Фактори соціально-економічного розвитку регіонів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

Кафедра державного управління та місцевого самоврядування

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Регіональна соціально-економічна політика»

на тему:

«Фактори соціально-економічного розвитку регіонів»

Івано-Франківськ - 2013

ПЛАН

Вступ

1. Класифікаційна характеристика факторів регіонального розвитку

2. Зовнішні фактори формування регіональної політики

3. Інтегральний потенціал території як визначний чинник розвитку регіональної соціально-економічної політики

Висновок

Список використаних джерел

ВСТУП

Питання розвитку і взаємодії регіонів, взаємовідносин регіональних і центральних органів влади є надзвичайно актуальними для України. Адже відсутність обґрунтованої політики регіонального розвитку держави призвела не лише до зростання диспропорцій та загострення економічних і соціальних проблем, але й до суттєвої економічної й суспільно-політичної дезінтеграції держави.

Зміцнення державності України вимагає створення єдиного господарського комплексу з ефективним використанням місцевих ресурсів, переваг територіального поділу праці та запобігання ускладнень на політичному, економічному, міжетнічному підґрунті, що повинна забезпечити регіональна політика як складова загальнодержавної політики.

Визначення короткострокових і стратегічних завдань політики регіонального розвитку, прийняття ефективних рішень з питань його регулювання потребує аналізу стану та тенденцій економічного і соціального розвитку регіонів.

Саме тому потрібно визначити ті фактори, які впливають на формування та розвиток регіональної соціально-економічної політики. Для цього можна класифікувати їх за певними притаманними їм ознаками, створивши таким чином декілька класифікаційних груп.

Ефективність регіональної політики залежить від зовнішніх факторів та базується на комплексному врахуванні основних суспільно-територіальних властивостей та соціально-економічних характеристик регіонів.

1. КЛАСИФІКАЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФАКТОРІВ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Фактори регіонального розвитку - це сукупність аргументів (причин), які обумовлюють регіональний розвиток та вибір місця для розміщення об'єктів регіональної економіки.

Фактори регіонального розвитку - це суттєві умови, які необхідно брати до уваги при вивченні або вирішенні конкретної проблеми регіональної економіки.

Класифікація факторів соціально - економічного розвитку регіону.

1. Історико-економічні фактори регіонального розвитку. До них прийнято включати:

- описи природних умов;

- демографічні відомості;

- характеристика стану сільського і лісового господарства;

- питання, які характеризують розвиток галузей промисловості (промислів);

- відомості про торгівлю;

- питання стану галузей соціальної сфери.

2. Територіальний фактор (економіко-географічне положення) - сукупність просторових відносин будь-якого об'єкту регіональної економіки до того, що знаходиться поза його межами і що має для цього об'єкту певне економічне та соціальне значення.

Економіко-географічне положення змінюється з зміною соціально-економічних та політичних обставин і класифікується за трьома рівнями:

- макрорівень;

- мезорівень;

- макрорівень.

Економіко-географічне положення оцінюється кількісно, і за результатами такої оцінки, а також за характером просторового оточення, економіко-географічне положення називають промисловим, демографічним, транспортним, аграрним, рекреаційним, перспективним.

Отже, економіко-географічне положення регіону класифікують за двома характеристиками:

- за масштабом виділяють:

- макроположення - відносно віддалених регіонів та за межами країни;

- мезоположення - відносно регіонів, не маючих спільних кордонів з регіоном ЕГП якого досліджується;

- мікроположення - відносно найближчих регіонів;

- за видами поділяють на:

- сировинне - відносно природних родовищ (родовищ мінеральних ресурсів);

- демографічне - положення регіону відносно регіональних ринків робочої сили, агломерації;

- транспортно-інфраструктурне - положення відносно транспортних магістралей, ЛЕП, нафто - і газопроводів;

- агротериторіальне - відносно виробників продукції АПК;

- кон'юнктурно-збутове - відносно основних ринків збуту;

- прикордонне - відносно інших країн і регіонів.

3. Природно-ресурсні фактори (локалізований природно-ресурсний потенціал регіону) - це природні умови та природні ресурси регіону.

Природно - ресурсний потенціал регіону класифікують за такими ознаками:

- за походженням:

- Світового океану;

- земельні та водні;

- біологічні;

- паливні та мінерально-сировинні;

- рекреаційні;

- природно-естетичні;

- за ознаками вичерпності:

- вичерпні (відновлювальні та не відновлювальні);

- невичерпні (енергія Сонця, енергія води, енергія вітру);

- за способом використання:

- матеріальне виробництво;

- невиробнича сфера.

