Грошовий ринок в Україні

Характеристика використання МБК починається з аналізу зміни питомої ваги МБК у загальних зобов'язаннях банку за певний період та в загальному обсязі балансу. Для цього використовуються такі коефіцієнти:

1.Питома вага МБК від загального обсягу зобов'язань банку:

Оптимальне значення цього коефіцієнта має бути 0,25--0,40.

Даний коефіцієнт характеризує ступінь мінімізації ризику стійкості ресурсної бази або її витратності. Значення коефіцієнта 0,25 забезпечує мінімізацію витрат. Значення коефіцієнта 0,40 забезпечує мінімізацію ризику стійкості.

Питома вага МБК, отриманих у валюті балансу, тобто в усіх джерелах:



Оптимальне значення даного коефіцієнта має бути 0,2--0,35.

Додатково може розраховуватись коефіцієнт відношення МБК до статутного капіталу.

Значення даного коефіцієнта не повинне перевищувати 6 разів статутний капітал, або 600%.

Висока питома вага МБК, отриманих у банківських ресурсах, свідчить про те, що в банку існують великі резерви підвищення рівня дохідності банківських операцій. Крім того, зростаюча залежність від великих міжбанківських кредитів не може бути охарактеризована позитивно, оскільки диверсифікація ресурсів, що залучаються, зміцнює ліквідність банку, а міжбанківський кредит не сприяє диверсифікації. Рекомендований рівень частки МБК у ресурсній базі банку -- 20--25%.

Проте в сучасних умовах, коли залучення строкових депозитів підприємств ускладнено внаслідок високих темпів зростання інфляції, багато банків вимушені збільшувати частку цього виду ресурсів до 40% і більше.

Використовуючи дані табл. 3.12, розглянемо активність банку щодо залучення міжбанківських кредитів.

Таблиця 2.3



Аналіз активності залучення банком міжбанківських кредитів та депозитів

Показники	2009 р.	2010 р.	Відхилення
1. Загальна сума отриманих міжбанківських кредитів	122 840	181 805	+58 965
2. Загальний обсяг зобов'язань банку	376 925	580 195	+203 270
3. Капітал банку, всього	62 703	102 029	+39 326
У тому числі статутний капітал	33 703	33703	0
4. Валюта балансу	439 628	682 224	+24 2 596
5. Частка МБК у загальному обсязі зобов'язань, %	32,6	31,3	-1,3
6. Частка МБК у валюті балансу, %	27,9	26,6	-1,3
7. Відношення МБК до статутного капіталу, разів	3,6	5,4	+1,8

З наведених даних видно, що залежність банку від зовнішніх джерел кредитування має тенденцію до зниження. Так, частка МБК у загальних зобов'язаннях зменшилась із 32,6 до 31,3%. Відповідно зменшилась і частка МБК у валюті балансу з 27,9 до 26,6%, тобто на 1,3%. Така залежність банку від інших банків не є критичною і відповідає загальноприйнятим критеріям. Обсяг МБК переважав обсяг статутного капіталу (враховуючи його незмінність) відповідно у 3,6 і 5,4 рази, що відповідає допустимим розмірам.

Після визначення місця міжбанківських кредитів у загальних джерелах фінансування банківської діяльності необхідно проаналізувати структуру міжбанківських кредитів і депозитів.

Таблиця 2.4

Аналіз структури міжбанківських кредитів та депозитів

Показники	2009 р.	2010 р.	Відхилення
	сума	%	сума	%	сума	%
1. Операції з НБУ
1.1. Овердрафти НБУ	--	--	--	--	--	--
1.2. Короткострокові кредити НБУ	624	0,5	829	0,5	+205	0
1.3. Довгострокові кредити НБУ	44427	36,2	78205	43,0	+33778	+6,8
2. Операції з іншими комерційними банками
2.1 Овердрафти по коррахунках	--	--	--	--	--	--
2.2 Гарантійні депозити	5216	4,2	3709	2,0	-1507	-2,2
2.3 Короткострокові міжбанківські депозити	17736	14,5	29300	16,1	+11564	+1,6
2.4 Довгострокові міжбанківські депозити	--	--	--	--	--	--
2.5 Кредити оверднайт	--	--	2407	1,3	+2407	+1,3
2.6 Короткострокові міжбанківські кредит	54837	44,6	67355	37,0	+12518	-7,6
2.7 Довгострокові міжбанківські кредити	--	--	--	--	--	--
Усього міжбанківських кредитів і депозитів	122840	100	181805	100	+58965	--

Як свідчать дані табл.2.4, у загальній структурі міжбанківських зобов'язань у 2009 р. найбільшу частку становили короткострокові міжбанківські кредити -- 54 837 тис. грн., що становило 44,6% від загальної суми міжбанківських зобов'язань, та довгострокові кредити НБУ, виділені під цільові програми, -- 44 427 тис. грн. (36,2 %), що в цілому становить 80,8%. У 2010 р. це співвідношення дещо змінилося, хоча тенденція формування ресурсів за рахунок довгострокового кредитування НБУ збереглася -- 78 205 тис. грн., що становить 43,0% від загальної суми міжбанківських зобов'язань. Короткострокові міжбанківські кредити в абсолютному розмірі зросли до 67 355 тис. грн., або на 12 518 тис. грн., але їх питома вага зменшилася до 37,0%, або на 7,6%.

Частка короткострокових кредитів НБУ незначна -- 0,5% як у 2009, так і в 2010 р. Роль міжбанківських депозитів була незначною, але стабільною: їх питома вага в 2009 році склала 14,5% (17 735 тис. грн.), і в 2010 р. -- 16,1% (29 300 тис. грн.).

Аналіз міжбанківських кредитів передбачає порівняння обсягів пасивних операцій із залучення міжбанківських кредитів та активних операцій, пов'язаних з їх розміщенням. Для цього використовується такий коефіцієнт:

Під час аналітичної інтерпретації цього коефіцієнта необхідно враховувати, що перевищення обсягу кредитів наданих над кредитами отриманими вважається позитивним явищем і розцінюється як ефективне розміщення ресурсів.

