне суперечливому поєднанні позитивних і негативних сторін акціонерної капіталістичної власності розкривається її соціально-економічна суть. У побудові регульованої ринкової економіки в Україні акціонерна власність може відіграти важливу роль.

Отже, у поєднанні позитивних та негативних сторін акціонерних компаній системно розкривається їх глибинна внутрішня сутність. Від співвідношення цих сторін значною мірою залежить ефективність роботи акціонерних підприємств (як і інших видів підприємств), а отже величина витрат та отримуваний прибуток.

Розділ 2. Сучасний стан та проблеми розвитку акціонерної форми власності в Україні

2.1 Умови формування акціонерної власності в Україні

Визначальним у формуванні нової економічної системи в Україні є реформування відносин власності, де відбувається активний і безповоротний процес розширення корпоративного і приватного секторів економіки. Нині понад 80% загального обсягу промислової продукції виробляється на недержавних підприємствах. Дослідження відносин власності у нашій країні в науковому плані викликає інтерес і становить основну мету цієї статті. В рамках самого процесу реформування економіки України -- переходу від неринкової по своїй природі централізовано керованої форми суспільної власності до ринкового господарства -- особливе місце і роль відводяться акціонерній власності. Саме акціонування є дійовим засобом, спрямованим на роздержавлення, демонополізацію і скорочення кількості великих підприємств.

Акціонерна форма набула значного поширення в організації світового господарства. В тій справі економічно розвинуті держави накопичили багатий досвід. У всіх галузях економіки акціонерні товариства стали там провідною організаційно-правовою формою господарювання. Розвиток акціонерної власності пов'язаний з еволюційними змінами її структури -- від одноосібного (індивідуального) до асоційованого суб'єкта.

Основним суб'єктом на початкових етапах становлення акціонерної власності виступав одноосібний власник, якому належала основна кількість цінних паперів акціонерного товариства. Далі одноособовий власник поступово замінюється груповим власником (невелика за чисельністю група власників цінних паперів), який займає переважні позиції в капіталі корпорації. Індивідуальні власники витісняються, знижується їх сукупна частка у володінні цінними паперами. Власність концентрується в руках компаній--юридичних осіб. Вони стають власниками основних фондів і навіть землі, зростають їх фінансові активи (володіння акціями, облігаціями та іншими цінними паперами).

Концентрація багатства в руках юридичних осіб, посилення їх потуги відносно фізичних осіб за винятком економічних мають і інші наслідки, пов'язані, перш за все, із змінами в структурі власності. Визначальний вплив на характер, цілі і мотиви діяльності корпорації має динаміка змін у розподілі акціонерного фонду. Значно зменшується частка акцій, які знаходяться в індивідуальному володінні і різко зростає питома вага юридичних осіб, серед яких виділяються дві великі групи: промислові й інші компанії, пов'язані між собою діловими стосунками, і "інституційні інвестори" -- юридичні особи, які подають на ринок цінних паперів акції страхових, пенсійних, добродійних та інших фондів.

В Україні акціонування розглядається як важливий фактор оновлення основних фондів діючих підприємств, як важіль структурної перебудови економіки, тому що воно інтегрує інтереси виробників, постачальників і споживачів. Придбання акцій дає можливість не втратити заощадження через інфляцію, а за умови успішної діяльності підприємства - і помножити ці засоби. Акція виступає економічним і правовим "інструментом" індивідуалізації корпоративної власності, оскільки фіксує величину власності акціонера в акціонерному капіталі корпорації, надає акціонеру право участі в управлінні товариством і на одержання дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності товариства, а їх розмір визначається самими акціонерами на загальних зборах; економічно гарантується збереження власності акціонера при виході з акціонерного товариства.

Вітчизняний та зарубіжний досвід свідчить, що для держав з перехідною економікою найважливішою проблемою є координація зв'язків між підприємствами, галузями, регіонами, застосування нових методів управління і, перш за все, забезпечення вертикальних і горизонтальних взаємозв'язків між підприємствами всіх галузей і сфер господарства. Це обумовлено тим, що приватизація привела до передання мало прибуткових активів у руки людей, які не мали ні навичок, ні фінансових ресурсів для забезпечення ефективного управління. Більша частина високоприбуткових підприємств попала до рук підприємницької меншості, проте в дуже рідкісних випадках нові господарі здійснювали глибоку реструктуризацію підприємств, яка могла б виправдати продаж їм державної власності. Велике, багатогалузеве виробництво, яке дісталось Україні від єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, в нових умовах не змогло забезпечити саморегуляцію вертикальних і горизонтальних зв'язків на основі приватногосподарського інтересу і приватногосподарського підходу до управління. Відсутність загальної координації призвела до монополізму підприємств і, як наслідок, до цінового диктату, спаду виробництва, інфляції, інвестиційного застою.