За комбінацією даних факторів регіони класифікують:

- екстремальні;

- дискомфортні;

- гіперкомфортні (регіони, придатні для формування населення за рахунок інших регіонів);

- прекомфортні (досить сприятливі для формування постійного населення і подальшого розвитку економіки);

- комфортні (оптимальні для життєдіяльності та розвитку економіки);

Кількість, якість і сполучення ресурсів визначають природно-ресурсний потенціал території, що є важливим чинником розміщення населення і господарської діяльності.

4. Демографічні фактори (населення і трудові ресурси). Вважаються найважливішими факторами розвитку регіонів, оскільки вони визначають розвиток демографічного і трудового потенціалу території, їхнє освоєння, рівень розвиненості виробництва.

Структурна класифікація демографічного фактору регіонального соціально-економічного розвитку:

- демографічна структура - розподіл за статтю, віком, родинами різного складу;

- поселенська структура - розподіл жителів по населених пунктах різних типів та розмірів;

- соціальна структура - розподіл по соціальних верствах;

- освітньо-кваліфікаційна структура - співвідношення різних груп за рівнем освіти і кваліфікації.

5. Соціально-економічні фактори. Вони визначають:

- рівень розвитку соціальної інфраструктури, що задовольняє потреби населення в освіті, охороні здоров'я, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні;

- стан навколишнього середовища і природоохоронну діяльність;

- санітарно-гігієнічні умови праці;

- рівень розвиненості виробництва - визначальний фактор розвитку регіонів (саме цей фактор найбільш комплексно детермінує (детермінується) рівнем розвитку демографічного і трудового потенціалу території;

Згідно новітніх теорій соціально-економічного розвитку регіону до соціально-економічних факторів відносять: рівень доходів (з врахуванням рівня інфляції); митні та акцизні ставки; ставки за банківські кредити та депозити; регулювання відносин власності; соціально-економічний клімат сприяння розвитку малого бізнесу; інноваційний та інвестиційний клімат регіону;

До соціально-економічних факторів відносять і споживчий фактор, який діє діаметрально протилежно сировинному та енергетичному і який спрямований насамперед на обслуговування населення. Через це, до населених пунктів споживання тяжіють переважно ті галузі, що зайняті обслуговуванням населення. Споживчий фактор співпадає також з фактором робочої сили.

6. Науково-технічний прогрес. Складові та компоненти даного фактору мають суттєвий вплив на зміну господарської, соціальної та культурної структури регіонів.

7. Адміністративно-територіальний фактор. Визначається адміністративно-територіальним устроєм України, а також системою управління державою та її регіонами.

Функції територіального управління господарством охоплюють:

- прогнозування (планування);

- оперативне регулювання,

- координацію (узгодження);

- облік (статистику, інформатизацію);

- контроль.

Для їх успішної реалізації по території необхідні організаційні форми у вигляді адміністративно-територіального устрою, системи відповідних органів управління;

Розрізняють основні системи самоврядування:

- англо-американська (англосаксонська);

- континентальна (романо-германська);

- іберійська (латиноамериканська);

- радянська.

8. Інноваційний, фінансовий, транспортний, енергетичний фактори та фактори інфраструктури регіону.

На практиці застосовується узагальнена класифікація факторів регіонального розвитку:

- об'єктивні (економіко-географічне положення, природно-ресурсний потенціал);

- суб'єктивні фактори (адміністративно-територіальний фактор)

- консервативні (історико-економічні, економіко-географічне положення, природно-ресурсний потенціал, внутрішня конкуренція, населення і трудові ресурси, внутрішній попит, державно-фінансова підтримка, адміністративно-територіальний)

- прогресивні фактори (ринкові інститути, науково-технічний прогрес, інноваційні форми територіальної організації, неурядові, в тому числі іноземні інвестиції, фінансові ресурси, зовнішня конкуренція, ринкова кон'юнктура, ринкові інститути).

2. ЗОВНІШНІ ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Ефективність регіональної політики залежить від зовнішніх факторів та базується на комплексному врахуванні основних суспільно-територіальних властивостей та соціально-економічних характеристик регіонів.

