Мікроекономіка

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ГРАНИЧНА КОРИСНІСТЬ ТА ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ В ПРАКТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ СПОЖИВАЧІВ

РОЗДІЛ 2. ВИЗНАЧЕННЯ КРИТИЧНОГО ОБСЯГУ ВИГОТОВЛЕННЯ ТОВАРІВ І ОТРИМАННЯ ПРИБУТКУ

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Загальна властивість усіх матеріальних благ і послуг полягає в тому, що вони так чи інакше стосуються людського добробуту. Добробут народу -- це рівень забезпеченості населення різноманітними матеріальними і нематеріальними благами.

Досліджуючи корисність, важливо звернути увагу на два моменти, які мають у політичній економії фундаментальне значення: корисність речі взагалі (вода, молоко, костюм, інформація тощо) і корисність додаткової речі (послуги) даного виду.

Розглянемо спочатку явище корисності блага. Його корисність чи некорисність для людини залежить від здатності задовольняти її певну потребу. Отже, корисність -- це здатність речі чи послуги задовольняти будь-яку потребу людини.

Потреби людини є індивідуальними і суб'єктивними. Те, що може бути корисним одній особі, може не бути корисним іншій. Так, устриці (рід двостулкових молюсків) мають велику цінність для французів і нульову для українців.

Корисність багатьох речей перебуває у прямій залежності від їх природних властивостей. Так, хліб, м'ясо, овочі, інші харчові продукти є корисними, тому що мають у собі білки, жири, вуглеводи і вітаміни, необхідні для людського організму. Речі, без яких життя людини неможливе, є об'єктивно корисними. Це вода, більшість продуктів харчування, взуття, одяг, житло тощо.

В індустріальну епоху майже всі матеріальні блага та послуги створюються у процесі виробничої діяльності. Організуючи виробництво харчових продуктів, побутових приладів, машин та устаткування, люди формують їх корисність, тобто створюють вироблювані блага з такими якісними властивостями, завдяки яким вони можуть задовольняти особисті чи виробничі потреби. Слід зазначити, технічний прогрес у поєднанні з досягненнями науки дає змогу суспільству постійно вдосконалювати корисність матеріальних благ і створювати безліч нових. Зараз у розвинутих країнах виробляється до 20 млрд різних матеріальних благ і послуг, їх окремих модифікацій.

З іншого боку, корисність речі є фактором суб'єктивного характеру. Саме це пояснює, чому в загальному плані потреби людини безмежні, а в конкретній ситуації і в конкретному продукті вони можуть бути повністю задоволені.

РОЗДІЛ 1. ГРАНИЧНА КОРИСНІСТЬ ТА ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ В ПРАКТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ СПОЖИВАЧІВ

Потреба - це об'єктивна необхідність людини в чомусь. В економічній літературі поняття потреби людини включають п'ять основних видів, які розміщенні в порядку ієрархії так:

Ё фізіологічні потреби;

Ё потреба безпеки, тобто захисту від болю, страху, небезпеки;

Ё потреба в соціальних зв'язках і відносинах (тобто в коханні, повазі, причетності до того чи іншого товариства, групи);

Ё потреба у самоповазі, тобто признання і схвалення дій при досягненні цілей;

Ё потреби в осмисленні цілей життя, в реалізації своїх здібностей, у визнанні своїх справ і думок актуальними і потрібними.

Зрозуміло, що дану класифікацію можна розширити або навпаки, звузити - сама ж суть залишається єдиною: потреби об'єктивні, реальні і різноманітні.

Потреби за своїм характером різноманітні.

2. Класична економічна наука важливою проблемою вважала поділ благ на матеріальні і нематеріальні.

Сучасна наука найважливішими рахує поділ їх на економічні блага і неекономічні блага. Критерієм цієї класифікації є їхня рідкісність.

Економічне благо - це рідкісне обмежене благо - засіб задоволення потреб, що існує в обмеженій кількості. Економічні блага поділяються на товари і послуги, на споживчі (прямі) та виробничі (непрямі).

