Сутність та функції ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Економічні потреби, їх класифікація. Закон зростання потреб

2. Види економічних ресурсів та їх обмеженість

3. Економічний вибір

4. Форми організації суспільного виробництва

5. Товарне виробництво

6. Товар і його властивості. Закон вартості

7. Гроші, їх види і функції

8. Суть, причини, види і соціально-економічні наслідки інфляції

9. Сутність та функції ринку

10. Інфраструктура ринку. Моделі ринку



1. Економічні потреби, їх класифікація. Закон зростання потреб

Економічні потреби - це частина суспільних потреб, задоволення яких пов'язане з функціонуванням суспільного виробництва, включаючи виробничу і невиробничу сферу. Економічні потреби надзвичайно різноманітні. У розвинутих країнах світу вчені налічують близько 11 тис. потреб, серед яких переважна більшість - економічні. Тому існують різні критерії їх класифікації. Задоволення економічних потреб відіграє неоднакову роль у відтворенні здібностей людини. В зв'язку з цим виділяють:

* фізіологічні (матеріальні) потреби, задоволення яких забезпечує відтворення фізичних здібностей людини (продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення);

*духовні потреби, задоволення яких забезпечує відтворення та розвиток інтелекту людини (одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурний відпочинок, предмети і послуги культурного призначення);

*соціальні потреби, задоволення яких пов'язане з функціонуванням соціальної сфери суспільства (охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок).

За способом задоволення виділяють:

- індивідуальні - це потреби в одязі, житлі, їжі та ін.;

- колективні - ті, що спільно задовольняються у трудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво спільних баз і будиночків відпочинку, колективне управління виробництвом та ін);

- суспільні - це потреби у забезпеченні громадського порядку, захисті навколишнього середовища тощо.

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на:

- абсолютні потреби - визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг (за найбільш сприятливих умов), які могли бути спожиті суспільством;

- дійсні потреби - відповідають рівню розвитку економіки певної країни;

- платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення).

Численні потреби людини за спільністю ознак можна об'єднати у такі групи:

* матеріальні і духовні;

* загальні і конкретні;

* поточні та перспективні;

* задоволені і незадоволені;

* дійсні та абсолютні.

Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Отже, виробництво забезпечує різноманітні блага, які становлять необхідні умови життя і розвитку людського суспільства на будь-якому історичному щаблі його існування. Інакше кажучи, блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні потреби, які становлять предмет інтересу.

Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають ґрунтом для виникнення нових потреб. Зростання маси і різноманітності споживних вартостей у результаті зростання продуктивних сил приводять до зміни структури виробництва і витіснення старих потреб новими. Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається безперервно. Розвиток продуктивних сил, міжнародний поділ праці, спеціалізація сприяють економічному зближенню народів різних країн, що зумовлює розширення складу продуктів праці, а отже призводить до появи нових потреб. Потреби людини безмежні у своєму розвиткові і мають тенденцію до зростання, тобто до якісних і кількісних змін, тобто в суспільстві діє закон зростання потреб.

2. Види економічних ресурсів та їх обмеженість

У попередній темі ми з'ясували, які існують фактори виробництва та їх роль у цьому процесі. Поняття "фактор виробництва" походить від латинського "factor" (дослівно той, що робить), але земля і засоби виробництва самі не мають фізичної продуктивності. Дійсно продукуючою силою є лише праця, в тому числі підприємницька. Внаслідок цього землю, засоби виробництва, науку, інформацію та інші речові (матеріальні) фактори доцільно називати ресурсами (від франц. ressource - цінність, запас, джерело засобів). ринок товар вартість інфляція

Економічні ресурси - всі речові чинники виробництва, які використовують для виготовлення товарів і послуг.

Умовно, з урахуванням особливостей особистісного фактора, який об'єднує працю і підприємницьку діяльність, що перебувають у статиці (тобто робоча сила, яка не функціонує), останні можна віднести до поняття "факторів виробництва".

Обмеженість ресурсів. У певній крані або у масштабі планети обсяги економічних ресурсів природно обмежені. Так, із загальної площі земної кулі майже 510 млн. м² (понад 75%) припадає на моря; неоднакові природні умови господарювання, обсяги природних копалин тощо.

Про обмеженість людських ресурсів у межах планети говорити недоцільно, оскільки у світі налічується до 800 млн. безробітних. Значна їх кількість і у розвинутих країнах. Водночас у них відчувається нестача кваліфікованих кадрів певних професій. В Україні в 1998 р. на кожне вакантне місце припадало понад 50 безробітних.

