Роль підприємств з іноземними інвестиціями у розвитку економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ОБҐРУНТУЙТЕ РОЛЬ ПІДПРИЄМСТВ З ІНОЗЕМНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ У РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

2. ЗАРУБІЖНІ МЕТОДИ ВИБОРУ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА

3. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПРОДУКЦІЇ: ЇЇ ХАРАКТЕРИСТИКА, ОЦІНКА, ШЛЯХИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

4. РОЗРАХУНКИ ОБСЯГУ ПОТРІБНИХ ВИРОБНИЧИХ ІНВЕСТИЦІЙ З УРАХУВАННЯМ ЕКОНОМІЧНОЇ СИТУАЦІЇ НА РИНКУ І ПІДПРИЄМСТВІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Із вступом вітчизняної економіки в ринкову стадію свого розвитку змінились форми ведення господарської діяльності. Підприємствам надані широкі права і можливості у реалізації своїх економічних інтересів, виборі способів організації виробництва, збуту продукції.

При цьому підприємство виходить із власних ресурсних можливостей з врахуванням широкого спектру факторів, які впливають на ефективність використання виробничого потенціалу.

Економіка є найбільшою сферою суспільних відносин і розглядається у декількох значеннях:

- по-перше, як сукупність відносин, що визначаються характером власності на засоби виробництва;

- по-друге, як господарство окремого району, країни;

- по-третє, як наукова дисципліна, що займається вивченням народного господарства, його галузей, окремих підприємств, а також окремих елементів виробництва (капітал, фонди, праця і т. п.).

Економіка підприємства - це наука про ефективність виробництва, шляхи і методи досягнення підприємством найкращих результатів при найменших затратах.

Метою роботи є розв'язання наступних питань:

- обґрунтування ролі підприємств з іноземними інвестиціями у розвитку економіки України;

- дослідження зарубіжних методів вибору стратегії підприємства;

- визначення характеристики, оцінки та шляхів забезпечення конкурентоспроможності продукції;

- наведення розрахунків обсягу потрібних виробничих інвестицій з урахуванням економічної ситуації на ринку і підприємстві.

1. ОБҐРУНТУЙТЕ РОЛЬ ПІДПРИЄМСТВ З ІНОЗЕМНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ У РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний у тих сферах економіки, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче соціальне напруження в суспільстві. Це насамперед виробництво продуктів харчування, товарів широкого попиту та послуг, ліків та іншої життєво важливої продукції. І справа тут не лише в тому, щоб забезпечити населення необхідними товарами та послугами, але й у тому, щоб здійснити їх імпортозаміщення, звільнивши валютні ресурси, що витрачаються зараз на імпорт товарів народного споживання або сировини для їх виробництва.

У реконструкції та модернізації за участю іноземного капіталу має потребу практично все агропромислове господарство України, - від первинних виробничих процесів у сільському господарстві до випуску кінцевого продукту та доведення його до споживача. Тут вкрай необхідно підняти продуктивність та знизити втрати, забезпечити більш глибоку та комплексну переробку первинної сировини з метою значного збільшення виходу кінцевої продукції та підвищення її споживчих якостей. Через технологічну відсталість у агропромисловій сфері економіки щорічно не доходять до споживача мільйони тонн м'яса, не використовується близько половини молочного білка, пропадає до 30-40% овочів та фруктів. У величезних кількостях втрачається або нераціонально використовується й вирощена зернова продукція.

Зниження втрат сільськогосподарської сировини та поглиблення її переробки стосується тих сфер, де за участю іноземного капіталу можна в короткі строки одержати значний економічний ефект, зокрема шляхом створення порівняно невеликих підприємств, що не потребують великих вкладень і забезпечують швидку окупність початкових затрат при невисокому ступені ризику для іноземних інвесторів. Бажана участь іноземного капіталу й у переведенні агропромислового виробництва на сучасну технологічну базу, в тому числі з використанням потужного науково-технічного та виробничого потенціалу оборонних галузей, що підлягають конверсії.

