Характеристика ринку, розвиток грошей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

ринок товарний виробництво гроші

Сучасна ринкова економіка являє собою дуже складний організм, який складається з величезної кількості різних виробничих, комерційних, фінансових і інформаційних структур, взаємодіючих на фоні системи правових норм бізнесу, і об'єднаних єдиним поняттям - ринок.

Ринок - один з найдивовижніших соціальних винаходів в історії людства. До - ринкові античні суспільства, як правило потерпали від труднощів двох типів. Якщо ними керувала традиція, то ці суспільства здебільшого були інертними, пасивними, незмінюваними. У традиційній економіці справді дуже важко втілити в життя якісь нововведення. Командній системі (давній чи сучасній) притаманна інша вада . В економічному механізмі присутня політична сила у вигляді численної бюрократії чи владних структур, які можуть втручатись у повсякденне життя.

Ринкова система має дві великі переваги: вона високо-динамічна та здатна до саморозвитку. Тобто, з одного боку вона забезпечує широкий шлях для легких змін у системі, з іншого - дозволяє провадити економічну діяльність без будь-якого нагляду за нею. Саморегульований ринковий механізм не потребує величезних зусиль на планування чи усунення неминучих неузгодженостей.

Але питання розвитку сучасних ринкових відносин є дуже актуальні сьогодні, тому що крім переваг, ринкова система має недоліки, зумовлені її позитивними якостями. Вона ефективна та динамічна, проте водночас позбавлена моральних цінностей. Вона не визнає інших прав на товари та послуги, які виробляються у суспільстві, крім прав багатства і доходу. Такий ринок створює дуже серйозні проблеми. Ось чому кожне ринкове суспільство до певної міри втручається у дію системи цінового раціонування.

Метою роботи є розкриття сутності ринкового механізму, його функціонування в умовах взаємодії з державним регулюванням економічних процесів, аналіз можливостей ринку та визначення меж його дії.

Багато економічних процесів мають патологічний характер. Це пов'язано з не дуже вдалим впровадженням ринкової економіки в нашій країні, з необхідністю вирішувати ті задачі, які в розвинутих країнах виникали декілька десятиліть тому. Наприклад, ми бачимо майже всі історичні форми обміну, починаючи від бартеру, і закінчуючи розрахунками за допомогою кредитної картки. Ці обставини створюють додаткові можливості для більш поглибленого вивчення економічних явищ і процесів.

Я вважаю тему “Гроші, їх походження та сутність. Теорії грошей ” дуже цікавою для подальшого і поглибленого розглядання. Не тому, що це тема моєї курсової роботи, а тому, що далеко не всі громадяни нашої країни мають хоча б елементарні уявлення про те, як же функціонують гроші. На мою думку, необхідно знати хоча б головні економічні закони і чинники, щоб вміти орієнтуватись у складних реаліях сьогодення, правильно оперувати власними коштами і отримувати прибуток.

Також у своїй роботі я стисло намагаюсь розглянути історію української національної грошової одиниці. Небагато держав може похвалитись такою кількістю “грошових” епох. А після введення власної національної валюти ця тематика має бути цікава не тільки науковцям, а й більш широким верствам населення.

1. Ринок як форма організації суспільного виробництва

1.1 Ринок, його економічна сутність, види та функції

Економічний зміст поняття “ринок”. Ринок, як одна з категорій товарного виробництва у процесі еволюції зазнав істотних кількісно-якісних змін, що не могло не позначитись на його визначенні в останні понад два століття. У працях А.Сміта і Д.Рікардо термін “ринок” не набув чіткого політ економічного визначення, оскільки його відносили до зовнішніх, поверхневих явищ ринкової економіки, а тому використовували для характеристик ринкового попиту[8, c.30].

Першу спробу дати наукове визначення ринку зробив французький економіст О.Курно. На його думку, цей термін позначає “будь-який район, на якому взаємовідносини покупців і продавців вільні, тому ціни на одні й ті самі товари мають тенденцію легко й швидко вирівнюватися”. Англійський економіст А. Маршалл стверджував, що “чим досконаліший ринок, тим сильнішою є тенденція до того, щоб у всіх його пунктах в один і той самий час платили за одну й ту саму річ однакову ціну” [5, с. 7]. Американський економіст П.Хейне стверджував, що “ринок - це набір взаємозв'язків, або процес конкурентних торгів”. Наведені визначення об'єднує те, що всі вони виходять із тлумачення західними науковцями предмета економічної науки, тобто без акцентування на вивченні виробничих або економічних відносин. Крім того, у перших двох визначеннях наголошується на тенденції до вирівнювання цін, тобто називається важлива функція ринку. При цьому не слід обмежувати ринок лише сферою товарного обміну, оскільки ринок передбачає грошовий обіг, у тому числі ринок цінних паперів.

Ринок - синтетична категорія, за допомогою якої визначаються різноманітні за змістом і параметрами явища. Історично слово “ринок” характеризувало певне місце, де продавалися та купувалися товари. Як правило, це була торгова площа в центрі міста або спеціально обладнане приміщення, де зустрічалися продавці (власники товару) і покупці (власники грошей)[10, c.57]. Тут у результаті досягнутої домовленості встановлювалися ціни на товар, який в обмін на гроші переходив у руки покупця.

Внаслідок розвитку засобів зв'язку необхідність певного фізичного місця зустрічей для взаємодії продавців та покупців та є несуттєвою. Учасники товарно-грошових відносин одержують можливість контактувати й вирішувати свої проблеми іншим чином. “За наявності сучасних засобів зв'язку і транспорту, - пише Ф.Котлер, - купець може ввечері дати рекламу по телебаченню, зібрати сотні замовлень по телефону і вже на наступний день розіслати товари поштою, не вступаючи у фізичний контакт з покупцем” [3, с. 17].

Саме тому сьогодні економісти під терміном “ринок” розуміють будь-яку впорядковану структуру, що забезпечує нормальну взаємодію продавців і покупців. Так, автори відомого підручника пишуть, що ринок - це інститут або механізм, що зводить докупи покупців (пред'явників попиту) і покупців (постачальників) окремих товарів і послуг.

