Моделювання впливу макроекономічної політики на параметри економічного зростання

Примітка. Розрахунки НІСД відповідно до моделі "Альфа".

Рис. 2. Внески в економічне зростання ВВП України основних видів економічної діяльності при збільшенні факторів пропозиції

Аналізуючи економічну ситуацію за часи незалежності України, доцільно визначитися з якістю економічного зростання і його ціною для суспільства. В процесі дослідження економічного зростання потрібно враховувати тривалу еволюцію відповіднихтеорій.

Й. Шумпетеру роботі "Теорія економічного розвитку" (1911 р.) розрізняв просте і якісне економічне зростання. Останнє він пов'язував з якісними зрушеннями, що досягаються "творчим руйнуванням" економічної рівноваги. Й. Шумпетер стверджував [12, 73-75]: "Ми не вважатимемо просте зростання економіки, яке виявляється у збільшенні багатства, процесом розвитку, бо воно не передбачає жодних якісно нових явищ, а лише процеси адаптації такого самого типу, як зміни у звичних умовах". На його думку, лише реалізація нових комбінацій факторів виробництва визначає економічний розвиток. Науковець довів, що економічні цикли зумовлені якісними змінами у стандартах життя, продуктах та технологіях, і пояснив роль інновацій і підприємців у забезпеченні економічного зростання [13].

У соціалістичній науці дослідження економічного зростання почалося в процесі складання першого п'ятирічного плану. Піонерною була модель Г. Фельдмана, в якій були відображені взаємозв'язки зростання сукупного доходу, фондовіддачі, продуктивності праці, структури використання національного доходу. В 1927 р. Г. Фельдман співставив структуру та динаміку економіки США за 1850-1925 pp. і розробив довгостроковий прогноз розвитку радянської економіки, у 1928 р. він написав доповідь "К теории темпов роста национального дохода", у 1929 р. статтю "Аналитический метод построения перспективных планов". Е. Домар вважав, що Г. Фельдман значно раніше дійшов багатьох з висновків про темпи і пропорції економічного зростання та динамічної рівноваги, ніж: це зробив він сам разом з P Харродом [14, 34-55]. Г. Фельдман дослідив взаємозв'язки показників, що характеризують співвідношення двох секторів суспільного продукту (капітальних і споживчих товарів) і зробив висновки, що порушення пропорцій між ними призведе "до виробництва заради виробництва". Модель Г. Фельдмана була відкинута і був взятий курс на прискорену індустріалізацію з порушенням пропорцій на користь засобів виробництва. Починаючи з 1931 p., роботи Г. Фельдмана не публікувалися.

Прихильником багатофакторного підходу до проблеми економічної динаміки і поділу факторів економічного зростання на інтенсивні й екстенсивні був С. Кузнец [15, 1-16]. Він вважав, що показники економічного зростання, зокрема темпи приросту ВВП, можуть бути обумовлені факторами мілітаризації економіки, стрімким зростанням обсягу спекулятивних послуг, виникненням і розширенням віртуальної економіки, великими рентними доходами при випереджаючому зростанні зовнішньої торгівлі і світових цін.

Засновниками теорії економічного зростання вважаються Р. Харрод і Є. Домар. Вони зосереджували у своїх моделях увагу на умовах рівноважного і збалансованого зростання. У цих моделях не враховувалися зміни в капіталоозброєності праці і вплив технічного прогресу. P Харродом введено ряд понять, зокрема забезпечений і природний темпи зростання, проаналізований вплив на економічну динаміку грошової та фінансової експансії, зовнішньої торгівлі, міжнародного руху капіталу, сформульовано критерії, що обмежують ефективність грошової та фінансової політики. P Харрод послідовно розвивав концепцію регульованого капіталізму, тобто державного регулювання рівня заощаджень, темпів зростання, рівня доходів і цін, зовнішньої торгівлі і міжнародного руху капіталів. Є. Домар є співавтором "моделі динамічної рівноваги Харрода-Домара" моделі економічного зростання, заснованої на кейнсіанській методології. У моделі визначається темп економічного зростання як функція темпів зростання чисельності населення і капіталу. Згідно з Є. Домаром, для підтримки стійкого зростання при повній зайнятості необхідно, щоб темп зростання доходів відповідав темпу зростання виробничих потужностей.