Рівень надання та отримання міжбанківських кредитів Національним банком зараз не регулюється. Проте коефіцієнти отриманих та наданих кредитів можуть орієнтовно використовуватись банками для оцінювання рівня та масштабів міжбанківського кредитування. До них відносять:

Коефіцієнт отримання МБК (КотрМБК):

де МБКо -- загальна сума отриманих банком міжбанківських позик, у тому числі депозитів;

ЦК -- загальна сума залучених централізованих коштів;

К -- капітал банку.

Орієнтовне значення цього коефіцієнта -- 300 %.

Коефіцієнт надання міжбанківських позик (Кнад):

де МБКн -- загальна сума наданих комерційним банком міжбанківських позик;

Орієнтовне значення цього коефіцієнта -- 200 %.

Щоб визначити обґрунтованість залучення міжбанківських кредитів, необхідно зіставити вартість залучених коштів на міжбанківському ринку з вартістю розміщених (наданих) міжбанківських кредитів. Якщо кошти мобілізуються за вищою ціною, ніж витрачаються, то таке залучення коштів неефективне. Але якщо ресурси реалізуються за вищою ціною та прискореними термінами, то це приноситиме банку певний прибуток.

Слід зазначити, що оцінка співвідношення отриманих та наданих міжбанківських кредитів за обсягами та терміновістю не зовсім коректна, оскільки залучені міжбанківські ресурси можуть використовуватись для кредитування клієнтів, проведення операцій з цінними паперами, валютою тощо. Джерелом надання міжбанківських кредитів можуть бути депозитні та інші операції, а не тільки міжбанківський кредит.

Таблиця 2.5

Аналіз ефективності залучення та розміщення міжбанківських кредитів

Показники	2009 р.	2010 р.	Відхилення
1. Міжбанківські кредити отримані	122 840	181 805	+58 965
2. Міжбанківські кредити надані	59 834	67 803	+7969
3. Капітал банку	63 703	102 029	+39 326
4. Співвідношення активних та пасивних операцій з МБК	0,487	0,373	-0,114
5. Коефіцієнт надання МБК	0,954	0,665	-0,289
6. Коефіцієнт отримання МБК	1,959	1,782	-0,177

Наведені дані (табл. 2.5) свідчать про те, що не всі залучені міжбанківські кредити використовуються для продажу у вигляді наданих міжбанківських кредитів. Про це свідчить коефіцієнт співвідношення активних та пасивних операцій з міжбанківськими кредитами. На 1 січня 2001 р. він становив 0,487, а на 1 січня 2002 р. -- 0,373, тобто ефективність використання залучених МБК знизилась. Кінцевий висновок можна зробити за наявності інформації про вартість залучених та дохідність розміщених ресурсів і напрями їх розміщення. Співвідношення отриманих і наданих міжбанківських кредитів як у базисному, так і в звітному періодах перебувало в межах допустимого і не перевищувало загальноприйнятих критеріїв.

Ефективність залучення міжбанківських кредитів залежить і від форми отриманих міжбанківських кредитних ресурсів, вартості ресурсів і термінів. Аналіз включає в себе також визначення вартості окремих видів залучених централізованих кредитів, у тому числі кредити з рефінансування та ломбардні кредити НБУ, кредити, що розподіляються на аукціонній основі.

Як зазначалось вище, аналіз міжбанківських кредитів, передбачає порівняння активних та пасивних оборотів. Після аналізу пасивних міжбанківських кредитів переходять до аналізу активних (наданих) міжбанківських кредитів.

Контроль повернення міжбанківських кредитів здійснюється за допомогою показника, що характеризує частку прострочених міжбанківських кредитів у загальній їх сумі (Чпростр. МБК). В окремих випадках цей коефіцієнт повинен включати також і пролонговані МБК. Його розрахунок здійснюється за формулою:

Ефективність використання міжбанківських кредитів можна оцінити за коефіцієнтом дохідності наданих кредитів (ДМБК) за певний період часу, і розраховується за формулою:

Значення даного показника необхідно зіставити з загальною дохідністю активних операцій:



Таке зіставлення буде коректним, якщо сума наданих міжбанківських кредитів буде меншою за суму залучених міжбанківських кредитів. Якщо дохідність міжбанківських кредитів перевищує загальну дохідність активних операцій банку, це вважається позитивним явищем.

Найважливішою проблемою зниження кредитного ризику на міжбанківському ринку є проблема вибору надійного банку-партнера. Сьогодні банки досить неоднозначно підходять до оцінки кредитного ризику на міжбанківському ринку. Можна виділити кілька основних підходів, які використовуються банками під час оцінювання можливості розміщення вільних грошових ресурсів у тому чи іншому банку.

Так, частина українських банків, які належать до великих з погляду розміру капіталу, використовують жорстку обмежувальну політику щодо своїх партнерів. Один раз на місяць (або частіше у разі необхідності), аналітики банку проводять аналіз фінансового стану банків, які є постійними партнерами на ринку, або всіх банків, з метою оцінювання як кожного банку окремо, так і стану банківської системи в цілому. Оцінка фінансового стану банку зводиться до встановлення певних обмежень кредитування стосовно банку-партнера та встановлення для нього так званого ліміту кредитування.

Лімітом кредитування називається загальна сума коштів, яку банк може надати своєму банку-партнеру у вигляді кредиту без забезпечення.

На наш погляд, коректнішим та ефективнішим є підхід, коли аналізується взагалі якомога більша кількість банків. Це дає можливість уникнути тих ситуацій, коли несподівано виникає потреба в укладанні певної кредитної угоди з банком, який не є постійним партнером. У таких випадках у банку будуть часто виникати ситуації, коли він втрачатиме певний дохід унаслідок неможливості укладання певних угод. Аналіз усієї банківської системи дає більш глибоке та об'єктивне уявлення про її функціонування в цілому і дає змогу докладніше з'ясувати проблеми, які існують на сьогодні у банках, та збільшує ймовірність уникнення можливих фінансових криз на міжбанківських ринках.

Ефективність лімітування міжбанківського кредиту насамперед залежить від обраної методики аналізу фінансового стану банку-позичальника. Проблема дистанційного фінансового аналізу банків полягає в обмеженості фінансової інформації, яка обумовлена комерційною таємницею, та у відсутності єдиних підходів до методики проведення такого аналізу.