У великомасштабному іноземному інвестуванні зараз відчувають гостру потребу й паливно-енергетичні галузі, що впродовж багатьох років несуть величезне навантаження не тільки щодо енергопостачання виробництва та соціальної сфери, але й щодо забезпечення експорту.

Участь іноземного капіталу могла б істотно активізувати конверсію військового виробництва. Для цього є великі можливості. Це, перш за все, освоєння на конверсованих підприємствах виробництва товарів народного споживання, машин та обладнання для агропромислового комплексу та легкої промисловості, міського транспорту, літаків для цивільної авіації, нафтогазового обладнання, приладів медичного та екологічного призначення та багато іншого, Сюди ж можна віднести інвестиційну співпрацю із зарубіжними фірмами в питанні адаптації до цивільних цілей військової електроніки, радіотехніки, виробництва засобів та систем зв'язку.

Пріоритетними зонами для іноземних інвестицій в Україні є: Західний регіон (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Тернопільська, Волинська області), де ефективним може бути створення виробництва з використанням місцевих природних ресурсів - сірки, калійної та кухонної солі, вугілля, нафти та газу, а також розвиток мережі оздоровчих курортно-туристичних комплексів.

Донецько-Придніпровський регіон (Донецька, Луганська, Запорізька, Дніпропетровська області), де необхідно здійснити реконструкцію та технічне переобладнання шахт, металургійних, хімічних виробництв на базі безвідходних, маловідходних та екологічно чистих технологій; дати потужний імпульс розвитку малоенергомістких виробництв середнього та точного машинобудування, автомобіле- та літакобудування.

Південний регіон (Одеська, Миколаївська, Херсонська області), де найбільш вигідним є проведення реконструкції та технічного переоснащення портового господарства, розвиток виробництва обладнання для харчової та консервної промисловості, розширення мережі оздоровчих курортно-туристичних комплексів.

Регіони України, забруднені внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції, у яких, поряд із запровадженням унікальних наукових досліджень, необхідно впровадити найновітніші технології та здійснити комплекс заходів щодо екологічного, економічного та соціального відродження територій.

Одночасно з пріоритетними сферами та зонами для іноземного капіталу визначаються об'єкти з особливими умовами інвестування, куди іноземні інвестиції залучаються з дозволу уряду України. До числа пріоритетних напрямків іноземного інвестування слід віднести створення в Україні сучасної інфраструктури, включаючи транспорт, технічно оснащене складське господарство, телекомунікації, ділову інфраструктуру (офіси, ділові центри, банки даних та інші об'єкти) та побутовий сервіс. Без цього практично неможливі перехід до повноцінного ринку та широкий розвиток міжнародної інвестиційної діяльності. Розвиток цієї сфери не тільки актуальний, але й досить привабливий для зарубіжних інвесторів, оскільки в ній, як правило, у відносно короткі строки окупаються початкові затрати й одночасно створюється сприятлива матеріальна основа для подальшої ділової активності іноземного капіталу. Акцент на коротких строках окупності початкових витрат при розгляді пріоритетів іноземного інвестування продиктований відомими причинами.

Сьогодні, як ніколи, потрібна швидка віддача від вкладених коштів з тим, щоб максимально сприяти найшвидшому виходу економіки з кризового стану. У той же час це буде піднімати авторитет міжнародної інвестиційної співпраці на території СНД. Поруч із зазначеними сферами, зонами та об'єктами для пріоритетного залучення іноземного капіталу все більшого значення та актуальності набувають екологічні проблеми національного, регіонального та глобального характеру. Інвестиції формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі й зумовлюють конкурентні позиції на світових ринках. При цьому далеко не останню роль для багатьох держав, особливо тих, що вириваються з економічного та соціального неблагополуччя, відіграє залучення іноземного капіталу у вигляді прямих капіталовкладень, портфельних інвестицій та інших активів.