Умовно можна говорити і про обмеженість засобів виробництва (як зазначалося вище, навіть у розвинутих країнах світу в період економічного піднесення залишаються незавантаженими майже 25% виробничих потужностей) та інших чинників. Отже, обмеженість людських ресурсів і засобів виробництва зумовлена сутністю (природою) економічної системи. Це свідчить також про значну недосконалість визначення економічної теорії як науки, що вивчає спосіб використання обмежених ресурсів.

Отже, про обмеженість можна із значною умовністю говорити лише стосовно безмежних потреб людини. У цьому разі краще вживати поняття "відносна обмеженість ресурсів". її ще називають їх рідкістю. Водночас справді обмежені лише окремі види природних ресурсів (нафта, газ та ін.). Така обмеженість є абсолютною.

Критерії класифікації ресурсів. Для вивчення економічних ресурсів вживають різні критерії кваліфікації. Крім особистісного і речового факторів, можна вирізняти також відтворювані та невідтворювані чинники. До відтворюваних належать ті, що створюються і відновлюються природою (ґрунт, водні басейни тощо) та суспільством (засоби виробництва, наука, інформація), до невідтворюваних - корисні копалини, які використовуються як сировина. Водночас існують фактори, які спільно відновлюються у процесі взаємодії людини з природою (наприклад, трудові ресурси).

Ще одним варіантом класифікації ресурсів є їх поділ на природні, трудові, інвестиційні (грошові ресурси), наукові та інформаційні.

З урахуванням такого поділу обмеженість, наприклад інвестиційних ресурсів, також є умовною. Так, обсяг грошових коштів, які могли б бути вкладеними в економіку країн світу наприкінці 90-х років, становив понад 3 трлн дол. Тим часом в економіку України достатньо було б вкласти до 50 млрд. дол. Якщо інвестиційні ресурси вкладають в економіку іншої країни з метою отримання максимальних прибутків або завоювання ринків збуту тощо, вони перетворюються на грошовий капітал, а цей процес називається вивезенням (експортом) капіталу.

Ресурси, зумовлені НТР. Розглянемо специфіку окремих факторів, поява яких зумовлена розгортанням НТР. Так, науку в економічній літературі називають специфічною продуктивною силою. Причиною цього є перетворення науки у більшості галузей промисловості на початкову стадію безпосереднього виробництва, трансформація праці ученого у продуктивну силу сукупного працівника, перетворення результатів досліджень (патентів, ліцензій тощо) на товар та ін.

Ще складнішою для розуміння як окремого фактора економічного розвитку є інформація. Конструктивним її визначенням, яке допомагає з'ясувати цю проблему, є розуміння інформації як невід'ємної властивості процесів управління в різних системних об'єктах, зокрема економічних. Економічна інформація є матеріальною основою аналізу, планування та управління народним господарством, сприяє передусім процесу прискореного прийняття управлінських рішень. Основними видами економічної інформації є фінансова, комерційна, валютна, торговельна, банківська, техніко-технологічна, патентна та ін.

Кожний з названих ресурсів можна уявити у вигляді ресурсного ринку, який складається із декількох конкретніших ринків. Наприклад, ринок інвестицій формується у процесі взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків, ринку довго- та короткотермінових кредитів та ін.

Поряд з цими факторами (ресурсами) в економічній літературі називають науково-технічний прогрес, державне регулювання економіки та ін.

3. Економічний вибір

Якщо, виходячи із обмеженості благ і необхідності вибору серед альтернативних варіантів при любій економічній дії, розглянути проблему затрат, то проблеми ефективності виступають у такому вигляді. Люба дія, направлена на одержання даного блага, одночасно означає відмову від одержання всіх інших альтернативних даному благ, тобто тих благ, одержанням яких приходиться жертвувати заради володіння даним вибраним благом. Наприклад, покупка 1 літра молока може означати відмову від придбання буханки хліба на ті ж гроші.

Звичайно, у переважній більшості ситуацій мається більше двох можливостей вибору. У подібному положенні раціонально діючий економічний суб'єкт оцінює вигоду, одержану ним від кожного альтернативного варіанту використання даних ресурсів, і зупиняє свій вибір на тій альтернативі, вигода від здійснення якої буде максимальною. Чого ж при цьому лишається раціональний економічний суб'єкт? Очевидно, що такою втратою буде найбільша вигода з тих, від одержання яких він повинен відмовитися заради вибраної, самої великої вигоди. Адже тільки пожертвувавши всіма іншими альтернативами, і в тому числі найкращою із них, даний суб'єкт може реалізувати найбільш вигідний варіант економічної дії. Отже, затратами на одержання даного блага будуть альтернативні недоодержані при цьому блага, а найвища вигода із відкинутих при даній дії вигод від альтернативних благ буде складати витрати даної дії. Інакше кажучи, альтернативні витрати - це вигода від найкращої із нереалізованих альтернативних можливостей.

