Прибуток підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Уманський національний університет садівництва

Факультет економіки і підприємництва

Кафедра фінансів і кредиту

Курсова робота

Прибуток підприємства: склад, механізм формування, розподілу і використання (на прикладі СФГ "Козацьке" Балтського району Одеської області)

Виконавець: студент 31-О групи

Балановський Роман Володимирович

Умань 2011



Зміст

Вступ

1. Формування і використання прибутку на сільськогосподарських підприємствах

2. Фінаносво економічна характеристика прибутку СФГ "Козацьке" Балтського району

2.1 Фінаносво економічна характеристика СФГ "Козацьке" та аналіз динаміки прибутку від реалізації продукції підприємства

2.2 Формування прибутку на підприємстві

2.3 Розподіл і використання прибутку на підприємстві

3. Шляхи і резерви збільшення прибутку СФГ "Козацьке"

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури



Вступ

В умовах переходу України до ринкової економіки зростає потреба в своєчасній і достовірній інформації для ухвалення обгрунтованих рішень, від яких залежить розподіл отриманого прибутку та збільшення його в майбутньому. В цьому зв'язку зростає роль бухгалтерського обліку, звітності та економічного аналізу господарської діяльності всіх підприємств і організацій незалежно від форм власності і виду діяльності. Господарська діяльність підприємства є комплексом господарських процесів, які у свою чергу складаються з окремих господарських операцій.

При управлінні підприємством постійно потрібна інформація за всіма господарськими процесами, їх характером і обсягом. Саме достатня освіченість дозволить прийняти правильні рішення щодо розподілу прибутку таким чином, щоб він приносив новий прибуток. Нерозумне використання коштів, отриманих у вигляді чистого прибутку може стати причиною збитковості і навіть банкрутства підприємства.

Нажаль сьогодні багато підприємств України страждає через отримані низькі прибутки та збитковість. Причин цього може бути багато, часто підприємство страждає від несприятливих погодніх умов в результаті яких втрачає значну частину врожаю чи від несприятливої державної політики, а іноді причиною є нездатність органу управління оптимально розподілити отримані кошти. Звичайно є чітко визначені нормативи, якими повинне керуватись підприємство під час визначення фінансових результатів та їх розподілу, але поряд з цим значною проблемою українського керівника є жадоба отримати як можна більше отримати вільних коштів, часто нехтуючи потребами виробництва.

Але не залежно від того як працює підприємство основними завданнями його фінансової діяльності залишається: вибір оптимальних форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його використання з метою забезпечення стабільно високої прибутковості; балансування в часі надходжень і витрат платіжних засобів; підтримання належної ліквідності та своєчасності розрахунків.

Варто пам'ятати, що прибуток є основною метою діяльності підприємства, а способом його досягнення раціональне використання фондів, зниження собівартості та трудомісткості продукції. Часто підприємству доводиться відмовитись від отримання прибутку в даний момент для того щоб у майбутньому отримати ще більший, але кожен із таких випадків є індивідуальним та потребує окремого підходу.

Актуальність даної теми полягає в тому, щоб дослідити шляхи підвищення прибутку підприємства та напрямів його розподілу, так щоб він максимально задовольняв потреби підприємства. Це особливо вважливим є нині, коли все більше підприємств зустрічається з проблемою банкрутства або низьким рівнем прибутковості.

Об'єктом дослідження є СФГ "Козацьке" Балтського району Одеської області. Під час досліджень ми ставимо на меті вивчити рівень прибутковості підприємства та знайти оптимальні напрями його розподілу.

У процесі дослідження застосувалися статистичний, економіко-математичний методи, а також метод порівняння. Також були використані економіко-статистичні та розрахунково-конструктивний методи опрацювання даних. Дані дослідження були проведені з використанням річних форм звітності господарства: Форма №50-с.г., форма№.1, форма№2.



1. Формування і використання прибутку на сільськогосподарських підприємствах

При функціонуванні підприємства відбувається безперервний кругообіг коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів, їх розподілу й використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами (сплата податків), персоналом підприємства тощо. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства, в основу якої покладено належне забезпечення фінансування суб'єкта підприємницької діяльності. Метою фінансової діяльності є отримання прибутку.

Прибуток - це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства.

Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і береться за головний показник її результативності (ефективності).

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні.

Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування. Загальний прибуток - це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Такий прибуток інакше називають балансовим. Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства, має поширену у вітчизняній літературі та практиці назву - чистий прибуток.

У зарубіжній економічній теорії та підприємництві загальновживаними є поняття валового, маржинального та операційного прибутку.

Валовий прибуток- це різниця між виручкою та виробничими витратами (собівартістю продукції, визначеною калькулюванням за неповними витратами). Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати.

Операційний прибуток, що його часто називають чистим прибутком, дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.

Маржинальний прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Він включає власне прибуток і постійні витрати. Отже, такий прибуток за величиною збігатиметься з валовим прибутком, коли калькулювання здійснюватиметься лише за змінними витратами.

Прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел:

а) продаж (реалізація) продукції (послуг);

б) продаж іншого майна;

в) позареалізаційні операції.

Прибуток від продажу продукції (виконання робіт, надання послуг) є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції (без урахування податку на додану вартість і акцизного збору) та її повною собівартістю.