Залишається невирішеною проблема забезпечення зарубіжних інвесторів інформацією про чинне стосовно іноземних інвестицій законодавство. Тексти законів та інструкцій недосяжні для ознайомлення. Практично немає єдиного підходу до статусу та відміни попередніх законів, тому важко визначити, які закони зберігають чинність, а які були анульовані. Щоб дати зарубіжним інвесторам уявлення про правовий режим в Україні стосовно іноземного капіталу, потрібно організувати регулярний випуск бюлетеня, що містить відповідну інформацію кількома мовами.

Україна дуже зацікавлена у притоці прямих інвестицій, оскільки вони не збільшують зовнішній борг (а навпаки, сприяють одержанню коштів для його погашення), забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки у світову завдяки виробничій та науково-технічній кооперації, слугують джерелом капіталовкладень, причому у формі сучасних засобів виробництва, залучають вітчизняних підприємців до передового господарчого досвіду.

На наш погляд, іноземний капітал може мати доступ у всі сфери економіки (за винятком тих, що перебувають у державній монополії) без шкоди для національних інтересів. Галузеві обмеження повинні поширюватись тільки на притік прямих інвестицій у галузі, пов'язані з безпосередньою експлуатацією національних природних ресурсів (наприклад, трубопроводи, видобувні галузі, придбання у власність землі), у виробничу інфраструктуру (енергомережі, дороги і т. ін.), телекомунікаційний та супутниковий зв'язок, галузі ВПК.

Зарубіжний капітал у формі підприємств із 100-відсотковою іноземною участю доцільно залучати у виробництво та переробку сільськогосподарської продукції, виробництво будівельних матеріалів, будівництво (у тому числі житлове), для випуску товарів народного споживання, у розвиток ділової інфраструктури. Через спільні підприємства Україна могла б отримати доступ до нових технологій, їх формування доцільно в тих самих галузях, що й підприємств зі 100-відсотковою іноземною участю, а також у галузі наукомістких виробництв, при приватизації оборонних підприємств, що підлягають конверсії, та у сферах діяльності, які ми називаємо "екологозберігаючими".

2. ЗАРУБІЖНІ МЕТОДИ ВИБОРУ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА

В практиці зарубіжних країн існує п'ять методів вибору стратегії в умовах невизначеності, а саме:

1. Вибір стратеги на основі вивчення її елементів:

- корпоративна місія визначається прозорістю її стратегії;

- конкурентні переваги формулюються чітко з визначенням цінових та нецінових чинників;

- культура і компетентність управління визначається такими чинниками, як ставлення до підприємницького ризику, до проблеми якості, ставлення до персоналу корпорації та покупців, до роботи, успіхів і невдач прагнення вести справу на професійному рівні;

- ринки визначаються географічними чинниками та особливостями застосування продукції;

- ресурси включають в себе інвестиції та поточні витрати;

- програми розвитку пов'язують з діловою активністю, зокрема з інвестиційною політикою;

- продукція повинна відповідати структурі запитів споживачів;

- організація справи характеризується способом поділу корпорації на підрозділи;

- структурні зміни - придбання або продаж корпорацій.

2. Крива досвіду. Суть методу полягає в тому, що при подвоєнні обсягу виробництва витрати на будь-яку операцію у виробничому процесі можуть бути знижені на 20%. Отже, досягається економія за рахунок масштабів виробництва. Збільшення частки корпорації на ринку дозволяє скорочувати витрати, внаслідок чого зростає норма прибутку і конкурентоспроможність.

3. Метод Лоцмана. Суть його полягає в тому, щоб уміти пристосовувати свої дії до вимог покупців. Метод передбачає детальне і послідовне обговорення на різних рівнях таких основних проблем: існуюче становище, стратегія, довгострокові цілі, короткострокові та оцінка та аналіз, кадровий потенціал, плани розвитку, організація справи, звітність тощо.