У 50-60-х pp. P Солоу [16] переглянув концепцію економічного зростання і ввів у модель економічного зростання мінливий коефіцієнт капіталоозброєності праці і параметр, що характеризує технічний прогрес. Він показав, що в США на технічний прогрес припадає не менше половини всього приросту фізичного обсягу виробництва (у розрахунку на одного працівника). Розроблена P Солоу та його прихильниками неокласична теорія економічного зростання панувала до середини 70-х pp. Моделі його опонентів, посткейнсіанців Н. Калдора, Дж. Робінсон містили більшу кількість факторів, проте вони поступалися неокласичним моделям у частині чіткості формалізації. P Солоу ширше тлумачив поняття технічного прогресу, для нього це не тільки фактор зростання ефективності виробництва, а й певні зміни, що впливають на виробничі функції. P Солоу вдосконалив математичну модель, показав у ній роль різних факторів виробництва, що сприяють економічному підйому. Він ввів у модель економічного зростання "агрегатну виробничу функцію" для визначення залежності міжнаціональним продуктом, обсягом виробничих фондів і трудовими ресурсами. Модель P Солоу стала широко застосовуватися для масштабного аналізу різних аспектів економічного зростання і довгострокового економічного розвитку.

Новий витоку розробці теорії економічного зростання припадає на 80-90-і pp., що дозволило говорити про "нову теорію зростання". У ній почали враховувати вплив недосконалої конкуренції, роль можливих змін норми прибутку, а головне науковотехнічний прогрес (НТП) став розглядатися як ендогенний, тобто породжуваний внутрішніми причинами фактор економічного зростання. У формалізованих економікоматематичних моделях П. Ромера і P Лукаса [17] висунута гіпотеза про ендогенний характер найважливіших виробничо-технічних нововведень, заснованих на вкладеннях у науково-технічний прогрес і в людський капітал. Відповідно до цієї гіпотези зростаюча віддача від цих інновацій дістається не тільки тим, хто їх створює, а й усьому суспільству.

Зміни, що відбулися у світовій економіці та економічних системах різних країн наприкінці XX ст., в т. ч. поширення економічних криз через ефект “міжнародного інфікування”, призвели до формування теорії сталого розвитку і теорії економічної безпеки, посилили увагу до синергетичних аспектів економічного зростання [18], до “гетеродоксних програм” економічного зростання, які сполучають інструментарій різних економічнихтеорій [19]. Метою при цьому є забезпечення більш надійного і якісного економічного зростання, більш рівномірного розподілу його результатів у світовій і національних соціально-економічних системах. Синергетичними важелями сучасного економічного зростання потрібно вважати процеси інноваційного розвитку, корпоратизації, кпастерізації, інституціоналізації, державно-приватного партнерства, продуктової і технологічної диверсифікації виробництва.

Отже, дослідження тенденцій економічного зростання у світовій та національних економічних системах на тлі криз короткострокових, середньострокових і довгострокових економічних циклів, лишається актуальною і перспективною, особливо для транзитивних країн.

Узагальнюючи викладене вище, можна зробити такі висновки:

1. Коефіцієнти чутливості економічного зростання до збільшення (зменшення) факторів регулювання змінюються в часі та залежать від поточної ситуації соціальноекономічного розвитку. Тому їх потрібно перераховувати кожний рік. Аналогічні дослідження можуть бути проведені для кожного регіону та виду економічної діяльності в регіоні, що дає змогу одержати інформацію щодо впливу важелів регулювання економічного зростання в країні загалом та у регіонах.

2. Аналіз вагових коефіцієнтів впливу факторів попиту та пропозиції на економічне зростання України у 2011-2012 pp. показує, що економіка країни розвивається переважно екстенсивним шляхом через збільшення кількості використовуваних макрофакторів (доходів і видатків бюджету, інвестицій, праці, капіталу та ін.).

3. Макроекономічна модель, яка використовується в дослідженні, засвідчує значну перевагу якісних факторів економічного зростання, пов'язаних з технологічною модернізацією, над суто кількісним збільшенням інших факторів попиту та пропозиції, що підтверджує економічну доцільність впровадження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку. Тому Україна має значний потенціал економічного зростання при застосуванні стратегії якісного економічного зростання.