До зовнішніх факторів, які впливають на її формування і реалізацію, можна віднести політичну і соціальну стабільність країни, її фінансову стійкість та інвестиційну привабливість, екологічну безпеку, наявність ефективної системи державного регулювання, збалансованої із дією ринкових регуляторів. На формування регіональної політики безпосередньо впливають і такі зовнішні фактори, як наявність науково обґрунтованої стратегії соціально-економічного розвитку країни та активність її реалізації, ефективне реформування бюджетної та податкової політики на макрорівні, інвестиційний клімат у країні, розвиток ринкової інфраструктури, фондового ринку.

Зазначені зовнішні фактори є загальними відносно всіх регіонів країни, але їх дія корелюється регіонально-конкретизованими внутрішніми факторами розвитку, а саме: суспільно-територіальними властивостями і характеристиками регіону (рис. 1).

У системі зазначених властивостей найважливішими є: геополітичне положення, інтегральний, зокрема й природно-ресурсний, виробничо-технічний, інтелектуальний потенціал, демографічна ситуація, структура природного, економічного потенціалу, галузева, функціональна і територіальна структура виробництва та його зовнішня функція, якість життя населення тощо. Кожна з названих властивостей і характеристик є необхідною для розвитку території і навіть важко будь-яким чином здійснити ієрархізовану їх систематизацію. У цій системі можна лише наближено визначити базові, похідні властивості та вихідні характеристики (рис. 1).



Рисунок 1 - Фактори формування регіональної політики

соціальний економічний розвиток регіональний

До базових властивостей, перш за все, належать: геополітичне положення, демографічна ситуація та інтегральний потенціал території; до похідних - структура виробництва (галузева, територіальна, функціональна, організаційно-управлінська), виробнича, соціальна, фінансова, екологічна інфраструктура, зовнішня функція виробництва, екологічна ситуація та екологічний каркас території та інші. До третьої групи - вихідних характеристик - можна віднести: рівень економічного та соціального розвитку регіону, його фінансову стійкість, інвестиційну привабливість, податкоспроможність. Зазначені чинники так чи інакше впливають на тип трансформаційних процесів у регіоні, його адаптаційні можливості, статус та рівень конкурентоспроможності в умовах переходу до ринкових відносин, на характер розвитку продуктивних сил. Цей вплив дуже диференційований і відрізняється не тільки масштабами, але, перш за все, позитивною чи негативною спрямованістю. Виділяються чинники, що не сприяють зазначеному розвитку, або ж такі, які без суттєвих трансформаційних змін у господарстві, в ідеології самого розвитку його унеможливлюють. Таким чином, серед наведених характеристик є сприятливі чинники - чинники «росту» регіону, і несприятливі - бар'єри такого росту.

Наведена схема властивостей і характеристик території не претендує на ієрархічність. Зокрема, з неї не витікає, що у базових властивостей більш тісні взаємозв'язки із похідними, ніж з вихідними. Проте вихідні характеристики важливіші, чи більш «генеравізовані», ніж похідні.

Дещо по-іншому зазначені властивості можна упорядкувати з урахуванням їх впливу на формування регіональної податкової політики, особливо податкоспроможність регіону, яка фактично залежить від податкоспроможності юридичних і фізичних осіб.

3. ІНТЕГРАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТЕРИТОРІЇ ЯК ВИЗНАЧНИЙ ЧИННИК РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Провідне місце серед базових властивостей займає інтегральний потенціал території (ІПТ). У тлумачному словнику термін потенціал (potentaa - лат.) тлумачиться як сила, могутність, можливість. У науковій літературі є багато визначень поняття «потенціал». Зокрема, потенціал території визначається, як потужність її соціально-економічної системи щодо виконання багатоаспектних функцій для задоволення потреб суспільства.

ІПТ, комплексне використання його складових має стратегічно важливе значення для економічного зростання регіону, зокрема для нарощування його податкового потенціалу. Адже навіть сьогодні, коли ХХІ століття визнано інформаційною ерою розвитку людства, ІПТ продовжує відігравати провідну роль у його соціально-економічному розвитку регіону. Лише змістилися акценти у вагомості його складових: пріоритетними у такому розвитку стають замість природно-ресурсного потенціалу його інноваційні та інтелектуальні аналоги. Для України при переході до моделі випереджаючого інноваційного зростання в умовах гострої інвестиційної недостатності та неможливості одночасної технологічно-технічної і структурної перебудови всіх ланок виробництва у всіх регіонах особливо важливою стає ідеологія «головного ланцюга» з концентрацією зусиль на двох - трьох напрямах «локальних технологічних проривів на глобальний рівень». Така стратегія розвитку виходить із урахування інтересів України в умовах активних процесів, як позитивної, так і негативної глобалізації, і повинна базуватись на новій стратегії використання національного капіталу у поєднанні його людської, матеріальної, фінансової та природної складових. У цьому контексті особливої актуальності набуває раціональне використання інтегрального потенціалу країни та її регіонів.

