Вклад М. Туган-Барановського у розвиток економічної думки

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ 1. Теорії Туган-Барановського в світовій економічній думці

1.1 Соціальна теорія розподілу

1.2 Інвестиційна теорія циклів

1.3 Теорія промислових криз

1.4 Теорія граничної корисності М.І.Туган - Барановського

1.5 Кон'юнктурна теорія грошей М.І.Туган-Барановського

Розділ 2. Сучасність економічних ідей М.І. Туган - Барановського

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Михайло Іванович Туган-Барановський - перший економіст-східноєвропеєць, наукові теорії якого визнали зарубіжні вчені різних шкіл і напрямків; один із найкращих знавців кон'юнктурних економічних циклів, автор численних праць про теорію вартості, розподілу суспільного доходу, історію господарського розвитку та кооперативних основ господарської діяльності.

Сьогодні ім'я цього видатного вченого і громадського діяча широко відоме науковій громадськості України і світу. На визнання його заслуг Національна академія наук України в 1991 році заснувала премію ім. М. І. Туган-Барановського за видатні роботи в галузі економічних наук. Академія економічних наук України з 1997 року нагороджує вчених "Золотою медаллю імені М. І. Туган-Барановського" за значний особистий внесок у розвиток економічних і науково-технічних сфер та активну суспільну діяльність на благо й розвиток України. Його ім'я носить Донецький державний університет економіки і торгівлі. У головному корпусі університету відкрито перший в Україні пам'ятник М. І. Туган-Барановському.

Його концепції стали підґрунтям, розробленої Дж. М. Кейнсом теорії прогнозування ринкової кон'юнктури, проведенні ефективної економічної політики. Один із найяскравіших представників ліберального руху в Україні. Брав участь у заснуванні Національної академії України. Міністр фінансів Української народної республіки (1917-1918).

Мета цієї курсової роботи - проаналізувати праці та дослідити внесок М.І.Туган-Барановського у розвиток сучасної економічної думки.

Предметом дослідження виступають теорії видатного економіста, а об'єктом - значення наукової спадщини Михайла Івановича Туган-Барановського на розвиток світової економічної думки, та актуальність його ідей. М І. Туган-Барановський - учений зі світовим ім'ям, який зробив величезний внесок у розвиток багатьох теоретичних проблем економіки. Він став першовідкривачем сучасної інвестиційної теорії циклів. Ця теорія справила величезний вплив на розвиток політичної економії. На його праці численні західноєвропейські та американські економісти не тільки посилаються й досі, а й плідно розвивають його ідеї. Загальновизнаним у світовій економічній літературі є внесок Туган-Барановського в розроблення таких проблем, як теорія розподілу, теорія кооперації, теорія соціалізму, теорія промислових криз та інших.

Ім'я Михайла Івановича Туган-Барановського, за власним визнанням - напівукраїнця-напівросіянина, включено до бібліографічного довідника про всесвітньо відомих економістів періоду 1700-1986 рр., виданого в США.

Розділ 1. Теорії Туган-Барановського в світовій економічній думці

інвестиція туган барановський корисність

1.1 Соціальна теорія розподілу

Свою теоретичну діяльність М. Туган-Барановський розпочав як марксист, проте згодом відійшов від ортодоксального марксизму, заснувавши в Санки-Петербурзі разом з відомими російськими економістами Петром Струве (1970 - 1944) і Сергієм Булгаковим (1871 - 1944) та іншими течію так званого “легального марксизму”, яка викристалізувалась у дискусіях із суб'єктивно-ідеалістичними поглядами народників і революційними ідеями більшовиків. Існування течії “легального марксизму” обмежується 90-ми роками XIX ст., вона розпалась в 1900 р.

М. Туган-Барановський та інші “легальні марксисти” однозначно заперечували тезу народників про неможливість розвитку капіталізму в Росії, використовуючи для цього окремі положення марксистського економічного вчення. Водночас, вони рішуче заперечували ряд основних його тез - про експлуататорську природу буржуазної держави, диктатуру пролетаріату, характер переходу до соціалізму, реалізацію продукту та деякі іншіПісля розпаду течії “легального марксизму” одні його представники повністю перейшли в опозицію соціалістичній ідеї, а інші (насамперед М. Туган-Барановський) стали на позиції лібералізму і реформізму, зблизившись із соціал-реформізмом.

Своїми наступними теоріями український економіст здобув широке визнання.

Розвиваючи теорію психологічної цінності, він спочатку виступав за поєднання теорій трудової вартості і граничної корисності, а пізніше сформулював “закон”, в якому стверджував, що “граничні корисності вільно відтворюваних господарських благ пропорційні їх трудовим вартостям”.

Туган-Барановський розробив оригінальну соціальну теорію розподілу, відмінну від класичної, марксистської та неокласичної. Основні її засади дослідник виклав у працях «Теоретичні основи марксизму» (1905 р.), «Соціальна теорія розподілу» (1913 р.).

Туган-Барановський чи не вперше у світовій економічній думці звернув увагу на необхідність саме соціальної, а не політичної спрямованості економічного розвитку шляхом посилення соціальної політики через гармонізацію диференційованих страт суспільства. Ці ідеї він розвинув через чотири роки (у1913) у роботі «Соціальна теорія розподілу». Сучасний американський дослідник його спадщини Н. Балабкінс пише, що в цій праці він «відкинув популярне на той час уявлення, що розподіл доходів залежить, головним чином, від процесу формування цін, процесу обміну і особливо від граничних продуктів різних чинників виробництва. На думку Туган-Барановського, розподіл національного доходу залежить, передусім, від взаємозалежності між різними соціальними класами. Основним у його теорії було те, що організований робітничий клас може домогтися вищої заробітної плати. Ділові кола платять за таке підвищення заробітної плати зниженням прибутків з низки причин». Головним завданням соціальної політики Туган-Барановський визначив зняття соціально-політичного напруження в суспільстві, що актуально й сьогодні.

