Мікроекономіка

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. МІКРОЕКОНОМІКА ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

РОЗДІЛ 2. РОЗРАХУНОК СОБІВАРТОСТІ ВИГОТОВЛЕННЯ ЛІКАРСЬКОГО ПРЕПАРАТУ

Такі науки як мікроекономіка та макроекономіка доповнюють один одного, і за допомогою них ми маємо загальне уявлення як працює економіка і якими методами на неї можна впливати. Мікроекономіка переважно грунтується на основі економічної теорії.

Економічна теорія - це суспільна наука, яка вивчає обмеженість ресурсів у світі, і їхній влив на потребу споживачів.

Мікроекономіка - це частина економічної теорії, яка вивчає діяльність конкретних економічних суб"єктів на мікрорівні.

Мікроекономіка дає нам відповідь на такі питання:

1.Що повинні виробляти суб"єкти ринку? Така наука як мікроекономіка говорить виробникам, що потрібно виробляти і чи буде потрібний цей товар на ринку.

2. Для кого виробляти? Підприємці перед тим як виробляти певней вид продукції повинні ретельно зробити аналіз ринку( за допомогою різних методів потрібно проаналізувати яких товарів на ринку є забагато, а які товари є в дефіциті), а пізніше на основі дослідження робити виробництво цього товару.

3. І останнє із завдань мікроекономіки є вирішення проблеми: Чим і якими засобами будуть вироблятися ті чи інші товари? Це напевно найголовніше із завдань виробника, виробник сам повинен вирішувати якими засобами виробництва і ресурсами він вироблятиме даний товар. Адже чим новітніша техніка і чим дешевша сировина, тим товари виробника будуть більш конкурентноспроможними на ринку.

Розвиток мікроекономіки пройшов 3 етапи свого розвитку:

1. 1840-1880 роки - формуються перші нариси мікроекономіки як науки, створюються перші визначення і чинники науки. Першими представниками, які вивчали мікроекономіку були Госсен, Візер та інші.

2. 1880-1935 роки - протягом 60 років наука набуває певних нарисів і стає більш важливою в економіці держави. Наступні, хто досліджував мікроекономіку був Маршал, Паретто.

3. 1935 - і до сьогодення. Мікроекономіка набула високого розвитку і знаходиться на етапі удосконалення. Продовжувачами дослідження був Слуцький, Чумберлін.

РОЗДІЛ 1. МІКРОЕКОНОМІКА ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

Мікроекономіка - це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів. Ними можуть виступати окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку вона пояснює як і чому приймаються рішення окремими господарюючими суб'єктами, а з іншого вивчає взаємодію суб'єктів в процесі утворення більших структур - галузевих ринків.

Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці Х1Х - на початку ХХ століття. Однак його становлення пройшло довгий етап еволюційного розвитку. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, Адам Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. В період пізнього класицизму багато економістів використовують цей метод, що часто приводить до фундаментальних відкриттів в мікроекономіці. Такі вчені, як Т.Мальтус та Дж.Б.Сей по праву вважаються пращурами мікроекономіки. Закон спадаючої дохідності Мальтуса та теорія трьох факторів виробництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі. Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного характеру представниками пізнього класицизму, становлення науки “мікроекономіка” здійснювалося значно пізніше і пов'язується, перш за все, з неокласикою.

У другій половині ХІХ століття завершується становлення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання. За цих умов особливо актуальним стає дослідження практичних питань, що послужило причиною зміщення аспектів із з'ясування загальних принципів політичної економії до аналізу проблем господарської практики. Якісний аналіз, як правило витісняється кількісним.

Розвиток мікроекономічного аналізу можна представити через виділення етапів його еволюції:

- 1 етап (1845-1990 рр.). У його рамках закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є:

а) Генріх Госсен, який вперше використав психологічний фактор аналізу економічної поведінки суб'єктів і сформулював закони насичення потреб людини;

б) Австрійська школа (Карл Менгер, Фрідріх Візер, Ойген Бем-Баверк), представники якої збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності і запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення;

в) Джон Бейтс Кларк, представник американської школи, який поставив питання про необхідність визначення граничної корисності не лише стосовно предметів споживання, але і факторів виробництва, тим самим модифікував теорію граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва.

