Матеріальні умови життя аграрної інтелігенції Радянської України у 20-і роки ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Матеріальні умови життя аграрної інтелігенції Радянської України у 20-і роки ХХ ст.

Дорош Т.О.

Аграрна інтелігенція у своєму повсякденному житті, котре безпосередньо залежало від різних політичних змін та економічного експериментаторства радянської доби, упродовж 20-х років ХХ ст. зазнала кілька крутих переломів, що відбилися на умовах побуту її представників.

Певною мірою питання матеріального становища представників інтелігенції висвітлювали у своїх роботах М.М. Кузьменко [1], Г.В. Касьянов [2], Ю.А. Курносов [3] та інші. Однак їхні дослідження були присвячені або аналізу становища всієї інтелігенції Української СРР у 20-і роки ХХ ст., або певної її частини - науково-педагогічної, мистецької тощо. Окремого ж історичного дослідження, присвяченого з'ясуванню матеріальних умов життя представників аграрної інтелігенції у згаданий період, ще не було проведено.

Метою статті є аналіз матеріальних основ повсякденного життя та праці земельної інтелігенції УСРР 20-х років ХХ ст., зокрема, агрономів, на основі аналізу їх бюджетів.

Для з'ясування рівня матеріального забезпечення земельної інтелігенції треба проаналізувати співвідношення прибуткової та видаткової частин бюджету агронома. Однак протягом усього періоду, що досліджується, відслідкувати зміни у бюджетах різних груп агрономів практично неможливо, оскільки професійне обслідування бюджетів агроробітників було проведено лише у лютому-березні 1927 року спільно Центральним статистичним управлінням (ЦСУ), професійною спілкою та агрономічною секцією. Тому аналіз результатів такого дослідження не можна екстраполювати на усіх без винятку агрономів. В той же час отримана таким чином інформація дає уявлення про матеріальну сторону життя аграрників, принаймні в обслідуваних округах.

Під час вказаного дослідження було обстежено матеріальний стан і побут агроробітників, а також витрати часу різних їх груп. Узагальнені та проаналізовані результати обстеження були заслухані 18 листопада 1927 року на засіданні Всеукраїнського центрального бюро (ВУЦБ) агросекції. Незважаючи на досить незначну кількість обслідуваних бюджетів (17 бюджетів сімейних спеціалістів, з них 7 - районних агрономів, 2 - районних спеціалістів і 8 - агрономів, котрі працювали у радгоспах Цукротресту; по таких округах: Мелітопольській, Прилуцькій, Білоцерківській і Бердичівській), їх обстеження має значний науковий інтерес і практичну цінність.

Таблиця 1. Прибуткова частина бюджету сімейного агронома (в руб.) [4,38]

Таким чином, зарплата райагрономів та агрономів-господарників була вищою за рівень, встановлений Радою народних комісарів (мінімум на 1927/1928 рік дорівнював 90 і 100 руб. [5, 221]). Це пояснювалося, зокрема, тим, що до зарплати було зараховано державні видатки на помешкання та одержані аванси в рахунок платні. Показовим було також те, що стаття прибутку від власного господарства становила у райагрономів 5,5 %, а у господарників - 6,7 %. Певною мірою такі показники були обґрунтованими, оскільки у 22 % агрономів були польові засіви, а у 50 % - городи і корови, зокрема, за даними обстеження на одного агронома приходилося дес. землі. У своїй доповіді працівник ЦСУ на засіданні ВУЦБ агросекції наголосив, що таке явище є ненормальним і що «його треба вивчити й усунути» [4,39]. Крім того, варто зауважити, що статті прибутків райагрономів різноманітніші, ніж у агрономів-господарників. Це свідчить про те, що районний агроном мав більше можливостей для поповнення сімейного бюджету, наприклад, за рахунок додаткової роботи, отримання страхової допомоги, продажу речей тощо.

Для нашого дослідження актуальним є також вивчення видаткової частини бюджету агронома.

Таблиця 2. Видаткова частина бюджету сімейного агронома (в руб.) [4, 39]

Отже, аналізуючи видаткову частину бюджету агронома, не можна не звернути увагу на колосальну диспропорцію в основних трьох життєвих елементах: на харчування витрачалося в райагронома 38,2 % бюджету, в агронома-господарника - 32,9 %; на одежу і взуття відповідно - 20,6 і 11,3 %; а на культурні і громадські потреби - лише 5,1 та 7,1 %. Однак в той же час спостерігалася досить значна розбіжність видатків на газети, книжки і тексти лекції між райагрономами та агрономами- господарниками - відповідно 0,9 і 2,5 %. Очевидно, що господарники більше цікавилися науковим життям і підвищенням свого професійного рівня, адже ця стаття видатків збільшувалася за рахунок зменшення інших (у порівнянні з райагрономами). Більше того, райагрономи витрачали на алкоголь удвічі більше коштів, аніж на книжки, газети та журнали, тоді як агрономи-господарники, навпаки, на літературу витрачали у 2,3 рази більше коштів, аніж на купівлю алкогольних напоїв. Тим не менше, таке співвідношення у значній мірі характеризувало побут земельної інтелігенції кінця 20-х років, змушеної у своїй масі коритися наказам компартійного керівництва, які часто суперечили професійним пріоритетам та моральним цінностям аграрників. Така ситуація іноді призводила до бажання останніх «забутися», «втопити» неможливість «узгодження того, що не узгоджується», «у чарці» і т. ін.

