Сутність, причини та ознаки банкрутства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Сутність, причини та ознаки банкрутства

1.1 Поняття банкрутства та його суб`єкти

Порядок і умови визнання будь-яких юридичних осіб (суб`єктів підприємницької діяльності) банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів регулює спеціальний Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом». [1] Провадження у справах про банкрутство та ліквідаційний процес регулюється також і законодавством України про організацію та діяльність Арбітражного суду, а провадження у справах про банкрутство банків регулюється, крім того, з урахуванням вимог Закону «Про банки і банківську діяльність».

Такі основні законодавчі акти про банкрутство, поняття якого містить стаття 1 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» - це пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) задовольнити в установлений для нього строк пред'явлені кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер.

З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб`єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їх вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб`єкта - активів у ліквідній формі - не вистачить для їх задоволення.

Юридичний аспект банкрутства полягає насамперед у тому, що в суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають документовані майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта підприємництва.

Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає комплекс процесуальних правовідносин: провадження у справі, визнання боржника банкрутом, оголошення про банкрутство, задоволення претензій кредиторів, припинення справи про банкрутство тощо. Сукупність таких процесуальних правовідносин може розглядатися як ліквідаційний правовий процес щодо суб'єкта підприємництва.

Суб`єктами банкрутства закон визнає лише юридичних осіб, причому осіб однієї категорії - суб`єктів підприємництва, неспроможних своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами або перед бюджетом. Таким чином, мова йде насамперед про підприємства всіх форм власності і видів, а також про господарські об'єднання, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність. Зазначені суб'єкти пойменовані Законом «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» боржниками або банкрутами.

Боржником відповідний суб'єкт вважається на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, банкрутом - після того, як Арбітражний суд прийме постанову про визнання боржника банкрутом. [6]

Закон «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» не поширюється на юридичних осіб, які не займаються згідно статутами (положеннями) систематичною підприємницькою діяльністю.

З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають кредитори. Це можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, що мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника. До кола кредиторів не входять ті суб'єкти, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою.

Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більше кредиторів, останні повинні діяти у справах про банкрутство як збори кредиторів. Збори можуть створювати комітет кредиторів. Коли кредиторів більше десяти, створення такого комітету є обов'язковим. Повноваження цього органу визначають збори. Ці органи - збори, комітет необхідні для участі у провадженні у справах про банкрутство з боку кредиторів з тим, щоб діяли не окремі численні кредитори, а один спільний, об'єднаний кредитор.

Для забезпечення однозначності підходів до оцінки фінансово-господарського стану підприємств Міністерство економіки України затвердило «Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства» [2].

1.2 Причини виникнення банкрутства

Діяльність підприємства, особливо в умовах переходу до ринкової економіки, має бути ефективною, а його фінансовий стан - стійким, щоб за рахунок власних коштів формувати власні активи, не допускати необґрунтованої дебіторської та кредиторської заборгованості, вчасно розраховуватись за своїми зобов'язаннями. Однак економічна криза в Україні призводить до погіршення фінансового стану багатьох підприємств: збільшення кількості збиткових підприємств, дебіторської та кредиторської заборгованості, затримки або невчасного виконання платіжних зобов'язань, тобто створюються умови для банкрутства підприємств. Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб'єктів господарювання, а й на цілі галузі економіки (наприклад, сільське господарство, яке вже впродовж багатьох років перебуває в глибокій фінансовій кризі і де понад 85% господарюючих суб'єктів закінчують свою діяльність щорічно із збитками; в промисловості збитковим є кожне друге підприємство).

Крім того, процес приватизації також призвів до корінної зміни принципів управління підприємством, зачепив основи його існування. В ході приватизації держава втратила роль адміністратора, передав її акціонерам (новим господарям) та виконавчому органу управління - правлінню на чолі з головою. Саме ж підприємство опинилося в агресивному ринковому середовищі. З одного боку, вчорашні дружні колеги по галузі перетворилися на підступних конкурентів, з іншого - на утворений ринок хлинула більш якісна та часто більш дешева продукції іноземних виробників. По суті, у багатьох підприємств, в наслідок приватизації, так і не з'явився реальний господар, зацікавлений в розвитку підприємства і в стабільній його роботі. Це далеко не повний перелік проблем, які для багатьох українських підприємств стали причиною банкрутства і ліквідації.

