Поняття і економічна суть заробітної плати

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Економічний зміст поняття “заробітна плата”

1.1 Закон України про оплату праці

1.2 Структура заробітної платні

1.3 Мінімальна зарплата

2. Суть заробітної плати

3. Функції заробітної плати

4. Світові концепції

5. Державне регулювання заробітної плати

6. Мінімальна заробітна плата в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

економічний заробітний плата

Сьогодні українське законодавство приділяє значну увагу питанням організації оплати праці. При цьому заробітна плата визначається як винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку власник або уповноважена ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Заробітна плата була, є і ще тривалий час буде важливим якісним показником економічного господарювання.

Заробітна плата як показник,залежний безпосередньо від ефективності виробництва, продуктивності праці, конкурентоспроможності продукції, є не лише індикатором, що визначає загальний життєвий рівень працівників. Від її стану та форм реалізації, частки у валовому національному продукті багато в чому залежать також можливості розвитку економіки взагалі. В умовах сучасного ринкового механізму через формування сукупного попиту заробітна плата забезпечує не лише основи відтворення робочої сили. Вона стає дедалі вагомішим чинником відтворення суспільного виробництва.

Заробітна плата виступає як один із основних регулювальників ринку праці. Однак аналізу і оцінці впливу зарплат на ринок праці й, передусім, на зайнятість в Україні не приділяється належна увага, що призводить до негативних наслідків - прискореного зростання безробіття, руйнування мотивів і стимулів до праці зубожіння більшості населення.

Суспільством на заробітну плату покладено значні функції щодо розвитку та вдосконалення робочої сили людини - відтворювальну і стимулюючу.

Розвиток соціально-трудових відносин багато в чому залежить від рівня оплати праці, удосконалення цих відносин, політика грошових доходів населення повинні ґрунтуватися на реальній вартості праці, щоб усунути існуючі, сьогодні, диспропорції на споживчому ринку, і в мотиваціях до праці.

1. Економічний зміст поняття “заробітна плата”

1.1 Закон України про оплату праці

Закон України «Про оплату праці» визначає економічні та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функцій заробітної плати.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконаної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. [5]

1.2 Структура заробітної платні

Згідно з ст. 214 Трудового кодексу заробітна платня має чітку структуру:

1) Основна заробітна платня.

2) Додаткова заробітна платня.

Так пункт 2 ст. 214 визначає, що основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Основна заробітна плата встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів). Тарифні ставки (оклади) встановлюються за робітничими професіями, як правило, в розрахунку на годину (годинна тарифна ставка) або на робочий день (денні тарифні ставки), що дорівнює восьми годинам. Посадові оклади встановлюються для працівників, що відповідно до класифікації професій належать до законодавців, вищих державних службовців, керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців, у розрахунку на місяць (місячні посадові оклади). Місячні оклади можуть встановлюватися і за робітничими професіями.

У пункті 3 цієї статті дається визначення додаткової заробітної плати яка виплачується у вигляді виплат за перевиконання норм праці при відрядній формі заробітної плати, а також доплат, надбавок, премій, винагороду за вислугу років, за результатами роботи підприємства за рік, інших видів заохочувальних виплат. Проект трудового кодексу, на мою думку, краще висвітлює поняття заробітної плати та її системи на відміну від нині діючого кодексу. Він увібрав та скомбінував у собі поняття про заробітну плату які даються нині діючому КЗпП та ЗУ «Про оплату праці», що на мою думку буде більш зручним так як всі основні поняття про заробітну плату зібрані в одному місці. [5]

Крім основної та додаткової заробітної плати існують заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать: виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які проводяться понад встановленні норми.

1.3 Мінімальна зарплата

Законодавство встановлює мінімальний розмір заробітної плати, який призначається за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитись оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати згідно з діючим кодексом законів про працю не включаються доплати за роботи в надурочний час, у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці, на роботах з особливими умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, а також премії до ювілейних дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога.

Державним мінімальним гарантіям в оплаті праці та іншим виплатам роботодавці присвячено ст. 244 та 245. cт. 244 визначають, що:

1. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для роботодавців - юридичних і фізичних осіб.