У разі калькулювання за неповними витратами ту частину витрат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на певний період і за обчислення прибутку (П) відраховують від виручки, тобто

Пр=Вр-Сі-С,

де Вр - виручка від продажу продукції; Сі - собівартість проданої (реалізованої) продукції за неповними витратами; С - втрати, що їх не включено в собівартість продукції, а віднесено на певний період.

Це так званий метод прямого обчислення прибутку, який вважають головним. Поряд з ним існує ще аналітичний метод, згідно з яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його базової (фактичної) величини з урахуванням впливу певних чинників у плановому (розрахунковому) періоді. Такий вплив може здійснюватися через зміну обсягу виробництва та продажу, його структури, собівартості продукції і цін. Цей метод орієнтовано на велику частку відносно однотипної продукції в загальному її обсязі,

Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів (матеріальних активів), нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об'єкта, який продається, з урахуванням витрат на продаж (демонтаж, транспортування, оплата агентських послуг),

Прибуток від позареалізаційних операцій - це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна в оренду (лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов'язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій тощо.

Розглянута схема загального прибутку за його джерелами має важливе значення для аналізу та прийняття господарських рішень. Але треба мати на увазі, що прибуток є об'єктом оподаткування.

У зв'язку з цим державні органи суворо регламентують методику обчислення оподатковуваного прибутку в нормативних актах. Так, згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (1997 р.) оподатковуваний прибуток (П) обчислюється за формулою

П 0=ДВ-(ВЬ+АВ),

де Д в - валовий дохід за певний період; Вв - валові витрати за той самий період; АВ - сума амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів.

Основною складовою валового доходу СФГ "Козацьке" є виручка від продажу продукції. У нього включають також прибуток від продажу майна і від позареалізаційних операцій. Валові витрати - це передусім витрати на реалізовану продукцію, а також втрати від продажу майна (перевищення балансової вартості об'єктів над виручку від їхнього продажу). Амортизаційні відрахування виокремлено із загальної суми витрат, оскільки нарахування таких контролюється фіскальними органами в особливому порядку.

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників (інвесторів).

Із загального прибутку сплачується податок згідно з умовами, передбаченими законодавством про оподаткування прибутку підприємств. Прибуток, що залиснився після оподаткування (чистий прибуток), поступає в повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників.

Відповідно до принципових (головних) напрямів використання цей прибуток можна розділити на дві частини:

1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на соціальну підтримку тощо (розподілений прибуток);

2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток). Останній спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов'язковим для господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів.

Цю загальну схему розподілу прибутку можна конкретизувати стосовно підприємств із різними організаційно-правовими формами. Це стосується насамперед акціонерних товариств (підприємств). Як відомо, власники акцій одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів (доходу інвесторів на вкладений капітал). Щодо акціонерного підприємства дивіденди можна розглядати як плату за залучений від продажу акцій капітал.

Розподіл прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка істотно та неоднозначно впливає на фінансову стабільність і перспективи розвитку підприємства. Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акції та підвищують їхній ринковий курс. Водночас обмежується власне джерело фінансування, ускладнюється розв'язання завдань перспективного розвитку підприємства.

Зрозуміло, що низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. З урахуванням цих обставин акціонерне товариство (підприємство) мусить вибирати таку дивідендну політику, яка відповідала б конкретним умовам його діяльності.

Основними варіантами дивідендної політики можуть бути:

1) виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років;

2) виплата дивідендів зі щорічним певним зростанням;

3) спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частки чистого прибутку;

4) виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб;

5) виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій. Кожний з цих варіантів має свої переваги й недоліки і застосовується, як правило, не постійно, а в межах певного перспективного періоду з урахуванням економічної кон'юнктури та фінансового стану підприємства.

Частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, визначається відповідно до вибраного варіанта дивідендної політики. Досвід зарубіжних корпорацій свідчить, що частка величини Пд у чистому прибутку коливається в межах 30-70%. Якщо вона менша за 30%, то виплати вважаються заниженими, а коли її відносний розмір більший за 70% - завищеними.



2. Фінаносво економічна характеристика прибутку СФГ "Козацьке" Балтського району Одеської області

2.1 Фінаносво економічна характеристика СФГ "Козацьке" та аналіз динаміки прибутку від реалізації продукції підприємства

СФГ "Козацьке" розташоване в Одеській області, Балтському районі. До найближчої залізничної станції 16 км, (ст. Балта с. Белено), до районного центру 7 км. (м. Балта), до обласного центру (м. Одеса) 225км.

Клімат: помірно континентальний. Зима м'яка, з частими відлигами, а літо спекотне. Середня температура липня + 23 °C, січня - 5,6 °C. Опади випадають найчастіше влітку і восени у вигляді дощів, середньорічна кількість опадів складає 520мм.

