Державне стимулювання розвитку регіонального аграрного сектора

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державне стимулювання розвитку регіонального аграрного сектора

Аграрний сектор традиційно займає особливе міс - це в економіці країни та південного регіону, він є одним з основних секторів національного господарства, що визначає продовольчу безпеку суспільства. Його значення обумовлено не тільки задоволенням фундаментальних потреб людей у продуктах харчування, а й забезпеченням продовольчої незалежності країни, створенням стимулів для розвитку інших галузей національної економіки за рахунок розширення міжгалузевих зв'язків. Економічне реформування привело до суттєвих змін у структурі АПК, однак практично не відобразилося на ефективності його виробництва. Незважаючи на реалізацію «Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року», очікуваний ефект від прийнятих урядом країни макроекономічних заходів досі не досягнутий [1]. Хоча останніми роками спостерігається зростання виробництва сільськогосподарської продукції, його рівень складає лише 69% стосовно аналогічного показника 1990 р. У критичному стані перебуває тваринництво, де дотепер не зупинено скорочення поголів'я худоби. Зростання імпорту продовольства в 10 разів перевищує збільшення обсягів його виробництва. Продовжують знижуватися виробничий потенціал сільського господарства та ефективність його використання. Рентабельність у галузі нижче, ніж в інших сферах економіки; зростає кредиторська заборгованість сільськогосподарських виробників. Стримуючим фактором розвитку вітчизняного АПК є також суттєве зниження рівня і якості життя сільського населення, внаслідок чого зникають обжиті сільські території. Таким чином, стан справ у галузі вимагає кардинальних змін у відношенні держави до розвитку аграрного сектора, тому що саме від державного регулювання залежить розвиток даного сектора економіки і в цілому соціально-економічний розвиток країни.

Ринковій трансформації національного аграрного сектора та його державній підтримці присвячено праці О. Гудзинського, Ю. Лопатинського [2], В. Месель-Веселяка, T. Осташко, П. Cаблука [3], М. Сахацького, В. Юрчишина та ін.

Проблема вдосконалення механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України в умовах поглиблення процесів його реформування сьогодні є над - звичайно актуальною і потребує глибоких досліджень.

Метою статті є значення ефективності впливу органів державної влади на розвиток аграрного сектора економіки.

Виклад основного матеріалу. Криза в сільському господарстві втратила свою класичну сутність. Як відомо, у процесі циклічного розвитку створюється та накопичується потенціал для наступної фази. При збитковості значної частини сільськогосподарських виробників стає зрозумілою необхідність повного відновлення курсу соціально-ринкового реформування, зміни стратегії та тактики, що забезпечують фінансове оздоровлення національної економіки та стимулювання економічної активності в цілому, розвиток на цій базі сільського господарства та забезпечення продовольчої безпеки та продовольчої незалежності країни як основи соціального благополуччя населення. Успішне вирішення цих завдань неможливо без формування ефективної системи державного регулювання економіки в цілому та аграрного сектора зокрема, без ви - значення внутрішньогалузевих пріоритетів розвитку сільського господарства для концентрації фінансових і матеріальних ресурсів, без створення сприятливого економічного клімату для динамічного розвитку сільгоспвиробників всіх форм господарювання.

Сільськогосподарське виробництво має свою специфіку, існує й багато особливостей у механізмі ринкового регулювання розвитку цього стратегічно важливого сектора економіки. за наявності багатьох позитивних моментів ринкових відносин ринковий механізм все ж не є ідеальним, тому що йому властиві й негативні риси. Так, що стосується аграрного сектора, то ринок неспроможний забезпечити продовольчу безпеку держави, паритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію, стимулювання експорту сільськогосподарської продукції, екологізацію сільськогосподарського виробництва, збереження та підвищення родючості землі, розвиток сільських територій. Звідси, механізм державного регулювання, спрямований на компенсацію нездатності ринку, є загальним явищем в усьому світі.

Механізм державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки доцільно розглядати як сукупність ви - дів та способів дій суб'єкта регулювання, який ґрунтуються на базових принципах та реалізації функцій, забезпечуючи за допомогою певних форм, методів і засобів ефективне функціонування системи державного регулювання для досягнення визначеної мети та розв'язання протиріч. До базових функцій органів державного регулювання розвитку аграрного сектора необхідно віднести такі: визначення мети, завдань та моделі розвитку; формування правил «гри»; координування інтересів; стимулювання економічних процесів; моніторинг та аналіз розвитку; контроль [3].

