Концептуалізація комплексу соціалізації національної економіки та управління ним

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концептуалізація комплексу соціалізації національної економіки та управління ним

І.О. Стеблянко

Починаючи з перших років виникнення держави як інституту існування суспільства, вона взяла на себе соціальні обов'язки щодо своїх громадян. Природно, що за часи її становлення суттєво змінювалися підходи до визначення сутності, природи та обсягів соціальних зобов'язань. На сьогодні беззаперечним фактом є розуміння того, що економіка досягла таких масштабів і потенцій, за яких опікування лише нею без реалізації достатньою мірою соціальної функції призводить до втрати здатності не тільки до зростання та підвищення своєї ефективності, а й до простого відтворення. В Україні усвідомлення значимості соціальних витоків у суспільному розвитку почало формуватися із часу набуття нею незалежності. Проте до останнього часу не вдалося зменшити розрив між конституційним закріпленням статусу нашої країни як соціальної держави та втіленням цивілізаційних норм соціального буття в повсякденне життя. Тому із низки проблем, які постали перед країною в контексті реалізації людиноцентричної концепції розвитку, найбільш значимими є питання соціалізації економіки.

У порозумінні всіх негараздів та конструюванні заходів щодо оновлення стратегії соціальної ходи треба виходити з наукового супроводу соціально-економічного розвитку. Проблема надання економіці соціальної орієнтації була започаткована і розроблялася ще за радянських часів, але набула особливої актуальності й розгортання з початком ринково-трансформаційних перетворень в Україні, про що свідчать праці О. Амоші, В. Бесєдіна, Д. Богині, В. Гейця, В. Гришкіна, Н. Дєєвої, С. Дорогунцова, Ю. Зайцева, Е. Лібанової, О. Новікової, Л. Тимошенко та багатьох інших. Проте складнощі та суперечності проходження в українському просторі соціально-економічних процесів настільки динамічні, що низка питань як теоретичного, так і методичного характеру потребує переосмислення й нового тлумачення. Перш за все, це стосується матеріально-технічної бази здійснення тих процесів, які в період розбудови соціальної держави з ринковим механізмом господарювання дістали назву соціалізаційних. Якщо раніше всі питання формування людського капіталу пов'язувалися виключно із соціальною сферою, то сьогодні з нею ідентифікують лише процес становлення людського потенціалу. Трансформацію останнього в людський капітал відносять до виробничої сфери де набуваються навички, досвід і власне реалізується людський потенціал. Тому потрібне оновлення знань через прорив стереотипів, але, безумовно, зі збереженням усього позитивного, що надбано суспільною думкою в попередні роки.

У цілому наявність виокремлених та інших, до кінця не вирішених та дискусійних питань щодо сприйняття базою соціалізаційних процесів комплексу соціалізації національного господарства та запровадження ефективного механізму регулювання міри його задії на потреби формування людського потенціалу й оптимально необхідного перетворення на капітал зумовили вибір теми нашої роботи. Метою даної є концептуалізація соціалізаційного комплексу національного господарства (далі - СКНГ) і організаційно-економічного механізму регулювання міри його задії на потреби соціалізації як основи забезпечення динамічного соціально-економічного розвитку країни.

З тим як суспільство сягає своїх економічних цілей, у ньому все більша кількість людей рівною мірою має користування благом економічної незалежності й досягти такого рівня здібностей, який тою чи іншою мірою гарантував би забезпеченість. Включення механізмів державного регулювання добробуту пов'язується з ідеологією соціалізації економіки. У соціалізованій економіці набагато більше можливостей для зменшення соціального розшарування як шляхом примусового усунення надзвичайної нерівності, так і шляхом створення умов до самореалізації особистісного потенціалу. За умов дії соціалізації економіки держава мусить прямо чи то опосередковано брати участь у відтворенні робочої сили і життєдіяльності членів суспільства. Керуючись тими тенденціями, які склалися у світі щодо формування підвалин добробуту населення, і враховуючи факт доповнення традиційних функцій держави новими та їх якісного переструктурування, вважаємо обґрунтованим тлумачити соціалізацію економіки як процес раціоналізації державного регулювання соціальної динаміки суспільства на основі пошуку механізму оптимального поєднання індивідуалістських та колективістських витоків господарювання і створення відповідної системи інститутів та інституцій забезпечення соціальності в розвитку.

