Соціально-економічний розвиток Люксембургу в контексті ЄС-15

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-економічний розвиток Люксембургу в контексті ЄС-15

Ковальова А.Д.

Євроінтеграційний вектор розвитку України актуалізує вивчення досвіду країн ЄС. З цієї точки зору однією з найуспішніших держав Євросоюзу є Люксембург. Ця невелика за розмірами і населенням країна виділяється серед інших держав Європи, в тому числі членів ЄС, надзвичайним соціально-економічним поступом, який вартий дослідження.

Водночас, Люксембург не знаходиться в центрі уваги вітчизняних науковців, зусилля яких сконцентровані переважно на інших, більш впливових європейських державних суб'єктах або загальних аспектах європейського розвитку. У західному науковому світі Люксембург теж не вважається пріоритетним об'єктом дослідження. Література з проблем даної країни представлена передусім довідковими виданнями. Тож актуальність проблеми та її недостатня вивченість створюють підстави для відповідної наукової розвідки. Виходячи із зазначеного, метою даної роботи є спроба дослідити специфіку соціально-економічного розвитку Люксембургу в контексті інших держав Євросоюзу, зосередившись переважно на періоді 1995-2004 рр.

Співставлення Люксембургу та інших країн ЄС, які характеризуються схожими соціально-економічними параметрами, дозволить краще виявити особливості розвитку даної держави. Що стосується обраних хронологічних меж, то вказаний період, який представляє проміжок часу між четвертим і п'ятим розширеннями ЄС, вбачається найбільш репрезентативним через такі обставини. По-перше, він відносно вільний від зовнішніх втручань (кризових явищ, структурно-організаційних змін, впливу новоприбулих членів). По-друге, він відповідає методичним вимогам вимірювання соціально-економічних зрушень наявності не менш ніж десятирічного часового лагу, необхідного у зв'язку з інерційністю змін у господарсько-суспільній сфері. Втім, для виявлення чинників і загальних тенденцій розвитку не виключено також застосування даних інших часових періодів.

Люксембург, населення якого становить 462 тис. чоловік, а площа 2586 кв. км, вважається однією з малих держав Європи. Він має доволі цікаве минуле, яке суттєво вплинуло на його сучасний розвиток. Коротко нагадаємо основні віхи історії країни. Попри відносно молодий вік держави (перші письмові згадки про неї датуються Х ст.), вже по кілька віків вона відігравала помітну роль у загальноєвропейському розвиткові. Зокрема, у XIV-XV ст. три правителя Священної Римської імперії були з монаршого роду Люксембургу. Незважаючи на скромні демографічні та територіальні ресурси, країна спромоглась зберегти суверенітет, не будучи поглиненою могутніми сусідами.

Вона вдало використала переваги стратегічного розташування на перехресті великих державних утворень завдяки сприятливому збігу обставин та неабияким дипломатичним зусиллям. Незалежність країни була остаточно визнана у 1867р. і закріплена відповідним конституційним актом. Нині Люксембург є парламентарною державою, яка очолюється монархом, що разом з урядом здійснює виконавчу владу. Люксембуржці, що мають кельтське коріння з домішкою французького та німецького етносу, розмовляють трьома мовами (французькою, німецькою та місцевою люксембурзькою). Формально існує мовна рівноправність, хоча у законодавчій сфері пріоритет традиційно закріплений за французькою мовою [1^/398]. Люксембург був одним із засновників Європейського Союзу. Країна знаходиться у мейнстримі політики ЄС, беручи участь у всіх заходах і новаціях від впровадження євро до новітніх соціально-економічних та політичних ініціатив.

