"Економіка знань" як сфера функціонування інтелекту

Размещено на http://www.allbest.ru/

розвиток вплив пріоритет економіка знання

«Економіка знань» як сфера функціонування інтелекту

Старовойт О.В.

Висловлене в свій час Ф. Беконом гасло «знання це сила» звучить з новою могутністю і практичною значимістю. І це зрозуміло. В період інформаційної революція, яка все більш потужно захоплює всі галузі суспільного виробництва, суспільство загалом, знання перетворились на основний чинник ефективності будь-якої справи, її конкурентноздатності, суспільного прогресу взагалі. Вчені та політичні діячі все більше говорять про новий зародження нової сфери суспільного виробництва економіки знань. Враховуючи не достатню визначеність поняття, зупинимось на його розгляді більш детально.

Перехід до економіки знань уже розпочався, і в деяких сферах він є відчутним. В майбутньому такі тенденції тільки посилюватимуться, а враховуючи значне пришвидшення соціально-економічних процесів у XXI ст., побудова економіки знань в найближчі роки є цілковитою реальністю.

Якщо джерелом конкурентних переваг країни в «старій» («важкій») економіці були доступ до сировини, зручні транспортні маршрути, місткий споживчий ринок, дешева робоча сила, то в «новій» («м'якій») економіці чинники успіху інновації та підприємництво, що ґрунтуються на знаннях, розвинена інфраструктура інформації та знань (Інтернет, бази даних, телекомунікації).

Згідно з економічними постулатами господарська діяльність розуміється як зв'язок трьох елементів: ресурсів (якими вважалися сировина, природні чинники); праці; капіталу. При цьому, як виявляється, кожен з цих елементів економічної теорії може бути «виведений» через всі інші та проінтерпретований як «чинник» господарської діяльності.

Раніше вважали, що багатство може накопичуватися лише при експлуатації землі, надр, оскільки за це «нічого платити не треба». До тепер така точка зору домінує в уяві «природних монополістів», що намагаються контролювати сировинні галузі. Уряди, спільноти та бізнес розвинутих країн домовляються зосереджувати у себе високі наукомісткі технології. Вони концентрують управлінський та підприємницький, аналітичний, інженерний та інші людські інтелектуальні ресурси. їхні менеджери залучають ресурси інших країн, концентруючи високі доходи і капітали нарахунках своїх компаній і «виносять» шкідливі виробництва за межі своїх країн. Це і є економіка знань.

Економіка знань це те принципово нове утворення, яке має прийти на зміну економіці винищення і експлуатації природи, економіці сліпого бажання людини отримати максимум прибутку. Її основою є не споживацький мотив людини, а прагнення задовольнити свої потреби таким чином, щоб не завдати шкоди природі, сприяючи при цьому її відтворенню.

Відомий економіст минулого Ж.Б. Сей (1767-1832) визначив три основних фактори, які беруть участь у виробництві: земля, капітал, праця. Дж.Б. Кларк (1842-1924) додав до цього переліку четвертий фактор підприємницькі здібності. У другій половині XX ст. в результаті значних трансформацій, що призвели до формувань постіндустріальних суспільств, усе більш відчутним ставала необхідність у використанні такого фактору, як інформація. Причому, іде мова про інформацію всіх видів: науково-технічну, економічну, фінансову, звітну, статистичну і т.ін. Економічні суб'єкти без попереднього ознайомлення із необхідними даними просто не могли приймати необхідні рішення. Жорстка конкуренція на ринку змушувала фірми все більше займатись інноваційною діяльністю. Остання передбачає, насамперед, отримання нових даних у певній галузі і вже на їх основі здійснювати певні технологічні та технічні розробки. В кінцевому випадку вигравав той, хто мав більше інформації і вмів правильно її використати. Проте, не можна забувати, що роль інформації в другій половині XX ст. була меншою, ніж у наш час, тому просте володіння нею ще нічого не означало (хоча в наш час інформація сама по собі, без можливості її корисного використання також не є найвищою цінністю, однак значення останньої неухильно зростає).

Зростання інформації, накопичення знань, їх подвоєння чи навіть потроєнні кожні два-три роки, останнім часом змушує усе більше говорити про новий феномен XXI ст. «економіка знань». Чому саме знань, а не інформації, адже п'ятим фактором виробництва була зазначена саме інформація? З ходом часу інформація як фактор виробництва все більше починає трансформуватись в знання. Це пояснюється тим, що в сьогоднішньому світі нагромаджена настільки значна кількість інформації, що людина фізично не здатна її обробити. Якщо фірми витрачатимуть на її освоєння надто багато часу, вони не зможуть реалізувати власні ідеї швидше за конкурентів. Тому й виникає необхідність у володінні саме знаннями (не дарма один із великих сказав, що незнання нами деяких фактів, компенсується знанням принципів). Останні, на відміну від хаотичної інформації, дають можливість швидше і на більш високому рівні здійснити поставлене завдання, адже той, хто володіє знаннями, мислить більш глобально, комплексно, а тому має можливість подивитись на все ніби «з гори». Знаюча людина не механічно поєднує елементи, а прагне, щоб все зайняло призначене саме для нього місце.

