Історія виникнення і розвитку макроекономічної науки

Размещено на http://www.allbest.ru

Історія виникнення і розвитку макроекономічної науки

Макроекономіка є однією з наймолодших економічних наук. За загальним визначенням своєї зрілості вона досягла в 30-і роки ХХст., у період світової економічної кризи.

Але свій початок макроекономіка бере ще у XVIст. У 1576 році француз Жан Боден обгрунтував зміну рівня цін (тобто інфляцію) результатом зміни співвідношення між кількістю грошей та товарів.

Макроекономічну спрямованість також мали дослідження англійських економістів В. Петті і Г.Кинга, які біля 300-т років тому вперше у світовій практиці здійснили розрахунки й дали оцінку національного доходу Англії і Франції.

Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у XVIIIст. у працях французької школи фізіократів. Основоположник цієї школи Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кугообороту, так звану “Економічну таблицю” (1758 р.). Ця таблиця відображала загальну картину кругообороту товарів і послуг для основних секторів економіки і класів суспільства і давала уявлення про механізм функціонування економіки в цілому. Але вона була побудована на ряді концепцій, які не витримали перевірку часом. Ф.Кене був одночасно і економістом, і лікарем. Тому модель господарського кругообороту він побудував за аналогією з циклом кровообігу людини. вчений виходив з того, що в процесі кровообігу органи людського тіла нерозривно пов'язані один з одним. При цьому кожен орган, виконуючи в кровоносній системі свою особливу функцію, еквівалентно обмінюється своєю “роботою” з іншими органами і завдяки цьому бере участь у відтворенні всього організму.

За аналогією з людським організмом Ф.Кене поділяє суспільство на три класи:

1) продуктивний (селяни), 2) заможний (землевласники), 3) безплідний (ремісники).

Головний недолік “Економічної таблиці” полягав у тому, що вона не давала пояснення, як в економіці забезпечуються “природні закони”, тобто вчений не розкрив механізму саморегулювання ринкової системи.

На це запитання відповіли представники класичної теорії. Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулювання забезпечується за допомогою механізму ціноутворення. Представник цієї теорії - Адам Сміт. Сміт розглядає дві ціни: 1) природну, що покриває витрати і дає середню норму прибутку, 2) ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар продається на ринку.

Згідно із вченнями Сміта, ринок через ціновий механізм автоматично забезпечує досягнення макроекономічної рівноваги.

Протилежний підхід до оцінки регулюючих можливостей ринку пропонує марксистська ідея. К.Маркс розробив дві моделі господарського кругообороту - моделі простого та розширеного відтворення. Він дійшов висновку, що в умовах постійного нагромадження капіталу норма прибутку має тенденцію до зниження. Ця обставина, на думку Маркса, позбавляє капіталістів бажання перетворювати неспожиту частину додаткової вартості в інвестиції. Внаслідок цього процес господарського кругообороту гальмується, скорочується виробництво, виникає криза, відбувається зубожіння людей, що зрештою руйнує капіталістичну ринкову систему.

Макроекономічні ідеї Маркса не дістали визнання за межами країн соціалізму. М. стала розвиватися згідно з класичною теорією. Але світова економічна криза в 1929-1933 роках не підтвердила також основного постулату класичної теорії - здатності ринкової економіки до швидкого самовидужання, що викликало недовіру до неї. Виникла необхідність в новій макроекономічній теорії. Її засновником став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс, а його теорія дістала назву кейнсіанської. Кейнс вперше висунув ідею про те, що ринкова рівновага - це ще не благо для економіки. Він довів, що в ринковій економіці може бути “рівновага за неповної зайнятості” і що для її усунення необхідне втручання держави. До основних важелів такого втручання Кейнс відносив фінансову і грошову політику, а об'єктом впливу вважав сукупний попит.

Свої погляди на проблеми регулювання ринкової економіки Кейнс виклав у книзі “Загальна теорії зайнятості, процентна і грошей” (1936 р.), де показав, що держава, впливаючи на окремі макроекономічні показники, зокрема на такі як загальний доход, споживання, інвестиції, заощадження та ін., може ефективно здійснювати регулювання економіки. Ця теорія стала домінуючою протягом кількох десятиліть.

