Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Економічний факультет

Кафедра економіки України

Імені М. І. Туган - Барановського

Реферат на тему:

Перспективи розвитку ВЕЗ як форми інтеграції економіки України у світову господарську систему

Виконала студентка:

групи ЕклМ-51с

Самуляк Ілона Анатоліївна

Перевірив: ас. Ходико Д.І.

Львів - 2013



• План
• Вступ

1. Сутність та класифікації ВЕЗ

2. Досвід функціонування ВЕЗ в Україні

3. Стратегія розвитку ВЕЗ в Україні

Висновки

• Використані джерела

• Вступ
• Одним з потенційних факторів сприяння розвитку відносин України з провідними державами Західної Європи та її інтеграції до європейських структур співробітництва і безпеки є "стратегічна відкритість" обох партнерів. І Україна, і Європейська спільнота (інституції та національні держави) формують стратегії свого розвитку, намагаються визначити свої специфічні ролі та моделі виживання у майбутньому. Ці пошуки ідентичності у швидкозмінному середовищі надають можливість партнерам брати активну участь у визначенні цілей та пріоритетів один одного.
• Вільні економічні зони (ВЕЗ) міцно увійшли у світову господарську практику та діють у різних державах. Зараз у світі, по різним даним, від 700 до 3000 ВЕЗ, а утворення, які в Україні називалися "вільними економічними зонами", не задовольняють міжнародні вимоги.
• В цивілізованому суспільстві будь-яка діяльність повинна мати чітку законодавчу і нормативну базу, яка адекватно і збалансовано відображає інтереси суспільства в цілому і кожного суб`єкта господарської діяльності зокрема. Повною мірою це стосується ВЕЗ. Саме тому створення нових і реконструкції старих вільних економічних зон в Україні потрібно здійснювати шляхом прийняття законів і підзаконних актів Верховною Радою України, нормативних актів уряду (декретів, постанов), видання указів президенту тощо, а також вироблення механізмів їх реалізації та контролю. Закони, законодавчі і нормативні акти визначають об`єкти регулювання, зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб за їх невиконання. Закони здійснюють функцію довгострокового державно-правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, - короткострокового чи оперативного.
• Україна має значний людський потенціал і при цьому має проблему безробіття. Може похвастатись транспортно-транзитним потенціалом, і при цьому не вона, а їй диктують умови. Також наша країна має природній капітал, який являється нашим національним багатством, але він мало задіяний на практиці. Україна має й повно талановитих програмістів, які працюють в тіні, або виїжджають за кордон в іноземні фірми та корпорації. На мою думку саме створення ВЕЗ може зарадити нашому проблемному становищу і винести нас у світове господарство не як слабеньку країну з купою кредитів, та слабкою економікою, а як могутнього лідера в сфері ІТ - технологій, який зможе встояти на переламі економік і почне, нарешті, використовувати свої потенціали на повну потужність.

• 1. Сутність та класифікації ВЕЗ

Безпосередня й активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об'єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також потребою подолати штучну відокремленість нашої держави від світового господарства, до якої причинилися односторонній її розвиток в межах високоспеціалізованих СРСР й РЕВ (міждержавної організації соціалістичних країн за координацією зовнішньоекономічних зв'язків та національних програм і планів їх економічного розвитку), деформовані зовнішньоекономічна політика й механізми зовнішньоекономічної діяльності, нерозвинені товарно-грошові відносини та національні ринки товарів, послуг, праці та капіталу.

Створення вільних економічних зон (ВЕЗ) об'єктивно зумовлене процесом територіального поділу праці, невпинним розвитком зовнішньоекономічних зв'язків. Повинно відбуватись формування місць налагодження міждержавних торгових контактів у морських і річкових портах, пунктах перетину транспортних шляхів, залізничних вузлах, аеропортах.

Усе це дає підстави до утворення ВЕЗ як форми організації господарської діяльності на певній території тієї чи іншої країни, у межах якої усталюються особливі правила економічної діяльності. На території ВЕЗ діють пільгові податки, митні, валютно-фінансові та інші умови діяльності як національних, так і іноземних суб'єктів підприємництва.