- ІІ етап (1890-1933 рр). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окремі область економічних досліджень на основі систематизації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Після виходу у світ роботи А.Маршалла “Принципи економіки” (в оригіналі “Principals of Economics”, 1890 р.) наука одержала свою першу назву - “Economics”. Представниками другого етапу можна вважати:

а) Альфреда Маршалла, який запропонував компромісний варіант визначення ринкової ціни - граничною корисністю та витратами виробництва; сформулював закони попиту та пропозиції; значну частину своїх досліджень присвятив вивченню мотивів поведінки окремих господарюючих суб'єктів;

б) математимну школу (Вільям Стенлі Джеванс, Френсіс Еджоурт, Леон Вальрас, Вільфредо Парето). Ця школа вперше широко використала апарат математики як інструмент економічних досліджень і здійснила спробу опису ринку конкурентних товарів як замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей. Вона запрононувала якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної корисності і обгрунтувала теорію загальної економічної рівноваги.

- ІІІ етап (1933 р. - по теперішній час). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення (Є. Слуцький, Д. Хікс, П. Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної конкуренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж.фон Нейман).

Однак, навіть сьогодні, коли мікроекономіка визнана в усьому світі, з цієї дисципліни написані мабуть десятки тисяч досліджень та сотні підручників, слід розуміти, що поділ на мікроекономіку та макроекономіку дещо умовний. Пізнання кожного розділу економічної теорії передбачає розуміння взаємозв'язку та взаємозалежності мікро- та макроявищ. Скажімо, ринок праці є ринком одного з ресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці. Разом з тим - це одна з основних проблем макроекономіки, оскільки вона пов'язана з безробіттям та соціальною стабільністю суспільства в цілому.

Досить поширеним серед неспеціалістів є ототожнення мікроекономіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення підприємствами відносно своєї ринкової поведінки. Разом з тим, кожна з них має свої специфічні проблеми, яких значно більше. Наприклад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, споживацькі переваги, ринковий попит та ринкову пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного механізму прийняття рішення на підприємствах, їх організаційні форми, показники фінансового стану підприємства тощо, які вивчаються в курсі економіки підприємства.

Як і всяка інша економічна наука, мікроекономіка шукає відповіді на основні питання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це, перш за все, питання “що виробляти?”. У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Тому для вибору прийнятного варіанту виробництва необхідно пізнати потреби споживача. Адже кінцевою метою всякого виробництва є задоволення потреб. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору.

Інше питання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, - “як виробляти?”. Виробник повинен вирішити які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з'ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва.

Не залишається поза увагою мікроекономіки й питання “кому і які результати принесе виробництво?”. Це пов'язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання.

Пошук відповідей на перелічені питання дозволяє мікроекономіці реалізувати свої функції, серед яких слід виділити такі:

1. Пояснення явищ, які спостерігаються. Всяка наука має свої теоретичні постулати, як вихідні позиції, прийняті за аксіоми. Скажімо, для математики це поняття точки, відштовхнувшись від якого можна визначити що таке лінія, площина, фігура тощо. Для мікроекономіки такою “точкою" є теза, що при виборі варіантів поведінки економічні суб'єкти переслідують мету максимізації свого зиску. Звичайно, у житті ми зустрічаємося і з ірраціональною поведінкою суб'єктів. Однак її можна розглядати як відхилення від норми. Для більшості ж господарюючих суб'єктів властива раціональна поведінка.

Слід зауважити, що зиск може бути як поточним, так і перспективним. Для економічного життя характерною є суперечність між поточним та перспективним зиском. Це отримало назву “ефекту Робін Гуда”. Грабуючи багатих купців та роздаючи їх майно бідним, Робін Гуд поліпшував життя останніх. Однак, в кінцевому рахунку, купці перестали взагалі постачати товари в цю місцевість, що призвело до різкого зростання цін та погіршення життя бідних.

2. Прогнозування поведінки економічних суб'єктів. Результативність реалізації цієї функції мікроекономіки залежить від точності вихідних положень, які покладено в основу прогнозу. Ними виступають сформульовані в ході досліджень економічні закономірності. Користуючись закономірностями, вивченими в курсі мікроекономіки, для прогнозування поведінки економічних суб'єктів, необхідно розуміти, що ці закономірності діють як тенденції і не обов'язково спрацюють в кожному конкретному випадку.

Пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки відносяться до так званого позитивного аналізу. Можливий підхід до мікроекономічних проблем і з позиції нормативного аналізу, що передбачає оцінку вірності чи невірності дій і відповідає на питання “як повинно бути?”. Однак такий підхід тісно пов'язаний з економічною політикою і виходить за рамки завдань навчального курсу мікроекономіки.