Це - вузьке тлумачення категорії “ринок”. У широкому розумінні ринок означає певний спосіб організації економічного життя, характерними ознаками якого є: самостійність учасників економічного процесу; комерційний характер їхньої взаємодії; суперництво (конкуренція) господарюючих суб'єктів; формування економічних пропорцій під впливом динаміки цін та конкурентної боротьби; ціни, що складаються на основі попиту та пропонування.

Суспільне господарство, яке функціонує на цих засадах, називають ринковою економікою. Її антиподом є командна економіка, в якій діяльність господарюючих суб'єктів централізовано регулюється державою, народногосподарські пропорції формуються на базі директивних планів, а ціни встановлюються адміністративним шляхом[13, c. 20].

Ринок є організаційною формою існування товарного виробництва. Історія останнього налічує близько 6 тис. років. Приблизно стільки ж років існує і ринок.

Якщо розглядати еволюцію ринку з точки зору суб'єктів ринкових відносин, то ми побачимо, що спочатку це були безпосередньо виробники і споживачі товарної продукції. Потім, у міру його розвитку й відокремлення в самостійні галузі торгівлі та грошового обігу, активними учасниками ринкових відносин стають торговельні й фінансові посередники: комерційні агенти, комівояжери, консигнатори, брокери, дилери та ін.

Названі суб'єкти, діючи на правах фізичних або юридичних осіб, відіграють всезростаючу роль у ринковій економіці, і невипадково. Ринок являє собою складний механізм виявлення й узгодження економічних інтересів. Саме цим і займаються торгові й фінансові посередники. Вони вивчають стан справ з пропонуванням і попитом тих чи інших товарів, динаміку цін, установлюють ділові контакти, прогнозують ринкову ситуацію тощо.

Їхня діяльність вважається вкрай необхідною і високо оцінюється суспільством. Існує навіть думка, що в ринковому механізмі посередницькі ланки виконують роль керуючої системи.

Навпаки, в умовах командної економіки посередницька діяльність розглядається як другорядна, а то й зовсім небажана. Це зумовлено тим, що тут всеохоплюючим регулятором суспільного життя виступає державний апарат. Посередник же, котрий забезпечує незалежне функціонування господарств, своєю діяльністю об'єктивно протистоїть держапарату, загрожуючи самому його існуванню.

У сучасній політичній економії відповідно до предмета цієї науки на передній план при визначенні сутності ринку виходить система або певна сукупність економічних відносин, а також робиться спроба пов'язати його з певними функціями (формування попиту й пропозиції та ціни на товари)[16,c. 48]. Крім того, необхідно з'ясувати основні суб'єкти ринку, між якими виникають і розвиваються такі відносини.

В одних визначеннях такими суб'єктами називають сукупність покупців, у других - виробників і споживачів, продавців і покупців, у третіх - домашні господарства, підприємців і уряд, у четвертих - господарюючих суб'єктів. З погляду принципу історизму суб'єктами ринку найдоцільніше називати, по-перше, домашні господарства( у тому числі окремих індивідів), різні типи фірм і організацій(насамперед крупні корпорації) та державу(у тому числі національні органи).

Сучасний ринок - певна сукупність економічних відносин між домашніми господарствами, різними типами фірм та організацій (насамперед крупними компаніями) і державою (у тому числі наднаціональними органами) з приводу купівлі товарів і послуг у сфері обігу та механізм забезпечення цього процесу відповідно до законів товарного виробництва і грошового обігу[14, c.51].

Види ринків. Сучасна економіка являє собою синтез великої кількості взаємодіючих ринків. Їх підрозділяють на різні види залежно від умов діяльності суб'єктів ринкових відносин. Відповідності чинному законодавству за ознакою простору дії, об'єкта купівлі-продажу та ін.

Рис.1.1. Види ринків за умовами діяльності

Залежно від умов, у яких діють суб'єкти господарського життя, вирізняють вільний, монополізований і регульований ринки

Вільний ринок - це ринок з великою кількістю виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного[11, c. 77]. В ньому немає обмежень в інформації про попит, пропонування, ціни, якість продукції тощо. Тут вільне ціноутворення, відсутні штучні бар'єри при входженні на ринок того чи іншого товару та виходу з нього.

Монополізований ринок - це ринок, для якого характерна незначна кількість виробників даного товару, застосовується його диференціація, існує дефіцит необхідної інформації, утруднений доступ до ресурсів, погоджуються дії учасників ринкових відносин[11,c 78].

Регульований ринок - це ринок, який контролюється державою за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного характеру.

За ознакою простору дії вирізняють місцевий (у межах міста чи села), регіональний (певна територія якоїсь країни), національний і світовий ринки, а з точки зору відповідності чинному законодавству - легальний (офіційний) і тіньовий ринки[11, c. 79-80].

Залежно від об'єктів купівлі-продажу розрізняють такі види ринків: товарів широкого вжитку, товарів промислового призначення, праці, цінних паперів, науково-технічних знань та ін.

Особливу класифікацію видів ринку застосовують фахівці з маркетингу. Вони розрізняють ринок продавця і ринок покупця. На першому більше влади мають продавці, а найактивнішими “діячами” вимушені бути продавці.

Залежно від того, хто є покупцем товару, що продається і з якою метою він купується, розрізняють також споживчий ринок, ринок капіталів, робочої сили, ринок інформації, фінансовий ринок, валютний і ін.

Споживчий ринок - окремі особи і господарства, які купують товари для особистого споживання[11, c.81].

Ринок робочої сили - сукупність економічних відносин між зайнятими і незайнятими найманими працівниками, з одного боку, підприємцями і біржами праці(державними і приватними) - з іншого з приводу організації, використання і купівлі-продажу робочої сили.

Ринок засобів праці або капіталу - певна сукупність економічних відносин між різними суб'єктами підприємницької діяльності з приводу організації, використання і купівлі-продажу засобів та предметів праці.

Ринок інформації - сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу інформаційних послуг, збирання, обробки, систематизації інформації та її продажу кінцевому споживачеві.

