Порівняльна характеристика основних точок зору на сутність капіталу у світовій економічній думці

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Порівняльна характеристика основних точок зору на сутність капіталу у світовій економічній думці"

капітал економічний власність капіталізм

Вступ

Представники різних напрямів, шкіл і течій економічної теорії більше двохсот років дискутують щодо економічного змісту поняття "капітал". Але і на тепер світова економічна думка не виробила єдиної точки зору на цю проблему, тому чітке розуміння сутності капіталу і комплексне пізнання цієї категорії відсутнє.

Від точного трактування поняття "капітал" безпосередньо залежить характеристика соціально-економічного устрою розвинутих країн, процесів, які нині відбуваються в Україні, шляхів подальшої трансформації існуючої економічної системи тощо.

Економічний зміст поняття "капітал". Економічна думка країн Західної Європи та Америки про поняття "капітал"

У німецькій та французькій мовах терміном "капітал" називали головне майно, основну суму. Першу спробу науково аналізувати сутність капіталу (лат. саріtalis -- головний) зробив Арістотель. Він запропонував поняття "хремастика" (мистецтво наживати достаток або діяльність, спрямована на нагромадження капіталу). Оскільки в античному світі важливу роль відігравали торговельний і грошовий (лихварський) капітали, то "капітал" став синонімом безмежного накопичення багатства. Класики буржуазної політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо ототожнювали капітал з нагромадженою працею, запасом (машин, інструментів, сировини, одягу, їжі, грошей тощо). Правда, Сміт до капіталу відносив лише частину запасів, призначену для подальшого виробництва і забезпечення доходу. Сміт і Рікардо зробили крок назад порівняно з Арістотелем при з'ясуванні суті капіталу.

Представник маржиналізму К. Менгер визначав капітал як рухомий фонд, уособленням якого є вартість майна, виражена в грошовій формі. Проте він не відрізняв самі блага і послуги, які надають ці блага, від необхідності платити за такі послуги. Є. Бем-Баверк називав капіталом лише матеріальні блага і не включав у це поняття права та не речові цінності. Американський економіст Дж.-Б. Кларк ототожнював капітал з постійним фондом, а капітальні блага вважав недовговічними матеріальними предметами: перші характеризував як рухомість, а другі -- як нерухомість. Представники європейського маржиналізму називали капітал виробничим устаткуванням, а американського -- фондами. І. Фішер визначав капітал як запас багатства в певний момент, убачаючи в ньому натуральний і вартісний аспекти. Й. Шумпетер вказував на недоцільність ототожнення капіталу з конкретними товарами. Капітал, на його думку, є незалежною категорією, що має характер фонду купівельної спроможності (частково таке трактування нагадує тлумачення цієї категорії Кларком).

Переважна більшість сучасних західних науковців аналогічно визначає його суть. Так, на думку англійських учених, слово капітал "...використовується для позначення фактора виробництва...", а також "для позначення фінансових активів". П. Ромер до капіталу зараховує ще інвестиції у НДДКР (Науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи), ідеї та ін. Різниця між їхньою точкою зору і поглядами класиків політекономії полягає, по-перше, у тому, що наші сучасники, з'ясовуючи суть капіталу, розширили діапазон запасів, видів нагромадженої праці (дороги, мости, комп'ютери, споруди тощо). По-друге, отримання доходу пов'язується не лише з речовими факторами виробництва ("фізичним капіталом"), а й з особистим, людським фактором ("людським капіталом"). До складу останнього відносять набуті знання, звички, енергію людей, а інвестиціями у людський капітал називають затрати на здобуття освіти, інформації, кваліфікації, виховання дітей, підтримку здоров'я тощо, навіть особисту чесність у ділових контактах. По-третє, окремі західні науковці ототожнюють капітал насамперед із грошима, фінансовими ресурсами. По-четверте, вони ототожнюють капітал з часом, розглядаючи його як окремий фактор виробництва, що створює дохід. Від цих визначень істотно відрізняється характеристика капіталу Т. Веблена: капітал виражає відносини між людським інтелектом і матеріальними благами.

Усі ці погляди об'єднує всебічне розкриття лише матеріально-речового змісту категорії, пов'язування капіталу з різними факторами виробництва, процесом отримання доходу. З цієї точки зору західні науковці наближаються до розуміння одного із аспектів суті капіталу К. Марксом та Ф. Енгельсом. Маркс, розглядаючи матеріально-речову структуру капіталу, зазначав, що він складається зі знарядь праці, сировини, життєвих засобів, матеріальних продуктів, певної суми товарів, мінових вартостей, також трактував капітал як нагромаджену працю, як відношення уречевленої праці до живої.