2. Мінімальна заробітна плата - законодавчо встановлений розмір заробітної плати за календарний місяць за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата. Тарифна ставка не може встановлюватися на рівні, який не забезпечує працівникові мінімальної заробітної плати за умови виконання місячної норми робочого часу та досягнення середнього показника виконання норми виробітку (норми часу) за місяць, що дорівнює 100 відсоткам. Місячний оклад не може встановлюватися менше мінімальної заробітної плати. Якщо у зв'язку з введенням в дію закону, яким підвищується мінімальна заробітна плата, тарифні ставки (оклади) не забезпечують право працівників на мінімальну заробітну плату, положення нормативно-правових актів та інших актів у сфері праці,, угод, колективних договорів, у частині, що суперечить закону, не застосовуються.

3. При визначенні виконання роботодавцем обов'язку оплачувати працю в розмірі, який не може бути нижче встановленої мінімальної заробітної плати, додаткова заробітна плата не враховується.

4. Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:

- прожиткового мінімуму, встановленого законом;

- загального рівня заробітної плати;

- продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов;

- пропозицій, вироблених шляхом переговорів представників професійних спілок та об'єднань роботодавців, які об'єдналися для ведення колективних переговорів та укладення генеральної угоди. [2]

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється законом раз на рік під час затвердження Державного бюджету України.

Ст. 245 передбачає інші державні мінімальні гарантії в оплаті праці та інших виплат роботодавців працівникам:

Норми оплати праці (за надурочні роботи; за роботу у дні державних і релігійних свят, робота в які не проводиться, та вихідні дні; у нічний час; за час простою який мав місце не з вини працівника; за роботу працівників молодше вісімнадцяти років при скороченні робочого часу) і гарантії для працівників (оплата щорічної трудової та інших видів відпустки; для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для працівників, які переведенні за станом здоров'я на легшу нижче оплачувану роботу; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різни формах виробничого навчання), а також гарантії та компенсації працівника у разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, відкомандирування, репатріації, роз'їзного характеру роботи, роботи у польових умовах і вахтовим методом (польове забезпечення), тощо. [6]

Відносно заробітної плати існують такі поняття як номінальна і реальна заробітна плата. Номінальна заробітна плата - це сума грошей, отримана за встановлений період часу (в основному вона виплачується за місяць). Реальна заробітна плата - це кількість товарів і послуг, котрі можливо набути на номінальну зарплату. Вона залежить від розміру номінальної зарплати і цін на товари і послуги. Реальна заробітна плата відображає економічний стан населення. Тому для її підтримки на визначеному рівні вводиться індексація, яка регулюється ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» та постановою КМУ «Порядок проведення індексації грошових громадян».

Індексація - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати їм подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямована на підтримання купівельної спроможності їх доходів. [4]

2. Суть заробітної плати

Мільйони людей в Україні і в інших країнах продають свої трудові послуги. В обмін за це вони одержують заробітну плату. Таким чином, заробітна плата є доходом, одержуваним від реалізації фізичної та інтелектуальної здатності створювати блага. Вона є основним доходом більшості населення. Пропозиція трудових послуг є основним джерелом доходів.

Конкретна ставка заробітної плати визначається умовами трудової у годи між робітником і роботодавцем. Але треба відзначити, що на заробітну плату впливають роботодавці, держава, профспілки і союзи підприємців та співвідношення попиту і пропозиції робочої сили

Попит на працю виходить від роботодавців. Він випливає з об'єктивних умов діяльності підприємства. Підприємці хочуть отримати прибуток, який є різницею між виручкою від реалізації продукції і затратами на її виробництво. Тому вони зацікавлені відібрати здібних робітників. При доборі працівників можуть враховуватись і суб'єктивні фактори, зокрема такі, як відданість, лояльність, стать, політичні погляди, національність та інші.

Треба відзначити, що в деяких регіонах може складатися така ситуація, коли попит на робочу силу пред'являє тільки один роботодавець. Наприклад, у багатьох населених пунктах Донбасу в ролі наймача виступає тільки одна шахта. Такий стан економісти називають монопсонією.