В сільському господарстві головним засобом виробництва, без якого неможливий сам процес виробництва продукції рослинництва, є земля, зокрема сільськогосподарські угіддя, тому розглянемо забезпеченість його ресурсним потенціалом. Основні ресурси сільськогосподарського підприємства - земельні. Розглянемо показники в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Склад і структура сільськогосподарських показників у СФГ "Козацьке" Балтського району за останні роки

Показники	2008 р.	2009 р.	2010 р.
Всього с.-г. угідь, га	1198,34	925,28	902,63
Із них: рілля	1017,28	900,27	877,64
Питома вага в площі с.-г. угідь; ріллі, %	85	97	97,2
Навантаження на 1 середньорічного робітника, зайнятого в с.-г.: - с-г. угідь, га	119,83	92,52	64,47
- ріллі, га	101,7	90	62,69

З даних таблиці видно, що структура сільськогосподарських угідь протягом останніх років практично однорідна і не має тенденції щодо різкої зміни. Однак, з кожним роком збільшується навантаження на робітників, оскільки зменшується кількість зайнятих у рослинництві. Це видно з наступної таблиці.

Таблиця 2.2 Чисельність та ефективність використання трудових ресурсів у СФГ "Козацьке" Балтського району

Показники	2008 р.	2009 р.	2010 р.	Дані 2010 р. до 2008 р., %, (+,-)
Середня чисельність працівників, чол. У т. ч. у рослинництві	10 10	10 7	14 8	140 80
Вироблено валової продукції в порівняльних цінах 2005р., всього тис.грн. в т.ч.	65160,87	32264,62	129178	64017,13
рослинництві	65160,87	32264,62	129178	64017,13
Річна продуктивність праці всього тис. грн.в т.ч. працівники	6516,09	3226,5	9227	2710,91
рослинництва	6516,09	4609,23	16147,25	9631,16

Чисельність працівників сільськогосподарських підприємств України в сучасний період традиційно характеризується стійкою тенденцією до скорочення. Не стало винятком і наше досліджуване підприємство, скорочується кількість працюючих в галузі рослинництва, майже на 60%.

Таблиця 2.3 Порівняльна характеристика рівня використання землі в галузі рослинництва у СФГ "Козацьке" Балтського району за 2008-2010 роки

Сільськогосподарська культура	Одержано валової продукції: в підприємстві, ц	Дані 2010р. до 2008р., %	Вироблено валової продукції на 100 га угідь, ц
	2008р.	2009р.	2010р.		2008р.	2009р.	2010р.
Зернові всього, в т.ч.:	8458	5433	14580	172,38	831,4	603,5	1661,3
Озима пшениця	6300	4908	14180	225	619,3	545,17	1615,7
Ячмінь озимий	2158	525	400	-1758	212,1	58,3	45,58
Технічні, в т. ч.: Соя	554	-	-	-	54,5	-	-
Соняшник	994	310	1372	138	97,7	34,43	156,33
Ріпак озимий	786	344	3685	468	77,3	38,21	419,88
Льон-довгунець - насіння	600	-	-	-	58,98	-	-
Всього	12292	6087	19637	7345	6802,08	676,14	2237,51



Аналіз даних таблиці свідчить, що в 2008 році у підприємстві було найбільше зібрано озимої пшениці 6300 ц В наступні 2 роки зернових і зернобобових також сіяли багато, але площа зайнята під озимою ячмінем суттєво скоротилася, в 2010 році більше ніж в 5 разів. Альтернативою тут виступає озимий ріпак, якого в 2010 році було зібрано 3685 ц. Це майже в 5 разів більше ніж в 2008 році. Крім того за останніх 2 роки на підприємстві перестали вирощувати сою та льон-довгунець, оскільки вони давали мізерний врожай.

Спеціалізація підприємства визначається за допомогою структури товарної продукції . Розглянемо її в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 Структура товарної продукції СФГ "Козацьке" Балтського району за 2008-2010 роки

Показник	2008	2009	2010	В середньому за 3 роки, ц	Питома вага, %	Місце галузі
Всого продукції рослинництва в т. ч.:	8548	5433	14580	9520,3	100	-
Озима пшениця	6300	4908	14180	8462,7	88,9	1
Ячмінь озимий	2158	525	400	1027	10,8	3
Соя	554	-	-	-	-	-
Соняшник	994	310	1372	892	9,37	4
Ріпак озимий	786	344	3685	1605	16,9	2
Льон-довгунець - насіння	600	-	-	-	-	-

З даних таблиці бачимо, що наше підприємство в основному спеціалізується на вирощуванні озимої пшениці, що в середньому за 3 роки дає 9520,3 ц. врожаю і займає перше місце в галузі. На 2 місці по вирощуванні продукції знаходиться ріпак озимий, на 3 - ячмінь озимий. Останнє місце займає вирощування соняшнику. Протягом останніх двох років наше підприємство не спеціалізується на вирощуванні сої та льону.