Облік альтернативних затрат при економічному виборі є одним із найважливіших принципів мікроекономічного аналізу. Наприклад, можна представити альтернативні затрати за допомогою кривої виробничих можливостей - найпростішої двосекторної економічної моделі, що показує, що при даних запасах виробничих ресурсів і даному рівні розвитку технології їх переробки у корисні блага можна збільшити виробництво одного альтернативного блага тільки за рахунок зниження виробництва іншого. При цьому є безліч альтернативних варіантів виробничих комбінацій ресурсів і відповідної структури продукції, що випускається.

При переході до випуску більшої кількості даного блага (скажімо, блага А) альтернативними затратами кожної додаткової кількості цього блага є додатково не вироблені кількості іншого блага - блага Б у нашому прикладі): наприклад, при додатковому випуску кількості А2 - А1 альтернативними затратами буде кількість Б2 - Б1. При послідовному переході до все більшого випуску даного блага ми виявимо, що альтернативні затрати зростають.

Причина зростання альтернативних затрат знаходиться у специфіці ресурсів, що використовуються. Далеко не всі з них можуть бути безболісно зняті з одного виду виробництва і перекинуті на інший. Раціонально діючий економічний суб'єкт спочатку використовує найбільш придатні для даного виду виробництва ресурси, а потім по мірі нарощування такого виробництва буде примушений переходити до всіх менш придатних для цього ресурсів в умовах їх обмеженості.

Таким чином, специфічні економічні ресурси тільки частково, у визначеній і все понижуючій мірі можуть бути використані для іншого, альтернативного виду виробництва. В результаті в умовах обмеженості і специфічності ресурсів альтернативні затрати будуть не уклінно зростати по мірі збільшення випуску любого із альтернативних видів продукції.

4. Форми організації суспільного виробництва

Історія розвитку людського суспільства знає дві основні форми організації суспільного виробництва: натуральну і товарну.

Форма суспільного виробництва виражає певний спосіб організації його господарської діяльності. Історично першою формою організації суспільною виробництва було натуральне господарство.

Натуральне господарство - це такий тип організації виробництва, при якому вироблені продукти призначені для задоволення власних потреб тих хто їх виготовив, тобто продукти праці не приймають товарної форми слугують для власного та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками.

Характерними рисами натурального виробництва є слідуючи:

- замкнутість економічної діяльності, тобто кожна господарська одиниця є самостійною, спирається на свої власні виробничі та природні ресурси і забезпечує себе всім необхідним для життя;

- переважання ручної праці, примітивних засобів виробництва, най простіших форм організації праці,

Існуванням простого відтворення;

- відсутність обмінних процесів;

- панівна форма суспільного виробництва в усіх докапіталістичних формаціях.

Натуральне виробництво притаманне такому рівню продуктивних сил і такому типу виробничих відносин, які визначають дуже обмежену ціль виробництва, підпорядковують Його задоволенню потреб незначних за обсягом і примітивних за характером.

5. Товарне виробництво

Поступово на зміну натуральному господарству приходить товарне виробництво, яке представляє таку форму організації суспільного виробництва при якій вироблені продукти слугують не для задоволення власних потреб їх виробників, а для обміну, для продажу на ринку.

Товарне виробництво зароджується як протилежність натурального господарства, тому що економічні відносини між людьми проявляються через ринок, через купівлю-продаж продуктів їхньої праці.

Першою необхідною умовою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці, при якому окремі товаровиробники спеціалізуються на випуску різних видів продукції, так що, для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж її на ринку. Але це ще недостатня умова існування товарного виробництва.

Другою умовою виникнення товарного виробництва є економічне відокремлення товаровиробників, що дає змогу для індивідуального привласнення продуктів праці.

Розрізняють два типи товарного виробництва: просте і підприємницьке.

Просте товарне виробництво - це дрібне виробництво індивідуальних самостійних виробників, що базується на власних засобах виробництва і з використанням власної праці.

Підприємницьке товарне виробництво це таке, яке грунтується на великій приватній власності машинній індустрії і найманій праці.

Тому ці два типи, товарного виробництва мають спільні риси і характерні відмінності.

Спільними рисами є їх економічна основа - приватна власність на засоби виробництва, суспільний поділ праці, ринкова форма зв'язків між виробниками і конкуренція між ними.