Реалізація задекларованої концепції соціалізації економіки пов'язується з моделлю соціально орієнтованої ринкової економіки (далі - СОРЕ), науково-практичну парадигму якої запропонував А. Мюллер-Армак [1, с. 120-121]. Соціальною базою такої економіки є прошарок економічно активних і матеріально забезпечених людей, які не сприймають утриманські настрої, усвідомлюють особисту відповідальність за свою долю, вони здатні бути рушієм економіки через своє ставлення до праці, за кваліфікацією, здатністю адаптуватися до процесів розвитку економіки, і нагромаджувати й капіталізувати трудові доходи. Така економіка передбачає використання певних процедур для узгодження інтересів різних соціальних груп, отримую широке визнання солідарність суспільства і особистості, ідеї соціальної справедливості.

Соціалізація економіки як процес, що уособлює сукупність послідовних дій щодо інтеграції індивіда в суспільство, включення його в різноманітні форми діяльності й зміну тим самим його соціального статусу та діапазону реалізації і задоволення своїх потреб, має дві сторони вираження. По-перше, як сукупність соціально-економічних відносин, які пов'язують різні фази постійного відтворення потенціалу соціальної спільноти. По-друге, як матеріально-натуральну базу його здійснення щодо останнього, а саме джерела залучення людини до соціального життя та забезпечення послідовної зміни способів підтримання та розвитку життєдіяльності, пов'язаних із самореалізацією та самоутвердженням.

У сучасній термінології досить часто для відтворення матеріально-натурального наповнення використовують різні за змістом словосполучення, а саме «невиробнича сфера» [2, с. 20-30], «сфера послуг» [3, с. 543-546], «соціальна сфера» [4, с. 245], «соціальна інфраструктура» [5, с. 206], «соціальний комплекс» [6, с. 476], «соціальне господарство» [7, с. 633]. Незважаючи на таке різноманіття підходів до власне найменування, у цілому ця база трактується або занадто звужено (у таких випадках зазвичай йдеться про галузі соціалізації в цілому або окремі з них), або занадто широко, включаючи всі відомі сфери життя суспільства.

Критична оцінка авторських визначень природи і змісту матеріального утворення в суспільстві для вирішення завдань підтримки і розвитку людської спільноти дозволила виявити вже в термінології прийнятні поняття й усунути з розгляду не те, що помилкові, а принципово обмежуючі поле необхідної чи можливої на конкретній період часу задії його потенцій.

З урахуванням усіх термінів та визначень, що орієнтують у сучасному розумінні сутності та складових категорій «матеріально-речова база процесу розбудови соціально орієнтованого суспільства», ми вийшли на наукові позиції, за якими вона при всій її матеріальній статичності не залишається такою на різних етапах соціально-економічного розвитку через зміну взаємодії елементів, які її утворюють.

Сучасна економіка або національне господарство - це система, і, як і будь-яка система, вона характеризується складовими елементами, їх взаємодією та станом. Якщо перейти більш практичну в площину, то елементами такої системи як національне господарство, беззаперечно, виступають матеріально-речові об'єкти, відтворюючи всі ланки суспільного виробництва, розподілу та обміну на всій території країни. Кожен такий об'єкт, що уособлює в собі заклад, установу, організацію, підприємство тощо, через взаємозв'язок з йому подібними за виконуваними функціями, входить до відповідної структури [лат. structura побудова] і створює тим самим нову систему (підсистему). Оскільки в подібному випадку йдеться в принципі про межі розповсюдження конкретних елементів, то ми вважали доречним назвати первинне поєднання об'єктів, які здійснюють ту чи іншу дію первинної чи то вторинної соціалізації сферою [6, с. 492]. Самостійні матеріальні утворення, якими є сфери, виступають основою іншого цілого, системи, яку ми ідентифікували з «інфраструктурою», пов'язавши їх з первинною і вторинною соціалізацією. У термінологічному контексті ми дотримувалися етимологічного значення поняття «інфраструктура», яке відтворює за змістом складову загального устрою, що носить допоміжний характер і забезпечує здійснення процесу соціалізації в цілому [6, c. 206]. Стосовно системи третього рівня, яку утворюють інфраструктурні системи, то ми вважали єдино правильним іменувати її СКНГ як результат дії щодо поєднання складових.

