Главная
Коллекция "Revolution"
Экономика и экономическая теория
Історичний розвиток та дослідження основоположних принципів вчення неокласичних шкіл і напрямів економічної теорії
Історичний розвиток та дослідження основоположних принципів вчення неокласичних шкіл і напрямів економічної теорії
Зародження неокласичної школи, особливості її формування. Історія розвитку неокласичної школи менеджменту. Особливості методології неокласичного аналізу. Основні ідеї неокласичного напряму (маржиналізм, австрійська школа). Розвиток неокласичної школи.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 31.05.2013 |
| Размер файла | 72,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
33
Содержание
- Вступ
- Розділ 1. Зародження неокласичної школи
- 1.1 Формування неокласичної школи
- 1.2 Історія розвитку неокласичної школи менеджменту
- 1.3 Особливості методології неокласичного аналізу
- Розділ 2. Ідеї неокласичного напряму
- 2.1 Маржиналізм
- 2.2 Австрійська школа
- Розділ 3. Розвиток неокласичної школи
- 3.1 Вклад Альфреда Маршалла в неокласичну школу менеджменту
- 3.2 Економічна теорія добробуту А. Пігу
- Висновок
- Список використаних джерел
Вступ
Термін "менеджмент" (англ. management) має американське походження і не перекладається іншими мовами дослівно. Слово "менеджмент" є похідним від англійського to manage - "управляти".
Слова "менеджер" і "менеджмент" почали застосовуватися в англійській мові ще в минулому столітті. Однак лише у другій чверті ХХ ст. вони поступово починають набувати певного значення, відповідно до якого менеджером є людина, яка організує конкретну роботу, керуючись сучасними методами. Менеджери - це не обов'язково керівники або члени вищого керівництва підприємства. Вони працюють в усіх "ешелонах" управління. За американськими поняттями, менеджером є людина, до завдань якої входить організація конкретної роботи в межах визначеної кількості підлеглих їй працівників.
Треба зазначити, що проблеми природи і принципів управління хвилювали мислителів протягом багатьох століть. Особливу увагу їм приділяється на сторінках спеціальних видань в період трансформації суспільно-економічних відносин. Економічна наука як інструмент пізнання конкретної істини в тому вигляді, в якому ми сьогодні її використовуємо, в значній мірі є творінням А. Маршалла, А. Пігу та Дж.Б. Кларка, які були засновниками неокласичної теорії. Іх послідовниками були Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кейган та ін.
В даній курсовій роботі розглянуто зародження та розвиток саме неокласичної школи менеджменту.
Об'єктом дослідження курсової роботи є неокласичні школи.
Метою роботи є розгляд питання про історичний розвиток та дослідження основоположних принципів вчення неокласичних шкіл і напрямів економічної теорії.
неокласична школа менеджмент маржиналізм
Розділ 1. Зародження неокласичної школи
1.1 Формування неокласичної школи
Термін "неокласична школа" з точки зору своїх попередників, по "класичній школі", Ш. Жида та Ш. Риста визначається таким чином:". коли говорять класична школа, то мають на увазі школу, яка продовжує бути вірною принципам, які залишили за собою перші вчителі економічної науки і яка намагається якомога краще довести їх, розвинути і навіть виправити, але при цьому не змінювати в них те, що складає їх сутність". [13]
В контексті цього визначення можна помітити, що неокласики перейняли у "перших вчителів економічної науки", тобто у класиків, головне - прихильність принципам економічного лібералізму і прагнення "триматись чистого знання" або, як ще говорять, "чистої теорії" без суб'єктивістських, психологічних та інших неекономічних нашарувань. [3, с.429]
Неокласична школа сформувалася в 90-х рр. XIX ст. після опублікування книги А. Маршалла "Принципи економіки" (1890). Він був професором, завідуючим кафедрою політичної економії Кембриджського університету. Головним завданням неокласичної теорії було дослідження ринкового господарства в період панування вільної конкуренції. Вона з'єднала ідеї класичної політекономії з ідеями маржиналізму. Після того як корисність була з'єднана з суспільними витратами, була створена загальна теорія зіставлення результатів і витрат, виникла так звана друга класична ситуація. Неокласична школа панувала до 30-х рр. XX ст.
1.2 Історія розвитку неокласичної школи менеджменту
Як вже зазначалося, "неокласична теорія” почала інтенсивно розвиватись в 70-х рр. ХІХ ст. Вона була з одного боку - реакція на марксизм з його критикою капіталізму, а з іншого - спробою вписати в неокласичну теорію ряд нових положень. Ця теорія має багато різних напрямків. Теорія добробуту ввела до наукового поняття "суспільні блага”, "зовнішні ефекти”, "монополії”, де потрібна допомога держави.
Біля початків неокласицизму стояли такі відомі економісти, як австрійці К. Менгер (1840-1921 pp.), Бем-Баверк (1851-1914 pp.), американець Джон Бейтс Кларк (1847-1938 pp.) і Альфред Маршалл (1842-1924 pp.) - англійський економіст. Серед сучасних представників неокласицизму найбільш відомі: Джеймс Едуард Мід (нар. 1907 р.), Джон Хікс (нар. 1904 p.) - Великобританія, Мілтон Фрідмен (нар. 1912 p.), Василь Леонтьєв (нар. 1906 p.) - США. У цілому до вчених неокласиків відносять усіх вчених, які починаючи з ІІ половини 19 ст. (починаючи з Маршала) використовують постулати класичної школи про економічну свободу, про автоматичне саморегулювання ринкової системи та шкідливість втручання держави в економічне життя.
Визначаючи цілі економічної науки неокласики говорили про вплив різних факторів на економічний добробут. На перший план висувалася корисність благ і попит на ці блага з боку споживачів, при цьому неокласики виходили з того, що економічні закони однакові для будь-якого суспільства, як для індивідуального господарства, так і для сучасних досить складних економічних систем. Вихідною (центральною) у неокласицизмі є ідея економічної рівноваги, яка досягається завдяки механізму ціноутворення у ринковому господарстві.
Неокласичний напрям виникнувши наприкінці 19ст. став панівним у провідних країнах світу, але в 20-30рр. 20ст. внаслідок поглиблення кризових явищ в економіці і суспільному житті індивідуально-розвинутих країн, цей напрям пережив кризу; одночасно в цей період виникає новий напрям в економічній теорії - кейнсіанство і починаючи з цього часу ці два напрями конкурують один з одним, а інколи їх представники намагаються розробити синтетичні, інтегровані теоретичні концепції. [8, с.254]
Проте неокласицизм як течія, в політекономії не зникає. Його прибічники переглянули деякі свої концепції, зокрема відношення до держави. Тепер вони визнають необхідність часткового втручання держави у відтворювальні процеси, але лише з метою забезпечення свободи дії ринкових сил. Одним з найбільш впливових напрямів неокласицизму в сучасних умовах є монетаризм. Монетаристи, виходячи з бурхливого розвитку інфляційних процесів у багатьох країнах світу, надають вирішального значення в економічному розвитку регулюванню грошової сфери. Головною умовою плавного економічного розвитку вони вважають стійке - в межах 4-5% на рік - зростання грошової маси в обігу. На цій підставі монетаристи вимагають різкого обмеження всіх форм діяльності держави, регулятивна політика якої, на їх думку, і є головною причиною нестійкості (інфляції) економічного зростання.
