Чисте (класичне) товарне господарство, як зазначалося, на певному етапі суспільного розвитку виявилось не досить ефективним в економічному, і особливо в соціальному аспекті. Внаслідок дії об'єктивних (природна еволюція товарного господарства) і суб'єктивних (усвідомлена дія неринкових інститутів, передусім держави та інших суб'єктів економіки) факторів класичну ринкову систему господарства замінили сучасні моделі економіки. В науковій і навчальній літературі немає єдиної класифікації і визначення моделей економіки, які склались в розвинених країнах. У зв'язку із цим наведемо кілька визначень з економічної літератури.В. Варга (Австрія) вважає, що сьогодні на Заході фактично склалось кілька різновидів "ринкових економік", що відрізняються один від одного. Так, у США найбільш поширеним є принцип "laissez faire" (це означає, що вплив держави на економіку є досить незначним). На противагу цьому у Франції існує досить сильна державна промисловість, і одним з поширених гасел там була "планіфікація".

У Німеччині, а також в Австрії отримала розвиток модель "соціального ринкового господарства" [3, с 134].

І. Лукінов вважає, що в кожній економічно розвиненій країні існує власна модель ринкової економіки, сформована під впливом історичних традицій, конкретних умов її функціонування і розвитку. Ніхто не нав'язує цим країнам якогось єдиного стандарту. Модель економіки США суттєво відрізняється від моделі економіки Японії, так само як економічна модель Франції - від моделей Німеччини або Швеції. Не повинно існувати якоїсь шаблонної моделі [6, с 6]. Дістав поширення поділ сучасних моделей економіки на дві групи: змішану економіку і соціальне ринкове господарство.

Зміст терміна "змішана економіка" в науковій літературі визначається по-різному. На думку деяких дослідників, "сучасна система змішаної економіки може розглядатися як сукупність ринків товарів та послуг, які, з одного боку, певним чином пов'язані між собою, з другого - мають специфічні ознаки, що виявляється в особливостях функціонування і відповідно, в тих відносинах, які формуються в рамках цих ринків [8, с 13]. Інші автори вважають, що змішана економіка - це західна модель соціально-економічного розвитку, що передбачає поєднання приватної і державної форм власності, планової і ринкової економіки, проведення інституціально-соціальних реформ з метою побудови більш прогресивного ладу. Вона виникла в перші десятиріччя XX ст.

Спочатку розвинене товарне виробництво набуло загального характеру, оскільки всі створювані корисні блага набували форми товару. Але в другій половині XX ст. під впливом науково-технічної революції та державного втручання у господарське життя в ньому виділився нетоварний сектор. До нього ввійшло виробництво продуктів та сфера послуг, які не реалізувалися через ринок (фундаментальні наукові дослідження, безкоштовні види освіти та інші послуги, основна продукція військово-промислового комплексу тощо). Причому неринкові форми господарювання відіграють все більшу роль у суспільному розвитку. В результаті сучасна економіка є змішаною стосовно того, що поєднує товарні - як провідні і визначальні - і нетоварні зв'язки [2, с 106].

У працях Е. Хансена (США) під змішаною економікою розуміють насамперед діяльність держави "загального благоденства", виконання нею функцій національного планування, перерозподілу національного доходу. Існують й інші тлумачення суті та критеріїв "змішаної економіки".

Змішану економіку вважають поєднанням в одній моделі елементів капіталізму і соціалізму, що відображено в теорії "конвергенції" двох систем.

Щодо цього більш визначеним є поняття "соціальне ринкове господарство". В ньому акцентується увага на двох важливих ознаках моделі економіки:

1) вона в основі залишається ринковою, а тому і зберігається термін "ринкове господарство",

2) поняття "соціальне" підкреслює суттєву ознаку - ринкова економіка так чи інакше соціалізується неринковими інститутами (насамперед державою). Саме їх дії і спрямовані на виправлення, пом'якшення одного з головних недоліків ринку і товарного господарства в цілому - значного соціального диспаритету суб'єктів ринкової економіки. [9, с 22; 12, с.113].

Соціальна ринкова економіка як особливий тип господарської системи характеризується не просто високим рівнем добробуту населення. їй властивий набір соціально-економічних інститутів, які спрямовують функціонування всіх елементів цієї системи на реалізацію цілей соціальної справедливості, захищеності, високого рівня і якості життя [7, с 71].

Соціальне ринкове господарство залишає "вільному ринку" достатній простір для прояву його рушійних сил, але втручається в його розвиток тільки тоді, коли виникає загроза небажаних для суспільства наслідків такого розвитку [5, с 59].