Завершальним етапом аналізу міжбанківських кредитів є обґрунтування ефективності та доцільності використання цього виду ресурсів. Для оцінювання доцільності залучення міжбанківських кредитів насамперед необхідно зіставити вартість залучених міжбанківських ресурсів і вартість коштів на поточних та інших рахунках, депозитних вкладах, коштів у розрахунках, вартість операцій з цінними паперами.

Вартість ресурсів визначається у процентах і розраховується за формулою:

Для оцінювання обґрунтованості залучення міжбанківських кредитів також важливо зіставити вартість залучених коштів на міжбанківському ринку з вартістю розміщених коштів. Якщо ці кошти банку мобілізуються за вищою ціною, ніж витрачаються, то таке залучення коштів неефективне. Але якщо ресурси реалізуються за вищою ціною і скороченими строками, то це приноситиме банку певний дохід.

Для ресурсного регулювання банки щоденно складають розрахунковий платіжний баланс, на підставі якого зіставляються подальше надходження коштів і суми належних до виконання зобов'язань. У випадку негативного сальдо платіжного балансу необхідно залучити додаткові кредитні ресурси (це може бути і міжбанківський кредит); у разі позитивного сальдо залишок може бути запропонований для реалізації на міжбанківському ринку.

2.3 Тенденції та проблеми розвитку цінних паперів в Україні

У сучасній економіці цінні папери та ринок цінних паперів є найважливішими складовими, які забезпечують ефективне функціонування всього ринкового механізму. Як сегмент фінансового ринку, ринок цінних паперів виконує функції акумуляції та переміщення капіталу від інвесторів до виробництва, забезпечує ефективне використання інвестиційних ресурсів. В умовах високих ставок на кредитному ринку ринок цінних паперів є дієвим механізмом, що спрямовує інвестиційний капітал у виробничу та соціальну сфери. Формування і розвиток ринку цінних паперів -- це об'єктивний процес, покликаний сприяти розширенню ринкових відносин, виробництва, інтеграції України в систему світових ринків капіталу.

Сутність ринку цінних паперів та особливості його розвитку в Україні неодноразово досліджувалися вітчизняними науковцями. Зокрема, теоретичні і практичні питання розвитку ринку цінних паперів досліджують С. Липилина, В. Чернишук, І. Кривов'язюк, Ю. Лисенков, О. Мендрул, М. Самбірський, О. Мозговий, В. Оскольський, В. Савченко. Проте ринок цінних паперів України постійно змінюється, що породжує певні проблеми, відкриває перед ним нові перспективи. Саме тому дослідження обігу цінних паперів в нашій країні є постійно актуальним, а особливо - на сучасному, інтеграційне спрямування в світовий простір етапі розвитку економіки України.

Від самого початку створення ринку цінних паперів в Україні гостро стоїть питання його ефективного функціонування. Аналізуючи його динаміку у 2008-2010 рр., можемо спостерігати позитивні тенденції розвитку. Так, наприклад, обсяг торгів на ринку цінних паперів України досяг у 2010 р. рекордного значення у 1 537,79 млрд. грн., що перевищив обсяг ВВП на 443,18 млрд. грн. Цей показник на 44,1% вищий, ніж у 2009 р. Висока активність на фондовому ринку сприяла збільшенню у 2,5 рази обсягів організованого ринку, частка якого склала 10,74% всіх операцій з цінними паперами в країні. Розвиток ринку в 2008 - 2010 роках стимулювався, з одного боку, відносно стабільним розвитком економіки країни, зростанням обсягів ВВП, промислового виробництва, з другого - сприятливими зовнішніми факторами: зростанням попиту на світових ринках на продукцію основних українських експортерів, зростанням цін на продукцію металургії, а також усіх основних фондових індексів. Перелічені фактори в поєднанні з дешевизною фінансових активів призвели до чергового припливу спекулятивних іноземних капіталів.

Проте обсяг випуску ЦП у 2010 р. мав тенденцію до зниження

Таблиця 2.7

Динаміка обсягів випуску цінних паперів в Україні за 2008-2010 рр., млрд. грн.

Вид ЦП	2008 р	2008 р	2010 р	Абсолютний приріст у 2010 р до попередніх періодів
				2008 р	2009 р
Акції	46, 3	101, 1	41,5	- 4, 8	-59, 6
Облігації підприємств	31, 4	10,1	9, 4	- 22,0	- 0, 7
Облігації місцевих позик	1,0	0,4	0, 0	- 1, 0	- 0, 4
Похідні ЦП	0, 0	0, 0	0, 0	0, 0	0,0
Інвестиційні сертифікати пайових інвестиційних фондів	65, 4	47,2	36,6	- 28, 8	- 10, 6
Акції корпоративних інвестиційних фондів	8, 9	3,9	8, 9	0, 0	- 5, 0
Сертифікати фондів операцій з нерухомістю	0, 1	0, 0	0, 0	- 0, 1	0,0
Всього	153, 1	162, 7	96, 4	- 56, 7	- 66, 3

Відповідно до таблиці 1, у 2010 р. обсяг випуску цінних паперів був на 66, 3 млрд. грн. (або на 40, 7%) нижчим від обсягу минулого року і на 56, 7 млрд. грн.(або на 37%) - від даних 2008 р. Порівняно з 2009 р., найбільше скорочення спостерігається у випуску акцій - на 59, 6 млрд. грн., а випуск похідних ЦП та сертифікатів фондових операцій з нерухомістю взагалі не мав місця. Найбільшу питому вагу у випуску ЦП у 2009 р. мали акції (43% від загального обсягу) та інвестиційні сертифікати пайових інвестиційних фондів (38%). Таке скорочення випуску ЦП виникло як наслідок виходу України із світової кризи, який обумовив той факт, що для підприємств уже немає гострої необхідності у залученні коштів шляхом емісії ЦП

Існують значні проблеми для досягнення остаточної інтеграції ринку ЦП України у міжнародний ринок ЦП. Зокрема, його не резидентський характер. За неофіційними даними, майже 90% акцій, що циркулюють на фондовому ринку України, належать іноземцям. Пояснити такий стан справ можна зокрема тим, що в українських інвестиційних фондів недостатньо грошей, щоб вкладати їх у цінні папери. Недержавні пенсійні фонди теж поки що слабкі. До того ж більшість українських компаній (не кажучи про пересічних громадян) не розуміють, як працює цей ринок, вважають його непривабливим або ж просто не довіряють йому свої кошти

Для вирішення зазначених проблем вітчизняного фондового ринку Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України повинна здійснювати робота в наступних напрямках:

- захист державних інтересів на ринку шляхом обмеження доступу нерезидентів;

- централізація та організація фондового ринку;

- підвищення рівня компетентності фахівців на ринку цінних паперів;

- підвищення рівня компетентності населення з питань фондового ринку.