Інтегральний потенціал території (ІПТ) - це фундаментальна загальнонаукова категорія, розробка якої повинна бути справою широкого кола науковців. ІПТ поєднує всі ресурси території (природні, трудові, виробничі, наукові, інтелектуальні, інформаційні тощо) і саму територію як поле взаємодії суспільно-природних компонентів, включаючи її транспортно-географічне положення. Важливість розробки цієї наукової категорії зумовлена кількома причинами і торкається різних аспектів розвитку регіону та формування податкового потенціалу. З позицій забезпечення суспільної ефективності, це необхідно, тому що, по-перше, тільки комплексний аналіз інтегрального потенціалу будь-якого регіону може слугувати обґрунтуванню забезпечення збалансованості економічних, соціальних та екологічних аспектів його розвитку. По-друге, співставлення часток ІПТ, що використовуються нині чи можуть використовуватись у перспективі, важливе при розробці стратегії розвитку території на альтернативній основі, з урахуванням інтересів розширеного відтворення виробництва, нарощування податкового потенціалу тощо.

Вивчення ІПТ ми розглядаємо як важливий напрям дослідження економіки регіону. Адже його складові в більшості випадків виступають факторами виробництва, а спільне використання форм їх територіального зосередження лежить в основі провідних процесів розміщення продуктивних сил (зосередження, територіальної комплексності, спеціалізації, кооперування), а також територіальної організації суспільства, суспільно-природної взаємодії, відтворення населення та виробництва тощо. Одночасно потрібно наголосити на необхідності дослідження ІПТ як цілісної системи, розглядаючи територію як єдине ціле із складною системою природно-суспільних компонентів, що на ній взаємодіють.

Комплексний характер фактично кожної із складових ІПТ ускладнює їх чітке «категоріальне» визначення та розмежування з іншими складовими. Так, природні ресурси можуть розглядатися і як економічна (продуктивні сили), і як природна (основні компоненти природно-ресурсного потенціалу) категорія. Трудові ж ресурси входять як до демографічної, так і до виробничої складової. Є певна спільність між культурним та інтелектуальним потенціалом тощо. Це не тільки підвищує сутнісну взаємопов'язаність складових ІПТ, але й практично дуже ускладнює узагальнену кількісну оцінку ІПТ. Дослідження ІПТ повинно бути спрямоване перш за все на якісну оцінку, аналіз його впливу на властивості та процеси розвитку території, на співвідношення ІПТ з іншими її характеристиками, на відповідність структури та спеціалізації виробництва наявному ІПТ регіону з урахуванням інших його властивостей. Досягнення такої відповідності значною мірою залежить від ступеня раціональності використання інтегрального потенціалу регіону.

Раціональне використання ІПТ є однією з найважливіших передумов раціонального, суспільно-ефективного розвитку території як складного суперпроцесу. Освоєння ІПТ, стратегія його використання є важливою складовою загальнодержавної стратегії розвитку. Масштаби, структура та ефективність такого використання, безперечно, залежать не тільки від характеру інших суспільно-територіальних властивостей території, але й від пріоритетів державного розвитку, його інвестиційного забезпечення, загальних економічно-правових інституцій тощо.

