Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПІДХІД У ОПТИМІЗАЦІЇ РЕСУРСНОГО

ПОТЕНЦІАЛУ АГРАРНОГО СЕКТОРА ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ

О.М. Вишневська

Постановка проблеми. Важливою характеристикою у розробленні заходів щодо оптимізації ресурсозабезпечення і використання окремих видів ресурсів є загальний рівень еколого-економічної ефективності використання ресурсного потенціалу. Охарактеризувати тенденції зміни можна через рівень природоємності, який є узагальнюючим показником енергоємності валового внутрішнього продукту країни, електроенергоємності, рівня шкідливого впливу на навколишнє середовище, екосистеми сільських територій. На тенденції зміни показника здійснює вплив екологічний стан навколишнього середовища окремих регіонів країни і тенденцій у запровадженні ресурсозберігаючих технологій.

У країнах Європейського Союзу державна політика ресурсозбереження передбачає стимулювання реалізації ресурсозберігаючих проектів у сфері суспільного споживання як найбільш ефективний захід. Важливе значення при обґрунтуванні та впровадженні заходів щодо ресурсозбереження відводиться життєвому циклу суб'єкта, галузевим та територіальним особливостям.

Тенденції до залучення інвестицій у галузі народного господарства в останні десять років дозволили впроваджувати сучасні екологозорієнтовані технологій виробництва, але екологічна ситуація та значне навантаження на природно-ресурсний потенціал є актуальною проблемою сьогодення майже у всіх регіонах країни, що підтверджує необхідність впровадження заходів щодо ресурсозбереження та оптимізації ресурсозабезпечення галузей, у тому числі аграрного сектора.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Більшість наукових розробок не може комплексно висвітлити проблему та обґрунтувати можливості її вирішення. Дослідження питання оптимального ресурсозабезпечення розглянуто у великій кількості праць науковців. Значний внесок зроблено В.Г. Андрійчуком, В.П. Галушко, Ф.С. Зіятдіновим, І.І. Лукіновим, П.Т. Саблуком, Б.І. Смагіним, І.Н. Топіхою, О.В. Шкільовим та іншими.

Враховуючи вищезазначене, актуальність питання щодо забезпечення стійкого розвитку аграрного сектора на ресурсній основі залишається актуальним і значимим у напряму соціально-економічного розвитку сільських територій регіонів країни.

Постановка завдання. Враховуючи вищезазначене, виникає необхідність у розробленні інтегрального підходу до оцінки ресурсного потенціалу аграрного сектора економіки країни з урахуванням впливу асиміляційного потенціалу окремих сільських територій, регіонів.

Метою нашого дослідження є розроблення концептуального підходу та стратегії щодо збереження та відтворення ресурсного потенціалу для забезпечення стійкого розвитку галузі на інвестиційно-інноваційній основі, продовольчої безпеки країни і окремих її регіонів.

Виклад основного матеріалу дослідження. Формування збалансованого ресурсного потенціалу аграрного сектора повинно базуватися на основі інтегрального підходу з урахуванням впливу природно-кліматичних особливостей регіону та асиміляційного фактора впливу, який виступає основою для самовідновлення природних ландшафтів сільської території. Реалізація стратегій відновлення та збереження ресурсного потенціалу галузі повинні базуватися на можливості активізації заходів щодо екологізації виробництв з метою забезпечення самоочищення територій і зниження негативного впливу на екосистеми. Результатом екологізації у галузі є забезпечення економічних, соціальних та екологічних вигод для подальшого розвитку аграрного сектора та формування можливостей щодо забезпечення продовольчої безпеки країни, експортних можливостей з урахуванням вимог Світової Організації Торгівлі, стійкості розвитку суб'єктів господарювання.

Враховуючи результати проведених досліджень, обґрунтовуючи безпосередній вплив асиміляційного потенціалу на формування можливостей щодо ефективного ресурсозабезпечення та ресурсовикористання, нами проведено розрахунки та встановлено, що узагальнюючий рівень економічної ефективності використання ресурсного потенціалу та реальні резерви щодо покращення, з економічної й екологічної точок зору, залежать від сформованих ознак, життєвого циклу економічної (виробничої) системи.

Запропонований підхід характеризує можливість розрахунку ефективності ресурсного потенціалу як відношення фактичного значення вартості валової продукції по окремому підприємству до теоретичного значення. За показник використано найвищій рівень вартості валової продукції, створеної окремим підприємством, за останні п'ять років (2005-2010 рр.), саме у п'ятирічний період вплив асиміляційного потенціалу та природно-кліматичних особливостей регіону надає можливості отримати мінімальну і максимальну врожайність в окремі роки, середнє значення виходу продукції з одиниці площі в обробітку.

За основний природний ресурс обрано земельний, оскільки саме просторовий фактор, в умовах фактично існуючої галузевої структури, формує потенційні можливості до нарощування виробничих потужностей підприємств сільських територій. Окрім зазначеного, на просторовий ресурс здійснює безпосередній вплив можливість самовідновлення природних ландшафтів, що змінює пріоритетність реалізації стратегії відновлення та збереження ресурсного потенціалу.

При цьому слід зазначити, що розрахований рівень ефективності характеризує не максимальний, а лише середній рівень використання ресурсів, відповідно, існують реальні резерви його зростання. Для розрахунку узагальнюючого показника ефективності використання ресурсного потенціалу результати зорієнтовані на кластерні групи. Показник розраховано через співвідношення середнього рівня вартості валової продукції за останні п'ять років до максимального рівня показника, отриманого в період дослідження.