Відмінними рисами є слідуючі:

- просте товарне виробництво базується на особистій праці виробника, а підприємницьке на найманій праці;

- мета простого виробництва - задоволення особистих потреб виробника і членів його сім'ї, а підприємницького - отримання прибутку підприємцем;

- просте товарне виробництво має обмежений характер, а підприємницьке - загальний характер; - при простому товарному виробництві переважає кустарна техніка і ручна праця, а при підприємницькому - великі масштаби виробництва, передова техніка і механізована праця.

Товарне виробництво є основою ринкової економіки, яка є важливою економічною підоймою підвищення ефективності виробництва.

6. Товар і його властивості. Закон вартості

Основу товарного виробництва складає товар, тому то багатство любого суспільства проявляється в різнорідній масі певних товарів. Що ж такс товар? Товар с річ, яка, по-перше, задовольняє яку-небудь потребу людини і, по-друге, виробляється не для власного споживання, а для продажу.

Корисність речі, її властивості, завдяки яким вона може задовольняти ту чи іншу потребу людей, роблять річ споживною вартістю. Споживна вартість може або безпосередньо задовольняти особисту потребу людей, або бути засобом виробництва матеріальних благ. Наприклад, хліб задовольняє потребу в їжі, тканина - потребу в одягу; споживна вартість ткацького верстата полягає в тому, що з його допомогою виробляються тканини. В ході Історичного розвитку людина відкриває все нові корисні властивості речей і способи їх використання.

Споживну вартість мають багато які речі, зовсім не створені людською працею, як, наприклад, вода в джерелі, плоди дикоростучих дерев. Але не всяка річ, що мас споживну вартість, с товаром. Щоб річ могла стати товаром, вона повинна бути продуктом праці, виробленим для продажу.

Споживна вартість мас суспільний характер, тобто вона повинна задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її буде купувати. А це означає, що продукт ставши товаром повинен мати спроможність обмінюватися на інші товари, бо інакше не відбувається акт його продажу-купівлі.

Властивість товару обмінюватися на інші товари називається міновою вартістю, або це певна кількісна пропорція в якій один товар обмінюється на інший.

Що є основою мінової вартості? Споживна вартість такою основою бути не може, бо як споживні вартості всі товари відрізняються один від одного, вони є не порівняльними.

Спільним, що дає можливість порівняти товари в обміні, с праця, затрачена на їх виробництво, тобто пращ, що виробляє товар, створює другу його властивість - вартість. Отже мінова вартість це форма, кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на інший, вартість же як втілена в товарі праця, є основою цієї пропорції, змістом процесу обміну.

Таким чином, товар має двоїсту природу - являє собою єдність споживної вартості та вартості. Мінова ж вартість є форма, в якій вартість проявляється на ринку. Значить, як споживні вартості товари якісно відмінні один від одного, бо задовольнять різні потреби людей, але як вартості вони якісно однорідні, тому що являють собою затрати однієї й тієї ж загальнолюдської праці.

Двоїста природа товару породжена двоїстим характером праці втіленому при його виробництві. Види праці такі ж різноманітні, як і вироблювані споживні вартості. Праця столяра відрізняється від праці кравця, шевця і т.п., своїми прийомами, знаряддями і кінцевими результатами. Таким чином в кожній споживній вартості втілений певний вид праці: в столі - праця столяра, в костюмі - праця кравця, у взутті - праця шевця і т.д. Праця, що затрачується в певній формі є конкретна праця, вона створює споживну вартість товару.

При обміні різноманітні товари, створені різними видами конкретної праці, порівнюються між собою і прирівнюються один до одного. Що є спільним в різних видах конкретної праці? Це, в першу чергу, продуктивна затрата людського мозку, нервів, мускулів і т.д. і в цьому розумінні є однаковою людською працею, працею взагалі.

Праця товаровиробників, що виступає як затрата людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, є абстрактною працею, яка утворює вартість товару.

На відміну від конкретної праці, яка існує при будь-якій суспільній формі виробництва і є тому вічною категорією, абстрактна праця є історично визначеною формою суспільної праці, властивої лише товарному виробництву. Суспільний характер її визначається через обмін на ринку, тоді як конкретна праця зовні виступає як Індивідуальна, приватна.