Наукове обґрунтування стратегії раціонального використання ІПТ набуває сьогодні в Україні особливої актуальності. У першу чергу це стосується її природно-ресурсного потенціалу, який визначається в Україні потужністю і різноманітністю. Дуже загострена медико-екологічна ситуація і стан довкілля потребують докорінної реконструкції всієї системи ресурсовикористання. Це можливо на шляху впровадження нових наукоємних та маловідхідних технологій, технічної реконструкції господарства, розбудови екологічної інфраструктури і потребує, перш за все, часу та величезних інвестицій. Разом з тим, продовження попередньої стратегії екстенсивного ресурсовикористання абсолютно не ефективне з позицій національних інтересів країни, ренатуралізації її природи, покращання стану середовища, умов проживання та відтворення населення, і насамперед, збереження його генофонду. Необхідно зазначити, що хоч природно-ресурсний потенціал у ХХІ столітті уступає першість інноваційним і інтелектуальним ресурсам, раціональне використання земельних, мінеральних, лісових, водних ресурсів в Україні є стратегічно важливим і при переході до постіндустріального типу розвитку. Дуже важливим для України є раціональне використання багатих земельних та агрокліматичних ресурсів і перехід до інтенсивного розвитку АПК, на основі ефективної реалізації земельної реформи, впровадження комплексних екозаощаджуючих меліорацій. Враховуючи дуже потужні рекреаційно-туристичні ресурси країни, що використовуються недостатньо, доцільно акцентувати увагу на їх розширеному використанні в регіонах максимального поширення і розвитку на цій базі прибуткових та екобезпечних підприємств рекреаційного комплексу. Така структурна переорієнтація використання природно-ресурсного потенціалу може реалізовуватись лише при забезпеченні державою загально-ринкових економічних та правових важелів функціонування виробництва при: запровадженні різних форм власності в сільське господарство, осучасненні сільськогосподарського машинобудування, потужному фінансуванні та розбудові виробничої та соціальної інфраструктури у сільській місцевості, а також розгалуженої мережі автомобільних доріг, яка б відповідала територіальній організації рекреаційно-туристичного господарства, будівництву системи міжнародних аеропортів, розширенню санаторно-готельного будівництва.

Характер освоєння (чи використання) ІПР значною мірою залежить від так званого «виробничо-технічного» потенціалу. Визначення цієї складової ІПТ не знайшло ще в літературі однозначного тлумачення, особливо в частині його співставлення з науково-технічним потенціалом. У багатьох дослідженнях виробничий і науково-технічний потенціал відокремлюються один від іншого. Якщо науковий потенціал може розглядатися відокремлено від виробництва (входячи значною частиною до інтелектуального потенціалу), то розглядати технічний як самостійну матеріальну субстанцію, а не певні характеристики виробничого потенціалу та потенціалу невиробничої сфери є недоречним. При визначенні виробничого потенціалу в сучасних умовах потрібно виходити із змісту поняття «постіндустріальний розвиток». Тобто розуміння виробничого потенціалу, його оцінка не повинні обмежуватись масштабами територіального зосередження, обсягами валового суспільного продукту, навіть у його демографічному (на 1 жителя чи одного зайнятого) або територіальному (на 1 км) виразі. Важливими при цьому є його якісні показники, що досі вважалися характеристиками науково-технічного потенціалу, а насправді відображають саме «якість» виробничого його аналога:

а) ефективність та наукоємність технологій, що може вимірюватись їх енерго- та ресурсозбереженням, малою ресурсовідхідністю;

б) досконалість структури виробничого потенціалу, а саме: його прогресивність - доля наукоємних виробництв, виробництв третинної та четвертинної сфери тощо, відповідність ІПТ;

в) рівень оновлення основних фондів чи, навпаки, їх зношеності;

г) ступінь використання виробничих потужностей у різних галузях виробництва.

Тому доцільним при розгляді складових ІПТ, його компонентної структури є виділення не просто виробничого, а виробничо-технічного потенціалу. Адже саме технологічно-технічна озброєність визначає ступінь прибутковості виробництва, його податкоспроможність - а значить і забезпечення фінансової стійкості, можливості нарощування податкового потенціалу, грошового наповнення бюджету, регіонів, виконання їх соціальних та економічних програм.

При цьому, як окрема складова в структурі ІПТ, виділяється науковий потенціал, що відображає основні наукові сили, які займаються напрацюванням знань, розробкою наукових технологій тощо як індивідуально-уособлені, так і організаційно-оформлені в певних установах наукові кадри. Саме наукові кадри повинні обґрунтувати стратегію випереджаючого інноваційного розвитку країни та механізми її реалізації, концепцію адаптації господарства до ринкових відносин, реформування податкової та бюджетної системи тощо. Вони забезпечують ідеологію НТП та його науково-технічне втілення, зокрема у сфері нових технологій, раціонального використання ІПТ і структурної перебудови господарства, нарощування податкового потенціалу. Структура наукового потенціалу має дворівневий характер і відображає дві ланки: максимально інтегровану, міжнаукову та галузеву. Територіально цей потенціал не тільки відображається географією розміщення наукових інститутів, вузів, у яких проводиться наукова робота, але й наявністю таких форм його зосередження та організації, як технопарки та технополіси.