Таке тривале довголіття неокласицизму обумовлене такою важливою обставиною, як: абстрактний аналіз ринкового механізму у чистому вигляді дозволив виявити ряд закономірностей ціноутворення, конкуренції, поведінки споживача, які мають велику спільність ніж їх конкретний прояв в економіці 19ст. і внаслідок цього здебільшого зберігають силу й на сьогодні. [6, с. 199]
Неокласичний напрям не є однорідним. Теорія неокласицизму не являє собою якоїсь єдиної завершеної концепції, хоча й виробила певною мірою загальний понятійний аппарат, спирається на деякі принципи, які визнаються більшістю її представників.
Неокласичному напряму економічної науки удару завдала сама практика капіталістичного розвитку, зокрема криза 1929-1933 рр., активне втручання держави в макроекономічні процеси з метою встановлення рівноваги економічної системи. Основи теорії і методології цього напряму похитнулися з появою і розвитком кейнсіанської теорії. Вихід з глибокої економічної кризи 1929-1933 рр. і весь наступний розвиток народного господарства більшості розвинутих країн ґрунтувався на активному втручанні держави в економіку. Кейнсіанство аргументувало неспроможність ринкової економіки забезпечити рівновагу економічної системи та необхідність державного регулювання макроекономічних процесів та ін. Це змусило представників неокласичного напряму переглянути деякі постулати своєї теорії. Найповніше цей різновид неокласичного напряму втілився у теорії монетаризму. [11, с.25]
Одним з найважливіших інструментів боротьби неокласичної школи проти кейнсіанства і його послідовників є теорія економічного росту, яка націлена, насамперед, на процеси відтворення суспільного капіталу. Неокласичні теорії росту засновані на принципі досконалої концепції відсутності державного втручання в економіку як обов'язкової умови, що забезпечує рівність між доходами власників факторів виробництва і їх граничними продуктами. Теоретики неокласичної школи будують свої моделі економічного зростання на основі виробничої функції.
1.3 Особливості методології неокласичного аналізу
Для сприйняття сутності неокласичної теорії, дуже важливим є розуміння особливостей методології неокласичного аналізу. У всіх попередніх теоріях в першу чергу виділялося джерело цінності, абсолютний закон утворення цієї цінності. Наприклад, цінність виводилася з витрат праці або витрат виробництва, або з граничної корисності. Неокласики переходять до функціональної теорії, де немає місця абсолютним категоріям, всі вони розглядаються як відносні. Економічні явища аналізуються не за принципом руху від глибинних причин до поверхневих явищ, а за принципом взаємозалежності і взаємного визначення (принцип релятивізму). [2, с.132]
В своїх роботах А. Маршалл спирався як на ідеї класичної теорії, так і на ідеї маржиналізму. Маржиналізм (від англійського marginal - граничний, крайній) - це течія в економічній теорії, що виникла у другій половині XIX століття. Економісти-маржиналісти у своїх дослідженнях використовували граничні величини, такі як гранична корисність (корисність останньої, додаткової одиниці блага), гранична продуктивність (продукція, вироблена останнім найнятим працівником).
Дані поняття використовувалися ними в теорії ціни, теорії заробітної плати і при поясненні багатьох інших економічних процесів і явищ.
У своїй теорії ціни А. Маршалл почав спиратися на концепції попиту і пропозиції. Ціна блага визначається, за А. Маршалом, співвідношенням попиту і пропозиції. В основі попиту на благо лежать суб'єктивні оцінки граничної корисності блага споживачами (покупцями). В основі пропозиції блага лежать витрати виробництва. Виробник не може продавати за ціною, що не покриває його витрати на виробництво. Якщо класична економічна теорія розглядала формування цін з позицій виробника, то неокласична теорія розглядає ціноутворення і з позицій споживача (попит), і з позицій виробника (пропозиція).
Неокласична економічна теорія також, як і класики виходить з принципу економічного лібералізму, принципу вільної конкуренції. Але у своїх дослідженнях неокласики більший акцент роблять на дослідження прикладних практичних проблем, більшою мірою використовують кількісний аналіз і математику, ніж якісний (змістовний, причинно-наслідковий). Найбільша увага приділяється проблемам ефективного використання обмежених ресурсів на мікроекономічному рівні, на рівні підприємства і домашнього господарства. Неокласична економічна теорія є однією з основ багатьох напрямів сучасної економічної думки кафедри політичної економії Кембриджського університету.
Розділ 2. Ідеї неокласичного напряму
2.1 Маржиналізм
Маржиналімзм (marginal - граничний) - напрям економічної теорії кінця ХІХ ст., який широко використовується в аналізі економічних процесів і законів граничної величини. Термін "маржиналістська революція" зазвичай використовується в зв'язку з майже одночасними, але абсолютно незалежними відкриттями на початку 70-х років XIX cт.У. Джевонсом, К. Менгером і Л. Вальрасом принципу знижувальної граничної корисності, як фундаментального елемента при побудові нового типу статичної мікроекономіки. Найважливіші елементи маржинализму як напрямку фінансової науки:
· Використання граничних величин.
· Суб'єктивізм.
· Гедонізм господарюючих суб'єктів.
· Статичність.
· Ліквідація пріоритету сфери виробництва, характерного для економічного аналізу класиків.
· Сприйняття ринкової економіки як рівноважної системи.
Починаючи вивчення цього питання, необхідно передовсім з'ясувати для себе, що поява маржиналізму була об'єктивно зумовлена глибокими якісними змінами на мікро - та макрорівнях, які сталися в останній третині XIX ст. в суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу, а саме: все більшою монополізацією економіки, формуванням складніших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем, інтенсивним процесом інтернаціоналізації ринків та ін. Значною мірою його поява стала наслідком величезного прогресу науки, особливо її природничих і гуманітарних галузей. Засновниками маржиналізму вважаються австрієць Карл Менґер (1840-1921), англієць Вільям Стенлі Джевонс (1835-1882) і француз Леон Вальрас (1834-1910).
Далі слід усвідомити, що основна ідея маржиналізму - це дослідження граничних економічних величин як взаємозв'язаних явищ економічної системи на рівні фірми, галузі (мікроекономіка) та національної економіки (макроекономіка).