Вияснивши, що вартість товару - це втілена в ньому праця, постає питання практичного характеру: як вимірюється її величина? Величина вартості товару визначається робочим часом. Відомо, що окремі товаровиробники працюють в різних умовах і затрачують на виробництво однакових товарів різну кількість робочого часу. Чи означає це, що чим лінивіший робітник, чим в менш сприятливих умовах він працює, тим вища вартість товару, який він виробляє. Ні, не означає, тому, що величина вартості товару визначається не індивідуальним робочим часом, а суспільно необхідній робочим часом затрачуваним на виробництво товару окремим товаровиробником.

Суспільно необхідний робочий час - це той час, що потрібний для виготовлення якого-небудь товару при суспільно нормальних умовах виробництва, тобто при середньому рівні техніки, середній умілості і інтенсивності праці. Він визначається умовами виробництва, при яких створюється найбільша маса товарів даного виду. Суспільно необхідний робочий час змінюється в результаті зміни продуктивності праці.

Продуктивність праці визначається кількістю продукції, виготовленої за одиницю робочого часу.

Продуктивність праці зростає в результаті удосконалення або більш повного використання знарядь виробництва, розвитку науки, підвищення майстерності і кваліфікації виробника та інших поліпшень в процесі виробництва. В тій чи іншій мірі вона залежить також від природних умов. Тому, чим вища продуктивність праці, тим менший за інших однакових умов час, необхідний для виробництва одиниці даного товару, а значить, його вартість.

Інтенсивність праці визначається затратами праці за одиницю часу і означає ступінь напруженості даної праці. Чим більша інтенсивність, тим більші затрати праці протягом одного І того ж проміжку часу. Значить, вища Інтенсивність праці збільшує величину вартості одиниці певного товару.

У виробництві товарів беруть участь робітники різної кваліфікації. Праця, яка не потребує для своєї реалізації спеціальної підготовки, є простою працею, а праця, що вимагає спеціальної підготовки, є складною, або кваліфікованою працею. Складна праця за одиницю часу створює вартість більшої величини, ніж проста праця, вона набирає значення помноженої простої праці. Тому, величина вартості товару визначається суспільно-необхідною кількістю простої праці.

7. Гроші, їх види і функції

Вартість товару створюється працею в процесі виробництва, але вона може проявитися лише в процесі прирівнювання одного товару до іншого в процесі обміну, тобто через мінову вартість. В умовах розвинутої товарної економіки всі товари прирівнюються до грошей, які являють собою загальну форму, в якій виражаються вартості всіх товарів.

Економісти довгий час не могли вирішити проблему походження й сутності грошей. З приводу цього відомий англійський політик минулого століття У.Гладстон сказав, що навіть кохання не зробило стількох людей дурнями, як спроби розібратися в тому, що такс гроші. Одні економісти стверджували, що гроші - результат угоди, свідомої домовленості між людьми. Інші доводили, що гроші впроваджуються державою, як інструмент виміру цін товарів. Треті рахували, що золото і срібло є грішми, незалежно від характеру суспільних відносин, четверті не бачили різниці між товарами і грішми. Тому дуже важливим є вияснення суті походження грошей. Вони виникли в процесі об'єктивного багатовікового розвитку форми прояву вартості - мінової вартості.

Найпростішою формою вартості є проста, або випадкова форма, наприклад, одна сокира = 20 кілограмам зерна. Тут вартість сокири виражена в зерні, це можливо тому, що на виробництво зерна так само як І на виробництво сокири, затрачено працю. Товар, який виражає свою вартість в іншому товарі (в нашому прикладі сокира) перебуває у відносній формі вартості. Товар, споживна вартість якого є засобом вираження вартості іншого товару (в нашому прикладі зерно), перебуває в еквівалентній формі.

Спершу обмін, який зародився ще в первісному суспільстві, мав випадковий характер і відбувався в формі безпосереднього обміну одного товару на інший. Цій стадії в розвитку обміну відповідає проста, або випадкова форма вартості: 1 сокира = 20 кілограмам зерна.

З поглибленням поділу праці, коли він стає більш стійким і охоплює багато видів конкретної праці, в обмін починає втягуватися все більша кількість товарів. Тут один і той же товар обмінюється на ряд Інших товарів. Цю форму називають повною або розгорнутою формою вартості.

Подальший розвиток суспільного поділу праці, ріст товарного виробництва і регулярності обміну призвели до того, що 3 усього товарного світу виділяється товар, на який обмінюються всі інші товари. Це означало появу всезагальної форми вартості. Товар, який має здатність безпосередньо обмінюватися на любий Інший товар отримав назву всезагального еквівалента. В різних народів і на різних етапах розвитку таким товаром виступали: в древніх греків - худоба, в скандинавських народів - хутра і шкіра, в Монголії - чай, в Судані та Абіссінії - сіль. У Київській Русі довгий час загальним еквівалентом були хутра сімейства куниць (хутро куниці або білки називали куною). З плином часу роль всезагального еквівалента повсюдно закріплюється за сріблом І золотом, що призвело до виникнення грошової форми вартості.