В цілому фактори, які є передумовою банкрутства підприємств можна згрупувати на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх причин банкрутства належать:

- зниження попиту на продукцію підприємства і спад цін на неї;

- підвищення цін на сировину, матеріали та енергоресурси;

- економічна криза та інфляція в Україні.

До внутрішніх причин банкрутства належать:

- недостатня кваліфікація керівництва підприємством;

- його нездатність своєчасно і правильно реагувати на зміни в економіці;

- помилки у виробничо-технічній політиці, а також у виборі стратегії розвитку підприємства;

- невміння мобілізувати колектив на виконання поставлених завдань.

Зовнішнім показником банкрутства (неспроможності) підприємства є припинення його поточних платежів і нездатність забезпечити виконання вимог кредиторів, якщо вони сукупно становлять не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом, як правило, трьох місяців з дня настання строків їх виконання.

Поняття банкрутства характеризується різними його видами. У законодавчій і фінансовій практиці виділяють наступні види банкрутства підприємств:

1) Реальне банкрутство.

Воно характеризує повну нездатність підприємства відновити в майбутньому періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність у силу реальних втрат використовуваного капіталу. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволяє такому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність у майбутньому періоді, унаслідок чого воно з'являється банкрутом юридично.

2) Технічне банкрутство.

Цей термін характеризує стан неплатоспроможності підприємства, викликаний істотним простроченням його дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума його активів значно перевищує обсяг його фінансових зобов'язань. Технічне банкрутство при ефективному антикризовому управлінні підприємством, включаючи його санування, звичайно не призводить до юридичного його банкрутства.

3) Навмисне банкрутство.

Воно характеризує навмисне створення (чи збільшення) керівником чи власником підприємства його неплатоспроможності; нанесення ними економічного збитку підприємству в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб; свідомо некомпетентне фінансове управління. Виявлені факти навмисного банкрутства переслідуються в карному порядку.

4) Фіктивне банкрутство.

Воно характеризує свідомо помилкове оголошення підприємством про свою неспроможність з метою введення в оману кредиторів для одержання від них відстрочки (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов'язань чи знижки із суми кредитної заборгованості.

5) Неплатоспроможність.

Пов'язана з недосконалим податковим законодавством (провина держави), коли підприємство, одержавши від покупця кошти, повинне сплачувати податки. Виходить парадокс - невигідно бути законослухняним суб'єктом. Якщо сплатиш усі податки, не одержавши гроші від покупця, то станеш банкрутом, і навпаки, не сплатиш податків - можна сподіватися на їхню відстрочку чи прощення, але банкрутом не будеш. [2,4]

Банкрутство є, як правило, є наслідком спільної дії внутрішніх і зовнішніх факторів. У розвитих країнах з ринковою економікою, стійкою економічною і політичною системою руйнування суб'єктів господарювання на 1/3 зв'язано з зовнішніми факторами і на 2/3 - із внутрішніми.

Таким чином, у законодавчій і фінансовій практиці існує декілька видів банкрутства підприємств. Банкрутство підприємств обумовлено різноманітними факторами як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Не дивлячись на статистику розвинутих країн, в нашій країні значна частина банкрутств пов'язана з зовнішніми факторами.

1.3 Процедура визначення боржника банкрутом

В умовах ринкової економіки банкрутство підприємств є звичайним явищем. У разі потреби прийняття відповідним органом рішення про оголошення підприємства банкрутом здійснюється поглиблений аналіз його фінансового стану з метою визначення платоспроможності поточної і загальної ліквідності, забезпеченості власними коштами тощо.

Якщо фінансовий стан підприємства незадовільний, воно вважається неплатоспроможним і може бути оголошене банкрутом.