З погляду методології головними принципами маржиналізму є:
1. Ідеологічна нейтральність аналізу, тобто звільнення його від впливу ідеології та відокремлення від конкретно-економічних дисциплін для з'ясування універсальних закономірностей, незалежних від місця і часу (щоб підкреслити "відстороненість" своїх досліджень, маржиналісти, починаючи з В.С. Джевонса і А. Маршалла, почали вживати замість терміна "political economy" нейтральніший - "economics");
2. Перегляд предмета дослідження: провідною стає проблема раціонального розподілу обмежених ресурсів (за словами М. Блауга, "економіка вперше стала наукою, яка вивчає взаємозв'язок між даними цілями і даними обмеженими засобами, що мають альтернативні можливості використання");
3. Методологічний індивідуалізм, тобто пояснення економічних явищ поведінкою окремих індивідів, розгляд суспільства як сукупності атомістичних індивідів, економіки як системи взаємозалежних суб'єктів господарювання, а економічних закономірностей як наслідку взаємодій індивідуальних рішень, основаних на вільному виборі суб'єктів;
4. Статичний підхід, оскільки досліджується не те, як змінюється економіка, а те, як вона улаштована, як може існувати і не руйнуватися система, котра складається з індивідів, що керуються власними інтересами;
5. Рівноважний підхід;
6. Економічна раціональність;
7. Граничний аналіз;
8. Математизація, тобто широке використання математичних методів, зокрема диференціального числення. [14]
Знання основної ідеї та методологічних принципів маржиналізму необхідне для розуміння, чому перехід в останній третині XIX ст. від цінностей класичної школи до теоретико-методологічних цінностей маржиналізму було визнано "маржинальною революцією" в економічній теорії.
З'ясувавши це, слід приділити увагу питанням генези й еволюції маржиналізму. Тому важливо розглянути погляди попередників маржиналізму Г. Госсена (1810-1858), Ж. Дюпюї (1804-1866), А. Курно (1801-1877), И. Тюнена (1783-1850) і етапи "маржинальної революції", простежити особливості маржинальних концепцій різних шкіл.
Об'єктивна зумовленість появи маржиналізму була пов'язана з новими історичними реаліями розвитку капіталізму в 60-70-ті pp. XIX ст.:
глибокими якісними змінами у характері, структурі виробництва та методах управління економікою, які відбувалися під впливом науково-технічного прогресу;
інтенсивним розвитком ринкових відносин, ускладненням господарських зв'язків та ринкової кон'юнктури;
переходом економіки у монополістичну стадію розвитку, модифікацією моделі ринкової конкуренції;
якісними зрушеннями у структурі споживчих потреб, формуванням ринку споживача на зміну ринку виробника;
зростаючою індивідуалізацією господарського життя, формуванням принципово нового типу економічної поведінки та взаємозв'язків між економічними агентами;
актуалізацією потреб у рекомендаціях щодо раціонального господарювання на мікрорівні на основі вивчення конкретних проблем ринкової економіки (взаємодії ціни, попиту, пропозиції, оптимальної комбінації факторів виробництва в межах окремих підприємств тощо).
Маржинальній революції сприяли також якісні зміни у розвитку наукового знання, які відбулися у другій половині XIX ст. і були пов'язані:
з кризовим станом класичної політичної економії, заснованої на витратній концепції вартості та ідеї безмежних можливостей розширення виробництва;
прогресом точних наук, математичних дисциплін на основі розвитку диференціального числення та функціонального аналізу;
еволюцією гуманітарних дисциплін (філософії, психології, соціології) у напрямку подолання кризи позитивізму та формування нових парадигм.
Засновником американської школи маржиналізму і неокласичної теорії був Джон Бейтс Кларк (1847-1938). Він виступив зі своєю теорією капіталу багатства і його розподілу. "Над суспільством тяжіє обвинувачення, що воно експлуатує працю", - пише Кларк. Він ставить за мету довести, що при капіталізмі немає нерозв'язних суперечностей, що суспільний дохід розподіляється в цілому справедливо.
Кларк розділив політекономію на три розділи: універсальна економіка, економічна статика і економічна динаміка. Цим трьом розділам він присвятив три основних своїх твори: "Філософія багатства" (1886), "Розподіл багатства" (1889) і "Сутність економічної теорії" (1907).
Закон Кларка" полягає в тому, що корисність товару розпадається на складові елементи (пучок корисностей), після чого цінність товару визначається не корисністю його в цілому, а сумою граничних корисностей всіх його властивостей. [12]
2.2 Австрійська школа
Австрійська школа - не ортодоксальна школа економічної науки. Вона підкреслює можливості спонтанного впорядкування механізму ціноутворення, та наголошує на тому, що складність суб'єктивного вибору людини робить математичне моделювання діючого ринку неймовірно складним (або неможливим) і тому підтримує підхід не втручання до економіки. Представники Австрійської школи захищають суворе дотримання добровільно укладених угод між економічними агентами, найменше можливе втручання (особливо з боку держави) в економічну діяльність та максимальну відкритість особистого вибору (разом із вільним вибором засобів обміну).
Особливості австрійської школи:
· відмова від використання математичних методів досліджень;
· акцент на вивчення психологічних особливостей поведінки споживачів;
· акцент на гетерогенність і його часову структуру капіталу при вивченні макроекономічних проблем, включаючи вивчення природи грошового циклу.
Представники Астрійської школи відстоювали "гармонію класових інтересів", протиставляли теорії вартості К. Маркса концепцію теорію "граничної корисності". Відповідно до неї вартість товару визначається не суспільною працею, затраченою на його виробництво, і не взагалі його корисністю, як твердили економісти Е. - Б. Кондільяк і Ж. - Б. Сей, а корисністю "останньої" одиниці запасу даного товару, що задовольняє найменш насущну потребу індивіда. Ця теорія ставить величину вартості в залежність від відносної рідкості товару. Оцінка покупця визначає максимальний, а продавця-мінімальний рівень ціни.
Марксовій теорії додаткової вартості представники Австрійської школи протиставили наукову теорію "продуктивності капіталу", яка розглядає прибуток капіталіста як плату за участь капіталу у виробництві продуктів. Бем-Баверк, на відміну від інших, доводив, що джерело прибутку і відсотка слід шукати у властивій людині схильності вище цінувати теперішні блага в порівнянні з майбутніми. До перших він відносить готові речі споживання, до других - фактори виробництва: засоби виробництва і працю. Австрійська школа заперечувала соціально-історичну суть економічних категорій, говорячи, що корінь мінової вартості, ціни, заробітної плати, прибутку, ренти криється в психології ізольованого "господарського суб'єкта".
Головні представники цієї школи - Карл Менґер, Е. Бем-Баверк, Ф. Візер - професори австрійських університетів (звідси назва "Австрійська школа"). Австрійську школу називають також віденською школою, психологічною школою.
В ХХ столітті значний внесок в розвиток австрійської школи внесли Людвіг фон Мізес, Фрідріх фон Гаєк, Л. Роббінс. Вони доводили, що суспільство - це сума господарських атомів; економічні закони - результат зіткнення індивідуальних інтересів; приватна власність, ринок, стихійний розвиток господарства - "природні" і вічні категорії. Звідси робиться висновок про вічність капіталізму.
Основні представники австрійської школи:
· перше покоління - Карл Менґер (засновник), Ейген Бем-Баверк, Фридріх фон Візер, Ойген фон Філіппович фон Філіппсберг (1858-1917);
· друге покоління - Людвіг фон Мізес, Йозеф Шумпетер, Карл Шлезінгер (1889-1938), Х. Майер (1879-1955), Ріхард фон Штригль (1891-1942), Лео Іллі (Зенфельд) (1888-1952);
· третє покоління - Фрідріх фон Гаєк, Оскар Моргенштерн, Фріц Махлуп, Пауль Розенштейн-Родан (1902-1985), Людвиг Лахман (1906-1990), Фридрих Лутц (1901-1975), Феликс Кауфман (1895-1949), Альфред Шютц (1899-1959);
· четверте покоління - Мюррей Ротбард (1926-1995);
· п'яте покоління - Ганс-Герман Хоппе, Гвідо Хюльсман та ін.