В мікроекономічних дослідженнях використовуються як загальнонаукові методи, так і спеціальні. Кінцевим завданням таких досліджень є розробка теорій та моделей.

Мікроекономічні дослідження, як правило, розпочинаються з збору та вивчення фактів економічного життя. Їх узагальнення, виділення найсуттєвіших та абстрагування від другорядних, дослідження причинно-наслідкових зв”язків дозволяє встановити мотиви поведінки економічних суб'єктів та побудувати модель. Економічна модель - це система взаємозв”язків між економічними змінними, яка дозволяє прогнозувати результат. Іншими словами, вона використовується для передбачення того, як зміни економічних умов призведуть до зміни економічних результатів. Економічні змінні - це натуральні величини, які можуть якимось чином вимірюватися, або суми грошей, що можуть набувати ряд можливих значень.

Висновки з економічних моделей виражаються в формі гіпотез, тобто тверджень про причини і наслідки, які потребують підтвердження чи заперечення фактами.

Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як функціонує той чи інший сектор економіки. Буде помилково вважати, що чим більше модель схожа на реальний процес, тим вона краща. Критерієм корисності економічної моделі є не ступінь її відповідності реальним економічним процесам, а відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальним подіям. Тому модель повинна бути максимально спрощена, що дозволить розширити масштаби та ефективність її використання. Скажімо, якщо зарево при заході сонця дозволяє з значною вірогідністю прогнозувати вітряну погоду на наступний день, то така проста модель набагато корисніша, ніж побудована на складному вивченні напрямків руху повітряних потоків за допомогою зондів, супутників тощо.

Побудова моделі пов'язана з втратою частини інформації про об'єкт, який досліджується. Це дозволяє абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на головних складових системи та їх взаємозв'язках. Відомі величини, що вводяться в модель в готовому вигляді, називаються екзогенними; величини, які отримують в рамках моделі при вирішенні поставленого завдання, називаються ендогенними.

Найпростішим видом економіко-математичного моделювання є моделювання в двомірному просторі - за допомогою графіків. Якраз цей метод найчастіше використовується в мікроекономіці.

Ключовою передумовою побудови економічних моделей є посилання на те, що економічні суб'єкти намагаються максимізувати свій зиск. При цьому мова йде про чистий виграш, як різницю між загальним виграшем та витратами, які були понесені на його досягнення. Слід звернути увагу, що для економіста витрати - це не просто суми грошей чи години роботи, а ті не отримані вигоди від можливих альтернативних варіантів використання ресурсів.

В побудові мікроекономічних моделей широко використовується технічний прийом, отримавший назву “граничний аналіз”. Це дослідження того, яким чином кожна додаткова операція, яка здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикладами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, що необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, що її приносить споживання додаткової одиниці блага). Раціональний суб'єкт повинен продовжувати пошук кращих рішень до того часу, поки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами. Якраз в цьому випадку він досягне максимальної реалізації своєї мети.

Велике значення в мікроекономіці має функціональний аналіз. В ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється характерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Після того, як такі фактори встановлені, визначаються спосіб їх взаємодії з виділеною характеристикою, тобто функція. Варто підкреслити, що з'ясування функціонального взаємозв'язку важливо навіть в тих випадках, коли чітке визначення причинно-наслідкових зв”язків між досліджуваними явищами ускладнено.

Ще одна важлива риса мікроаналізу - рівноважний підхід до дослідження динамічних явищ та процесів. Розглядаючи постійну динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їх стан, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що відсутні внутрішні тенденції до зміну існуючого стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація докорінно змінюється, така рівновага називається нестійкою. Якщо ж при виникненні таких зовнішніх змін, в самій системі заявляються сили, що відроджують рівновагу, вона називається стійкою. Звичайно, зміни зовнішніх умов можуть виявитися значними. Тоді така економічна система перейде від одного рівноважного стану до іншого аналогічного стану. Встановлення способу взаємодії безпосередньо контактуючих в цій взаємодії сил, аналіз результатів їх взаємовпливу та стійкого функціонування в зовнішньому середовищі, яке динамічно змінюється, а потім передумов виникнення та розпаду таких систем і перехід до нових - один з ключових напрямків розвитку мікроекономіки.

Особливо широкого використання в мікроекономічних дослідженнях набули метод статики та метод динаміки. Метод статики передбачає співставлення різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки , навпаки, вимагає аналізу власне процесу переходу від одного стану рівноваги до іншого.