Метою створення ВЕЗ є:

1) Забезпечення виробничої зайнятості робочої сили безпосередньо в економічній зоні та за її межами;

2) Залучення іноземних інвестицій, освоєння і впровадження у виробництво прогресивних технологій;

3) Нарощення виробництва товарів на експорт і для потреб внутрішнього ринку;

4) Розвиток ринкової інфраструктури;

5) Активація науково - технічним обміном;

6) Прискорений соціально - економічний розвиток території (регіону).

Риси вільної економічної зони:

1) Наявність спеціальних адміністративних структур для забезпечення оперативного вступу закордонного інвестора в зону контакту з урядовцями;

2) Можливість гарантованого забезпечення робочою силою, спрощення її найму і звільнення;

3) Наявність пільгових кредитів і послуг щодо оренди землі приміщень, транспорту, тощо;

4) Звільнення закордонних фірм від податку;

5) Використання цін вільного ринку при реалізації продукції в серединні ВЕЗ.

У міжнародній практиці налічується понад 20 різновидів ВЕЗ. Вони можуть бути як комплексними, так і певного функціонального типу. На рис.1.1 представлена класифікація ВЕЗ за видами і типами.

Рис.1.1 - Класифікація ВЕЗ:

Вільні економічні зони можуть розташовуватися не тільки в прикордонних, але й глибинних районах країни, досягаючи значних територіальних розмірів.

Зони стають господарськими, а не політичними утвореннями. Їх конфігурація та межі визначаються економічною доцільністю, а територія залишається частиною суверенної території держави. У зоні діє національне законодавство, вилучення та корективи до нього можуть стосуватися тільки господарських та соціальних питань і фіксуються у постанові про створення зони.

Світова практика та місцеві потреби є факторами, які визначають відмінності підходів до створення зон із врахуванням місцевих особливостей і пріоритетів. З огляду на економічні завдання та специфічні риси, зони можуть мати як комплексний (багатогалузевий), так і спеціалізований характер. Спеціалізовані зони можуть створюватись як митні зони (складування й обробки вантажів зовнішньої торгівлі), технополіси (для розробки та впровадження нових технологій), транзитні зони тощо.

Класичні моделі ВЕЗ, що використовуються за рубежем, задовольняють потреби цих країн лише частково. Вони концептуально потребують коригування та підпорядкування діяльності ВЕЗ рішенню не стільки зовнішньоекономічних, скільки загальногосподарських завдань цих країн.

Наприклад, в США вільні зовнішньоторговельні зони, створення яких було передбачено законом 1934р., у даний час здійснюють і виробничі функції. Крім того, з метою економічного відродження окремих областей і районів США широке поширення одержали так звані підприємницькі зони.

У такий спосіб виробнича діяльність і всі пов'язані з нею функції створюють основу найбільш розповсюдженого у світі типу ВЕЗ - експортно-виробничих зон. Вони поширені в нових індустріальних країнах, що використовують модель експортної орієнтації. Цей тип ВЕЗ становить найбільший інтерес для багатьох країн. Продукція, що випускається в таких зонах, відрізняється високою конкурентоздатністю, головним чином через малі витрати виробництва, що дозволяє успішно конкурувати на світовому ринку, встановлюючи низькі експортні ціни.

Особливим видом СЕЗ є офшорні центри, інакше відомі як «Податкові гавані». У них концентрується банківський, страховий бізнес, через них здійснюються експортно-імпортні операції, операції з нерухомістю, трастова і консалтингова діяльність. Центри залучають клієнтів сприятливим валютно-фінансовим режимом, високим рівнем банківської і комерційної таємниці, пільговим податковим і зовнішньоторговельним законодавством.

За ступенем інтегрування у світову і національну економіку можна виділити 2 типи ВЕЗ: екстравертивний - анклавний характер, що орієнтований на зовнішній ринок та інтровертивний - інтегрований у національну економіку.

Екстравертивний характер мають більшість ВЕЗ у нових індустріальних країнах Азії, в окремих країнах Центральної Америки і Карибського басейну. Підприємства, розташовані в таких зонах, вивозять, як правило, від 75 до 90% виробленої продукції.