Конгресмен, член Республіканської партії США Рон Пол відкрито заявляє про підтримку ідей Австрійської школи. До прибічників Австрійської школи також належить фінансовий аналітик та консультант Пітер Шиф. [1, с.187]
Аналізуючи процес визначення ціни під час конкуренції продавців і покупців, австрійська школа запропонувала найпростішу модель ринку, її сформулював Є. Бьом-Баверк щодо конкретного виду ринку (кінного ринку): ринкова ціна рухається вгору, коли кількість покупців коней перевищує кількість продавців, і вниз, коли кількість покупців менша за кількість продавців. У результаті ціна встановлюється на певному рівні, за якого кількість продавців дорівнює кількості покупців. Це перша примітивна модель рівноважного ринку. Всі представники австрійської школи, оцінюючи особливості встановлення ринкової ціни товарів, що продаються, сформулювали три правила поведінки суб'єктів на галузевому ринку. По-перше, кожна людина прагне до максимальної вигоди. По-друге, вважається, що краще укласти ділову угоду з найменшою вигодою, ніж відмовитися від неї. По-третє, купівля-продаж товарів повинні приносити вигоду всім учасникам торгових угод.
На основі теорії цінності представники австрійської школи розробили теорію вмінювання і теорію капіталу. Цінність засобів виробництва визначається цінністю продукту, отриманого за допомогою цих засобів. Засобам виробництва надається (приписується) певна частина вартості створюваного ними продукту. Залежність між засобами виробництва й обсягом готової продукції виражена виробничою функцією К. Менгера
Y=f (L,K),
де F - обсяг вироблених продуктів; L - кількість найманих працівників; К - кількість одиниць капіталу.
Це лінійна виробнича функція, яка показує, що вартість готової продукції є функцією витрат двох основних факторів виробництва: праці і капіталу. Функція підтверджує закон витрат Ф. Візера. Суть закону полягає в тому, що реальна вартість якоїсь речі є неотриманням корисності інших речей, що могли бути вироблені за рахунок витрачених ресурсів. Нині цей закон називають законом альтернативних витрат.
На думку представників австрійської школи, капітал - це будь-які знаряддя праці, використовувані ізольованим індивідом у своїх цілях. Основною формою прибутку на капітал є відсоток. Представники австрійської школи навели кілька визначень відсотка:
плата за перевагу поточних благ над майбутніми;
плата за обмін "сьогоднішніх" грошей на "майбутні";
результат дії чинника часу (тимчасового лага).
Всі три визначення відсотка використовуються в сучасній економіці при вирішенні конкретних практичних і теоретичних завдань. Теорія грошей є логічним завершенням економічної концепції австрійської школи. Цінність грошей визначається в обміні при співвідношенні кількості грошей і реальних прибутків населення. Таке визначення грошей становить основу сучасної монетаристської теорії грошей.
Австрійська школа значно вплинула на подальший розвиток економічної думки. Математичні розробки представників австрійської школи сприяли розвитку математичної науки. На основі австрійської школи сформувалася система теорій мікроекономічного аналізу: теорія споживчого вибору; теорія технологічних множин; теорія загальної економічної рівноваги.
Розділ 3. Розвиток неокласичної школи
3.1 Вклад Альфреда Маршалла в неокласичну школу менеджменту
А. Маршалл (1842-1924) - глава кембріджської школи, розробив неокласичну концепцію, що одержала широке поширення і стало однієї з найбільш впливових в економічній теорії. У його концепції органічно поєднані досягнення різних шкіл, насамперед класичної і теорії граничної корисності.
Дж. Кейнс зазначав, що Маршалл дуже рано прийшов до думки, що голі постулати економічної теорії самі по собі мало що стоять і не наближають скільки-небудь до істотно корисних і практичних висновків. Вся справа в тому, як їх застосовувати для тлумачення повсякденному економічного життя. А це вимагає глибокого знання реальних фактів з практики функціонування господарства. Однак ці факти і ставлення людей швидко змінюються. Економіст повинен вивчати ці зміни." Экономическая наука - это не совокупность конкретной истины, а лишь орудие для открытия конкретной истины", - писав Маршалл.
Зазначимо лише на головні аспекти вкладу, внесеного в науку книгою "Принципи економіки":
1. "Хрест" Маршалла. Маршалл представив взаємодію ринкового попиту і пропозиції у вигляді пересічних кривих, які виражають закон спадання граничної корисності даного товару для споживачів і закон зростання граничних витрат для виробників. Ринкова цінність товару визначається рівновагою граничної корисності і граничних витрат. Обидві теорії - трудова (витратна), і маржиналістська - об'єднуються більш загальною неокласичною теорією рівноваги. "Витрати виробництва, інтенсивність попиту, межа виробництва і ціна продукту, - пише Маршалл, - взаємно регулюють одна одну". Новий підхід до розуміння ролі витрат виробництва у визначенні цінності реабілітував класиків.
2. Теорії "межі" і "заміщення". Загальна теорія економічної рівноваги була підкріплена і зроблена ефективною в якості системи наукового пізнання двома глибокими додатковими концепціями, а саме теоріями "межі" і "заміщення". Поняття "межа" було поширене за рамки поняття "корисність", щоб охарактеризувати рівноважну точку в даних умовах будь-якого економічного фактора. Поняття "заміщення" було введено для характеристики процесу, за допомогою якого рівновага відновлюється або втрачається. Ідея "заміщення" на "межі" не тільки між альтернативними предметами споживання, але також і між факторами виробництва виявилася надзвичайно плідною. Цей метод дозволив підпорядкувати категорію заробітної плати і прибутку дії загальних законів цінності, пропозиції і попиту.
3. Еластичність попиту. Аналіз закону спадної корисності привів Маршалла до розуміння впливу на попит зміни ціни, і він чітко сформулював ідею "еластичності", без допомоги якої прогресивна теорія цінності і розподілу не могла отримати подальший розвиток. Формула e = dx / x + dy / y цілком належить Маршаллу. Він запропонував ставити зміна ціни не в одиницях грошей, а у відсотках. Показник зміни попиту при зміні ціни на 1% Маршалл назвав еластичністю попиту. Висновки, які випливають з характеру показника еластичності, можна застосовувати в бізнесі.
4. Часовий фактор. Введенням елемента часу в якості чинника в економічному аналізі ми зобов'язані головним чином Маршаллу. Йому належать поняття "довгострокового" і "короткострокового" періодів. Цим він усунув багато плутанини в економічній теорії: вніс ясність між статичними і динамічними завданнями, між формами чистого доходу в довгому і короткому періодах (відсоток і прибуток), дозволив обгрунтувати концепції "квазіренти" і "нормального прибутку". Маршалл вважав, що фактор часу "лежить в основі головних труднощів у вирішенні майже будь-якої економічної проблеми".