Нині Люксембург являє собою одну з найбільш розвинених країн Європи, про що свідчать відповідні соціально-економічні індикатори. У зв'язку з цим пропонується розглянути ключові показники Люксембургу, які характеризують його розвиток. Серед багатьох індикаторів оберемо ті, що є найбільш показовими і відрізняють параметри країни від інших партнерів по Євросоюзу. До них належать темпи зросту валового національного доходу, величина внутрішнього валового продукту (ВВП)на душу населення, індекс Джині, рівні інфляції і безробіття та показники міграції. Вказані дані порівнюються із середніми показниками країн Європейського Союзу, що забезпечує коректність порівняння. Більшість перелічених маркерів зручно представити у табличному вигляді, в той час як деякі будуть надані у тексті. З урахуванням специфіки країни, що вивчається, та деяких методичних особливостей розвідки, не буде зайвою коротка характеристика вказаних вимірювачів.

Зазвичай найбільш розповсюдженим індикатором соціально-економічного характеру вважається валовий внутрішній продукт (ВВП) країни через те, що більш точний показник валовий національний продукт (ВНП) виміряти складніше. Втім, у даному разі слід орієнтуватися саме на ВНП через низку таких мотивів. Насамперед, Люксембург відрізняється від багатьох інших держав, де різниця між валовими внутрішнім та національним продуктами майже непомітна. Дана країна, маючи відкриту економіку і доволі вузький внутрішній ринок, орієнтована на торгівлю більш за інші держави. Тому розходження між ВНП та ВВП в означений період тут становить 14% [5], що вважається суттєвим. Крім доцільності слід вказати на надійність даних Світового Банку, що використовуються у дослідженні. Це викликано не тільки брендом організації, що надає інформацію високої якості, але й тим, що Люксембург належить до групи країн з прозорою і добро опрацьованою статистичною системою [4]. З метою точності варто також вказати на зміни підходів до вимірювачів соціально-економічного розвитку. Більшість статистичних установ орієнтуються нині на показник, що має назву валовий національний дохід, або ВНД (Gross National Income GNI). Він використовується замість ВНП і функціонально від нього не відрізняється. З огляду на сказане цей показник оптимально підходить для вимірювання економічного зросту Люксембургу. Втім, через значну різницю у величинах (ВНД Люксембургу на порядок і вище відхиляється від більших за розміром європейських країн) коректніше порівнювати не абсолютні показники, а темпи їх зросту. Короткої ремарки потребує також індекс Джині, що показує ступінь нерівного розподілу доходів у країні. Даний індикатор у країнах сталого розвитку, до яких належать країни ЄС, вимірюється рідко. Тому у даному разі він не відбиває динаміку змін і застосовується як допоміжний з метою завершеності картини загальних зрушень.

Отже, перший індикатор економічного розвитку Люксембургу показує, що за період з 1995 до 2004 рр. зріст валового національного доходу тут становив 14,7%, в той час як відповідна середня величина у країнах Євросоюзу була 15,5% [5]. Наступні дані представлені у вигляді нижченаведеної таблиці.

Таблиця 1. Соціально-економічний розвиток Люксембургу за 1995-2004рр.

Наведені дані показують таке співвідношення між розвитком Люксембургу та показниками середнього значення країн ЄС. Відсотковий зріст валового національного доходу країни за вказаний період (14,7%) є нижчим по відношенню до середнього значення інших держав Євросоюзу (15,5%). Втім, варто взяти до уваги, що серед 15 країн ЄС Люксембург за даним показником (разом з Нідерландами) посів восьме місце. До того ж, на середню величину у державах ЄС суттєво вплинув неабиякий стрибок «кельтського тигра» Ірландії, ВНД якої зріс майже на 26%, в той час як найнижчий показник (Німеччина мала лише 11%) відрізнявся від середнього набагато менше [5]. Отже, можна зазначити, що зростання валового доходу Люксембургу тяжіє до середнього значення, хоча становить дещо меншу величину.

