Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Моделювання поведінки споживачів в умовах ринку

Залежно від зміни доходу може змінитися і ставлення споживача до блага X: як до блага з нормальною споживчою цінністю (повноцінного) або ж блага з низькою споживчою цінністю (неповноцінного). Споживання повноцінних благ при збільшенні доходу зростає, що зумовлює додатний нахил лінії «дохід-споживання». Споживання неповноцінних благ при збільшенні доходу скорочується, що зумовлює від'ємний нахил лінії «дохід-споживання».

Лінія «дохід-споживання» може бути використана для побудови лінії Енгеля, яка показує взаємозв'язок доходу споживача і кількості придбаного блага Х (рис. 1.2).

Рис. 1.3. Лінія «ціна-споживання» для взаємозамінних товарів

Гранична норма заміщення благом Х витрат споживача на інші блага виражається в грошовій формі й означає міру готовності пожертвувати можливістю витратити бюджет на інші блага задля споживання додаткової одиниці Х, залишаючись на даній кривій байдужості.

Якщо за незмінної величини бюджету змінюється ціна блага Х, то бюджетна лінія здійснює поворот навкруги точки свого перетину з вертикальною віссю, досягаючи більш віддалених кривих байдужості. Всі точки оптимуму, які утворюються дотиком бюджетної лінії, що повертається, до кривихбайдужості, визначають лінію «ціна-споживання». Вона показує, як реагує споживач на зміну ціни одного із благ. Різновид такого взаємозв'язку, в свою чергу, залежить від пов'язаності благ у споживанні. Для благ-замінників лінія «ціна-споживання» має від'ємний нахил, а для доповнюючих благ - додатний (рис. 1.3 і 1.4).

Лінія «ціна-споживання» може бути використана для побудови лінії індивідуального попиту шляхом встановлення графічної відповідності певних оптимальних кількостей даного блага і цін цього ж блага (рис. 4.). Реакція споживача на зміну ціни може бути поділена на два моменти. У відповідь на зміну відносних цін споживач замінює блага, які відносно подорожчали, на ті, які відносно подешевшали, - має місце ефект заміни. У відповідь на зміну реального доходу споживач змінює обсяг благ залежно від їх різновиду (повноцінні чи неповноцінні) - має місце ефект доходу. Якщо благо вважається споживачем повноцінним, обсяг його споживання при зростанні ціни зменшується, якщо неповноцінним - обсяг споживання збільшується.

Результати спільного впливу ефекту заміни та ефекту доходу для різних благ подано на рис. 1.5 і рис. 1.6.

Рис. 1.5. Ефекти доходу (а) та заміни (б) за умов зміни ціни блага з нормальною споживчою цінністю (тонка стрілка - ефект заміни, напівжирна стрілка - ефект доходу)

Рис. 1.6. Ефекти доходу (а) та заміни (б) за умов зміни ціни блага з низькою споживчою цінністю (тонка стрілка - ефект заміни, напівжирна стрілка - ефект доходу)

Рішення про кількість, в якій варто споживати будь-яке благо, - це результат зіставлення споживачем вигод і витрат. Виражаючи корисність блага в грошових одиницях, отримуємо цінність блага.

Рис. 1.7. Надлишок споживача

Витрати споживання або вартість даної кількості блага - це грошові кошти або ринкова ціна одиниці блага, помножена на кількість одиниць блага. Вигода (цінність) перевищує витрати (вартість), оскільки споживач готовий заплатити за попередні одиниці блага більш високу ціну, ніж ту, яку він реально платить при купівлі.

Різниця між цінністю і вартістю блага називається споживчим надлишком (надлишком споживача). Графічну ілюстрацію формування надлишку подано на рис. 1.7. (вартість блага - площа ОВБГ, цінність - АБГО, споживчий надлишок - АБВ).

Надлишок споживача можна розглядати як різницю між максимальною ціною, яку споживач заплатив би за кожну кількість блага Х, і ринковою вартістю цієї кількості.

Математичне дослідження моделі попиту здійснюється за функціональною залежністю, що враховує вплив одного з наведених вище чинників, найчастіше - цінової детермінанти (1.8).

Рис. 1.8. Лінія попиту

Таку залежність для певного товару можна вивести в результаті спостережень, якщо абстрагуватися від впливу інших детермінант (прийняти їх дію за незмінну). Попри всю різноманітність визначуваних таким чином конкретних функцій попиту їх об'єднує обернений характер залежності, а саме: зростання ціни за інших незмінних умов призводить до зменшення обсягу попиту, і навпаки. Цю емпірично визначену залежність називають законом попиту.

2. Розрахунок амортизаційних відрахувань та балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів

Підприємству необхідно визначити розмір амортизаційних відрахувань на повне відновлення та капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію основних фондів (ОФ) та їх балансову вартість у плановому році.

Підприємство може здійснювати прискорену амортизацію за третьою групою ОФ, тому, що це колективна форма власності. Норми амортизаційних відрахувань ОФ наведені в таблиці 2.1

На протязі планового року передбачається ввести та вивести певну частину фондів за трьома групами фондів (таблиця 2.2)

У балансі даного підприємства враховані такі види нематеріальних активів

- програмний продукт (програма за бухгалтерією сумісного підприємства та методика її використання: 1С: БУХГАЛТЕРІЯ для Windows);

- патент на право продажу лікарських засобів і препаратів. Їх балансова вартість становить 50 гр. І 390 гр. Відповідно. Фахівцями визначено розмір норм амортизації: програмний документ - 20,0%, патент - 15.0%

Прогнозуючий індекс інфляції на рік складає 130%.

