Сутність товарного виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Причини виникнення та сутність товарного виробництва

2. Сутність товару та його фактори

3. Двоїстий характер праці, втіленої в товарі

4. Протиріччя товарного виробництва

5. Розвиток товару і товарного виробництва за сучасних умов

1. Причини виникнення та сутність товарного виробництва

товарний виробництво економіка суспільний

Матеріальною основою виникнення товарних відносин, їх речовим змістом є суспільний поділ праці -- спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній виробничій діяльності. Суспільний поділ праці відбувається внаслідок дії закону економії часу і зумовлює підвищення продуктивності праці, збільшення виробництва продуктів. На основі суспільного поділу праці виникають виробничі відносини між людьми не лише у сфері безпосереднього виробництва, а й у сфері обміну продуктами праці. Суспільний поділ праці й обмін продуктами є двома взаємозумовленими процесами, але сам суспільний поділ праці не породжує товарних відносин. У докапіталістичних формаціях відбулися три великі суспільні поділи праці. Перший великий поділ праці -- відокремлення пастуших (кочових) племен від землеробських (осілих). Це зробило можливим регулярний обмін між общинами. У процесі становлення рабовласницького суспільства відбувся другий великий поділ праці -- ремесло відокремилося від землеробства, що означало виникнення товарного виробництва, тобто виробництва, спеціально розрахованого для обміну. Розвиток обміну зумовив виникнення металевих грошей, виділення класу купців, появу торговельного капіталу -- третій великий поділ праці, що визначив надалі розвиток товарного виробництва.

У XX ст. у розвинутих країнах відбувся четвертий великий поділ праці -- відокремлення нематеріального виробництва (науки, освіти, охорони здоров'я тощо) від матеріального, внаслідок чого посилилася тенденція до розширення товарного виробництва. Таке відокремлення відбувається нині у країнах, де частка зайнятих у сфері нематеріального виробництва перевищує 30%. У 2004 р. в Україні у цій сфері було зайнято приблизно 50% працівників. Із середини 70-х років, тобто з початком інформаційної революції, почався п'ятий великий поділ праці -- відокремлення інформаційної діяльності та інформаційної сфери від інших сфер.

З погляду суспільної форми виникнення товарних відносин зумовлене соціально-економічною відокремленістю виробників, яка передбачає власність окремих товаровиробників на засоби виробництва та результати праці; здатність самостійно вирішувати питання господарської діяльності та ін., аз моменту розпаду первісного ладу є формою приватної власності на засоби виробництва. Внаслідок цього обмін діяльністю і продуктами праці перетворився на товарний обмін.

З точки зору речового змісту така відокремленість спричинена насамперед неоднорідністю виробництва і праці та ін. Види праці різняться своєю складністю, неоднаковим функціональним змістом праці -- співвідношенням творчого та шаблонного компонентів, розумової та фізичної праці. Тому результативність, ефективність праці різних людей неоднакова. З погляду суспільної форми відокремленість виробників зумовлена їх прагненням привласнити результати своєї праці (в умовах простого товарного виробництва) і чужої праці (в експлуататорських формаціях, насамперед за капіталізму).

За сучасних умов формами вияву економічної відокремленості товаровиробників є: приватна власність на засоби виробництва (що базується на власній і чужій праці); самостійне встановлення обсягів виробництва, цін, розподілу отриманих прибутків тощо; незалежність в управлінні виробництвом і збутом продукції; самостійність у виборі постачальників сировини, електроенергії, комплектуючих виробів, відповідальність за виконання контрактів, договорів; самофінансування, економічний ризик, самоокупність тощо. В сучасних умовах ця відокремленість послаблюється.

Суспільний поділ праці виявляється у трьох основних формах. «Якщо мати на увазі лише саму працю, то поділ суспільного виробництва на його великі роди, як-от землеробство, промисловість та ін., можна, -- писав К. Маркс, -- назвати загальним поділом праці, розпад цих родів виробництва на види й підвиди -- особливим поділом праці, а поділ праці всередині майстерні -- одиничним... поділом праці». Така класифікація, з одного боку, відображає історичну послідовність виникнення різних форм поділу праці, а з іншого -- ступінь його розвитку в межах окремих національних держав. Аналогічні три основні форми суспільного поділу праці діють у межах світового господарства, за функціонування міжнародного поділу праці. Четвертий великий суспільний поділ праці належить до загальної форми.

Безпосередньо матеріальною основою виникнення та розвитку товарного виробництва є загальний та частковий поділи праці. Ці форми створили великі матеріально відокремлені одна від одної сфери виробництва, злиття яких у сукупний суспільний відтворювальний організм за соціально-економічного відокремлення виробників здійснюється внаслідок обміну продуктів праці як товарів.

Товарне виробництво -- спосіб організації суспільного господарства, за якого окремі економічні блага (продукти і послуги) виготовляють економічно відокремлені виробники, і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж цих благ, що стають товарами, на ринку.

Звідси випливає, що основними ознаками товарного виробництва є: суспільний поділ праці; приватна власність на засоби виробництва; соціально-економічна відокремленість виробників; економічні зв'язки між відокремленими товаровиробниками через обмін; виробництво товарів на невідомий ринок.

Розрізняють просте і капіталістичне товарне виробництво.

Просте товарне виробництво характеризується поєднанням безпосередніх виробників із засобами виробництва, капіталістичне -- їх антагонізмом. Просте товарне виробництво базується на власній праці, капіталістичне -- на експлуатації чужої праці. Продукт праці в простому товарному виробництві належить товаровиробникові, у капіталістичному -- власникові засобів виробництва, тобто капіталісту. Водночас товаровиробником майже три тисячі років тому, як зазначається в Біблії, був не кожний дорослий виробник споживчих вартостей, а лише глава сімейного клану. Просте товарне виробництво є дрібним, розпорошеним, у ньому не існує одиничного поділу праці, а кінцевою метою цього способу виробництва є задоволення особистих потреб товаровиробника.