Фінансовий ринок (у вузькому значенні - грошовий ринок, ринок позичкових капіталів) - певна сукупність економічних відносин з приводу організації купівлі-продажу вільних грошових коштів та їх перетворення на грошовий капітал[14, c.47].

Валютний ринок - важлива сфера економічних відносин з приводу купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів (чеків, векселів, акредитивів, телеграфних і поштових переказів в іноземній валюті)[24, c.8].

Кожен вид ринку, що згадувався, має свою інфраструктуру, свій набір інструментів, які забезпечують його життєдіяльність. Окремі види ринку не існують самі по собі. Всі вони пов'язані між собою, утворюючи розгалужену ринкову систему. Вона діє не тільки в межах тієї чи іншої країни, а й глобально, охоплюючи своїм впливом значну частину світового господарства.

Функції ринку. Як відомо в реальному економічному житті, крім ринкових, діють й інші сили. Наприклад, економічна політика держави, інфляція, традиції, різні монополістичні об'єднання (підприємців, трудящих, споживачів та ін.), що впливають на ціни, заважають руху ресурсів, обмежують інформацію тощо.

Всі вони можуть викликати і викликають різного роду відхилення в ринкових процесах. Але якщо, незважаючи на це, ціни змінюються під впливом попиту і пропонування, динаміка ресурсів, інвестицій, обсягів виробництва орієнтується на попит; якщо існує конкурентна боротьба (про все це детальніше ми поговоримо трохи нижче), то ринковий механізм здатний виконувати свої головні функції: інформативну, регулюючу і сануючу.

1. Інформативна функція. Через коливання цін на товари і послуги ринок надає учасникам виробництва об'єктивну інформацію про суспільно необхідні витрати виробництва і суспільно необхідну якість та асортимент тих товарів і послуг, які виробляються.

У процесі внутрігалузевої і міжгалузевої конкуренції ринок, з одного боку, постійно виявляє середньозважені витрати виробництва та реалізації певного товару, а з іншого - визначає кінцевий попит на різноманітні альтернативні товари подібного призначення(телевізори, автомобілі різних марок тощо).

У цьому випадку ринок виконує роль супер комп'ютера, який збирає і переробляє колосальні обсяги інформації і видає узагальнені дані по всьому господарському просторові, який він охоплює. Це дає можливість кожному підприємству постійно звіряти власне виробництво з умовами ринку, що змінюються, і завчасно вживати заходів щодо зниження своїх індивідуальних витрат, підвищення якості продукції, зміни її асортименту.

2. Регулююча функція. Орієнтуючись на ринкові ціни і намагаючись одержати максимальний прибуток, підприємці направляють свої кошти на випуск тих товарів, які користуються попитом. У результаті досягається відповідність між обсягом виробництва і суспільними потребами, формуються необхідні економічні пропорції. Так ринковий механізм виконує регулюючу функцію[25, c.45].

3. Сануюча функція. Цю функцію ринок виконує тоді, коли за допомогою конкуренції “очищає” суспільне виробництво від економічно слабких, нежиттєздатних господарських одиниць і, навпаки, “дає зелене світло” ефективнішим. У цій своїй функції ринок - об'єктивний суддя, який відбирає найкорисніших для суспільства виробників, внаслідок чого неперервно підвищує середній рівень ефективності народного господарства[25, c.46].

4. Ціноутворююча функція - остаточне визначення вартості товарів і послуг та їх реалізація, перетворення продукту праці на товар.

5. Відтворююча функція. Ця функція полягає в безперервності процесу суспільного відтворення(зокрема зв'язку між виробництвом і споживанням), формування цілісної національної економічної системи та її зв'язку з іншими національними економіками в масштабі світового ринку. З допомогою цієї функції здійснюється оборот сукупного суспільного продукту та його складових частин[45, c.47].

6. Спонукаюча функція. Спонукання виробників товарів і послуг знижувати індивідуальні витрати порівняно із суспільно необхідними, підвищення суспільної корисності товарів і послуг, їх якості та споживчих властивостей.

7. Контролююча функція. Сприяння контролю споживачів за виробництвом, вирівнювання цін.

8. Функція посилення конкуренції між виробниками товарів і послуг у межах окремих країн і світового господарства.

Рис.1.2. Основні функції ринку

1.2 Структура ринку і механізм взаємодії його елементів

Досвід країн, в яких функціонує ринкова економіка, свідчить про те, що вона являє собою ефективно працюючий механізм. Ринок без централізованого інтелекту в особі Держплану успішно вирішує складні економічні проблеми, що не під силу сучасним ЕОМ. Тим більше, що, за оцінками фахівців, найсучасніша електронно-обчислювальна машина здатна оптимально спланувати виробництво і розподіл не більш ніж 2 тис. виробів.

Як же працює ринковий механізм? Щоб відповісти на це запитання, необхідно розглянути його складові елементи. Їх чотири. Це - попит, пропонування, ринкова ціна і конкуренція.

У загальному вигляді попит являє собою потребу в певному товарі, що забезпечена грошима. Розмір попиту визначається кількістю товарів, яка може бути реалізована на ринку за існуючими цінами.

Пропонування - це сукупність товарів, які представлені на ринку. Його розмір визначається кількістю товарів, що пропонуються для продажу в певний період часу за існуючими цінами.

Ринкова ціна - це ціна, що встановлюється на ринку. Розрізняють ціни попиту, пропонування і рівноваги. Під ціною попиту розуміють граничну максимальну ціну, за яку покупцю ще згодні брати товар, а під ціною пропонування - граничну мінімальну ціну, за яку продавці ще готові пропонувати свій товар. Ціна рівноваги - це ціна, за якою розмір попиту дорівнює розміру пропонування[12, c.70].

І нарешті, конкуренція. Вона являє собою процес суперництва між окремими продуцентами, постачальниками і покупцями товарів за найвигідніші умови їх виробництва та реалізації.

Конкурентна боротьба має місце, коли на ринку певного товару кількість його продавців так, що жоден з них не в змозі самостійно або в об'єднанні з іншими впливати на ціну. За цих умов найважливіші питання економічного життя - що і скільки виробляти, яким чином і для кого - розв'язуються в результаті взаємодії попиту, пропонування і ринкових цін.