Набагато краще виглядає картина стосовно середньостатистичний ВВП на душу населення країни. Слід сказати, що саме цей показник вважається найбільш поширеним і репрезентативним, оскільки відбиває не тільки зміни економічного характеру, але також реальну картину добробуту населення. Дані таблиці свідчать, що Люксембург був і лишається найбагатшою країною ЄС. Його ВВП на душу населення в означений період вдвічі перевищував середньостатистичну величину країн Євросоюзу. Водночас, доцільно звернути увагу і на значення індексу Джині, оскільки внаслідок великої поляризації доходів останні можуть розподілятися вкрай нерівномірно. Люксембург має індекс 30,76, в той час як середнє значення відповідного індикатора у країнах Євросоюзу дорівнює 31,67 [5]. Як видно, величина індексу Джині у державі нижче за середню у ЄС. Це означає, що у Люксембурзі винятково великі доходи населення розподіляються навіть більш рівномірно, ніж у інших країнах (а значить, згідно з уявленнями соціально орієнтованої Європи, і більш справедливо).

Цілком оптимістично виглядають показники Люксембургу щодо інфляції і безробіття. Рівень першої стабільно дорівнював 2% і був меншим, ніж в середньому в Союзі (3,3% у 1995 та 2,1% у 2004). Що стосується безробіття, то його відсоток у 1995р. (3%) був найнижчим у ЄС. Він не перевищував планки так званого «природного безробіття» і був втричі меншим, ніж в цілому у країнах ЄС. Слід врахувати, що високий відсоток середнього показника в цей період складався за рахунок Ірландії (12%) та «рекордсменки» у цьому питанні Іспанії (23 %) [5]. Десять років по тому більшість європейських країн дещо покращили свої показники (дехто з них, як дві останні країни, вдвічі і навіть втричі), що призвело до скорочення середнього відсотку осіб, які шукали роботи (7,2%). Водночас, рівень безробіття в Люксембурзі зріс до 5%, хоча менший відсоток мала лише одна країна ЄС Ірландія (4%) [5].

Відносно благополучно виглядає Люксембург і з точки зору індексу розвитку людського потенціалу (ІРЛП). Нагадаємо, що даний показник складається з трьох компонентів середньостатистичного ВВП на душу населення, рівня освіти та середньої тривалості життя. Оскільки інформація щодо тенденцій ІРЛП прив'язана до фіксованих п'ятирічних періодів, доведеться орієнтуватися саме на дати 1995 та 2005рр. Слід зазначити, що попри найвищу величину ВВП на душу населення, Люксембург має більш скромний рейтинг щодо людського розвитку ніж інші країни. У 1995р. він посідав сімнадцяте місце серед країн світу та десяте серед держав Євросоюзу, а у 2005р. перемістився сходинкою нижче (відповідно на 18 та 11 місця). Це пояснюється його відставанням у двох інших складових індексу тривалості життя та освітніх характеристиках.

Пояснення ситуації, що відбиває наведена статистика, слід шукати у економічній і соціальній політиці Люксембургу. Тривалий час двома китами економіки країни визнавались сталеливарна промисловість та банківська справа. Якщо перша з плином часу поступилась іншим, більш сучасним галузям виробництва, то банківсько-фінансовий сектор і нині приваблює вкладників сприятливим законодавством і низькими податками. Двома найбільш продуктивними серед інших секторів економіки є торгівля і фінансова діяльність. Частка фінансового сектору у ВВП держави зросла у 1985р. до більш як 26% і після недовгого спаду (19921996рр.) знов повернулась до цієї величини. Що стосується торгівлі, то тут спостерігаємо схожу ситуацію: її внесок у ВВП країни, що становив спочатку 10%, збільшившись, після нетривалого періоду падіння, до 15%. Стабільний позитивний експортно-імпортний баланс Люксембургу є результатом сприятливого розвитку торгівлі, де поступово збільшується обсяг фінансових послуг у порівнянні з торгівлею товарами [4]. Таким чином, можна констатувати далекоглядну економічну стратегію люксембурзької влади, яка спромоглась врахувати новітні тенденції розвитку і адаптуватись до нових правил гри. Мається на увазі передусім успішна диверсифікація промисловості, що спричинила переорієнтацію з менш актуальної на сьогоднішній день сталеливарної галузі на хімічне, текстильне та інші види виробництва. До речі, сталеливарна промисловість теж зазнала позитивних змін внаслідок реструктуризації, збільшення інвестицій та впровадження технічних інновацій, що сприяло стабілізації виробництва і певному зросту показників. Втім, ключову роль відіграла ставка уряду на фінансово-банківський сектор, що є у сучасних умовах вельми прибутковим і перспективним. Нарешті, Люксембург отримав максимальний зиск від торговельної діяльності, максимально використавши переваги відкритої економіки.