В цей час значний внесок в розвиток макроекономіки зробили англ. вчений Кларк, амер. економіст українського походження С.Кузнец, амер. економіст російського походження В.Леонтьєв та ін.

Проте в період нової світової економічної кризи 70-х років ХХ ст. виявилось, що державне втручання в економіку не завжди дає очікуваний результат і що вплив держави на сукупний попит у період економічного спаду не забезпечує збільшення виробництва, а лише породжує інфляцію.

Предмет макроекономіки

Об'єктом макроекономіки, як уже зазначалося, є національна економіка. Предметом макроекономіки, що обумовлений її об'ємом, є ефективність функціонування національної економіки, або, кажучи точніше, ефективність функціонування механізмів економічної системи.

Вивчаючи ефективність функціонування національної економіки, макроекономіка приділяє особливу увагу поведінці основних економічних суб'єктів - домогосподарств, фірм та держави. При цьому макроекономіка розглядає поведінку не конкретних господарських одиниць, а їх сукупності, яку вона отримує через агрегування. 

Агрегування - це поєднання окремих одиниць або даних в одну одиницю.. Усю сукупність домогосподарств можна також аналізувати як одну одиницю. Ці сукупні одиниці називають агрегатами і зазначають, що національна економіка складається із трьох агрегатів -- домогосподарств, фірм і держави. Макроекономіка, досліджуючи зв'язки між агрегатами, оперує агрегатними узагальненими показниками (наприклад, валовий внутрішній продукт -- це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, що вироблені у країні за рік). Водночас ця наука широко використовує середні величини, наприклад подушні доходи або середню продуктивність праці.

Тут очевидною є відмінність макроекономіки від мікроекономіки. Перша досліджує поведінку окремих економічних одиниць, оперуючи такими поняттями, як галузь, домогосподарство, ринок, фірма і т.д. Мікроекономіка ж використовує такі показники, як ціна конкретного товару, витрати окремої фірми чи видатки окремого домогосподарства, попит і пропозиція на конкретний продукт. 

Відмінність між макро- і мікроекономікою можна визначити так: макроекономіка вивчає ліс, тоді як мікроекономіка -- дерева. Водночас було б помилкою вважати, що предмети макро- і мікро-економіки різко розділені. Багато проблем є об'єктами обох ділянок економічної науки. Крім того, макроекономічні явища і процеси виникають унаслідок взаємодії домогосподарств і фірм, тому макро-і мікроекономіка нерозривно пов'язані між собою. Вивчаючи національну економіку в цілому, макроекономіка бере дo уваги рішення окремих економічних суб'єктів. Наприклад, для вивчення чинників, що визначають сукупні споживчі видатки, необхідно проаналізувати рішення домогосподарств про те, скільки витрачати сьогодні і скільки заощаджувати на майбутнє. Оскільки сукупні змінні є сумою індивідуальних змінних, то макроекономічна теорія неминуче грунтується на мікроекономічному фундаменті. 

Макроекономіка особливу увагу приділяє чотирьом сферам, які можна виокремити у національній економіці, -- сферам виробництва, зайнятості, цін та зовнішньоекономічних зв'язків. 

У сфері виробництва, як відомо, створюються товари і послуги для задоволення різноманітних потреб людей. Усі країни зацікавлені у збільшенні обсягу національного виробництва, що дає змогу підвищувати рівень життя населення та розв'язувати чимало інших складних проблем суспільства. 

Збільшення виробництва товарів і послуг у даному році порівняно з попередній роком називають економічним зростанням. Макроекономіка простежує фактори та наслідки економічного зростання, пояснює, чому одні країни демонструють високі темпи зростання упродовж XX століття, тоді як економіка інших країн розвивається вкрай повільно або занепадає. Особливе значення у житті кожної людини має сфера зайнятості, яка нерозривно пов'язана зі сферою виробництва. Робочі місця, як відомо, наявні лише у сфері виробництва. Макроекономіка досліджує рівень зайнятості, причини вимушеного безробіття, його впливи на різні макроекономічні параметри. 