Вона відрізняється від попередньої тим, що роль всезагального еквівалента монопольно закріплюється за одним товаром.

Отже, гроші виникли не як плід свідомої домовленості людей І не в результаті декретування їх державою, а як товар, що виконував роль загального еквівалента. Тобто, гроші - це особливий товар, який стихійно виділився з усіх інших товарів для виконання ролі загального еквівалента.

Суть грошей проявляється в їхніх функціях. Першою і найбільш важливою є функція грошей як міри вартості. Цю функцію гроші виконують ідеально, тобто на основі мисленного прирівнювання вартості товару до уявленої кількості грошей. Функція грошей як міри вартості реалізується через масштаб цін.

Масштаб цін - це певна вагова кількість золота, яка в законодавчому порядку закріпляється державою, як грошова одиниця країни для виміру товарних цін.

Другою функцією грошей є функція засобу обігу. В цій функції гроші виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їхній обіг.

Функцію засобу обігу гроші виконують у формі монет і паперових грошей.

Монета - зливок грошового металу певної ваги, форми, проби та номіналу, узаконений державою як засіб обігу.

Паперові гроші - це знаки, символи, представники повноцінних грошей в обігу, що наділені державною владою примусовим курсом обігу.

Функція грошей як засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин.

Цю функцію гроші здійснюють як у сфері товарного обігу при продажу товару в кредит, так і поза ним (зарплата, сплата податків, орендна І квартирна плата тощо).

На основі цієї функції виникли кредитні гроші - вексель, банкнота, чек.

Функцію утворення скарбу виконують ті гроші, які вибувають з обігу, тимчасово переривають свій рух, нагромаджуються і перетворюються на скарб у своїй золотій або срібній "плоті".

Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов'язаних з розрахунками за зовнішньоторговельні операцій наданням кредитів та іншими угодами. В цій функції гроші виступають у трьох значеннях: як загальний платіжний засіб (розрахунки за зовнішньоторговельними та платіжними балансами країни), як загальний купівельний засіб (купівля зброї, зерна, енергоресурсів з негайною готівковою оплатою), як загальне втілення суспільного багатства нації у разі переміщення золота з однієї країни в іншу (надання позик, сплата контрибуцій, передача золота на збереження тощо).

Сучасна західна економічна наука вважає що гроші сьогодні виконують три функції; засобу обігу, міри вартості, засобу нагромадження.

Обіг грошей здійснюється на основі притаманних йому законів, одним з найважливіших з них є закон, що визначає кількість грошей, необхідних для обігу. Він з'ясовує внутрішні зв'язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін і швидкістю обороту грошей.

З перших двох функцій грошей цей закон виражається формулою, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів і швидкості обігу однойменної грошової одиниці: де К - кількість грошей, необхідних для товарного обігу в певному році; У - сума цін товарів, що реалізуються у певному році; О ~ середнє число оборотів грошової одиниці за рік. Це загальний закон кількості грошей в обігу.

Із розвитком функції грошей як засіб платежу ця формула набуває слідуючого вигляду:

К=(СЦ-К+П-ВЛ)/О

де СЦ- сума цін товарів, реалізованих протягом року; К-- сума цін товарів, проданих у кредит; П - платежі за кредити минулого року; ВЛ - платежі, що взаємно погашаються; О - швидкість обороту однієї грошової одиниці за рік.

8. Суть, причини, види і соціально-економічні наслідки інфляції

Проблема інфляції є складовою частиною теорії грошей. Існують різні погляди на природу і причини інфляції.

Інфляція зовні виглядає як знецінення грошей внаслідок їх надмірної емісії, яка супроводжується стійким зростанням цін на товари і послуги.

Проте це лише форма прояву, не глибинна суть і причина інфляції. Насправді ж інфляція зумовлена комплексом внутрішніх і зовнішніх причин.

Основними внутрішніми, причинами інфляції є:

- порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, нагромадженням і споживанням, попитом і пропозицією, грошовою масою в обігу І сумою товарних цін;

- значне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу, зумовлених непродуктивними державними витратами;

- надмірна емісія паперових грошей, яка порушує закони грошового обігу;

- мілітаризація економіки;

- збільшення податків на товаровиробників;

- переважне зростання заробітної плати порівняно з темпами росту продуктивності праці.

