Грошова система

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Головні елементи саморегулювання ринкової економіки

Ринкова економіка, як відомо, є товарним виробництвом, або економікою, що розвивається за економічними законами товарного господарства. Сучасна ринкова економіка має постійно регулюватися. Розрізняють саморегулювання економіки та державне її регулювання. Саморегулювання ринкової економіки здійснюється через такі інструменти, як ціна, попит і пропозиція, конкуренція. Ціна. Зміна відносних цін є орієнтиром для виробника щодо визначення необхідності зміни обсягів виробництва. Зміна цін впливає на вибір технології виробництва. Ціни, нарешті, визначають споживача певного продукту. Попит і пропозиція. Попит -- заявлена на ринку потреба в товарах. Вона визначається кількістю товарів, яку споживачі зможуть придбати за існуючих цін і доходів. Пропозиція -- це кількість товарів, яку можуть поставити на ринок виробники за існуючих цін. Зміна співвідношення між попитом і пропозицією зумовлює коливання ринкових цін навколо так званої рівноважної ціни. За допомогою цих коливань установлюється той рівень цін, за якого об'єктивно забезпечується рівновага попиту і пропозиції та в кінцевому підсумку рівновага виробництва і споживання. Конкуренція. Мета кожного виробника -- отримання прибутку, а отже, розширення масштабів економічної діяльності. Це неминуче призводить до боротьби між виробниками за найвигідніші умови виробництва, найкращу позицію на ринку тощо. Якщо пропозиція товару перевищує попит на нього, то посилюється конкурентна боротьба між виробниками. Для того щоб вистояти у цій боротьбі, кожен з них змушений знижувати ціну на товар. Наслідком цього є скорочення обсягів виробництва цього товару. Якщо попит на товар більший, ніж його пропозиція, конкурують покупці. Через підвищення ціни збільшується пропозиція товару. Конкуренція є важливим елементом саморегулювання ринкової економіки.

Отже, нормальне функціонування ринкової економіки забезпечується її саморегулюванням, що здійснюється через механізм, який включає попит, пропозицію, ціну і конкуренцію. Взаємодія цих елементів гарантує постійну підтримку рівноваги ринку. Він функціонує таким чином, що надає економіці певної стрункості, забезпечує усталений порядок у взаємодії всіх суб'єктів, що здійснюють економічну діяльність. Саме цей механізм, попри зовнішню невпорядкованість, здійснює неусвідомлену координацію дій людей і фірм, забезпечує, насамперед, узгодження між обмеженими ресурсами суспільства та його потребами. Тому такий механізм класик політичної економії А. Сміт назвав "принципом невидимої руки".

Механізм саморегулювання ринкової економіки має суттєві позитивні риси. Він грунтується на особистій свободі суб'єктів економічної діяльності, що дозволяє координувати економічну діяльність суб'єктів без примусу. Саме ця риса забезпечує ринковій економіці досягнення значних успіхів, бо кожен учасник економічної діяльності здійснює її з огляду на власну вигоду та свої інтереси. гроші монетаризм ринковий економіка

Важливою позитивною рисою механізму саморегулювання ринкової економіки є те, що він забезпечує ефективний розподіл ресурсів. Він скеровує ресурси у виробництво тих благ, в яких суспільство має нагальну потребу. При цьому створюється умови, за яких кожен суб'єкт господарювання своєю діяльністю сприяє розробці і впровадженню нової техніки, технології і організації виробництва. Цей механізм саморегулювання зумовлює досягнення високої економічної ефективності.

Водночас цьому механізму притаманні і суттєві вади. По-перше, його функціонування на певному етапі розвитку ринкової економіки приводить до виникнення сили, що суттєво гальмує його дію. Нею стає монополія, що є антиподом вільної конкуренції і суттєво обмежує один з основоположних принципів ринкової системи - економічну свободу її суб'єктів і таку форму виявлення її, як вільна конкуренція. Монополія знижує роль ринкового механізму ефективного розподілу ресурсів, оскільки виробники, набуваючи економічної влади, стають менш захищеними від споживачів, одержують можливість диктату над ними.