5. Споживчий надлишок. Концепція "споживчого надлишку" або "споживчої ренти" займає особливо важливе місце в "Принципах.", Оскільки її використання показує, що за певних умов принцип необмеженої конкуренції, що розглядається як принцип максимальної суспільної вигоди, виявляється неспроможним не тільки практично, але і теоретично, що мало величезне філософське значення.
6. Монополії. Пройдений Маршалом аналіз монополії мав велике значення для розвитку теорії. Він вірив у могутність сил конкуренції, але враховував зростання впливу монополізму. Маршалл зіставляє інтереси монополіста з інтересами суспільства, характеризує чистий монопольний прибуток і його зміни під впливом податку, з'ясовує, чи можна вести ефективно монопольне підприємство.
7. Завдяки Маршаллу в економічній науці став широко застосовуватися графічний метод аналізу. У роботі "Гроші, кредит і торгівля" (1923) Маршалл створив свій варіант кількісної теорії грошей. Його заслугою є формулювання теорії грошей як складової частини загальної теорії вартості. Він вчив, що вартість грошей - це, з одного боку, функція їх пропозиції, а з іншого - функція попиту на них. Рівняння неокласичної теорії грошей Маршала виглядає так: M = kPY, де M - обсяг грошової маси; P - загальний рівень цін на товари; k - коефіцієнт, що характеризує частку грошей, які залишаються у людей в готівковій формі.
Рівняння Маршалла висловлює потребу в грошах з точки зору доходу. Загальний обсяг угод за рік породжує національний продукт. Маршалл указував, що збільшення кількості грошей в країні не збільшує ні числа, ні обсягу угод, які обслуговуються цими грошима. Неокласична грошова теорія показала, що цінність грошей як інструменту економічного життя не пов'язана з власною цінністю грошового матеріалу, наприклад золота. Маршалл передбачив можливість успішного застосування неконвертованій паперової валюти за умови жорсткого державного контролю за їх випуском.
Таким чином, подібно А. Сміту Маршалл створив систему науки (статичну мікроекономіку), але не на порожньому місці, а використовуючи будинок, зведений класиками. Проте він його грунтовно перебудував. Нову економічну науку замість політичної економії він назвав економікою (economics).
Маршаллу вдалося зробити те, що вдавалося далеко не всім економістам: своїм вченням і через своє особисте вплив він створив справді національну школу економічної науки, яка отримала повну перевагу, у всякому разі в англосаксонських країнах. Через його приймача А.С. Пігу можна простежити вплив Маршалла на Денніса Робертсона і навіть на Кейнса, який був пов'язаний з кембріджської доктриною більш тісно, ??ніж він був схильний визнавати.
Тепер, однак, Маршаллові система здається досить архаїчною. Проблему монополії вона ігнорувала, можна сказати, безцеремонним чином; впадає в око відсутність у ній трактування корінних питань сучасного індустріалізму. Мабуть, Маршалл усвідомлював, що при монополії ціна стане невизначеною, а це похитнуло б його почуття порядку і досконалості. Далі, для сучасної людини гроші є щось більше, ніж тільки numeraire, бухгалтерський прийом; вони - фокус економічного існування. Всупереч його запевнень у зворотному він все ж таки, очевидно, розумів гроші з бухгалтерських позицій. Якщо все це могло бути задовільним для періоду до першої світової війни, то тепер економічна теорія Маршалла, на загальну думку, недостатня для трактування таких корінних проблем, як виробництво, інвестиції та зайнятість.
Маршалл вважав, що економічна наука повинна уникати розгляду гострих партійних проблем, складностей внутрішньої і зовнішньої політики. Економічна наука, на його думку, допомагає визначити, у чому складається суспільна мета і рекомендує найкращі методи досягнення зазначеної мети. Після Маршалла в науці міцно закріпився термін "экономікс", це більш широке поняття, думав Маршалл, чим політична економія.А. Маршалл використовує метод часткової рівноваги, що будується на тім, що в кожній даній ситуації усі фактори, крім одного, розглядаються як незмінні. У цьому випадку досліджуються наслідки зміни тільки одного перемінного фактора. Типовим прикладом, є закони попиту та пропозиції, у яких міняється тільки ціна "за інших рівних умов". Маршалл дуже широко використовує графічний і математичний методи, але, прагнучи зробити книгу доступною для читачів, усі графіки і формули виніс у примітки.
Однієї з заслуг Маршалла є введення їм в економічну теорію фактора часу. Процес взаємодії попиту та пропозиції вимагає визначеного часу. У короткому періоді виробництво не може пристосуватися до попиту, тому обсягом пропозиції є ті запаси, що є на ринку. У довгостроковому періоді виробничі потужності можуть змінитися відповідно до потреб. Маршалл, незважаючи на визнання і попиту, і пропозиції як ціноутворюючих факторів, усе-таки слідом за Д. Рікардо і Дж. Міллем основну роль приписує витратам. Він указує, що рівноважна ціна установлюється відповідно до виробничих витрат. Маршалл робить висновок, що "чим коротше розглянутий період, тим більше слід враховувати в нашому аналізі вплив попиту на вартість, а чим цей період триваліше, тим більшого значення набуває вплив витрат виробництва на вартість". Тим самим він вирішив протиріччя в тлумаченні ролі попиту і витрат у визначенні вартості.
Маршалл особливо виділяв роль підприємництва в економіці, відзначаючи, що здібності людини так само важливі як засоби виробництва, як і будь-який інший вид капіталу. Такий підхід дозволив відмовитися від рикардіанської теорії убутної продуктивності. Маршалл думав, що убутна продуктивність характерна для сільського господарства; якщо ж у виробництві більше значення мають знання, то прибутковість росте.
Неокласична теорія аналізує функціональні зв'язки, тобто розглядає економічні явища в їхній взаємозалежності і взаємозумовленості і не намагається знайти одну єдину фундаментальну причину всіх реальних явищ. З цим пов'язаний і перехід від дослідження вартості до вивчення конкретної ринкової ціни і факторів, що впливають на неї. Зсув акцентів в економічній науці, поява нових методів дослідження відбилися в зміні назви. Некласична теорія стала іменуватися "экономікс", з нею пов'язаний розвиток нового розділу економічної теорії - мікроекономіки.
Неокласична школа з її вірою в саморегульованість ринкової економіки, що автоматично приводить до повної зайнятості, була провідним напрямком економічної теорії аж до 20-30-х років XХ сторіччя. Але "Велика Депресія", що вразила розвиті держави й особливо, що боляче вдарила по США (національний доход упав удвічі, рівень безробіття в 1932 р. досяг 24,9%) похитнули позиції неокласичних доктрин. І не випадково саме в цей період виникають і підсилюються позитивні теорії, альтернативні пануючому напрямку: інституціоналізм і кейнсіанство.