Він виходив з того, що будь-які існуючі теорії вартості, цінності та ціни не сумісні методологічно з теорією розподілу. Зокрема, дослідник вважав невдалою спробу пояснити проблему розподілу доходів з позицій рікардіанської чи марксистської версій теорії трудової вартості. Аналізуючи марксистську теорію розподілу, Туган-Барановський особливу увагу приділяв помилковості тлумачення категорії «робоча сила» К.Марксом. Останній розглядав робочу силу як специфічний товар, який має магічну здатність створювати вартість більшу від власної, тобто додаткову вартість. Тлумачення К.Марксом заробітної плати перетвореної форми вартості та ціни робочої сили вчений вважав абсурдним.

Він заперечував також некоректне трактування К.Марксом капіталу як пасивного і не результативного додатку до робочої сили, як і марксистську теорію капіталістичного нагромадження і зубожіння пролетаріату, яку називав такою, що не відповідає дійсності. Натомість український вчений визначив два основних чинники, від яких залежить заробітна плата:

- зростання продуктивної сили праці - економічний, тобто об'єктивний, фактор;

- соціальна сила робітничого класу - соціальний, або суб'єктивний, фактор.

Зростання продуктивної сили праці він вважав основним чинником, адже підвищення продуктивності праці забезпечується науково-технічним прогресом, веде до збільшення національного доходу і розміру частки працівників у ньому. Соціальний фактор, на думку вченого - сила робітничого класу діяльність профспілок з захисту його інтересів, визначає конкретний рівень пересічної заробітної плати, який має стійку тенденцію до підвищення.

У праці Туган-Барановського досліджується все народне господарство; соціальні відносини клас капіталістів - клас найманих робітників, а не відносини капіталістична фірма - найманий робітник.

«Тільки на основі цього методу Кене і Маркса - методу розгляду цілого суспільного господарства - можливий науковий аналіз процесу нагромадження капіталу і законів реалізації суспільного продукту», - пише вчений.

Соціальний аспект є основою його тлумачення капіталу. «Не гроші, а капітал панує у цьому світі - це своєрідні соціальні відносини, котрі в основі своїй мають зосередження засобів виробництва в руках небагатьох людей, тоді як величезна більшість населення позбавлена цих засобів. А необхідність грошового обміну, по суті, випливає з неорганізованості, непланомірного суспільного виробництва, що властиві капіталістичному господарству», зазначає він.

Туган-Барановський створює нову соціальну теорію розподілу. Вироблений суспільною працею суспільний продукт тільки в деякій частині дістається робітнику, а іншу частину захоплюють нетрудові класи (буржуазія й аристократія), котрі спираються на свою економічну міць. Володіючи засобами виробництва та засобами існування робітника, ці класи керують суспільним процесом виробництва і є господарями загального становища. Боротьба між цими класами відбувається за суспільний продукт - кожен з них намагається захопити собі найбільшу частину суспільного продукту. Не особистість, а клас виступає суб'єктом розподілу суспільного продукту. Саме клас найманих робітників (пролетаріат) повинен звільнити соціалізм від класу капіталістів та аристократів (земельних власників, що отримують нетрудовий дохід). Це - соціальна експлуатація, це - соціальна теорія розподілу, котрою пишається її автор. Відносно кардинального питання економічної теорії - теорії вартості - він посідає теж відмінну від Маркса позицію. Для Маркса теорія трудової вартості - основа головного закону капіталізму - закону доданої вартості, що визначає історичну долю капіталізму. Мета капіталістичного господарства - додана вартість, за Марксом. У Туган-Барановського ж вартість визначається затратами суспільно-необхідної праці. За Туган-Барановським, для суб'єкта господарювання під час складання господарського плану визначальною має бути трудова вартість, а визначуваною - гранична корисність, тобто остання - функція першого. Отже, на думку Туган-Барановського, шлях людства - це насичення капіталістичних стосунків соціальним змістом.

1.2 Інвестиційна теорія циклів

М.І. Туган-Барановський заклав підвалини сучасної інвестиційної теорії циклів, випередивши основну ідею кейнсіанської теорії циклів «заощадження - інвестиції» як вихідного внутрішнього імпульсу усього механізму циклічних коливань.

Він визначив функціональний взаємозв'язок основних факторів економічної активності, втілений Дж.М.Кейнсм у його «мультиплікаторі», тощо. Кризи в теорії Тугана-Барановського - лише одна з фаз капіталістичного циклу до того ж необов'язкова. Причини циклів та криз учений виводив, на відміну від неокласиків, із недосконалості регулюючої ролі реального ринкового механізму у сфері нагромадження та витрачання суспільного капіталу, що призводить до порушень пропорційного розподілу такого капіталу між різними сферами застосування.

Відповідне регулювання інвестицій, хоча б тільки у галузях, що виробляють засоби виробництва, вважав учений, могло б забезпечити неухильне розширення виробництва. Теорія циклів Туган-Барановського у світовій економічній літературі оцінюється як така, що знаменувала розрив з минулим, визначила якісно новий етап у розвитку цієї теорії, започаткувала сучасну теорію кон'юнктури тощо. Сучасні дослідники творчості українського вченого на Заході зазначають вплив теорії Туган-Барановського на пізніші розробки А.Пігу та Дж.М.Кейнса, Дж.Хікса, Р.Харрода та багатьох інших. Регулярне чергування періодів промислового піднесення і спаду в сукупності створює те, що називається економічним циклом. Вчений докладно охарактеризував стан промисловості в основних фазах циклу, а також супровідні економічні явища.

На думку вченого, капіталістичний цикл складається з трьох фаз: промислового піднесення, кризи і промислового застою. Однак криза не є неминучою фазою капіталістичного циклу - піднесення може переходити в застій поступово, без гострої кризи.

За Туган-Барановським, причини криз полягають у самій природі капіталістичного господарства через те, що по-перше, робітник у ньому є простим засобом виробництва; по-друге, воно має тенденцію до необмеженого розширення; по-третє, воно в цілому є неорганізованим. Охоплюючи всі сфери господарства, промислова криза ніколи не настає раптово, їй завжди передує особливий стан промисловості й торгівлі, і симптоми цієї лихоманки настільки характерні, що промислову кризу можна передбачити.