Результатом цього стало скорочення, перш за все, високотехнічних видів продукції. Під технічні кредити в Україну надходить зарубіжна техніка за завищеними цінами, а вітчизняні машинобудівники, здатні виконувати подібні замовлення, простоюють. В структурі промисловості частка машинобудування скоротилася з 30,7% наприкінці 90-х років до 13,8% у 2008 році [17, с. 114].

В Україні практично не здійснюється технологічне оновлення таких галузей, як гірничорудна, надзвичайно зношене устаткування в енергетиці і в вугільній промисловості, гострою є проблема собівартості металургійної продукції і має місце ряд інших проблем, які існують на шляху відродження наукоємної вітчизняної продукції. Тому в програмі діяльності Кабінету Міністрів наголошується особлива увага по "прискоренню структурної перебудови машинобудівного комплексу та нарощуванню обсягів виробництва наукоємної продукції".

Теорія і практика напрацювання і розвитку ефективних форм організації вертикальних і горизонтальних зв'язків між галузями і підприємствами свідчать, що вони можуть і повинні здійснюватись, насамперед, на основі регулювання економічних відносин самими виробниками [15, с. 79].

Основою такої саморегуляції виступає інтеграція власності, яка в сучасних умовах під силу тільки акціонерній власності.

Дослідження відносин власності в акціонерних товариствах у практичному плані корисне тому, що воно передбачає вивчення, аналіз ролі її суб'єктів. Для українських акціонерних товариств це, насамперед, пов'язано з наявністю такого важливого акціонера як держава. Приватизація державних підприємств здійснювалася протягом досить тривалого періоду і з різною глибиною продаж. Приватизація підприємств, які мали для державу особливу цінність, планувалася з залишенням значних пакетів акцій за державою. Підприємства інвестиційне менш привабливі просто не знайшли своїх інвесторів, і держава вимушено стає власником цих пакетів акцій.

Держава в таких умовах виступає одним із інституційних інвесторів і поряд з іншими акціонерами бере участь в управлінні товариством, має можливість контролю в залежності від величини пакета акцій. Але в цих умовах функція інтегрування, узагальнювання виробництва і власності виконується акціонерною власністю [20, с. 12].

Інтегральні властивості акціонерної власності ведуть до злиття не тільки розрізнених грошових засобів, а й акціонерного капіталу акціонерних товариств в єдиний капітал, який функціонує в різних галузях економіки. Перехресне володіння акціями в компаніях дозволяє здійснювати контроль над діяльністю усіх ланок народного господарства з боку товариств.

В умовах, коли очікування результатів від періоду реформування державної власності в Україні себе не виправдало, використання унікального потенціалу акціонерної власності і акціонерного капіталу для модернізації економіки має особливе значення, оскільки: по-перше, банківська система України поки що практично не готова забезпечити виділення великих інвестиційних коштів на кредитній основі для створення виробничого капіталу; по-друге, при акціонерній формі інвестиційний риск обмежений ціною придбаних акцій, які розподіляються між інвесторами-акціонерами; по-третє, наявна публічність (прозорість) господарської діяльності і звітність.

В процесі становлення в Україні ринкової економіки і в зв'язку з широким розвитком підприємництва об'єктивно постає питання щодо вибору найефективнішої форми господарювання. Якщо для малого бізнесу найбільш прийнятною формою організації підприємницької діяльності є створення приватних підприємств з правом наймання робочої сили, то для середнього і великого бізнесу, як показує практика, більш ефективною формою господарювання є акціонерне товариство. В умовах, коли в Україні один з найвищих у світі рівнів концентрації і централізації виробництва, який є готовою матеріально-технічною і організаційною базою для створення і розвитку акціонерних товариств, акціонерна власність є пріоритетною для реформування економіки нашої країни.