Щоб краще зрозуміти механізм цієї взаємодії, розглянемо ситуації на ринку певного товару. Поведінку продавців і покупців тут добре характеризують криві попиту й пропонування, що відображені на рис. 1.3 і 1.4.

Спочатку проаналізуємо дії покупців товару. Їх інтерес полягає в тому, щоб задовольнити свою потребу, на яку вони виділяють певну суму грошей. Тому ринкова ціна ні в якому разі не може бути вищою за ціну попиту (Цп). В умовах високої ціни покупців не дуже багато. Відповідно й товару придбається мало. Якщо ж ціна знижується, товар стає доступнішим, кількість покупців збільшується разом з кількістю придбаного товару. Цю залежність демонструє крива попиту.

Тепер звернемося до дій продавців. Вони бажають відшкодувати свої витрати й одержати якийсь прибуток. Тому ринкова ціна не може бути нижчою, ніж ціни пропонування (Цпр). Чим нижча ціна пропонування, тим менша кількість товару надійде для продажу. Останнє зумовлене тим, що у багатьох виробників витрати будуть більшими, ніж ціна, а це зробить неможливим виробництво. І навпаки, у міру підвищення ціни пропонування зростатиме кількість виробників і обсяги поставок товару. Цю залежність демонструє крива пропонування.

Якщо накласти один графік на другий, то в певному місці вони перетнуться (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Взаємодія попиту і пропонування

Точка, в якій дві криві перехрещуються (Р), відображає збіг інтересів продавців і покупців, відповідність попиту і пропонування, рівновагу ринку. У кожен даний момент на ринку досягається рівновага, хоча й не стійка. Справді, цілком можливо, що попит на товар зросте. Додатковий попит почне тиснути на ринок. Це призведе до порушення рівноваги, тимчасового підвищення цін аж до встановлення нової ціни попиту. Поведінку покупців у ситуації, що змінилася, характеризує нова крива попиту, яка проходить вище і правіше за стару криву.

Нова вища ціна виступає сильним стимулом зростання виробництва і збільшення продажу товарів.

Одночасно нова ціна сигналізує підприємцям з інших галузей, що виробництво товару стає вигідним для вкладання капіталів. Після цього сюди направляються додаткові грошові ресурси, змінюються умови виробництва.

Успіху в конкурентній боротьбі досягають ті, хто зуміє швидше збільшити випуск при одночасному зменшенні витрат і цін за рахунок впровадження нових технологій, ефективних методів організації праці. Поведінку продавців за цих умов відображає нова крива пропонування, що проходить нижче та лівіше за стару (рис. 1.5).

В результаті збільшення виробництва зростає пропонування, воно поступово зрівнюється з попитом, і встановлюється нова ринкова рівновага.

Таким чином, ринковий механізм, реагуючи на попит через зміну цін, забезпечує відповідну реакцію виробництва й пропонування.

Попит і пропонування - дві протилежні сили, які викликають зростання і падіння цін. Вони однаковою мірою діють на ціну, якщо не береться до уваги фактор часу. Коли при аналізі він враховується, то ця умова порушується. У межах короткострокового періоду пріоритет отримує попит (тому що пропонування більш інерційне)[28, c. 20]. Коли ж розглядається довгостроковий період, роль головної ціноутворюючої сили переходить до пропонування. Причому чим триваліший період часу, що аналізується, тим сильніший вплив пропонування на ціни порівняно з попитом. Причина полягає в тому, що саме виробництво визначає в кінцевому підсумку динаміку потреб, які вже потім виступають у вигляді попиту. Водночас, як ми бачимо, попит і пропонування залежать від динаміки ціни. У випадку з пропонуванням ця залежність є прямою, а у випадку з попитом - оберненою.

Еластичність попиту і пропонування. Ступінь зміни попиту на певну продукцію під впливом зміни ціни на неї характеризує еластичність попиту (Е). Еластичним вважається попит, зміна обсягу якого виражена у відсотках, перевищує відсотковий вираз зниження цін *, тобто коли Е > 1. Якщо показники зменшення ціни і збільшення попиту дорівнюють один одному(тобто зростання попиту тільки компенсує зниження цін), то еластичність попиту називають одиничною. У випадку ж, коли обсяг зменшення ціни перевищує показник приросту попиту, то останній є нееластичним (Е < 1).

Ступінь зміни пропонування певного товару під впливом зміни ціни характеризує еластичність пропонування (Епр). У випадку, коли обсяги збільшення пропонування, виражені у відсотках, перевищують обсяги зростання ціни, пропонування вважається еластичним. Якщо ж приріст пропонування дорівнює приросту цін, то еластичність пропонування називають одиничною (Епр + - 1). Коли приріст пропонування менший за приріст цін, то має місце нееластичне пропонування (Епр < 1).

Еластичність попиту для різних товарів не однакова. Вона залежить від виду товару (першої необхідності чи ні), ступеня задоволення потреби на товари, від наявності товарів-субститутів[22, c. 46].

1.3 Ринкове саморегулювання і державне регулювання економіки

Батьком теорії „ вільного ринку ” був класик політичної економії А.Сміт. Природною рушійною силою господарського розвитку, на його думку, є прагнення індивіда до досягнення своїх економічних інтересів. Головними рисами людини він вважав самолюбство та егоїзм. Дбаючи про свої інтереси, така економічно вільна людина примножує як свій добробут, так і багатство суспільства. Суперечність між індивідом і суспільством відсутня. Розуміючи, що за умов свободи господарської діяльності і свободи торгівлі окремі індивіди можуть домовлятися про підвищення цін або окремий підприємець буде прагнути до безмежного привласнення прибутку, А.Сміт вважав, що інтереси таких індивідів певною мірою гармонізує конкуренція, що вона є регулятором особистого егоїзму, завдяки чому досягається економічна рівновага. Конкуренція вирівнює попит і пропозицію, відновлює пропорційність і т.п., тобто відбувається саморегуляція економіки. Проте ринкова економіка не є середовище, де кожен суб'єкт може робити те, що йому заманеться, адже ринок є власним охоронцем та наглядачем. Всі діяння господарюючих суб'єктів підпорядковані вимогам певних економічних законів, які лежать в основі дії механізму ринку:

- закон грошового обігу, що виражає взаємозалежність між масою товарів і послуг, рівнем цін та швидкістю обігу грошей;

- закон вартості, згідно з яким обмін товарів здійснюється на основі вартісної еквівалентності, яка визначається суспільно необхідними затратами праці. Дія цього закону проявляється через коливання цін навколо вартості. Саме він виконує такі функції як регулювання пропорцій суспільного виробництва, облік і регулювання суспільної праці, стимулювання НТП і ефективності виробництва, диференціація товаровиробників;

- закон попиту і пропозиції, який сприяє досягненню збалансованості ринку, регулює ринкові ціни, забезпечує зв'язок між виробництвом і споживанням.