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА. РОЗРАХУНОК СОБІВАРТОСТІ ВИГОТОВЛЕННЯ ЛІКАРСЬКОГО ПРЕПАРАТУ

Якість лікарських засобів вітчизняного виробництва достатньо висока. Але всі вони не відповідають потребам споживачів через незручну, неякісну упаковку. Це відноситься до багатьох лікарських препаратів та засобів, які найчастіше використовуються населенням України. В рівній мірі це відноситься і до лікарського препарату “Сонорин”.

Упаковка, що використовується вітчизняним підприємством - це скляна баночка на 50 таблеток. Саме ця упаковка дуже впливає на рішення покупця: придбати ліки чи відмовитись.

Підприємство з виготовлення лікарських засобів придбало автомат для виготовлення упаковки РК-557, але не використовувало його на повну потужність. Це було пов'язано з відсутністю необхідного пакувального матеріалу.

Враховуючи потреби споживачів лікарських засобів, конкуренцію та витрати на упаковки підприємством була знайдена можливість для закупівлі пакувальних матеріалів. Було укладено угоду на поставку полівінілхлоридної плівки за ціною 7,0 грн. за 1 кг. Норма витрати плівки на 50,0 тис. таблеток становить 1,34 кг. Фольга алюмінієва друкована лакована буде поставлятися з Росії (м. Санкт-Петербург) за ціною 18,0 грн./кг. Норма витрати на 50,0 тис. таблеток складе 0,29 кг.

Необхідно визначити повну собівартість виготовлення 50,0 тис. таблеток “Сонорин” (калькуляційна одиниця) до та після заміни старої упаковки на нову, більш зручну.

Дані з витрат на стару та запропоновану упаковку й витрати на виготовлення препарату наведені в таблицях 2.1-2.3.

Таблиця 2.1

Вихідні дані за старою упаковкою на 50 тис. таблеток

Таблиця 2.2

Дані про нову упаковку на 50 тис. таблеток

Таблиця 2.3

Витрати на виготовлення препарату “Сонорин” на 50 тис. таблеток

Методичні рекомендації

Розрахунок треба провести у такій послідовності:

- визначення повної собівартості виготовлення 50 тис. таблеток “Сонорин” із старою та новою упаковкою;

- порівняти витрати на виготовлення 50 тис. таблеток препарату по цих упаковках (старою та запропонованою);

- розрахувати розмір прибутку, який буде отримано з кожної калькуляційної одиниці (50 тис. таблеток) за умови, що ціни продажу - 80 коп. за 10 штук таблеток;

- визначити рівень рентабельності препарату “Сонорин”, порівняти та зробити відповідні висновки.

Розв'язання

1.Визначимо повну собівартість виготовлення 50 тис. таблеток «Сонорин» із старою та новою упаковками.

Результати розрахунків наведемо в таблиці 2.4

Таблиця 2.4

Собівартість виготовлення «Сонорин» (стара упаковка)

Таблиця 2.5

Собівартість виготовлення «Сонорин» (нова упаковка)

Таким чином, можемо зазначити, що виготовлення нової упаковки значно відіб'ється на зменшенні повної собівартості виробництва таблеток «Сонорин». Так як, собівартість виготовлення нової упаковки для 50 тис.таблеток на 246,95 грн. менш ніж собівартість виготовлення старої упаковки. Значні витрати при виробництві старої упаковки приходяться на закупівлю банок, кришок та коробок.

2. Розрахуємо витрати на виготовлення самого препарату «Сонорин» в обсязі 50 тис. таблеток.

Таблиця 2.6

Витрати на виготовлення препарату “Сонорин” на 50 тис. таблеток

Таким чином, повна собівартість виготовлення препарату «Сонорин» становить:

зі старою упаковкою = 3242,07+268,43 = 3510,5 грн.

з новою упаковкою = 3242,07 + 21,48 =3263,55 грн.

Виробництво препарату «Сонорин» з новою упаковкою на 7,03% дешевше, ніж зі старою.

3. Розрахуємо розмір прибутку, який буде отримано з кожної калькуляційної одиниці (50 тис. таблеток) за умови, що ціни продажу - 80 коп. за 10 штук таблеток.

Результати розрахунків наведемо в таблиці 2.7

мікроекономіка моделювання собівартість

Таблиця 2.7

Прибуток від виробництва препарату «Сонорин» зі старою та новою упаковкою

При виробництві препарату з новою упаковкою прибуток підприємства в два рази буде більший, ніж при виробництві зі старою упаковкою.