Капіталістичне товарне виробництво передбачає спільну працю багатьох найманих працівників, розвинутий одиничний поділ праці. Його мета -- отримання прибутку капіталістом. Просте товарне виробництво має обмежений характер (більша частина вироблених у суспільстві продуктів використовується безпосередньо на особисте споживання, менша -- на ринок), а капіталістичне -- загальний.

За командно-адміністративної системи СРСР відбувалося штучне звуження сфери товарно-грошових відносин, значне ігнорування вимог дії економічних законів товарної форми організації виробництва, що послужило однією з причин неефективності й витратного характеру економіки.

Безпосередньо суспільне виробництво. Оскільки товарне виробництво як історична категорія існувало не завжди, воно з часом зникатиме. Його змінить безпосередньо суспільне виробництво, за якого внаслідок поглиблення суспільного поділу праці, поліпшення організації виробництва та процесів планування у всіх сферах суспільного виробництва задоволення суспільних потреб відбуватиметься без перетворення продукції на товар, а отже, без грошей. Безпосередньо суспільне виробництво зародилося на початку XX ст. у найрозвинутіших країнах і поступово поширюється.

2. Сутність товару та його фактори

Споживча вартість. Розглядаючи сутність товару, необхідно чітко відокремити його складові, проаналізувати і зрозуміти кожну з них. Згідно з принципом матеріалізму товар аналізують, починаючи з його речового змісту, зі споживчої вартості. З цього погляду товар є насамперед предметом, річчю, яка завдяки своїм властивостям задовольняє певні людські потреби. Споживча вартість прямо залежить від природних властивостей речей (наприклад, м'ясо містить білки та інші корисні речовини), які люди виявляють у ході історичного розвитку. Оскільки вона має різні властивості (наприклад, бути предметом споживання або засобом виробництва), то споживчу вартість логічно називати фактором товару.

Споживча вартість може бути не тільки певним предметом (одягом, їжею тощо), а й послугою (наприклад, послуги лікаря, педагога та інші).

Споживча вартість -- певна річ або послуга, яка завдяки своїм корисним властивостям задовольняє різноманітні людські потреби.

Корисність речі або послуги зумовлена їх властивостями, створює їхню споживчу вартість і виражає відношення таких властивостей до потреб людей. При купівлі товару або послуги індивід здійснює «оцінку» споживчих вартостей, «досліджує» їх якість, зіставляє споживчу вартість різних товарів і послуг. У корисності відображається зіставлення об'єктивної та суб'єктивної сторін. Отже, споживча вартість -- більш містка категорія, ніж корисність.

Роль споживчої вартості за товарного виробництва полягає в тому, що вона є речовою основою, матеріальним носієм суспільних відносин і мети виробництва; її слід вивчати як споживчу вартість для інших, як суспільну споживчу вартість. В умовах суспільного поділу праці продукт виробляється не для споживання самим виробником, а для інших осіб. Споживча вартість як суспільна є проміжною ланкою між виробництвом і споживанням, тому характер споживчої вартості має важливе значення для процесу реалізації продуктів у масштабі всього суспільства, що, у свою чергу, свідчить про її органічний зв'язок з якістю продукції, а отже, з ефективністю виробництва.

Загалом історичний характер споживчої вартості полягає у значному розширенні кількості споживчих вартостей, в ускладненні процесу їх створення (внаслідок спеціалізації підприємств на виготовленні окремих частин продукту), у зростанні корисних властивостей багатьох традиційних товарів (наприклад, спектр використання сталі, алюмінію в минулому столітті й нині), у підвищенні якості та довговічності товарів, у створенні зростаючої кількості споживчих вартостей у формі послуг тощо.

Мінова вартість і вартість. У процесі обміну товарів, на перший погляд здається, що їх мінові пропорції встановлюються випадково. Елемент випадковості при цьому дійсно спостерігається і зумовлений передусім співвідношенням попиту та пропозиції на певний товар у даний момент. Загалом у процесі обміну встановлюється певна закономірність, яка полягає в тому, що мінові пропорції товарів упродовж тривалого періоду тяжіють до певного рівня. Уже саме прирівнювання одного товару до іншого, їх кількісне порівняння означає, що у них є дещо спільне. Цим спільним не можуть бути споживчі вартості, бо товари якісно різняться між собою, тому мінові вартості товарів не можна зводити до їх споживчих вартостей.

Мінова вартість -- властивість товару обмінюватися; пропорція, в якій один товар обмінюється на інші.

В усіх товарах, що обмінюються на інші, спільним є те, що вони -- втілення суспільної праці, витраченої на їх виробництво, яка робить їх кількісно зіставлюваними, отже, формує їхню вартість. Крім того, товари мають суспільну споживчу вартість.

На відміну від споживчої вартості, яка виражає відношення до природи, вартість виражає суспільні виробничі відносини між людьми, але пов'язані з цим відношенням, з процесом праці, виробничою діяльністю людини. Тому у вартості виражається не просто кількість суспільно необхідної праці, а й якість продукції, її корисний ефект. Основою вартості є суспільна праця та суспільна споживча вартість. Це означає, що люди працюють одне на одного, вступають у виробничі відносини між собою.

