економічний політичний стародавній

Епоха стародавнього світу охоплює тривалий історичний період (VII-X тисячоліть). Вона пов'язана з переходом євразійських племен до осілості та землеробства, розвитком поділу праці, виокремленням ремесла, технічного розвитку.

У цей період панівною була традиційна економічна система, заснована на багатоукладності, натурально-общинних формах господарювання, широкому застосуванні ручної праці, освячених століттями традиціях та звичаях, релігійних та культових цінностях, кастовому поділі населення. Станова структура держав з осілим населенням включала у себе родову знать, воїнів, служителів культу, землеробів, ремісників, купців та рабів.

Характерними рисами економічної думки Стародавнього Сходу є глибокий символізм, апріорність, невіддільність від універсального міфологічного розуміння світу, схильність до повчань. Писемні джерела відображають повсякденну господарську практику (переписи населення, земельні кадастри, документи господарської звітності тощо), а також спроби її первісного осмислення (настанови, повчання, нормативні акти).

Економічні думки Стародавнього Єгипту

Чи не найперші відомі нам пам'ятки економічної думки належать до епохи Стародавнього Єгипту. У них знайшли відображення численні питання організації та управління державним господарством, а також уявлення стародавніх єгиптян про власність, рабство, товарно-грошові відносини. Стародавній Єгипет був класичною теократичною державою з розвиненою бюрократичною системою управління. Основні проблеми країни знайшли відображення в адміністративно-господарських документах та дидактичних трактатах, за якими протягом багатьох століть чиновники та правителі вчилися керувати державою та господарством. До нашої доби дійшли «Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара» XXIIст до н.е (в ньому головною думкою є те, що згуртованість підданих, вірність царю, ефективне функціонування апарату управління є запорукою успішного царювання), «Повчання фараона Аменехмета І своєму синові». Також цікавими документами соціально-економічної думки є «Пророчення Іпусера» (відома копія XIII ст. до н.е), «Пророцтво Неферті» (відома копія XVст. до н.е). Вони описують соціальний переворот, що відбувся у XXIII-XXI ст. до н.е і призвів до розпаду централізованої системи управління, порушивши строгу регламентацію господарського життя та контроль за діяльністю безпосередніх виробників.

Древньоєгипетські юридичні акти, за допомогою яких оформляли купівлю-продаж землі, худоби, засобів виробництва, рабів, боргові зобов'язання, засвідчують про зародження товарно-грошових відносин. Однак висока норма процента (50-100%) і досить жорсткі умови надання позики засвідчують нерозвиненість сфери обігу і панування натурального господарства.

Економічна думка Месопотамії

Стародавні країни Месопотамії були одним із найдавніших центрів людської цивілізації, батьківщиною писемності. З ранніх писемних джерел-пам'яток економічної думки цивілізацій Стародавнього Сходу найбільш відомим є кодекс законів Вавілонії, прийнятий у XVIII в. до н.е царем Хамураппі.

Закони безпосередньо випливають із шумерської правової традиції і є одним з найважливіших джерел для вивчення права й соціально-економічного устрою Месопотамії того часу. У центрі уваги законів господарські, економічні й сімейні відносини. Обмежуються й регламентуються приватновласницькі відносини, затверджується державний контроль над господарським життям.

Основна увага приділена опису покарань за різні правопорушення. Збірка законів складається із прологу, 282 статей і епілогу. У законах Хаммурапі регулюються цивільні, зобов'язальні, трудові, шлюбно-сімейні, кримінальні та кримінально-процесуальні відносини.

Цінним джерелом досліджень економічної думки народів Стародавнього Сходу є Старий Заповіт - найдавніша частина священної книги християн - Біблії. Характерною рисою цієї пам'ятки економічної думки є захист інтересів бідних верств населення, засудження свавілля, розкоші, заклик до відновлення традицій, норм та звичаїв патріархального життя. Засуджується лихварство як причина розорення та боргового рабства.

Стародавня думка Стародавньої Індії

Економічна думка Стародавньої Індії формувалась та розвивалася під впливом міфологічного та релігійного мислення, відобразивши особливості староіндійських уявлень про суспільство, його соціальну структуру, господарські явища та процеси: багатство, власність, економічні функції держави тощо.

Видатною пам'яткою староіндійської економічної думки є трактат «Артхашастра» (IV-III ст. до н.е), написаний радником царя Чандрагупти І (321-297 рр. до н.е) брахманом Каутілья. Староіндійською «Артхашастра» означає учення («шастра») про користь, вигоду («артха»). Це велика праця, яка складається з 15 окремих книг, які відображають досягнутий рівень суспільного розвитку і дають уявлення про найхарактерніші рсис економічної думки Стародавньої Індії.

Це трактат про мистецтво політики та управління державою. «Артхашастра» - це зведення правил, адресованих царям та правителям, якими вони мають керуватися у своїй державницькій діяльності. За повнотою та різноманітністю змісту цей твір належить до найбільш глибоких староіндійських джерел. У ньому подано ґрунтовні відомості про економіку, адміністрацію, соціальні та юридичні інститути, зовнішню та внутрішню політику індійської держави.

«Артхашастра» показує величезну роль держави в господарському житті країни. У трактаті мовиться, в основному, про державні справи та царське господарство. Головною метою економічної політики держави є поповнення скарбниці. Відповідно до цього у «Арт-хашастрі» викладається вчення про управління та державні доходи.

Основними джерелами доходів староіндійської держави були прибутки від державних (царевих) підприємств, а також різноманітні податки, мито та штрафи, що стягувалися з населення. В «Артхашастрі» податки розглядаються як утримання, належне цареві у винагороду за те, що він охороняє країну від зовнішньої небезпеки та | внутрішніх заколотів.

«Артхашастра» торкається також питань торгівлі як одного зі способів збагачення державної скарбниці. Важливою складовою регламентації торгівлі був нагляд за цінами та отримуваним прибутком. Ринкові наглядачі могли встановлювати «справедливі ціни» на товар, а на аукціонах стягати різницю між ринковою та оголошеною ціною у скарбницю. Прибуток включався в ціну товарів як частина витрат, і його норма заздалегідь фіксувалася - для місцевих товарів і у розмірі 5% встановленої ціни, а для іноземних товарів - 10%.

2. Економічна думка античного світу

1. «Історія економічних учень»: Підручник: У 2 ч. - Ч. 1 / За ред. В.Д. Базилевича. - 2-ге вид., випр. - К.:Знання, 2005. - 567 с. (ст. 10, ст. 12, ст. 37, 38, 42, 45, 47, 91)

2. http://books.efaculty.kiev.ua/isekvc/1/t1/

3. Конспект лекцій «Історія економічних вчень»: Бібліотека онлайн http://readbookz.com

4. http://uk.wikipedia.org

5. http://www.refine.org.ua/pageid-2030-1.html

Размещено на Allbest.ru