У своїй теорії М.І.Туган-Барановський узяв за основу ідею Маркса про зв'язок промислових коливань з періодичним відновленням основного капіталу і заклав основи тенденції - перетворити теорію криз надвиробництва в теорію економічних коливань. Відзначаючи, що роки посиленого створення основного капіталу є роками загального пожвавлення промисловості, М.І.Туган-Барановський пише: “розширення виробництва в кожній галузі підсилює попит на товари, вироблені в інших галузях: поштовх до посиленого виробництва передається від однієї галузі до інший, і тому розширення виробництва завжди діє заразливо і має тенденцію охоплювати все народне господарства. У період створення нового основного капіталу зростає попит рішуче на всі товари”. Але от розширення основного капіталу закінчилися (фабрики побудовані, залізниці проведені). Попит на засоби виробництва скоротилося і їхнє надвиробництво стає неминучим. У силу залежності всіх галузей промисловості друг від друга часткове надвиробництво стає загальним - ціни всіх товарів падають і настає застій. М.І.Туган-Барановський переконаний у тім, що якщо виробництво організувати планомірно, то як би не було низьке споживання, пропозиція товарів не моглася б перевищити попит.

З повною підставою можна сказати, що М.І.Туган-Барановський першим сформулював основний закон інвестиційної теорії циклів: фази промислового циклу визначаються законами інвестування. Порушення ж ритму економічної активності, що приводить до кризи, випливає, на думку М.І.Туган-Барановскою, через відсутність паралелізму на ринках різних сфер у період економічного підйому, розбіжності між заощадженнями й інвестиціями, через диспропорційності в русі цін на капітальні блага і споживчі товари.

Основна ідея М.І.Туган-Барановского полягає в тому, що в основі загального товарного надвиробництва лежить часткове надвиробництво, непропорційний розподіл “народної праці”. Таким чином, перше являє собою своєрідне вираження другого.

Досліджував М.І.Туган-Барановський і роль позичкового капіталу в процесі циклічних коливань економіки. Він відзначав, що підвищення позичкового відсотка є вірною ознакою того, що вільного позичкового капіталу в країні занадто мало для нестатків промисловості і роблячи звідси висновок, що безпосередньою причиною криз є не надлишок позичкового капіталу, що не знаходить собі застосування, а його недолік. Як бачимо, у М.І.Туган-Барановского виявляються багато елементів сучасної інвестиційної теорії циклів.

1.3 Теорія промислових криз

Займаючись аналізом промислових криз в Англії, його праця „Промислові кризи в сучасній Англії” (1894), Туган-Барановський звернув увагу на помітну відмінність в швидкості накопичення виробничого і грошового капіталів:

- перший розвивається хвилеподібно, в його динаміці яскраво виражені періоди спадів і підйомів;

- другий нагромаджується безперервно, хоч і в його динаміці існують певні коливання.

Ця обставина в значній мірі пояснюється наявністю прибутків, безпосередньо не пов'язаних з промисловим виробництвом, але які відіграють значну роль в суспільстві (різноманітні ренти, прибутки з державних позик). Звідси випливав висновок, що існує цілий ряд прибутків, розмір яких мало залежить від стану національного виробництва. З усіх категорій національного прибутку найсильніше коливається з року в рік в залежності від стану торгівлі і промисловості підприємницький прибуток, потім йде заробітна плата робітників. Вони підвищуються в епохи розширення виробництва, пожвавлення промисловості і падають в епохи застою торгівлі, скорочення виробництва. Але рента, як прибуток, заснований не на особистій діяльності, а на володінні капіталом в тій або іншій формі, майже не схильна до впливу коливань промисловості і безперервно зростає. Туган-Барановський наводить такий приклад: проценти з державних позик, іпотек, облігацій і так далі., як правило, сплачуються так само справно в роки застою, як і в роки пожвавлення промисловості. Земельна рента може падати за тривалі проміжки часу, але короткочасні коливання торгівлі і промисловості ніяк не можуть вплинути на неї через те, що орендні договори укладаються звичайно на більш або менш тривалі терміни. У результаті механізм циклічного розвитку капіталістичного господарства був представлений таким чином. У пошуках прибуткового вкладання вільний грошовий капітал чинить постійний тиск на виробництво. І як тільки він туди проникає, починається ланцюгова реакція - розширення однієї галузі вимагає розширення суміжних галузей, і пожвавлення охоплює поступово все народне господарство, причому насамперед - галузі, що виробляють засоби виробництва, оскільки будь-яке розширення виробництва вимагає збільшення постійного капіталу. Поступово, по мірі пожвавлення усього народного господарства, раніше вільні грошові капітали посилено притягуються у виробничу сферу через кредитну систему. Вони перетворюються з потенційної купівельної спроможності в реальну, підвищуючи попит і створюючи позитивну кон'юнктуру. Але як тільки витрачання вільного капіталу перевищить швидкість його накопичення, резерв, створений в період застою, поступово буде вичерпаний, і збільшення попиту припиниться. Припинення надходження вільних грошових капіталів виражається в біржовій кризі, що повністю порушує систему кредиту. По мірі витрачання вільних грошових капіталів будуються нові підприємства, і, як тільки їх будівництво закінчується, з елементів формування попиту вони перетворюються в елементи формування пропозиції. Становище на ринку змінюється. Тепер пропозиція починає випереджати попит, ринкова кон'юнктура різко погіршується, товарні ціни падають настільки, що не можуть покрити витрати виробництва. Таким, на думку вченого, є механізм циклічного руху капіталістичного господарства.

Таким чином, періодичне чергування пожвавлення і застою торгівлі в капіталістичному господарстві неминуче при наявності двох умов: неорганізованості виробництва і швидкому накопиченні вільного капіталу. Кризи спричиняються тим, що у фазі підйому споживання капіталу йде швидше, як його утворення. Тому, чим меншим капіталом володіє країна для підтримання своєї промисловості, тим швидше повинен закінчитись підйом . Чим багатша країна, чим більше в ній нагромаджується капіталу, тим яскравіше в ній повинні бути виражені промислові припливи і відпливи. Циклічний рух кон'юнктури проявляється в зміні цін на товари. Багато економістів вважало, що найбільш точно його відображають ціни на хліб. Цікавим і оригінальним висновком Туган-Барановського , який базувався на аналізі величезного статистичного матеріалу, був зовсім інший - не ціни на хліб, а ціни на залізо знаходяться в більш чіткій відповідності з рухом економічної кон'юнктури. Отже, індикатором фази циклу є ціна на основний вид сировини, що йде на створення основних засобів виробництва, нового основного капіталу. Туган-Барановський був першим економістом, що розробив та запропонував такий підхід. Іншим індикатором, який точно відображає динаміку капіталістичного виробництва, є рух дисконтного проценту. На думку вченого, дисконтний процент несе в собі інформацію про стан попиту і пропозиції на вільні грошові капітали. Як видно з механізму капіталістичного циклу, по мірі пожвавлення виробництва і наближення капіталістичного господарства до кризи, попит на вільні капітали зростає і значно випереджає його пропозицію. У зв'язку з цим росте і дисконтний процент, і чим він вищий , тим ближча економіка до кризи.