Сучасні західні науковці повніше, ніж марксисти, розкрили матеріально-речову структуру капіталу, пов'язали його з часом. Російські та українські економісти лише останнім часом намагаються з'ясувати сутність такого джерела доходу, але досі не змогли дати кількісну оцінку ролі знань, науки, охорони здоров'я у створенні національного доходу. Однак західні автори не доповнюють матеріально-речовий аспект категорії "капітал" характеристикою його суспільно-економічної форми, дію його факторів не розглядають в органічному взаємозв'язку з відносинами між людьми у процесі привласнення. Тому їм притаманний однобічний, метафізичний, поза-історичний, а не всебічний, діалектичний підхід до аналізу суті капіталу. Існування капіталу приписується всім суспільно-економічним формаціям, до нього відносять навіть лук і стрілу в руках мисливця за первіснообщинного ладу.

Щодо концепції людського капіталу в західній економічній науці визначились дві основні точки зору. Першу уособлювали прихильники теорії трьох факторів виробництва (Мілль, Сей та ін.), які стверджували, що капіталом є лише набуті знання, що реалізуються у процесі праці. Вони спиралися на положення А. Сміта про належність знань, майстерності, досвіду людей до основного капіталу суспільства, поряд з машинами, землею, спорудами. Другу представляли В. Сеніор, І. Фішер, Л. Вальрас та інші, які капіталом вважали саме людину з набутими знаннями і навичками до праці. Людина, на думку І. Фішера, належить сама собі, іншій людині може належати в умовах рабства.

А. Маршалл стверджував, що оскільки сама людина не є товаром, то науково необгрунтованою є і вся теорія людського капіталу. Т. Шульц людські ресурси без набутих знань ототожнював із природними. Але з набуттям освіти, кваліфікації і майстерності праця людини перетворюється на капітал, що означає ототожнення людини з речовим капіталом (засобами праці, землею). Незалежно від джерел формування цього капіталу (державні, власні, витрати підприємств) його використання контролюють самі власники.

Прихильників обох точок зору об'єднують:

1. Ототожнення витрат на набуття освіти, кваліфікації працівника з капіталом. За цієї умови капітал розглядають лише з точки зору матеріально-речового змісту, ігнорують його суспільно-економічний аспект, тобто виробничі відносини між позбавленими засобів виробництва найманими працівниками, підприємцями-власниками (засобів виробництва і створеного продукту).

2. Нехтування фактом, що затрати на освіту, отримання кваліфікації формують лише здатність до праці, робочу силу відповідної якості. Робоча сила набуває форми змінного капіталу лише за умов перетворення її на товар, праці найманого робітника або службовця на капіталістичному підприємстві або в установі. Якщо людина працює на власному підприємстві, її здатність до праці перестає бути змінним капіталом.

3. Ігнорування того, що перетворення набутих знань у капітал (певну кількість акцій, яка дає змогу стати частковим співвласником корпорації) вимагає, щоб найманий працівник постійно працював та ін.

Характеристика капіталу в радянській економічній літературі та працях вітчизняних учених 90-х років XX ст. -- початку XXI ст.

Переважна більшість учених колишнього СРСР, немало сучасних вітчизняних економістів поняття "капітал" розглядають як основне виробниче відношення, основні відносини між капіталістами та найманими працівниками тощо.

Визначення капіталу як основного виробничого відношення має певні теоретико-методологічні вади:

1) нечітке уявлення про співвідношення між найбільш узагальнюючими, абстрактними поняттями капіталу та його конкретними формами (насамперед основним, промисловим, фінансовим капіталами та ін.), про те, що категорія "капітал" утілює всі основні ознаки, притаманні кожній окремій формі капіталу. Виходячи з цього, основним виробничим відношенням може бути не капітал як узагальнююче поняття, а його найважливіша, основна форма;

2) відсутність системного підходу до з'ясування суті капіталу, окремих його аспектів, оскільки ця категорія навіть у найабстрактнішій, узагальнюючій формі визначається як суспільна форма капіталістичного способу виробництва, як суспільно-економічна форма, якої набувають засоби виробництва, інші об'єкти власності на основі найманої праці, як уречевлена праця, що протистоїть живій, як самозростаюча вартість та ін.;

3) трактування капіталу як основного виробничого відношення зумовлює висновок, що всі інші (крім основного) не є капіталом, або є другорядним капіталом, а отже, й виробничими відносинами, заснованими на експлуатації.