Завдяки цим нововведенням створюються умови для вдосконалення шляхів взаємодії України зі світовим фондовим ринком та удосконалення інфраструктури вітчизняного ринку цінних паперів поряд з механізмом державного регулювання.

Протягом першої половини 2011 року загальний обсяг випусків емісійних цінних паперів становив 916,56 млрд. грн.

Прослідковується зростання загального обсягу зареєстрованих випусків цінних паперів від 25% (як у 2002р.) до 45% (як у 2007 р.) на рік і протягом 2000 - І півріччя 2011 рр. він зріс більше, ніж у 16 разів.

Розглянемо один iз головних показників розвитку ринку цінних пaпeрів, пoкaзник обсягу випуску цінних паперів.

Рис 2.8 Динаміка обсягу зареєстрованих ДКЦПФР випусків цінних паперів у 2000-I півріччя 2011 роках, млрд. грн.

У першому півріччі 2011 р. загальний обсяг зaреєстровaних державною комісією з цінних паперів i фондового ринку (ДКЦПФР) випусків цінних паперів становив 80,95 млрд. грн., у тому числі (рис.2.9)

акцій - 35,30 млрд. грн.;

облігацій підприємств - 16,58 млрд. грн.;

опціонів - 90,20 тис. грн.;

облігацій місцевих позик - 400,00 млн. грн.;

інвестиційних сертифікатів пайових інвестиційних фондів - 26,60 млрд. грн.;

акцій корпоративних інвестиційних фондів - 2,07 млрд. грн.

У цілому структура випущених у першому півріччі 2011 р. цінних паперів має наступний вигляд: акції - 43,61%, цінні папери ІСІ - 35,42%, облігації підприємств - 20,48%, облігації місцевих позик - 0,49%, опціони - 0,0001

Сучасний стан ринкy цiнних пaперів тa йoгo структурa утвoрилися внaслідок прoцесів трaнcфoрмaції еконoмічної cистеми, якi відбyлися в Україні пiд впливoм внутрішніx фaкторів її рoзвитку, a тaкож зoвнішніх, тoбто криз нa світових фінaнсових ринкaх упродoвж останніx рoків.

Сьoгодні фoндовий ринoк нe викoнує свoїх функцій: нe cприяє зaлученню iнвестицій i пeрeрoзпoділу кaпіталу. Крiм тoго, пoтребує вирiшення цiла низкa прoблем, a сaме:

висoкий ступiнь ризикiв;

вiдсутнiсть вiдкритoгo дoступу дo iнформації;

невеликий обсяг і неліквідність;

недосконаліcть нормативно-правового забезпечення;

нестачa кваліфікованого персоналу;

низький рівень капіталізації;

порушення прав інвесторів.

Слід відмітити, що нa сьогодні в Україні щe нe склалися традиції і правилa роботи з цінними паперами, a відповідно, і системa регулювання фондового ринку перебуває у стані формування. Її характерними особливостями є:

відсутність нaдійного усталеного законодавства при значній кількості нормативних актів виконавчих органів;

жорсткі нaстанови при слабкому контролі їх виконання;

змішаний характер;відсутність традицій, звичаїв, правил чесної поведінки.

Фондовий ринок України мaє досить складну структуру державного регулювання. Це обумовлено:

* змішаною (банківською і небанківською) моделлю ринку цінних паперів, щo включає в систему регулювання Національний банк і небанківські державні органи;

* масштабною приватизацією через механізми цінних паперів за активної участі Фонду державного майна;

* невизначеністю взаємовідносин між законодавчою та виконавчою гілками влади і виконавчими структурами;

* недосконалістю інституціональних норм, що регулюють цей ринок

2.4 Структура та динаміка розвитку валютного ринку

1) за територією: світовий ринок, регіональний ринок, національний (валютний) ринок;

2) за засобами регулювання (режимом) ринку: ринки вільного курсоутворення;

ринки з валютними обмеженнями та валютним регулюванням;

3) за типами угод відповідно до строків: ринок поточних (негайних) операцій;

ринок строкових операцій;

4) за функціями: обслуговування міжнародної торгівлі; суто фінансові трансфери (спекуляція, інвестиції);

5) за застосуванням валютних курсів: з одним режимом, з кількома режимами.

Світовий ринок поєднує сукупність окремих регіональних ринків, виступає узагальнюючим індикатором розвитку глобальної валютної торгівлі. У «фізичному» розумінні поняття світового валютного ринку є дещо абстрактним, так само як і класифікація ринків за територіальною ознакою є умовною. З розвитком сучасних інформаційних технологій та засобів зв'язку ринок «вийшов» в офіційні кордони країн -- укладення угод можливе за лічені секунди з будь-якою точкою земної кулі.

Слід зауважити, що детермінантою домінування валют окремих країн на світовому ринку є обсяги номінального ВВП, масштаби ринку акцій та облігацій цих країн. Так, згідно з дослідженням банку ВМР Раrіbаs, США є світовим лідером за розміром номінального ВВП, обсягами фізичного та ф'ючерсного ринків акцій та облігацій.

Це, у свою чергу, зумовлює найбільший обсяг обігу долара США, який досі залишається основною резервною валютою у світі.

Фізична дія світового ринку тісно пов'язана з наявністю часових поясів. Глобальний рух ринку відбувається шляхом поступового пересування ділової активності зі Сходу на Захід. З одного боку, це означає неможливість здійснення операцій одночасно в усіх часових поясах землі, проте не дозволяє припинити функціонування валютних ринків ні на хвилину. З початком календарної доби на Сході свою роботу починає валютний ринок Нової Зеландії. Рухаючись у західному напрямку і минаючи часові зони, включаються ринки Сіднею, Токіо, Гонконгу, Сінгапура, Пекіна, за ними йдуть ринки країн СНД, далі -- ринки країн Східної та Західної Європи, і закінчується торговий день у Нью-Йорку та Лос-Анджелесі.