Пропозиція праці виходить від людини, яка шукає роботу. Працівник хоче одержати найбільшу вигоду від продажу своєї послуги. Він прагне продати свої трудові здібності найвигідніше. Пропозиція робочої сили може залежати також від неекономічних факторів, наприклад, від віддаленості роботи від місця проживання, сімейних обставин, престижності роботи, її режиму, екологічних умов, психологічної атмосфери в колективі і подібного.

На заробітну плату впливають також політика держави та профспілки. Для багатьох людей держава є роботодавцем -- наприклад, для вчителів, лікарів, водіїв міського транспорту, військовослужбовців, працівників державних підприємств, державних установ і багатьох інших. Вплив держави на умови праці в державному секторі більший, ніж у приватному.

Держава має певний вплив на умови праці і в приватному секторі. Наприклад, на приватний сектор поширюється встановлена державою мінімальна заробітна плата, соціальні відрахування до пенсійного фонду, фонду зайнятості. Держава визначає тривалість робочого дня, тижня, мінімальну тривалість оплачуваної відпустки, умови виходу на пенсію, порядок звільнення, прийняття на роботу та інше.

3. Функції заробітної плати

Заробітна плата багатофункціональна. Всі властиві їй функції представляють діалектичну єдність і лише сукупності дозволяють зрозуміти сутність заробітної плати, суперечності в ній і проблеми, що виникають у процесі вдосконалення оплати праці. Заробітна плата виконує відтворювальну, стимулюючу, і обліково-виробничу функції. Рівень виконання відтворювальної функції залежить від того, наскільки заробітна плата (і в першу чергу її мінімальний рівень) забезпечує прожитковий мінімум. В даний час мінімальний розмір заробітної плати цієї ролі не виконують.

Стимулююча функція заробітної плати полягає в тому, щоб направляти інтереси трудящих на досягнення високих результатів праці (більшого його кількості, більш високої якості і т. д.) за рахунок забезпечення взаємозв'язку розмірів винагороди і трудового внеску.

Обліково-виробнича функція заробітної плати характеризує міру участі живої праці в процесі утворення ціни продукту, його частку в сукупних витратах виробництва. [1]

4. Світові концепції

Відомий англійський економіст XVIII ст. А. Сміт вважав, що заробітна плата - винагорода за працю, який продає працівник наймачеві. З його точки зору, товаром на ринку праці є сам процес діяльності зі створення продукту (послуги). А. Сміт висунув положення про те, що заробітна плата являє собою ціну праці і зводиться до вартості мінімуму засобів існування, необхідних для працівника і його сім'ї.

На думку іншого класика економічної науки, Д. Рікардо, праця подібно іншим товарам має природну і ринкову вартість. При цьому під природною він розумів вартість засобів існування працівника і його сім'ї, а ринковою вважав заробітну плату, яка коливається навколо своєї основи - природної ціни - під впливом попиту та пропозиції.

В основі концепції заробітної плати, розробленої К. Марксом, лежить розмежування понять «праця» і «робоча сила». Специфічною рисою найманої праці як доцільної діяльності людини є те, що він здійснюється після укладення договору про оренду. До цього праця не існує на відміну від інших товарів, які отримують речову форму до їх продажу. Предметом купівлі-продажу, таким чином, є не праця, а робоча сила - здатність до праці як сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє особистість.

Виражена в грошах вартість робочої сили виступає як її ціна в формі заробітної плати. Відповідно до теорії К. Маркса, джерело заробітної плати - необхідний робочий час, але умовою її отримання є одночасне створення найманими працівниками додаткової вартості. Тому заробітна плата створює видимість оплати за весь працю найманого працівника. Вона обумовлена також і тим, що працівник може отримати заробітну плату тільки після того, як відпрацює певну кількість часу, і чим більше цей час, тим вище заробітна плата.

При оплаті найманої праці у вигляді заробітної плати поділ робочого часу на необхідний і додатковий затушовується, створюючи уявлення, що вся праця працівника є сплаченим. Форма заробітної плати приховує також її зв'язок з вартістю робочої сили, як правило, кількісно не співпадає з цією вартістю. Вона зазвичай нижче вартості, оскільки пропозиція робочої сили на ринку праці перевищує попит на неї, позначається тиск постійної безробіття. Продавець робочої сили знаходиться в невигідному становищі порівняно з покупцем цього товару.