Ключова думка А. Маршалла складалася в необхідності перенести центр ваги в роботах буржуазних економістів з дискусій із проблем вартості до вивчення закономірностей складання і взаємодії попиту та пропозиції і на цій основі до формування, паралельно з теорією вартості, розгорнутої теорії ціни. У рамках розробки цієї теорії А. Маршалл запропонував компромісне об'єднання в єдину систему найважливіших понять і категорій з різних буржуазних теорій вартості. Так ідеї з теорії "факторів виробництва" були включені їм у систему пояснень закономірностей формування пропозиції товарів, ідеї з теорії граничної корисності і сама ця категорія ввійшли в структуру пояснень закономірностей формування споживчого попиту. Розглядаючи закономірності складання попиту, пропозицій, ціни, Альфред Маршалл висунув ряд нових підходів, понять і категорій, що міцно ввійшли в арсенал політекономії. Вкажемо найважливіші з них.
Насамперед Альфред Маршалл підкреслив необхідність включення фактора часу в аналіз ціни. Саме Альфред Маршалл перший відзначив різний взаємозв'язок між витратами виробництва і ціною в залежності від того, який підхід короткостроковий чи довгостроковий - кладеться в основу аналізу.
А. Маршалл представляє буржуазне суспільство як досить гармонічний лад, позбавлений яких-небудь серйозних економічних і соціальних протиріч і антагонізмів.
Найбільший вплив на його теорію вартості зробили вульгарні теорії Н.У. Сеніора і деяких його послідовників (особливо Дж. Кернса). На думку Маршалла, за грошовими витратами виробництва ховаються реальні витрати виробництва, що і визначають у кінцевому рахунку ті пропорції, у яких товари обмінюються один на одного (правда, при наявності визначених умов). У капіталістичній економіці реальні витрати, по Маршаллу, складаються з жертв праці і капіталу (постійні витрати відповідно до догми А. Сміта, а також ренту Маршалл з аналізу виключив). У поясненні жертв праці і капіталу Маршалл майже цілком наслідував Сеніора. Жертвою праці він оголосив суб'єктивні негативні емоції, пов'язані з трудовими зусиллями, жертвою капіталу - стримування від негайного особистого споживання капіталу.
Єдине нововведення, що допустив Маршалл, складалося у відмовленні від терміна "помірність” і заміні його більш придатним, на його думку, терміном "чекання”.
"Приношення в жертву задоволення в сьогоденні в ім'я одержання його в майбутньому економісти називали "помірністю”.
Однак цей термін був неправильно витлумачений, тому що найбільші нагромадження багатства робили дуже багаті люди, частина яких живе в розкоші й аж ніяк не дотримує помірності в тім змісті, у якому це поняття тотожне ощадливості.
"Ми поступово виявимо безліч різних обмежень тієї доктрини, що ціна, по якій предмет може бути виготовлений, представляє реальні витрати виробництва, тобто зусилля і жертви, прямо чи побічно пов'язані з його виробництвом”.
У підсумку аналізу зазначених обмежень, серед яких найважливіше місце займали фактори динамічного розвитку, Маршалл прийшов до висновку, що вартість (реальні витрати) визначає ціни тільки в так називаний нормальний період.
Альфред Маршалл під нормальним розумів період, що характеризується досягненням рівноваги у всіх частинах ринкової економіки. Але і тут залишається неясним, як А. Маршалл співвідносив нормальний період з реальними економічними процесами. В одних розділах його роботи нормальний період розглядався як кінцевий логічний ланцюг, до якого економіка прагне, ніколи її не досягаючи. В інші - як чисто гіпотетичний стан економіки, віддалений від реальної дійсності. У третіх - як такий стан, до якого економіка прагне у виді тенденції і досягає цього стану в довгостроковому аспекті. Тільки в третім понятті, що не є основним в А. Маршалла, вартість (реальні витрати виробництва) має якийсь зв'язок з цінами. В інших поняттях А. Маршалл, власне кажучи, відкидає зв'язок реальних витрат з цінами. Тим самим Маршалл, формально виступаючи як прихильник і продовжувач теорії вартості, що передує англійської політекономії, власне кажучи, різко обмежив значення категорії вартості, звівши її до чисто логічного поняття, що має силу тільки для умов, дуже далеких від реальної економіки. У зв'язку з останнім і ціна нормального періоду здобуває в Маршалла в основному логічне значення.". Нормальна, чи "природна”, вартість товару це та його вартість. яку економічні сили утворили б, якби загальні умови життя залишалися незмінними протягом періоду часу, досить тривалого, щоб дозволити всім зазначеним умовам цілком реалізуватися”.
3.2 Економічна теорія добробуту А. Пігу
Вагомий внесок у розвиток неокласичних ідей здійснив учень і послідовник Альфреда Маршалла, представник Кембриджської школи неокласики Артур Пігу (1877-1959). Основні ідеї вченого знайшли відображення у праці "Економічна теорія добробуту" (1932), яка започаткувала новий напрям економічних досліджень та перші спроби теоретичного обґрунтування економічних функцій держави.
Розмірковуючи над проблематикою економічних досліджень, вчений робив наголос на реалістичності економічної науки, сфера інтересів якої має визначатись практичними завданнями. На думку А. Пігу, "Початком економічної науки має бути не пристрасть до знання, а громадський ентузіазм, який постає проти убозтва брудних вулиць і безрадісності понівечених життів". Відтак мету власного дослідження вчений вбачав у тому, щоб "знайти зручний практичний інструментарій для забезпечення добробуту, іншими словами, розробити такі заходи, які, ґрунтуючись на пропозиціях економістів, може приймати державний діяч". З огляду на це А. Пігу обґрунтував поняття економічного добробуту та найважливіші його фактори. Стверджуючи, що категорія суспільного добробуту "відображає елементи нашої свідомості" і може бути описана термінами "більше-менше," вчений свідомо обмежив власне дослідження "рамками тієї сфери суспільного добробуту, в якій можна прямо або побічно застосувати шкалу виміру з допомогою грошей". Цю сферу суспільного добробуту вчений назвав економічним добробутом.
Стверджуючи, що немає чіткої межі між економічним і неекономічним добробутом, А. Пігу звертав увагу на те, що "економічний добробут не слугує барометром або показником добробуту в цілому", оскільки "добробут часто змінюється, тоді як економічний добробут залишається на попередньому рівні; і при цьому зміни економічного добробуту рідко відповідають таким самим змінам добробуту в цілому". Відтак вчений наголошував на тому, що поняття індивідуального добробуту не зводиться до його економічного аспекту і включає такі показники якості життя, як умови довкілля, умови праці та відпочинку, доступність освіти, громадський порядок, медичне обслуговування тощо. [3, с.348]
Найважливішим показником економічного добробуту, його "двійником" А. Пігу вважав національний дивіденд -". ту частку матеріального доходу суспільства (включаючи, певна річ, дохід, який надходить з-за кордону), яка може бути виражена у грошах". Тим самим економічний добробут вчений визначав через національний дохід - величину, яка залишається після вирахування із річного потоку товарів і послуг кінцевого споживання затрат на відшкодування витрачених капітальних благ.
Економічний добробут суспільства вчений обумовлював:
розміром національного дивіденду;
способом розподілу його між членами суспільства.
