Сутність і структура продуктивних сил і виробничих відносин

Размещено на http://www.allbest.ru

Сутність і структура продуктивних сил і виробничих відносин

Матеріальне виробництво -- основа життя людського суспільства. Основою розвитку людського суспільства є матеріальне виробництво, створення матеріальних благ. Щоб мати такі блага, люди повинні їх виробляти. Тому першим історичним актом людини є виробництво засобів, необхідних для задоволення її життєвих потреб. Виробництво матеріальних благ у кожній суспільно-економічній формації має специфічні особливості, відбувається за допомогою різних знарядь праці тощо. Водночас йому властиві й деякі спільні риси. Так, у межах будь-якого способу виробництва здійснюється взаємодія людини з природою, в якій суб'єктом є людство, а об'єктом -- природа. У процесі цієї взаємодії людина видозмінює речовину природи і пристосовує її для задоволення своїх потреб. Така взаємодія означає процес праці, що містить три основні моменти: 1) працю людини; 2) предмети праці; 3) засоби праці.

Праця -- свідома, доцільна діяльність людей, в процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між собою й природою і водночас змінюють власну сутність.

При цьому людина досягає і своєї свідомої мети, що визначає спосіб і характер її дій і якій вона підкоряє свою волю. Цим праця людини відрізняється від інстинктивних дій і операцій тварин.

Предмети праці -- речовина природи, на яку людина діє у процесі праці, піддаючи її обробці.

Предмети праці бувають двох видів:  1) дані самою природою (наприклад, риба, яку ловлять; дерево, яке рубають); 2) ті, які підлягають попередній обробці (видобута руда на металургійному заводі). Такий предмет праці називають сирим матеріалом, сировиною.

Засоби праці -- річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Вирішальна роль серед них належить механічним засобам праці (машини, устаткування), які є кістковою та мускульною системою виробництва й ознакою кожної епохи суспільного виробництва. З моменту виготовлення засобів праці починається власне людська праця.

До засобів праці також належать усі матеріальні умови процесу праці -- робочі будівлі, канали, дороги тощо. Загальним засобом праці є земля. Крім мускульної системи виробництва, слід виділяти й судинну систему, яка містить труби, бочки, посудини тощо. Залежно від функцій, які виконуються в процесі праці, певна річ може виступати і предметом, і засобом праці. Так, функціонуючий токарний верстат належить до засобів праці, а той, що перебуває у ремонті, -- до предметів праці.

Процес праці є органічною єдністю трьох названих моментів і визначальна роль у ньому належить людині.

Якщо процес праці розглядати з точки зору його результату -- продукту, то він виступає як процес виробництва, а засоби і предмети праці -- як засоби виробництва. При цьому праця, взята поза певною суспільною формою, є продуктивною працею. Деякі західні вчені (У. Ростоу, Т. Стоунвер та ін.) також визнають провідну роль матеріального виробництва в житті суспільства, його зумовленість розвитком продуктивних сил.

Продуктивні сили та виробничі відносини. Якщо розглядати загальну для всіх суспільно-економічних формацій структуру продуктивних сил, то до них належать засоби виробництва і люди, які володіють виробничим досвідом і приводять у рух засоби виробництва, а також використовувані людьми сили природи: вітер, вода, сонце та ін. Основною продуктивною силою є людина. Предмети праці входять до складу продуктивних сил тією мірою, якою вони йдуть на продуктивне споживання і використовуються як джерела енергії.

В сучасних умовах до складу продуктивних сил відносять також науку (як специфічну продуктивну силу), форми і методи організації виробництва. Окремим елементом продуктивних сил стає інформація. Отже, сучасні продуктивні сили -- це складна система, що містить матеріальні й духовні (за складом), об'єктивні (за характером відтворення і специфікою функцій), суспільні й природні елементи. В процесі історичного розвитку їх склад загалом, як і окремі елементи, постійно збагачуються, наповнюються якісно новим змістом. На ранніх етапах розвитку капіталізму потреби виробництва задовольняли робітники з низьким рівнем освіти і кваліфікації. Нині робітники, як правило, мають високий рівень освіти (середню загальну або середню спеціальну), кваліфікації. Сучасний етап автоматизації виробництва вимагає не лише більшого залучення фізичних і розумових здібностей робочої сили, а й творчих обдарувань особистості, її організаторських здібностей, духовних компонентів.