Неекономічне благо - загальнодоступне благо, яке є в природі в необмеженій кількості (повітря і сонце - поки що). Вода - необхідне благо коли ви живете біля джерела і обмежене - коли ви живете в пустелі.

3. Корисність - це задоволення, яке отримує споживач у процесі споживання товару чи послуги.

Корисність - те задоволення, яке отримує Людина від споживання товарів та користування послугами. (хліб для їжі, тепла постіль для сну, книга для читання).

Походження цього терміну бере початок з ХVІІІ століття, в роботах ексцентричного англійського філософа та соціолога Джеремі Бентама (1748-1832). Корисність являється ціллю споживання. Корисність збільшується, якщо збільшується кількість товару, що споживається. У цьому випадку зростає загальна корисність. Але зростання загальної корисності уповільнюється із збільшенням споживання. Це є наслідком того, що зменшується додаткова, або гранична, корисність.

Гранична корисність - це приріст корисності за умов споживання додаткової одиниці товару чи послуги.

4. Згідно із законом спадної граничної корисності величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися по мірі збільшення кількості товару, що споживається (графік).

Сукупна корисність зростає в процесі споживання, але вона зростає все меншою і меншою мірою. Це означає що гранична корисність - додаткова корисність від споживання кожної додаткової одиниці товару - знижується.

Суть теорії граничної корисності зводиться до того, що товар на ринку купують не тому що в ньому вкладені витрати праці, а тому, що даний товар має корисність для споживача, цінність.

Залежність корисності блага від процесу його споживання обгрунтував німецький економіст Генріх Герман Госсен (1810-1850). З кінця ХІХ століття в економічну науку міцно ввійшли два постулати Г.Госсена, які носять назву перший та другий закон Госсена.

Перший закон Госсена проголошує: в одному безперервному акті споживання корисність наступної одиниці спожитого блага зменшується; при повторному акті споживання корисність кожної одиниці блага зменшується у порівнянні з її корисністю при початковому споживанні.

5. Функція корисності - це співвідношення між обсягами товарів та послуг, що споживаються, та рівнем корисності (задоволеності від споживання товару), якого досягає споживач.

Функція корисності може бути представлена як,

U = f (Qx, Qy),

де U- корисність, Qx - кількість товару х, що споживається, за певний період, Qy - кількість товару у, що споживається за певний період.

Спрощена функція корисності концентрує увагу на основних чинниках, що впливають на вибір споживача, який здійснюється в межах споживання тільки двох товарів в їх різних кількісних комбінаціях.

Тепер розглянемо проблему корисності додаткової одиниці даного блага. В економічній теорії корисність благ виражають в умовних одиницях корисності, при цьому вважається, що кожне благо можна поділити на окремі порції. Дійсно, більшість наших потреб може задовольнятися частинами. Коли людина голодна, то не вибирає одне з двох: або наїстися, або ж залишатися голодним -- ні, людина може лише послабити голод, прийнявши певну кількість їжі.

Розглядаючи проблему корисності додаткової одиниці блага, варто звернути увагу на таке відоме явище, характерне для людської натури: одне й те саме відчуття, повторюючись безперервно, з певного моменту починає доставляти нам все менше і менше задоволення і нарешті це задоволення перетворюється навіть у свою протилежність -- у неприємність і огиду.

Конкретні часткові потреби, на які можна розкласти наші відчуття незадоволеності, і послідовні часткові задоволення, які можна одержати за допомогою однакової кількості матеріальних благ, мають здебільшого різні і до того ж поступово зменшувані до нуля значення.

Під граничною корисністю розуміють додаткову корисність, або задоволення, одержуване людиною з однієї додаткової одиниці конкретної продукції. У міру того як людина споживає все нові порції одного й того самого продукту, зростає загальна (психологічна) корисність, яку отримує людина. Припустимо, що корисність, яку отримує людина від споживання тієї чи іншої речі, можна вимірювати в абстрактних одиницях корисності (MU). Для визначення «додаткової корисності», що її додає кожна додаткова порція продукту, використовують термін «гранична корисність». Тоді зі споживанням нових порцій продукту (див. табл. 1.1) сукупна корисність зростає все меншими темпами у зв'язку з тим, що потреби людини поступово насичуються.