2.2 Сучасний стан функціонування акціонерної форми власності в Україні

На сучасному етапі розвитку Україна, як і інші країни з ринковою економікою, відчуває посилення впливу великого бізнесу. Це зумовлено зростанням рівня конкуренції і транснаціоналізації бізнесу. Вплив великих підприємств на економіку країни залежить від широкомасштабної інвестиційної діяльності, що потребує високої концентрації грошових ресурсів та створення сприятливих умов для їхньої мобілізації. Як показує світовий досвід, саме акціонерний капітал виконує основні функції щодо акумуляції ресурсів. В той же час розвиток акціонерного сектора економіки дозволяє акціонерним товариствам ширше використовувати можливості фондового ринку щодо залучення фінансових ресурсів.

Основною причиною виникнення акціонерних товариств була необхідність розв'язання протиріччя між потребою у великих розмірах капіталу та обмежених можливостях його концентрації в межах окремого підприємства.

Окрім основної причини науковці виділяють і інші причини, які стали поштовхом для підприємців-капіталістів засновувати акціонерні товариства. По-перше, бажання підприємців-капіталістів отримувати щоразу більший прибуток на вкладений капітал. По-друге, існування конкурентної боротьби між групами підприємців за отримання вигідних позику комерційних банків. По-третє, циклічний характер суспільного виробництва, який зумовлює нерівномірність пропозиції позичкового капіталу, яку акціонерні товариства дають змогу зменшити.

Функції та роль підприємств акціонерної власності в Україні:

- за певних умов (наявності довіри до держави, повернення трудових заощаджень тощо) значне розширення джерела нагромадження за рахунок вкладів в ощадних банках. Здавалося б, ці кошти держава могла б також успішно використати на потреби населення, як і акціонерну форму нагромадження. Проте в ощадних банках використання вкладів повністю ізольоване від вкладників, а в акціонерних товариствах така ізоляція значною мірою усувається;

- сприяння демократизації управління підприємствами, створенню їх матеріально-технічної бази в різних галузях промисловості, сільського господарства, поліпшенню використання робочого часу, функціонування живої праці, зростанню творчої ініціативи робітників і службовців, їх залученню до управління виробництвом, демократизації відносин власності на підприємстві. Це допоможе подолати відчуженість працівників від засобів виробництва та виробленого продукту, від економічної, а отже, й від політичної влади;

- забезпечення значного зменшення диспропорції в економіці: між попитом і пропозицією, між першими і другими підрозділами, групою «А» і групою «Б» тощо. Ця мета буде досягнута за допомогою акумулювання значної частини трудових заощаджень населення, швидкого будівництва на ці кошти підприємств, що випускатимуть гостродефіцитні товари (легкові автомобілі, малогабаритні трактори, вантажівки, відеотехніку тощо), на дання цих товарів акціонерам, які вкладають свої гроші за цільовим призначенням. Частину устаткування для нових заводів можуть виготовляти підприємства-акціонери;

- сприяння ефективному регулюванню кількості грошей. Так, продаючи акції, держава зменшує кількість грошей, а скуповуючи, збільшує її. Поширення акціонерної форми власності також сприятиме розвитку товарно-грошових відносин, впровадженню госпрозрахунку, самоокупності, самофінансування, самоуправління;

- сприяння поліпшенню якості функціонування та розвитку техніко-економічних відносин, тобто відносин спеціалізації, кооперування, концентрації виробництва тощо. Цієї мети буде досягнуто як через продаж акцій підприємствам-суміжникам, так і через посилення контролю працівників за якістю комплектуючих деталей;

- сприяння раціоналізації процесу управління підприємством вищими організаціями. Зокрема, право міністерств і відомств бути пайовиками акціонерних підприємств послабить відомчу монополію, підвищить зацікавленість їх в активному розвитку підприємств і об'єднань, сприятиме скороченню управлінського апарату, демократизації процесу управління. Це посилить боротьбу з бюрократизацією, послабить адміністративні методи управління економікою;

- прискорення міжгалузевого переливання капіталів в інші галузі, в яких виробляють гостродефіцитні товари народного споживання. Це стимулюватиме використання досягнень НТР з базових наукомістких галузей промисловості в АПК, легкій промисловості, сфері послуг.

Нині в Україні налічується понад 35 тис. акціонерних товариств (АТ), з них майже 34% -- відкриті. Приватизація державних підприємств через їх корпоратизацію зробила акціонерну форму господарювання провідною в Україні. Разом із цим виникла проблема забезпечення ефективного управління фінансами вітчизняних АТ, оскільки корпоративні фінанси є складнішою системою, ніж фінанси підприємств інших організаційно-правових форм, і потребують застосування для управління спеціальних методів і прийомів [18, с. 260].