Вартість має якісну та кількісну складові. У першому разі вартість виражає виробничі відносини між товаровиробниками, у другому -- величину втіленої в товарі суспільно необхідної праці товаровиробника та суспільну користь товару. Вартість як суспільні відносини товаровиробників є насамперед категорією безпосереднього процесу виробництва. Але оскільки вартісний характер товару виявляється лише в його власному відношенні до іншого товару й обмін є істотним моментом визначення вартості товару, то вона (вартість) стає і категорією обміну.

Вартість -- уречевлена в товарах та послугах суспільно необхідна праця й економічні відносини між товаровиробниками, що зумовлені суспільним поділом праці, обміном товарами й послугами.

Сутність товару. Діалектична єдність споживчої вартості та вартості формує товар.

Товар -- продукт праці, що завдяки своїм корисним властивостям задовольняє потреби людей і вироблений для обміну на основі суспільно необхідних витрат.

Двоїста природа вартості розкривається в суперечливій єдності (що передбачає боротьбу її сторін) індивідуальної та суспільної вартостей (внаслідок різниці індивідуальних і суспільно необхідних витрат). Робочий час, який окремий товаровиробник витрачає на виробництво товару, є індивідуальним робочим часом. Час, потрібний для виготовлення певної споживчої вартості для задоволення потреб суспільства за існуючих суспільно нормальних умов виробництва і за середнього в даному суспільстві рівня вмілості та інтенсивності праці -- це суспільно необхідний робочий час. Він тяжіє до індивідуального робочого часу на тих підприємствах, які виробляють основну масу продукції. Співвідношення суспільно необхідного та індивідуального робочого часу залежить від суспільних потреб, сукупного платоспроможного попиту на певні види продукції. Якщо товарів виробляється більше чи менше, рівень регулюючих витрат змінюється. Важливо й те, що вартість товарів визначається умовами їх відтворення, тобто з появою товарів такої самої якості, але таких, які виробляються через певний період з меншими витратами суспільно-необхідного робочого часу, вартість попередніх товарів знижується до вартості останньої партії товарів.

Формування суспільно необхідних витрат відбувається у процесі конкуренції товаровиробників. Витрати, більші за суспільно необхідний робочий час, в умовах конкуренції не створюють вартості, не визнаються суспільством. На ринку, коли попит відповідає пропозиції, покупець не платитиме більше грошей за однаковий за якістю товар, на виготовлення якого витрачено більше індивідуального робочого часу, ніж суспільно необхідного. Водночас у деяких галузях народного господарства (наприклад, у сільському господарстві) формування суспільно необхідних витрат відбувається відповідно не до середніх, а до найнижчих витрат, які здійснюються на гірших за якістю ділянках землі. Інакше на цих ділянках товаровиробник був би незацікавлений у виробництві продукції, а тому не задовольнялися б потреби в продуктах сільського господарства.

Основними формами вияву історичного характеру вартості є посилення планомірного характеру суспільно необхідної праці, поступове заперечення товарної форми зв'язку, виникнення якісно нових і більш розвинутих форм вартості тощо.

Такі особливості взаємодії суспільного та індивідуального робочого часу для відтворюваних товарів (які постійно виготовляються). Для відтворюваних товарів (шедеврів мистецтва та ін.), на думку Д. Рікардо, додатковою субстанцією вартості є їх рідкісність.

Продуктивність та інтенсивність праці. Проста і складна праця. Вартість товару змінюється залежно і від продуктивної сили праці.

Продуктивність праці -- кількість продукції, виробленої за одиницю робочого часу.

Отже, зі зростанням продуктивності праці в кожній одиниці продукції втілюється менша кількість праці. Тому вартість одиниці продукції зменшується, а вартість всієї виробленої продукції залишається незмінною. Оскільки величина вартості товарів визначається не індивідуальним, а суспільно необхідним робочим часом, то для зменшення величини вартості повинна зрости продуктивність суспільної праці.

Продуктивність праці пов'язана з конкретною працею, бо виражається у більшій або меншій кількості споживчих вартостей. її рівень залежить від таких основних факторів: масштабів та рівня розвитку техніки, науки та впровадження її досягнень у виробництво, форм і методів організації праці, рівня освіти та кваліфікації робітників, природних умов тощо і визначається особливостями дії закону зростання продуктивності праці.

Праця здійснюється з різною інтенсивністю.

Інтенсивність праці -- витрати праці за одиницю робочого часу.

Зростання інтенсивності праці рівноцінне подовженню робочого дня. Інтенсивніше праця створює за одиницю часу більшу вартість, ніж менш інтенсивна праця. Отже, величина вартості товару перебуває в обернено пропорційній залежності від продуктивності праці й прямо пропорційній -- від інтенсивності праці.

Праця, що виробляє товар, може бути простою і складною.

Проста праця -- праця, яка не потребує відповідної освіти та кваліфікації.

Складна праця -- це зведена у ступінь проста праця, яка за одиницю часу створює більшу вартість.

Складна праця -- праця, для виконання якої потрібні спеціальна підготовка, оволодіння певною спеціальністю, що, у свою чергу, передбачає потребу в здобутті освіти.

Однак така обернено пропорційна залежність між рівнем продуктивності праці та вартістю товару поширюється лише на просту працю, а при витратах складної праці ця залежність стає складнішою. Вона полягає насамперед у тому, що зниження вартості одиниці товару відбувається не такою мірою, як зростає продуктивність праці. Це зумовлено швидким оновленням номенклатури продукції, змінюваністю моди, появою принципово нових якісних характеристик товару тощо.

Визначення вартості в економікс. В економіко зведення вартості до суспільно необхідних витрат ігнорується. Західні науковці вважають, що при цьому зовсім не враховується корисність товару, отже, всій теорії надається затратний характер. Ф. Візер у зв'язку з цим стверджував, що за такого розуміння вартості не можна жодного дня керувати державою. У найпростішому вигляді вартість товару є споживчою, тобто суб'єктивною оцінкою відносного корисного ефекту певного виду економічного блага, його цінності. Вартість визначається ступенем корисності блага та його корисного ефекту для споживача.