По-друге, механізм саморегулювання ринкової економіки породжує соціально-економічну нерівність. Як уже зазначалося, конкуренція зумовлює розподіл доходів залежно від ефективності. А це в умовах нерівності суб'єктів господарювання приводить до розшарування суспільства, поглиблює майнову нерівність членів суспільства. Відбувається надмірне зростання багатства у одних і погіршення матеріального становища в інших. Така майнова нерівність посилює соціальні суперечності у суспільстві.

По-третє, механізм саморегулювання ринкової економіки породжує її нестабільність, що проявляється у безробітті, інфляції та циклічному розвитку. Стихійність розвитку, прагнення найповнішої реалізації власних інтересів за певних умов веде до порушення рівноваги у рамках усієї економіки, що проявляється у формі економічних криз надвиробництва. Останні збільшують безробіття, спричиняють інфляцію та інші негативні явища, що, врешті-решт, позначається на рівні життя багатьох прошарків суспільства. Усунути ці негативні явища механізм саморегулювання ринкової економіки, як показує історичний досвід її функціонування, не може.Отже, при всіх позитивних рисах механізму саморегулювання ринкової економіки притаманні значні суперечності. Зменшити їх гостроту покликана держава. Про це детально йтиметься нижче.

2. Дж. Кейнс і його внесок у кількісну теорію грошей. Монетаризм як сучасна теорія грошей. Монетаризм як сучасний напрямок розвитку кількісної теорії

Вагомий внесок у розвиток кількісної теорії грошей вніс Дж. Кейнс. На відміну від представників класичного напрямку кількісної теорії грошей, для яких гроші були лише нейтральними посередниками в обміні і не відігравали самостійної ролі, для Дж. Кейнса гроші виступають важливим елементом в організації суспільного виробництва. Збільшення грошової маси спричиняє збільшення кредитних ресурсів, що, у свою чергу, призводить до зменшення відсотка і тим самим сприяє зростанню інвестицій та зменшенню безробіття.

Це загальна система зв'язків у суспільному виробництві. Сам же механізм їх реалізації значно складніший і залежить від поведінки господарюючого суб'єкта, яка визначається його мотивацією. Остання виступає у трьох формах: формі трансакційного мотиву, мотиву обачливості і спекулятивного мотиву. Трансакційний мотив полягає в необхідності витрати грошей на поточні потреби як споживчого, так і виробничого характеру. Мотив обачливості пов'язаний з необхідністю мати наявний грошовий резерв на випадок зміни кон'юнктури ринку. Спекулятивний мотив реалізує намір власника грошей заробити безпосередньо на використанні самих грошей. Виділення цієї мотивації є суттєвим внеском Дж. Кейнса в розробку кількісної теорії грошей. Слід зазначити, що мотив обачливості, по суті, є трансакційним мотивом, бо нагромадження певної суми грошей призначено бути резервом на випадок зміни кон'юнктури ринку, коли, наприклад, сировина чи інші елементи капіталу подорожчають. Отже, трансакційний мотив, хіба що відображає непостійний стан ринку, в умовах якого він і реалізується. Інша справа зі спекулятивним мотивом. Визначаючи нову форму мотивації господарюючого суб'єкта, Дж. Кейнс пов'язує реалізацію цього мотиву з ціною фінансових активів (акцій, облігацій тощо). Зростання ціни фінансових активів посилює відповідну мотивацію суб'єкта і навпаки.

Таким чином, кожен із названих мотивів за умови їх зростання збільшує пропозицію грошей в обігу і натомість веде до зниження відсоткової ставки за кредитами, що, у свою чергу, сприяє посиленню інвестиційного процесу і врешті-решт веде до зростання масштабів суспільного виробництва і зменшення безробіття. При зниженні мотивації з боку суб'єкта господарювання ситуація змінюється на протилежну.

Проте Дж. Кейнс не спрощував ситуацію з дією тих чинників, які впливають на норму відсотка. За його висновками, населення частину багатства схильне втримувати у себе саме в грошовій формі. Це найбільш динамічна й ліквідна форма багатства, тому за певних умов суб'єкт намагається надати багатству грошової форми і не розлучатися з нею. Адже гроші -- це така форма багатства, що має суттєві переваги порівняно з іншими формами. Головну з переваг Дж. Кейнс називає »перевагою ліквідності», а сама ця особливість залежить перш за все від психології населення і тому є психологічним феноменом. Зростання бажання віддати перевагу ліквідності зменшує кількість грошей в обігу і тим самим веде до зростання відсотка за кредитами. Останнє викликає низку певних дій господарюючого суб'єкта. Ці дії врешті-решт приводять до зменшення інвестиційної активності в суспільному виробництві.