СКНГ потрібно вважати сукупність об'єктів виробничої та соціальної інфраструктур, корисна діяльність яких полягає не у виробництві матеріальних благ та послуг, а в наданні окремим членам суспільства чи суспільству в цілому послуг, пов'язаних із засвоєнням знань, соціальних і культурних цінностей, оволодіння певними навичками практичної діяльності, інтернаціоналізацією певних норм, позицій і ролей, вироблення кожним індивідом власної системи ціннісних орієнтирів і настанов, перетворення й розвиток знань, здоров'я, культури, рівня й безпеки життя, соціального статусу тощо. Структура СКНГ знаходиться в стані збалансованості (пропорційності), якщо його функціонування відповідає соціальному призначенню й досягаються та стійко відтворюються нормальні соціальні умови життєдіяльності народу й соціальних груп, що його складають. Вимога щодо існування подібної гармонії підкреслює факт того, що розвиток СКНГ йде не від того чи іншого елементу (сфери, інфраструктури), а від нерозвиненого в контексті реалізації соціального призначення держави комплексу соціалізації до більш розвиненого.

Засоби, способи й методи вирішення сучасних соціальних проблем, які базуються на використанні потенціалу СКНГ, мають відповідати складним умовам сучасного життя, бути зорієнтованими на невизначеність та динамічність соціальних процесів.

Усі процеси розвитку здійснюються завдяки системі управління, внаслідок прийняття й виконання управлінських рішень. На жаль, багатьом управлінцям здається, що достатньо отримати владні повноваження і за допомогою команд керувати тими чи іншими процесами, досягаючи необхідні на їх погляд результати. Таке можливо, але на досить короткий час і, що головне, без ініціації внутрішніх імпульсів. Інтеграційна здатність управління, розрахованого на перспективу або результативні впливи, базується на сукупності даних, фактів, уявлень про предмет управління, зібраних і систематизованих у придатну для використання форму. Проте всю інформацію, пов'язану зі станом СКНГ й процесами соціально-економічного розвитку, довести до управління й використати в процесі продукування управлінських рішень через її великий обсяг сьогодні майже неможливо.

Проведена нами оцінка стану та використання сфер первинної та вторинної соціалізації відтворює наростання безладу в країні або втрату керованості СКНГ. Майже всі владні структури на сьогодні неспроможні системно управляти частиною СКНГ, підпорядкованого їм, і регулювати в цілому процес задоволення потреб населення в дошкільному вихованні, шкільній та позашкільній освіті, отриманні вищої і фахової освіти, підтриманні здоров'я, освоєнні культурної спадщини, вирішенні питань забезпечення власного добробуту. Причиною наростання ентропії у здійсненні соціалізації є спрощене сприйняття владою механізму зростання добробуту населення. Засобом виміру управлінських зусиль, а також фінансовим ресурсом забезпечення гідного рівня життя громадян країни залишається відсоток від валового внутрішнього продукту, що планується витратити, й реально здійснені видатки на соціальні цілі в цілому, а то й тільки на соціальний захист населення. На нашу думку, вирішення питань соціальної динаміки розуміється досить однобічно як поступове покращання матеріального добробуту й соціального забезпечення в силу нагромадження багатства (зростання ВВП і продуктивності праці), тобто з вирішенням економічних проблем і створенням тим самим підвалин для соціальності. За такого управління людина виступає в ролі опікуваної, а то й взагалі в ролі простого споживача державних послуг. Як наслідок, обмеженість одного спричиняє обмеженість іншого.