Особливе значення має запровадження науково обґрунтованих, об'єктивних принципів державного регулювання роз - витку аграрного сектора. Основними принципами державного регулювання розвитку аграрного сектора повинні бути такі: пріоритетність та аграрний протекціонізм; системність і комплексність; передбачуваність та прозорість; послідовність і справедливість; зрозумілість та ефективність; екологічна доцільність.

Труднощі в досягненні цілей аграрної реформи можна пояснити такими причинами: по-перше, величезною кількістю і складністю завдань; по-друге, відсутністю консолідації політичних сил суспільства щодо проведення аграрної реформи на всіх її етапах; по-третє, відсутністю належної державної фінансово-економічної підтримки розвитку аграрного сектора; по-четверте, переоцінкою значення реформування відносин власності порівняно з іншими чинниками розвитку сільськогосподарського виробництва; по-п'яте, відсутністю принципів системності та комплексного підходу в механізмі державного управління аграрною реформою.

Починаючи з кінця 1999 р., центральними органами державної влади було вжито низку рішучих системних заходів ринкового спрямування щодо виходу аграрного сектора з кризи, і в результаті чого відбулися великі зміни соціально - економічного та організаційного характеру. В цей час в основу соціально-економічних перетворень на селі було закладено нову ідеологію аграрних відносин, насамперед - надання приватному сільгосптоваровиробнику самостійності у виборі форм господарювання, каналів реалізації продукції, партнерів по співпраці [5].

На цьому етапі аграрна реформа охопила всі основні складові розвитку аграрного сектора економіки: відносини власності на землю та майно; кредитування сільськогосподарського виробництва; інфраструктуру аграрного ринку; державне регулювання; податкову політику.

Таким чином, на той час в Україні було створено нові умови для розвитку ринкових відносин в аграрному секторі економіки через розроблення та прийняття базових законів, необхідної нормативно-методичної бази для врегулювання земельних та майнових питань у процесі здійснення економічних реформ.

Проте проблемних питань, які накопичувались роками та десятиріччями в аграрному секторі і які потребують негайного вирішення, значно більше, ніж досягнень. Основні з них такі: низька ефективність сільськогосподарського виробництва; недосконалість механізмів інвестиційного забезпечення; деформація міжгалузевих цінових пропорцій; нераціональне використання та відсутність ринку земельних ресурсів сільськогосподарського призначення; зниження забезпеченості сільськогосподарською технікою та критична зношеність основних фондів; недосконалість інфраструктури та механізмів регулювання кон'юнктури аграрних ринків; деформація структури агровиробництва; загострення соціальних проблем у сільській місцевості. До того ж останнім часом динаміка якісних структурних реформ в аграрному секторі трохи знизилася. Зокрема, не формується сучасний ринок землі, практично не реалізується земельне законодавство, немає сучасної системи товарних бірж, системи страхування ризиків. Крім цього залишається велика кількість питань, що стосуються ефективності цільового використання державної бюджетної підтримки аграрного сектора.

Практика застосування механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора свідчить про те, що вплив органів державної влади на економічні процеси в сільському господарстві не завжди є об'єктивним і обґрунтованим. Відсутність збалансування інтересів усіх суб'єктів державного управління та детальних обрахунків ефективності прийнятих регулятор - них актів досить часто ускладнює соціально-економічну ситуацію у країні в цілому, призводить до нестабільності законодавства, зниження інвестиційної привабливості аграрного сектора та зменшення ділової активності в сільському господарстві.

Як показує світова практика, успішного функціонування сільського господарства можна досягти, якщо галузь працює на ринкових засадах за державної підтримки. В Україні останніми роками економічна підтримка сільського господарства зростала, але залишається ще недостатньою, що ускладнює конкуренцію вітчизняних і зарубіжних товаровиробників за український споживчий попит.

Сьогодні фінансово-економічна підтримка аграрного сектора здійснюється переважно через комплекс програм, кожна з яких має на меті підвищення ефективності виробництва та дохідності товаровиробника.