Розглянемо показники забезпеченості нашого підприємства основними засобами та ефективність їх використання в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5 Забезпеченість СФГ "Козацьке" Балтського району основними засобами та ефективність їх використання

Показник	2008р.	2009р.	2010р.	Дані 2010р. до даних 2008р (+;-)
Середньорічна вартість ОЗ в т.ч.	402	237	369	-33
основних виробничих засобів, тис. грн	84,5	104,5	89	4,5
валова продукція в порівняльних цінах 2005р.	65160,87	32264,62	129178	64017,13
середньорічна кількість працівників	10	7	8	-2
площа с/г угідь	1198,3	925,2	902,6	-295,7
фондозабезпеченість, тис.грн.	33547	25616	40881	7334
фондоозброєність, грн.	40200	33857	46125	5925
фондовіддача, грн.	0,16	0,14	0,35	0,19
фондоємність	6,17	7,35	5,76	-0,41
оборотні засоби прибуток(збиток)тис.грн.	182	142	271	89
норма прибутку	37,4	41,6	59,2	21,8

Показники ефективності свідчать про таке: фондовіддача 0,19 грн. показує, що 1 грн. основних фондів дозволяє отримати прибуток 19 коп., фондоємність 0,41 грн. - що щоб виробити 1 грн. валової продукції треба „запустити ” у виробництво 0,41 грн. основних фондів, а норма прибутку свідчить про те, що підприємство в перспективі може отримати.

Основними економічними показниками діяльності СФГ "Козацьке" є наступні: (Табл. 2.6)

Таблиця.2.6 Основні економічні показники діяльності СФГ "Козацьке" Балтського району Одеської області

Показники	2008 р.	2009р.	2010р.
Валова продукція у порівняльних цінах 2005р., грн.	65160,87	32264,62	129178
Дохід від реалізації, тис. грн.	28	643	1279
ПДВ	5,6	128,6	255,8
Повна собівартість реалізованої продукції, тис. грн.	459	278	470
Чистий прибуток, тис. грн.	174	250	858
Рентабельність, %	-93,8	131,29	172,13



Оскільки валова продукція у порівняльних цінах 2005р. СФГ "Козацьке" в 2010р. порівняно із 2008р. збільшилась майже в 2 рази, то й собівартість продукції збільшилась також. Якщо у 2010 р. чистий прибуток становив 858 тис. грн, а рівень рентабельності 172,13%, то порівнюючи дані показники з показниками 2008 р., де чистий прибуток дорівнював 174 тис. грн., а рівень рентабельності -93,8%, можна зробити висновок, що прибутковість підприємства значно зросла.

2.2 Формування прибутку на підприємстві

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності СФГ "Козацьке" є його прибуток.

Протягом тривалого часу загальна сума отриманого підприємством прибутку визначалась як балансовий прибуток. Найбільш повне, на нашу думку, визначення балансового прибутку було дано в статистичному щорічнику України за 1996 рік. "Балансовий прибуток - загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій".

З прийняттям Закону "Про внесення змін і доповнень в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"" від 22 травня 1997 року податкові адміністрації здійснюють контроль за правильністю визначення оподаткованого прибутку. Установлена методика визначення оподаткованого прибутку безпосередньо не зв'язана з формуванням прибутку підприємств, як фінансового результату їхньої діяльності.

Однак послаблення контролю за формуванням прибутку з боку податкових органів не зменшує значення цього показника для підприємства. Прибуток залишається джерелом сплати податків, формування фінансових ресурсів підприємств. Тому формування загального прибутку, його збільшення мають важливе значення для кожного підприємства - суб'єкта господарської діяльності. Управління цими процесами займає важливе місце у фінансовому менеджменті.

Прибуток - це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства.

Залежно від формування та розподілу розрізняють декілька видів прибутку:

*валовий;

*від операційної діяльності;

*від звичайної діяльності до оподаткування;

*від звичайної діяльності; *чистий.

Згідно з П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати" прибуток - це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати, а збиток - це перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.

Визначимо, скільки прибутку дають основні культури, що вирощує СФГ "Козацьке".

Таблиця 2.7 Прибуток галузей СФГ "Козацьке" Балтського району Одеської області

Показники	2008р.	2009р.	2010р.
Озима пшениця
Повна собівартість, тис. грн.	184	130	268
Чистий дохід, тис. грн.	301	315	579
Прибуток, тис. грн.	117	185	311
Площа посіву, га	303	330	480
Прибуток на 1га посіву, тис. грн.	0,39	0,56	0,65
Ріпак
Повна собівартість, тис. грн.	89	48	174
Чистий дохід, тис. грн.	85	67	663
Прибуток, тис. грн.	-4	19	489
Площа посіву, га	117	115	230
Прибуток на 1га посіву, тис. грн	-0,03	0,17	2,13
Соняшник
Повна собівартість, тис. грн.	24	69	52
Чистий дохід, тис. грн.	18	176	312
Прибуток, тис. грн.	-6	107	260
Площа посіву, га	130	80	85
Прибуток на 1га посіву, тис. грн.	-0,05	1,34	3,06

У 2008р. найбільш прибутковою культурою для СФГ "Козацьке" виявилась озима пшениця, яка дала прибутку 390 грн. на кожен гектар посіву, інші культури в 2008 р. були збитковими для підприємства і тому не принесли прибутку. Це було спричинено неврожаєм. У 2009 р. досліджуване підприємство отримало такий прибуток: озима пшениця - 560 грн з 1 га; ріпак - 170 грн. на 1 га; 1340 грн. з 1 га. Отже, в 2009р. найприбутковішим було вирощування соняшнику, а найменш прибутковим - ріпаку. Характеризуючи прибуток, отриманий в 2010р., можемо сказати, що найбільш прибутковою культурою був соняшник (3060 грн. з 1 га.), на другому місці - ріпак (2130 грн. з 1 га.) і на останньому місці - озима пшениця (650 грн. з 1 га.). Також ми бачимо, що з кожним роком спостерігається підвищення прибутковості кожної культури.