Специфіка підприємств в таких зонах - збірний характер виробництва, заснований на імпортних матеріалах, компонентах, напівфабрикатах і деталях. У таких зонах створюють свої філії і дочірні компанії транснаціональні корпорації для створення продукції з більш низькими витратами.

Екстравертивні зони істотно розрізняються за принципами організації. У сучасному світовому господарстві можна виділити 3 основних типи таких зон:

- зони, що охоплюють території окремих підприємств, на які поширюється пільговий податковий і митний режим (Мексика, Угорщина).

- невеликі індустріальні анклави, що являють собою замкнуті ділянки від декількох десятків до декількох сотень гектарів (Ірландія).

- широке територіальне охоплення багатьох районів і міст країни(Китай, Шрі-Ланка, Маврикія).

Для інтровертивних експортно-виробничих зон інтегрованого типу найбільш важливою характерною рисою є тісні економічні зв'язки з внутрішніми районами країни. Крім проблем, пов'язаних з розвитком експортного потенціалу, ці зони вирішують задачі підвищення технологічного рівня місцевої промисловості, якості і конкурентоспроможності товарів, що випускаються. Вони орієнтовані не на імпорт проміжних товарів, а на використання національних матеріалів, компонентів і напівфабрикатів.

По характері власності ВЕЗ можна розділити на державні, приватні і змішані. Найбільш розповсюджений у світовій практиці змішаний тип власності, де поряд з державною є і приватна власність.

Виходячи з процесу еволюції форм ВЕЗ виділяються 4 покоління:

I покоління - зони вільної торгівлі (США, Англія, Німеччина, Китай - створені з метою прискорення економічного розвитку конкретного регіону або певного виду діяльності чи навіть конкретного підприємства);

II покоління - експортно-виробничі (на о. Маврикій, у Шрі - Ланці, Єгипті і Домініканській Республіці спеціалізуються на випуску й експорті одягу, текстильних виробів, взуття);

III покоління - технопарки, технополіси, офшорні центри (о.Пінанг - «силіконовий острів», Сінгапур - 10 агропромислових парків,Офшорні центри банківської діяльності - Швейцарія, Люксембург, Гонконг, Сінгапур,Бахрейн.);

IVпокоління - еколого - економічні регіони й вузькоспеціалізовані зони(СЕЗ туристсько - рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець», СЕЗ «Закарпаття»).

Значення ВЕЗ:

1) Вільна економічна зона прискорить входження України у світове господарство;

2) ВЕЗ - це значний прискорювач освоєння ринкових механізмів з урахуванням світового досвіду.

3) ВЕЗ - важливий фактор ділової активності в країні, яка спрямована на залучення інвестицій, технологій, валюти тощо.

4) ВЕЗ - значний фактор розв'язання важливих соціальних завдань(підвищення зайнятості й доходів населення).

Світова практика вже переконливо довела вигідність для країн, що інтегруються в світовий економічний простір, створення ВЕЗ. Надзвичайно актуальним є створення спеціальних економічних зон і для України, оскільки високі податки і значний ризик створюють перепони розвитку зовнішньої торгівлі та залученню іноземних інвестицій.

• 2. Досвід функціонування ВЕЗ в Україні

Правовий режим ВЕЗ в Україні визначається, в першу чергу, Законом України від 13 жовтня 1992 р. “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” (Відомості Верховної Ради України.-1992.-№ 50). Цей Закон визначає порядок створення і ліквідації та механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові і економічні основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб`єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами народних депутатів, органами державної виконавчої влади та іншими органами.

Важливе значення для активізації підприємницької діяльності, нарощування експорту товарів і послуг та прискорення соціально-економічного розвитку регіонів шляхом створення ВЕЗ має постанова Кабінету міністрів України від 14 березня 1994 р. № 167 “Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні”, якою зазначена Концепція була схвалена.

В ній викладені цілі, правові основи, загальні принципи та передумови створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон в Україні, подано класифікацію таких зон та їх загальну характеристику. Значна увага приділена визначенню стратегії розвитку спеціальних (вільних) економічних зон в Україні.