Що стосується харчування аграрної інтелігенції, то її раціон у 20-і роки можна поділити за походженням на рослинні, городні та тваринні продукти.

До першої групи входили продукти рослинного походження, де найпочесніше місце належало хлібові. Споживання хліба протягом року було нерівномірним і пов'язувалося із сезонністю сільськогосподарських робіт агрономів і землемірів, коли енергетично затратні види робіт потребували кращого харчування аграрників. Тому вживання хліба збільшувалося в період збору врожаю. Його якість була досить низькою. Це пояснювалося тим, що для виготовлення хліба часто використовували недостатньо очищене борошно, грубого помолу, а то й зовсім ушкоджене, не дотримувалися технології випікання хліба тощо [6, 23]. Використання круп представниками земельної інтелігенції було найбільшим наприкінці зими та навесні. Це можна пояснити зменшенням зерно-збіжжя та продуктів городнього походження на той час. Також активне використання круп саме у той період було пов'язане із великим постом, що починався у ту пору року (незважаючи на намагання радянської влади відірвати повсякденне життя сільського інтелігента від церковних традицій, аграрники дотримувались традицій, що складались віками).

Другою групою, що займала важливе місце у раціоні харчування сільського інтелігента у доколгоспний період, були городні продукти, які потрапляли на стіл агрономові як із власного городу, так і від вдячних за кваліфіковану допомогу у веденні сільського господарства селян. Варто зауважити, що левову частку городини становила картопля (70-75 % від загальної кількості). Частково це обумовлювалося низькою агрономічною культурою українських селян, оскільки картопля мала найбільшу врожайність, у порівнянні з іншими культурами. Також у харчовому раціоні сільського інтелігента були помідори, капуста, лобода, огірки. Помідори часто були «падалишніми», тобто спеціально їх не сіяли, а розсаджувалися вони природним способом. Зберігали продукти традиційними для того часу способами: сушили, квасили, тримали у погребі тощо.

Олія використовувалася найбільше у піст. Влітку ж її використання зменшувалося: з одного боку, на той час вже було вдосталь молочних продуктів, а з іншого - закінчувався олійний сезон, що позначалося підвищенням цін на олію.

Таким чином, з великою долею історичної достовірності можна констатувати, що продукти рослинного походження та городина у харчуванні аграрної інтелігенції Радянської України 20-х років ХХ ст. не відрізнялися особливою різноманітністю. Це було обумовлено ще досить низькою загалом агрономічною культурою українського села того періоду. Слід відзначити, що ані у свідченнях сучасників тих подій, ані у дослідженнях того часу не згадувалося про фруктові сади чи бахчеві культури, без яких люди сьогодні не уявляють свого життя. Передусім, це пов'язувалося із незначною площею подвір'я аграрника та з податком на фруктові дерева [7,33]. Як ми вже зазначали, за даними обстеження 1927 року, лише польові засіви становили близько 3,5 дес. на агронома, цілком зрозуміло, що за таких умов для саду чи бахчі зовсім не лишалося землі.

Важливу роль у процесі життєдіяльності представників земельної інтелігенції відігравали продукти тваринного походження. За даними обстеження 1921 року пересічна денна норма споживання м'яса в Україні становила 80 г, а у 1925 році - 60 г [8, 50]. Однак ці цифри є досить умовними, адже треба брати до уваги те, що основна частина м'ясної їжі споживалася лише декілька днів на рік: на Різдво, Великдень та інші дні сільського життя, відзначені особливими подіями. Велике значення для українців завжди мало сало. Його вживання у доколгоспний період припадало на ті місяці, коли йшов масовий виріз свиней, а найменше вживалося восени. Сало здавна користувалося попитом в українців завдяки своїм універсальним властивостям: тривалому терміну зберігання, приємним смаковим якостям тощо. У більшості випадків сало зберігали у засоленому вигляді у мішку, що підвішували до стелі [8, 50].

Серед продуктів тваринного походження найбільшу частку займало молоко, яке максимально споживали влітку (як і масло), тобто у період найбільших удоїв та найменшого споживання м'ясних продуктів. Корову завжди називали - годівницею. У трагічні часи голоду 1921-1923 роки багато людей виживали завдяки цим тваринам. Корова тоді була (та й залишається у наші дні) у селі не лише постачальником молочних продуктів, а й одним з основних джерел надходження грошей [9, 45].

Основними стравами в усіх соціальних прошарках українського села х років, як свідчать сучасники, були: пісний борщ (без м'яса), картопля (смажена, «в мундирах», пюре), у великі свята м'ясні страви.