Таблиця 1.1

Закон спадної граничної корисності

Кількість продукту, що споживається	Гранична корисність (MU)	Сукупна корисність (TU)
1	2	3
0 1 2 3 4 5 6	0 4 3 2 1 0 -1	-- 4 7 9 10 10 9

Хоча загальна корисність зростає в міру споживання, темпи зростання весь час знижуються. Це тому, що гранична корисність продукту під час збільшення його споживання поступово скорочується.

Стовпець 1 табл. 1.1 показує кількість спожитого продукту, стовпець 2 -- динаміку граничної корисності продукту. З неї видно, що граничні корисності зменшуються. Якщо корисність першої одиниці продукту мала 4 MU, то п'ятої одиниці -- 0. А корисність шостої одиниці є негативною (від'ємною), вона дорівнює -1 MU. Стовпець 3 показує, що сукупна корисність спожитих продуктів забезпечується під час споживання чотирьох одиниць продукту. При споживанні шести одиниць сукупна корисність продукції абсолютно зменшується на 1 TU.

Концепція граничної корисності -- концепція, яка використовується західними економістами для визначення корисності граничного (останнього) екземпляра, товару або послуги, які задовольняють найменш значущу граничну ("останню") потребу у них.

Поняття "гранична корисність" ґрунтується на тому, що основою формування цінності є індивідуальні суб'єктивно-психологічні оцінки учасників господарського процесу. Сутність цінності Бем-Баверк вбачав у значенні речі для людського благополуччя. За словами Менгера, "...цінність є значення, яке мають для нас конкретні блага або кількості благ внаслідок того, що в задоволенні своїх потреб ми усвідомлюємо залежність від їх наявності у нашому розпорядженні". Стверджуючи, що вихідним пунктом дослідження повинні бути потреби людей, він розглядав їх як різновиди незадоволених побажань або неприємних відчуттів. Однією з найважливіших методологічних засад концепції Менгера є вивчення індивідуалістичного суб'єктивно-психологічного відношення між річчю (благом) і людиною, місце концепції у натуральному господарстві і товарному виробництві. На його думку, вибір типу виробництва несуттєвий, оскільки при атомістичному підході (тому корисність останнього екземпляра називається "цінністю останнього атома") виробництво -- це сукупність індивідів, де визначальним є суб'єктивний фактор, зіткнення воль індивідів у боротьбі за вигоду на суспільній арені. Американський економіст Б. Селігмен вважає, що ці твердження були інколи туманними і суперечливими.

Щоб подолати суперечності, Б. Бем-Баверк намагався послідовніше викласти концепцію граничної корисності, розмежувавши суб'єктивну і об'єктивну цінність. Суб'єктивна оцінка покупцем товару визначає, на думку цього вченого, максимальну межу ціни, а продавцем -- мінімальну. Щоб кількісно зіставити суб'єктивні оцінки споживачів, використовують грошові оцінки. Крім того, економіст вводить в науковий обіг поняття "субституційної корисності", ілюструючи його зміст на прикладі загубленого пальто. Його гранична корисність визначається граничною корисністю тих предметів споживання, якими індивід змушений жертвувати, щоб придбати нове пальто.

Граничну корисність в економікс розглядають як задоволення, яке отримує людина від споживання однієї додаткової одиниці товару (послуги).

У розробленому В.-С. Джевонсом варіанті концепції граничної корисності зроблена спроба виміру корисності на основі закону спадної корисності. Замість поняття "гранична корисність" він використав термін "кінцевий ступінь корисності"* Простим методом вимірювання цінності вчений вважав порядкове зіставлення насолоди і страждань (наслідуючи теорію насолоди і страждань Й. Бентама), а корисність, що лежить в основі цінності, визначав відношенням споживача до товару, який споживається і зменшується (як і насолода) із збільшенням його кількості. Рівень ринкових цін, на думку Джевонса, визначається величиною відчуттів (зіставленням насолоди і страждань).