Логічним результатом такої політики стали високі соціально-економічні показники Люксембургу. Зокрема, як зазначалось, винятковим досягненням держави вважається найвищий серед країн ЄС показник ВВП на душу населення. Хоча в цілому даний факт експертами не заперечується, необхідно навести і деякі уточнення, що ними пропонуються. Так, з урахуванням малих розмірів і відносної однорідності Люксембургу, його порівнюють інколи з окремими регіонами великих країн, що відзначаються значною регіональною диференціацією. Внаслідок цього виявляється, що регіони, прилеглі до Лондону чи Брюсселю, демонструють вищий середньостатистичний ВВП на душу населення, ніж Люксембург. Крім того, звертають увагу і на наявність інших корегувальних вимірювачів на кшталт індексу споживання на душу населення.

Співставлення двох вказаних індикаторів демонструє, що рівень споживання на душу населення у Люксембурзі, на відміну від деяких інших країн, є дещо меншим [4]. У зв'язку з цим часто згадують і статистичний чинник, що обумовив хибний висновок протилежного характеру. Мається на увазі той надзвичайний факт, що Люксембург визнаний державою з найвищим рівнем вживання алкоголю. Насправді, це є парадоксом статистики, яка не розрізняє купівлю і споживання товарів. Адже через нижчі ціни на алкогольні вироби у Люксембурзі, міцні напої у великому обсягу купують (і вживають) громадяни сусідніх країн. Позаяк, попри вищевказані уточнення, лідерство Люксембургу щодо ВВП на душу населення в Європі й світі є безперечним.

Варто відзначити і неабиякий вплив на розвиток Люксембургу його своєрідної соціальної системи. В цілому соціальну модель Люксембургу відносять до бісмарковської, хоча для неї характерна дуже висока частка державних витрат. Переважна їх частина (приблизно 80%) спрямовується на пенсії та охорону здоров'я, в той час як на підтримку безробітних та інші види допомоги витрачається набагато менше [4]. Це викликано демографічними обставинами, традиційними для розвинутих європейських країн старінням населення. У зв'язку з цим державна адміністрація переймається також проблемами молоді. У звіті групи експертів, складеному за дорученням Ради Європи, зазначені основні проблеми, з якими зіткнулася країна, і рекомендації щодо їх вирішення [6]. Одним з вузьких місць соціального розвитку Люксембургу є ситуація, пов'язана з освітою. Вже згадувалось, що саме низький освітній показник значно погіршив рейтинг країни за індексом розвитку людського потенціалу. Заради справедливості слід зазначити, що тут відіграв певну роль методичний аспект вимірювання: Люксембург не має завершених університетських курсів, тому молодь змушена вчитися за кордоном, а це даною статистикою не враховується. Втім, уряд Люксембургу визнає наявність проблем у освітній сфері і намагається їх вирішити. Зокрема, відзначається дисбаланс між системою освіти та зайнятістю. Оскільки більшість людей, що працюють у Люксембурзі, здобули освіту за його межами, констатується відсутність контролю над державним освітнім простором. Компенсувати втрату суверенітету над початковою професійною освітою пропонується активним розвитком системи післядипломної фахової освіти [3, а 25].

Певна специфіка соціальної системи Люксембургу випливає частково і з історичного минулого країни, яке відбивається на сучасності. Так, багатовікова необхідність враховувати зовнішні інтереси сусідів та традиція співіснування декількох етносів у самій країні сприяли розвитку консенсусних традицій. Це позначилось на багатьох сферах, в тому числі і на соціальній. Емблемою держави є так звана «Люксембурзька модель» соціального партнерства, яка передбачає практику переговорів між сторонами на основі консенсусу. Цим пояснюють легендарний «індустріальний мир» у країні, відомим прикладом чого слугує практично безконфліктне розв'язання проблеми модернізації сталеливарної промисловості.