Зазвичай фінансові, у тому числі валютні ринки, в середньому працюють 8--9 год. на добу. У зв'язку з існуванням географічної відстані між центрами світової торгівлі вони по черзі залучаються до процесу торгівлі і передають часову естафету один одному, забезпечуючи перманентність руху валютних курсів, процентних ставок, котирувань акцій тощо. Так, найбільш активна робота азіатських ринків збігається за часом з припиненням ділової активності Веллінгтону та поступовим загасанням Токіо. Приблизно о цій самій порі стартують східно- та західноєвропейські ринки. Відкриття ринку у Нью-Йорку починається тоді, коли у Лондоні минув обід, а в Києві вечоріє.

Кожен із зазначених ринків займає певне географічне положення і відповідно впливає на розвиток світової кон'юнктури: в одному випадку ринок може продовжити розвиток певної тенденції, що виникла на Сході, а в іншому випадку сам започаткувати новий тренд і дати поштовх до змін на інших ринках. Територіальна близькість ринків, як правило, означає значну циркуляцію капіталів між ними, а через це відносну швидкість змін параметрів кон'юнктури одного ринку під впливом змін на територіально наближеному ринку.

Регіональні ринки становлять основу поняття світового ринку. Утворені протягом довгої історії й отримавши особливо динамічний розвиток з кінця 1950-х років, регіональні валютні ринки є осередками концентрації величезних капіталів. Регіональні валютні ринки формують напрями розвитку світового економічного середовища. За полюсами тяжіння фінансово-економічних інтересів виділяють такі ринки:

європейський;

північноамериканський;

азіатський.

У межах цих ринків виділяють міжнародні за значенням валютно-фінансові центри:

у Європі -- Лондон, Франкфурт-на-Майні, Цюріх, Париж і т.д., у Північній Америці -- Нью-Йорк, Чикаго, Лос-Анджелес, Торонто, в Азії -- Токіо, Сінгапур, Гонконг. Окрім поняття європейського ринку, у суто територіальному аспекті існують так звані євроринки. Євроринок -- це місце торгівлі або обігу європейських валют -- коштів, які отримані банком як депозит (вклад) і які відрізняються від валюти країни, де розміщується цей банк, або кошти, позичені банком якомусь з його клієнтів у валюті, що відрізняється від офіційної валюти країни, де розміщується банк. За визначенням, ідеться лише про вільно конвертовані валюти, тобто валюти розвинутих країн. Так, долар США, зазначений у пасиві банку, що розташований у Німеччині, Франції, Великобританії, є євродоларом, так само як і фунт стерлінгів у пасиві банку, розташованого, наприклад, у Бельгії чи Нідерландах, є, відповідно, євро фунтом стерлінгів. Банки, що проводять операції у євровалютах називають євробанками.

Національні (локальні) валютні ринки -- це ринки з проведення операцій у будь-якій валюті між банками-резидентами в межах однієї країни. Рух коштів за такими операціями буде відбуватися з відповідним дебетуванням (кредитуванням) валютних ностро-рахунків сторін -- контрагентів угоди і не залишить меж національної банківської системи. Загалом національна банківська система не зазнає відпливу капіталу за кордон -- певні суми валют лише міняють своїх власників або назавжди (за конверсійними операціями), або на певний проміжок часу (операції з міжбанківського кредитування).

Функціонування національних валютних ринків може перебувати під державним контролем. Це означає, що держава втручається в механізм ринкового ціноутворення через набрання чинності обов'язкових до виконання нормативних актів, які регламентують дії учасників валютного ринку і в такий спосіб обмежують останніх у засобах та формах роботи на цих ринках. Ступінь втручання держави в управління валютними відносинами залежно від її економічного становища та грошово-кредитної політики може варіювати від незначних валютних обмежень до повного адміністративного контролю.

Режим валютного регулювання та контролю має на меті захист національних економічних інтересів країни та підтримання курсу національної грошової одиниці. Як правило, до таких засобів вдаються країни з централізованою перехідною економікою або ті, що розвиваються.

Найбільш типовим є адміністративне встановлення курсів обміну національної грошової одиниці до іноземних валют, а саме:

періодичне декларування валютних цінностей юридичними особами перед державними органами нагляду, а фізичними особами -- під час перетинання державного кордону;

заборона чи обмеження здійснення грошових переказів за кордон;

заборона чи обмеження здійснення інвестицій за кордон;

суворе регламентування експортно-імпортних торговельних операцій в частині валютного кредитування та валютних розрахунків;

регламентування інструментами державного валютного контролю операцій на національному валютному ринку тощо.

Ці та інші регулятивні засоби передбачені чинним законодавством окремих країн. Валютні системи та валютні ринки таких країн характеризуються як системи з адміністративним регулюванням, а їхні грошові одиниці -- як неконвертовані або обмежено конвертовані. Повна конвертованість валюти зазвичай властива країнам з розвинутою економікою та ліберальним законодавством і означає, що резиденти та нерезиденти країни можуть купувати будь-яку суму іноземної валюти за національну валюту й використовувати її на власний розсуд без будь-яких обмежень. Тобто повна конвертованість передбачає як поточні, так і капітальні операції. Обмежена конвертованість має місце, коли валютним законодавством дозволяється проводити поточні валюто обмінні операції, але забороняється вивозити чи робити трансфер валюти за кордон з метою інвестування. Трансфер валютних коштів за кордон передбачається лише за торговельними операціями. Поняття повної та обмеженої конвертованості валют втілюється у термінах твердої та м'якої валюти. Тверда валюта є валютою з повною конвертованістю, має відносно стабільну вартість і значно стійкіша за інші. Тверді валюти являють собою активи, які намагаються заощаджувати та накопичувати. До основних твердих валют належать долар США, євро та національні валюти зони євро, англійський фунт стерлінгів, японська єна, швейцарський франк, канадський та австралійський долар.