Зовнішні фактори інфляції пов'язані з посиленням інтернаціоналізації господарських зв'язків між державами, що супроводжуються загостренням конкуренції на світових ринках капіталів, товарів та послуг, робочої сили, структурними світовими кризами (енергетичною, продовольчою, фінансовою і т.д.), загостренням міжнародних валютно-фінансових відносин тощо.

Таким чином, інфляція - це знецінення грошей внаслідок ЇЇ надмірної емісії і яке призводить до стійкого зростання цін на товари і послуги.

Основними формами інфляції є слідуючі:

- повзуча інфляція - це інфляція, що розвивається поступово коли ціни зростають поступово (5-10% на рік);

- галопуюча інфляція - це коли ціни зростають швидко від 10 до 100% щорічно;

- гіперінфляція - ціни зростають астрономічними цифрами - на 1-2% щодня, або на 500% і більше на рік.

Виділяють інфляцію попиту та інфляцію пропозиції.

Інфляція попиту - форма інфляції, що виникає за зростання попиту при повній завантаженості виробничих потужностей і повній зайнятості. У цій ситуації пропозиція товарів не збільшується, що призводить до зростання цін. Інфляція пропозиції - форма інфляції, що виникає внаслідок зростання витрат виробництва, які переносяться на ціни товарів, що виготовляються і оплачуються споживачами.

Соціально-економічними наслідками інфляції є посилення диспропорцій в економіці, дезорганізація господарських зв'язків, криза державних фінансів, активізація спекуляції та "тіньової" економіки, посилення злочинності, корупція. Негативним наслідком інфляції є зниження життєвого рівня населення, знецінення трудових заощаджень.

9. Сутність та функції ринку

Ринок - сукупність економічних відносин між домогосподарствами, фірмами, організаціями і державою з приводу купівлі-продажу товарів та послуг, та механізм забезпечення цих процесів згідно з законами товарного виробництва.

Ринок забезпечує збалансованість розвитку економіки, бо він визначає скільки і яких товарів треба виробити. Він побудований на конкурентних відносинах, стихійності розвитку. Для сучасного рику характерною ознакою є значна ступінь державного регулювання.

Ознаки сучасного ринку:

· наявність економічно та юридично незалежних суб'єктів;

· еквівалентний обмін товарів;

· конкуренція;

· стихійне ціноутворення;

· реальна інформація про ринок;

· "диктат" споживача;

· тенденція до монополізації

"Диктат" споживача, тобто перевищення попиту над пропозицією, дає можливість споживачу обирати товар серед множини подібних товарів. Таким чином споживач своїм вибором товару стимулює його виробника.

Функції ринку:

· регулююча - забезпечує зв'язки між різними галузями, між попитом і споживанням; встановлює пропорції витрат і прибутків; забезпечує безперервність відтворення капіталу;

· стимулююча - ринок сприяє тим виробникам, які найбільш раціонально використовують фактори виробництва; які скорочують індивідуальні затрати робочого часу, стимулює запровадження досягнень НТП в виробництво; спонукає виробників на виробництво нових видів продукції;

· розподільча - якщо затрати індивідуального робочого часу на виробництво товарів перевищують суспільно необхідні затрати, то такі товари не витримають цінової конкуренції: тобто ринок розподіляє доходи виробників. Для одних виробників створюються умови для подальшого розвитку; для інших - настає питання подальшого існування. Відбувається соціальне розшарування суспільства за доходами.

· інтегруюча - об'єднання економіки країни в одне ціле; створення системи зв'язків між сферами виробництва і споживання;

· ціноутворююча - встановлення цін відповідно з законом вартості та врахуванням корисності.

· інформаційна - ринок дає об'єктивну інформацію про попит і пропозицію товарів (корисність і затрати).про рівень витрат і доходів, про ефективність

Інфраструктура ринку

Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних, приватних і громадських інститутів (організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію та регулюють рух товарно-грошових потоків. Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідну інфраструктуру ринку.

До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі й аукціони, торгові доми і торгові палати, холдингові й брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, сервісні центри, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв'язку.

Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій. Це - всі ті, хто здатен здійснювати і здійснює мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення.

Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає в себе наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Тут ми розглянемо лише деякі елементи інфраструктури ринку. Особливе місце серед елементів інфраструктури належить біржам.

10. Інфраструктура ринку. Моделі ринку

Інфраструктура (від лат. infra - під) - це обов'язковий компонент будь-якої цілісної економічної системи. Щодо ринку як самостійної підсистеми, інфраструктура - це сукупність інститутів, що обслуговують ринок і виконують визначені функції по забезпеченню нормального режиму його функціонування. Інфраструктура покликана забезпечити цивілізований характер діяльності ринкових суб'єктів, її елементи не пов'язані суб'єктами ззовні, а породжені самими ринковими відносинами.