Небезпідставна позиція українських учених-економістів, які вважають, що соціальне ринкове господарство займає проміжне становище між капіталізмом і соціалізмом, що веде однаковою мірою до свободи і соціальної справедливості; способом своєрідної "соціальної генної інженерії", поєднанням кращих рис систем, що конфліктують. Неолібералам вдалося створити одну з найкращих моделей суспільства другої половини XX ст. Соціальне ринкове господарство не виникає стихійно, а існує як свідомо встановлений ринковий порядок. Його впровадження потребує продуманої, чіткої економічної політики, твердої політичної волі і послідовних дій [1, с 40-51].

Подібне визначення соціального ринкового господарства наводять і зарубіжні економісти. Концепція соціального ринкового господарства є, по суті, проміжною між концепціями суто ринкової і централізовано-регульованої системами економіки. Ринкове господарство тут виступає як несуча опора всього економічного порядку. Однак воно не з'являється само собою, а свідомо регулюється державою. Так виникає соціально керований ринковий механізм [З, с 134].

"Соціальне ринкове господарство" - це не просто економічний термін. Він відображає важливий напрямок сучасної економічної теорії, ідеї якого втілені на практиці.

Таким чином, вихідною в концепції соціального ринкового господарства є її спрямованість на впровадження в життя загальнолюдських цінностей, заради яких і почалася перебудова суспільного устрою у ФРН [9, с 21].

Концепція соціального ринкового господарства виходить передусім з того, що приватне господарство в чистому вигляді, так само, як і всеохопне централізоване планування, пов'язане із соціальною несправедливістю. Основна ідея соціального ринкового господарства полягає в тому, що 7ає так організовувати конкуренцію, щоб вона була дієвою. Так, держава має змогу забороняти монополії, які захоплюють ринок, або, користуючись своєю владою, втручатися в економічний процес (наприклад, сприяючи розвиткові кон'юнктури). Приймаючи численні закони та вживаючи всіляких заходів, держава виявляє активність у соціальній сфері, щоб запобігти соціальній несправедливості. Зміст соціальної ринкової економіки полягає в тому, щоб поєднати принципи вільної конкуренції та соціальної справедливості.

Основною метою соціальної ринкової економіки є досягнення якомога більшої свободи кожної людини в економічній сфері, якнайповнішого задоволення її потреб і добробуту. Але підвищення добробуту має бути спрямоване на загальну користь. Товари мають розподілятися справедливо. Людям, які не в змозі забезпечити себе самі, мають бути гарантовані соціальний захист, гідні умови життя, зокрема і з економічного погляд [4, с 170].

Згідно з класифікацією за вказаними критеріями, цілями та інструментами можна виділити чотири основні моделі соціальної політики.

Перша модель традиційно називається континентальною, або німецькою. Крім Німеччини, континентальна модель застосовується в Австрії, Бельгії, Нідерландах, Швейцарії, частково у Франції. Для цієї моделі характерні високі обсяги перерозподілу ВВП через бюджет (приблизно 50%), формування страхових фондів в основному за рахунок роботодавців, розвинена система соціального партнерства, прагнення до досягнення повної або максимально високої зайнятості.

Друга модель - англосаксонська - використовується у Великобританії, Ірландії, а також у Канаді. Вона передбачає дуже низький рівень перерозподілу ВВП (не більше як 40%), переважно пасивний характер державної політики зайнятості, велику питому вагу приватних і суспільних компаній та організацій в наданні соціальних послуг. При цьому зазначимо, що за різними зведеними індексами "комфортності" і якості життя Канада в останні роки вийшла на перше місце в світі.

У країнах Південної Європи (Греція, Іспанія і Італія) реалізується середземноморська модель. Обсяг ВВП, перерозподіленого через бюджет, тут значно варіює (від майже 60% в Греції та Італії до 40% в Іспанії). Соціальна політика переважно адресована соціально уразливим категоріям громадян і не є всеохопною.

Нарешті, четверта - скандинавська - модель використовується в Швеції, Данії, Норвегії і Фінляндії. Як зазначалося, ця модель належить до соціал-демократичних, а не соціальних ринкових економік. Для скандинавської моделі характерна активна запобіжна соціальна політика, розуміння соціального добробуту як мети економічної діяльності країни, високі обсяги перерозподілу національного ВВП (50-60%) через бюджет, реалізація ідей соціальної справедливості. Основну роль у фінансуванні соціальних витрат через бюджет центрального уряду і субнаціональні бюджети відіграє держава.

Фінансові проблеми, які виникли у більшості економічно розвинених країн в 90-х pp., зумовили зміни в методах реалізації соціальних функцій. Так, країни зі значними обсягами фінансування соціальних витрат за рахунок бюджетної системи стали більш активно використовувати принципи соціального страхування і вводити елементи платності державних соціальних послуг [7, с 77-80].

4. Економічні моделі ринкової економіки