На спеціальну (вільну) економічну зону поширюються положення конвенцій Міжнародної організації праці, ратифіковані Україною. Підприємства, що діють у спеціальній (вільній) економічній зоні, повинні дотримувати принципів тристоронньої декларації Міжнародної організації праці про багатонаціональні підприємства і соціальну політику. Законодавчі ати про створення кожної спеціальної (вільної) економічної зони визначають конкретні вимоги, що випливають з положень зазначених конвенцій і принципів згаданої декларації.

Як зазначено у ст.3 Закону України “ Про спеціальні (вільні) економічні зони ” на території України можуть створюватись спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: Вільні митні зони і порти; експортні зони; транзитні зони; митні склади; технологічні парки та технополіси; комплексні виробничі зони; Туристсько-рекреаційні зони, Страхові зони., Банківські зони.

Основними передумовами для створення вільних економічних зон є:

- близькість зон до державного кордону;

- сприятливе транспортно-географічне розміщення;

- наявність природних і трудових ресурсів;

- вигідне геополітичне розміщення.

В Україні такими характеристиками наділені регіони, що межують із Росією, Молдовою, Румунією, Курортні міста Республіки Крим, Чорноморське узбережжя з такими містами, як Одеса, Миколаїв, Азовське узбережжя.

На вирішення завдання створення сприятливих умов для розвитку економіки окремих регіонів, отже, в кінцевому рахунку і економіки усієї країни, спрямована цільова “Програма створення в Україні спеціальних (вільних) економічних зон на 1999-2001 рік”.

Необхідно зауважити, що згідно з чинною нормативно-правовою базою, всі товари, що ввозяться на територію ВЕЗ, повинні використовуватися виключно у виробництві, про що підприємство звітує у відповідних деклараціях. Якщо підприємство продає завезене обладнання чи сировину, воно сплачує всі податки в повному обсязі. Під час ввезення підакцизних товарів усі обов'язкові платежі здійснюються повністю у будь-якому випадку.

Першою ВЕЗ в Україні стала експериментальна зона “Сиваш” в Автономній республіці Крим, яка функціонує з 1986 р.

Верховною Радою України були прийняті Закони України “Про спеціальні економічні зони та спеціальний економічний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області”, “Про спеціальну економічну зону “Яворів”, “Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу “Курортополіс Трускавець” та “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області”.

Відповідними Указами Президента України створені спеціальні економічні зони “Закарпаття” в Закарпатській області та “Славутич” в Київській області, запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області.

• 3. Стратегія розвитку ВЕЗ в Україні

Україна має винятково вигідне, з точки зору транспортних перевезень, географічне розташування. Але існуючий у цій сфері потенціал використовується не повною мірою. Тому доцільно розглядати рішення про створення ВЕЗ у взаємозв'язку з питаннями створення транспортних коридорів як основних об'єднуючих елементів.

Максимальні позитивні результати діяльності ВЕЗ при мінімумі початкових витрат забезпечуються створенням зовнішньоторговельних зон різної спеціалізації.

Критеріям розміщення зон такого типу в цілому відповідають прикордонні регіони, що мають розвинутий транспортну інфраструктуру, яка обслуговує зовнішньоторговельні вантажопотоки (Львівська, Закарпатська, Чернівецька області). Тут може бути створено зовнішньоторговельні (експортні, імпортні, транзитні) зони невеликої площі.

В режимі "порто-франко", з перспективою наступного розширення функцій, можуть працювати порти Одеси, Іллічівська, Ізмаїла, Керчі, Ялти. За умови координованості економічної політики причорноморських держав у майбутньому може бути створено комплекс вільних митних зон малої площі ( від 15 до 30 га), об'єднаних у митний союз.

Об'єктивно існуюча спрямованість ряду підприємств України на випуск високотехнологічної наукомісткої продукції європейського та світового рівня, у поєднанні з діяльністю конкурентоспроможних у своїй галузі науково-дослідних установ і експериментальних центрів здатна за короткий час забезпечити комплексний соціально-економічний ефект у науково-технічних зонах різної модифікації.