Ринкове регулювання має багато переваг, серед них найефективніший розподіл ресурсів між виробниками, найправильніша й точна оцінка результатів виробництва, тобто ціноутворення, справедливий розподіл доходів між агентами економічної діяльності та розподіл виготовленого суспільного продукту (справедливий суто з економічної точки зору), найоптимальніше визначення галузевої і просторової структури економіки та задоволення необмежених суспільних потреб в умовах обмеженості ресурсів.

Проте можливості ринкового саморегулювання не безмежні, зараз в жодній країні світу немає чистої, рафінованої ринкової економіки.

Чого ж не може ринок? По-перше, ринок не в змозі регулювати так звані “зовнішні ефекти” економічної діяльності. Вони не мають грошового виміру, але реально впливають позитивно чи негативно) на добробут суб'єктів економічних відносин. Це, наприклад, такі соціальні наслідки виробництва в умовах конкуренції, як безробіття або забруднення навколишнього середовища. У даному випадку вплив негативний, і його хтось повинен компенсувати. Або інший приклад. Підприємець вкладає гроші в якісне медичне обслуговування своїх робітників. Від цього виграє не тільки він і вони, а й суспільство в цілому (зменшується ймовірність епідемічних захворювань, збільшується продуктивність суспільної праці тощо). Те ж саме від підвищення професійної майстерності робітників - соціальний ефект буде позитивний. Як його виміряти і компенсувати витрати ініціаторам? Ринок це зробити не може, такі функції має брати на себе держава.

По-друге, ринковий механізм не в змозі врахувати потреби знедолених груп населення: безробітних, непрацездатних і малозабезпечених. Їхні потреби, як правило, не забезпечені грошима, і тому ринок їх не бачить. У результаті, наприклад, кішка багатого господаря може одержати молоко, необхідне дитині з бідної сім'ї.

По-третє. Ринок не може забезпечити країну суспільними благами. Йдеться насамперед про товари і послуги колективного користування, в споживанні яких беруть участь усі громадяни без винятку (оборона, освіта, управління, охорона правопорядку тощо)

Ці блага світова економічна наука називає “суспільним товаром”. Крім такої властивості, як невиключеність із споживання, вони мають і таку особливість, як те, що дістаються усім споживачам приблизно порівну.

По-четверте, ринок не бачить перспективи. Криві попиту і пропонування відображають поточні потреби суспільства. Такі ж стратегічні цілі розвитку країни, як здоров'я нації, достатній рівень освіти населення, культура, здорове навколишнє середовище, структурна перебудова економіки під впливом НТП і вичерпання продуктивних ресурсів, залишаються за межами інтересів суб'єктів ринкових відносин. Часто-густо інтереси підприємців і суспільства стосовно цих питань протилежні.

По-п'яте, ринок не може забезпечити вільний доступ до реальної інформації, адже прийняття суб'єктами ринкових відносин раціональних, оптимальних рішень передбачає доступ кожного з них до повної, неспотвореної інформації. В іншому випадку ринковий механізм буде неспроможний забезпечити ефективне використання наявних економічних ресурсів. Важливість інформації для ринкових відносин вимагає, щоб держава контролювала її точність і повноту.

І нарешті по-шосте - внутрішньою властивістю ринку є тенденція до породження сили монополії, що не є позитивним процесом.

Зважаючи на всі ці обставини можна зробити висновок, що втручання держави в економіку країни є неминуче потрібним, особливо в перехідній економіці України, бо як влучно відмітив Володимир Черевань: „…за нових умов ідеологія „невидимої руки ринку”, яка все виправить, вже не може бути визначальною” [6, с. 7].

Основними об'єктами державного регулювання економіки є:

- економічний цикл;

- секторальна, галузева і регіональна структура господарства;

- умови накопичення капіталу;

- зайнятість;

- грошовий обіг;

- платіжний баланс;

- ціни;

- умови конкуренції;

- соціальні відносини, враховуючи відносини між роботодавцями і працюючими по найму, а також соціальне забезпечення.

- підготовка і перепідготовка кадрів;

- навколишнє середовище;

- зовнішньоекономічні зв'язки.

Засоби державного регулювання підрозділяються на адміністративні і економічні.

Адміністративні засоби не зв'язані з створенням додаткового матеріального стимулу чи небезпечністю фінансового збитку. Вони базуються на силі державної власті і включають в себе заходи заборони, дозволу і примушення.

Наприклад, уряд Нідерландів дозволив використовувати колишню воєнно-морську базу в якості пасажирського і торгівельного порту, створивши, таким чином, нову сферу примноження капіталу. В наслідок чого в районі порта піднялась господарська діяльність.

Адміністративні засоби регулювання в розвинутих країнах з ринковою економікою використовується в незначних масштабах. Їх сфера дії в основному обмежується обороною навколишнього середовища з створенням мінімальних побутових умов відносно погано соціально захищених прошарків населення. Однак в критичних ситуаціях їх роль сильно зростає.

Економічні засоби державного регулювання підрозділяються на засоби грошово-кредитної і бюджетної політики.

Основні економічні засоби - це:

1) регулювання облікової ставки (дисконтна політика, яку виконує центральний банк);

2) встановлення та зміна розмірів мінімальних резервів, які фінансові інститути країни повинні зберігати в центральному банку;

3) операції державних підприємств на ринку цінних паперів, такі як емісія державних зобов'язань, торгівля ними і погашення.