Поширення акціонерної форми господарювання в Україні поставило на порядок денний питання підготовки фахівців, обізнаних з досягненнями світової науки та практики управління фінансами корпорацій, а також знайомих з особливостями діяльності вітчизняних АТ. Адже, використовуючи зарубіжний досвід, необхідно враховувати специфіку законодавства, оподаткування, економічної ситуації в Україні.

Поступово корпоративна форма господарювання стає провідною і в Україні: нині із 237 тис. господарських товариств різних форм, створених в Україні, 198 тис. -- це товариства з обмеженою відповідальністю, а 35,3 тис. -- акціонерні товариства, з них 66,4% -- закриті АТ, а 33,6% -- відкриті АТ. У промисловості АТ становлять 70,7% від кількості підприємств недержавного сектору; вони дають понад 50% загального обсягу промислового виробництва України. Проте аналіз ситуації, що склалася в Україні, свідчить, що не завжди виправданим є перетворення державних підприємств у процесі приватизації у ВАТ і утворення таким чином дрібних товариств, що мають кількість акціонерів менше ніж 100 фізичних осіб; в Україні таких ВАТ налічується близько 25%. Треба уникати крайностей: недооцінювання акціонерної форми господарювання й абсолютизації цієї форми, перетворення її запровадження на модну кампанію. З суспільної точки зору створення ВАТ і ринку акцій має вагоміше значення як засіб переливання капіталу з галузі в галузь і перерозподілення національного багатства в країні, ніж як засіб накопичення капіталу. Адже зарубіжний досвід свідчить, що за рахунок емісії акцій фінансується порівняно невелика частина капітальних вкладень -- у США близько 7,5%, у Японії лише 0,7%, у європейських країнах -- в середньому не більше 5% [25].

Невеликі українські товариства, перетворені в АТ, навряд чи зможуть скористатися можливостями залучити додатковий капітал через фондовий ринок, а от додаткові витрати через акціонування (про них зазначалося вище) вони вже мають. Тому деякі АТ вже реорганізовано у ТОВ за ініціативою засновників.

Слід зазначити, що Указом Президента України від 21 березня 2002 р. «Про заходи щодо розвитку корпоративного управління в акціонерних товариствах» передбачено, зокрема, розроблення та запровадження національних принципів (кодексу) корпоративного управління в акціонерних товариствах [12, с. 107].

За основу при розробленні кодексу корпоративного управління можуть бути взяті Принципи корпоративного управління Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), що включають принципи, які стосуються п'яти сфер: права акціонерів, однаково справедливе ставлення до акціонерів, роль зацікавлених осіб в управлінні товариством, розкриття інформації та прозорість, обов'язки ради.

акціонерний власність акція

Розділ 3. Шляхи вдосконалення та перспективи розвитку акціонерної власності в Україні

3.1 Перспективи та шляхи вдосконалення розвитку акціонерної власності в Україні

В Україні поштовхом становлення акціонерної форми власності стали приватизаційні процеси, роздержавлення і корпоратизація підприємств. Незрілість внутрішнього та зовнішнього інституціонального середовища вітчизняних корпорацій обумовлювали низьку ефективність їх функціонування, недостатню активність на фондовому ринку, конфлікти інтересів, рейдерство тощо.

Прийняття Закону України «Про акціонерні товариства» [3] істотно вплинуло на їх правовий статус. Із 30.04.2011 р. втрачають чинність статті 1-49 Закону України «Про господарські товариства» [2] у частині, що стосується акціонерних товариств. Отже, сьогодні триває процес доопрацювання статутів та інших внутрішніх положень акціонерних товариств, створених до набрання чинності Закону України «Про акціонерні товариства», відповідно до його норм. Тому своєчасне усунення деяких перешкод та суперечностей може позитивно вплинути на розвиток корпоративного сектора та фінансового ринку загалом.

Сьогодні в Україні акціонерні товариства виробляють близько 75% ВВП [25]. І зрозуміло, що про особливу важливість функціонування корпорацій свідчить їх частка у ВВП України. Без запровадження норм, передбачених законопроектом, буде і надалі дуже складно регулювати корпоративні питання, зокрема визначати реальну ринкову вартість акцій вітчизняних акціонерних товариств.