Умови, які визначають можливість створення науково-технічної зони:

- високий науково-технічний потенціал навчальних і дослідних інститутів, центрів, лабораторій і конструкторських бюро, що здійснюють перспективні науково-технічні розробки, мають у своєму доробку відкриття та новітні технологічні рішення;

- висока концентрація підприємств, спроможних реалізувати у виробництві результати науково-дослідних і конструкторських розробок;

- просторова можливість для розміщення нових фірм;

- сприятливі умови життєдіяльності та відпочинку науково-технічного персоналу;

- перспективи залучення фінансових ресурсів (у національній та іноземній валютах) для обслуговування розвитку зони.

Зазначеним умовам великою мірою відповідають за своїм інтелектуальним, кадровим і виробничим потенціалом міста Київ, Харків, Львів, Одеса.

Крім того, в Україні доцільно стимулювати створення науково-технічних центрів різної спеціалізації, технопарків та інкубаторів, які навіть при незначних масштабах проектів та галузевій обмеженості досліджуваних проблем сприяють розвиткові науково-технічного потенціалу та реалізації інновацій у сфері виробництва.

Перспективним і економічно доцільним є створення багатопрофільних комплексних виробничих зон, у тому числі експортно-виробничих на основі існуючої виробничої бази, підсиленої національними й іноземними інвестиціями. Це сприятиме розвиткові експортного потенціалу окремих регіонів та держави в цілому, вирішенню проблем зайнятості населення.

Основними факторами, що обслуговують вибір виробничої спеціалізації зони є:

- базовий виробничий потенціал, забезпеченість об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури;

- наявність відповідних природних і трудових ресурсів, необхідної кваліфікації або відносного надлишку трудових ресурсів (незайнятого у суспільному виробництві населення);

- зацікавленість іноземних інвесторів у фінансуванні того чи іншого виробництва.

Зазначеним умовам відповідає ряд регіонів та міст України. Уже найближчим часом можливе створення експортно-виробничих зон у ряді західних областей, зокрема у Львівській, Закарпатській та Чернівецькій, а також у Київській області з орієнтацією на випуск продукції точного машинобудування, меблів, виробів легкої промисловості.

У південних областях України доцільно організувати зони спеціалізовані на випуску товарної руди, вугілля, продукції хімічної промисловості. Північні, центральні області України можуть орієнтуватися на випуск хімічних волокон, окремих видів продукції машинобудування, будівельних матеріалів, в тому числі на обробку граніту.

Унікальний природно-ресурсний потенціал України, наявна матеріально технічна база лікування та відпочинку, доповнена необхідними засобами комунікації, незмінно високий попит на рекреаційні послуги зумовлюють потенційну вигідність функціонування туристично-рекреаційних зон. Базою для їх створення можуть стати регіон Карпат (зокрема Закарпатська і Львівська області), Одеська область, Республіка Крим.

Проблеми, пов'язані з фінансуванням та інфраструктурним забезпеченням ВЕЗ, частково можуть вирішуватися шляхом надання окремих незабудованих територій у довготермінову оренду іноземним фірмам на пільгових умовах, з правовим гарантуванням стабільності визначених договором умов у разі додержання напрямів підприємницької діяльності.

На першому етапі, з метою практичного відпрацювання організаційних, фінансових та виробничих механізмів, доцільно створювати спеціальні (вільні) економічні зони різних типів, віддаючи перевагу локальним, або так званим "точковим" ВЕЗ, які розміщуються на невеликих територіях.

На другому етапі можна формувати багатофункціональні ВЕЗ, в тому числі на базі окремих регіонів, а також ВЕЗ міжнародного типу на суміжних територіях кількох держав.