Питання про визнання підприємства банкрутом вирішується господарським судом за місцезнаходженням боржника. Підставою для порушення справи про банкрутство підприємства є письмова заява до господарського суду будь-якого кредитора або боржника.

Боржник звертається до господарського суду в разі його фінансової неспроможності або її загрози.

За наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, боржник подає заяву до господарського суду разом з планом санації підприємства.

Кредитор може звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи, якщо боржник не здатний задовольнити протягом трьох місяців визнані ним претензійні вимоги до боржника в розмірі не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати. При цьому кредиторами можуть бути визнані як юридичні, так і фізичні особи. Для цього вони повинні подати боржнику майнові вимоги, підтверджені відповідними документами. Особи, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою, не є кредиторами.

Подані до господарського суду заяви та відповідні документи розглядаються суддею, який виходячи з правильності та повноти оформлених документів вирішує питання про прийняття заяви до розгляду.

У разі прийняття заяви про порушення справи про банкрутство суддя не пізніше як на п'ятий день з моменту її надходження виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство і направляє її сторонам та державному органу з питань банкрутства. [3]

З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів ухвалою суду призначається розпорядник майна, який має право:

- скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом дорадчого голосу;

- аналізувати фінансовий стан боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи фінансового оздоровлення боржника;

- отримувати винагороду згідно із законом;

- залучати для виконання повноважень спеціалістів з оплатою їх діяльності з коштів боржника.

Повноваження господарського керуючого як розпорядника майна припиняються з дня затвердження господарським судом мирової угоди або призначення керуючого санацією чи ліквідатора.

Розпорядник майна протягом 10 днів після винесення господарським судом ухвали про визначення обсягу вимог кредиторів повідомляє останніх про час і місце проведення зборів кредиторів.

До компетенції зборів кредиторів входять:

- вибори членів комітету кредиторів;

- визначення кількісного складу комітету кредиторів, його повноважень та інші питання.

Рішення зборів (комітету) приймається більшістю голосів. Виходячи із законодавства господарський суд приймає ухвалу про визнання боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, а також призначає ліквідатора. [7]

1.4 Реорганізація та ліквідація збанкрутілих підприємств

Зовнішнє управління майном боржника завершаться або припиненням провадження у справі про неспроможність (банкрутство) підприємства, якщо мета зовнішнього управління досягнута, або рішенням про визнання боржника неспроможним (банкрутом) і про відкриття конкурсного виробництва.

Наступна реорганізаційна процедура - це досудова санація. Вона полягає в тому, що підприємству-боржнику може бути представлена фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення грошових зобов'язань та обов'язкових платежів та відновлення платоспроможності боржника.

Санація підприємства проводиться у трьох основних випадках:

1) до порушення кредиторами справи про банкрутство, якщо підприємство в спробі виходу з кризового стану вдається до зовнішньої допомоги за своєю ініціативою;

2) якщо саме підприємство, що звернулася в арбітражний суд із заявою про своє банкрутство, одночасно пропонує умови своєї санації;

3) якщо рішення про проведення санації виносить арбітражний суд з пропозиціям, які надійшли від бажаючих задовольнити вимоги кредиторів і виконати його зобов'язання перед бюджетом.

У двох останніх випадках санація здійснюється в процесі виробництвасправи про банкрутство за умови згоди зборів кредиторів зі строкамивиконання їх вимог і на переведення боргу.

Перед процесом реорганізації сановане підприємств вимагає попередньої розробки проекту санації. Розробка такого проекту здійснюється, як правило, представниками санатора, підприємства-боржника та незалежних аудиторів.

У цьому проекті відображаються: економічний і фінансовий стан боржника до початку санації; основні причини, що обумовили критичний стан підприємства-боржника; мета і форми санації; план санірування з виділенням першочергових заходів щодо фінансового оздоровлення підприємства; розрахунок ефективності запропонованої форми санірування; формулювання критеріїв (умов), що забезпечують успіх проведення санації в запропонованій формі.

Основою вибору будь-якої форми санації є розрахунок її ефективності. Ефективність визначається шляхом співвідношення результатів (ефекту) і витратна проведення санації в запропонованій формі.