Головною заслугою Туган-Барановського є те, що у своїх дослідженнях він показав закономірність не тільки виникнення криз, але й їхнього подолання завдяки активізації інвестиційної та соціальної політик. Дуже важливо, що особливу роль у механізмі періодичних коливань економічної кон'юнктури Туган-Барановський віддавав процесу накопичення основного капіталу. Причому, ним були розділені процеси накопичення фінансового капіталу і матеріалізованого через освоєння реальних інвестицій основного капіталу. Для залучення інвестицій ним пропонувалося за допомогою гнучких регуляторів створювати сприятливий клімат їхнього стимулювання в реальному секторі економіки. У Туган-Барановського вперше цінність інвестиційних товарів обумовлювалася не витратами на освоєння їхнього виробництва, а попитом на ринку основного капіталу, аналіз якого ним зв'язувався з теорією граничної корисності різних товарів через оцінки попиту на них у найближчому майбутньому. Одним із перших її інтерпретаторів у слов'янському світі ще в 1890 р. став той же Туган-Барановський , що не протипоставив її сміто-рікардо-марксовій теорії оцінки минулих витрат, а взаємно доповнив основні положення двох фундаментальних економічних доктрин, що склалися на рубежі ХІХ і ХХ століть, зв'язав їх воєдино через антиномічний синтез, з якого пізніше вивів закон, за яким гранична корисність вільно відтворених капітальних благ прямо пропорційна їх трудовій вартості.

Працюючи професором Санкт-Петербургзького університету, Михайло Туган-Барановський виховав іншого видатного вченого Миколу Кондратьєва, який на початку 20-х років ХХ століття відкрив великі цикли кон'юктури, що в подальшему було названо Кондратьєвськими довгими хвилями або скорочено К-хвилями.

Таким чином, вже наприкінці ХІХ століття видатний український вчений і, за визначенням іншого славнозвісного економіста Йозефа Шумпетера, “найкращий слов'янський економіст” Михайло Туган-Барановський першим у тогочасному світі розробив вчення про закономірність циклічності економічної динаміки, пов'язаної з періодичністю промислових криз, як фактору, що впливає на зміни у народному житті.

Також, досліджуючи питання економічних криз, привертає увагу його докторська дисертація “Руська фабрика в минулому і в сьогоденні. Історико-економічне дослідження”, яка була ним успішно захищено у 1898 р. і в тому ж році вийшла окремою книгою під аналогічною назвою з рубрікацією “Т. 1. Історичний розвиток руської фабрики у ХІХ столітті”. У цій книзі він зробив висновок, що Росія наближується до промислової кризи, і вона тут дійсно відбулась у гострій формі наприкінці 1899 року. У 1901 р. вийшов німецький переклад його “Промислових криз...”, в якому він виказав думку, що Німеччина стоїть на порозі промислової кризи і вона в дійсності наступила, що звернуло на себе серйозну увагу німецького уряду. Також ним було передбачено економічну кризу в США 1906 року. А в 1913 р. у щорічнику газети “Речь” Туган Барановський , зробив прогноз, що спостерігає у світовому капіталізмі промисловий підйом повинен закінчитися кризою, предбачивши її очикування у 1914-1915 рр. При цьому він застережував: “ Можливий, і більш ранішній, і більш пізніший наступ кризи; крупна війна може його значно прискорити, незначна війна або неврожаї можуть уповільнити темп промислового підйому і, таким чином, відсунити час наступу кризи”.

1.4 Теорія граничної корисності М.І.Туган - Барановського

Свій погляд на теорію граничної корисності М.І. Туган -Барановський висвітлив у книзі «Учення про граничну корисність господарських благ» (1890).

Взагалі, теорія граничної корисності, напрямок політекономії, що виникнуло в останній третині ХІХ в.

Розробляли представники австрійської школи: У.Джевонс, Л. Вальрас, К. Менгер, Э. Бем-Баверк і ін. Відповідно до теорії граничної корисності, цінність товарів визначається їх «граничною корисністю» на базі суб'єктивних оцінок людських потреб. Гранична корисність якогось блага позначає ту користь, що приносить остання одиниця цього блага; причому останнє благо повинно задовольняти самі маловажні потреби. При цьому рідкість товару об'являється чинником вартості. Суб'єктивна вартість - це особиста оцінка товару споживачем і продавцем; об'єктивна ж цінність - це мінові пропорції, ціни, що формуються в ході конкуренції на ринку. В міру поступового насичення потреб суб'єкта корисність речі падає. Теорія граничної корисності намагається дати відповідь, як щонайкраще розподілити засоби для задоволення потреб при обмеженості ресурсів. Сучасні економісти використовують теорія граничної корисності, акцентуючи увагу на вивченні закономірностей споживчого попиту, аналізі пропозиції, дослідженні ринків і ціноутворення на мікроекономічному рівні.

М.І.Туган-Барановський писав, що теорія граничної корисності і трудова теорія вартості не є взаємовиключними, а, навпаки, доповнюють і підтверджують один одного. Він сформулював знаменитий закон, відповідно до якого граничні корисності вільно відтворених благ пропорційні їх трудовим вартостям.

