Європейські соціальні стандарти: перспектива для України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Європейські соціальні стандарти: перспектива для України

Андрущенко Т.В., Науменко У.В.

Подолання відставання України від країн ЄС диктує необхідність послідовного впровадження принципів соціальної ринкової економіки, яка характеризується розвиненими ринковими відносинами, високим рівнем економічного розвитку, політичною демократією, діяльністю незалежних від уряду профспілок і об'єднань підприємців, гарантованим доступом до системи освіти та охорони здоров'я, розвиненою системою соціального захисту. Водночас соціальна ринкова економіка в Європейському Союзі не є чимось статичним, вона пристосовується до економічних, політичних, соціальних і технологічних змін.

Сучасною тенденцією в багатьох західноєвропейських країнах є зниження високих граничних податкових ставок та деяке зменшення рівню допомоги за соціальним страхуванням, а також заходи щодо зниження фінансового дефіциту. Створюється новий розподіл соціальної відповідальності між державою та громадянами. Соціальна ринкова економіка гарантуватиме ефективний процес трансформації та інтеграції в нових умовах, якщо поєднує, з одного боку, політику, що стимулює розвиток і зайнятість, стримує циклічне безробіття та стимулює інвестиції. З іншого - фінансування або забезпечення державою освіти та охорони здоров'я і підтримку системи соціальних виплат, яка живить суспільство та солідарність його членів, захищає майбутнє (підтримка дітей) у межах системи раціонально визначеного обсягу внесків на соціальне забезпечення та податків.

Сучасні компоненти соціальної ринкової економіки в ЄС, як вважають фахівці, базуються на наступному:

соціальні інтереси визначають стратегію економічну політики, загальна мета якої полягає в тому, щоб розвинути потенціал всіх людей;ефективна соціальна політика можлива лише за умови макроекономічної стабілізації;

урядові фінанси мають бути надійними, щоб забезпечити свободу вибору правильного рівня і профілю податків. Без ефективного і прозорого механізму збирання податків суспільна відповідальність неможлива;

системи соціального забезпечення повинні більшою мірою надавати послуги всім людям, ніж створювати мережу забезпечення лише мінімального рівня для найменш забезпечених верств населення. Вони повинні засновуватися на принципах соціальної та індивідуальної відповідальності всіх громадян та створювати стимули до праці;

ефективна ринкова економіка вимагає відповідного інституціонального розвитку, установи повинні бути гнучкими, а їх дії - скоординованими, щоб пристосуватися до нових викликів;

охорона здоров'я, освіта та виховання дітей - найважливіший компонент інвестування в майбутнє;

охорона навколишнього середовища та нормальні умови праці означають меншу кількість витрат на охорону здоров'я і стимулюють зростання виробництва;

жодна соціальна політика не може компенсувати втрату робочих місць. Отже, економічна політика, яка підтримує повну зайнятість робочої сили, є також найкращою соціальною політикою [1,2;2,37-38].

Найважливішими з соціальних проблем України, що потребують вирішення в контексті «європеїзації», створення передумов для наближення до ЄС є збільшення доходів населення та розвитку соціальних програм. Досягнення європейських стандартів в соціальній сфері - рівня доходу, структури споживання, добробуту, зайнятості, фінансування соціальних програм, що забезпечують розвиток людських ресурсів, має пріоритетне економічне значення, оскільки від цього залежить можливість включення в європейський ринок праці, доступ до ринку товарів і послуг, розвиток гуманітарного капіталу, формування середнього класу та, в остаточному підсумку, забезпечення міжнародної конкурентоспроможності України.

Принципово важливими для майбутнього країни є вкладення у людський капітал. Статистика показує, що рівень освіченості населення цілком відповідає світовим стандартам, але якість освіти сьогодні погіршується, оскільки вона визначається насамперед розмірами капіталовкладень на кожного, хто залучений до навчання. У рішенні Державної Ради з питань Європейської і Євроатлантичної інтеграції України від 19 травня 2003 року «Про дальші заходи у сфері європейської і євроатлантичної інтеграції України» освітній рівень громадян України визначений не гіршим за такі країнами ЄС як Німеччина, Іспанія, Греція за витратами грошей на освіту у відсотках від ВВП [3,16-17]. Але оскільки бюджет нашої країни набагато нижчий, ніж у країнах ЄС, то витрати на освіту в Європі значно вищі ніж в Україні. Показовим у цьому авспекті є не відсоток, спрямований на розвиток освіти, а розміри асигнувань на душу населення.

Зростання витрат на соціальні програми в країнах ЄС сприяє підтриманню соціальної стабільності та суспільної злагоди внаслідок обмеження бідності та попередження соціальної поляризації. В Україні, навпаки, проблема бідності набула особливої гостроти і, за оцінками деяких економістів, нижче рівня бідності, або на її межі знаходиться близько 40% населення. Водночас, соціальне розшарування має разючі масштаби. За оцінками Міністерства економіки України, до категорії бідних належить 28,4 % населення, серед них до злиденних - 15,1 %. В інших країнах - нових членах ЄС рівень бідності є істотно меншим: в Естонії - 8,9 %, Польщі - 23,8 %, Угорщині - 14,5 %, Чехії - 0,8 %. За розрахунками фахівців Світового банку, рівень абсолютної бідності в Україні у півтора рази перевищує показники Польщі, і у 2 рази - Угорщини. За оцінками Центру Разумкова, критичне співвідношення доходів найбільш багатих і найбільш бідних громадян України - 30:1 (у країнах ЄС ця пропорція складає - 5-7:1).