Таким чином лише вдале поєднання ринкової економіки з системою державного регулювання може забезпечити сприятливі умови для існування сучасного повноцінного суспільства. В Україні цей процес має дуже велике значення й безпосередньо відображається на нашій економіці.

2. Гроші. Товарно-грошові відносини

2.1 Гроші: сутність та коротка історія їх розвитку

Незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної й остаточної відповіді на питання, що таке гроші. Уявлення, які не викликали сумнівів в одних суспільних умовах, зі зміною останніх вступали в суперечність з реальною дійсністю і відкидалися.

Очевидно, все це можна пояснити тим, що суть грошей змінюється адекватно змінам характеру суспільних відносин, в яких вони функціонують. Тому для визначення суті грошей необхідно з'ясувати питання про їх походження, про причини, що зумовлюють виникнення та існування грошей в економічному житті суспільства.

Найбільш послідовно та усвідомлено логіко-історичний підхід до дослідження грошей реалізовано К. Марксом. Проте він не міг не бути обмеженим тими історичними умовами, що існували майже півтора століття тому. В нових умовах цей підхід має бути реалізований з урахуванням сучасного рівня розвитку грошей.

З розвитком обміну на зміну простій, одиничній або випадковій формі вартості приходять повна або розгорнута, а потім і загальна.

Якщо при простій формі вартості обмін був нерегулярним, а пропорції обміну продуктів випадковими, то з розвитком виробництва відбувається поділ праці на тваринництво і землеробство, обмін стає систематичним. Внаслідок регулярного обміну мінові пропорції набували стійкішого характеру, наближались до витрат праці. Але, оскільки товар безпосередньо обмінювався на інший, а обмін між общинами з розпадом первісного ладу поступився місцем індивідуальному обміну, останній наштовхнувся на певні обмеження. Так, власник шкури тварини міг придбати зерно в тому випадку, якщо ця шкура була потрібна власнику зерна. Тому обмін одного товару на інший нерідко ставав неможливий, вартість кожного товару не набувала кінцевого загальноприйнятого вираження. Для цього необхідний був товар, який би мав споживчу вартість для всіх членів суспільства.

Розвиток виробництва, поглиблення суспільного поділу праці, розширення кола обмінюваних продуктів зумовили стихійне виокремлення того товару, на який обмінювались всі інші товари. Із закріпленням за золотом ролі загального еквівалента утвердилась грошово-товарна форма власності. Це - та сама загальна її форма, що відрізняється лише видом товарного еквівалента. Отже, поява грошей, як засобу платежу пояснюється труднощами, що виникають в процесі обміну одного товару на інший, а саме:

обмін без посередництва грошей можливий тільки тоді, коли з двох осіб, що здійснюють обмін, кожній потрібен саме такий товар, який виробляє інша сторона;

кожній зі сторін потрібна саме та кількість продукту, яку здатна постачати для обміну інша сторона;

вартість продуктів, що їх виробляє кожна зі сторін, буває дуже важко визначити; цю перешкоду можна подолати тільки через аналіз сукупності інших товарів, які вже обмінювались на даний товар.

Згодом роль грошей починають виконувати коштовні метали - золото і срібло.

Для виконання грошима функції засобу обігу - на відміну від функції міри вартості - важливо не те, що вони вимірюють вартість, а те, що вони опосередковують рух товарів. Отже, для грошей як засобу обігу їх власний вартісний зміст не має значення. Тому важливим є відокремлення грошей, як засобу обігу як реального грошового товару. В обігу можуть перебувати не реальні гроші, а їх знаки. Але щоб грошовий знак міг відокремитись від реальних грошей, він повинен спочатку з'явитись на них. Саме виникнення монети фіксує цей момент. З одного боку, повноцінна монета - це не грошовий знак, а реальні гроші, з іншого - реальні гроші виступають як грошовий знак. Монета є безпосередня єдність грошового знаку і реальних грошей. Вона є найвищим історичним пунктом у розвитку товарного вмісту грошей. Весь наступний рух являє собою спадну лінію розвитку товарних грошей. Сам по собі грошовий знак є зовнішнім по відношенню до вмісту, позначуваного ним. Тому вміст може змінитись, перетворитись на протилежний, а грошовий знак залишиться тим самим і позначатиме зовсім інший вміст ніж спочатку.

Грошово-монетна форма вартості являє собою зародок знакової, але власний розвиток останньої починається тільки з моменту відокремлення грошового знака від реальних грошей. Її першим щаблем є монетно-знаковий, що має свої етапи розвитку. Першим з них став обіг неповновагих монет, які втратили частину ваги внаслідок природного стирання у процесі обміну. Особливість, з огляду на яку в обігу неповновага монета може представляти повновагу, потім була використана для фальсифікації та випуску неповноцінних монет.

Нині в країнах з розвинутою ринковою економікою великого поширення набули кредитні картки. Це пластикові картки, використовувані для запису покупок на рахунок людини або фірми, причому даний рахунок має бути оплачений пізніше. В такому випадку продавець одразу одержує свої гроші, а покупець - банківський кредит на суму конкретної покупки. Кредитна картка об'єднує платіжно-розрахункову і кредитну функцію грошей є іменною і не обертається.

Починають ширше застосовуватись і дебетні картки. Вони не тільки виконують усі функції кредитних, але й дозволяють вносити гроші на рахунок своїх власників. Сфера поширення дебетних карток поки що не велика, але активно розвивається.

Ідеальна форма вартості є заперечення вартості та товарного обміну на їх власній основі. Але товарний обмін - це лише один з історичних щаблів розвитку обміну: він прийшов на зміну натуральному і, в свою чергу, повинен змінитись ще вищою формою. Найвищим щаблем цього процесу стане панування обміну здібностями як визначальною формою багатства майбутнього суспільства.