Таким чином, Дж. Кейнс значно глибше, ніж його попередники, розглядає механізм взаємозв'язку між грошовою масою і змінами в суспільному виробництві. Головним елементом цього механізму стає відсоток, при зменшенні якого інвестиційна активність зростає і суспільне виробництво пожвавлюється. На рівень відсотка, у свою чергу, впливає грошова маса: чим більша ця маса, тим нижчий відсоток. Але просте збільшення грошової маси може й не спричиняти таких наслідків, бо на зменшення відсотка впливає не тільки збільшення грошової маси в обігу. Останнє, з одного боку, залежить від обумовленого психологією населення бажання утримати готівку в себе. З другого боку, це залежить від напрямку змін у мотивації суб'єкта господарювання щодо конкретного використання своїх касових залишків. При зростанні доходів його трансакційний мотив і мотив обачливості посилюються. Те саме стосується і спекулятивного мотиву, але він не є прямою функцією доходу, як перші два мотиви, а виступає функцією від дохідності (відсотка) за фінансовими активами (акціями, облігаціями тощо).

Дія названих вище чинників, які впливають (у протилежних напрямках) на відсоток за кредитами, веде до встановлення певної рівноваги на грошовому ринку, і вже вона врешті-решт визначає певну спрямованість розвитку суспільного виробництва.

Становлення теорії державного регулювання Дж. Кейнса і її складової -- кейнсіанського варіанта кількісної теорії грошей -- відбулося в умовах падіння виробництва в розвинених країнах Заходу, посилення кризових явищ і безробіття. Головною метою був пошук шляхів виходу з кризи, шляхів пожвавлення суспільного виробництва. Цей вихід, згідно з теорією Дж. Кейнса, пов'язаний зі зменшенням відсотка за кредитами і посиленням на цій основі інвестиційної активності в суспільстві. У свою чергу, зменшення відсотка було наслідком здешевлення грошей у зв'язку зі збільшенням їх маси. Саме на цих основних принципових постулатах базувались практичні рекомендації великого англійського економіста і вони призвели до вагомих позитивних наслідків. Реалізація низки урядових програм, побудованих на кейнсіанських постулатах, у таких країнах, як США, Німеччина, Великобританія, Швеція і багатьох інших, призвела до суттєвого піднесення суспільного виробництва і подолання або приборкання багатьох негативних явищ, що супроводжували суспільне виробництво на початку століття.

Але кейнсіанство в цілому і зокрема його тлумачення кількісної теорії грошей мали й певні негативні наслідки. Одним із них стало неминуче зростання інфляції, бо масоване збільшення грошової маси не могло не призвести до цього наслідку. Однак це не зменшує великого внеску Дж. Кейнса у розвиток кількісної теорії, а також не відкидає того факту, що кейнсіанство стало чи не першим напрямком розвитку економічної теорії, який було з великим успіхом використано у практиці суспільного виробництва багатьох країн.

Кейнсіанство від самого початку зазнало гострої критики з боку тих, хто виступив проти втручання держави в економіку. На базі цих критичних виступів сформувалася нова течія в економічній теорії -- монетаризм. Свою назву ця теорія отримала через те, що в основу всіх практичних дій щодо її застосування в практиці було покладено використання кредитно-грошових важелів.

Монетаризм з'явився на тлі кризи кейнсіанських концепцій державного регулювання, а саме у США в середині минулого століття. Найбільш відомими теоретиками його були М. Фрідмен (народився в 1912 p.), А. Шварц, А. Мельцер. Саме вони започаткували цей напрямок у розвитку економічної теорії, який ще називають Чиказькою школою, бо частина представників монетаризму, і зокрема М. Фрідмен, працювали в чиказькому університеті. У 1956 р. вийшла книга М. Фрідмена »Вивчення кількісної теорії грошей».