Безпосередньо пов'язаний з науковим інтелектуальний потенціал виступає важливою складовою ІПТ і багато в чому визначає рейтинг будь-якої країни чи регіону. Розробка цієї важливої категорії потребує глибокого розуміння категорії «інтелект», складних процесів формування національного багатства, зокрема людського капіталу. Під ним розуміємо не тільки наявність трудових ресурсів та рівень їх освіти, але й кваліфікаційний рівень наукових співробітників і працівників культурно-освітньої сфери, менталітет та спосіб життя населення, ставлення до роботи тощо. Для висвітлення інтелектуального потенціалу важливі широкі дослідження стану генофонду населення, його генетичних та культурно-інформаційних складових, впливу на цей стан численних соціально-економічних і соціально-екологічних факторів. Повного усвідомлення сутності інтелектуального потенціалу не буде, якщо ототожнювати його лише з такими кількісно вимірюваними феноменами, як чисельність людей з вищою освітою, кількістю працівників творчих спеціальностей.

У формуванні інтелектуального потенціалу є кілька важливих вихідних моментів.

1. Визнання його генетичного зв'язку з трудовим та науковим потенціалом. Це зумовлено тим, що безпосередньо в життєдіяльності суспільства інтелектуальний потенціал виражає себе через суспільну працю взагалі та через набуття нових знань, наукову працю зокрема.

2. Важливість застосування при дослідженні цього явища як кількісних, так і якісних оцінок. Звичайно, лише їх поєднання може дати уявлення про інтелектуальний потенціал будь-якого регіону. Розраховувати, кількісно вимірювати можна лише ту його частину, яка, по-перше, взагалі піддається такій оцінці, а, по-друге, відбивається в сучасній статистиці та стосується загального рівня освіти, вищої освіти, кваліфікаційних характеристик наукових працівників, працівників культури, освіти, творчої інтелігенції.

Інтелектуальний потенціал тісно пов'язаний із культурним, навіть, певним чином, з історичними особливостями розвитку нації, її способом життя тощо. Тобто, як і національне багатство, він схожий на айсберг, значна частина якого лише вгадується, але чітко не окреслена.

Перетворення України в незалежну державу зумовило суттєве розширення кола суспільно-територіальних відносин, створення деяких нових та трансформацію вже існуючих. Ця зміна політичного статусу держави, пріоритетів її суспільного розвитку та механізмів господарювання по-різному позначилась на зазначених вище властивостях. При значній зміні на краще геополітичного положення України (але поки що не геополітичної ваги), значних, на жаль, не завжди позитивних зрушеннях у її зовнішній функції, зазначені трансформації відчутно не позначились ні на ІПТ (хіба що в бік деякого зменшення його наукового та інтелектуального потенціалу), ні на структурі господарства (в першу чергу на співвідношенні зайнятих у виробничій та невиробничій сфері, на більш інтенсивному розвитку третинного і четвертинного сектора), ні на покращанні стану природно-екологічної ситуації.

Особливої ваги нині набуває геополітичне положення як країни, так і її регіонів. Переходячи до цієї важливої, але недостатньо розробленої у вітчизняній літературі категорії, необхідно підкреслити, що геополітичне положення відображає потенційні можливості країни в її міждержавно-політичних стосунках. За умови їх реалізації може йтися про геополітичне значення (роль або вагу) країни чи регіону. Геополітичне положення як наукова категорія сильно відрізняється в першому та другому випадках. Геополітичне положення держави визначається історичними умовами її розвитку; розташуванням відносно провідних держав - геополітичних ядер макрорегіонального чи світового розвитку (на внутрішніх або зовнішніх кільцях їх впливу, на перетині сфер впливу різних держав - ядер); традиційними міждержавними зв'язками, що не є тимчасовим відлунням сьогодення, а склалися упродовж різних історичних епох; входженням до певних впливових міжнародних союзів та роллю, яку вони там відіграють, навіть мірою виваженості їх зовнішньої політики. Важливим чинником геополітичного положення країни у певному часовому інтервалі є зміна масштабів та векторів впливу держав - ядер відповідно до місця на суспільно-політичній спіралі розвитку, з перебуванням їх на певному етапі економічного розвитку (відповідно до теорії довгих хвиль).