• Висновки
• Узагальнюючи досвід створення вільних економічних зон в Україні, необхідно відзначити орієнтацію ініціаторів їх створення на залучення недержавних коштів для розбудови інфраструктури ВЕЗ, що в сучасній вітчизняній економічній ситуації є позитивним фактором, що подає надію майбутньої стабілізації розвитку економіки країни в цілому. Також вільні економічні зони можуть забезпечити ефективний розвиток регіональних економічних комплексів і держави в цілому.
• Незважаючи на сприятливі передумови для створення і функціонування вільних зон, вони фактично не створені в Україні. Причина такого стану зумовлена тим, що нема сильної державної програми створення вільних економічних зон як невід'ємної складової регіональної соціально-економічної політики в цілому. Потрібні чіткі регуляторні механізми створення і функціонування всіх без винятку ВЕЗ.
• Потрібно дотримуватись: економічний вез регіональний
• 1) Визначення раціональної спеціалізації будь-якої ВЕЗ та її ролі як у розвитку національної економіки в цілому, так і регіональної зокрема.
• 2) Дотримання єдиних правил визначення витрат і доходів від функціонування вільних економічних зон. Адже фінансування вітчизняних ВЕЗ цілком може бути пов'язане з іноземними кредитами та позиками, за які треба виплачувати чималі відсотки. Крім того, як свідчить світовий досвід, регіональна бюрократія, реалізуючи вузькокорисливі інтереси, йде на такі незвичні пільги іноземним кредиторам, як розміщення екологічно шкідливих і хімічно небезпечних виробництв, зберігання і перевалку їхніх продуктів, пільгове (транспортне, сировинне, кредитне) обслуговування цих виробництв. Ось чому все це потрібно передбачити саме на державному рівні.
• 3) Визначення ролі держави у фінансових справах і в управлінні тією чи іншою зоною. Без цього питання стратегії і тактики розвитку ВЕЗ ніколи не будуть пов'язані із загальнонаціональними пріоритетами. У ліпшому випадку вирішуватимуть суто локальні завдання, а в гіршому - вузькогрупові інтереси нової регіональної номенклатури.
• 4) Обґрунтування альтернативних варіантів розвитку кожної вільної економічної зони обов'язково повинні бути пов'язані з перспективами майбутньої структурної перебудови вітчизняної економіки, можливими змінами кон'юнктури світового ринку, проблемами вирівнювання рівнів розвитку різних регіонів країни. Якщо подібних альтернативних варіантів розвитку не передбачено в загальнонаціональному масштабі, неминуча ситуація, коли ВЕЗ будуть "законсервовані", щораз більше віддалятимуться як від потреб вітчизняної економіки, так і проблем регіонального розвитку. Це може зумовити локальний сепаратизм або навіть намагання експериментального економічного відокремлення від держави.
• 5) Визначення фінансово-кредитних і податкових особливостей функціонування тієї чи іншої вільної зони, митних, податкових пільг, з огляду на важливість вирішення таких державних проблем, як посилення експортного потенціалу країни, зростання валютних надходжень, розвиток наукомістких і технологічно передових виробництв, повинно бути диференційоване залежно від того, які проблеми переважно вирішує та чи інша зона: загальнонаціональні, регіональні чи локальні.

• Використані джерела

1. Закон України від 13.10.1992 р. № 2673-XII “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”.

2. Закон України від 24.12.1998 р. № 356-XIV “Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області” (Із змінами, внесеними згідно із Законами від 15.07.1999 р. № 984-XIV, від 22.09.1999 р. № 1097-XIV, від 07.02.2002 р. № 3036-III).

3. Закон України від 15.01.1999 р. № 402-XIV “Про спеціальну економічну-зону “Яворів” (Із змінами, внесеними згідно Закону 07.02.2002 р. № 3036-III, від 16.01.2003 р. № 429-IV).

4. Закон України від 18.03.1999 р. № 514-XIV “Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу “Курортополіс Трускавець” (Із змінами, внесеними згідно Закону від 07.02.2002 р. № 3036-III).

5. Закон України від 03.06.1999 р. № 721-XIV “Про спеціальну економічну зону “Славутич” (Із змінами, внесеними згідно Закону від 05.10.2000 р. № 2013-III, від 07.02.2002 р. № 3036-III, від 16.01.2003 р. № 429-IV).

6. Закон України від 15.07.1999 р. № 970-XIV “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях приоритетного розвитку в Луганській області” (Із змінами, внесеними згідно Закону від 18.11.1999 р. № 1241-XIV, від 07.02.2002 р. № 3036-III, від 16.01.2003 р. № 429-IV).

7. Закон України від 15.07.1999 р. № 973-XIV “Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування у зв`язку із створенням спеціальних економічних зон “Азов” і “Донецьк” та запровадженням спеціального режиму інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку”.

8. Закон України від 16.07.1999 р. № 991-XIV “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків” (Із змінами, внесеними згідно Закону від 04.10.2001 № 2743-III, від 07.03.2002 №3118-III).