Розглянутий процес характеризує логіку історичного розвитку товарного обміну. Він є одночасно і логічним, оскільки відображає закономірний рух, і історичним, оскільки фіксує реальні історичні переходи. Інакше кажучи, в ньому реалізовано єдність логічного та історичного. Узагальнено цей процес може бути поданий у вигляді такої логіко-історичної схеми розвитку товарного обміну:

Проста, одинична або випадкова форма вартості

Повна або розгорнута форма вартості

А. Грошово-товарна:

а) грошово-металева;

б) грошово-зливкова;

в) грошово-монетна;

В. Знакова

а) монетно-знакова;

б) паперово-кредитна;

в) розрахунково-знакова.

С. Ідеальна .

2.2 Функції та функціональні форми грошей

Сутність грошей розкривається у їх функціях та під функціях. К. Маркс дослідив 5 функцій грошей:

міра вартості;

засіб обігу;

засіб утворення скарбів;

засіб платежу;

світові гроші.[7]

При цьому дві перші функції розглядались як найістотніші, що в радянській літературі найчастіше ігнорувалось. Л. Харріс виділяє 3 головні функції: засобу обігу, міри вартості та засобу збереження вартості.[8] К. Р. Макконелл і С. Л. Брю називають функції засобу обігу, міри вартості та засобу заощадження.[9] С. Фішер, Р. Дорнбуш і Р. Шмалензі вважають, що гроші виконують чотири функції: засобу обміну, одиниці лічби, засобу збереження вартості та міри відкладених платежів.[10]

Якщо представники логіко-історичного підходу намагаються логічно вивести і обґрунтувати функції грошей, провести їх субординацію, то прихильники функціонального підходу не надають цьому значення. У них ці функції розглядаються суто емпірично, у будь-якій послідовності, без зв'язку з сутністю грошей. Проте, насправді існують і реальна історія грошей, подана в сучасному суспільстві в знятому вигляді, і взаємозв'язок, субординація їх функцій.

Кожна з функцій може бути розкрита через дрібніші функції (під функції) та інтегрована в загальніші. Наприклад, функцію міри вартості можна деталізувати так.

У процесі обміну товар виражає свою вартість у грошах. Отже, гроші виступають засобом вираження його вартості. Але виразити її вони зможуть тільки в тому випадку, якщо самі представлятимуть одиницю вартості, через яку може виразитися вартість товару. В цій ролі гроші є засобом представлення одиниці вартості. Інакше кажучи, виконання грошима функції засобу представлення одиниці вартості, за допомогою якої здійснюється функція вираження вартості товару, інтегрується у функцію вимірювання або міри вартості.

Проте, гроші не просто вимірюють вартість, а представляють її в русі, в переході від одного суб'єкта економічної діяльності до іншого, в оплаті товарів і послуг, у податкових платежах, тощо, тобто є засобом платежу.

Платіжний засіб виступає таким по відношенню і до продавця, і до покупця. Але для останнього він слугує також купівельним засобом. Функції купівельного і платіжного засобів інтегруються у функцію засобу обігу. Адже через ці функції товари приводяться в реальний рух.

Дві інтегральні функції - міри вартості та засобу обігу - для грошей є найбільш істотними. Без них гроші не були б грошима. Інші функції, про які йтиметься мова далі, можуть виконуватись грошима, а можуть і не виконуватись.

До таких важливих функцій належать, насамперед, функції засобу збереження вартості, заощадження і нагромадження. В економіці, з різних причин, виникає необхідність нагромадження вартості. В такому випадку гроші тимчасово заперечуються як купівельний і платіжний засоби, не виконують функції засобу обігу і випадають з обігу. Важливо, щоб випавши з обігу, гроші не втратили, а зберегли свою вартість (як засіб збереження). Суть заощадження полягає у вилученні грошей з обігу. Якщо суб'єкт заощаджує гроші, не пускаючи в обіг їх нові суми, які при цьому зберігатимуть свою вартість, не втрачаючи її, то вийде нагромадження грошей. Можна сказати, що функції зберігання вартості та заощадження інтегруються у функцію нагромадження. З огляду на органічну зв'язаність цих функцій, їх іноді не розрізняють[11].

Проте функцію світових грошей не можна поставити в один ряд з уже названими, оскільки вона виражає не способи реалізації сутностей, а сфери їх здійснення. В подібній класифікації необхідно говорити про функції національних, регіональних і світових грошей. Можна говорити також і про функції грошей як засобу кредитування, капіталу, про їх соціальні функції та ін. Проте, цих функцій гроші набирають, включаючись до зовнішніх по відношенню до них систем: визначеність таких функцій грошей походить із зовнішнього середовища, а не з їх внутрішньої сутності. Гроші, звичайно, можуть виконувати і виконують функцію капіталу. Але це функції саме капіталу, а не власні - грошей.

Отже, гроші виконують такі основні власні функції і під функції.

Міра вартості:

а) засіб вираження вартості;

б) засіб представлення одиниці вартості;

Засіб обігу:

а) купівельний засіб;

б) засіб платежу;

Засіб нагромадження:

а) засіб заощадження;

б) засіб збереження вартості.

У процесі розвитку товарно-грошового обігу виникають різні представники грошей, які реалізують якусь конкретну функцію, під функцію або їх комбінації. З функції засобу платежу виникають вексель (боргова розписка приватної особи , що містить зобов'язання сплати зазначеної суми у певний строк), банкнота (вексель банку), чек (письмове розпорядження про видачу грошей) та ін.

Висновки

Таким чином, розглянувши цю тему, ми не можемо не погодитися з тим, що ринок - один з найдивовижніших соціальних винаходів в історії людства. Завдяки цій динамічній системі наше суспільство не просто існує, а й має можливості подальшого розвитку. Жодна ЕОМ не здатна спланувати належні масштаби випуску усіх необхідних суспільству товарів і їх розподіл так, щоб створити нову технічно-віртуальну модель ринку, яка змогла б нормально функціонувати. Але окрім переваг ринкова система має і суттєві недоліки, що пов'язані з системою розподілу суспільних благ.

Отже, розподіл, забезпечуваний ринковим механізмом в умовах досконалої конкуренції, не означає соціальної рівності і має свої специфічні недоліки. Для наближення до більш ідеальної системи функціонування економіки необхідним є державний перерозподіл благ.