Цей метод розроблений у Швеції в 1980 роки. Його використання може бути корисним для вітчизняних підприємств, оскільки він більше відповідає традиціям наших підприємств, які звикли до колективних обговорень і групового прийняття рішень.

4. Аналіз "АР". Метод розроблений у Стенфордському дослідному інституті (Каліфорнія, США).

Він передбачає послідовне виконання дій, спрямованих на приведення справи у відповідність з найбільш високим рівнем можливих досягнень:

- формулювання мети діяльності на рік, два, три, п'ять (тактичних дій та стратегічних завдань);

- прогноз динаміки норми прибутку щодо поставленої мети;

- визначення розбіжностей між метою і прогнозами;

- визначення альтернатив здійснення інвестицій для корпорації та прогноз результатів;

- визначення альтернатив конкурентних позицій для корпорації та прогноз результатів;

- розгляд інвестицій та альтернатив ділової стратегії;

- узгодження цілей стратегії кожної фірми з перспективами корпорації в цілому;

- визначення розриву між попередніми цілями діяльності та прогнозом кожної корпорації;

- уточнення профілю можливого придбання нових корпорацій;

- визначення ресурсів для придбання нових фірм та їх впливу на діяльність корпорації в цілому;

- перегляд цілей і стратегії існуючих корпорацій.

5. Модель МакКінсі "7С", розроблена для аналізу реструктуризації корпорацій, включає сім основних факторів, які мають найважливіше значення для розвитку корпорації: стратегія, навички, загальновизнані цінності, структура, система, кадри, стиль (рис. 2.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1 Модель 7-С розвитку підприємства

Вибір стратегії може ґрунтуватися також на видах матриці БКГ, коли вони будуються на основі різних показників, які вважаються найбільш важливими у дослідженні.

Такі матриці можуть розроблятися на підставі обсягу запасів та продажу витрат на виробництво і доходу, обсягу продажу і чистого прибутку і т. ін. У кожному з цих випадків ми отримаємо двомірну матрицю, яка характеризуватиме одну із важливих сторін діяльності корпорації. Очевидно, що чим більший обсяг досліджень, тим точніше буде визначена стратегія розвитку виробництва.

Слід зазначити, що матриці типу БКГ розміром 2x2 дають дуже категоричні висновки, в той час як реальні процеси господарського життя набагато складніші. Тому доцільно вивчати конкурентні позиції і здійснювати розробку стратегії на основі матриць розміром 3x3, 4x4, 5x5 та інших. Разом з тим вибір стратегії можливий лише із трьох типів: планова модель, модель підприємницького типу та модель навчання на досвіді.

3. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПРОДУКЦІЇ: ЇЇ ХАРАКТЕРИСТИКА, ОЦІНКА, ШЛЯХИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Конкурентоспроможність - це комплексна багатоаспектна характеристика товару, що визначає його переваги на ринку порівняно з аналогічними товарами - конкурентами як за ступенем відповідності конкретній потребі, так і за витратами на їх задоволення.

Конкурентоспроможність розкривається через систему якісних та економічних показників.

Якісні показники конкурентоспроможності характеризують властивості товару, завдяки яким він задовольняє конкретну потребу. Вони розподіляються на класифікаційні й оцінювальні.

Класифікаційні характеризують належність товару до певної групи і визначають призначення, галузь застосування та умови використання даного товару.

Оцінювальні кількісно характеризують ті властивості, які створюють якість товарів. Використовуються для нормування вимог до якості і порівняння різних зразків товарів, віднесених до одного класу за класифікаційними показниками.

Оцінювальні показники поділяються на:

а) регламентуючі (нормативні), які характеризують патентну чистоту товарів, вимоги їх сертифікації, відповідність міжнародним, національним і регіональним стандартам якості, екологічності, уніфікації, безпеки, захисту здоров'я, а також законодавству;

б) порівняльні, що характеризують функціональні особливості, надійність у споживанні, ергономічні й естетичні.