Представлені кластерні групи характеризуються порівняно близькими чинниками природно-кліматичних та ґрунтових ознак, але різні позиції у їх накопиченому та потенційному рівні використання. Обґрунтуємо відхилення рівня ефективності використання ресурсного потенціалу у кластерних групах (рис. 1,2).

Рис. 1. Відхилення мінімального значення ефективності використання ресурсного потенціалу у кластерах

*Авторська розробка

Ефективність використання ресурсного потенціалу формує концептуальний підхід до реалізації стратегії щодо економічних, соціальних та екологічних аспектів стійкого розвитку аграрного сектора та сільських територій, з урахуванням асиміляційного потенціалу регіону, який з урахуванням накопиченого негативного впливу на природні ландшафти становить від 51,0% до 55,0%, а, відповідно знижує потенційні можливості його активізації без залучення капіталу у підвищення якісних характеристик у землекористуванні.

Комплексність реалізації цілей щодо забезпечення еколого-економічної ефективності землекористування полягає у зміні пріоритетів та підвищенні соціальної відповідальності аграрного бізнесу щодо збереження природних ландшафтів сільських територій. Одним із негативних чинників впливу на реалізацію заходів щодо забезпечення еколого-економічної ефективності землекористування є невирішеність питання відповідальності за знищення асиміляційних ознак природних ландшафтів, особливо тих, які орендуються для здійснення виробничого процесу в аграрному секторі.

Рис. 2. Відхилення максимального значення ефективності використання ресурсного потенціалу у кластерах.

*Авторська розробка

Незначний рівень капіталовкладень у поліпшення якості земель і сучасний стан орендних відносин свідчить, що наразі землекористувачі вкладають кошти у засоби, які щорічно повністю переносять свою вартість у новостворений продукт мінеральні добрива та пестициди, котрі у свою чергу, за великих доз внесення зумовлюють подальше виснаження і забруднення ґрунтів. Тому важливо налагодити дієвий контроль з боку державних землеохоронних органів за дотриманням чинного законодавства щодо екологобезпечного, раціонального використання продуктивних угідь землевласниками і землекористувачами, використовуючи всі можливі заходи як стимулюючого, так і примусового характеру.

Слід зазначити, що економічне заохочення власників землі та землекористувачів до самостійного проведення заходів щодо раціонального використання та охорони земель залишається єдиною групою економічних регуляторів земельних відносин, що не має в Україні практичного застосування. Зумовлено це як ресурсною обмеженістю державного та місцевих бюджетів, так і відсутністю основоположної документації із землеустрою, яка б обґрунтовувала необхідні обсяги і способи стимулювання, а також програм використання та охорони земель.

Встановлено, що залежно від приналежності до окремих кластерів реалізація стратегії буде мати дещо різну направленість та концентрацію фінансових ресурсів, але за умови взаємоузгодженості дій на всіх рівнях управління та підвищення рівня відповідальності представників аграрного сектора можна не тільки відновити та зберегти, а й активізувати асиміляційний потенціал регіонів країни.

У країнах Європейського Союзу і США діє принцип "забруднювач платить", в Україні він реалізується недостатньо. Тому, позитивним моментом є те, що у прийнятому новому Податковому кодексі України передбачено збільшення податкових ставок, проведення їх індексації по окремих податках, які можна віднести до екологічного оподаткування (екологічний податок, збір за спеціальне використання води, збір за спеціальне використання лісових ресурсів тощо).

Разом з тим плата за землю залишається у Податковому кодексі загальнодержавним податком. Світовий досвід показує, що земельний податок, як правило, відноситься до місцевих податків. Такий підхід дає можливість ефективніше використати можливості цього податку щодо раціоналізації землекористування, врахування регіональних, місцевих особливостей використання земель різного цільового призначення, надання права органам місцевого самоврядування визначати рівень плати за землю в межах граничних розмірів під контролем держави, а відповідно, і розподілити кошти залежно від потреб.

На наш погляд, актуальність реалізації представлених аспектів полягає й у тому, що концентрація земельного податку у місцевих бюджетах дозволяє координувати дії щодо підвищення еколого-економічної ефективності землекористування з урахуванням існуючого рівня та можливостей активізації асиміляційного потенціалу регіону або окремої сільської територій.

Висновки. Саме тому, важлива роль у реалізації напрямів державної політики, у тому числі щодо формування безпечної продовольчої безпеки, належить збереженню сукупного ресурсного потенціалу аграрного сектора, а національні пріоритети сталого екологобезпечного, соціально та економічно обґрунтованого розвитку повинні реалізовуватися через: розроблення та реалізацію сукупності стратегій (економічної, екологічної та соціальної) розвитку суспільства у взаємозв'язку та взаємоузгодженості; формування механізмів інтеграції екологічної компоненти у стратегію соціально-економічного розвитку; створення системи збалансованого управління розвитком суспільства, що стимулюватиме охорону довкілля та відновлення його природних властивостей, забезпечення належного регулювання використання природних ресурсів та розвитку продуктивних сил держави; врахування в процесі реалізації основних цілей сталого розвитку можливостей і потреб регіонів України, різних верств населення, національних меншин і етнічних груп, залучення громадськості для вироблення планів дій щодо охорони навколишнього природного середовища.

концептуальний ресурсний потенціал аграрний

Література