Першим наближенням до суб'єктивного розуміння проблеми визначення вартості товару є концепція граничної корисності, запропонована представниками австрійської школи політичної економії К. Менгером, Ф. Візером. Конкретним вираженням такої суб'єктивної корисності певного блага є гранична корисність, тобто корисність граничного (останнього) екземпляра, який задовольняє найменш значущу (граничну, останню) потребу в ньому. Так, купивши відеомагнітофон, необхідно придбати для нього відеокасети. Потреба у першій відеокасеті буде найбільшою, тому за неї покупець готовий платити навіть спекулятивну ціну, якщо касети немає в продажу. Далі з'являється змога переписати нові цікаві фільми, і власник відеомагнітофона купує ще відеокасети.

При цьому його потреба у відеокасетах поступово знижується, відбувається її насичення, тому суб'єктивна оцінка покупця від придбання кожної нової відеокасети зменшується, а отже, зменшується гранична корисність касет, хоча за якістю вони нічим не відрізняються від першої. Тому купівля, наприклад, 15-ї відеокасети є тим останнім екземпляром, який задовольняє граничну потребу і має граничну корисність, яка й визначає ринкову ціну відеокасети. Звідси походить назва -- теорія граничної корисності, хоча вона не відповідає вимогам теорії, а лише концепції.

Граничну корисність (в економіко) розглядають як задоволення, що його отримує людина від споживання однієї додаткової одиниці товару чи послуги. Отже, ціна окремого товару і згідно з цією концепцією, безпосередньо залежить від ступеня насичення потреби в ньому. Вихідним пунктом визначення вартості товару є суб'єктивна мотивація, суб'єктивна оцінка економічної поведінки індивідів, а не об'єктивні фактори, тобто суспільно необхідні витрати праці.

У ринковій економіці відбувається конкуренція між продавцями за покупця, між покупцями, між продавцями та покупцями. При цьому з багатьох суб'єктивних оцінок певного товару виводиться його об'єктивна оцінка, або вартість товару, а спільна гранична корисність, на думку авторів концепції, збігатиметься з однією з індивідуальних. Суспільна оцінка граничної корисності встановлюється за рівності попиту і пропозиції на певний товар і вимірюється ціною рівноваги, або вартістю. Якщо попит перевищує пропозицію, то відповідно конкуренція між покупцями зумовлює зростання ціни вище від вартості, а коли пропозиція перевищує попит і відповідно зростає конкуренція між виробниками за споживача (що є центральним елементом конкуренції, її ядром), ціни стають нижчими від вартості товару.

Протиставляючи концепцію граничної корисності теорії суспільно необхідних витрат, Е. Бем-Баверк писав, що «токайське вино не тому дороге, що дорогі токайські виноградники, а навпаки, токайські виноградники тому дорогі, що дороге токайське вино». Так «санкціонована» індивідом гранична корисність цінності визначає витрати виробництва, а не навпаки.

Оскільки трудова теорія вартості й концепції суспільної граничної корисності є двома окремими ланками економічної теорії, які не слід протиставляти, доцільно взяти з них усе раціональне і поєднати в цілісну органічну теорію вартості товару, зіставити їх корисний ефект із суспільними витратами, органічно розглянути об'єктивність цих витрат із суб'єктивною оцінкою конкретного економічного блага споживачем або створити спільну теорію результатів і витрат. Першим таку ідею висловив Ф. Енгельс. Концептуальне втілення вона отримала у працях А. Маршалла, частково -- німецького економіста Е. Бернштейна і М. Тугана-Барановського.

Важливість такого синтезу полягає, зокрема, в тому, що визначення суспільно необхідних витрат праці, в тому числі на виробництво засобів і предметів праці, науки (отримання патентів, ліцензій тощо), неможливе без урахування корисного ефекту. На ринку відбувається зіставлення корисності з суспільними витратами, попиту (корисності) з пропозицією (витратами). Після того як ринок визначив ціну і кількість, за яких збігаються попит і пропозиція, ціна відповідає суспільно необхідним витратам (вартості), а кількість є суспільно необхідною. Ціна, що встановлюється при цьому, водночас визначає граничну корисність товару. Коли до уваги береться весь товарний світ, то потреба в певному конкретному товарі і попит на нього залежать від наявності інших товарів. Аналогічно й витрати виробництва залежать від усіх альтернативних можливостей використання витрачених на виробництво цього товару ресурсів. Отже, за певного рівня розвитку продуктивних сил вартість визначається у точці рівноваги між граничною суспільною корисністю певної кількості товарів (з урахуванням непрямого впливу на неї певної кількості всіх інших товарів) і граничними суспільними витратами цієї кількості (з урахуванням альтернативних можливостей використання застосовуваних у цьому виробництві ресурсів). При цьому на ринку встановлюється рівність попиту і пропозиції на всі товари та послуги.

Отже, необхідно враховувати корисний ефект, суспільну корисність товару чи послуги при визначенні їх вартості. Вартість певного виду економічного блага повинна бути синтезом суспільних результатів і витрат, вимірюватися не лише витратами, а й ступенем корисного ефекту.

Водночас концепція граничної корисності значною мірою узгоджується з практикою ціноутворення. Так, відомий американський економіст та історик Б. Селігмен з цього приводу зазначає: «Звичайно використовувана техніка встановлення цін полягає в тому, що до повної величини середніх витрат додається поміркована, або традиційна, надбавка. Правильно це чи ні, але підприємець чинить саме так. Така поведінка підприємця, безперечно, доводить до відчаю економістів-теоретиків. Підприємець відверто визнає, що він нічого не знає про свої граничні витрати і не здатний оцінити еластичність попиту на його продукцію». Вчений робить висновок, що «маржиналістська теорія» є чистою системою, мало придатною для практичних цілей.