2.3 Розподіл і використання прибутку на підприємстві

Механізм впливу фінансів на господарство, на його економічну ефективність знаходиться не в самому виробництві, а в розподільних відносинах. Характер впливу на виробництво залежить від того, наскільки конкретна система розподілу, форми і методи її організації відповідають об'єктивним потребам суспільства, рівню розвитку продуктивних сил, економічним інтересам держави, підприємств і кожного окремого працівника. При порушенні цієї відповідності процес підвищення ефективності виробництва починає стримуватися.

Розподіл прибутку є складовою і нерозривною частиною загальної системи розподільних відносин і, мабуть, нарівні з розподілом доходу фізичних осіб - найголовнішою.

Конкретні форми і методи розподілу прибутку постійно видозмінюються і розвиваються зі зростанням суспільного виробництва і зміною задач в економіці. Кожен етап у відносинах між бюджетом і підприємством з приводу розподілу прибутку породжує нові форми і методи цього розподілу.

По суті, розподіл прибутку варто розглядати втрьох напрямках. Прибуток розподіляється між державою, власниками підприємства і самим підприємством. Пропорції цього розподілу значною мірою впливають на ефективність діяльності підприємства як позитивно, так і негативно.

Відносини підприємств і держави з приводу прибутку будуються на основі оподатковування прибутку.

Далі прибуток розподіляється між власниками (акціонерами і засновниками) і самим підприємством. Цей розподіл залежить від багатьох чинників. У період технічного переозброєння і модернізації виробництва, освоєння нових видів продукції і нових технологій підприємство має потребу у фінансових ресурсах, а надати їх повинні в першу чергу власники. Це не означає, що вони повинні відмовитися від своїх чекань і не одержувати доходу на вкладений капітал. Просто це мають бути відкладені чекання, тобто власники зможуть одержати свої дивіденди після виходу виробництва на проектну потужність, коли підприємство почне отримувати прибуток у достатньому розмірі. Дивіденди за період чекання повинні бути не менше процентної ставки на банківський вклад за цей же період, але менше ставки за кредит.

На підприємстві розподілу підлягає прибуток після сплати податків і виплати дивідендів. З цього прибутку також сплачуються деякі податки в місцеві бюджети і стягуються економічні санкції.

Розподіл цієї частини прибутку відображує процес формування фондів і резервів підприємства для фінансування потреб виробничого і соціального розвитку. В умовах ринкового господарства держава не втручається в процес розподілу прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків, який може спрямовуватися на будівництво житла, благодійні цілі, фінансування природоохоронних заходів, на утримання об'єктів і закладів соціальної сфери, на проведення науково-дослідних робіт. Законодавче встановлений мінімальний розмір резервного капіталу для акціонерних товариств регулює порядок ство-рення резерву щодо сумнівних боргів і під знецінення цінних паперів.

Розподіл прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства, регламентується внутрішніми документами підприємства, як правило, в обліковій політиці. Деякі аспекти розподільного процесу фіксуються в статуті підприємства. Відповідно до статуту рішенням розпорядчого органу на підприємстві створюються фонди нагромадження, споживання, соціальної сфери. Якщо ж фонди не створюються, то з метою забезпечення планових витрат коштів складаються кошториси витрат на розвиток виробництва, соціальні потреби трудового колективу, матеріальне заохочення працівників і благодійні цілі. сільськогосподарський агропродукція прибуток

До витрат, пов'язаних з розвитком виробництва, які фінансуються з прибутку, відносяться витрати на науково-дослідні, проектні, дослідно-конструкторські і технологічні роботи, на фінансування розробок та освоєння нової продукції і технологічних процесів, витрати на вдосконалювання технології та організації виробництва, модернізації устаткування, витрати, пов'язані з технічним переозброєнням і реконструкцією діючого виробництва, з розширенням підприємства і новим будівництвом об'єктів, з проведенням природоохоронних заходів. До цієї групи витрат відносяться витрати на погашення довгострокових кредитів банків і відсотків, які з ними пов'язані. Нагромаджений прибуток може бути спрямований підприємством у статутні фонди інших підприємств, довгострокові і короткострокові фінансові вкладення, перераховуватися вищим організаціям, спілкам, концернам, асоціаціям та ін. Ці напрямки також вважаються використанням прибутку на розвиток.

Розподіл прибутку на соціальні потреби містить у собі витрати з експлуатації соціально-побутових об'єктів, що знаходяться на балансі підприємства, фінансування будівництва об'єктів невиробничого призначення, проведення оздоровчих і культурно-масових заходів і т. ін.

До витрат на матеріальне заохочення відносяться: виплати премій за досягнення в роботі, надання матеріальної допомоги, одноразова до-помога ветеранам, пенсіонерам, компенсація подорожчання вартості харчування в їдальнях і т. ін.

Увесь прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, розподіляється на прибуток, який збільшує вартість майна, тобто прибуток, що бере участь у процесі нагромадження, і прибуток, що спрямовується на споживання та не збільшує вартості майна. Якщо прибуток не витрачається на споживання, то він залишається на підприємстві як нерозподілений прибуток минулих років і збільшує розмір власного капіталу підприємства. Наявність нерозподіленого прибутку збільшує фінансову стійкість підприємства, свідчить про наявність джерела для наступного розвитку.