Сфера цін, їхня динаміка позначаються на поведінці всіх економічних суб'єктів. Зростання загального рівня цін, що називають інфляцією, знижує купівельну спроможність та рівень життя населення. Макроекономіка намагається виявити причини та наслідки зростання цін, пояснити, чому в одних періодах і країнах ціни практично стабільні, а в інших простежуються високі темпи інфляції. Особливу увагу макроекономіка приділяє взаємозв'язку інфляції та безробіття. 

Економіка майже всіх країн світу є відкритою, тобто країни експортують та імпортують товари і послуги. Інакше кажучи, складається сфера зовнішньоекономічних зв'язків країни. Макроекономіка намагається виявити умови досягнення зовнішньої рівноваги, за яких країна не перетворюється на світового боржника, пояснити динаміку валютних курсів, втечу капіталу з країни тощо. 

Теорія раціональних очікувань

Однією із течій сучасного економічного консерватизму, яка виникла у 70-80-х рр. ХХ століття, є „теорія раціональних очікувань” (Ф. Модільяні) або як її ще називають “нова класична макроекономіка” (Дж. Тобін), “нова класика”. Деякі економісти вважають нову класику не самостійною школою економічної думки, а лише особливою версією, “правим крилом” (М. Блауг) монетаризму.

Засновником та ідейним лідером теорії раціональних очікувань є професор Чиказького університету Р. Лукас. Суттєвий внесок в розвиток даної концепції здійснили також Т. Сарджент, Н. Воллес, Дж. Лонг, Ч. Плоссер та Е. Прескотт.

Роберт-Емерсон Лукас (1937 р. н.) - американський економіст, лауреат Нобелівської премії (1995 р.). Народився в м. Якіма, штат Вашингтон, США. Закінчив історичний факультет Чиказького університету. Вивчення курсу економічної історії привернуло його увагу до проблем економіки. У 1964 р. він захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора економічних наук. З 1963 по 1974 рр. працював в університеті Карнегі-Меллона, де разом із Дж. Мутом, Т. Сарджентом та Е. Прескоттом проводив дослідження щодо формування та динаміки очікувань. 

У 1975 р. Р. Лукас повернувся до Чиказького університету на посаду професора. Його теоретичні дослідження втілені у працях “Рівноважна модель економічного циклу” (1975), “Очікування і нейтральність грошей” (1972), “Нариси з теорії економічного циклу” (1981), “Нова класична макроекономіка” (1984).

У 1995 р. за внесок у розвиток і практичне застосування гіпотези раціональних очікувань Р. Лукасу була присуджена Нобелівська премія з економіки. 

Теорія щодо раціонального характеру очікувань. Гіпотеза раціональних очікувань (РО) вперше була запропонована у 1961 р. Дж. Ф. Мутом в статті, присвяченій ринку товарів і цінних паперів. Мут зацікавився питанням, чому жодне правило, жодна формула або модель ніколи не могли успішно прогнозувати рух цін на фінансових ринках., який дійсно нагадує те, що прийнято називати процесом “випадкових блукань”, на який накладається “шум”. Фактично, його відповідь зводилась до того, що уся наявна інформація, яка здатна максимізувати точність цінових прогнозів, майже миттєво інкорпорується в поточні рішення спекулянтів. Таким чином їх передбачення, а відповідно, й очікування є “раціональними” у точному розумінні цього слова. Економічні суб'єкти діють так, начебто вони знають модель, тобто очікування індивідів відповідають прогнозам, одержаним на основі моделі.

Через десятиліття Р. Лукас та його однодумці плідно використали гіпотезу раціональних очікувань для обґрунтування неефективності державного регулювання економіки. 