За обсягом відображуваних процесів категорія "капітал" охоплює домінуючу підсистему виробничих відносин капіталістичного способу виробництва. Про їхню питому вагу свідчить, наприклад, кількість осіб найманої праці у загальній чисельності працездатного населення, частка засобів виробництва та інших зосереджених у руках пануючого класу об'єктів власності тощо. Якщо усунути названі недоліки і дотримуватись вимог діалектичного методу дослідження, то глибинна внутрішня сутність капіталу полягає в тому, що він як суспільна форма капіталістичної економічної системи ґрунтується на антагоністичній суперечності між монополізованими певною частиною суспільства засобами виробництва та іншими об'єктами власності і безпосередніми працівниками, які змушені продавати свою робочу силу. Капітал загалом -- це абстракція, але не довільна, а змістовна, бо вона розкриває найважливіші специфічні риси суспільної форми капіталістичного способу виробництва, всієї його економічної системи і реально існує у різноманітних формах капіталу, які є його конкретизацією, засобом існування. Тому глибинна внутрішня сутність капіталу загалом властива кожному окремому виду капіталу, будь-якій його формі. Види і форми капіталу мають свої специфічні якості, властивості, завдяки яким вони уособлюються, розвиваються за притаманними лише їм законами, вступають між собою в конкурентну боротьбу. Більш узагальнюючою формою капіталу є його поділ на процес виробництва і процес обороту (обміну) та єдність цих двох фаз відтворення. Особливими у цій схемі є процеси нагромадження капіталів, конкуренція капіталів і концентрація капіталів. До одиничної форми К. Маркс відносив: капітал як кредит; капітал як акціонерний капітал; капітал як грошовий ринок. У процесі еволюції капіталістичного виробництва капітал переходить від менш розвинутих форм до розвинутіших (наприклад, від індивідуального до акціонерного). При цьому розвивається глибинна внутрішня суть капіталу і діалектично заперечується менш довершена форма досконалішою.

Вітчизняні фахівці 90-х років XX ст. по-різному підходять до цієї проблеми. Автори підручника за редакцією Г. Климка характеризують капітал як авансовану вартість, що в процесі свого руху приносить ще більшу вартість, самозростає. Розвиваючи таке тлумачення, вони стверджують, що капітал виражає соціально-економічні відносини, оскільки власник капіталу має вступити у відносини з іншими виробниками з приводу купівлі засобів виробництва; взяти необхідну суму грошей у борг і найняти потрібну кількість працівників, щоб забезпечити ефективне функціонування засобів виробництва. Автори підручника називають капітал соціально-економічним відношенням, оскільки він може існувати лише за певних соціально-економічних умов, однією з яких є відсутність власних засобів виробництва у частини господарюючих суб'єктів, що змушує їх найматися. Вони виокремлюють у світовій економічній думці предметно-функціональний (пов'язування цієї категорії із сукупністю речових факторів виробництва) і грошовий підхід (призначення капіталу для придбання факторів виробництва, забезпечення безперервності руху капіталу у сферах виробництва та обігу), а також ототожнення капіталу з одним із факторів виробництва. Основоположником останньої концепції є Ж.-Б. Сей. Ці підходи автори підручника називають народногосподарськими (макроекономічними).

Колектив харківських учених не розкриває сутності капіталу, відзначаючи, що "в ринковій економіці всі фактори виробництва мають товарну форму (в тому числі земля) і набувають форми капіталу і найманої праці, а їх поєднання здійснюється в формі купівлі-продажу товару робоча сила". На думку авторів підручника за редакцією Ю. Ніколенка, А. Сміт, Д. Рікардо і К. Маркс розкрили суть капіталу як основного економічного відношення буржуазного ладу, внаслідок чого суспільство дістало назву "капіталізм". А. Гальчинський також не формулює сутності капіталу, проте зазначає, що розрив між працею і власністю, відрив робочої сили від об'єктивних умов її продуктивного використання зумовив відчуження засобів виробництва від робочої сили та набуття форми капіталу, що перетворився на основу виробничих відносин індустріального суспільства. У ще одному навчальному посібнику (А. Задоя та Ю. Петруня) капітал ототожнюється з фізичним, тобто із засобами виробництва. Спрощене трактування цієї категорії ("вартість, що пускається в обіг з метою отримання прибутку") дають автори підручника "Економічна теорія" за редакцією І. Ніколаєвої, інші російські вчені ("будь-яка сума грошей, що приносить підприємницький дохід"). Перше визначення абстрагується від речового змісту категорії "капітал", а отже, і від принципу суперечності. Натомість воно штучно виокремлює предметно-функціональний підхід, який до того ж названий макроеко-иомічним. Насправді він означає метафізичне тлумачення сутності капіталу, абстрагування від його суспільної форми. Автори підручника за редакцією Ю. Ніколенка зараховують А. Сміта, Д. Рікардо до прихильників тлумачення капіталу як основного економічного відношення, оскільки вони ототожнювали капітал із річчю (засобами виробництва, запасами). Погляд на капітал як на основне виробниче відношення є нераціональним, оскільки за своїм економічним змістом він є сукупністю капіталістичних виробничих відносин. Тому трактування капіталу як основи виробничих відносин індустріального суспільства необгрунтоване. У радянській економічній літературі ці два підходи (капітал як основне виробниче відношення і як основа виробничих відносин) вважали синонімічними. Насправді основним виробничим відношенням капіталізму на нижчій його стадії є промисловий капітал (що виокремився з грошового і торговельного), на нижчому ступені вищої стадії -- фінансовий, який в діалектично знятому вигляді утримує промисловий капітал. У більшості згаданих праць категорія "капітал" розглядається поза історично або історичний аспект розкривається недостатньо.