Внаслідок постійно поновлюваного процесу взаємодії усіх елементів продуктивних сил вони перебувають між собою у діалектичній єдності, кількісній та якісній функціональній залежності. Між ними існують суперечності, які розв'язуються відносно незалежно від виробничих відносин. Системі продуктивних сил властиві свої внутрішні закони розвитку. Такими, зокрема, є закони переміщення функцій від особистісних до матеріальних факторів виробництва, або закони випереджаючого зростання обсягу уречевленої праці в структурі сукупної праці, відповідності живої й уречевленої праці, переміни праці, зростання продуктивності праці та ін. Дія цих законів, пройнята внутрішніми суперечностями, зумовлює зміни в розвитку продуктивних сил, якісні зрушення в їх змісті. Продуктивні сили виражають ставлення людини до природи, процес праці, спільний для всіх суспільних способів виробництва.

Продуктивні сили -- фактори, які забезпечують перетворення речовини природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці.

Оскільки продуктивні сили виражають відношення людини до природи, то однією стороною вони повернуті до сил природи, географічного середовища, а другою -- до системи суспільних, насамперед економічних, відносин, у складі яких виділяють техніко-економічні та соціально-економічні (тобто виробничі) відносини. Звідси випливає ще одна важлива відмінність предмета економічної теорії від політичної економії. Якщо політична економія вивчає виробничі відносини у взаємодії з розвитком продуктивних сил, то предмет економічної теорії -- більш повний. Крім виробничих відносин, економічна теорія приділяє значну увагу вивченню техніко-економічних відносин, тобто відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, рівня концентрації його та ін.; організаційно-економічних (менеджмент, маркетинг та ін.), що разом з виробничими становлять економічні відносини. Економічна теорія вивчає ефективність техніко-економічних відносин і тому більшою мірою, ніж політична економія, повинна узагальнювати результати дослідження галузевих економік.

Схема 1. Структура продуктивних сил

Техніко-економічні відносини визначаються рівнем розвитку техніки (звідси й назва -- техніко-економічні), вдосконалюються паралельно з нею та іншими елементами продуктивних сил. Вони передбачають відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізації, кооперування виробництва тощо й у своїй діалектичній взаємодії формують суспільний характер виробництва, є матеріально-речовою формою розвитку системи продуктивних сил. Остання займає проміжну позицію між продуктивними силами і виробничими відносинами, надає цілісності системі продуктивних сил. У діалектичній єдності з продуктивними силами вона утворює технологічний спосіб виробництва, матеріальний зміст суспільного способу.

Відповідно до трьох етапів розвитку техніки розрізняють три технологічні способи виробництва: 1) заснований на ручній праці; 2) заснований на машинній праці; 3) заснований на автоматизованій праці. Приділяючи більше уваги вивченню технологічного способу виробництва, економічна теорія значно менше використовує класовий або соціальний підхід, тобто оцінку певного економічного явища з погляду боротьби інтересів протилежних класів. Більше того, західні науковці свою теорію називають нейтральною щодо таких інтересів, що, звичайно, є перебільшенням. Водночас слід визнати, що низка економічних явищ і процесів, які розвиваються в межах технологічного способу виробництва, не потребують для свого пояснення класового підходу або потребують його набагато менше, ніж це робила політична економія, особливо у застійні часи. Тому однією з передумов формування нового наукового економічного мислення є запозичення всього раціонального, що створено в економіка, яка є більш прикладною і конкретною, ніж політична економія.

Власність і виробничі відносини

продуктивний сила виробничий відносини

Виробничі відносини -- суспільна форма розвитку продуктивних сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ.

Такою ж суспільною формою є й відносини економічної власності. З'ясуємо подібність і відмінність, економічний статус кожної з цих категорій.