Необхідно усвідомити, що політика соціалізації має базуватися на наявній соціалізаційній базі, а управління динамікою соціальності не є дискретним процесом базового характеру відповідного бюджетного періоду, воно має бути невід'ємною, постійною компонентою протидії суспільному розшаруванню. Тільки в такому випадку система управління зможе відійти від методу «проб і помилок», або, так би мовити, універсальних засобів і започаткувати соціально й економічно обґрунтоване функціонування, коли буде враховано вихідний стан об'єктів і суб'єктів соціалізації в розрізі територій та їх часова динаміка. Вочевидь, усі негаразди побудови конструктивної системи управління СКНГ приховуються в його інформаційному забезпеченні. Адже від якості й сприйняття інформаційного навантаження залежить організаційно-регулюючий потенціал. Якщо ж вести мову про державну статистику, то вона, за твердженням фахівців, забезпечує лише 15 % обсягу, необхідного для прийняття управлінських рішень на рівнях, найбільш наближених до споживача суспільних послуг. Ще близько 30 % необхідної інформації надходить з відомчої статистичної звітності [8, с. 80]. Решту інформації щодо реальної, об'єктивної ситуації у сферах комплексу соціалізації та й самих соціалізаційних процесах беруть із суб'єктивних джерел. До управління залучають політику, пропаганду, різні концепції й програми, обіцянки політичних осіб і прогнози політологів, економістів, соціологів, а інколи навіть сентенції (від лат. sententia - думка) діячів, які займаються вирішенням інших проблем. Урешті-решт збирається значний обсяг інформації, який створює, так би мовити, «шелест» чи то «гомін», який приховує справжній зміст управлінської інформації. До того ж уся складність інформаційного забезпечення управління полягає ще й у тому, що між часом фіксації інформації, яка описує стан соціалізаційного комплексу, та результатом його використання на певну дату й реаліями вже пройшов певний час. Зрозуміло, що ніхто не враховує змін, які відбулися в системі не тільки після зафіксованого стану, а й від часу інформаційного опису. У такому випадку управлінські рішення можуть бути неузгодженими зі змінами й навіть суперечити їм. На наш погляд, передумови для ефективного управління виникають тільки тоді, коли вони через достовірні кількісні й якісні вимірники охоплюють ситуації у сферах первинної й вторинної соціалізації національного господарства в цілому, як у позитивному, так і в негативному проявах, розкривають реальні умови, причини й чинники, правильно визначають помилки й хиби. Ми пов'язуємо ці можливості досягнення більш відчутних результатів у соціалізаційних процесах з інформаційною парадигмою вдосконалення управління. Власне, вміст цієї парадигми (< гр. paradeigma - приклад, зразок) полягає в залежності результативності системи управління і регулювання стану та розвитку сфер СКНГ від цінності (достовірності, своєчасності, об'єктивності, всеохопності тощо) закладеної в управлінські рішення інформації. І в цьому контексті ми є адептами (лат. adeptus - прибічник) наукової течії, яка вважає на сьогодні можливими десятки позитивних зрушень у соціалізаційних процесах на підґрунті вдосконалення механізму управління ними чи їх державного регулювання.

Для виділення суто управлінської інформації щодо сфер СКНГ автором у 20062010 р. було проведено опитування серед фахівців, які займаються питаннями первинної і вторинної соціалізації в м. Дніпропетровську й у низці адміністративно-територіальних одиниць Дніпропетровської області, на предмет формування інформаційного блоку відповідних показників. Результати опрацювання зібраного матеріалу були дуже різноплановими, що підтвердило раніше висловлене припущення про наявність ситуативного управління, оскільки більшість з учасників опитування просто не розуміли зміст запитання щодо СКНГ. Представники системи державної й місцевої влади й тим більше фахівці освітніх установ, культурно-оздоровчих закладів та закладів охорони здоров'я не сприймали функціонування своїх об'єктів інфраструктури практично в новій системі координат ринкового типу. При цьому систему відносин за віссю «надавач послуг - споживач» розуміли однозначно, тобто або державне фінансування, або повна оплата послуг споживачем, і не сприймали формулу: державне плюс комерційне. Мабуть, це й стало причиною відвертої різноплановості зібраної інформації, яка до того ж слабо корелювалася як зі станом сфер соціалізації, так і використанням їх потенціалу у формуванні управлінських впливів.