Важливу роль у забезпеченні фінансової стійкості відіграє розмір резервного капіталу. У ринковому господарстві відрахування в резервний капітал носять першочерговий характер. Наявність і приріст резервного капіталу забезпечує збільшення акціонерної власності, характеризує готовність підприємства до ризику, з яким пов'язана вся підприємниць-ка діяльність, створення можливості виплати дивідендів по привілейованих акціях навіть за відсутності прибутку поточного року, покриття непередбачених витрат і збитків без ризику втрати фінансової стійкості. Принципове значення в розподілі чистого прибутку має досягнення оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання. Напрямки і пропорції використання чистого прибутку визначаються самостійно кожним суб'єктом господарювання.

З огляду на економічну природу прибутку його розподіл є складовою частиною загальної системи розподілу валового внутрішнього продукту і чистого продукту. Через розподіл прибутку реалізується одна із його найважливіших функцій - стимулювання діяльності підприємницьких структур. Прибуток має забезпечити підприємство власними коштами для розширеного відтворення основного капіталу, фінансування інноваційних та інвестиційних проектів, стимулювати підвищення ефективності виробництва та формування централізованого грошового фонду. Від досконалості форм і методів розподілу прибутку залежить зацікавленість підприємств та окремих працівників у постійному зростанні і удосконаленні виробництва та підвищенні його ефективності. Саме прибуток є основним джерелом матеріального заохочення працівників підприємств, власників акцій, підприємців і менеджерів. Тому головним у системі розподілення прибутку має бути урахування економічних інтересів підприємств, працівників та суспільства.

В умовах ринкових відносин механізм розподілу прибутку має велике значення. У ньому відображається ефективність господарської діяльності; від нього залежить дієвість господарської самостійності і самофінансування. Ринок зумовлює докорінну зміну механізму розподілу прибутку. В умовах різноманіття форм власності не існує єдиної схеми розподілу прибутку.

Нині складність проблеми розподілу та використання прибутку підприємств посилюється тією обставиною, що перехід до ринкової економіки в Україні здійснюється в умовах збереження старих структур управління, які протидіють розвиткові нових економічних відносин.

Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів.

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

У розподілі прибутку підприємств виділяють два етапи.

Перший етап - це розподіл балансового прибутку. Учасниками цього розподілу є держава і підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємницькими структурами має дуже важливе значення для забезпечення потреб і держави, і суб'єктів підприємницької діяльності. Від правильного вирішення цієї проблеми залежить розвиток вітчизняної економіки в цілому. Велике значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів підприємницької діяльності, яка реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні ставок оподаткування тощо.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився у розпорядженні підприємницьких структур після здійснення платежів до державного бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування певних витрат, задоволення відповідних потреб. Згідно з прийнятими положеннями міжнародних стандартів в Україні відбуваються зміни у розподілі й використанні прибутку підприємств. Нині визначення чистого прибутку підприємства здійснюється виключенням із загальної суми прибутку тільки податку на прибуток. Тепер сплата штрафів підприємством безпосередньо не впливає на обсяг його чистого прибутку. Новими положеннями не передбачено формування за рахунок прибутку ряду цільових фондів, як це відбувалося раніше. Передбачено використання чистого прибутку підприємства на створення резервного фонду, виплату дивідендів, поповнення статутного фонду та інші напрямки використання. Детально порядок розподілу та використання прибутку визначається статутом суб'єкта підприємницької діяльності.

Згідно з Господарським кодексом України, державні комерційні підприємства за рахунок прибутку утворюють спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх господарською діяльністю: амортизаційний фонд; фонд розвитку виробництва; фонд споживання (оплати праці); резервний фонд та інші фонди, передбачені статутом підприємства. Порядок визначення нормативів відрахувань до цих фондів, їх розміри, порядок формування і використання встановлюються законом. З розвитком ринкових відносин вплив держави на господарську діяльність підприємницьких структур, розподіл і використання прибутку зменшуватиметься.



3. Шляхи і резерви збільшення прибутку СФГ "Козацьке"

Прибуток у класичному розумінні являє собою різницю між ціною товару і затратами на виробництво товару - його собівартістю. Саме таке розуміння прибутку закладене в усіх законодавчих актах України, крім законодавства про оподаткування прибутку. Такий показник, безумовно, в більшій мірі характеризує якість господарювання підприємства, саме він реальний і з точки зору спроможності підприємства відраховувати частину прибутку до бюджету.

Прибуток синтезує в собі всі найважливіші сторони роботи підприємства. Щоб прибуток підприємства зростав, воно повинне:

- нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;

- розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент і якість продукції;

- впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;

- зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) цродукції (тобто її собівартість);

- з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його розпорядженні, у тому числі фінансові ресурси;

- зі знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;

- грамотно будувати договірні відносини з постачальниками і покупцями;

- вміти найбільш доцільно розміщати (вкладати) одержаний раніше прибуток з точки зору досягнення оптимального ефекту.