Розглядаючи ці питання, він показав, що правильно зрозуміла теорія граничної корисності не тільки не спростовує трудову теорію вартості Д.Рікардо і К.Маркса, але і являє собою несподіване підтвердження навчання про вартість даних економістів. Як і більшість російських економістів, М.І.Туган-Барановський не обмежився однобічним протиставленням корисності і витрат як двох основних факторів цінності. Думаючи, що теорія Рікардо підкреслює об'єктивні фактори цінності, а теорія Менгера - суб'єктивні, він намагається довести, що теорія Рікардо не виключає, а лише доповнює теорію граничної корисності.

Логіка міркувань М.І.Туган-Барановського така: “Гранична корисність - корисність останніх одиниць кожного роду продуктів - змінюється в залежності від розмірів виробництва. Ми можемо чи знижувати підвищувати граничну корисність шляхом розширення чи скорочення виробництва. Навпроти, трудова вартість одиниці продукту є щось об'єктивно дане, що не залежить від нашої волі. Звідси випливає, що при зіставленні господарського плану визначальним моментом повинна бути трудова вартість, а обумовленим - гранична корисність. Якщо трудова вартість продуктів різна, але користь, одержувана в останню одиницю часу однакова, то випливає висновок, що корисність останніх одиниць вільно відтворених продуктів кожного роду - їхня гранична корисність - повинна бути назад пропорційна відносній кількості цих продуктів в одиницю робочого часу. Інакше кажучи, повинна бути прямо пропорційна трудової вартості тих же продуктів”'. І виходить, на думку М.І.Туган-Барановського, обидві теорії знаходяться в повній гармонії.

Теорія граничної корисності з'ясовує суб'єктивні, трудова теорія вартості - об'єктивні фактори господарської цінності. Саме М.І.Туган-Барановський обґрунтував положення, що гранична корисність вільно відтворених господарських благ пропорційна їх трудовим вартостям. Дане положення називають в економічній літературі теоремою М.І.Туган-Барановського.

1.5 Кон'юнктурна теорія грошей М.І.Туган-Барановського

В умовах, які склалися наприкінці XIX - на початку XX ст (високий рівень розвитку державно-монополістичного капіталізму і поглиблення загальної кризи капіталізму, які спричинили активне втручання держав в економічне життя країн) усе очевиднішими ставали невідповідність старого устрою грошового господарства, що базувався на золотій основі, новим потребам суспільного життя та вузькість старих уявлень про сутність та принципи функціонування грошового механізму, насамперед класичних постулатів кількісної теорії, та необхідність їх перегляду.

Одним із перших, хто усвідомив цю необхідність і піддав суттєвій ревізії основні теорії грошей, у тому числі кількісної теорії, був український економіст М. І. Туган-Барановський. Найбільш повно й аргументовано свої погляди з основних монетарних проблем він виклав у праці "Паперові гроші і метал", що була опублікована в 1916 р.

Саму кількісну теорію в її класичному варіанті Туган-Барановський оцінював негативно з таких міркувань:

- її прибічники, у тому числі І. Фішер, ставлять ціни (і вартість грошей) у залежність тільки від одного фактора - кількості грошей, а решту факторів, навіть тих, що визначені в "рівнянні обміну", ігнорують, - хоч вони такі ж об'єктивні і правомірні, як і кількість грошей;

- ігнорування "некількісних" факторів впливу на ціни зумовлюють помилковий висновок про пропорційну залежність цін від кількості грошей, хоча насправді така пропорційність не підтверджується ні теоретично, ні практично.

Подібна критика класичної кількісної теорії зовсім не означала відкидання цієї теорії як такої. Навпаки, вона підштовхнула Туган-Барановського до її вдосконалення, і він зробив істотний внесок у її розвиток.

По-перше, він доводить, всупереч І. Фішеру, що на рівень цін впливає не один, а всі фактори, зазначені в "рівнянні обміну": кількість товарів, що надійшли на ринок, кількість самих грошей, швидкість їх обороту, кількість знарядь кредиту і швидкість їх обороту. Оскільки всі ці чинники високоплинні і змінюються в різних напрямах, то зміни цін і кількості грошей не можуть бути пропорційними. Цей висновок мав не тільки теоретичну значущість, а й практичну цінність, бо розширював фронт пошуків при дослідженні таких явищ, як інфляція, монетарна політика, інструменти впливу на рівень цін тощо.

По-друге, Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни не є таким однозначним, прямолінійним, як це визнають прибічники класичної кількісної теорії. Цей вплив може здійснюватися не за одним, а за трьома різними за характером напрямами:

1) через зміну суспільного попиту на товари;

2) через зміну дисконтного процента;

3) через зміну суспільного уявлення про вартість грошей (пізніше цей фактор дістав назву інфляційних очікувань).

По-третє, Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни здійснюється диференційовано залежно від тривалості та обсягів збільшення кількості грошей. Так, короткочасні чи незначні зростання їх кількості можуть взагалі не мати помітного впливу на ціни і вартість грошей. А значне збільшення кількості грошей реалізує свій вплив на ціни протягом тривалого часу, і тому здійснюється він нерівномірно і не пропорційно щодо окремих товарів. Цим він, по суті, спростував постулат пропорційності, довів, що гроші не є простим посередником обміну, і підготував базу для відмови від постулату нейтральності грошей.

По-четверте, Туган-Барановський розкрив механізм взаємозалежності між загальною кількістю грошей у країні, кількістю грошей, що перебувають поза обігом в заощадженнях, і швидкістю обігу грошей, довів, що чинник швидкості може впливати на ціни у зворотному відносно дії фактора кількості напряму, нейтралізуючи дію останнього.

Усі ці ідеї Туган-Барановського створили основу для дослідження шляхів впливу грошей на економіку і механізму свідомого регулювання цього впливу. Цим він заклав основи так званої теорії регульованих грошей, яка підготувала суспільну думку до відмови від повноцінних (золотих) грошей і заміни їх неповноцінними грошима, вартість яких буде планомірно підтримуватися державою і з якої виросла сучасна монетаристська теорія, передусім її кейнсіанський напрям.

Сутність кон'юнктурної теорії грошей Туган-Барановського полягає в тому, що загальний рівень цін, а отже і вартість грошей, він пов'язує не з кількістю грошей, а з загальними умовами товарно-грошового ринку, або загальною кон'юнктурою товарного ринку. У фазі економічного піднесення загальний рівень цін зростає і вартість грошей знижується. А в фазі економічного спаду ціни знижуються і вартість грошей зростає. Ці коливання цін і вартості грошей в економічному циклі здійснюються, на думку Туган-Барановського, незалежно від кількості грошей, тобто під впливом не грошових чинників.