Економічні показники конкурентоспроможності характеризують сумарні витрати споживачів на задоволення їх потреб даним товаром. Вони складаються з витрат на придбання (ціна продажу) і витрат, пов'язаних з експлуатацією виробу: ремонт, технологічне обслуговування, запасні частини, енергоспоживання. У цілому загальна сума цих витрат виступає для споживача як ціна задоволення потреби (ціна споживання).

Рівень ціни споживання для покупця є складовою конкурентоспроможності товару і залежить насамперед від споживчих властивостей конкретного виробу.

За методикою проектування виробів починається з прогнозу його конкурентоспроможності.

Загальні правила оцінювання конкурентоспроможності продукції такі:

- вибір і аналіз ринку для реалізації товару;

- вивчення конкурентів з виробництва і реалізації аналогічного товару;

- вибір та обґрунтування найбільш конкурентоспроможного товару-аналога як бази порівняння;

- визначення необхідних груп параметрів, що підлягають оцінюванню;

- установлення набору одиничних показників за відповідними групами параметрів;

- вибір методик розрахунку, визначення та аналіз зведених показників за товарними групами;

- розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності товару, що проектується;

- розроблення заходів з підвищення конкурентоспроможності продукції та її оптимізація з урахуванням витрат.

Прогнозування конкурентоспроможності починається з двох груп показників: якісних та економічних, при цьому враховуються тільки ті, що становлять інтерес для споживачів.

Під час проектування важливо забезпечити випереджаючу і довготривалу конкурентоспроможність нових виробів, щоб утримати їх на певному ринку товарів. При цьому більшу увагу слід приділяти не стільки поліпшенню технічних параметрів, скільки зниженню ціни споживання.

На конкурентоспроможність впливає ряд факторів, що об'єктивно впливають на підприємство, а також суб'єктивних, які залежать від цілеспрямованості робіт, пов'язаних з забезпеченням конкурентоспроможності:

- відмінна якість, що являє собою підвищену цінність для покупців або за рахунок зменшення їх затрат, або за рахунок підвищення ефективності товару. Така зовнішня конкурентна перевага забезпечує фірмі підвищену ринкову владу, тобто може примусити ринок платити більш високу ціну;

- витрати фірми нижчі за рахунок високої продуктивності. Така внутрішня конкурентна перевага робить фірму прибутковішою;

- ключові компетенції - особливий навик чи технологія, які створюють унікальну цінність для споживачів.

Конкурентоспроможність включає такі показники, як енергоємність; економічність у споживанні сировини на одиницю продукції, що випускається, або здійснюваної роботи; вартість сировини та експлуатаційних матеріалів, безвідходної технології; надійність; періодичність та вартість ремонтів, вартість запасних частин; чисельність обслуговуваного персоналу, його кваліфікація, рівень заробітної плати.

Отже, результати оцінки конкурентоспроможності використовуються для вибору шляхів оптимального підвищення конкурентоспроможності продукції, для розв'язання ринкових задач. У результаті даної оцінки визначаються основні напрями зміцнення конкурентних позицій: зміна структури використовуваних матеріалів або конструкцій продукції; зміна порядку проектування створення продукції; зміна технології виготовлення продукції, системи контролю якості, збереження, упаковки, транспортування тощо; зміна структури і розміру інвестицій на розроблення, виробництво і збут продукції; зміна системи стимулювання постачальників.

У цілому для оцінки механізму забезпечення конкурентоспроможності підприємства доцільно використовувати різні підходи: ресурсний, факторний, рейтинговий. Слід також зазначити, що на всіх рівнях господарювання у механізмі забезпечення конкурентоспроможності підприємства виділяють окремо механізм державного регулювання економіки, і тоді оцінка механізму забезпечення конкурентоспроможності підприємства набуває вирішального значення.