Елементи та функції інфраструктури ринку

Основними елементами інфраструктури сучасного ринку є: біржі (товарні, сировинні, фондові, валютні), їх організаційно оформлене посередництво; аукціони, ярмарки та інші форми організаційного позабіржового посередництва; кредитна система і комерційні банки; емісійна система та емісійні банки; система регулювання зайнятості населення і центри державного і недержавного сприяння зайнятості (біржа праці); інформаційні технології і засоби ділової комунікації; податкова система і податкова інспекція; система страхування комерційного господарського ризику і страхові компанії; спеціальні рекламні агентства, інформаційні центри та агентства засобів масової інформації; торговельні палати, інші громадські, добровільні і державні об'єднання (асоціації) ділових кіл; митна система; профспілки працюючих за наймом; комерційно-виставкові комплекси; система вищої і середньої економічної освіти; аудиторські компанії; консультативні (консалтингові) компанії; громадські і державні фонди, призначені для стимулювання ділової активності; спеціальні зони вільного підприємництва (вільні економічні зони - ВЕЗ).

Функції інфраструктури ринку такі: сприяння учасникам ринкових відносин у реалізації їх інтересів; прискорення оперативності та ефективності роботи ринкових суб'єктів на основі спеціалізації окремих суб'єктів економіки і видів діяльності; організаційне оформлення ринкових відносин; забезпечення форм юридичного й економічного контролю, державного і суспільного регулювання ділової практики.

Інфраструктура формується в конкретній формі ринку. Зокрема для ринку робочої сили (праці) характерна така інфраструктура: біржа праці (служба зайнятості); центри підготовки кадрів; фонд зайнятості; комерційні центри підготовки, перепідготовки і працевлаштування; державний фонд сприяння підприємництву; пенсійний фонд; фонди милосердя. Тут важливо зазначити, що всі перелічені елементи інфраструктури, за винятком комерційних центрів і фондів милосердя, створюються за участю держави.

Особливе місце в системі елементів інфраструктури займає біржа робочої сили. Відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" цей інститут інфраструкт ури ринку має назву "державна служба зайнятості". Тут не відбуваються процеси купівлі-продажу товару робоча сила. Згідно з чинним законодавством послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою зайнятості безкоштовно, питань про ціну робочої сили вона не вирішує.

Основними завданнями служби зайнятості в Україні є: аналіз і прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу, інформування про стан ринку робочої сили; консультації окремих громадян, власників підприємств та організацій про можливості одержання роботи; облік вільних робочих місць і громадян, що звертаються з питаннями щодо працевлаштування; допомога громадянам у доборі прийнятної роботи, а роботодавцям - у доборі необхідних кадрів; організація фахової підготовки і перепідготовки громадян; надання послуг з працевлаштування і профорієнтації звільнених робітників і незайнятого населення; реєстрація безробітних і надання їм у межах своєї компетентності допомоги (консультацій); участь у підготовці перспективних і поточних програм зайнятості тощо.

Поряд із службами зайнятості на ринку робочої сили велике значення має Державний фонд зайнятості, який формується за рахунок асигнувань з бюджетів різноманітного рівня; внесків підприємств та організацій, кооперативів, добровільних внесків громадських організацій, громадян, іноземних фірм й інших надходжень. Цей фонд використовується для фінансування засобів з профорієнтації населення, фахового навчання звільнених робітників і безробітних, сприяння в їх працевлаштуванні і виплати допомоги по безробіттю; надання безпроцентної позички безробітним для заняття підприємницькою діяльністю; організації додаткових робочих місць; утримання робітників служби зайнятості і виконання інших функцій, пов'язаних із соціальним захистом права громадян України на працю. Функціонує ринок за певною моделлю. Різноманітні його характеристики дають змогу виокремити кілька типів (моделей) ринку. Ринок досконалої конкуренції (тобто ринок вільної, або чистої, конкуренції) представлений певною кількістю фірм, однорідністю продукції, відсутністю ускладнень входу на ринок і виходу з нього, рівним доступом до всіх видів інформації. Хоча досконала конкуренція в чистому вигляді - явище дуже рідкісне, все ж таки можна як приклад назвати ринок сільськогосподарських продуктів. Він включає велике число незалежних продавців, що пропонують стандартизований товар, ціна на який визначається співвідношенням попиту і пропозиції.

Размещено на Allbest.ru

...