Багато західних та деякі вітчизняні науковці при інтерпретації поглядів К. Маркса на цю проблему намагаються повністю ізолювати вартість від корисного ефекту, від суспільної корисності певного економічного блага. Однак коли йдеться про вартість товару, який є діалектичною єдністю споживчої вартості й вартості, то таку єдність слід мати на увазі й при оцінці продукту чи послуги, оскільки споживча вартість і є конкретною корисністю. Доцільно системно застосовувати марксистську теорію вартості й ціни, а не ізольовано тлумачити першу главу «Капіталу». Зокрема, слід брати до уваги положення про те, що основою вартості товару є суспільно необхідні витрати праці, а співвідношення попиту і пропозиції впливає на відхилення ціни від вартості, що ці величини збігаються за рівноваги попиту і пропозиції. У такому разі суспільна (а не індивідуальна) гранична корисність збігатиметься із суспільно необхідними витратами.

Коли в економіко йдеться про визначення ціни не одного товару, а всієї товарної маси, про безліч суб'єктивних оцінок певного товару, то з них виводиться його об'єктивна, суспільна оцінка, або вартість товару, а суспільна гранична корисність при цьому збігається з однією з індивідуальних оцінок. Суспільна оцінка граничної корисності встановлюється за рівності попиту й пропозиції на даний товар і вимірюється ціною рівноваги, або вартістю. А далі в економіко розглядаються процеси відхилення цін від вартості (вгору і вниз) залежно від співвідношення попиту і пропозиції. Якщо дотримуватися концепції попиту і пропозиції, згідно з якою вартість товару визначається співвідношенням попиту і пропозиції, то неможливо визначити його вартість за їх рівноваги. Проте невиважено замість суспільно необхідних витрат досліджувати лише витрати, які дійсно можуть формувати затратну економіку.

Важливо те, що сучасна економічна теорія послуговується при аналізі такою фундаментальною категорією, як «витрати виробництва» і розглядає три періоди (короткотерміновий, середньотерміновий і довготерміновий), коли попит і пропозиція перебувають у стадії відносної рівноваги. Якщо в короткотерміновому періоді ціна товару визначається значною мірою попитом, то в середньотерміновому й особливо у довготерміновому вирішальну роль при визначенні ціни рівноваги відіграють витрати виробництва. Враховуючи необхідність синтезу двох підходів, варто зазначити, що вони співвідносяться між собою як зміст (з погляду суспільних витрат виробництва) і форма (суб'єктивна оцінка конкретного блага споживачем), що з погляду діалектики означає визначальну роль змісту. А. Маршалл теж постійно піддавав сумніву суб'єктивну теорію ціни у відриві від витрат виробництва, а К. Маркс зазначав про абсолютну безглуздість зведення всієї різноманітності людських взаємовідносин до єдиного відношення корисності. Основою кожної складової товару є певний вид праці.

3. Двоїстий характер праці, втіленої в товарі

Конкретна й абстрактна праця. Конкретна праця як творець споживчих вартостей, як корисна праця, що не залежить від суспільних форм, є умовою існування людей, вічною природною необхідністю. Така праця має певну мету, характер операцій, предмет, засоби і результати.

Конкретна праця є історичною формою корисної та цілеспрямованої праці за товарного виробництва.

Конкретна праця -- суспільна праця, що витрачається в особливо доцільній формі з використанням певних засобів і предметів праці з певною метою і створює специфічну споживчу вартість.

Так, знаряддям праці сталевара слугує мартенівська піч, кравця -- швейна машинка; як предмет праці перший використовує кокс і чавун, другий -- тканини, нитки. Результатом праці сталевара є сталь, кравця -- одяг. Виокремлення сукупностей якісно різних корисних видів (сімейств, підвидів та ін.) робіт і є суспільним поділом праці. Наприкінці 30-х років у США налічувалося понад ЗО тис. занять, ремесел, професій, які приблизно відповідають кількості конкретних видів праці. За наступний період їх чисельність значно зросла (наприкінці 2000 р. у ФРН налічувалося майже 6,7 млн. видів робіт, професій тощо).

Абстрактна праця є суспільною формою витрат фізичних та розумових сил людини, загальною економічною категорією товарного виробництва. При визначенні цієї праці слід абстрагуватися від якісних відмінностей багатьох конкретних видів праці, від її корисних форм. Отже, абстрактна праця є працею взагалі, тобто містить у собі загальне, властиве багатьом (сотням тисяч) видам конкретної праці. Між конкретною й абстрактною працею спостерігається відмінність: у першому разі йдеться про те, як здійснюється праця і що вона виробляє, у другому -- скільки праці витрачається і скільки часу вона триває; у першому разі праця характеризується переважно з якісного, в другому -- з кількісного боку. В абстрактній праці мають значення витрати людської робочої сили з фізіологічного погляду, витрати людської енергії (м'язів, мозку, нервів).

Абстрактна праця -- праця товаровиробника, що характеризується витратою робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, створює вартість і є специфічною формою праці в умовах товарного виробництва.

У цьому розумінні абстрактна праця є суспільною формою праці взагалі, вона виражає відносини між людьми з приводу виробництва і привласнення споживчих вартостей. Це означає, що абстрактна праця -- загальна економічна категорія товарного виробництва, яка відображає відносини між товаровиробниками в процесі порівнювання (через обмін) різних видів праці безвідносно до їх конкретної форми. Тому категорія «абстрактна праця», як і категорія «вартість», має історичний характер. Він полягає у зростанні питомої ваги розумової праці й відповідному зниженні частки фізичної праці, посиленні нервового, психологічного напруження тощо.