Свою "кон'юнктурну теорію" грошей М. І. Туган-Барановський вибудував на критиці класичної кількісної теорії як її альтернативу. І тут він повністю досяг поставленої цілі: після нього вже ніхто з економістів прямолінійно не захищав її класичного варіанта, який згодом Кейнс назвав старомодним. Більше того, "кон'юнктурна теорія" започаткувала новий - неокласичний - етап у розвитку кількісної теорії. Адже кон'юнктурний фактор зміни цін і вартості грошей Туган-Барановського - не що інше, як сукупність усіх чинників, що визначені ним на базі формули "рівняння обміну" в процесі критичного розбору позиції І. Фішера. Зміна кон'юнктури ринку провокується чинниками, що діють з боку попиту і з боку пропозиції. З боку попиту - це кількість грошей і обсяг доходів та швидкість обігу грошей, а з боку пропозиції - це обсяг виробництва, рівень витрат на виробництво і рівень цін.

Розділ 2. Сучасність економічних ідей М.І. Туган-Барановського

Економічна думка України сьогодні опинилася на тому самому роздоріжжі, що й у часи М.І.Туган-Барановського. Один шлях - визнання причетності України до закономірностей єдиної траєкторії еволюції людської цивілізації і намагання якнайкраще вписатися у цю траєкторію. Другий шлях шукання якоїсь особливої цивілізаційної дороги, ніби призначеної для окремої країни.

Першим теоретичним кроком, який зробив молодий Туган-Барановський ще своїм науковим дебютом, було самостійне опанування методології нової революційної теорії вартості - теорії граничної корисності, яка стала одним з наріжних камінців його теорії промислових криз. Розуміння недостатнього попиту як фактору економічної кризи в умовах існування надлишку капіталу та ресурсів праці набагато випередило свій час, коли панували класичні уявлення Рікардо-Маркса щодо трудової теорії цінності.

Туган-Барановський критично відзначав, що вчення Рікардо про цінність, заробітну плату, прибуток та ренту засновано на тому припущенні, що попит визначає тільки напрями національної праці, але сам по собі не є фактором утворення цінності, а тому цінність товарів, виробництво яких може необмежено зростати, залежить тільки від кількості праці, витраченої на їх виробництво, а зміни попиту можуть викликати лише тимчасові коливання товарних цін. Проте важливо наголосити, що ціна, яка не враховує ефективний попит, не виконує головну свою функцію в ринковій економіці - вона не є регулятором ефективного розподілу ресурсів суспільства.

М.І.Туган-Барановський був серед перших марксистів, хто визнав теорію граничної корисності. Він вважав її за “Аріаднину нитку”, що допоможе вийти з лабіринту економічних суперечностей. У своїй останній науковій праці “Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію”, яка була вже посмертно зачитана на загальних зборах Української Академії наук, вчений робить такий висновок: “Природознавці мало знайомі з теорією граничної корисності, створення якої становить гордість найновішої економічної науки. Але з часом це знання прийде, і тоді природознавство зуміє використати всі можливі висновки цього принципу для пояснень органічного світу.

Інша важлива складова творчості М.І.Туган-Барановського, що зберігає свою актуальність і сьогодні, пов'язана з розвитком теорії ринку. Актуальність тих далеких дискусій щодо сучасної ситуації засвідчують такі рядки нашого славетного співвітчизника, де він полемізує з критиками його теорії економічного циклу: “Нашу публіку вже багато років запевняють, що російський капіталізм зовсім не схожий на західноєвропейський. На Заході капіталізм викликав колосальне зростання національного багатства, величезне збільшення кількості вироблених продуктів… У передових країнах Заходу землеробство вже давно перестало бути основною панівною галуззю виробництва, що задає тон усьому промисловому життю… Інший стан справ, доводять нам, ми бачимо в Росії. Розвиток капіталістичного виробництва спричинив у нас не збагачення, а зубожіння країни; не тільки безпосередні виробники збідніли, але навіть і загальна сума продуктів, що виробляються, має тенденцію до скорочення… Землеробство тепер, як і раніше, є основою всього нашого господарчого ладу. Усім керує у нас “пан врожай”… Російський капіталізм схожий на західноєвропейський негативними рисами; але у нього зовсім відсутня позитивна сторона… Так чи майже так зображені російський та західноєвропейський капіталізм більшістю наших шанованих економістів.

Ми бачимо до болю знайому постановку проблеми. Як же її вирішує Туган-Барановський? Основну причину невдач капіталізму в Росії він виводить з недостатнього розвитку, висловлюючись сучасними термінами, внутрішнього ринку інвестиційних товарів, з проблеми капіталізації прибутку. Його опоненти бачили можливість розвитку тільки завдяки розвиткові зовнішньої торгівлі, проте вони вважали, що вітчизняних товаровиробників “там ніхто не чекає, якість їхніх товарів неконкурентноспроможна - тому Росія не зможе розвиватися капіталістичним шляхом, їй потрібен “окремий шлях.

Безпосередньо стосується нашого сьогодення теорія економічного циклу М.І.Туган-Барановського, яка стала класикою світової політекономії. Вихід з кризової фази циклу він пов'язав з інвестуванням нагромадженого за роки рецесії вільного грошового капіталу в нове виробництво. Тобто в сучасних термінах - цей інвестиційний потік повинен бути спрямованим на структурну перебудову інноваційного типу. Принципово новим був також висновок, що скорочення у кризовій фазі обсягів виробництва нагромадження капіталу не зупиняє. Воно продовжується, але тільки у іншій формі - вільного грошового капіталу, який шукає нове виробниче застосування, бо стара структура виробництва його “виштовхує”. Саме ця ідея була розвинута Шпітгофом та Шумпетером в інноваційну теорію економічного розвитку. Легко побачити, що сьогодні в Україні відбуваються ті самі процеси.