У процесі виробництва здійснюється привласнення двох видів: 1) предметів природи через процес праці; 2) засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг, об'єктів інтелектуальної власності тощо через суспільну форму. Привласнення другого типу, яке відбувається між людьми в усіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні, споживанні), становить суспільну форму власності, відносин економічної власності, тоді як перший вид привласнення -- їх речовий зміст.

Економічна власність -- відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг, об'єктів інтелектуальної власності в усіх сферах суспільного відтворення.

Визначальними серед них є відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, або відносини економічної власності на засоби виробництва. Вони становлять основу виробничих відносин, формують їхній тип. Відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва є важливою підсистемою виробничих відносин, що розкривається та функціонує і у сфері безпосереднього виробництва, і при розподілі, обміні й споживанні. Основними є відносини власності на засоби виробництва у сфері безпосереднього процесу виробництва. Власне вони створюють соціально-економічну форму поєднання особис-тісних і матеріальних факторів виробництва.

Відносини економічної власності за своїм економічним змістом охоплюють всю сукупність виробничих відносин. Але це не означає, що категорії «власність» і «виробничі відносини» ідентичні. Власність у цілісному вигляді -- містка соціологічна категорія, що містить насамперед економічний та юридичний аспекти. Юридична власність є формою вияву відносин економічної власності, належить до надбудовних відносин, залежить від волі й свідомості людей.

Юридична власність -- загальна умова виробництва, вияв волі певного класу і правове оформлення цієї волі в юридичних актах і нормах, у праві власності.

Найважливіші категорії юридичної власності -- володіння, розпорядження, користування.

В економічній власності, у свою чергу, виділяють кількісну сторону (різноманітні об'єкти власності -- засоби праці, предмети споживання тощо) та якісну (відносини між людьми з приводу привласнення цих благ). Економічна власність розкриває системну сутність виробничих відносин, тобто глибинні, внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки в межах цих відносин, тоді як вони містять ще й поверхові зв'язки.

Продуктивні сили і виробничі відносини в їх діалектичній єдності та взаємодії становлять суспільний спосіб виробництва. Продуктивні сили відіграють визначальну роль, є його речовим змістом, виробничі відносини -- суспільною формою. Розвиваючись більш динамічно (під впливом потреб, інтересів людей, внутрішніх суперечностей продуктивних сил та їх матеріально-речової форми тощо), продуктивні сили поступово вступають у все більшу суперечність з виробничими відносинами. Останні спочатку є формою їх розвитку, а згодом перетворюються на гальмо зростання продуктивних сил, перестають відповідати їхньому рівню і характеру розвитку. Внаслідок цього між двома сторонами суспільного способу виробництва виникає конфлікт, що з економічного погляду зумовлює настання епохи соціальних революцій.

Оскільки виробничі відносини менш активні порівняно з продуктивними силами, то вони у межах певного суспільного способу виробництва прагнуть пристосовуватися до рівня й характеру їх розвитку. Це знаходить свій вияв у еволюції типів і форм власності. Так, на зміну індивідуальній (приватній) капіталістичній власності, що переважала на початкових етапах розвитку буржуазного суспільства, прийшла колективна (акціонерна), її діалектичне заперечує державна форма капіталістичної власності, а державну -- інтегрована (процес її становлення почався у країнах Європейського Союзу. Кожна з них тимчасово і частково розв'язує суперечність між двома сторонами суспільного способу виробництва, розвиваючи і поглиблюючи її на ширшій основі. Отже, суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами є визначальною рушійною силою розвитку суспільного способу виробництва, перетворення його на більш розвинутий.

Над суспільним способом виробництва розвивається надбудова (політичні, правові, національні відносини тощо), яка разом з ним формує суспільно-економічну формацію.

Економічна система. Система -- це сукупність певних елементів або підсистем і зв'язків між ними, якій притаманні такі ознаки цілісності, як організованість, наявність інтегративних властивостей і функцій, саморух і загальна мета.

Економічна система -- сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів та послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.