При характеристиці корисної праці враховують не лише якість, а й кількість праці за переважання якості праці; при характеристиці абстрактної праці -- не тільки кількість, а й якість (проста або складна праця тощо) за домінування кількості праці.

Поділ конкретної та абстрактної праці лише щодо якості й кількості праці був властивий радянській економічній літературі і ґрунтувався на нерозумінні діалектики «Капіталу» К. Маркса. Якщо дотримуватися метафізичного погляду, то на вартість товару жодного впливу не справляє якість праці, її корисність, що суперечить дійсності. Такий підхід робить однобічним як визначення вартості лише ступенем корисності блага та його корисного ефекту для споживача (що властиве концепції «граничної корисності»), так і визначення вартості лише витратами абстрактної праці, чого дотримувалася радянська наука.

Наявність у конкретній та абстрактній праці кількісної та якісної складових зумовлена їх органічною єдністю в товарі, взаємопроникненням протилежностей. Тому конкретна праця не лише переносить вартість засобів виробництва на новостворений продукт, а й формує певну частину вартості. Внаслідок того, що конкретною працею на новостворений товар переноситься вартість використаних засобів виробництва, у вартості (суспільно необхідних витратах) товару враховують витрати не тільки живої, а й уречевленої праці. Однак це не означає, що вартість товару створюється з допомогою таких факторів, як земля, капітал (засобів виробництва -- за термінологією західних учених), а отже, що концепція витрат виробництва правильна. У ній трьом факторам виробництва (праці, землі й капіталу) відводиться однакова роль у процесі виробництва, створенні вартості товару. Насправді активну роль відіграє саме праця (особистісний фактор), а вартість засобів виробництва лише переноситься конкретною працею на новостворений продукт.

Основна суперечність товарного виробництва. Розвиток двоїстої природи праці виявляється в русі основної суперечності товарного виробництва -- антагонізму між приватною і суспільною працею. Конкретна праця є безпосередньо приватною працею, тобто працею, витраченою приватним власником на своєму підприємстві, особистою справою товаровиробника. Водночас за суспільного поділу праці товаровиробники виготовляють продукти для інших осіб, що надає їхній праці приховано суспільного характеру. Тому для визначення суспільної значущості вкладеної у товар праці необхідна купівля-продаж цього товару на ринку. В первіснообщинному суспільстві праця окремої людини не була особистою справою, а її продукт -- приватним продуктом. За дрібнотоварної приватної власності праця кожного окремого товаровиробника є приватною працею з притаманною для неї соціально-економічною відокремленістю. Суспільний характер такої праці виявляється лише в обміні. З погляду відносин безпосереднього виробництва суспільний характер приватної праці полягає в тому, що кожний її вид -- лише один з елементів поділу праці й повинен мати на меті задоволення суспільних потреб.

Із розвитком товарного виробництва вартісний характер вироблених речей враховується вже в самому їх виробництві. З цього моменту приватні роботи виробників набувають двоїстого суспільного характеру. Ця двоїстість виявляється в тому, що приватні види робіт є ланками системи суспільного поділу праці, сукупної праці суспільства й водночас задовольняють різні потреби власне товаровиробників, а отже, суспільні потреби.

Переважно таке саме співвідношення приватної та суспільної праці характерне й для капіталістичного виробництва на домонополістичній стадії. Якщо поглиблення суспільного поділу праці у формі загального й особливого сприяло зростанню товарного виробництва й обігу (аналогічно впливало на цей процес розорення дрібних товаровиробників), то одинична форма поділу праці на підприємстві діяла у протилежному напрямі. Так, за каретної мануфактури в одній майстерні об'єднуються різні робітники (кравець, слюсар та ін.), які до того самостійно, кожний окремо, брали участь у виробництві карет. Продукт приватної праці кожного з них був товаром. В об'єднанні капіталіста праця кожного ремісника не виробляє товару (внаслідок його глибокої спеціалізації), перестає бути економічно відокремленою, набуває форми суспільної, за умови, що вироблений кінцевий продукт (карета) буде реалізований на ринку, задовольнить певну суспільну потребу. Ознак безпосередньо суспільної праці приватна праця набуває лише у межах індивідуального капіталістичного підприємства.

У процесі розвитку технологічного способу виробництва, зокрема укрупнення підприємств, зростають масштаби організованого й планомірного виробництва і замість індивідуального характеру виробництва, а отже, приватного характеру праці домінують колективне виробництво і колективний характер праці. Приватна праця домінує на дрібнотоварних підприємствах (які належать окремій особі, максимум -- сім'ї й базуються на приватній трудовій власності, наприклад, фермерське господарство, що не наймає працівників). За цих умов суперечність між приватною і суспільною працею набуває форми антагонізму між приватним і колективним характером праці, з одного боку, і суспільною працею -- з іншого. Детальніше цю суперечність характеризує процес еволюції товару і товарного виробництва.

Основна суперечність товарного виробництва супроводжується стихійним коливанням цін, розоренням одних і збагаченням інших виробників товарів. Так, у разі невдачі при реалізації виробленого продукту товаровиробник розорюється, поповнює армію тих, хто змушений продавати свою робочу силу. Інший товаровиробник, навпаки, реалізувавши вдало свої товари, поступово збагачується, стає капіталістом-підприємцем.

Історичний характер товару найповніше втілюється в процесі розвитку товарного виробництва.