Історія робітничого руху XIX - XX ст. свідчить про постійну боротьбу об'єднань найманих працівників - профспілок за скорочення робочого дня, підвищення заробітної плати, охорону праці, страхування робітників за рахунок підприємців на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, каліцтва, старості. Історією переконливо доведено, що заробітна плата не може бути незалежною від рівня цін на товари і послуги, податкової, демографічної, культурної політики, а також політики соціального захисту, що проводиться державою.

У країнах з ринковою економікою діє система регулювання заробітної плати, яка забезпечує її формування на рівні не нижче визначеного державою мінімуму. Крім того, держава регулює безробіття, вживає заходів до зниження її рівня, бере на себе перенавчання працівників, виділяє кошти для виплати допомоги по безробіттю, що дозволяє вивільненим працівникам протягом певного часу шукати кращі, які відповідають їхнім запитам робочі місця.

Для сучасних економічних теорій характерний погляд на заробітну плату як на ціну праці. Автор популярного американського підручника «Економікс», що отримало в останні роки широке поширення в Росії, П. Самуельсон стверджує, що заробітна плата виступає найбільш важливою категорією ринкових цін, оскільки є ціною праці. Відповідно і рівень заробітної плати визначається ринковою кон'юнктурою, і формування її на ринку праці обумовлено тими самими закономірностями, які діють на ринку по відношенню до товарів будь-якого виду.

Прихильники концепції «регульованої заробітної плати», основоположником якої є англійський економіст Дж.М. Кейнс, відстоюють точку зору про те, що з метою підвищення рівня зайнятості працівників необхідно регулювати заробітну плату шляхом стримування її росту.

За скорочення або стримування зростання заробітної плати виступають і прихильники «інфляційної спіралі», які розглядають зростання заробітної плати в якості причини інфляційного витка цін. Вони затверджують, що підвищення заробітної плати призводить до збільшення витрат виробництва і зростанню цін, а зростання цін спонукає найманих працівників і профспілки вимагати нового підвищення заробітної плати. Так продовжується до тих пір, поки не буде проведена політика стримування зростання заробітної плати та її заморожування. Ця теорія служить підставою для ослаблення індексації заробітної плати у зв'язку із зростанням цін, ті звичайної стає практика, при якій підвищення заробітної плати відстає від зростання цін на товари.

У вітчизняній економічній літературі трактування сутності заробітної плати суттєво змінювалася відповідно до розвитку економіки і характером суспільних відносин.

Довгі роки, до середини 60-х рр.., Панувало відповідало теорії економіки соціалізму уявлення про природу заробітної плати як про частку працівника в громадському фонді споживання, що виділяється соціалістичною державою на оплату праці. [3]

Концепція реформування заробітної плати в умовах переходу до ринку, розроблена Інститутом праці Мінпраці Росії, передбачає її трансформацію в організацію на принципах вартості (ціни) робочої сили замість її визначення як частки в доході підприємства (роботодавця).

Відповідно до цієї концепції, заробітна плата як ціна робочої сили покликана виконувати в ринковій економіці три основні функції:

забезпечувати працівникові обсяг споживання матеріальних благ і послуг, достатній для розширеного відтворення робочої сили, тобто здатності до фізичного і інтелектуального праці (відтворювальна функція);

формувати для роботодавця певний виробничий результат від застосування набутої ним робочої сили, тобто дозволяє йому в кінцевому рахунку отримати очікуваний прибуток або валовий дохід, для найманого працівника - формувати зацікавленість у продуктивному праці (стимулююча функція);

виступати регулятором попиту і пропозиції на продукцію або послуги кінцевого споживання, а також на робочу силу певної якості на ринку праці (регулююча функція).