Основними елементами економічної системи, її підсистемами є: 1) продуктивні сили; 2) техніко-економічні відносини; 3) організаційно-економічні відносини; 4) виробничі відносини, або відносини власності (економічний аспект). Оскільки регулювання економічної діяльності здійснюється за допомогою господарського механізму, то п'ятим основним елементом економічної системи є її господарський механізм. Кожний із названих елементів, у свою чергу, -- складна система (точніше, підсистема), що складається з певних компонентів, частин з властивою їм сукупністю зв'язків між собою і розвивається відповідно до спільних для всієї економічної системи законів, а також за притаманними лише даній підсистемі законами і суперечностями.

Найскладніша підсистема економічної системи -- виробничі відносини, або відносини економічної власності. їх окремими елементами є відносини між людьми у сфері безпосереднього виробництва, в обміні, розподілі та споживанні. Домінують відносини у сфері безпосереднього виробництва. Елементами відносин економічної власності є відносини між людьми з приводу привласнення: а) робочої сили; б) засобів виробництва; в) досягнень науки, насамперед у формі патентів, ліцензій, інших видів інтелектуальної власності; г) інформації; ґ) результатів впровадження найпередовіших форм і методів організації виробництва; д) послуг тощо.

Стабільність та організованість сучасної економічної системи залежать від наявності у ній різних типів і форм власності, кожен з яких найбільшою мірою відповідає вимогам розвитку певного елемента продуктивних сил, насамперед інтересам основної продуктивної сили -- людини, трудящого. Соціобіологічна природа людини зумовлює необхідність органічного поєднання в економічній системі приватної (найбільш відповідної біологічній сутності людини) і колективної форм власності. Колективні форми власності детерміновані особливостями сучасного етапу розвитку продуктивних сил, самого процесу вироб-

ництва й є найадекватнішими соціальній сутності людини. Співвідношення приватної та колективної форм власності неоднакове у різних галузях та сферах економіки. Так, у сільському господарстві та сфері послуг можуть переважати приватні форми власності (індивідуальна, сімейна), у базових капіталомістких галузях промисловості -- колективні форми, до яких належить і державна.

Раціональне співвідношення між окремими підсистемами та їх елементами найбільшою мірою залежить від господарського механізму, який є: 1) механізмом використання економічних законів; 2) механізмом розв'язання суперечностей економічної системи; 3) функцією реалізації відносин економічної власності; 4) механізмом узгодження економічних інтересів; 5) механізмом вдосконалення якості основної продуктивної сили (людини). Виходячи з цього, предметом економічної теорії можна вважати вивчення економічної системи, законів її розвитку та функціонування. Таке визначення ще більше об'єднує західну економічну думку і політичну економію. Тому не дивно, що П. Самуельсон називав предметом політичної економії економічні системи.

Ефективність, організованість, а значною мірою і саморегулювання економічної системи залежать від того, наскільки сильна її гуманістична, демократична спрямованість. Остання, у свою чергу, найбільше залежить від двох основних факторів: 1) від ступеня демократизації виробничих відносин; 2) від ступеня участі трудящих в управлінні економічною системою, їх впливу на господарський механізм. Ступінь демократизації та гуманізації відносин економічної власності залежить передусім від того, чи мають змогу наймані працівники ставитися до власності на засоби виробництва, до інтелектуальної власності тощо як до своєї. Це визначається межами розповсюдження акцій серед них, кількістю цих акцій у безпосередніх виробників та можливістю привласнювати на них частину доходів. Щодо цього, а також щодо участі трудящих в управлінні та регулюванні економіки економічна система колишнього СРСР була антигуманною, антидемократичною, оскільки власність перебувала в руках вищого бюрократичного апарату (партійного, державного), це послужило однією з головних причин її зникнення з історичної арени. Командно-адміністративна система характеризувалася тотальним відчуженням трудящих від результатів виробництва, від економічної та політичної влади тощо.

Цілісність та організованість економічної системи залежать від наявності у ній спільної мети. Ця мета має бути не просто проголошена. Вона повинна стати внутрішнім імпульсом діяльності переважної більшості населення, невід'ємним елементом його економічного мислення. Для суверенної України такою метою є насамперед досягнення економічної незалежності, що вимагає тривалого часу. Головною метою більшості існуючих у світі розвинутих економічних систем є виробництво і привласнення прибутку. Цілісність і організованість економічної системи великою мірою залежать також від того, як швидко вона здатна створити елементи, яких їй бракує. Наприклад, для економічної системи України такими елементами є якісно нова фінансово-кредитна система, досконалий господарський механізм, та ін.