Склад учасників санації визначається виходячи або з переважного права деяких категорій осіб, або за результатами проведеного судом конкурсу бажаючих взяти участь у санації. Першочергове право научасть в проведення санації визнається за власником підприємства - боржника, кредиторами, членами трудового колективу цього підприємства.

Учасники санації виробляють спільну угоду, спрямовану назабезпечення вимог всіх кредиторів в узгоджені з ним терміни, розподіл між учасниками відповідальності перед кредиторами, визначення відповідальності учасників санації у разі їх відмови відучасті в ній після її початку і т.д.

При цьому після закінчення 12 місяців зпочатку санації має бути задоволена не менше 45% від загальної суми вимог кредиторів. Санація здійснюється у порядку та на умовах, визначених в угоді і під контролем арбітражного суду.

Тривалість санації не повинна перевищувати 18 місяців. Арбітражним судом її термін може бути продовжений, але не більше ніж на 6 місяців. Санація завершується після досягнення її мети припиненням провадження у справі про неспроможність (банкрутство) підприємства або в разі її неефективності рішенням арбітражного суду

Підприємство-боржник вважається ліквідованим з моменту виключення його з відповідного державного реєстру. [3]

Згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом» ліквідація - це припинення діяльності підприємства, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна. [1]

Крім суду рішення про ліквідацію підприємства можуть приймати:

- власник (власники) або орган, уповноважений створювати підприємство, а щодо господарських товариств - вищий орган товариства;

- власник (власники) за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати таке підприємство.

Підставами для ліквідації підприємств можуть бути:

- завершення строку, на який воно створювалося, або досягнення мети, поставленої при його створенні;

- рішення власника (власників), органу, уповноваженого створювати підприємство;

- рішення суду або господарського суду про визнання недійсними установчих документів і рішення про створення підприємства;

- рішення господарського суду про визнання підприємства банкрутом;

- рішення суду про заборону діяльності підприємства;

- рішення суду або господарського суду про скасування державної реєстрації підприємства з різних причин;

- інші передбачені законодавством України підстави.

Власник, суд, господарський суд або орган, уповноважений створювати підприємство, що прийняв рішення про його ліквідацію, встановлює порядок і строки ліквідації підприємства.

У разі визнання підприємства банкрутом воно ліквідується відповідно до ліквідаційної процедури, визначеної Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника і визнання його банкрутом».

Для ліквідаційної процедури відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом» встановлено конкретний строк, що не може перевищувати 12 місяців. Разом з тим цей строк не є остаточним, і господарський суд може продовжити його на 6 місяців, якщо інше не передбачене законодавством. [1]

В ухвалі про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, а також призначає ліквідатора. З дня його призначення до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи банкрута.

До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі потреби - представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнане державне підприємство, і представник органів місцевого самоврядування.

Майно, на яке накладається стягнення в ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим (ліквідаційною комісією) у порядку, встановленому законодавством України.

Ліквідатор через засоби масової інформації повинен оприлюднити повідомлення про порядок продажу майна банкрута, його склад, умови і строки придбання.

Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки його придбання погоджуються з комітетом кредиторів. Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, що укладаються між ліквідатором і покупцем. Усі кошти, що надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника і не пізніше наступного робочого дня з дати їх надходження перераховуються на рахунки кредиторів у встановленому порядку.

У першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на такі цілі;

в) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії.

У другу чергу задовольняються вимоги:

а) що виникли за зобов'язаннями банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства);

б) що виникли за зобов'язанням внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян шляхом капіталізації відповідних платежів згідно з Порядком капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли за зобов'язаннями підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю, затвердженим постановою Кабінету МіністрівУк-раїни від 06.05.2000 №765;

в) громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств чи інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників).

У третю чергу задовольняються вимоги зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Якщо коштів, отриманих від продажу майна банкрута, недостатньо для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належить кожному кредитору однієї черги.