Розрахуємо рентабельність виробництва препарату «Сонорин» зі старою та новою упаковкою. Результати розрахунку представимо у вигляді таблиці 2.8

Таблиця 2.8

Рентабельність виробництва препарату «Сонорин»

Таким чином, робимо висновок про те, що виробництво препарату «Сонорин» потрібно перевести на нову упаковку, бо собівартість її виготовлення значно менше, ніж виготовлення старої, а прибуток та рентабельність значно вищі.

ВИСНОВОК

Разом із багатогранним прогресом людства розвивається й економічна теорія, що на сьогодні складається з певних напрямків, кожен з яких виконує специфічні завдання. Надскладна економічна система досліджується та теоретично узагальнюється в різних видах аналізу. Серед видів теоретичного аналізу можна виділити такі:

-- сутнісний, завданням якого є формулювання економічних законів, тобто стійких, сутнісних, таких, що повторюються, внутрішніх зв'язків і відносин між економічними явищами;

-- історичний, ретроспективний, у межах якого певне економічне явище чи процес розглядається на етапах виникнення, становлення та розвитку;

-- кількісний, потрібний для виміру економічної діяльності, для її управління;

-- мотиваційний, за допомогою якого економічним агентам різних рівнів розкриваються спонукальні мотиви діяльності та прийняття рішень;

-- порівняльний, що дає змогу зіставити результати економічної діяльності у часі та у просторі, порівняти різні позиції, моделі тощо;

-- функціональний, основним призначенням якого є аналіз функціональних залежностей між основними економічними параметрами, що дає змогу прогнозувати ланцюг причинно-наслідкових зв'язків в економіці, наперед визначаючи очікувані результати рішень, що приймаються.

Розглядаючи структуру сучасної економічної теорії, варто зазначити, що сутнісним видом теоретичного аналізу займається переважно політична економія, а теорія функціонального аналізу представлена макро- та мікроекономікою.

Мікроекономіка вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими економічними суб'єктами -- мікросистемами (індивідами, домашніми господарствами, підприємствами, організаціями), що прагнуть досягти мети за наявних обмежених ресурсів, для яких, до того ж, можна знайти альтернативне використання. У центрі уваги мікроекономіки знаходяться поведінка споживача і виробника та її оптимізація, ринковий попит і пропозиція, відносні ціни товарів, розподіл ресурсів за альтернативності їх використання, часткова та загальна ринкова рівновага тощо.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України “Про підприємства в Україні”. К.: Україна, 1991. - 32 с.

2. Закон України “Про власність”. К.: Україна, 1991. - 16 с.

3. Закон України “Про підприємництво”. К.: Україна, 1991. - 30 с.

4. Закон України “Про інвестиційну діяльність” // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 47 - С. 1351 - 1359.

5. Ворст Й., Ревентлоу П. Экономика фирмы. - М.: Высшая школа, 1994. - 280 с.

6. Горфинкель В.Я., Купрякова Е.М. Экономика предприятия. - М.: Юнити, 1996. - 368 с.

7. Лепейко Т.І. Методологія управління інвестиційними ресурсами фінансового ринку: Монографія. - Харків, 2001. - 304 с.

8. Фатхутдинов Р.А. Инновационный менеджмент. Учебник, 2-е изд., - М.: ЗАО “Бизнес-школа “Интел-Синтез”, 2000. - 624 с.

9. Экономика предприятия: Учебн. пособие. [П.А.Орлов и др.]; Под общей редакцией П.А. Орлова. - Харьков: Изд. ХГЭУ, 2000. - 400 с.

10. Экономика предприятия / Под ред. В.М.Семенова. - М.: Центр экономики и маркетинга, 1996. - 184 с.

11. Экономика предприятия / Под ред. Грузинова В.П. - М.: Банки и биржи; ЮНИТИ. 1998. - 320 с.

12. Экономика предприятия: Учебник / Под ред. проф. О.И.Волкова. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 520 с. - (Серия “Высшее образование”).

13. Экономика предприятия: Учебник для вузов / Под ред. Ф.К.Беа, Э.Дихтла, М.Швайтцера. Пер. с нем. - М.: ИНФРА-М, 1999. - 928 с.

14. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф.Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КДЕУ, 2000. - 528 с., іл.

Размещено на Allbest.ru