Уперше ідею органічного поєднання теорії трудової вартості і концепції граничної корисності висловив Ф. Енгельс у "Начерках до критики політичної економії". Він зазначав, що вартість речі включає у себе обидва фактори, не оправдано роз'єднувані сторонами, що сперечаються. Вартість є відношенням витрат виробництва до корисності. Найближче вартість застосовується при з'ясуванні питання про те, чи варто виробляти річ, тобто чи покриває її корисність витрати виробництва. Тільки після цього йдеться про застосування вартості для обміну. Якщо витрати на виробництво двох речей однакові, саме корисність буде вирішальною при визначенні їх порівняльної вартості.

А. Маршалл поняття "вартість" зводив до витрат виробництва, або до ціни рівноваги. При з'ясуванні витрат виробництва він замість витрат живої і уречевленої праці перейшов до їх визначення через продуктивність праці і капіталу. Вчений спробував поєднати (синтезувати) теорію витрат виробництва з концепцією граничної корисності в інтерпретації Джевонса, з теорією попиту і пропозиції у трактуванні західної економічної думки. Ціна рівноваги встановлюється, на його думку, у точці перетину кривих попиту і пропозиції, тобто при вирівнюванні попиту і пропозиції, а ціна попиту (ціна, яку покупець може заплатити за товар) визначається корисністю товару. Виміряні в грошових одиницях максимальні ціни, які споживачі готові заплатити за певні блага, визначаються граничною корисністю цих благ і є цінами попиту.

Аналіз функціональної залежності між витратами виробництва (у грошовій формі) і ціною пропозиції на мікрорівні дав змогу Маршаллу констатувати наявність трьох законів, які, однак, ґрунтуються на недосконалій методологічній основі:

-- закон постійної віддачі, при якому ціна пропозиції окремої фірми залежить від грошових витрат виробництва лише тоді, коли витрати виробництва одиниці продукції залишаються незмінними при зміні обсягів виробництва;

-- закон зростаючої віддачі, при якому із збільшенням обсягів виробництва витрати одиниці продукції знижуються;

-- закон спадної віддачі, при якому із зростанням обсягів виробництва на окремій фірмі відбувається зростання витрат виробництва на одиницю продукції. Протягом тривалого періоду вплив витрат виробництва на процеси ціноутворення, на думку А. Маршалла, збільшується.

Першу спробу синтезувати позитивні аспекти теорії трудової вартості і концепції граничної корисності в українській економічній літературі зробив М. Туган-Барановський. Він наполягав на необхідності дослідження цінності з урахуванням об'єктивних (витрати праці) і суб'єктивних (психологічна оцінка) факторів. З цією метою вчений запроваджує в науковий обіг поняття "вартість" і "трудова вартість". Вартість охоплює витрати засобів виробництва і праці, а трудова вартість -- лише витрати праці. Вчений також розмежовує категорії "вартість" і "цінність". Цінність, у свою чергу, є суб'єктивною з точки зору окремої особи (оскільки дається психологічна оцінка корисності товару) і об'єктивною з точки зору суспільства, причому вона виявляється як ціна. Тому при правильному трактуванні концепції граничної корисності вона не заперечує, а підтверджує теорію трудової вартості. Зокрема, при досягненні максимального ефекту оцінка блага за його господарською корисністю збігається з оцінкою того самого блага за його трудовою вартістю. Туган-Барановський формулює закон цінності, згідно з яким граничні корисності господарських благ, що вільно відтворюються, прямо пропорційні їх трудовим вартостям. Отже, оцінка корисності та оцінка витрат як рівноправних сил об'єктивуються за допомогою ринку.