Як відомо, монетаристи оперували поняттям “адаптивні очікування”, які економічні суб'єкти формують поширюючи минулі тенденції, досвід на майбутнє. Тому їх інколи називають очікуваннями, орієнтованими на минуле. Нові класики вводять поняття “раціональних очікувань”. Вони вважають, щоекономічні суб'єкти формують очікування, виходячи із усієї доступної інформації, а також знань про закономірності функціонування економіки, уявлень, стосовно майбутньої політики уряду та її наслідків. Раціональність очікувань означає, що вони є результатом оптимального (за критерієм максимізації) використання інформації.

Прихильники теорії РО не беруть до уваги того, що збирання та обробка інформації потребують певних витрат; що існує нерівність у доступі до інформації між, наприклад, політичними діячами і рядовими економічними агентами; що, зрештою, як зазначає М. Блауг, “…люди не формують “раціональних” очікувань з абсолютно простої, раціональної причини - наприклад, внаслідок надмірної кількості суперечливої інформації” [6, c. 622].Ґрунтуючись на теорії РО, нові класики довели, що оберненої залежності між інфляцією та безробіттям не існує навіть в короткому періоді (на відміну від монетаристів, які визнавали короткострокову криву Філіпса). 

Р. Лукас та його послідовники вважали, що уряд може вплинути лише не номінальні змінні (наприклад, темп інфляції), проте він є безсилим по відношенню до реальних величин, як то виробництво та зайнятість. На їх думку, не існує ніяких можливостей для проведення анти- циклічної стабілізаційної політики, а крива Філіпса може бути лише вертикальною. Пояснимо це твердження на конкретному прикладі.Якщо уряд оголошує про проведення стимулюючої грошово-кредитної політики, то раціональні економічні суб'єкти розуміють її суть та наслідки і враховують це при укладанні угод. Тому вони не сприймають зростання номінальної зарплати як збільшення реальної навіть у короткостроковому періоді, як це передбачали монетаристи. В результаті не відбувається збільшення реальних обсягів виробництва і зайнятості, лише зростають ціни та номінальна зарплата. Таким чином економіка відразу рухається по вертикальній кривій Філіпса. 

З теорії РО випливають два суттєвих висновки:

1) гроші є не просто нейтральними (по відношенню до реальних змінних, як то зайнятість, обсяги виробництва), а супернейтральними. Якщо монетаристи визнавали нейтральність грошей лише в довгостроковому періоді, то нові класики стверджують, що вони є нейтральними й в короткостроковому періоді;

2) раціональні очікування економічних суб'єктів нейтралізують, а тому роблять неефективним державне регулювання економіки у будь-яких формах - чи то бюджетне, чи то грошово-кредитне.

Як послідовні неокласики, представники нової класичної макроекономіки вважали ціни абсолютно гнучкими, а ринкову економіку здатною до саморегулювання. Що ж тоді викликає відхилення від загальної рівноваги та повної зайнятості, тобто циклічні коливання економіки?

Відповідь на це запитання представлена у двох теоріях нових класиків: теорії недосконалої інформації Р. Лукаса та теорії реального бізнес-циклу Дж. Лонга, Ч. Плоссера та Е. Прескотта.

За Р. Лукасом ринок кожного окремого товару є схожим на острів. Учасники цього острову володіють щодо нього повною інформацією, проте із запізненням (лагом) одержують інформацію з інших ринків-островів. Коли ринкова ціна на продукцію зростає, виробники сприймають це як зростання відносних (порівняно із цінами на ресурси та інші товари), а не абсолютних цін. Тому вони реагують на таке зростання нарощуванням обсягів виробництва і зайнятості. Оскільки, в середньому, кожен робить ту саму помилку, сукупна пропозиція збільшується. Проте, зрештою, кожен починає розуміти свою помилку, і в цей момент сукупне виробництво скорочується до попереднього рівня. Іншими словами, економічний цикл за теорією недосконалої інформації є по суті наслідком обмеженості інформації, яку надають цінові сигнали. макроекономічний теорія раціональний очікування

Размещено на www.allbest.