4. Протиріччя товарного виробництв

Які ж соціально-економічні основи виникнення і функціонування товарних стосунків?Це по-перше суспільний поділ праці при якому здійснюється спеціалізація виробників на виготовлення тих чи інших конкретних продуктів. А по-друге визначене економічне уособлення цих виробників один від одного відносинами власності,при якому вони самі розпоряджаються результатами своєї праці. А саме ці дві обставини і роблять необхідними товаровиробництво. Продукт праці перетворюється в товар, тобто становиться річчю для продажу, а виробник становиться товаровиробником.

Положення товаровиробника протирічливо. З одного боку його праця носить суспільний характер, то що є необхідним суспільству в обличчі тих хто потребує його товар. З іншого боку його праця уособлено ведеться за власний рахунок і розрахований на невідомого споживача. Суспільне значення праці витраченого на виробництво товару, буде підтверджена лише у тому випадку, якщо він знайде у ринку покупця, буде реалізований. Виходе, що труд товаровиробника одночасно являється і суспільним і уособленим (в умові приватної власності). Протиріччя між суспільним характером праці і його уособленністю являється основним протиріччям товарного виробника. До кожного товару це протиріччя дозволяється на ринку, але разом з тим воно завжди виробляється, як протиріччя товарної організації суспільного господарства в цілому.

Включення до складу сукупного суспільної праці - сама важка і життєво важлива для кожного товаровиробника, оскільки у випадку невдачі він не подасть свій продукт і понесе втрати, а іноді може і розоритися. Проблема уособлюється тим, що структура суспільної потреби не являється постійною,незмінною, раз і назавжди даною.

Час від часу вона обов'язково перебудовується, а тоді і повинна перебудовуватися структура виробництва, структура сукупної суспільної праці. Загроза що його товар не буде реалізований змушує товаровиробника реалізувати на кон'юктуру ринка, завжди прилучається до неї.

В цьому проявляється і сильні сторони товарно-грошових відносин змушуючи виробника тяжко працювати, шукати, ризикувати і їх протирічливий, обмежений, в кінцевому рахунку історичний перехідний характер.

5. Альтернативні теорії товару та розвиток товарного виробництва за сучасних умов

Еволюція товару за сучасних умов. Упродовж XX -- початку XXI ст. століття відбувалася еволюція товару, в діалектиці відносин конкретної та абстрактної, приватної і суспільної праці з'явилися якісно нові аспекти.

Ілюструє такі процеси виробництво сучасного автомобіля, який нині став звичайним товаром. СІЛА, наприклад, щороку виробляють до 17 млн., Японія -- до 15 млн. автомобілів. Сучасний автомобіль складається в середньому з 15 тис. деталей (у тому числі майже 1500 основних), виробництвом яких зайняті як гігантські компанії, так і величезна кількість дрібних підприємств-постачальників. Американський літак «Боїнг-748» складається з 4,5 млн. різноманітних частин, які виробляють 16 тис. компаній. За цих умов суперечність між абстрактною працею, що створює вартість, і конкретною працею, яка виробляє споживчу вартість, набуває нової, складнішої форми.

У створенні споживчої вартості автомобіля, літака беруть участь кілька тисяч видів конкретної праці. Гігантська концентрація виробництва, зростання рівня усуспільнення праці зумовлюють те, що конкретна праця все менше виявляється як приватна праця незалежного, економічно відокремленого товаровиробника. У наимогутнішої американської монополії, яка виробляє автомобілі, -- «Дженерал моторз» -- на початку 90-х років налічувалося майже 40 тис. постачальників, а частка закупівель у сумі обігу становила приблизно 48%. В японських компаніях «Тойота» і «Ніссан» питома вага деталей та матеріалів, що закуповуються, становить понад 70% . За цих умов зведення конкретних видів праці до абстрактної праці, а споживчої вартості до вартості, визначення конкретної праці як суспільної відбувається через систему замовлень, контрактів, субпідрядів. «Дженерал моторз» встановлює з постачальниками тривалі виробничі зв'язки, і перетворення окремої деталі, вузла автомобіля на товар відбувається не звичайним шляхом повної та вільної конкуренції на ринку, а планується заздалегідь, набуває форми договору. Головна фірма жорстко контролює витрати виробництва у своїх відділеннях-постачальниках, вводить для них обмежений комерційний розрахунок, постійно орієнтується при цьому на зовнішніх постачальників. З боку суспільної форми такий підрив відбувається внаслідок переходу від приватної (індивідуальної) капіталістичної власності до колективної. Це означає підрив товарного виробництва в сучасних умовах.

Один із важливих принципів організації ринку в розвинутих країнах полягає в тому, що потенційний виробник, перш ніж почати виробляти товар, знаходить покупця, попередньо укладає з ним письмову або усну угоду чи контракт, у яких обумовлено якість товарів, ціни, терміни поставок, платежі тощо. Завдяки цьому сфера ринкових відносин перетворюється на сферу прямих зв'язків між виробниками і споживачами. Конкуренція відбувається між товаровиробниками або споживачами, а також між виробниками і споживачами товарів.

У 70--80-ті роки XX ст. завдяки комп'ютеризації й автоматизації виробництва, переходу до гнучких виробничих систем автомобільна промисловість частково починає працювати за індивідуальними замовленнями: кожну машину збирають і оснащують на потоковій лінії, конвеєрі відповідно до індивідуальних смаків, побажань майбутнього власника. На основі майже 40 базових моделей можна замовити кілька сотень зразків обробки або оснащення машин, що означає органічне поєднання стандартної масової продукції з індивідуальними замовленнями. У такий спосіб ліквідується проблема підтвердження ринком суспільної необхідності товарів, що виробляються. Це свідчить про поступове поширення безпосередньо суспільної форми виробництва.