Термін »монетаризм» не має однозначного тлумачення, але в основі цього напрямку лежить кількісна теорія грошей. Сам М. Фрідмен писав: »Те, що ми звикли називати кількісною теорією грошей... тепер зветься монетаризмом» (Цит. по Гальчинський А. Теорія грошей. -- К., 1998. -- С. 46).

Проте слід зазначити, що монетаризм як сучасна теорія наукової думки не міг обмежитись тільки вузьким колом питань суто кількісної теорії грошей. У своєму розвитку він неминуче втягнув до своєї орбіти і фундаментальні проблеми суспільного виробництва. Отже, у сучасному вигляді монетаризм містить дві визначальні та неодмінні ознаки: кількісну теорію грошей і специфічну теорію відтворення. Докорінну особливість відтворювального процесу представники монетаризму вбачають у тому, що сучасна ринкова економіка є самодостатнім збалансованим господарством. Це принципово відрізняє монетаристів від тих же кейнсіанців, для яких основним методологічним постулатом залишається теза про наявність внутрішніх структурних суперечностей, притаманних ринковій економіці як такій. Для монетаристів основним протиріччям у розвитку економіки є протиріччя між динамікою розвитку виробництва і грошовою масою, що знаходиться в обігу. Досягнення оптимального співвідношення між виробництвом і грошовою масою, що його обслуговує, -- це і є головна практична мета монетаризму, бо саме оптимізація цього співвідношення виступає визначальним чинником забезпечення розвитку суспільного виробництва.

Слід зауважити, що перші п'ятнадцять років монетаризм не набув визнання. Причина в тому, що розвинені країни переживали період піднесення, і панівною була кейнсіанська теорія. Через це теорія монетаризму склалась як ідеологія невтручання держави в ринкові процеси. »Мінімум держави в економіці» -- це провідне гасло М. Фрідмена відображає головну тезу цього напрямку економічної думки.

Монетаристи виходять з того, що вільний ринок дає можливість забезпечити макроекономічну стабільність. У цій площині лежить головний недолік монетаризму, для якого сфера утворення додаткової вартості, тобто сфера виробничого відтворення, залишається поза увагою. Вирішальним важелем забезпечення рівноваги виступає гнучкість, а по суті максимальна свобода цін і заробітної плати. На їх думку, кейнсіанство, заохочуючи втручання держави в регулювання цін (наприклад у сільському господарстві), установлення мінімальних ставок заробітної плати, антимонопольне законодавство, активну податкову політику тощо, створює перепони для ефективної організації функціонування підприємств і тим самим призводить до посилення циклічних коливань.

Монетаризм має певні особливості. Його основні постулати як економічної теорії зводяться до такого:

1. головним важелем, який впливає на такі макроекономічні показники, як рівень виробництва, цін та зайнятості, є гроші;

2. швидкість обігу грошей монетаристи розглядають як величину змінну. Параметри цієї змінної, на їх думку, передбачувані, а в ролі чинників, які впливають на швидкість обігу грошей, вони називають ставку відсотка і темп інфляції;

3. механізм взаємодії грошової маси й суспільного виробництва полягає в грошовій пропозиції. Збільшення грошей в обігу призводить до бажання населення витратити ці »зайві» гроші. Отже, зростає сукупний попит населення на всі види активів (як реальних, так і фінансових), а це призводить до збільшення обсягів виробленої продукції;

4. виступаючи проти практики бюджетного дефіциту і його покриття за рахунок державних позик, вони стверджують, що держава через продаж облігацій створює конкуренцію підприємцям у боротьбі за отримання фондів і тим самим позбавляє їх можливостей збільшити інвестиції. Механізм такий: держава підвищує попит на гроші, а це спричиняє зростання процентної ставки, і відтак, зменшення приватних капіталовкладень. Виходом тут, на їх думку, має стати створення нових грошей для покриття бюджетного дефіциту;

грошова пропозиція повинна бути обмеженою і коливатися в межах 3--5 % на рік (грошове правило М. Фрідмена). Такий висновок монетаристи роблять на підставі того, що середній темп виробництва для країни в довгостроковому періоді становить 3 % і тому зростання грошової маси в межах 3--5 % є найбільш оптимальним. В основу висновку про необхідність зростання грошової маси монетаристи кладуть тезу про те, що збільшення грошової маси позитивно впливає на зростання реального обсягу виробництва. При цьому останнє в довгостроковому періоді зростає швидше, ніж зростає абсолютний рівень цін. Проте практика застосування цієї тези в окремих країнах, (ця практика отримала назву політики таргетування) зводиться до збільшення грошової маси залежно від таких макроекономічних показників, як ВВП і продуктивність суспільної праці. З огляду на це представники монетаризму в своїх останніх роботах пропонують постійно збільшувати грошову масу у обігу лише на 1-2 % вище від темпів зростання продуктивності праці.