Після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт і ліквідаційний баланс, до якого додаються:

- відомості про виявлену ліквідаційну масу (дані її інвентаризації);

- копії договорів купівлі-продажу й акти приймання-передаван-ня майна;

- реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів;

- документи, що підтверджують погашення вимог кредиторів.

Господарський суд після слухання звіту ліквідатора і з урахуванням думок членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить постанову про затвердження звіту ліквідатора і ліквідаційного балансу.

Ліквідатор повідомляє державний орган з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури.

Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів майна банкрута не залишилося, господарський суд виносить постанову про ліквідацію підприємства-банкрута. [9]

2. Аналітична оцінка банкрутства в Первомайському районі та Миколаївській області

У структурі загальної суми заборгованості по Миколаївській області станом на 1 листопада 2010 року на економічно активні підприємства припадало 16,4%, на суб`єкти господарювання, щодо яких реалізовуються процедури відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, - 78,8%, решта - на економічно неактивні підприємства, які призупинили свою діяльність у 2009 та попередніх роках.

Щодо підприємств - банкрутів міста Первомайська, то у різних письмових виданнях з`являлися замітки про банкрутство:

1) «Арбітражний суд Миколаївської області (327009, м. Миколаїв, майдан ім. Леніна, Будинок Ради) порушив справу №650/2 про банкрутство СП «Первомайська міжрайбаза» (329810, м. Первомайськ Миколаївської області, вул. Київська, 133; р/р 2600030011147 в Ольвіопольському відділенні УСБ м. Первомайська, МФО 326740, код 01759852).

Претензії кредиторів і заяви можливих санаторів приймаються арбітражним судом в місячний термін з дня опублікування оголошення» («Голос України», №206, 4 листопада 2005 року).

2) «Господарський суд Миколаївської області (54009, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22) порушив справу №5/295 про банкрутство виробничо-торговельного ЗАТ Первомайська фабрика «Іскра» (55200, м. Первомайськ Миколаївської області, вул. Радянська, 28; р/р 26009301180162 у Первомайському відділенні АК Промінвестбанку, МФО 326449, код ЄДРПОУ 05410257).

Розпорядником майна призначено Фомицького Олександра Іннокентійовича (ліцензія серії АА №047516 від 12.06.2001 р., адреса: 54029, м. Миколаїв, вул. Шевченка, 40, тел. (0512) 47-73-33).

Претензії кредиторів і заяви санаторів приймаються протягом місяця з дня опублікування оголошення» («Урядовий кур'єр», №240, 24 грудня 2002 року).

3) «Постановою Господарського суду Миколаївської області (54009, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22) від 25.05.2011 р. по справі №2/111/10, `Фермерську кредитну спілку` (55200, Миколаївська область, м. Первомайськ вул. Шевченко 2 код ЄДРПОУ `26300260`, р/р 26001060462409, філія «Миколаївське РУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», МФО 326610) визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ліквідатором призначено арбітражного керуючого Балєва Валентина Петровича (26600, Кіровоградська обл. смт. Вільшанка, вул. Кірова, 65, тел. (095) 571-86-15, ліцензія АВ №547886 від 19.11.2010 р.)» («Голос України» №120 (5120) 6 липня 2011 р.)

Розглянемо рішення у справі про банкрутство на прикладі комунального підприємства «Первомайське житлово-комунальне об'єднання №2» зареєстрованого 05 вересня 2001 р. Воно вже притягувалося до відповідальності у 2003 р не перерахувавши до бюджету частину отриманої орендної плати, внаслідок чого місцевим бюджетом було недоотримано доходів в сумі 89 тис. грн. У 2005 р. розглядалася постанова на ухвалу визнання «Первомайське житлово-комунальне об'єднання №2» внаслідок фінансової не спроможності на скорочення числа громадян, які користуються його послугами.

3. Наслідки банкрутства підприємств

3.1 Проблеми механізму банкрутства та шляхи їх вирішення

Не дивлячись на весь прогресивний характер нового механізму банкрутства він все ж таки не позбавлений недоліків, які і були виявленні практикою його застосування. Загалом ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», списаний з аналогічних актів деяких країн Європи (Франція, Польща і ін.) та США.