4. РОЗРАХУНКИ ОБСЯГУ ПОТРІБНИХ ВИРОБНИЧИХ ІНВЕСТИЦІЙ З УРАХУВАННЯМ ЕКОНОМІЧНОЇ СИТУАЦІЇ НА РИНКУ І ПІДПРИЄМСТВІ

іноземний капітал конкурентоспроможність інвестиція

Планування капітальних вкладень на підприємстві включає два етапи:

а) обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій на розрахунковий період;

б) визначення джерел фінансування капіталу.

Припустимо, що попит ринку задовольняється повністю пропонованою для продажу продукцією (послугами) за її кількісними та якісними характеристиками. Тенденцій до зростання попиту не очікується, тому це не потребує збільшення обсягу виробництва на даному підприємстві.

За цим варіантом здійснюється лише просте відтворення основних фондів переважно за рахунок амортизаційних відрахувань:

КВ₁ = У Ці * Nі + С_р.т.о. - А, (4.1)

де Ці - повна вартість придбання нових основних фондів на заміну застарілим;

Nі - кількість основних фондів і-го виду, яку необхідно придбати;

С_р.т.о. - загальна сума витрат на ремонт і технічне обслуговування наявних основних фондів підприємства;

А - загальний амортизаційний фонд підприємства.

Припустимо, що попит на ринку не задовольняється пропозицією продукції. Є тенденції до зростання попиту на дану продукцію, тому керівництво і трудовий колектив зацікавлені у відповідному збільшенні обсягу її виробництва шляхом введення в дію додаткових виробничих потужностей з метою одержання бажаного приросту прибутку.

Для визначення необхідного обсягу капітальних вкладень за цим варіантом економічної ситуації залежно від стадії планування використовують два методи:

- попередні приблизні розрахунки;

- прямі розрахунки.

За методом попередніх приблизних розрахунків:

- по-перше, обчислюють необхідну середньорічну величину виробничої потужності, виходячи з очікуваного коефіцієнта її використання у розрахунковому році та виявленого попиту ринку на продукцію (послуги);

- по-друге, визначають величину середньорічної виробничої потужності, якої не вистачає для задоволення ринкового попиту на продукцію (послуги);

- по-третє, розраховують абсолютну величину необхідного додаткового введення в дію виробничої потужності підприємства (?N_абс), використовуючи для цього спеціальний коефіцієнт перерахунку середньорічного її приросту в абсолютний, який майже завжди дорівнює 0,5 за середніми даними тривалого періоду;

- по-четверте, на основі питомих капітальних вкладень на одиницю приросту виробничої потужності визначають загальну суму необхідних капітальних вкладень на певний розрахунковий період:

КВ = С_к.в.од.*?N_абс, (4.2)

де С_к.в.од. - питомі капітальні витрати на одиницю приросту виробничої потужності.

Розрахований цим методом обсяг капітальних вкладень, з появою необхідної інформації, має бути уточнений шляхом застосування іншого методу - прямих обчислень за даними кошторисної вартості всієї сукупності заходів, передбачених програмою технічного переозброєння підприємства.

Наступна ситуація, якщо попит на ринку на даний вид продукції (послуги) має тенденцію до спаду. Продукція (послуга) за основними показниками втратила конкурентоспроможність. За цієї умови підприємство мусить або модернізувати її, або ж терміново організувати виробництво нової продукції (послуги), здатної конкурувати на ринку. За цим варіантом розрахунки необхідного обсягу капітальних вкладень здійснюються переважно за розглянутою вище схемою другої ситуації.

Проте при цьому треба додатково врахувати значні капіталовкладення на нові вироби, які повинні за своїми техніко-економічними характеристиками повністю задовольняти вимоги покупця.

При цьому процес прийняття інвестиційних рішень являється невід'ємною частиною стратегічного планування, яке повинне забезпечити відповідність довгострокових цілей підприємства та використання ресурсів, направлених на досягнення цілей.