Починаючи з другої половини ХХ ст. роль знань і заснованої на їх основі економіки зростає особливо швидкими темпами. Про це яскраво свідчить те, що вже наприкінці 70-х рр. минулого століття роль такого фактора виробництва як науково-технічний прогрес у зростанні економіки розвинутих країн досягла 70 % [13,с. 10-13]. Зрозуміло, що досягнення НТП не можуть здійснюватись без накопичення і ефективного використання знань. Тому можна бачити, що знання реально працюють і приносять дивіденди там, де їх прагнуть використовувати.

Розвиток економіки, що розбудовується на знаннях є безперервний процес інвестування у людський капітал, а отже і розвиток людської особистості. Через це не дивно, що за рівнем конкурентоспроможності економік перші місця у світі займають саме ті країни, що встановлюють високі соціальні стандарти та сприяють усесторонньому зростанню людини [12,с.12-15]. Для таких країн соціальна частина їх витрат уже не є просто обов'язком по відношенню до громадян, а перетворюється на потребу з метою одержання вищого економічного ефекту. Людина, яка є носієм знань, набуває найвищої цінності в суспільстві і знову займає те місце, яке їй належить.

Процес побудови економіки знань тісно переплетений із глобалізацією світової економіки. Знання є найбільш автономним, портативним та швидко доступним фактором виробництва, що передбачає їх глобальний аспект. Вони не можуть бути прив'язаними до одного місця, а з розвитком мережі Internet та інших засобів комунікації легко передаються та споживаються в будь-якому куточку земної кулі. Завдяки цьому, потенційно, при виході на рівень економіки знань всіх країн, їх загальний економічний розвиток повинен вирівнятись, а конкуренція набути нових ефективніших рис.

Однією з головних ознак нової економіки є її дематеріалізація. Це означає зміну акцентів з матеріальних благ на нематеріальні (послуги). Матеріальні блага будуть споживатись, однак їхня питома вага падатиме, що пов'язане із зміною запитів споживачів у нову епоху. Економіка знань приносить зміни не тільки зі сторони виробництва, але і зі сторони споживання. А у зв'язку із задоволенням потреб нижчого рівня в таких суспільствах домінуючими стають потреби вищого рівня, які, в свою чергу, вимагають активного споживання знань. Таким чином, знання за даних умов виступатимуть і в ролі фактора виробництва, і продукту.

Зміна потреб у період нового економічного утворення, яким є економіка знань, є однією з її принципових ознак. Як було вже зазначено, задоволенням матеріальних потреб займались економічні системи попередніх рівнів. Економіка знань покликана задовольнити потреби вищого рівня: самореалізація, духовне зростання особистості і т. ін. Зрозуміло, що за таких умов змінюються і чинники, які впливали на мотивацію людини щодо праці. Якщо раніше головними мотивами були суто економічні (матеріальні вигоди), то в майбутньому поряд із ними все відчутнішу роль гратимуть так звані «ідейні» мотиви. Кожна особистість має ідеї, принципи, інші ідеальні конструкти, які б вона бажала втілити у життя. Якщо їй дати це зробити, то вона досягне максимум ефекту.

Економіка, що розбудовується на знаннях буде принципово нового формату. В результаті того, що знання, інформація, ідеї є ресурсами, фактично, необмеженими, через можливість їх постійного продукування, головне протиріччя економіки про обмеженість ресурсів і необмеженість потреб набуватиме нового сенсу. Дане протиріччя навіть частково зніматиметься. По-перше, завдяки тому, що необмеженість знань даватиме можливість виходу на новий рівень у використанні інших ресурсів, що дасть змогу зробити їх необмеженими або знайти їм замінники. По-друге, хоча потреби дійсно є необмеженими, але з переходом на вищий рівень, гострота необхідності їх людині спадає. А як наслідок усього цього, конкурентні відносини в економіці все більше потребуватимуть заміни на партнерські. Тільки так можна буде задовольняти свої потреби у впровадженні в життя ідей.

У сучасному конкурентному світі не варто сподіватися, що хтось буде зацікавлений у посиленні нашої конкурентоспроможності крім нас самих. Висока інтелектуальна складова замість високої енергоємісткості промисловості, товарів і послуг може стати запорукою високих прибутків. Екологічні та гуманітарні чинники можуть стати обмеженнями, а можуть джерелом надходжень; все залежить від того, на що робиться ставка, які орієнтири висунуті державою, які створюються умови для розвитку бізнесу та знань.