Розглянуті вище фундаментальні положення монетаризму суттєво відрізняють їх теорію від кейнсіанства в тій частині, де розглядається вплив грошей на зміну номінального і реального ВВП. У Дж. Кейнса вплив грошового обігу на зміни у випуску продукції і в зайнятості населення опосередкований зміною відсотка, який, у свою чергу, через інвестиційні процеси впливає на обсяги суспільного виробництва. Що ж стосується монетаристів, то, як це вже було зазначено, для них зміна грошової маси безпосередньо впливає на всі компоненти сукупного попиту, а не тільки на інвестиції, а відтак, і на зміну номінального та реального ВВП.

Монетаризм як наукова теорія досить суттєво відрізняється від монетаризму як певної економічної політики, що здійснює держава. Спираючись на основні теоретичні положення монетаризму як теорії, монетаристська політика, як і кейнсіанство, є політикою державного регулювання економіки. Але ця політика, що спрямована на створення найбільш сприятливих умов для забезпечення економічної свободи господарюючих суб'єктів і високоефективної організації їх діяльності, реалізується, головним чином, за допомогою регулювання кредитно-грошових відносин. Ідеологічно монетаризм спрямований не стільки на економічне зростання, скільки на забезпечення економічної стабільності.

Яскравим прикладом практики монетаризму можна назвати політику, яку у 80-ті pp. минулого століття провадив президент США Р. Рейган. Він суттєво зменшив податки на корпорації, що дало їм, за деякими підрахунками близько, 750 млрд дол. Водночас було здійснено скорочення державного апарату на 100 тис. чоловік. Активно відходячи від рецептів кейнсіанства, яке вже на початок 80-х pp. себе вичерпало, адміністрація Р. Рейгана скоротила соціальні програми. Тільки за перші чотири роки правління Рейгана соціальні програми було скорочено на 120 млрд дол. Усе це призвело до значного зростання промислового виробництва, темпи якого піднялись із 7,3 % у 1982 р. до +6,0 в 1983 р. і 11,5 % у 1984 р. Проте слід зауважити, що хоча монетаризм і став практикою більшості розвинених країн світу, однак ефективність застосування цієї теорії не скрізь висока. Це пов'язано як з недоліками організації втілення цієї економічної теорії в практику суспільного виробництва, так і з певними вадами самої теорії. Останнє, як зазначено вище, пов'язано з певним ігноруванням в аналізі саме сфери безпосереднього виробництва і з тим, що монетаризм у центр уваги ставить досягнення стабільності функціонування економіки на основі забезпечення максимальної свободи підприємницької діяльності і залишає поза увагою проблеми економічного зростання.

3. Типи грошових систем

Розглядаючи грошову систему як складний і динамічно змінюваний фактор суспільно-економічного прогресу, слід звернути увагу на класифікацію грошових систем різних держав за певними критеріями. Зокрема, важливо засвоїти критерії класифікації національних, грошових систем. Залежно від змісту складових елементів і їх взаємодії, що обумовлені особливостями розвитку, та закономірностей функціонування національні грошові системи можна класифікувати так

Поділ грошових систем за ознакою панівних економічних відносин на ринковий і неринковий типи важливий для визначення місця грошової системи в господарському механізмі. Для ринкових грошових систем характерною ознакою стає переважання економічних важелів та інструментів регулювання грошового обігу. Грошові системи ринкового типу властиві країнам з ринковою економікою. В них гроші відображають реальні економічні зв?язки та забезпечують збалансування грошової системи, що стимулює ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів суспільства. І навпаки, у неринковій грошовій системі переважають адміністративні неринкові методи регулювання грошового обігу. Ще недавно такий господарський механізм діяв в адміністративно-командній системі, що панувала в економіці радянського типу.