Висока консенсусна культура сприяє також позитивному вирішенню проблем, пов'язаних з міграцією. Останнє є суттєвим з огляду на значну питому вагу міграційного питання у Люксембурзі. Річ в тому, що більш як третина населення країни становлять іноземці, переважно з країн Євросоюзу. Частка іммігрантів у 1995-2005рр. збільшилась тут з 33% до 38% [5] і продовжує зростати. Крім нерезидентів, що постійно мешкають у державі, тут налічується 100 тисяч так званих «фронтальєрів». Останні не є мігрантами, але щоденно або щотижнево приїздять на роботу до Люксембургу, зокрема, до транскордонного регіону Саар-Лор-Люкс [3,с.1]. Водночас, Люксембург є не тільки європейським лідером як міграційний реципієнт, але ^посідає також перше місце за прибутками від власних фронтальєрів. Їх внесок у ВВП країни (статистика надається з 2000р.) становить 3-4%, в той час як інші держави Євросоюзу мають в середньому менше одного відсотка [5].

Аналіз наведених даних підводить до наступних висновків.

Люксембурзька держава посіла одне з найвищих місць серед країн Євросоюзу щодо соціально-економічного розвитку. Такі здобутки викликані низкою чинників, що характеризують сучасний стан даної держави. Серед них присутні як успадковані від минулого особливості розвитку, так і сучасні стратегічні зусилля уряду. До перших слід віднести консенсусні традиції, що утворили специфічну ментальність, яка характеризується толерантністю у багатьох соціальних областях від політики соціального партнерства до поблажливості щодо трудових мігрантів. Другою складовою поступу можна вважати вдалу стратегію державної адміністрації. Остання, подолавши підводні камені промислової модернізації, змогла сконцентруватися на найвигіднішій ланці економіки фінансово-банківському секторі та використати інтеграційний фактор, максимально задіявши торговельний потенціал відкритої економіки. Позитивний вплив справила також специфічна міграційна модель Люксембургу. Вона поєднала переваги обох напрямків міграції: з одного боку, люксембуржці отримують значний зиск від роботи співвітчизників-фронтальєрів, а з іншого боку, використовують внесок іммігрантів для вирішення як економічних завдань, так і демографічних проблем країни.

люксембург економічний фінансовий банківський

Список використаних джерел

1. Конституция Великого Герцогства Люксембургского // Конституции государств Европы: в 3 т. / [общая ред. Окунькова Л.А.]. М : Норма, 2001 - Т. 2. 2001. С.395-418.

2. Human Development Report. 2007/2008 : Fighting Climate Change : Human Solidarity in a Divided World / UNDP / New York : UNDP, 2007. xvi, 422 p.

3. Kelly A. Skills Mismatches and the Role of VET. The Luxembourg National Report / Kelly A. Luxembourg, 2002. 28 p. Режим доступу: http://www.gla. ac.uk/wg/LuxembourgReport_en.pdf Заголовок з екрану.

4. Statec Luxembourg. Economic and Social Portrait of Luxembourg. Режим доступу : http://www.portrait.public.lu/en/index.html Заголовок з екрану.

5. World Bank, 2008. World Development Indicators [Електронний ресурс] Published by the World Bank 1 електрон. опт. диск (CD-ROM) ; 12 см Систем. вимоги : Pentium 32 MB RAM. Windows 98/NT 4.0 Назва з контейнеру.

6. Youth Policy in Luxembourg. Report of international panel of experts appointed by the Council of Europe. August, 2002. 62 p. Режим доступу: http:// www.coe.int/t/dg4/youth/Source/IG_Coop/YP_Luxembourg_en.pdf Заголовок з екрану.

Размещено на Allbest.ru