Не важко помітити, що останні три з названих вище напрямків значною мірою залежать від сумлінності і кваліфікації економістів, які причетні до фінансової роботи підприємства. Так, на стадії укладання угод з покупцями дуже важливо домовитися про оптимальні ціни на товари і послуги, строки перегляду цін у зв'язку з інфляційними процесами в економіці. У договорі повинні бути чітко визначені застереження щодо порядку обчислення розмірів втрат (збитків), які є наслідком порушень зафіксованих у ньому зобов'язань сторін, а також щодо порядку відшкодування цих втрат.

У директивно-плановій економіці всі ці питання для підприємств не мали суттєвого значення, оскільки вони практично не були зацікавлені у збільшенні прибутку. Вони не розпоряджалися ним. У ринкових же умовах після сплати податків до державного бюджету й інших обов'язкових відрахувань весь прибугок, що залишається, надходить у повне розпорядження власників або трудових колективів підприємств.

Резерви зростання прибутку - це кількісно вимірні можливості його збільшення за рахунок зростання об'єму реалізації продукції, зменшення витрат на її виробництво і реалізацію, недопущення зовні реалізаційних збитків, вдосконалення структури вироблюваної продукції. Резерви виявляються на стадії планування і в процесі виконання планів. Визначення резервів зростання прибутку базується на науково обґрунтованій методиці їх розрахунку, мобілізації і реалізації. Виділяють три етапи цієї роботи: аналітичний, організаційний і функціональний.

Методичною базою економічної оцінки резервів зниження витрат упредметненої праці є система прогресивних техніко-економічних норм і нормативів по видах витрат сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, нормативів використовування виробничих потужностей, питомих капітальних вкладень, норм і нормативів в устаткуванні і ін.

Основними джерелами резервів підвищення рівня рентабельності продукції є збільшення суми прибутку від реалізації продукції, зниження собівартості товарної продукції.

Щоб постійно забезпечувати зростання прибутку, треба шукати невикористані можливості його збільшення, тобто резерви зростання. Резерв - це кількісна величина. Резерви виявляються на стадіях планування та безпосереднього виробництва продукції і її реалізації. Визначення резервів збільшення прибутку базується на науково обґрунтованій методиці розроблення заходів з їх мобілізації.

У процесі виявляння резервів виділяють три етапи:

1) аналітичний - на цьому етапі виявляють і кількісно оцінюють резерви;

2) організаційний - тут розробляють комплекс інженерно-технічних, організаційних, економічних і соціальних заходів, які повинні забезпечити використання виявлених резервів;

3) функціональний - коли практично реалізують заходи і контролюють їх виконання.

Резерви збільшення прибутку є можливими:

1) за рахунок збільшення обсягу випуску продукції (робіт, послуг);

2) за рахунок зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції;

3) за рахунок економії і раціонального використання коштів на оплату праці робітників та службовців;

4) за рахунок запровадження досягнень науково-технічного прогресу, в результаті чого зростає продуктивність праці.

Іншим важливим напрямком пошуку резервів збільшення прибутку є зниження витрат на виробництво та реалізацію продукції. Для пошуку й підрахунку резервів зростання прибутку за рахунок зниження собівартості аналізують звітні дані щодо витрат на виробництво за калькуляціями, користуючись методом порівняння фактичного рівня витрат з прогресивними науково обґрунтованими нормами і нормативами за видами витрат (сировини і матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів), нормативами використання виробничих потужностей, обладнання, нормами непрямих матеріальних витрат, капітальних вкладень тощо.

Після розрахунку загальної величини резервів зниження собівартості продукції за всіма калькуляційними статтями необхідно деталізувати резерви збільшення прибутку за рахунок зниження затрат живої та уречевленої праці за окремими напрямками. Економія затрат живої праці досягається за рахунок здійснення таких заходів: підвищення продуктивності праці і зниження трудомісткості; скорочення витрат за понаднормові години роботи, виплат за цілоденні та внутрішньозмінні простої тощо.

Підрахунок зростання прибутку за рахунок виявлених резервів зниження собівартості можна проводити за такими напрямами:

1. Здійснення організаційно-технічних заходів. За рахунок цього можна одержати економію протягом 12 місяців з моменту повного впровадження цих заходів.

2. Зменшення кількості робітників. Цей захід може забезпечити економію за багатьма напрямками через те, що він передбачає:

- збільшення продуктивності праці, а отже, збільшення обсягу виробництва з меншою кількістю робітників;

- зміну трудомісткості продукції.

4. Зменшення прямих матеріальних витрат.

5. Зниження умовно-постійних витрат також може бути резервом збільшення прибутку. Таке зниження може статися у зв'язку зі зростанням обсягу випуску продукції.

6. Підвищення якості продукції. Це значний резерв збільшення прибутку.

Після закінчення аналізу пошуку резервів збільшення прибутку результати узагальнюються. Під час пошуку резервів прибутку протягом звітного року можуть раптово виявлятися резерви короткострокової дії. Використання цих резервів можливе за допомогою розроблення системи оперативних заходів.



Висновки та пропозиції

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого - такі чи такі результати виробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів, кадрового потенціалу та рівня його використання.

Ефективність виробництва - це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу.