9. Закон Україні від 03.12.1999 р. № 1276-XIV “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Житомирській області” (Із змінами, внесеними згідно Закону від від 07.02.2002 р. № 3036-III).

10. Закон України від 23.03.2000 р. № 1605-III “Про спеціальну економічну зону “Рені”.

11. Закон України від 23.03.2000 р. № 1607-III “Про спеціальну (вільну) економічну зону “Портофранко” на території Одеського морського торговельного порту”.

12. Закон України від 11.05.2000 р. № 1714-III “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харків” (Із змінами, внесеними згідно Закону 07.02.2002 р. № 3036-III).

13. Закон України від 13.07.2000 р. № 1909-III “Про спеціальну економічну зону Миколаїв”. (Із змінами, внесеними згідно Закону від 07.02.2002 р. № 3036-III).

14. Закон України від 21.12.2000 р. № 2189-III “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на-територіях пріоритетного розвитку та спеціальну економічну зону “Порт Крим” в Автономній Республіці Крим” (Із змінами, внесеними згідно Закону від 07.02.2002 р. № 3036-III).

15. Закон України від 22.03.2001 р. № 357-XIV “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області” (Із змінами, внесеними згідно Закону 07.02.2002 р. № 3036-III).

16. Закон України від 22.03.2001 р. № 2322-III “Про спеціальну економічну зону “Закарпаття”.

17. Закон України від 05.04.2001 р. № 2354-III “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку у Волинській області” (Із змінами, внесеними згідно Закону 07.02.2002 р. № 3036-III).

18. Указ Президента України від 30.06.1995 р. № 497/95 “Про Північнокримську експериментальну економічну зону “Сиваш”.

19. Указ Президента України від 17/11/1995 р. № 1062/95 “Про заходи щодо проведення експерименту Північнокримській експериментальній зоні “Сиваш” (Із змінами внесеними згідно Указу Президента № 134/96 від 19.02.96, № 1263/96 від 20.12.96, №1165/97 від 18.10.97).

20. Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. №1735 “Про ліквідацію державної компанії “Адміністрація північнокримської експеремнтальної економічної зони “Сиваш”.

21. Постанова Кабінету Міністрів України від 24.09.1999 р. №1756 “Про заходи щодо створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності.”

22. Богомазова В. М. Стан та перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України. // Финансовая консультация. - № 15. - 2001. - с. 21 - 24.

23. Кваша С., Патика Н. Напрями та проблеми інтеграції України у світовий економічний простір. // Економіка України. - № 9. - 2001. - с. 77-81.

24. Куницын С.В. Управление проектами свободных экономических зон и территорий приоритетного развития. - Киев: Науковий світ, 2002.-62с.

25. Семененко В. М., Коваленко Д. І., Бугас В. В., Семененко О. В. Економічна теорія; За заг. ред. В. М. Семененка та Д. І. Коваленка. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 360 с.

26. Смовженко Т.С. Державна політика сприяння розвиткові підприємництва: Монографія / Інститут регіональних досліджень НАН України. - Львів: Вид-во ЛБІ НБУ, 2001.

27. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. - Тернопіль: Астон, 2001. -362с.

28. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч.посібник.

29. Филипович О. В. Напрями впливу зовнішнього сектору на розвиток економіки України. // Финансовая консультация. - № 15. - 2001. - с. 17 - 20.

30. Чистілін Д. Еволюційний розвиток світової економіки та інтеграція України // Економіка України. - 2002. - № 1. - с. 80 - 88.

31. Чмир. О.С. Методологія комплексного аналізу розбудови в Україні СЕЗ і ТПР та її практична апробація. // Формування ринкових відносин в Україні № 8, 2004р.

32. Чмир. О.С.Методологія та практика розбудови СЕЗ та розвитку регіонів // Формування ринкових відносин в Україні № 7, 2004р.

33. В.П.Кузьменко, Л.И.Кузнецова «Свободные экономические зоны: мифы и реальность» (статья опубликована в украинском научно-практическом журнале “Экономика предприятия”, 1999, № 2-3, с. 24-34.).

Размещено на Allbest.ru

...