Здійснив дослідження проблеми узгодження економічних інтересів окремих індивідів, фірм та суспільства в цілому в контексті відносин розподілу. Розмірковуючи над проблемами економічного добробуту, А. Пігу розрізняв добробут окремих осіб, соціальних груп та суспільства в цілому. У зв'язку з цим вчений виділив:
суспільний чистий продукт як "сукупний приріст національного дивіденду";
приватний чистий продукт, як "приріст благ, які можна продати, а також приріст доходів того індивіда, який забезпечує капіталовкладення".
Вихідною у його теоретичній побудові була думка, що вільна конкуренція не забезпечує урівноваження приватного та суспільного чистих продуктів і автоматичного узгодження інтересів суспільства та приватних осіб.
Таким чином, на відміну від своїх попередників А. Пігу аналізував не статичну ринкову рівновагу, а відхилення від неї. Порушення досконалого ринкового механізму, викликані розбіжностями приватних і суспільних інтересів, вчений пов'язував:
Стверджуючи, що приватна підприємницька діяльність, яка забезпечує відповідний чистий продукт, може приносити суспільству як вигоди, так і втрати, вчений започаткував сучасну теорію зовнішніх ефектів (екстер-налій). Він виокремив:
Позитивні зовнішні ефекти, за яких "граничний приватний чистий продукт менший за відповідний суспільний продукту з тієї причини, що побічні послуги отримує деяка третя сторона, якій технічно важко оплатити ці послуги". На думку дослідника, прикладами позитивних екстерналій можуть бути випадки, коли:
"послугами зручно розташованого маяка в основному користуються судна, яких неможливо примусити якимось чином оплачувати ці послуги";
"йдеться про інвестування засобів у облаштування приватних міських парків; хоча публіка до них не допускається, завдяки зелені повітря на околицях парків стає чистішим";
"інвестування ресурсів у будівництво доріг або приватних шляхів, завдяки якому підвищуються ціни на земельні ділянки, розташовані поряд. ";
"вкладення коштів у лісопосадки,. установку ліхтарів біля дверей приватних будинків. інвестування ресурсів, які спрямовуються на очищення викидів із заводських труб. ";
"вкладення ресурсів у вирішення фундаментальних наукових проблем, без яких нерідко неможливі відкриття величезної практичної значимості, а також у впровадження винаходів і удосконалень промислових процесів".
Негативні зовнішні ефекти, за яких". граничний приватний чистий продукт перевищує суспільний чистий продукт". На думку вченого, про побічні некомпенсовані збитки для третіх осіб можна говорити за умов, коли, наприклад:
"одна людина зайнята тим, що випускає кролів, які спустошують рослинність в угіддях, які належать іншій особі";
"коли власник ділянки, розташованої у житловому кварталі, будує там фабрику, руйнуючи тим самим красу пейзажу, коли він зводить на своїй ділянці будівлю, яка затіняє розташовані поряд будинки або. не залишає людям місця для відпочинку, що шкодить їхньому здоров'ю і зменшує продуктивність їх праці".
Обґрунтував необхідність доповнення економічної політики "laissez faire" державним, регулюванням економічного життя.
Стверджуючи, що за умов вільної конкуренції існують обставини, які перешкоджають автоматичному досягненню оптимуму, А. Пігу звертав увагу на те, що у випадках, коли приватні підприємства виявляються залишеними самі на себе, розподіл ресурсів (навіть за умов вільної конкуренції) стає найменш сприятливим (із усіх можливих) способом з погляду впливу на національний дивіденд. Відтак вчений робив висновок про необхіднії доповнення політики "laissez faire" державним регулюванням економічного життя, зазначаючи, що "навіть Адам Сміт не усвідомлював повністю, наскільки "Система Природної Свободи" потребує утвердження правомочное й охорони з допомогою спеціальних законів з тим, щоб вона могла забезпечити найбільш продуктивне використання ресурсів країни".
Узалежнюючи максимізацію національного дивіденду від дії двох взаємодоповнюючих сил (приватних та суспільних інтересів), А. Пігу виокремив дві форми державного втручання в економічне життя:
пряму, виправдану за умов монополізації економіки і пов'язану з контролем держави над цінами та обсягом виробництва;
непряму (опосередковану), виправдану за умов вільної конкуренції і пов'язану з механізмом оподаткування.
"Для будь-якої галузі, щодо якої є підстави вважати, що в результаті вільної реалізації промислового інтересу ресурси будуть інвестовані не у тому обсязі, який необхідний з погляду збільшення національного дивіденду, - зазначав учений, - є підстави для державного втручання".
Відтак за умов ринкової економіки завдання держави, на думку англійського дослідника, полягає в інтерналізації зовнішніх ефектів, перетворенні із неявної у явну різниці між приватними і суспільними інтересами. "Уряд у змозі скоротити розрив між відповідними продуктами у тій або іншій сфері, надаючи інвестуванню засобів у цій сфері "особливу підтримку" або накладаючи на нього "особливі обмеження" - писав А. Пігу. Найголовнішими формами надання такої підтримки і накладання обмежень він вважав субсидіїта, відповідно, податки.
Ідея А. Пігу про те, що наявність зовнішніх ефектів робить легітимним державне втручання в економіку, була піддана сумніву лише у 60-ті pp. XX ст., коли лауреат Нобелівської премії 1991 р. американський економіст Р. Коуз довів, що наявність зовнішніх ефектів пов'язана з інституційним середовищем та розмитими правами власності. Специфікація останніх, на думку Р. Коуза, уможливлює інтерналізацію зовнішніх ефектів і виключає державне втручання в економіку за умов вільної конкуренції.
Відстоюючи принципи "найбільшого блага для найбільшої кількості людей", А. Пігу дотримувався думки, що найважливішим фактором, який впливає на добробут суспільства, є розподіл національного доходу. Вихідним у цьому теоретичному положенні було твердження, згідно з яким максимізація суспільного добробуту може бути досягнута шляхом більш рівномірного розподілу доходів, навіть якщо це негативно вплине на нагромадження капіталу та приватну ініціативу.
Спираючись на закон спадної граничної корисності та ідею А. Маршалла щодо різної цінності однієї і тієї самої суми грошей для багатих і бідних людей, вчений стверджував, що "збитки, завдані економічному добробуту заможних верств у випадку передачі їх права розпоряджатися ресурсами незаможним, будуть суттєво меншими порівняно з виграшем у рівні економічного добробуту незаможних.". Звідси вчений робив висновок, що "до тих пір, поки величина дивіденду в цілому не зменшується, будь-яке значне збільшення реальних доходів незаможних верств за рахунок відповідного зниження реальних доходів порівняно багатих верств. приведе до зростання економічного добробуту".
Відтак вчений відстоював систему прогресивного оподаткування згідно з принципом "найменшої сукупної жертви". Він вказував на необхідність узалежнення ставки оподаткування від величини доходу тієї чи іншої особи, використання пільгових цін на товари, впровадження податку на спадок, заохочення добровільних пожертвувань тощо.