4. Вагомість впливу на економічне зростання України серед кількісних факторів впливу має таке ранжування: збільшення чисельності найманих працівників (створення нових робочих місць), зменшення імпортутоварів і послуг, збільшення інвестицій, збільшення видатків зведеного бюджету (при інвестиційному спрямуванні), збільшення експорту товарів і послуг. Щодо обмінного курсу гривня/долар США, то він заслуговує окремої уваги Обмінний курс - дієв ий засіб. Оскільки однозначної відповіді на існування оптимального значення обмінного курсу немає, конкретні зміни обмінного курсу (зміцнення чи знецінення) необхідно проводити з огляду на поставлену кінцеву мету, пріоритети підходів до розвитку економіки і поточної економічної і цінової динаміки.:

а) збільшення чисельності найманих працівників (зайнятості) забезпечує позитивний внесок промисловості та сільського господарства в економічне зростання країни (0,01 млн осіб 0,0188 та 0,0115 в.п відповідно) та негативний в інших видах економічної діяльності. Збільшення економічного зростання в промисловості та сільському господарстві внаслідок збільшення зайнятості (та, відповідно, фонду оплати праці) вказує на значне відставання частки оплати праці у випуску, тому таке збільшення зайнятості та фонду оплати праці не приводить до суттєвого перерозподілу доходів між працею та капіталом на відміну від інших видів економічної діяльності. Зменшення темпів економічного зростання в будівництві, транспорті та зв'язку й у сфері послуг свідчить про близьку до оптимальної зайнятість у цих сферах діяльності, за якої вартість граничного продукту праці дорівнює номінальній ставці заробітної плати;

б) зменшення імпорту товарів і послуг позитивно впливає на економічне зростання ("мінус" 1,0 млрд грн імпорту може дати додатково 0,164 в.п. економічного зростання) через стимулювання виробництва відповідного обсягу вітчизняних товарів і послуг, що зумовлює зростання доходів підприємств-виробників, відрахування до бюджету та інвестицій;

в) збільшення інвестицій забезпечує найбільший внесок будівництва та промисловості в економічне зростання країни (1,0 млрд грн інвестицій дає додатково

0, 262 та 0,128 в.п. економічного зростання). Найбільше падіння завантаження капіталу та темпів економічного зростання спостерігалось саме у будівництві та промисловості, тому й зростання буде кілька років інтенсивніше за інших видів економічної діяльності;

г) збільшення видатків зведеного бюджету стимулює економічне зростання (1,0 млрд грн видатків дає додатково 0,045 та 0,136 в.п. економічного зростання при споживчому та інвестиційному спрямуванні відповідно). Тобто, якщо збільшення видатків зведеного бюджету спрямовано на збільшення інвестицій, а не на споживання, то темпи приросту реального ВВП збільшуються в 3 рази завдяки тому, що приріст інфляції (дефлятора ВВП) уповільнюється в 3,6 разу;

д) збільшення експорту товарів і послуг стимулює економічне зростання (1,0 млрд грн експорту дає додатково 0,095 в.п. економічного зростання) та супроводжується зростанням доходів підприємств-експортерівта, як наслідок, збільшенням відрахувань до бюджету та збільшенням інвестицій.

5. Визначено вплив на економічне зростання країни основних видів економічної діяльності при збільшенні факторів пропозиції: інвестицій, заробітної плати, коефіцієнта технології виробництва, коефіцієнта завантаження капіталу, темпів НТП та попиту на працю. Вагомість впливу на економічне зростання якісних факторів впливу розподіляється таким чином: збільшення завантаження капіталу, поліпшення технології виробництва (частки ВВП у випуску), підвищення темпів науково-технічного прогресу:

а) збільшення коефіцієнта завантаження капіталу забезпечує найбільший внесок сфери послугта промисловості в економічне зростання країни (0,01 1,1872 та 0,445 в.п. економічного зростання відповідно) у зв'язку з тим, що у сфері послуг та промисловості найбільша вага ВДВ, тому збільшення завантаження капіталу більшою мірою впливає на збільшення ВДВ;

б) підвищення коефіцієнта технології виробництва забезпечує найбільший внесок промисловості в економічне зростання країни (0,01 0,95 в.п. економічного зростання) у зв'язку з тим, що рівень технології виробництва в промисловості найнижчий серед усіх видів економічної діяльності при найбільшій вазі ВДВ промисловості у ВДВ країни;

в) збільшення темпів НТП забезпечує найбільший внесок сфери послуг та промисловості в економічне зростання країни (1,0% 1,91 та 0,84 в.п. економічного зростання відповідно);

г) збільшення номінальної заробітної плати незначно зменшує темпи економічного зростання з найбільшою вагою у сфері послуг (10,0 грн 0,04 в.п.) та в промисловості, що обумовлює зменшення тіньової оплати праці в цих видах діяльності.

Обізнаність щодо коефіцієнтів чутливості та вагових коефіцієнтів впливу факторів попиту та пропозиції на економічне зростання має бути підґрунтям розроблення ефективної політики стимулювання у відповідних галузяхта за окремими важелями впливу.

1. Klein L. (editor) Comparative perfomance of U.S. Econometric models/Klein L. // Ocford Unsversiti Press. 1991.