Теорія економічного циклу М.І.Туган-Барановського містить ще один актуальний для нас висновок - чим багатша країна, чим більше у ній нагромаджується капіталу, тим гостріше там повинні бути виражені промислові припливи та відпливи, проте наявність значного виробничого потенціалу дозволяє при правильній макроекономічній політиці набагато швидше виправити зазначене кризове становище, ніж у випадку, коли такого потенціалу немає, чи він надто малий.

Як і раніше, розвиток господарств України, сьогодні залежить не стільки від зовнішніх (екзогенних) чинників, скільки від ендогенних умов організації внутрішнього ринку інвестицій і основного капіталу, що може збільшитися через інвестиційну матеріалізацію прибутків підприємств за умови їхнього нормального оподатковування. Тільки створивши сприятливий інвестиційний клімат, наша країна зможе вибратися з глибокої економічної кризи, яка більше десятиріччя супроводжувалася стійкою депресією національного господарства. Ця депресія досягла граничного розміру рецесії виробництва наприкінці ХХ століття, а на рубежі тисячоліть від фази стагнації при відносно невеличкій інфляції, тобто стагфляції усієї економіки у 2000 р. вона увійшла в фазу макроекономічного зростання. Але поки що воно ще не матеріалізувалась у покращення економічного добробуту переважної кількості населення України. Слідуючи Туган-Барановському, можна зробити висновок, що розвиток капіталістичного виробництва обумовив не збагачення, а зубожіння гнітючої більшості населення нашої країни. Не тільки безпосередні виробники зубожіли, але і загальна сума виробництва продуктів мала тенденцію до скорочення. Такий стан ринку, коли попит на товари є недостатнім для відшкодування витрат на їхнє виробництво, названо Туган-Барановським загальним надвиробництвом товарів.

У цих умовах, що вже спричинили в країні важкі соціально-економічні наслідки, необхідно за допомогою активної державної інвестиційної політики домогтися розширення основного капіталу, у тому числі і тимчасово вибулого з функціонування через рецесію та стагнацію виробництва. Причому, дуже важливо, щоб на продукцію, що створюється з його допомогою, був підвищений попит. Він обумовить і додаткову потребу в основних фондах, на яких буде організоване нарощування об'ємів виробництва необхідних товарів. Але для реального здійснення всього цього необхідно забезпечити всіляку підтримку діяльності Антимонопольного комітету України, політика якого покликана створити конкурентний простір у підприємницькому середовищі держави. Тільки в цьому випадку, як стверджував Туган-Барановський , розширення основного капіталу створить підвищений попит. Адже слідуючи висновкам його аналізу, коли розширення основного капіталу зупиняється, раптово гальмується попит, і всі галузі промисловості намагаються звузити, а не розширити виробництво, що і відбулося в наш час. Новий розподіл виробництва в період різкого падіння платоспроможного попиту і торгового застою зовсім неможливий. Тому зайвий капітал у галузях промисловості, що роблять засоби виробництва і будівельні матеріали, не може нікуди перетекти і ціни товарів при наявності конкурентного середовища повинні впасти ще нижче Саме тому і потрібна активна структурна-інвестиційна й антимонопольна політики держав, у яких накопичений за роки рецесії і депресії вільний фінансовий капітал повинний бути використаний на освоєння інвестицій у реальному секторі, насамперед через інновації в конкурентно-спроможних виробництвах і структурну перебудову всього господарства.

Теорія ринку Туган-Барановського дає відповідь, яку потім розвинув Дж.Кейнс. Вирішення проблеми треба шукати не за кордоном, а в середині країни, долаючи низький сукупний попит, що зумовлений недостатнім попитом на інвестиційні товари. Обмеженість останнього призводить до кризи надвиробництва, причім це не обов'язково означає наявність достатку товарів. Це стан ринку, коли попит на товари є недостатній для покриття витрат їхнього виробництва. Розширення основного капіталу країни, що створює додатковий тривалий попит, і є рецептом від Туган-Барановського для сучасної економіки України. Нова теорія ринку була розроблена Туган-Барановським при дослідженні теорій та явищ економічного циклу, результати якого були оприлюднені в книзі “Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини та вплив на народне життя”. Зроблені Туган-Барановським висновки лягли в основу сучасного макроекономічного аналізу пропорцій заощаджень та інвестицій. У цьому контексті визначається макроекономічний ресурс здійснення ефективної інвестиційно-інноваційної державної політики.

Висновки

Проаналізувавши економічні роботи, творчість видатного економіста Михайла Івановича Туган-Барановського, ми бачимо, що він зробив величезний внесок у розвиток світової економічної думки.

Туган-Барановський не належав якійсь певній течії економічної науки. Він був близький то до теорії граничної корисності, то до марксизму, то до ревізіонізму, потім до бернштейнанства, то знову до суб'єктивно-психологічної школи, то прагнув сполучити її ідеї з марксизмом, знайти нові сполучники і з'єднати те й інше.

Туган-Барановський розробив оригінальну соціальну теорію розподілу, відмінну від класичної, марксистської та неокласичної. Основні її засади дослідник виклав у працях «Теоретичні основи марксизму» (1905 р.), «Соціальна теорія розподілу» (1913 р.).

У праці Туган-Барановського досліджується все народне господарство; соціальні відносини клас капіталістів - клас найманих робітників, а не відносини капіталістична фірма - найманий робітник.

Вчений заклав підвалини сучасної інвестиційної теорії циклів, випередивши основну ідею кейнсіанської теорії циклів «заощадження - інвестиції» як вихідного внутрішнього імпульсу усього механізму циклічних коливань.

Причини циклів та криз учений виводив, на відміну від неокласиків, із недосконалості регулюючої ролі реального ринкового механізму у сфері нагромадження та витрачання суспільного капіталу, що призводить до порушень пропорційного розподілу такого капіталу між різними сферами застосування.

Теорія циклів Тугана-Барановського у світовій економічній літературі оцінюється як така, що знаменувала розрив з минулим, визначила якісно новий етап у розвитку цієї теорії, започаткувала сучасну теорію кон'юнктури тощо.