Важливо зазначити, що праці А. Пігу сприяли поступовому відходу від j ортодоксальної версії кількісної теорії грошей. Вчений вніс корективи в методологію досліджень американського економіста І. Фішера (1867-1947), автора знаменитого рівняння грошового обміну. Він запропонував урахувати вплив на мотиви поведінки суб'єктів господарювання прагнення відкладати j частину грошей як запас у вигляді банківських внесків або цінних паперів. J
У сучасній неокласичній теорії широко використовується так званий "ефект Пігу", або "ефект реальних касових залишків", згідно з яким зростання (зниження) рівня цін має здатність знижувати (підвищувати) реальну] вартість (або купівельну спроможність) фінансових активів особливо з фіксованою грошовою вартістю (строкових рахунків, облігацій), уможливлюючи зменшення (збільшення) сукупних витрат в економіці. [10]
Висновок
У своїй курсовій роботі я детально розглянула питання становлення та розвитку неокласичної школи менеджменту.
...Подобные документы
Загальні риси і розходження нової і старої історичних шкіл політекономії у Німеччині. Загальні риси і розходження класичної і неокласичної економічних шкіл. Австрійська школа граничної корисності. Теоретичні погляди К. Менгера, Е. Бем-Баверка, Ф. Візера.
контрольная работа [31,7 K], добавлен 11.04.2008Перші відомі спроби систематизації економічних знань. Меркантилізм - перша теоретична школа. Вчення фізіократів. Еквівалентність обміну. Марксистська (пролетарська) політекономія. Виникнення і розвиток неокласичної економічної теорії. Теорії ХХ століття.
курсовая работа [37,7 K], добавлен 06.02.2013Життя Фрідріха Ліста, схема п'яти стадій економічного розвитку націй, основні положення його політекономії. Німецька історична школа як головний єретичний напрям в економічній науці XIX століття, її походження і розвиток. Критичні ідеї історичної школи.
курсовая работа [42,0 K], добавлен 18.08.2009Еволюція неокласичної теорії на початку XX ст. Теорії монополії та конкуренції. Виникнення і загальна характеристика неолібералізму, особливості його розвитку в Німеччині. Неокласичний синтез: П. Самуельсон, Дж. Хікс, В. Леонтьєв. Сутність монетаризму.
реферат [69,5 K], добавлен 13.02.2011Основи неокласичної теорії міжнародного руху капіталу, представники шведської економічної школи Е. Хекшер і Б.-Г. Улін. Теорія співвідношення факторів виробництва. Концепція дуалістичної економіки з надлишком робочої сили, модель Льюїса — Фея — Рейніса.
контрольная работа [27,8 K], добавлен 18.07.2010Маржиналістська революція – це перехід від концепції класичної економічної школи до неокласичної теорії. К. Менгер "Основа політичної економії". У. Джевонс "Теорія політичної економії". Л. Вальрас розподілив раціональних суб'єктів на дві великі групи.
контрольная работа [28,3 K], добавлен 04.04.2007Монетаризм як одна із найбільш впливових течій у сучасній економічній науці, яка належить до неокласичного напряму. Головні прихильники монетаризської теорії: Милтон Фридман, Р.Т. Селден та Анна Шварц. Основні принципи Чеказькой школи монетаризму.
презентация [830,5 K], добавлен 27.11.2013Зародження економічних ідей. Основні представники. Зародження і розвиток політичної економії, її напрями і школи. Основоположники економічних вчень. Економічна думка на сучасному етапі. Прагматизм політекономії. Неокласицизм. Економічний лібералізм. Еконо
курсовая работа [50,9 K], добавлен 11.11.2005Вплив соціально-економічних факторів на формування економічної думки в Німеччині на початку XIX ст. Передумови виникнення та етапи еволюції старої і нової німецької історичної школи, її засновники та їх теорії економічного розвитку, методологічні підходи.
контрольная работа [32,0 K], добавлен 29.01.2011Класична школа економічної науки. Провідні представники неокласичного напряму. Економічні ідеї марксизму. Синтетична теорія А. Маршалла. Актуальні проблеми сучасної економіки. Методи вивчення і теоретичні джерела у формуванні сучасної економічної теорії.
реферат [58,3 K], добавлен 06.07.2015Дослідження граничних економічних величин як взаємопов’язаних явищ економічної системи. "Революційна" особливість маржиналізму та етапи "маржинальної революції". Основоположники неокласичної теорії. Сутність законів Госсена. Економічне вчення К. Менгера.
реферат [26,7 K], добавлен 06.03.2009Аналіз причин зародження школи класичної політичної економії. Еволюція ідей класичної школи політичної економії. Визначення головних положень школи фізіократів. Праця французького фізіократа Анн Тюрго "Роздуми про створення і розподіл багатств".
реферат [75,9 K], добавлен 18.11.2010Економічна думка епохи первісного нагромадження капіталу. Розвиток класичної політекономії, економічної думки на початку XIX ст. (ліберальний напрямок). Виникнення історичної школи. Основи математичного напряму в політичній економії в Росії та Україні.
лекция [75,6 K], добавлен 12.11.2014Виникнення маржинальної економічної теорії як напряму економічної думки в руслі переоцінки цінностей "класичної школи". Суть маржинальної революції та її особливості. Сучасний монетаризм та його представники. Мілтон Фрідмен та представники монетаризму.
контрольная работа [28,2 K], добавлен 15.11.2010Розвиток ідей класичної школи. Економічна теорія А. Сміта. Фізіократія - французький варіант класики. Ідеї марксизму в роботах українських економістів. Теорія ефективного попиту. Вчення про "чистий продукт" і класи. Аналіз кругообігу господарського життя.
курсовая работа [71,2 K], добавлен 02.09.2013Історія виникнення податків. Податки в Стародавньому Світі. Податки в макроекономічній теорії. Економісти класичної політичної школи. Дж. М.Кейнс, кейнсіанська теорія, Дж. М.Кейнс. Теорії економічних пропозицій. Сучасний розвиток теорії податків.
реферат [44,0 K], добавлен 26.02.2012Томас Роберт Мальтус як представник класичної школи європейської економічної науки XVIII-XIX століть. Закон народонаселення, головне призначення теорії. Зв'язок економічних та демографічних чинників. Розвиток демографічного напряму в економічній науці.
презентация [448,2 K], добавлен 13.05.2017Мажиналізм - економічна теорія, що досліджує закономірності економічних процесів на основі використання граничних величин - його сновні ідеї. Представники маржиналістичних шкіл. Створення теорії ринкової рівноваги. Визначення функції корисності благ.
реферат [23,8 K], добавлен 21.12.2010Виникнення утопічного соціалізму в Західній Європі та його характеристика. Критично-утопічний соціалізм у Франції і Ангії. Виникнення та риси маржиналізму. Австрійська школа граничної корисності. Основні ідеї А. Маршалла. Американська школа маржиналізму.
контрольная работа [95,5 K], добавлен 02.06.2011Розгляд історії розвитку концепції неокласичного синтезу П.-Е. Самуельсона. Створення М.Ф.-Ш. Алле власної теорії загальної рівноваги, наближеної до розуміння реальних основ функціонування сучасної економіки із врахування дії науково-технічного прогресу.
реферат [26,5 K], добавлен 02.08.2010