Заробітну плату слід розглядати не тільки як економічну, але і як моральну категорію, покликану забезпечувати людині певний соціальний статус. Отже, рівень оплати праці повинен відображати вартість (ціну) робочої сили, необхідно домагатися такого положення, щоб заробітна плата більшості робітників і службовців забезпечувала не тільки задоволення фізіологічних потреб, але й потреб працівника і його сім'ї, викликаних соціальними і культурними умовами формування і розвитку працівників найманої праці.[1]

5. Державне регулювання заробітної плати

Згідно із Законом України " Про оплату праці”, держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом:

Ш встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій;

Ш встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

Ш регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України;

Ш оподаткування доходів працівників.

Роль держави у сфері регулювання заробітної плати повинна виявлятися також в організації перспективних наукових досліджень, вивчення і поширення прогресивного досвіду, науково-методичному забезпеченні формування і оновлення тарифної системи, ефективної системи нормування праці тощо.

Важливим завданням держави має бути сприяння проведенню переговорів між основними соціальними силами суспільства з метою врегулювання соціально-трудових відносин, запобігання масовим трудовим конфліктам. Держава в особі органів виконавчої влади має виступати як один із соціальних партнерів. За такої умови органи виконавчої влади заохочують до співпраці, координують дії соціальних партнерів, стежать за дотриманням спільно вироблених і узгоджених механізмів регулювання, а не визначають їх.

Договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Законів України "Про колективні договори і угоди", “Про оплату праці”.

Норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою або регіональною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як 6 місяців.

У механізмі регулювання заробітної плати вихідною базою є встановлення її мінімального розміру. Рекомендація Міжнародної організації праці проголошує, що основною метою встановлення мінімальної заробітної плати повинно бути надання особам, які працюють за наймом, необхідного соціального захисту щодо мінімально допустимих рівнів заробітної плати. Згідно із Законом України "Про оплату праці", мінімальна заробітна плата - це законодавче встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання. [6]

6. Мінімальна заробітна плата в Україні

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:

Ш вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників у міру стабілізації та розвитку економіки країни;

Ш загального рівня середньої заробітної плати;

Ш продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

Мінімальна заробітна плата повинна встановлюватися у розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік при затвердженні Державного бюджету України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди.

Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів. Наведені положення проголошені в Законі України “Про оплату праці".

Заробітна плата повинна виплачуватися працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені Кодексом законів про працю, Законом України "Про оплату праці” та іншими актами законодавства України, є мінімальними державними гарантіями.

Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою.

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати за роботу в надурочний час, у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, а також премії до ювілейних дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога. [5]

Висновок

Заробітна плата багатофункціональна. Всі властиві їй функції представляють діалектичну єдність і лише сукупності дозволяють зрозуміти сутність заробітної плати, суперечності в ній і проблеми, що виникають у процесі вдосконалення оплати праці. Заробітна плата виконує відтворювальну, стимулюючу, і обліково-виробничу функції. Рівень виконання відтворювальної функції залежить від того, наскільки заробітна плата (і в першу чергу її мінімальний рівень) забезпечує прожитковий мінімум. В даний час мінімальний розмір заробітної плати цієї ролі не виконують.

Стимулююча функція заробітної плати полягає в тому, щоб направляти інтереси трудящих на досягнення високих результатів праці (більшого його кількості, більш високої якості і т. д.) за рахунок забезпечення взаємозв'язку розмірів винагороди і трудового внеску.

Обліково-виробнича функція заробітної плати характеризує міру участі живої праці в процесі утворення ціни продукту, його частку в сукупних витратах виробництва.

Заробітну плату слід розглядати не тільки як економічну, але і як моральну категорію, покликану забезпечувати людині певний соціальний статус. Отже, рівень оплати праці повинен відображати вартість (ціну) робочої сили, необхідно домагатися такого положення, щоб заробітна плата більшості робітників і службовців забезпечувала не тільки задоволення фізіологічних потреб, але й потреб працівника і його сім'ї, викликаних соціальними і культурними умовами формування і розвитку працівників найманої праці.

Список використаної літератури

1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія: підручник, Київ: ІЗМН, 1997.

2. Борисов Е. Ф. Экономическая теория, Москва: Юристь, 1999.

3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І., Основи економічних знань: навчальний посібник, Київ: Вища школа,1999.

4. Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. -- Київ: Знання-Прес, 2001.

Размещено на Allbest.ru