Поряд з адміністративними методами регулювання валютних ринків у світовій практиці широко застосовуються гнучкіші засоби. Вони притаманні саме ринкам з вільним курсоутворенням, але застосовуються і на ринках «з валютними обмеженнями» і являють собою набір монетарних інструментів управління грошовою масою та операції центральних банків на вільних ринках. Найбільш дієвими монетарними заходами є політика процентної ставки та норми резервування. Корекція рівнів зазначених інструментів, здійснювана центральним банком країни, дає змогу через вплив на попит та пропозицію національних грошей підтримувати курс національної валюти у певних межах, доцільних з погляду сприяння розвитку економіки країни. Операції центрального банку на вільному ринку санкціоновано Міжнародним валютним фондом нормою, вираженою у формі валютних інтервенцій, що пов'язані з купівлею/продажем національної валюти проти іноземної. Такі операції прямо впливають на зміну попиту та пропозиції національних грошей на ринку і ведуть до відповідних змін курсу в необхідному напрямі. Ефективність дії механізму валютної інтервенції цілком залежить від наявності у центрального банку значних валютних резервів. Підтримання курсу національної валюти відбувається шляхом продажу центральним банком валютних запасів і збільшенням таким чином пропозиції іноземної валюти та скуповуванням національної валюти і скороченням їх пропозиції. Унаслідок таких дій підвищується попит на дефіцитні національні гроші і зростає їх обмінний курс. Здійснення валютних інтервенцій має побічні ефекти -- втрати частини або повного обсягу валютних запасів, що може бути небезпечним для економічної стабільності країни надалі. Тому проведення повномасштабних інтервенцій, як правило, пов'язане з рівнем розвитку країни, розміром ліквідних резервів центрального (національного) банку.

Корисність валютного контролю полягає не тільки у прямому «механічному» впливі на валютно-фінансові потоки між країною та навколишнім зовнішнім середовищем, а й у так званому психологічному ефекті. З одного боку, введення або посилення валютного контролю сприяє відновленню рівноваги платіжного балансу, забезпечує збільшення пропозиції іноземної валюти на внутрішньому ринку. З іншого боку, такий контроль запобігає немотивованим зловживанням, пов'язаним з вивезенням іноземної валюти за кордон, хоча й не усуває можливості таких дій. При цьому поряд з перевагами валютне регулювання має свої недоліки. По-перше, будь-які заборони стикаються з протидією у вигляді порушень -- пошуком шляхів уникнення дії валютних регламентацій, що автоматично означає втрати держави від зростання тіньового сектору. По-друге, валютні обмеження руйнують міжнародний бізнес і в кінцевому підсумку призводять до протекціонізму й автономізації країни.

Обмеження доступу до світових ринків може означати їх втрату, унеможливлює конкурентоспроможність товарів, веде до економічної і політичної ізоляції.

Отже, для країн, що обрали шлях поступового інтегрування до світової економіки, але не мають для цього достатньої потужності, валютний контроль може розглядатися лише як перехідний засіб, що дозволяє упорядкувати кризові явища в країні до того часу, коли засоби, необхідні для економічного оздоровлення, не дадуть своїх результатів.

Процес виникнення та формування валютного ринку відбувався на ґрунті об'єктивних передумов -- поширення міжнародного поділу праці, спеціалізації виробництва, розвитку міжнародної торгівлі, процесів суспільно-політичної інтеграції народів. Кожна країна світу протягом своєї історії створювала власний універсальний еквівалент вартості, що на певному етапі набув форми грошей. Гроші, окрім суто прагматичної функції забезпечення обміну, ставали атрибутом державності, тобто були призначені обслуговувати економічні процеси в межах окремо взятої країни. Глобальний економічний розвиток суспільства та потреба в міждержавному обміні зумовлює виникнення перших ознак валютної системи. Обмеженість функції національних грошей як певного стандарту міжнародної вартості поступово долається з появою перших обмінних операцій.



Розділ 3. Перспективи розвитку грошового ринку України на сучасному етапі

3.1 Напрямки розвитку цінних паперів

Ринок цінних паперів в Україні нині складається з ринків акцій, державних та муніципальних облігацій внутрішньої позики, облігацій підприємницьких структур, казначейських зобов'язань, векселів, інвестиційних, ощадних, майнових і компенсаційних сертифікатів, житлових чеків, облігацій зовнішньої позики.

Залежно від стадії обігу цінних паперів розрізняють первинний та вторинний ринок. На первинному ринку розміщуються вперше випущені (емітовані) цінні папери, відбувається мобілізація капіталів корпораціями, товариствами, підприємствами і запозичення коштів ними та державою.

На вторинному ринку обертаються цінні папери, які вже реалізовані на первинному, тобто тут продаються та купуються раніше випущені цінні папери, відбувається зміна їх власників. З точки зору організації, вторинний ринок поділяється на позабіржовий (вуличний) та біржовий. Позабіржовий ринок ще називають децентралізованим, на відміну від біржового централізованого.

Біржовий ринок пов'язують з поняттям фондової біржі як особливо організованого, як правило, вторинного ринку цінних паперів, що сприяє підвищенню мобільності капіталу і виявленню реальних ринкових цін активів.

Історично позабіржовий ринок передує біржовому. Позабіржовий ринок охоплює ринок операцій із цінними паперами поза біржею: первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, що не бажають потрапити на біржу.

Необхідною умовою існування ринку цінних паперів є його інфраструктура та наявність державного органу, що регулює обіг цінних паперів і забезпечує необхідну нормативно-правову базу його функціонування.

Ринок цінних паперів можна поділити на ринок цінних паперів, що випускаються юридичними особами, та ринок державних цінних паперів.

Суб'єктами ринку цінних паперів України є:

§ Державна комісія із цінних паперів та фондового ринку;

§ Національний банк України;

§ емітенти;

§ депозитарії;

§ реєстратори власників іменних цінних паперів;

§ зберігачі цінних паперів;

§ банки;

§ організатори торгівлі цінними паперами;

§ торговці цінними паперами.