На наш погляд, управління СКНГ передбачає реалізацію двох завдань, а саме узгоджений розвиток первинної і вторинної сфер соціалізації та виконання функцій із забезпечення позитивного сходження цього комплексу. Конкретизація засад соціалізаційної діяльності на принципах виділення та організації управління поєднанням «комплекс сфери первинної соціалізації - комплекс сфери вторинної соціалізації» має відбуватися на підставі спеціально розробленого інструментарію, який би дозволяв відстежувати не тільки фактичні стани, а й визначати міру їх наближення до еталонних, нормативних чи бажаних. Але цього для започаткування дієвої системи управління недостатньо. Зміст управлінської діяльності не може обмежуватися лише фіксацією станів того чи іншого комплексу соціалізації за певний відрізок часу. Необхідно не стільки оцінювати миттєві стани соціалізаційного комплексу, скільки продукувати управлінські рішення, здатні на ефективні впливи. Ці рішення мають бути не тільки сприйняті об'єктами управління, а й викликати в них змодельовані в рішеннях зміни.

Висновки. У межах запропонованої моделі СКНГ з'являється методологічна можливість до його широкого й вузького тлумачення. Є всі підстави розглядати цю модель не як статичну, а як динамічну, адекватно змінам залучення потенціалу соціалізації на забезпечення суспільного розвитку. Оскільки соціум як історія постає у вигляді діяльності людей у всіх галузях суспільного буття й відтворюється в створенні матеріальних і духовних цінностей, формуванні нових якостей людини, модель дозволяє визначення в системі категорій прогресу. У цьому вимірі зміст і характер змін моделі відбивається в композиції її елементів. Йдеться про те, що за однакової кількості елементів у моделі й навіть за однакового їх складу вона може бути по- різному впорядкованою, тобто утворювати різні структури. У результаті суспільних змін і закономірностей у механізмі взаємодії елементів, що утворюють сфери та інфраструктури СКНГ, відбуваються безперервні зміни в конфігурації й спроможностях потенціалу соціалізації. У випадку, якщо система відносин, у межах якої здійснюються взаємодії, залишається незмінною, то виникає невідповідність форми поєднання окремих елементів у межах системи нижчого рівня й самих цих систем. Поглиблення вказаної невідповідності перетворюється в гальмо щодо забезпечення істинного розгортання людської життєдіяльності. Вирішення суперечності пов'язується з руйнуванням складеної системи зв'язків і створенням нової, тобто трансформацією матеріально-речового соціалізаційного утворення.

Потрібно визнати необхідність опрацювання нової парадигми економічної теорії побудови всієї сукупності уявлень про СКНГ та управління потенціалом здійснення соціалізаційних процесів. Без цього неможливо з'ясувати характер змін в економіці.

Бібліографічні посилання і примітки

економіка людський капітал соціальний

1. Mueller-Armack A. Wirtschaftslenkung und Marktwirtschaft / А. Mueller-Armack. - Mun- chen: Kastell, 1990. - S. 120-221.

2. Гурьев В.И. Классификация отраслей народного хозяйства СССР / В. И. Гурьев. - М.: Статистика, 1971. - 223 с.

3. Економічна енциклопедія: у 3 т. / [С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін.]. - К.: Академія, 2002. - Т. 3. - 952 с.

4. Бородкин Ф. М. Социальная политика: власть и перестройка / Ф. М. Бородкин // Постижение: Социология. Социальная политика. Экономическая реформа; ред.-сост. Ф.М. Бородкин, Л.Я. Косалс, Р.В. Рывкина. - М.: Прогресс, 1989. - 592 с.

5. Тощенко Ж.Т. Социальная инфраструктура: сущность и пути развития / Ж.Т. Тощенко. - М.: Мысль, 1980. - 426 с.

6. Словарь иностранных слов / сост. И.А. Акчурина, Р.С. Карпинской; науч. ред. А.Г. Спиркина. - 7-е изд., перераб. - М.: Рус. яз., 1980. - 624 с.

7. Социальная политика: учебник / под общ. ред. П. Волгина. - М.: Экзамен, 2003. - 736 с.

8. Економіка міст: Україна і світовий досвід: навч. посіб. / [В.М. Вакуленко та ін.]. - К.: Основи, 1997. - 353 с.

Размещено на Allbest.ru