Джерелами фінансування відшкодування капітальних затрат можуть бути:

- власні кошти підприємства у вигляді залучення частини нерозподіленого прибутку, доходи від реалізації цінних паперів;

- довгострокові кредити банків;

- залучення закордонних інвестицій та створення спільних підприємств;

- кошти державного бюджету, тобто централізовані капітальні вкладення.

Отже, методика визначення ефективності капітальних вкладень дозволяє відібрати кращі їх проекти (варіанти) за мінімальною величиною так званих зведених витрат (собівартості обсягу товарної продукції плюс середні щорічні капітальні вкладення в межах періоду і нормативної окупності) та визначити загальну економічну ефективність здійснюваного проекту шляхом обчислення очікуваного (фактичного) коефіцієнта прибутковості інвестування.

ВИСНОВКИ

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки.

Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний у тих сферах економіки, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче соціальне напруження в суспільстві. У великомасштабному іноземному інвестуванні зараз відчувають гостру потребу й паливно-енергетичні галузі. Участь іноземного капіталу могла б істотно активізувати конверсію військового виробництва. Через спільні підприємства Україна могла б отримати доступ до нових технологій, їх формування доцільно в тих самих галузях, що й підприємств зі 100-відсотковою іноземною участю, а також у галузі наукомістких виробництв.

В практиці зарубіжних країн існує п'ять методів вибору стратегії в умовах невизначеності, а сааме: вибір стратеги на основі вивчення її елементів; крива досвіду. метод Лоцмана; аналіз "АР"; модель МакКінсі "7С". Вибір стратегії може ґрунтуватися також на видах матриці БКГ, коли вони будуються на основі різних показників, які вважаються найбільш важливими у дослідженні.

Конкурентоспроможність - це комплексна багатоаспектна характеристика товару, що визначає його переваги на ринку порівняно з аналогічними товарами. Прогнозування конкурентоспроможності починається з двох груп показників: якісних та економічних, при цьому враховуються тільки ті, що становлять інтерес для споживачів. Під час проектування важливо забезпечити випереджаючу і довготривалу конкурентоспроможність нових виробів, щоб утримати їх на певному ринку товарів.

Планування капітальних вкладень на підприємстві включає два етапи: а) обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій на розрахунковий період; б) визначення джерел фінансування капіталу. Методика визначення ефективності капітальних вкладень дозволяє відібрати кращі їх проекти за мінімальною величиною так званих зведених витрат та визначити загальну економічну ефективність здійснюваного проекту шляхом обчислення очікуваного (фактичного) коефіцієнта прибутковості інвестування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бойчук І.М. Економіка підприємства: Навчальний посібник. - 2-ге вид., доповн. і переробл. - К.: Атіка, 2007. - 528 с.

2. Колот В.М., Покропивний С.Ф. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 258 с.

3. Крайник О.П., Барвінська Є.С. Економіка підприємства: Навч. посібник. - Львів. Інтелігент-Захід, 2005. - 295 с.

4. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств: Підручник. / за ред. А.М. Поддєрьогіна - К.: КНЕУ, 2004. - 460 с.

5. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник. У 2 т. / За ред. С.Ф. Покропивного. - К.: Хвиля-Прес, 2005. - 358 с.

6. Посилкіна О.В. Організація виробництва: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / О.В. Посилкіна, Р.В. Сагайдак, К.Ю. Зверєва. - Х.: Вид-во НФаУ: Золоті сторінки, 2006. - 152 с.

7. Реутов В.Є. Конкурентоздатність підприємства: критерії, показники і методики оцінювання. // Економіка та держава. - 2006. - №5. - С. 65-67.

8. Селезньова О.В. Методологічні засади оцінки конкурентоспроможності підприємства. / О. В. Селезньова // Економіка та держава. - 2007. - №6. - С. 31-33

9. Харченко Т.Б. Забезпечення конкурентоспроможності підприємств як засіб ринкового реформування економіки // АПК. - 2003. - №2. - С. 70-73.

Размещено на Allbest.ru

...