Важливу роль на ринку цінних паперів та, зокрема, на ринку державних цінних паперів відіграє центральний банк. Разом з Міністерством фінансів (Казначейством) він вирішує питання про доцільність випуску нових боргових зобов'язань, визначає умови їх обігу, розробляє заходи щодо забезпечення сталого курсу державних цінних паперів. Крім того, центральний банк, здійснюючи операції з цінними паперами на відкритому ринку, впливає на розмір резервів комерційних банків і, таким чином, на стан кредиту та грошового обігу. Банк купує цінні папери, коли дотримується курсу на стимулювання кредитної діяльності комерційних банків та ринку в цілому, і продає цінні папери, коли має намір обмежити активність банків. Різноманітні операції із цінними паперами здійснюють комерційні банки.

На формування ринку цінних паперів в Україні значний вплив має той факт, що в українській практиці, по суті, склалась європейська модель універсального комерційного банку. Тому змішана, проміжна модель ринку цінних паперів, що стихійно обрана в Україні, призвела до того, що на ньому одночасно та з рівними правами присутні і комерційні банки, які мають усі права на операції із цінними паперами, і небанківські інститути.

Головними передумовами становлення ринку цінних паперів в Україні є:

§ масштабна приватизація і пов'язаний з нею масовий випуск цінних паперів;

§ створення і діяльність комерційних утворень, які залучають кошти на акціонерній основі;

§ розширення практики акумуляції коштів через боргові цінні папери загальнодержавними та муніципальними органами;

§ використання підприємствами і регіонами облігаційних позик, які є більш дешевим видом ресурсів порівняно з банківськими кредитами;

§ поява похідних цінних паперів у процесі розвитку національних ринків товарів, послуг, нерухомості;

§ використання цінних паперів у міжнародних взаєморозрахунках, доступ до міжнародних ринків капіталу;

§ швидке становлення інфраструктури фондового ринку, покращання його технологічної бази;

§ динамічний розвиток і усталена мотивація професійних учасників ринку цінних паперів.

Процес розвитку ринку цінних паперів стимулюють наступні фактори:

§ активна приватизація;

§ діяльність державних інститутів, спрямована на збільшення обсягів ринку облігацій внутрішньої державної позики та вдосконалення його організаційно-економічного механізму;

§ створення позабіржової фондової торговельної системи;

§ поява інституту незалежних реєстраторів;

§ вихід України на міжнародний ринок капіталів.

До основних тенденцій розвитку ринку цінних паперів в Україні можна віднести:

§ розширення спектра фондових інструментів, які знаходяться в обігу;

§ становлення інфраструктури його обслуговування;

§ цілеспрямоване формування адекватної сучасним потребам нормативно-правової бази функціонування фондового ринку.

Основними факторами, які сьогодні стримують розвиток ринку цінних паперів, є:

§ недосконала податкова нормативна база;

§ звужений, непрозорий позабіржовий ринок;

§ інертний вторинний ринок;

§ нерозвинені похідні фінансові інструменти;

не вирішено проблеми надання гарантій щодо доставки корпоративних цінних паперів та їх перереєстрації в режимі, який не перевищує Т+3 (режим, за якого гроші в обмін на цінні папери реально повинні бути поставлені на третій день після укладення угоди);

відсутній механізм «поставки проти оплати», внаслідок чого левова частка угод здійснюється на умовах передоплати або перед поставки.

Відповідно до Концепції створення і функціонування ринку цінних паперів повинні будуватися на принципах соціальної справедливості, надійності захисту інвесторів, регульованості, контрольованості, ефективності, правової упорядкованості, прозорості, відкритості та конкурентності. Цілісність ринку забезпечується функціонуванням єдиної біржової системи, що діє під егідою Національної фондової біржі, систем Національного депозитарію та клірингу (розрахунків) за цінними паперами. Принцип цілісності потребує впровадження єдиних основних правил щодо ціноутворення на ринку цінних паперів на всій території України.

3.2 Перспективні напрями розвитку ринку грошових ресурсів

Розвиток грошового ринку пов'язаний з інтеграцією усіх сфер соціального життя суспільства в товарно-грошові відносини та формування на їх основі ринкових механізмів, спроможних утвердити тенденції економічного зростання.

Грошовий ринок забезпечує державне регулювання економіки ринковими методами та досягнення цілей засобами грошово-кредитної політики. У контексті адаптації монетарних теорій та їх науково-методологічного обґрунтування проблематика розвитку грошового ринку переходить в площину практичної реалізації. Роль та функції грошового ринку в перехідній економіці поступово наближаються до завдань, властивих сучасним ринковим економікам.

Дослідження становлення та розвитку грошового ринку в Україні було здійснене нами в контексті трансформаційних процесів. Механізми грошового ринку спроможні повноцінно врегулювати властиві йому функції за умов синхронного розвитку банківської системи, національної грошової системи, платіжної системи та повноцінного ринку цінних паперів.

Особливо тісно пов'язане з процесами становлення сучасного ринку формування дворівневої банківської системи, яка забезпечує регулювання процесу мультиплікативного розширення грошової маси. Підвищення рівня капіталізації банківської системи збільшує її ресурсну базу і створює передумови для стабільного функціонування грошового ринку. За своїми функціональними можливостями грошовий ринок, спроможний коригувати вже сформовані ринкові механізми. Тому фінансово-економічна стабілізація в Україні створила передумови для використання потенційних можливостей грошового ринку, властивих сучасним грошовим економікам. Грошовий ринок спроможний ефективно функціонувати в уже сформованому і відносно стабільному ринковому середовищі. Аналіз встановив, що на дестабілізацію грошового ринку в Україні впливає зміна швидкості обертання грошей та низький попит на гроші. Процеси ремонтизації економіки пов'язані з недостатнім насиченням економіки України та вимагають спеціальних цілеспрямованих заходів НБУ, спроможних підняти роль монетарних чинників в економічних процесах. Формування пропозиції в український економіці було переважно пов'язано з процесами емісії та інтервенції гривні, для підтримання валютного курсу, внаслідок чого існує низький кореляційний зв'язок з цільовими орієнтирами грошово-кредитної політики. Розвиток державного регулювання в Україні пов'язаний з інтеграцією можливостей грошового ринку в систему грошово-кредитного регулювання. Механізми грошового ринку, поряд зі стабільністю національної валюти, мають забезпечити систему регульованого впливу засобами грошово-кредитної політики на економічну кон'юнктуру. У процесі становлення грошового ринку в Україні були виділені основні напрями державного регулювання. На початковому етапі ринкових трансформацій найбільш істотним було інституційне регулювання, пов'язане зі створенням основних ринкових структур, які формують ринкові механізми.