В Україні досить низьким є рівень законодавчих гарантій захисту прав міноритарних акціонерів, що часто призводить до зловживань з боку крупних акціонерів. Прийняття вказаного закону сприятиме захисту прав дрібних власників акцій, якими здебільшого є пересічні громадяни, підвищенню рівня відкритості та прозорості акціонерних товариств, виплаті дивідендів за акціями тощо [11, с. 43].

Норми законопроекту узгоджені з принципами корпоративного управління України та рекомендаціями з найкращої практики корпоративного управління для акціонерних товариств України, однак, вони не забезпечують повного вирішення існуючих практичних проблем і правове регулювання їх діяльності потребує подальшого розвитку. Це свідчить про необхідність подальших наукових розробок.

На нашу думку, головною умовою забезпечення високих темпів зростання української економіки та підвищення її конкурентноздатності на світовому ринку є створення сприятливих умов ведення бізнесу.

Такою важливою умовою є розвиток корпоративного законодавства, формування його комплексної системи, що сприяла б підвищенню конкурентоспроможності та інвестиційній привабливості українських компаній, забезпечувала б прозорість і ефективність державного регулювання сфери корпоративних відносин.

З цією метою необхідно:

- впровадження в українське законодавство принципів корпоративного управління, які відповідають міжнародному рівню;

- забезпечення правового регулювання, спрямованого на встановлення балансу інтересів всіх зацікавлених учасників корпоративних відносин;

- забезпечення гнучкості корпоративного законодавства, формування моделей регулювання, які б відповідали різним стратегіям розвитку бізнесу (публічні та непублічні форми), законодавче забезпечення можливості вибору адекватної моделі регулювання;

- розвиток корпоративного законодавства в тих сферах, де відсутнє чітке правове регулювання, насамперед, в сфері регулювання процесу реорганізації та корпоративних поглинань;

- врахування міжнародного досвіду та рекомендацій міжнародних інститутів, зокрема, «Принципів корпоративного управління» організації економічного співробітництва і розвитку.

Враховуючи, що на Україні ринок цінних паперів недостатньо розвинений для того, щоб орієнтуватися на зростання чи зменшення ринкової ціни акцій, а акціонерні товариства знаходяться на ранніх стадіях життєвого циклу, коли доцільно проводити капіталізацію прибутку та інвестування його в їх подальший розвиток, на нашу думку, доцільним було б здійснити такі комплексні заходи, які позитивно вплинули б на якісні зрушення в корпоративному секторі країни.

По-перше, на законодавчому рівні підняти роль акціонерної меншості, найманих робітників і професійних спілок в управлінні акціонерними товариствами. З цією метою у спостережних радах ЗАТ і ВАТ законодавчо закріпити певну кількість місць для представників певної групи акціонерів та найманих робітників, які мають обиратися до цих рад.

По-друге, у акціонерних товариствах усіх форм власності необхідно, також на законодавчому рівні, підняти роль колективних трудових угод між трудовим колективом акціонерного товариства (в особі професійної спілки), з одного боку, і керівництвом товариства - з іншого, що сприятиме підвищенню зацікавленості працівників в загальних результатах діяльності підприємства.

В статуті акціонерного товариства має бути досягнуто максимальне поєднання інтересів засновників та інших акціонерів, в основу якого покласти зацікавленість максимального числа власників акцій у прийнятті ключових рішень; слід чітко розподілити повноваження виконавчого органу і спостережної ради та надати їй ефективні важелі впливу на поведінку виконавчого органу, наприклад, наділити спостережну раду повноваженнями приймати деякі важливі рішення, що не дозволить виконавчому органу її ігнорувати та зацікавить обидва органи в організації ефективної взаємодії, встановити заборону на суміщення посад у спостережній раді і виконавчому органі. Необхідно також забезпечити широке застосування методу кумулятивного голосування.

Для ефективного функціонування акціонерних товариств України, на нашу думку, найбільш необхідним є такі механізми управління власністю:

а) прямий контроль;

б) управління на основі представництва у радах директорів;

в) управління власністю за дорученням акціонерів.

Водночас, не існує універсальних механізмів, які здатні в будь-яких випадках забезпечувати високий рівень ефективності управління акціонерною власністю. Тому необхідно вибирати їх з урахуванням конкретної макроекономічної ситуації, що сформувалась в країні, на підприємстві, а також інтересів акціонерів і менеджерів акціонерних товариств.

...