Обґрунтування системного визначення предмета економічної теорії. Із середини 50-х років XX ст. почалося розгортання науково-технічної революції (НТР), сутність якої полягає в докорінному перетворенні всього технологічного способу виробництва, у тому числі кожного елемента системи продуктивних сил і техніко-економічних відносин. Революційні зміни в основній продуктивній силі полягають у тому, що на передній план виходять розумові, організаторські здібності робочої сили, її творчі обдарування, всі сутнісні сили людини. Тому економічна теорія повинна вивчати не лише одну зі сторін людини -- робочу силу, а й усі інші сторони людської сутності. Більше того, оскільки в розвинутих країнах світу майже 75% сукупної робочої сили зайнято у сфері нематеріального виробництва (освіти, охорони здоров'я, науки тощо), людина (рівень її освіти, кваліфікації, культури та ін.) стає основною формою національного багатства, а відносини між суб'єктами виробництва з приводу відтворення такої всебічно розвиненої людини виходять на передній план порівняно з відносинами щодо виробництва засобів праці або інших матеріальних благ.

Сутністю людини, як відомо, є вся сукупність суспільних відносин, тобто не лише базисні виробничі, а й надбудовні відносини -- соціальні, політичні, юридичні, ідеологічні тощо. Проте це не означає, що економічна теорія повинна вивчати всі названі надбудовні відносини тією ж мірою, як і виробничі відносини. Людину вивчає низка природничих і суспільних наук. Політична економія вивчає її лише тією мірою, якою кожна з підсистем суспільних відносин сприяє реалізації сутнісних сил людини (її потреб, інтересів, мети) та їх впливу на зростання продуктивності праці. Головне у характеристиці соціальної сутності людини визначається її місцем у системі передусім власності на засоби виробництва.

У сучасних умовах зростає роль духовних, національних, культурних та інших сторін в економічному прогресі суспільства. Ці сторони людської діяльності та поведінки мають велике значення для дослідження рушійних сил розвитку людства. Так, Б. Гаврилишин (відомий економіст українського походження) дійшов висновку, що політична вага США у світі підтримувалася їх економічним і військовим арсеналом, але головною причиною був «високий дух народу». Серед чинників, що зумовили піднесення економіки Японії, він називає групову корпоративну орієнтацію, що поєднується з високою моральністю, прагненням досягати консенсусу між різними політичними силами та ін. У своїй внутрішній політиці Японія, за його словами, керується прагненням будь-що уникати конфліктів, підтримувати гармонію на всіх рівнях суспільства.

Немає сумніву, що і для стабільного розвитку економіки України, прогресу її науки, культури, розбудови суверенної держави важливе значення мають відродження і розвиток національної самосвідомості українського народу, його духу, уміння досягати згоди між різними політичними силами, соціальними верствами, прагнення до самодисципліни, порядку, повага до законів України та інші фактори людської діяльності, не пов'язані безпосередньо з виробничими відносинами людей.

Таким чином, можна дати системне визначення предмета економічної теорії.

Економічна теорія -- наука, що вивчає закони розвитку економічних систем, які виникають з приводу виробництва і привласнення товарів і послуг в усіх сферах суспільного відтворення, а також ті аспекти еволюції національної свідомості, духу народу, його культури, психології, моралі та поведінки, що впливають на прогрес економіки.

Виробничі відносини та їх структура

Продуктивні сили завжди розвиваються в умовах певного суспільного устрою. Люди виробляють матеріальні блага не поодинці, не ізольовано один від одного, а об'єднуючись певним чином, щоб спільно впливати на природу, добувати засоби до існування.

Матеріальна виробнича діяльність людей стала основою виникнення і розвитку суспільних зв'язків та відносин. Спільна праця згуртовувала людей, робила їх постійне спілкування життєво необхідним. Тому виробництво завжди, за будь-яких умов має суспільний характер, є суспільним виробництвом.