Сучасні прихильники граничної корисності розглядають еластичність попиту не тільки як функціональну залежність між ціною і попитом, а і як взаємозалежність між позичковим відсотком і пропозицією капіталу, ціною і пропозицією товарів, заробітною платою і ринком робочої сили. Ця концепція включена у більш широку теорію попиту і пропозиції різних факторів виробництва.

При вимірюванні корисності західні вчені (Дж. Нейман, О. Моргенштерн та ін.) пропонували різні штучні способи вимірювання абсолютної величини корисності: за допомогою теорії ігор (Дж. Робертсон та ін.), за допомогою теорії грошей (Дж. Хікс, П.-Б. Самуельсон), інші вихідним пунктом своїх розробок називають переваги споживачів, порівняння яких (переваг) при купівлі різних товарів використовують для побудови порядкової функції корисності. Самуельсон, зокрема, намагається поєднати варіант концепції попиту і пропозиції В.-С. Джевонса і концепцію корисності Хікса та італійського економіста Вільфредо Парето (1848--1923), які розглядають ранги корисності і ступеня першості одного набору товарів і послуг перед іншими. В. Парето, Дж. Хікс та український економіст Євген Слуцький (1880--1948) виходили з оберненої залежності: досліджували не залежність цін від корисності благ, а йшли від доходів і цін до з'ясування потреб і відчуттів. Це дало змогу виявити раціональні аспекти при аналізі споживчих бюджетів сімей і еластичності попиту, зробити реалістичні прогнози зміни попиту за певного рівня доходів і цін, що змінюються, і навпаки (при цінах і динамічних доходах).

Удосконалюючи теорії попиту і пропозиції, англійські економісти Артур Пігу (1877--1959) і Дж. Кейнс відмовились від ідеї про стихійне встановлення рівноваги між цінами попиту і пропозиції і розробили комплекс заходів для її досягнення за участю держави.

Автори концепції граничної корисності при з'ясуванні змісту цього поняття обґрунтували такі положення економічної теорії:

1. Необхідність при визначенні цінності товару (послуги) враховувати і його корисний ефект. У працях Маркса сутність товару розглядається в діалектичній єдності споживчої вартості і вартості, а споживча вартість характеризується насамперед корисністю речі, її здатністю задовольняти певні потреби людини. Проте цей підхід не використаний при розгляді проблеми ціно* утворення. Марксистська теорія зосереджується на виробничих відносинах між людьми у всіх сферах суспільного відтворення, а відношення людини до речі як елемент відношення людини до природи в процесі праці практично ігнорує, як і відношення людини до речей у сфері обігу, де відбувається реалізація створених товарів. Цей аналіз замінено абстрактними судженнями про відповідність або невідповідність товарів суспільно необхідним потребам. Саме цю прогалину заповнила концепція граничної корисності, але, не дослідивши соціально-економічні відносини і зв'язки між людьми, звела проблему до суб'єктивно-психологічного відношення між людиною і благом. Саме тому предметом економічної науки деякі представники цієї концепції вважали відношення людини до речі.

2. Намагання при визначенні цінності блага врахувати його рідкісність. Однак ця ідея Д. Рікардо прихильниками маржиналізму не була належно обґрунтована.

3. Виокремлення Б. Бем-Баверком абстрактної і конкретної корисності як конкретних форм корисності взагалі. Це відповідає вимогам діалектики щодо пошуку суперечностей сторін у кожній категорії.

4. З'ясування комплексу функціональних залежностей між цінами товарів і коливанням попиту та пропозиції в міру насичення потреби в будь-якому товарі чи послузі, обґрунтування відповідних законів такої залежності.

5. Введення в економічну теорію засад граничного (маргінального) аналізу, системне збагачення кількісного підходу (як елементу діалектичного методу).

6. З'ясування впливу суб'єктивної оцінки індивідів та доходів сімей на ціноутворення. У ширшому аспекті йдеться про повніше включення в предмет економічної теорії відносин між людиною і річчю у сфері обігу та споживання, акцентування на цій проблемі.