Однак враховуючи іншу економісну ситуацію цих країн, використання деяких актів не є правильним, оскільки не задовольняє нишим вимогам. Доцільним було б передбачити в Законі більш широкі можливості для усунення керівництва боржника, окреслити перелік ситуацій в яких його усунення є безспірним (наприклад, якщо кризовий стан підприємства є наслідком зловживань, безгосподарності, та безпосередньої недобросовісності вищого управлінського апарату, а не зумовлений, наприклад, незадовільною платіжною дисципліною його контрагентів).

Інший недолік Закону криється в ст. 6, за якою справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку. Отже боржнику достатньо не задовольнити безспірні вимоги кредитора на суму понад 35 400 грн. (на сьогоднішній день - 300 * 118 грн.), щоб отримати копію ухвали арбітражного суду про порушення провадження у справі про банкрутство. Виходячи з тлумачення статей 1 та 14 Закону стосовно поняття «офіційний друкований орган», можна дійти висновку, що для оголошення про порушення справи про банкрутство достатньо подати інформацію до друкованого видання відповідної обласної ради за місцезнаходженням боржника. А це значно обмежує можливості кредиторів у відстеженні таких публікацій і своєчасному звертанні до арбітражного суду. Тому перелік офіційних друкованих органів необхідно обмежити виданнями «Голос України» і «Урядовий кур'єр» і вилучити видання відповідної обласної ради за місцезнаходженням боржника.

Не дивлячись на те, що новим Законом створені сприятливі умови для проведення санації підприємств-банкрутів на сьогоднішній день така процедура не дістала широкого поширення. Однією з головних причин є те, що грошей на неї ніхто зазвичай не дає. Кредитори, як правило, прагнуть повернути свої борги, а боржники - бодай частково віддати борги. Єдиним виходом тут може слугувати реструктуризація підприємства, коли деякі активи розпродуються, а виторг спрямовується на потреби санації. Але й тут існує проблема: застарілі основні фонди (а це є характерним для переважної більшості українських підприємств), як правило, не є ліквідним майном. [5,8]

Не тільки не вирішила, а й навіть в деякій мірі поглибила проблеми банкрутства державних підприємств Постанова Про Порядок проведення досудової санації держпідприємств, затверджена КМУ 17.03.2000 р. В цілому вона лише формально носить продебіторський характер і не передбачає вагомих важелів для реального відновлення платоспроможності боржників-держпідприємств, хоча перелік заходів, які можуть застосовуватися з метою відновлення платоспроможності боржника розширений.

Головний недолік постанови - повна невизначеність прав кредитора державного підприємства. Так, він може виходити з ініціативою щодо проведення санації боржника, може брати участь в розробці плану санації і все. В той же час повноваження держоргану, який за визначенням, відстоює інтереси боржника, доволі широкі.

Відсутність дієвого механізму банкрутства - одна з головних причин, яка стримує розвиток кредитування: як грошового так і товарного.

Усунення вищезазначених недоліків, врегулювання суперечностей, які виникають між різними законодавчими актами забезпечать дієвість нового механізму банкрутства, який за своєю суттю є прогресивним. З цією метою було розроблено проект Закону «Про внесення змін до ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Він зокрема передбачає конкретизацію положень щодо арбітражного керуючого - від тепер ним може бути лише фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну або економічну освіту, володіє спеціальними знаннями та не є зацікавленою особою щодо боржника і кредиторів. [10]

Розорення підприємства завжди є трагедією і для його керівництва, і для тих, хто вклав у нього кошти, і для тих, хто на ньому працює. Механізм банкрутства покликаний пом'якшити негативні наслідки провалу для всіх, зводячи їх до мінімуму. Це може бути досягнуто, зокрема, за рахунок використання страхування ризиків неповернення витрат, створення гарантійних фондів.

Світова практика показала, що ефективність застосування механізму банкрутства, за умови наявності всього необхідного «інструментарію» є високою. Проте та ж практика виробила і ряд вимог, без виконання яких дана процедура перетворюється з оздоровчої в каральну.