Поділ грошових систем за критерієм регулювання валютних відносин і зв?язком зі світовою економікою дозволяє класифікувати грошові системи на відкриту і закриту, провідною ознакою яких стають особливості характеру регулювання національних валютних систем. Зокрема, відкриті грошовісистеми означають мінімальне втручання держави у регулювання валютних відносин всередині країни. Важливими її перевагами стають дерегулювання валютного ринку, повна конвертованість валюти, ринковий механізм формування валютного курсу. Протилежні ознаки властиві закритим грошовим системам. Вони мають значні валютні обмеження, адміністративне регулювання валютного ринку, штучне формування валютного курсу та ін. Закритою була грошова система колишнього СРСР та інших соціалістичних країн 40-80-х років. Українська грошова система формується як грошова система ринкового типу, що наближається до відкритості.

За розмахом і механізмом регулювання грошового обігу грошові системи класифікуються на саморегульовані і такі, що регулюються ззовні. Саморегульованими були системи, які базувалися на обслуговуванні грошового обігу повноцінними монетами і розмінними банкнотами. Передумовами саморегулювання тут ставало співпадіння вартості товарної маси з вартістю грошей і дія механізму утворення скарбу - у випадках звуження товарної маси, та відповідного повернення повноцінних грошей в обіг - у випадках розширення виробництва і зростання обсягів реалізації товарів. Регульована грошова система базується на обігові паперових і металевих грошових знаків, які не володіють власною внутрішньою вартістю. Їх емісію здійснює держава, беручи на себе обов?язок забезпечення стабільності. Для цього вона формує особливий механізм регулювання пропозиції грошей, а також використовує ринковий метод визначення валютного паритету.

За формою грошей, що перебувають в обігу, розрізняють грошові системи металевого грошового обігу і паперово-кредитні. Грошові системи, в яких роль загального еквівалента виконують коштовні метали, називають системами металевого обігу. В них грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу і виконує всі функції грошей, а банкноти й інші грошові знаки розмінні на метал. В системі паперово-кредитного обігу обіг грошей обслуговують грошові знаки (паперові або металеві), що не володіють внутрішньою вартістю, тому така грошова система потребує державного регулювання.

При цьому розрізняють паперові грошові системи і системи кредитних грошей, нерозмінних на золото.

Паперові системи грошового обігу обслуговуються грошовими знаками у формі казначейських білетів, які емітує держава для покриття бюджетного дефіциту. До такої грошової системи вдаються ті країни, які переживають економічні катаклізми, війни та інші кризові явища. За цих умов емісія грошей не пов?язана з потребами реалізації товарів і послуг, а визначається виключно потребами державних видатків. Як правило, покриття дефіциту державного бюджету веде до надмірної нетоварної емісії грошей, які переповнюють канали грошового обігу і знецінюються.

І, навпаки, кредитний механізм емісії грошей пов?язаний з виробництвом і реалізацією товарів, володіє механізмом повернення грошей до емітента і тому здатний забезпечувати тривалу товарно-грошову рівновагу та сталість грошей в обігу. Для цього нині в усіх країнах світу сформувався спеціальний механізм регулювання пропозиції грошей у відповідності з потребами обороту в засобах обігу. Але за певних умов кредитна природа банківських білетів може ставати формальною, тому кредитні гроші здатні наближатися до паперових і так само знецінюватися. Студенти мають усвідомити, що:

а) в функціонуванні грошової системи ринкового типу до мінімуму зводиться втручання виконавчих державних органів. У грошовій сфері вирішальна роль належить законодавчій владі та центральному (національному) банку;

б) відкрита грошова система стимулює зовнішньоекономічну діяльність суб?єктів господарського життя та спирається на вільну конвертованість грошових операцій і вільний рух валют;

в) саморегульованою є грошова система, основу якої складає обіг монет із коштовних металів - срібла і золота;

г) сучасна грошова система є грошовою системою паперово-грошового типу, а в ній провідна роль належить таким зовнішнім чинникам фінансово-кредитного регулювання, як банки й інші фінансово-кредитні інститути, загальнодержавному нормативно-законодавчому забезпеченню та іншим чинникам.

Узагальнюючи класифікацію грошових систем за формою, їх еволюцію можна зобразити такою схемою:

Размещено на Allbest.ru