7. Розроблення проблеми альтернативних витрат.

Водночас концепція граничної корисності має такі теоретико-методологічні вади:

-- домінуючий метафізичний підхід до предмету економічної теорії, ігнорування відносин економічної власності, насамперед у сфері безпосереднього виробництва;

-- переважання методу "робінзонади" (атомістичного підходу), тобто підходу до аналізу мікро- і макроекономічних процесів з точки зору окремого індивіда;

-- абстрагування від такого суб'єкта господарської діяльності, як держава, що стосується насамперед основоположників концепції граничної корисності;

-- ігнорування соціальних аспектів в економічних явищах і процесах, передусім поділу капіталістичного суспільства на класи, соціальні верстви і прошарки населення;

-- заперечення вже обґрунтованих і підтверджених практикою економічних законів. Це зумовило однобічність концепції граничної корисності (насамперед серед представників австрійської школи), необхідність поєднання у наступних теоріях багатьох фундаментальних положень теорії трудової вартості і позитивних аспектів концепції граничної корисності;

-- ігнорування сучасної практики встановлення цін корпораціями і фірмами.

Цю концепцію критикували багато західних економістів, починаючи з Д. Рікардо. Американський економіст Дж.-Б. Кларк вказував на тавтологічність висновків теорії граничної корисності, оскільки вони не підлягали емпіричній перевірці. Крім того, концепція аналізувала здебільшого гедоністичну концепцію людської поведінки (радість, задоволення людини від придбання благ та їх споживання), ігноруючи багато інших форм. Американський економіст Т. Веблен критикував концепцію граничної корисності за підміну виробничого підходу грошовим. Й. Шумпетер ставив під сумнів принцип граничної корисності в разі урахування системи загальної рівноваги. Дж.-К. Гел-брейт стверджував, що ця теорія повністю абстрагувалась від можливості задоволення поточних потреб в недалекому майбутньому. Справедливою є критика концепції граничної корисності багатьма вченими за її малу придатність для практичних цілей. На думку шведського економіста Г. Касселя, граничні зміни корисності ілюзорні, оскільки зіставляти відчуття і суб'єктивні почуття задоволення неможливо, як і неможливо визначити корисність. В. Парето зазначав, що він не може зрозуміти, як виміряти корисність. Хікс вважав недоцільною граничну корисність, якщо здійснюється перехід до ординалізму. Крім того, він вбачав у концепції А. Маршалла немало вразливих моментів. Подібних оцінок можна навести багато.

РОЗДІЛ 2. ВИЗНАЧЕННЯ КРИТИЧНОГО ОБСЯГУ ВИГОТОВЛЕННЯ ТОВАРІВ І ОТРИМАННЯ ПРИБУТКУ

гранична корисність прибуток

Мале підприємство запланувала виготовлення товарів широкого вжитку (пошиття чоловічих костюмів) в плановому періоді. Розрахункові дані виготовлення костюмів наведені в таблиці 2.1.

У плановому періоді передбачено виготовити і продати 65000 чоловічих костюмів за ціною 140 грн./шт.

Необхідно визначити критичну точку і встановити загальну кількість реалізованих костюмів, яка дозволить підприємству запобігти збитків і отримати прибуток. Установити зону прибутковості й збитків на графіку. Сформувати рекомендації для даного підприємства у плановому періоді.

Таблиця 2.1

Планові витрати виготовлення чоловічих костюмів

№ з/п	Витрати	Вартість пошиття 1 костюма, грн.
		8
1.	Умовно-змінні	108
2.	Умовно-постійні	40
Р а з о м	123

Методичні рекомендації

Розрахунок треба проводити у такій послідовності:

- витрати на виготовлення усього обсягу пошиття костюмів у плановому році;

- рівняння собівартості одного костюма і усієї кількості костюмів згідно з планом продажу та використанням постійної й змінної частин витрат і обсягу виробництва;

- обсяг продажу костюмів у грошовому виразі;

- прибуток (збиток) і рентабельність костюмів у залежності від обсягу виробництва та продажу у плановому періоді;

- графіки залежності вартості одного костюма продукції і всієї кількості костюмів із відокремленням змінних та постійних витрат;

- графіки поведінки собівартості і обсягу продажу від випуску усієї кількості й одного костюма;

- критичний обсяг виготовлення костюмів за графіком та рівнянням.