3.2 Шляхи запобігання банкрутства

Банкрутство та ліквідація підприємства означають не лише збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень до бюджету, зростання безробіття, що зрештою може стати одним із чинників макроекономічної нестабільності. Тому є необхідним більш ефективне застосування процедур відновлення платоспроможності підприємства шляхом їх фінансової санації, яка орієнтована на подолання кризи і підвищення ефективності виробництва.

Тому, саме антикризове регулювання діяльності підприємств є надійним запобіжником настання такого економічного явища як банкрутство й водночас регулятором фінансових, організаційних та інших відносин підприємства з іншими учасниками ринку, в котрих далеко не останнє місце належить державі.

Державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, суб`єктів підприємницької діяльності інших форм власності у випадках, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», здійснює державний орган з питань банкрутства, який діє на підставі положення, затвердженого у встановленому порядку.

Державний орган з питань банкрутства:

- сприяє створенню організаційних, економічних та інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом?

- пропонує арбітражному суду кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших випадках?

- організовує систему підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)?

- здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори)?

- забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо відсутнього боржника?

- здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встановлює та затверджує форму подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство?

- готує та подає на затвердження Кабінету Міністрів України у встановленому порядку типові документи щодо здійснення процедур банкрутства?

- здійснює інші передбачені законодавством повноваження. [8]

Висновок

Головним висновком є те що в Україні спостерігається тенденція до збільшення кількості порушених справ про банкрутство, тому є ймовірність, що багато підприємств можуть бути ліквідованими.

Банкрутство підприємств та його ліквідація означають не тільки збитки для акціонерів, кредиторів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень у бюджет, а також збільшення безробіття що також може стати одним із факторів макроекономічної нестабільності. Тому треба вживати певні заходи для того щоб запобігти в якійсь-то мірі розповсюдженню цієї проблеми.

Для цього потрібно зменшити вплив факторів фінансової кризи на діяльність підприємства та вживати заходів щодо зменшення причин виникнення банкрутства. Для задоволення вимог кредиторів потрібно вдосконалити та чітко дотримуватися механізму ліквідації підприємства.

В силу негативних впливів на розвиток економіки країни в цілому, що спричиняють фінансово неспроможні підприємства, процеси банкрутства дедалі більше стають об`єктом державного регулювання.

Для запобігання банкрутству а також забезпечення умов реалізації процедур встановлення платоспроможності боржника, держава проводить певну політику яка покликана створювати умови для реалізації процедур відновлення платоспроможності підприємства або визнання його банкрутом, регулювати відносини між підприємствами та державними органами з питань банкрутства.

Виходячи з вищесказаного, ми можемо зробити висновок, що для того щоб забезпечити сталий розвиток України держава повинна контролювати процес розповсюдження банкрутства та вдосконалити політику управління і запобігання банкрутству.

Література

банкрутство неплатоспроможність реорганізація боржник

1. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 1 січня 2000 року. №784_XIV.

2. Ананченко А.Е. Банкрутство в Україні // Збірник нормативних актів - Київ, 2008.

3. Бондар О.М. Банкрутство і санація підприємства: теорія і практика кризового управління // Харків, 2009.

4. Братищенко Ю.К. Підстави банкрутства // Економіка, фінанси, 2005

5. Варгіч С. Механізм банкрутства: підсумки його дії в Україні. // Цінні папери України. - №8 - 2005 р.

6. Гаворонський В.М. Банкрутство: матеріально-правові та процесуальні аспекти // Х.: Консум, 2008.

7. Гаврилова Н.С. Дія механізму банкрутства в Україні // Цінні папери України. - №6 - 2009 р.

8. Кошкин С.Г. Банкрутство і шляхи його подолання. // Вісник НБУ - №10 - 2008 р.

9. Полозенко Д.С. Санація неплатоспроможних підприємств: її форми та шляхи удосконалення. // Цінні папери України - №26 - 2007 р.

10. Постанова Про Порядок проведення досудової санації держпідприємств, затверджена КМУ 17.03.2000 р.

Размещено на Allbest.ru

...