Сутність капіталу

Капітал, як і будь-яка економічна категорія, має свої речовий зміст та суспільну форму. В їх діалектичній єдності розкривається глибинна сутність цієї категорії.

Капітал -- система відносин економічної власності при капіталізмі, за яких знаряддя праці та інші об'єкти власності дають змогу власникам знарядь привласнювати частину чужої неоплаченої праці у всіх сферах суспільного відтворення. Визначальна роль у пізнанні сутності цієї економічної категорії належить характеристиці суспільної форми, відносинам економічної власності. Саме тому "капітал -- це не річ, а певне суспільне, належне певній історичній формації суспільства, виробниче відношення, яке представлене в речі й надає цій речі специфічного суспільного характеру".

Засоби виробництва, матеріальні блага не на всіх етапах цивілізації були знаряддям експлуатації. За первісного ладу вони були спільною власністю, а за рабовласницького -- раб належав до знарядь праці, не був вільним і не міг продавати свою робочу силу. Здебільшого така ситуація складалася і за феодалізму. Правда, земля у власності феодала частково виконувала роль знаряддя експлуатації, оскільки він віддавав певну її частину селянинові, який за це змушений був кілька робочих днів тижня працювати на полі феодала-власника.

Економічною передумовою виникнення капіталу є товарне виробництво, зокрема, та стадія його розвитку, коли товаром стає робоча сила. Цей процес розпочався у період первісного нагромадження капіталу.

Засоби виробництва (у тому числі земля) певною мірою були знаряддям привласнення неоплаченої праці і за так званого "соціалізму". Формально у країнах колишнього СРСР була проголошена суспільна власність на засоби виробництва, але фактично вони були монопольно узурповані бюрократичною верхівкою партійного, радянського і державного апарату, тому ступінь експлуатації у сфері виробництва був вищим, ніж у розвинутих країнах.

Отже, з погляду суспільної форми глибинна сутність капіталу (як діалектична єдність речового змісту і суспільної форми) конкретизується в антагоністичній суперечності між власниками засобів виробництва та інших об'єктів власності (меншість) і найманими працівниками (більшість).

До цієї системи безпосередньо не належить лише дрібнотоварний сектор економіки, але опосередковано (через систему цін, контрактів, кредитні відносини тощо) вій теж підпорядковується різним формам капіталу. В останні десятиліття з системи виробничих відносин почали виходити тисячі народних підприємств, викуплених трудовими колективами багатьох кооперативів. Крім того, така система наповнюється демократичним змістом унаслідок перетворення частини дрібних акціонерів у часткових співвласників.

Залежно від рівня розвитку продуктивних сил, ступеня усуспільнення виробництва та праці, організованості найманих працівників, соціально-економічної політики держави, соціальної спрямованості дій капіталу та інших факторів антагоністична суперечність може послаблюватись, еволюціонувати від фази конфлікту до фази власне суперечності. Це виражається у періодичному затуханні або навіть відсутності у певний проміжок часу економічних і політичних виступів трудящих проти існуючої системи, послабленні страйкової боротьби, як це було наприкінці XX ст. Проте на початку XXI ст. такі виступи у багатьох розвинутих країнах знову посилились. Антагоністичну суперечність також частково послаблює залучення найманих працівників до управління виробництвом і власністю (а отже, і капіталом), упровадження такої форми заробітної плати, як участь у прибутках та ін. Особливу роль у цьому процесі відіграє розвиток державного капіталу (власності), в якому поєднуються національні, колективні капіталістичні та олігополістичні інтереси.

Висновок

Існує досить багато визначень поняття «капітал», складність цієї філософської та соціально-економічної категорії зумовлена його багатоаспектністю. Із ускладненням умов функціонування економіки, з`являються нові організаційні форми капіталу (соціальний, інтелектуальний капітал), що ускладнює визначення сутності цієї економічної категорії, тож для спрощення дефініції капіталу, його слід розглядати у різних аспектах. Систематизація поглядів на поняття «капітал» у залежності від розвитку різних економічних шкіл, дає змогу прослідити еволюцію даної економічної категорії ти визначити причини появи нових сутнісних характеристик капіталу.

Размещено на Allbest.ru