Повна собівартість виготовлення одного чоловічого костюма (калькуляційна одиниця) визначається рівнянням:

, (2.1)

де умовно-змінні витрати на один костюм, грн.;

умовно-постійні витрати усієї кількості пошитих костюмів, грн.;

й обсяг (кількість) виготовлених костюмів для продажу,штук.

Повна собівартість виготовлення усієї кількості костюмів згідно плану визначається рівнянням:

, (2.2)

Критичний обсяг () виготовлення чоловічих костюмів визначається за формулою:

, (2.3)

де ціна продажу одного костюму, грн.;

Після проведення розрахунків зробити висновки для даного малого підприємства щодо кількості чоловічих костюмів для продажу у плановому році.

Розв'язання

1. Визначимо витрати на виготовлення усього обсягу пошиття костюмів у плановому році.

= (33 + 90)*65000 = 7995000

= 2145000 грн. на весь обсяг;

= 90 грн. за один костюм;

О = 65000 шт.

2. Визначимо рівняння собівартості одного костюма і усієї кількості костюмів згідно з планом продажу та використанням постійної й змінної частин витрат і обсягу виробництва

2145000 + 90*65000 = 123*65000

3. Визначимо обсяг продажу костюмів у грошовому виразі:

Ост = 65000 * 140 = 9100000 грн.

4. Визначимо прибуток (збиток) і рентабельність костюмів у залежності від обсягу виробництва та продажу у плановому періоді:

Прибуток (збиток) = 9100000 - 7995000 = 1105000 тис. грн.

Адже, при продажі костюмів по ціні 140 грн. за одиницю, підприємство отримає прибуток у розмірі 1105000 грн.

Рентабельність = 1105000/9100000 *100% = 12,14%

5. Побудуємо графік залежності вартості одного костюма продукції і всієї кількості костюмів із відокремленням змінних та постійних витрат



Рис. 2.1. Графік витрат підприємства

6. Побудуємо графік поведінки собівартості і обсягу продажу від випуску усієї кількості й одного костюма (див. рис. 2.2.)

Рис.2.2. Взаємозв'язок виручки від реалізації та собівартості

7. Визначимо критичний обсяг виготовлення костюмів за графіком та рівнянням

= = 42900 одиниці вир.

Таким чином, підприємство випускаючи більш ніж 42900 од.виробів буде отримувати прибуток, при умові що ціна та витрати не зміняться. Рентабельність такого випуску складе 12%.

ВИСНОВОК

Розглядаючи проблему корисності додаткової одиниці блага, варто звернути увагу на таке відоме явище, характерне для людської натури: одне й те саме відчуття, повторюючись безперервно, з певного моменту починає доставляти нам все менше і менше задоволення і нарешті це задоволення перетворюється навіть у свою протилежність -- у неприємність і огиду.

Конкретні часткові потреби, на які можна розкласти наші відчуття незадоволеності, і послідовні часткові задоволення, які можна одержати за допомогою однакової кількості матеріальних благ, мають здебільшого різні і до того ж поступово зменшувані до нуля значення.

Під граничною корисністю розуміють додаткову корисність, або задоволення, одержуване людиною з однієї додаткової одиниці конкретної продукції. У міру того як людина споживає все нові порції одного й того самого продукту, зростає загальна (психологічна) корисність, яку отримує людина. Припустимо, що корисність, яку отримує людина від споживання тієї чи іншої речі, можна вимірювати в абстрактних одиницях корисності (MU). Для визначення «додаткової корисності», що її додає кожна додаткова порція продукту, використовують термін «гранична корисність».