Таким чином, особливістю функціонування організаційно - правового механізму підтримки розвитку аграрного сектора сьогодні в Україні є те, що, з одного боку, відсутнє в повному обсязі фінансове забезпечення законів, що приймають - ся, а з іншого - невиконання вже чинних законів та інших нормативно-правових актів, тобто низька виконавча дисципліна в державних органах влади.

Проведене дослідження результативності запровадженого фінансово-економічного механізму підтримки аграрного сектора засвідчило, що він певною мірою був результативним, оскільки сприяв стабілізації фінансового стану аграрних підприємств. Але в цілому наявні заходи фінансово-економічної підтримки як за кількісними, так і за якісними показниками є недостатніми для забезпечення сталого розвитку аграрного сектора.

Аналіз застосування програмно-цільового підходу у механізмі державної підтримки аграрного сектора показав, що Кабінетом Міністрів України та Міністерством аграрної політики України не створено ефективної системи фінансової підтримки виробництва продукції тваринництва і рослинництва, хоча кількісно вона зростала.

У багатьох нормативно-правових документах щодо роз - витку аграрної сфери АПК України з перших років незалежності наголошувалося на необхідності оновлення та зміцнення техніко-технологічної бази аграрного виробництва, однак і до - нині ця проблема є невирішеною.

Сьогодні можна констатувати, що нормативно-правове забезпечення технічної політики держави в аграрному секторі та формування агропромислового ринку певний час мало безсистемний та хаотичний характер. Документи, які приймалися органами влади, не охоплювали всіх найважливіших правових питань, які необхідно було об'єднати для досягнення поставленої мети.

Аналіз складових агропромислового ринку України засвідчив нерозвиненість його інфраструктури, обмеженість державної підтримки через механізм часткової компенсації вар - тості складної техніки і фінансового лізингу, недосконалість механізмів середньо та довгострокового кредитування виробників і споживачів.

Формування більш ефективних аграрних підприємств - процес поступовий, органічно пов'язаний з відповідним нарощуванням реального капіталу та інвестицій у структурне та якісне оновлення господарюючих суб'єктів. Для цього потрібно змінювати структуру як капітальних, так і поточних витрат в сільськогосподарське виробництво.

Висновки. Ефективність сільськогосподарського виробництва цілком і повністю залежить від фінансового результату або прибутку від реалізації продукції, на який впливають як внутрішні чинники, так і дії державних регуляторних органів. Серед внутрішніх резервів збільшення фінансового результату, як уже відмічалося, треба виділити підвищення врожайності та продуктивності тварин, підвищення якості продукції, оптимізацію матеріальних витрат, підвищення механізації виробничих процесів, вибір оптимального методу амортизації та зниження трансакційних витрат. Державними інструментами, які суттєво впливають на отримання прибутку аграрними підприємствами, є квотування виробництва сільськогосподарської продукції, державне регулювання цін, встановлення паритету цін на матеріально-технічні ресурси і продукцію сільськогосподарського виробництва, мінімальної заробітної плати, кількості фондів соціального страхування та розміру внесків до них, методів амортизації, ставки податку на прибуток або дотації для підтримки виробництва певного виду продукції, контроль трансакційних витрат і тарифів.

Одним із напрямків державної аграрної політики є утвердження конкурентоспроможності аграрного сектора через підвищення рівня професійно-кадрового забезпечення села. Тому реалізація цих стратегічних напрямків повною мірою за - лежить від кадрового потенціалу галузі, рівня підготовки фахівців, зайнятих на всіх ділянках аграрного виробництва.

Література

аграрний державний господарювання економіка

1. Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року: постанова Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. - №1158.

2. Лопатинський Ю.М. Трансформація аграрного сектора: інституціональні засади / Ю.М. Лопатинський. - Чернівці: Рута, 2006. - 344 с.

3. Гайдуцький П. І. Аграрна реформа в Україні / П. І. Гайдуцький, П.Т. Саблук, Ю.О. Лупенко. - К.: ННЦ «ІАЕ», 2005. - 424 с.

4. Полушкина Т.М. Государственное регулирование аграрной сферы экономики: монография / Т.М. Полушкина; Федер. агентство по образованию, ГОУВПО «МГУ им. Н.П. Огарева». - Саранск: Изд-во Мордов. ун-та,

2009. - 161 с.

5. Латинін М.А. Аграрний сектор економіки України: механізм державного регулювання: моногр. - Х.: Магістр, 2006. - 376 с.

Размещено на Allbest.ru