Зараз наша держава проходить період формування міцної та ефективної ринкової економіки і системи її державного регулювання. В Україні цей процес проходить досить складно, адже країни, в яких поєднання ринкової економіки та державного регулювання діє ефективно прийшли до цього шляхом природного історичного розвитку капіталізму. Ми ж зараз знаходимося на уламках старої командно-адміністративної системи в умовах первісного нагромадження капіталу. Зважаючи на ці обставини та відсутність аналогів такої ситуації ми не можемо взяти за шаблон розвиток будь-якої іншої країни і спроектувати його на наше становище.

Значення державного втручання є особливо великим в перехідній економіці нашої країни, для якої характерні диференціація зростаючих доходу та багатства, неоднакова адаптація людей до швидкої зміни економічних умов і масове зубожіння у зв'язку з шоковою терапією, падінням обсягів виробництва товарів і надання послуг, високим рівнем інфляції, змінами у структурі економіки, зміною життєвих пріоритетів і зміщенням у системі суспільних цінностей.

В умовах перехідної економіки ринкова система внаслідок внутрішньо притаманних їй неспроможностей не здатна самостійно, без втручання ззовні, вирішити всі проблеми задоволення потреб суспільства у необхідних йому товарах і послугах. Тому держава повинна взаємодіяти з ринком там, де виявляються розглянуті недоліки ринкового механізму, а саме - нейтралізувати руйнівну дію монополії; забезпечувати підприємство вірогідною інформацією в достатньому обсязі; доповнювати ринок страхових послуг заходами щодо забезпечення суспільно нормального достатку; підтримувати соціальну рівність у суспільстві як передумову для стабільності ринкових перетворень.

Ринок має таку здатність, як гнучкість, тобто прилаштування до умов економіки, таким чином ринок постійно змінюється із змінами в становищі економіки країни. Отже, розуміючи стан ринкової системи в Україні, єдине, що лишається - це намагатися всіма зусиллями покращити його. Ринковий механізм має працювати чітко і плодотворно, якщо направлення його русло вдало скоректоване державою.

Через всі труднощі нашого часу, ринок повинен займати провідне місце в економіці, як один з прогресивних елементів її оптимізації.

Гроші - це все те, що може бути використане як засіб платежу, оплата боргу, що не втрачає своєї цінності при поділі і може накопичуватись. Інакше кажучи, гроші - це загальна одиниця вартості товарів чи послуг. Гроші можуть класифікуватись за грошовими системами (метало-грошового обігу і паперово-кредитного грошового обігу), за концепціями (раціоналістична, еволюційна, функціональна), за способами розрахунку (готівкові, безготівкові), тощо. Гроші не є товаром, а є кінцевою продукцією, що постійно виробляється як результат витрат суспільного часу.

Слабкість і сила національних валют виражаються в тому, як вони виконують свої функції. Нестабільність гривні як національної валюти України заважає їй бути повноцінною мірою вартості.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.

2. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.

3. Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 р.

4. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.

5. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.

6. Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 р.

7. Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ. -- 1996. -- № 5.

8. Барр Р. Политическая экономия. Т.1 М., «Международные отношения». 1995. с. 281

9. Гальчинський А. С. Теорія грошей. -- К.: Основи. -- 2001.

10. Гриценко А. Гроші: виникнення, сутність, функції та агрегати. Економіка України, №2, 1999р.

11. Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. -- К., 1999.

12. Деньги / Под ред. А. А. Чухно. -- К., 1997.

13. Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. -- М., 1998.

14. Долан Э. Дж., Кэмпбэлл К. Л., Кэмпбэлл Г. Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. -- М.; Л., 1991.

15. Злупко С. М., Гришина О. В. Теорія грошей М. І. Туган-Барановського та її вплив на монетаризм ХХ ст. Фінанси України, №8, 1999 р.

16. Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості, процента та грошей. -- К., 1999.

17. Климко Г. Н., Несторенко В. П. Основи економічної теорії. Політ економічний аспект. Київ. “Вища школа”, 1994 р.

18. Козубовський Г. А. Основні номінали грошового обігу України Х - ХХ ст. Фінанси України, №10, 1996 р.

19. Кривень В. М. Про природу грошей. Фінанси України, №12, 1996 р.

20. Лямець С. І. Грошовий обіг в Україні за античної доби. Фінанси України, №12, 1998 р.

21. Макконелл К. Р. Брю С. Л. Экономикс. Принципы, проблемы и политика. Т.1, с. 264

22. Макконелл К. Р. Брю С. Л. Экономикс. Принципы. Проблемы. Политика Т.1 М., «Республика», 1992. с. 87

23. Маркс К. Енгельс Ф. Твори, т. 23, с. 101 - 146

24. Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. -- К., 1998.

25. Мочерний С. В. Економічна теорія. Посібник для студентів ВУЗів. Київ, “Академія”, 1999 р.

26. Общая экономическая теория (политэкономия). М., «Прогресс». 1990 с. 79

27. Савлук М. І. Грошово-кредитна політика Національного банку України та оцінка її ефективності // Вісник НБУ. -- 1999. -- № 1.

28. Савлук М. І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України // Фінанси України. -- 1997. -- № 2.

29. Савлук М. І., Сугоняко О. А. Чи вистачає грошей економіці України? // Вісник НБУ. -- 1997. -- № 4.

30. Усоскин В. М. Современный коммерческий банк: управление и операции. -- М., 1993.

31. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика с. 473

32. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. «Дело» ЛТД, 1993. с. 473

33. Фридмен М. Количественная теория денег. -- М., 1996.

34. Харрис Л. Денежная теория. М. «Прогресс», 1990 с. 75

35. Харрис Л. Денежная теорія, с. 75

Додаток А

Таблица - Основні види ринків

З точки зору відповідності чинному законодавству	По економічному призначенню об'єктів ринкових відносин	За ознакою простору дії
- легальний ринок - тіньовий ринок	- споживчий ринок - ринок капіталів - ринок робочої сили - ринок інформації - фінансовий ринок - валютний ринок і ін.	- місцевий ринок - національний ринок - міжнародний - регіональний ринок - світовий ринок

Додаток Б

Схема 1

Додаток В

Рис.1

Размещено на Allbest.

...