Поняття "гранична корисність" ґрунтується на тому, що основою формування цінності є індивідуальні суб'єктивно-психологічні оцінки учасників господарського процесу. Сутність цінності Бем-Баверк вбачав у значенні речі для людського благополуччя. За словами Менгера, "...цінність є значення, яке мають для нас конкретні блага або кількості благ внаслідок того, що в задоволенні своїх потреб ми усвідомлюємо залежність від їх наявності у нашому розпорядженні". Стверджуючи, що вихідним пунктом дослідження повинні бути потреби людей, він розглядав їх як різновиди незадоволених побажань або неприємних відчуттів. Однією з найважливіших методологічних засад концепції Менгера є вивчення індивідуалістичного суб'єктивно-психологічного відношення між річчю (благом) і людиною, місце концепції у натуральному господарстві і товарному виробництві.

ЛІТЕРАТУРА

1. Про концепцію державної політики розвитку малого підприємництва. Постанова КМУ від 3.04.1996 р. № 404.

2. Закон України “Про підприємництво” від 7.02. 1991 р. №698- ХІІ.

3. Закон України “Про підприємства в Україні” від 27.03. 1991 р. № 887- ХІІ.

4. Про державну підтримку малого підприємництва. Указ Президента України від 12.05.1998 р. № 456/98.

5. Про усунення обмежень, що стимулюють розвиток підприємництва. Указ Президента України від 3.01.1998 р.

6. Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва. Указ Президента України від 3.07.1998 р. № 727/98.

7. Збірник нормативно-правових актів Мале підприємництво в Україні. / За ред. О.В.Кужель, А.К.Кінаха, В.В.Костицького. - К.: Інститут законодавчих передбачень і правової експертизи, 1999. - 190 с.

8. Андрощук Г., Денисюк В. Франчайзинг: определение, преимущества, перспективы // Бизнес-Информ. -- 1997. -- № 7. -- С. 10.

9. Блинов А. Малое предпринимательство. Организационные и правовые основы деятельности. - М.: Ось-89, 1997. - 336 с.

10. Варналій З.С. Малий бізнес України: проблеми становлення та перспективи розвитку // Урядовий кур'єр. - 1998. - № 62-63. - Стр. 4.

11. Варналій З.С. Мале підприємництво: основи теорії і практики. -- К.: Т-во "Знання", КОО, 2001.

12. Варналій З.С. Державна політика підтримки малого підприємництва. -- К.: НІСД, 2001. -- С. 59--66.

13. Герасимчук В.Г. Розвиток підприємництва: діагностика, стратегія, ефективність. - К.: Вища школа, 1999. - 267 с.

14. Дуб Л. "Питання розвитку малого бізнесу в Україні"//Вісник Української Академії державного управління при Президенті України. - 2000.- №2. -с.162-168

15. Економічний словник-довідник / За ред. д-ра екон. наук, проф. С.В. Мочерного. -- К.: Феміна, 1995. -- С. 354.

16. Златкін Б. Лізинг як метод кредитування // Економіка України. -- 2001. -- :№ 4. -- С. 86.

17. Кондратюк Т. "Державна політика підтримки малого бізнесу: зміст і механізм реалізації// Вісник Української Академії державного управління при Президенті України. - 2001.- №4. -с.111-118

18. Кузьмін О.Є., Загородній А.Т., Громяк Л.С. Малі форми підп-риємництва. Навчальний посібник. - Львів: Центр Європи, 1996. - Стр. 4-36.

19. Плоткін Я.Д. Підприємцю про підприємництво. - Львів, 1999. - Ст. 63-75.

20. Реверчук С.К. Малий бізнес: методологія, теорія і практика. - К.: ІЗМН, 1998. - 192 с.

21. Экономика предприятия: Учебник для ВУЗов / Ред. Горфинкеля В.Я., Швандара В.А. - М.: ЮНИТИ, 1998. - Стр. 92-117.

Размещено на Allbest.ru

...