В умовах принципової доступності економічних, управлінських, підприємницьких та інших знань і технологій не може бути «бідних країн», а можуть бути лише безпорадні та ліниві країни. Це також справедливо для компаній, всіх видів бізнесу і промисловості, для організацій, для кожної людини.

Впровадження інформаційних технологій дає країні пріоритетне становище на міжнародному ринку, забезпечує стабільність і добробут.

Вступ світової економіки в новий етап розвитку економіки знань істотно змінив умови конкуренції країн. В даний час різниця в рівні економічного розвитку значно менше визначається наявністю природних ресурсів. На перший план виходить здатність нації підвищувати якість людського капіталу, створювати нові знання і втілювати них у виробничих системах. Варто зробити особливий наголос на підвищенні частки нематеріальних активів у загальній сумі виробничого капіталу і внутрішнього валового продукту.

На межі XX і XXI ст. витрати на освіту у перерахунку на одного жителя спільноти «золотого мільярда» становили приблизно 900 дол. на рік, а у відсталих менше 40 дол. В останніх на ці потреби йде 2-4 % ВВП, а для мінімально задовільного стану системи освіти має бути хоча б вдвічі більше. Навряд чи в найближчому майбутньому це можливо.

Щодо пострадянських країн, то практично в них усіх освіта не належать до пріоритетних сфер і продовжує фінансуватися за залишковим принципом. На початку нового століття дія зазначених тенденцій продовжується.

Загальноцивілізаційні зміни у світі вимагають модернізації у сфері освіти і науки кожної країни. Перехід від індустріального виробництва до науково-інформаційних технологій є головною передумовою успіху тієї чи іншої країни, необхідною умовою її конкурентоспроможності у світі. На відміну від індустріального суспільства, в інформаційному все вирішуватиме рівень розвитку особистості, уміння кожної людини працювати сучасно. Нарощування інтелектуального потенціалу як окремої людини, та цілих держав залежить від стану освіти і науки, саме вони визначають позиції в сучасному світі.

Отже, до нових чинників економічного зростання можна віднести: інвестиції в освіту; розвиток інформаційно-комп'ютерних технологій; розширення доступу компаній до венчурного капіталу; якість управління країною та компаніями (високі темпи зростання заощаджень, низька інфляція, відкритість економіки, соціальна «зчепленість»); ефективна політика залучення прямих іноземних інвестицій; кількість і якість людських ресурсів, зайнятих у галузях знання.

Основні пріоритети економіки знання, такі:

1)підвищення «знаннямісткості» ВВП;

2)зростання питомої ваги нематеріальних активів (ноу-хау, інформаційних систем, патентів);

3)зростання частки «нематеріальних» товарів у міжнародній торгівлі. Якщо в країнах із низькими доходами частка в експорті високих технологій становить у середньому 7%, то в країнах із високими доходами понад 22%;

4)зростання в структурі капіталу передових міжнародних компаній частки капіталу, пов'язаного з витратами на НТР;

5)зростання інвестицій в освіту, науку, охорону здоров'я й навколишнє середовище.

Список використаних джерел

Бузгалин А.В. Альтерглобализм как феномен современного мира // Полис, - № 2. - С, 123-127.

Видоевич З. Глобализация: хаотизация и конфликты в современном мире // Социологические исследования. 2005. № 4. С. 17-24.

Воронов І.О. Глобалізація і політика: реалії і перспективи соціальних трансформацій. K.: «Освіта», 2004. 268с.

Гелд Д. Глобалізація. K.: «Освіта», 2004. 277с.

Делягин М.Г. Мировой кризис: Общая теория глобализации. М., «АртЛит», 354с.

Єрмоленко A.M. Комунікативна практична філософія. К.: «Лібра», 487с.

Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні інноваційні аспекта. К.: «Грамота», 2005. 446с.

Мультиверсум. Філософський альманах // Центр духовної культури, - № 42. 15др. арк.

Орлова Т.В. Історія сучасного світу. K.: «Вікар», 2007. 552с. И.Сакович В. Антиглобалізм: стан і перспективи // Політичний менеджмент. 2005. № I. С, 56-63.

Тарнавська Н. Новітні прояви конкуренції в суспільстві, яке будується на знаннях.// Економіка України. № 2. 2008. С.12-15

Чухно А. Науково-технологічний розвиток як об'єкт дослідження еволюційної теорії // Економіка України. № 1. 2008. С.10-13

Э. Ничкало Н.Г. Сучасні тенденції і проблеми неперервної професійної освіти // Сучасні інформаційні технології та іноваційні методи навчання у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми: 36. наук. пр. Київ Вінниця, С.7-13.

Размещено на Allbest.ru