Однак складність агрономічної праці інтелігента на селі доповнювалася тим, що більшість часу він перебував у роз'їздах по районах і селах. Тому, згідно з даними таблиці 2, не можна не помітити, що значну суму грошей, у порівнянні з іншими статтями, районні агрономи витрачали на харчування поза домом - 8,6 % від загальної кількості видатків, що було зайвим тягарем у персональному бюджеті аграрника. В той же час харчування агрономів, за даними вказаного обстеження, в цілому відповідало фізіологічним вимогам (таб. 3), у відповідності до яких денний раціон дорослої людини у стані спокою потребує 100-134 г білків.

Таблиця 3. Кількість поживних речовин та калорій на день у 1927 р.

Таким чином, представники земельної інтелігенції працювали переважно в сільській місцевості і часто перебували у роз'їздах по селах, а вдячні за кваліфіковані й ефективні агрономічні поради селяни віддячували агрономам тим, що вродило, тобто дарунками поля й тваринництва - натуральними продуктами харчування.

Варто зауважити, що витрати досліджуваних сімейних агрономів на одежу, взуття та інші товари першого вжитку, у порівнянні з міськими службовцями, були дуже малими. Так, на дорослого їдця вони становили на місяць 5 руб. 47 коп. в агрономів-господарників та 11 руб. 56 коп. у райагрономів, що було мізерними витратами. Наприклад, на харчування вдома на дорослого їдця видаткова стаття складала відповідно - 15 руб. 00 коп. та 16 руб. 51 коп. Однак, слід наголосити, що у критеріях проведеного дослідження було багато умовностей, адже бюджети в цьому відношенні були б характерні для всієї когорти аграрної інтелігенції, якщо б вони були річні або принаймні сезонні.

Враховуючи те, що представники земельної інтелігенції, як правило, були мешканцями села, то їм доводилося купувати продукти харчування і товари першого вжитку здебільшого у приватних крамарів. Для прикладу звернімося до даних таблиці 4 [розраховано за: 4,40].

Таблиця 4. Місця придбання агрономами продуктів харчування, одягу та взуття

Аналізуючи дані таблиці, зазначимо, що 45,9 % продуктів харчування та 32,1 % одягу і взуття агрономи купували у приватних крамарів, що, звісно, призводило до зайвих переплат за них.

Зіставляючи прибуткову та видаткову частини бюджету сімейного агронома, можна зробити висновок, що в цілому агрономи витрачали гроші в межах своїх бюджетів. Однак це доводить, що прибутків їм вистачало лише для придбання товарів першої необхідності та задоволення первинних потреб.

Підсумовуючи результати проведеного дослідження, треба сказати, що кількість обстежених бюджетів, на жаль, не дала можливості екстраполювати його результати на весь загал спеціалістів сільського господарства Радянської України 20-х років, до того ж, побут кооперативної і колгоспної агрономії взагалі не був досліджений, як і побут лісоводів, ветпрацівників, землемірів тощо. Тим не менше, науково-практична цінність досліджень такого виду не викликає сумнівів, адже за допомогою їх результатів ми маємо змогу по «зернині» відтворити матеріальні умови повсякденного життя представників аграрної інтелігенції Радянської України 1920-х років.

У подальших дослідженнях варто зосередитися на вивченні питання соціального забезпечення спеціалістів сільського господарства українського села та умов їх санітарно-курортного лікування.

Література

агроном інтелігенція бюджет матеріальний

1. Кузьменко М.М. Науково-педагогічна інтелігенція в УССР 20-30-х років: соціально-професійний статус та освітньо-культурний рівень / М.М. Кузьменко. - Донецьк: Норд-Прес, 2004. - 455 с.

2. Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920 - 30-х років: соціальний портрет та історична доля / Г. Касьянов. - К.: Глобус, 1992. - 176 с.

3. Курносов Ю.О. Суспільно-політичне життя на Україні в 20 - 30-х рр. / Ю.О. Курносов // Український історичний журнал. - 1989. - № 12. - С. 89-95.

4. Курносов Ю.О., Бондар А.Г. У навчанні та праці. Підготовка кадрів інтелігенції в Українській РСР / Ю.О. Курносов, А.Г. Бондар. - К.: Наукова думка, 1964. - 341 с.

5. Щадилів О. Бюджети агроробітників / О. Щадилів // Український агроном. - 1927. - Ч. 12.

6. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. - Ф.2841. - Оп.1. - Спр.185. Про зарплату спеціалістів сільського господарства та колективні договори. - 338 арк.

7. Томілін С.А. Спроба санітарного опису України / С.А. Томілін. - Харків: ЦСУ, 1928. - 68 с.

8. Лукашевич О. Харчування сільського населення України (1920-1930-х рр. ХХ ст.) / О. Лукашевич // Українське державотворення від минувшини до сьогодення / Матеріали науково практичної конференції, 11-12 травня 2004 р. - Коломия, 2004. - С. 29-36.

9. Лукашевич О.М. Побут та дозвілля сільського населення України (1920-1930 рр.): дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / О.М. Лукашевич / Переяслав-Хмельницький держ. педагогічний ун-т ім. Григорія Сковороди - Переяслав-Хмельницький, 2006. - 217 с.

10. Харчування сільського населення України 1926-1927 рр. // Статистика України - 1927. - № 118. - 68 с.

Размещено на Allbest.ru