Продуктивні сили становлять лише одну сторону суспільного виробництва. Адже в процесі виробництва люди вступають у певні відносини не тільки з природою, а й один з одним.

Ці взаємовідносини людей у процесі виробництва отримали назву "виробничі відносини" і є другою складовою способу виробництва.

До виробничих відносин належать насамперед виробничо-технічні відносини, тобто взаємини між виробниками безпосередньо на конкретному підприємстві. Але для успішного функціонування підприємства необхідні зв'язки його з іншими підприємствами і навіть галузями виробництва. Отже, до виробничих відносин належать також відносини між людьми різних підприємств чи галузей виробництва.

Невід'ємним елементом виробничих відносин є відносини в процесі розподілу, обміну та споживання суспільного продукту.

В основі виробничих відносин лежить власність на засоби виробництва. Тобто від того, в чиїй власності перебувають основні засоби виробництва, залежить сутність, характер усієї системи виробничих відносин. Характер власності визначає форми відносин між людьми у суспільстві: панування і підкорення чи співробітництво та взаємодопомога.

Форми власності визначають форми розподілу, обміну та присвоєння виробленого, визначають місце людини в системі виробництва, тобто - це власник, управлінець чи виробник. Левову частку прибутку отримує власник засобів виробництва, а виробник - заробітну плату.

Продуктивні сили та виробничі відносини є нерозривними й у взаємозв'язку становлять "спосіб виробництва".

Слід зазначити, що виробничі відносини похідні, вторинні щодо продуктивних сил. Нові продуктивні сили, хоч і стихійно, але зароджуються в надрах старого устрою. Люди, які вдосконалюють знаряддя виробництва, не задумуються над соціальними наслідками цього процесу, їх цікавить насамперед задоволення матеріальних, а потім і духовних потреб. Люди, по суті, не вільні у виборі своїх продуктивних сил, що становлять основу всієї їхньої історії. Продуктивні сили - це результат практичної енергії попередніх поколінь людей.

Отже, виробничі відносини - це об'єктивні, матеріальні відносини, які не залежать від волі та бажання людей, а залежать від рівня та характеру розвитку продуктивних сил. Процес стихійного розвитку продуктивних сил відбувається доти, доки нові продуктивні сили не вступають у конфлікт зі старими виробничими відносинами. Відтак починається руйнування старих виробничих відносин і заміна їх новими.

Руйнування старих виробничих відносин може відбуватися як стихійно, так і свідомо. У першому випадку воно супроводжується, як правило, кризовим станом суспільства, значними матеріальними втратами, духовним потрясінням людей тощо. Якщо ж у суспільстві є соціальні сили, які здатні усвідомити назрілу необхідність перемін та здійснити поступову еволюцію у відносинах між людьми в процесі виробництва, то заміна одних виробничих відносин іншими може відбутися без відчутних втрат та потрясінь.

Виробничі відносини не пасивні щодо продуктивних сил. Нові, прогресивні виробничі відносини, якщо вони відповідають у певний момент часу характерові та рівневі розвитку продуктивних сил, виступають головним джерелом, стимулом матеріального виробництва. Але вони можуть уповільнювати, а то й гальмувати розвиток цього виробництва. Це відбувається у випадку, коли виробничі відносини застаріли, не відповідають рівневі розвитку продуктивних сил.

Не слід абсолютизувати факт залежності виробничих відносин від розвитку продуктивних сил. Необхідно враховувати свідому діяльність людей. Адже люди, вступаючи в певні відносини, завжди діяли і діють свідомо. Об'єктивність встановлення тих чи інших виробничих відносин означає, що їх характер визначається не станом суспільної свідомості чи свідомості окремої людини, а характером і рівнем розвитку продуктивних сил, тобто тими можливостями, які створюють для людської діяльності продуктивні сили. Виробничі відносини - це результат людської свідомої діяльності, однак складаються вони хоча й свідомо, але не довільно і залежно від того, якої суспільної форми, умов соціального розвитку потребують продуктивні сили.

Размещено на www.allbest.