Таблиця 2.1. Норми амортизаційних відрахувань

Таблиця 2.2. Структура основних фондів

Перед рішенням завдання ознайомимося з деякими поняттями, які необхідно прийняти до уваги. Характерною особливістю застосування основних фондів у процесі виробництва є їх відновлення. Для відновлення засобів праці у натуральному виразі необхідне їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється шляхом амортизації. Амортизація - це процес поступового перенесення вартості основних фондів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на придбання, виготовлення, поліпшення, ремонту, реконструкцію згідно з нормами амортизаційних відрахувань. Норми амортизації - це встановлений річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів.

Важливо визначити термін використання основних фондів. Це урахування потужності об'єкта, його продуктивності, фізичний та моральний знос та ін.

Розмір амортизації залежить також від методів їх нарахування. Вибір методу амортизації визначається низкою чинників залежно від специфіки виробництва,

Відомі такі основні методи амортизації:

1) Прямолінійний метод полягає в тому, що вартість об'єктів списується рівними частинами на проміжку всього періоду його експлуатації. Є два шляхи розрахунку. При першому, розрахунок проводиться поділом вартості об'єкту, що підлягає амортизації на строк цього корисної експлуатації. При другому, сума щорічних відрахувань визначається множенням встановленої або розрахованої річної норми амортизації на першочергову вартість (за відрахунком його ліквідаційної вартості.

2) Методи прискореної амортизації. Ці методи дають змогу протягом першої половини корисного строку використання основних фондів відшкодувати до 60-70% їх вартості завдяки застосуванню в цей період підвищених норм амортизації. Тому це метод дегресивної амортизації.

3) Метод зменшення залишкової вартості передбачає визначення суми амортизаційних відрахувань множенням залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації на річну норму амортизації (у відсотках).

Різновидом розглянутого метода є метод прискорення зменшення залишкової вартості.

4) Кумулятивний метод (метод суми чисел) характеризується також більш високими нормами амортизації в першій половині строку використання і поступовим їх зниженням у другій половині. Норма амортизації тут - величина змінна і розраховується діленням числа років (що залишилися до кінця амортизаційного строку служби) на кумулятивне число, що являє собою суму чисел членів математичної прогресії (від 1 до 7, якщо строк сім років).

5) Виробничий метод амортизації ґрунтується на передбачені, що функціональна корисність основних фондів залежить не від часу а від результатів їх використання. При цьому методі річна сума амортизації визначається множенням фактичного обсягу продукції на виробничу ставку амортизації.

В нашому випадку скористуємося лінійним методом.

Таблиця 2.3. Розрахунок амортизаційних відрахувань

Отже, в таблиці 2.3, ми маємо розрахунки амортизаційних відрахувань, та балансову вартість, яку ми отримали шляхом різниці початкової балансової вартості та амортизаційних відрахувань. Розрахунки провели по кожному окремому об'єкту 1 групи ОФ та в цілому по цій групі; розрахунки окремо по 2 і 3 групі, а також розрахунки по нематеріальним активам: програмний продукт та патент які враховані на балансі даного підприємства з урахуванням прискореної амортизації.

Тепер ми розрахуємо балансову вартість на плановий період (кінець) з урахуванням введених та виведених сум, тобто вичислюємо за формулою (БВ_пл):

БВ_пл =БВ_к.р + П - В,

де БВ_к.р - балансова вартість кінцева (амортизована), тис. грн;

П - сума витрат щодо придбання ОФ, здійснення капітального ремонту, модернізації та інших поліпшень ОФ протягом планового періоду, тис. грн.;

В - сума виведених із експлуатації ОФ в плановому періоді, тис. грн.

Таблиця 2.4. Балансова вартість на кінець року

Отже, в таблиці 2.4 ми відобразили розрахунки балансової вартості ОФ кожного окремого об'єкта 1 групи, а в цілому по групі, як суму балансових вартостей окремих її об'єктів.

Облік балансових вартостей 2 та 3 групи ОФ провели за сукупною балансовою вартістю.

Так, як підприємство має право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості ОФ та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації (К_ін), зробимо розрахунки, враховуючи, що прогнозний індекс інфляції на плановий рік складає 130,0%.

Таблиця 2.5. Індексація балансової вартості ОФ та нематеріальних активів

Розглянувши таблицю 2.5, ми бачимо як зросла балансова вартість після проведення індексації, отже, підприємству з метою урахування впливу інфляції на реальну вартість ОФ доцільно проводити індексацію балансової вартості.

Рекомендації

В даному завдані, ми скористалися лінійним методом розрахунку, цей метод є простим, наочним, забезпечує рівномірні, стабільні амортизаційнц накопичення протягом усього терміну служби. Водночас він має низку недоліків. По-перше, цей метод передбачає рівномірний знос основних фондів протягом усього терміну їх використання, але в реальному виробництві устаткування зношуються нерівномірно (простої, поломки, неповне завантаження за зміну) і вартість основних фондів на вартість продукції переноситься нерівномірно. По-друге, прямолінійний метод не враховує морального зносу основних фондів, який зменшує вартість машин та устаткування або зменшує їх вартість за рахунок введення в експлуатацію нових більш досконалих машин та устаткування. Це обумовлює дострокове вивільнення застарілої техніки, з експлуатації, а значить і недоамортизацію цієї техніки. Збитки від недоамортизації відбиваються на результатах діяльності підприємства.

Так, як підприємство має право самостійно проводити амортизаційну політику, що дозволить визначати термін експлуатації основних фондів, важливо обрати такий метод амортизаційних відрахувань, який би найбільш відповідав специфіці виробництва.

Правильно обрана амортизаційна політика - це одна із складових успішного функціонування підприємства в ринкових умовах, його конкурентоспроможності.

Висновок