З повною підставою можна сказати, що М.І.Туган-Барановський першим сформулював основний закон інвестиційної теорії циклів: фази промислового циклу визначаються законами інвестування. Порушення ж ритму економічної активності, що приводить до кризи, випливає, на думку М.І.Туган-Барановскою, через відсутність паралелізму на ринках різних сфер у період економічного підйому, розбіжності між заощадженнями й інвестиціями, через диспропорційності в русі цін на капітальні блага і споживчі товари.

Свій погляд на теорію граничної корисності видатний економіст висвітлив у книзі «Учення про граничну корисність господарських благ» (1890). Теорія граничної корисності і трудова теорія вартості не є взаємовиключними, а, навпаки, доповнюють і підтверджують один одного. Він сформулював знаменитий закон, відповідно до якого граничні корисності вільно відтворених благ пропорційні їх трудовим вартостям.

Теорія граничної корисності з'ясовує суб'єктивні, трудова теорія вартості - об'єктивні фактори господарської цінності. Саме М.І.Туган-Барановський обґрунтував положення, що гранична корисність вільно відтворених господарських благ пропорційна їх трудовим вартостям. Дане положення називають в економічній літературі теоремою М.І.Туган-Барановського.

Багато уваги вчений приділив кількісній теорії грошей. Він доводить, всупереч І. Фішеру, що на рівень цін впливає не один, а всі фактори, зазначені в "рівнянні обміну": кількість товарів, що надійшли на ринок, кількість самих грошей, швидкість їх обороту, кількість знарядь кредиту і швидкість їх обороту. Сутність кон'юнктурної теорії грошей Туган-Барановського полягає в тому, що загальний рівень цін, а отже і вартість грошей, він пов'язує не з кількістю грошей, а з загальними умовами товарно-грошового ринку, або загальною кон'юнктурою товарного ринку.

Безпосередньо стосується нашого сьогодення теорія економічного циклу М.І.Туган-Барановського, яка стала класикою світової політекономії. Вихід з кризової фази циклу він пов'язав з інвестуванням нагромадженого за роки рецесії вільного грошового капіталу в нове виробництво.

Теорія економічного циклу М.І.Туган-Барановського містить ще один актуальний для нас висновок - чим багатша країна, чим більше у ній нагромаджується капіталу, тим гостріше там повинні бути виражені промислові припливи та відпливи, проте наявність значного виробничого потенціалу дозволяє при правильній макроекономічній політиці набагато швидше виправити зазначене кризове становище, ніж у випадку, коли такого потенціалу немає, чи він надто малий.

Зроблені Туган-Барановським висновки лягли в основу сучасного макроекономічного аналізу пропорцій заощаджень та інвестицій. У цьому контексті визначається макроекономічний ресурс здійснення ефективної інвестиційно-інноваційної державної політики.

інвестиція криза товар

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Історія економічних учень: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). - К. : Знання, 2004. -1300 с.

2. Балабкінс Н. Значення М.І. Туган-Барановського сьогодні. // Горкіна Л.П. М.І.Туган-Барановський в економічній теорії та історії. - К.: ІЕ НАНУ, 2001.

3. Горкіна Л. Михайло Іванович Туган-Барановський мислитель, вчений, громадянин //Туган-Барановський М.І. Політична економія: Курс популярний. - К., 1994.

4. Горкіна Л.П. Нариси з історії політичної економії в Україні: Остання третина ХІХ-перша третина ХХ ст.: Іван Вернадський,, Микола Бунге, Микола Зібер, Афіноген Антонович, Михайло Туган-Барановський, Євген Слуцький, Костянтин Воблий, Володимир Косинський, Роман Орженцький, Петро Лященко.- К.: Наук думка, 1994.

5. Горкіна Л.П. М.І. Туган-Барановський в економічній теорії та історії. - К.: ІЕ НАН України, 2001.- 268 с.

6. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко, ЛНУ ім. І. Франка. - 2-е вид., випр. і доп.. - К.: Знання, 2005.-719 с.

7. Злупко С. М. Михайло Туган-Барановський (український економіст світової слави). - Львів: Каменяр, 1993. - 192 с.

8. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай / М-во освіти України Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. - Тернопіль: Астон, 1999. - 126 с.

9. Кондратьев Н.Д. Михаил Иванович Туган-Барановский. - Пг., 1923.; Переиздание: Истоки: вопросы истории народного хозяйства и экономической мысли. Вып. 2. - М.: Экономика, 1990.

10. Кондратьев Н.Д. Основные проблемы экономической статики и динамики: Предварительный эскиз. - М.: Наука, 1991.

11. Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. - К. : КНЕУ, 2002. - 284с.

12. Коваль А. М.І.Туган-Барановський, життя і наукова діяльність: До 50-річчя з дня смерті//Сучасність.- 1969.-№4.- С.82-97; №5.- С.93-102; №6.-С.104-116.

13. Лактіонова Г. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. - Х., 2004. - 151с.

14. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 219 с.

15. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. - 2-ге вид., стереотип.. - К.: Знання, 2006. - 477 с.

16. Павловський М. Закон Тугана-Барановського / Економічна енциклопедія. У трьох томах. Т. 1. - К.: Видавничий центр "Академія", 2000.

17. Смирнов И.П. От марксизма к идеализму: М.И.Туган-Барановский, С.Н.Булгаков, Н.А.Бердяев.- М.: Рус. книгоиздат. т-во, 1995.- 285с.

18. Сорвина Г.Н. Стихийное и сознательное в рыночной экономике: концепция М.И. Туган- Барановского //Вклад российских экономистов в формирование и развитие теории государственного регулирования экономики.- М., 1997.

19. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко, Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини Україна . - К.: Університет Україна , 2007. - 301 с.

20. Туган-Барановский М.И. Влияние идей политической экономии на естествознание и философию. К., 1925.

21. Туган-Барановский М. И. Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и ближайшие влияния на народную жизнь. - СПб., 1894.

22. Туган-Барановский М. И. Промышленные кризисы. Очерк из социальной истории Англии. - 2-е совершенно переработанное издание. - СПб., 1900. - Переиздание: К.: Наукова думка, 2004.

23. Туган-Барановский М.И. Избранное. Периодические промышленные кризисы. История английских кризисов. Общая теория кризисов. - 3-е совершенно переработанное издание - СПб., 1914.- Переиздания: Пг.-М., 1923; М.: РОССПЭН, 1997.