Після запровадження української гривні набуло ваги стабілізаційне регулювання для подолання спаду виробництва, зниження темпів інфляції та безробіття. Заходи стабілізаційного регулювання грошового ринку виходять за сферу компетенції лише НБУ і мають здійснюватися у складі запровадженої урядової програми, де узгоджуються зі структурою, бюджетно-фіскальною та валютно-курсовою політикою. В період початку економічного зростання у 2009-2010 рр. виникла потреба доповнення заходів стабілізаційного регулювання системою тактичних методів та інструментів і корекції економічної кон'юнктури.

Тактичне регулювання грошового ринку знаходиться в повній компетенції НБУ. У сферу регульованих можливостей тактичного регулювання входить усунення незначних перепадів в економіці та корекція динаміки економічного розвитку, що є актуальним для відносно стабільних економік. Використання тактичного регулювання розширюється за рахунок скорочення методів прямого впливу, які більш ефективні в умовах економічної кризи і недостатньо дієві для більш точних коригувальних заходів.

Зростання можливостей застосування ринкових методів та інструментів тактичного регулювання грошового ринку можливе лише за умови подальшого розвитку ринкового середовища. Ринкові методи тактичного регулювання побудовані на використанні ринкових механізмів взаємодії попиту та пропозиції на гроші, до яких належить визначення норм обов'язкових резервів, процентна політика, операції на відкритому ринку, політика рефінансування комерційних банків.

Рис. 1. Методи регулювання грошового ринку



Висновок

Таким чином, грошовий ринок -- це особливий сектор ринку, на якому здійснюються купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція і ціна на цей товар. Визначальний вплив зміни попиту та пропозиції грошей на ставку процента як їх ціну є свідченням підпорядкованості грошового ринку загальним закономірностям функціонування ринку взагалі. Механізм грошового ринку має істотні відмінності від механізму звичайного товарного ринку: продаж грошей виступає у формі надання позичок чи купівлі особливих фінансових інструментів; купівля грошей -- у формі одержання позичок чи продажу таких фінансових інструментів; попит на гроші -- у формі бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певну масу грошей на визначену дату; пропозиція грошей -- у формі запасу грошей, який економічні суб'єкти готові передати у тимчасове користування; ціна грошей -- у формі процента. Складний механізм грошового ринку дає можливість класифікувати його за різними критеріями. Основними з них є: види інструментів, з допомогою яких гроші переміщуються від продавців до покупців; інституційні ознаки грошових потоків; економічне призначення купівлі грошей. За першим критерієм грошовий ринок поділяється на: ринок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів, валютний ринок; за другим критерієм -- на фондовий ринок, ринок банківських кредитів, ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ; за третім критерієм -- на ринок грошей і ринок капіталів. Центральне місце в структурі грошового ринку займає ринок грошей. Визначальну роль у механізмі ринку грошей відіграє попит на гроші, під яким слід розуміти бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певний запас грошей на певний момент. Це явище залишку і має об'єктивний характер, оскільки визначається під впливом факторів, що діють у реальній економіці -- зміни обсягу ВНП, рівня цін, швидкості обігу грошей, рівня процента тощо.

Пропозиція грошей полягає в тому запасі грошей, який економічні суб'єкти готові надати в тимчасове користування позичальникам. Це більш екзогенне явище, ніж попит на гроші. Вона формується на базі наявної маси грошей в обороті й емісійної діяльності банків. Тому банки, регулюючи пропозицію грошей, повинні орієнтуватися на зміну попиту на гроші, а не навпаки.

Зрівноваження попиту і пропозиції на ринку грошей визначає об'єктивний рівень ставки процента, за якого досягається стабілізація кон'юнктури цього ринку. Взаємозв'язок між попитом, пропозицією і ціною грошей на цьому ринку реалізується відповідно до загальних закономірностей функціонування ринку: попит на гроші впливає на рівень процента прямо пропорційно, а пропозиція грошей -- обернено пропорційно.

Грошовим ринком звичайно називають особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар. Специфіка грошей як абсолютно ліквідного товару зумовлює істотну специфіку їх переміщення між суб'єктами грошового ринку - а також усіх інструментів та самого механізму функціонування цього ринку.

Для вивчення механізму функціонування грошового ринку важливе значення має також його структуризація. Вичленення окремих сегментів ринку можна здійснити за кількома критеріями:

o за видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців;

o за інституційними ознаками грошових потоків;

o за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.

За першим критерієм у грошовому ринку можна виділити три сегменти: ринок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів, валютний ринок

За інституційними ознаками грошових потоків можна виділити такі сектори грошового ринку: фондовий ринок; ринок банківських кредитів; ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ.

За третім критерієм - економічним призначенням купівлі грошей - грошовий ринок поділяють на два сектори: ринок грошей; ринок капіталів.

Сьогодні в Україні налічується майже 17 мільйонів акціонерів у 35 тисячах акціонерних товариств, більшість з яких потребують додаткових фінансових ресурсів для здійснення і розвитку своєї діяльності. Продовжується процес перерозподілу корпоративної власності, консолідації акцій в руках стратегічних інвесторів.

5. За станом на 01.01.08 загальний обсяг випусків цінних паперів, зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, становить (за попередніми даними) 109,13 млрд. гри. (з урахуванням скасувань). Загальний обсяг торгів на фондовому ринку України у 2008 році складав 202,96 млрд. гри., що на 94,35 млрд. грн. більше порівняно з 2007 роком.

6. Важливим фактором який впливає на розвиток ринку цінних паперів є створення умов для виконання угод з цінними паперами на організаційно оформленому ринку. Торгівля цінними паперами на організаційно оформленому ринку, підвищує інвестиційну привабливість емітента за рахунок забезпечення його ліквідності та прозорості.

7. У 2008 році відбулись наступні зміни у цьому секторі економіки:

o темп реального приросту ВВП набув рекордного значе...