Геополітичне внутрішньодержавне положення регіону зумовлене чинниками більш вузької дії, а саме: транспортно-географічним положенням регіону, його участю у виробництві національного продукту та часткою зосередженого тут національного багатства, впливом на соціально-економічний розвиток інших регіонів, кількістю розташованих у них центрів росту та їх місцем в ієрархії адміністративно-територіального поділу, економічним та соціальним рельєфом регіону, його місцем у транспортній системі країни, різницею у рівнях економічного та соціального розвитку адміністративного центру регіону і його периферії, впливом на неї центрів регіону чи розташованих за його межами, участю у формуванні зовнішньої функції країни. Реалізація переваг геополітичного положення регіону багато в чому залежить від таких важливих властивостей, як ефективність його економічного і соціального розвитку, фінансова стійкість, податковий потенціал та екологічна ємкість території. У поєднанні, швидше у співставленні, саме ці характеристики здебільшого визначають стратегію подальшого розвитку продуктивних сил будь-якого регіону України.

Загалом, геополітичне положення саме по собі є важливим, хоч і дуже своєрідним ресурсом економічного і соціального розвитку. Найбільш вагома його роль у регіонально-агломераційному та прикордонно-приморському типах районів. У першому випадку це пояснюється певними функціями столичності, більшою кількістю центрів росту, активністю процесів суспільно-територіальної взаємодії центру - великої агломерації - і периферії тощо. Одночасно із зазначеного вище розуміння категорії «геополітичне положення» випливає, що для реалізації можливостей, які в ньому закладені, мають важливе значення обсяги та структура інтегрального потенціалу країни чи регіону, його раціональне, суспільно-ефективне освоєння та використання. Це обумовлює своєрідність співвідношення зазначених категорій. З одного боку, геополітичне положення як важлива властивість регіону, є однією з основних базових його характеристик і виступає як однопорядкове поняття з ІПТ. З іншого - це дуже своєрідний, наявний, але не завжди повністю реалізований ресурс території. У цьому випадку геополітичне положення може розглядатись як складова ІПТ.

ВИСНОВОК

Отже, фактори регіонального розвитку - це сукупність аргументів (причин), які обумовлюють регіональний розвиток та вибір місця для розміщення об'єктів регіональної економіки; це суттєві умови, які необхідно брати до уваги при вивченні або вирішенні конкретної проблеми регіональної економіки.

Згідно класифікації можна виділити такі групи факторів регіональної соціально-економічної політики:

- історико-економічні фактори;

- територіальний фактор;

- природно-ресурсні фактори;

- демографічні фактори;

- соціально-економічні фактори;

- науково-технічний прогрес;

- адміністративно-територіальний фактор;

- інноваційний, фінансовий, транспортний, енергетичний фактори та фактори інфраструктури регіону.

Важливе значення має вплив зовнішніх факторів на формування регіональної соціально-економічної політики. До зовнішніх факторів, які впливають на її формування і реалізацію, можна віднести політичну і соціальну стабільність країни, її фінансову стійкість та інвестиційну привабливість, екологічну безпеку, наявність ефективної системи державного регулювання, збалансованої із дією ринкових регуляторів.

Провідне місце серед базових властивостей займає інтегральний потенціал території. Інтегральний потенціал території, комплексне використання його складових має стратегічно важливе значення для економічного зростання регіону, зокрема для нарощування його податкового потенціалу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Жаліло Я.А. Конкурентоспроможність національної економіки України. Стратегія розвитку України: теорія і практика. - Київ, 2002.

2. Стратегія розвитку України: теорія і практика. - К., 2002.

3. Україна на порозі ХХІ століття: уроки реформ і стратегія розвитку. - Київ, 2001.

4. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть. - К., Либідь, 2002.

5. Філіпенко С. Економічний розвиток сучасної цивілізації. - К.: Товариство «Знання» України, 2000.

6. Хаустов В., Панфілова Т. Інноваційні процеси в Україні: реалії і перспективи // Економіст. - 2002. - №3.

7. Чухно А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України // Економіка України. - 2001. - №11, 12.

8. Яковець Ю. Глобальні тенденції соціокультурної динаміки і перспективи взаємодії цивілізації у ХХІ столітті // Економіка України. - 2000. - №3.

Размещено на Allbest.ru

...