У зарубіжній практиці як синонім терміна; "результативність господарювання" зазвичай застосовується термін "продуктивність системи виробництва та обслуговування", коли під продуктивністю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) за виробництва різноманітних товарів і послуг.

Не варто забувати також, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість виробництва.

Варто пам'ятати, що прибуток є основною метою діяльності підприємства, а способом його досягнення раціональне використання фондів, зниження собівартості та трудомісткості продукції. Часто підприємству доводиться відмовитись від отримання прибутку в даний момент для того щоб у майбутньому отримати ще більший, але кожен із таких випадків є індивідуальним та потребує окремого підходу.

У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності (про дуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно дію чим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва треба вважати конкретною формою вияву цього закону.

У 2008р. найбільш прибутковою культурою для СФГ "Козацьке" виявилась озима пшениця, яка дала прибутку 390 грн. на кожен гектар посіву, інші культури в 2008 р. були збитковими для підприємства і тому не принесли прибутку. Це було спричинено неврожаєм. У 2009 р. досліджуване підприємство отримало такий прибуток: озима пшениця - 560 грн з 1 га; ріпак - 170 грн. на 1 га; 1340 грн. з 1 га. Отже, в 2009р. найприбутковішим було вирощування соняшнику, а найменш прибутковим - ріпаку. Характеризуючи прибуток, отриманий в 2010р., можемо сказати, що найбільш прибутковою культурою був соняшник (3060 грн. з 1 га.), на другому місці - ріпак (2130 грн. з 1 га.) і на останньому місці - озима пшениця (650 грн. з 1 га.). Також ми бачимо, що з кожним роком спостерігається підвищення прибутковості кожної культури.

Провівши дослідження по темі прибуток підприємства на прикладі СФГ "Козацьке" Балтського району Одеської області можна сказати, що підприємство досить успішно функціонує та отримує непогані прибутки від своєї діяльності.



Список використаної літератури

1. Закон "України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 -2004 рр. У/ Урядовий кур'єр. - 2001 р. - 20 лютого.

2. Закон України "Про підприємства України" // Державний інформаційний бюлетень "Про приватизацію". -1993. - № 2.

3. Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" //Урядовий кур'єр. -1993. - 29 лип.

4. Закон України "Про господарські товариства" // Закон України. -К., 1996,-Т.2.-с. 189-213.

5. Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" // Відомості Верховної Ради України. -1997. -№39.

6. Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" // Урядовий кур'єр, - 1999. - 8 грудня, - № 230.

7. Наказ Міністерства аграрної політики України № 132 від 18.05.2001 р. "Методичні рекомендації з шанування, обліку і калькулювання собівартості продукції" // Все про бухгалтерський облік, -№7Г-2001р.-20 серпня.

8. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку / За ред. П.Т. Саблука. М.П. Дем'яненко, О.М. Шпичак та ін. - К.: ІАЕ УААН, 2002. - С, 268-293.

9. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств; Підручник. -К.13МН. 1999.-92с.

10. Аршиш В.І. Собівартість виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції // Економіка АПК. - 2006р. - №10. - С.69-71

10. Губськнй Б.В. Аграрний ринок. - К.: "Нора-прінт", 2000. -182 с.

11. Економіка сільського господарства: Підручнаик / О.І.Здоровцова, Л.І.Касьянов, В.І.Мацибора, В.Й. Шнян, За ред. О.І. Здоров-цова, В.І. Мацибори. - К.: Вид. УСГА, 1999. - 320 с.

12. Економіка підприємства; Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. - вид, 2-ге, перероб. ти допов. - К.: КНЕУ, 2001.-528 с.

13. Економіка підприємства: навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ За ред. Семенда Д.К. - Умань, - 2006. - С. 98-114.

14. Коваленко Ю.С. Сільськогосподарське підприємство в ринковому середовищі. - К.: ІАЕ УААН, 2000, 204 с.

15. Пасхавер Б.И. Аграрне ціноутворення в умовах кризи/ Економіка України.-2006.-№ 7.

16. Реформування та розвиток підприємств агропромислового виробництва (посібник у питаннях і відповідях) /За ред. П.Т. Саблу-ка. -К.: ІАЕ, 2005.-532с.

17. Савчук В.К. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств.- К.: Урожай, 1995. - 119 с.

18. Фінанси підприємств: Підручник для студ. вузів/П.А. Лайко, М.В. Мних. - К., 2004. - 428.

19. Фінансово-економічний аналіз: Підручник/ П.Ю. Буряк, М.В. Римар, М.Т. Бець та ін. - К., 2004. - 528 с.

20. Фінанси підприємств: Навчальний посібник Курс лекцій /За ред.. д.е.н., проф. Р.Г. Кірейцева -К.: ЦУЛ,2002- с.8-10

21. Фінанси підприємств/ Поддєрьогін А.М. :Підручник - 4-те вид., перероб та доп.-К.: КНЕУ,2002.-30-35

22. Ярмоленко В.П. Собівартість - об'єктивна економічна категорія// Бухгалтерія в сільському господарстві. - 2000. - №8. - С.8-13

23. Шаповал В.М., Аврамчук Р.Н. Економіка підприємства: Навч. посіб. - К.: ДУЕП, 2003.

Размещено на Allbest.ru

...