Ще більше підривається товарне виробництво (а водночас усе менше конкретна праця виявляється у вигляді приватної) з активізацією втручання держави в економіку, яке відбувається через укладання державних контрактів -- детально розроблених економічних і правових документів, які регламентують організаційно-технічні, адміністративно-управлінські відносини при виконанні замовлення підрядниками, закупівлю державою більшої частини виготовленої продукції, що означає гарантований державний попит на неї.

У процесі поглиблення міжнародного поділу праці конкретна праця виявляється як форма різних видів міжнародної праці, а її (конкретної праці) зведення до абстрактної відбувається в процесі формування інтернаціональної вартості. Вартість як суспільне відношення виражає виробничі відносини між товаровиробниками різних країн.

Тенденції розвитку товарної економіки і виникнення безпосередньо суспільної форми виробництва. У межах сучасного товарного виробництва діють дві протилежні тенденції: до його розширення та до його підриву. Перша зумовлена:

1) поглибленням суспільного поділу праці (кількість машинобудівних галузей і виробництв у розвинутих країнах світу становить понад 200, тоді як у слаборозвинутих -- лише до 15);

спеціалізацією суспільної праці (відгалуження окремих виробничих функцій у самостійні виробництва);

збільшенням кількості економічно відокремлених виробників (у СІЛА в 1947--2002 рр. кількість підприємств зросла приблизно на 17 млн., що з погляду відносин власності означає відокремлення товаровиробників, які, виготовляючи товари чи надаючи послуги, вступають у відносини з іншими товаровиробниками і споживачами);

перетворенням науки на безпосередньо продуктивну силу (внаслідок чого матеріальні результати наукових досліджень у вигляді патентів, ліцензій, ноу-хау та ін. стають товаром);

5) четвертим великим (та початком п'ятого) суспільним поділом праці;

6) зростанням ролі та економічної значущості сфери нематеріального виробництва (освіта, охорона здоров'я та ін.) у відтворенні робочої сили. Послуги, які надають ці галузі, перетворюються на товар (який набуває навіть таких спотворених форм, як продаж людських органів).

Аналогічно впливає на розширення товарного виробництва процес поглиблення міжнародного поділу праці, зокрема міжнародної спеціалізації виробництва. Тенденція до розширення товарного виробництва зумовлена також зростанням кількості населення та дією закону зростання потреб.

Дія тенденції до підриву товарного виробництва, а отже, ринкових відносин зумовлена:

розвитком масштабів одиничного поділу праці, в основі якого -- подетальна та поопераційна спеціалізація всередині окремих виробничих одиниць. Матеріальною основою цих процесів є зростаюча концентрація капіталістичного виробництва, виникнення й розвиток гігантських об'єднань;

розширенням масштабів організованості та планомірності в межах окремих компаній;

- розвитком контрактних відносин між монополіями, з одного боку, малими й середніми капіталістичними підприємствами -- з іншого, за яких останні спеціалізуються на виробництві окремих деталей, вузлів для комплектування кінцевої продукції. При укладенні письмового або усного контракту, що має юридичну силу, кожна зі сторін бере на себе зобов'язання щодо виконання його умов контракту, а порушення передбачає судові санкції. Тому складаються попередні плани виробництва, його забезпечення устаткуванням, робочою силою, сировиною, фінансові плани підприємства, плани науково-технічних досліджень тощо. За таких умов немає потреби підтверджувати через ринок суспільно необхідний характер товарів, що виробляються.

Певний підрив товарного виробництва відбувається й тоді, коли створюються міжнародні та транснаціональні корпорації, спільні підприємства, коли держава укладає контракти на національному та міжнародному рівнях, централізовано регулює економіку. Таку саму роль значною мірою виконують наднаціональне регулювання економіки, гігантські банки, які створюють апарат для суспільного регулювання процесу виробництва й розподілу продуктів, перехід від індивідуальної до колективної власності та ін.

Дія тенденції до підриву товарного виробництва зумовлює зародження третьої основної форми суспільного виробництва -- безпосередньо суспільної.

Безпосередньо суспільна форма виробництва -- організація суспільного господарства, за якої внаслідок радикального розширення й удосконалення відносин планомірності та організованості, процесу планування на мікро- і макрорівні, використання досягнень НТР задоволення більшої частини суспільних потреб відбуватиметься без перетворення продуктів праці на ринку на товар.

- Заперечення зародкових форм її наявності свідчить про поза історичний підхід до товарної форми організації виробництва, яка існувала не завжди і тому не може функціонувати вічно. Розвиток її внутрішніх суперечностей неминуче зумовлює появу розвинутої форми, яка діалектично, тобто з утриманням сильних прогресивних складових, заперечить товарну форму. Ці прогресивні елементи діятимуть в якісно інших, нових формах, підпорядковуючись при цьому закономірностям розвитку безпосередньо суспільної форми виробництва.

Основними ознаками сучасного товарного виробництва є:

поглиблення існуючих форм суспільного поділу праці й виникнення нових великих поділів праці;

переважання колективного виробництва, колективного характеру праці та колективних форм власності;

економічні зв'язки між товаровиробниками не лише через ринок, а й через контрактну систему, зв'язки кооперації, спеціалізації тощо;

переважно планомірний характер розвитку товарного виробництва в національному та інтернаціональному масштабах;

державне регулювання товарного виробництва, конкурентного середовища;

перетворення держави на великого товаровиробника, а отже й підприємця, фінансиста, кредитора, організатора тощо;

послаблення соціально-економічної відокремленості товаровиробників внаслідок розвитку перелічених вище явищ і процесів.

Натепер дія тенденції до розширення масштабів товарного виробництва переважає.

Размещено на www.allbest.ru