Отже, в соціальній сфері між Україною та більшістю країн ЄС існує не просто значний розрив, а прірва майже за всіма основними показниками. Для інтеграції до європейського соціального простору Україні доведеться здійснити суттєві зміни в забезпеченні права на працевлаштування, досягти європейських стандартів щодо оплати та безпеки праці, гарантій соціального забезпечення, умов життя громадян, охорони здоров'я, розвитку освіти, культури, соціального захисту та ін. Зростання ВВП має супроводжуватися підвищенням реальних доходів працюючих і забезпечити соціальний захист для найбільш вразливих верств населення.

Важливим чинником вирішення проблем адаптації соціальних умов до європейських стандартів є ефективна державна соціальна політика, яка відсутня в Україні. Досі в соціальній сфері основні кошти спрямовуються на безперспективне підтримання виплат за структурою, в якій переважають пасивні елементи соціального захисту (склалася ще в надрах планової економіки). Активні елементи, які підвищують трудовий потенціал людини в ринковій системі (освіта, медицина, перенавчання з наступним працевлаштуванням) були об'єктом лише залишкового фінансування. Такий підхід невідворотно погіршив результати ринкових перетворень в Україні. А ось в країнах Центральної і Східної Європи, які згодом приєдналися до ЄС, в процесі підготовки були запроваджені заходи щодо збереження гуманітарного капіталу. Тому їм вдалося пройти реформування з відносно меншими втратами і більш-менш наблизитися до соціальних стандартів ЄС [3,153-154]. Отже, в Україні нагальними є зміна пріоритетів в економічній політиці та належні інвестиції держави в людський капітал. А оскільки рух ЄС на схід має загалом позитивне стратегічне значення для майбутнього Європи, виявляється, що в інтересах і ЄС, і насамперед України спільними зусиллями спробувати знайти відповіді на актуальні питання сьогодення.

Одне з таких питань для самих європейців - доцільність сучасного розширення Євросоюзу на схід. Нині позиції населення країн ЄС щодо розширення Союзу неоднозначні і далекі від одностайної підтримки цього процесу. «43% населення країн ЄС згодні з тим, що Союз має бути розширено за рахунок нових країн-членів; водночас, 35% опитаних не підтримують процесу розширення. Цікаво, що значна більшість прихильників розширення ЄС проживає переважно у країнах з відносно нижчим рівнем економічного розвитку (Греція, Ірландія, Іспанія, Португалія). Натомість у країнах-лідерах ЄС (Велика Британія, Німеччина, Франція), які помітно впливають на визначення стратегії ЄС, частка прихильників розширення трохи перевищує третину. Досить стримано ставляться громадяни ЄС щодо можливості набуття членських квитків у Євросоюз. Лише п'ята частина респондентів (21%) вважають, що ЄС має бути відкритим для всіх бажаючих, а майже половина (44%) допускають таку можливість лише для окремих держав» [4,11].

Отже, ставлення громадян ЄС до України як до потенційного рівноправного партнера найближчим часом визначатиметься не геополітичними перевагами її безпосереднього сусідства з альянсом, а конкретними результатами співробітництва з розширеним Євросоюзом і тим, чи вдасться мінімізувати можливі негативні наслідки його розширення на схід. Треба також враховувати і те, що після завершення нинішнього етапу розширення ЄС західні кордони України стануть східними рубежами Євросоюзу. Це якісно нова політична ситуація, яка значною мірою визначатиме як характер контактів ЄС з Україною, так і перспективи подальшого розвитку нашої держави. Тому, враховуючи високий рівень розвитку демократії у країнах ЄС (а отже впливу громадськості на позиції політиків) та ту обставину, що переважна більшість (71%) громадян країн ЄС висловилася за відкладення розширення в разі виявлення його негативних наслідків, можна зазначити, що процес розширення Союзу може мати непередбачуваний перебіг, з погляду підтримки його громадськістю країн членів ЄС. А ось населення України, до кордонів якої рухається ЄС, оцінює процес розширення Євросоюзу стримано позитивно. Найбільша частка українців (32,1%) упевнена, що розширення ЄС покращить його відносини з Україною. Лише кожен десятий (9,6%) дотримується протилежної думки. Водночас лише 18,4% респондентів вважають, що країни ЄС ставляться до України як до потенційного рівноправного партнера. Більшість населення (62,4%) переконані, що члени ЄС або байдужі до можливого членства України в ЄС (35,4%), або ставляться до нього скептично, вважаючи, що Україна не має перспектив вступу до ЄС (27%) [4,11].

Сучасна політика Євросоюзу щодо України зводиться переважно до убезпечення власних інтересів. Наслідком цього є намагання ЄС звести взаємини з Україною насамперед до розв'язання проблем міграції, охорони кордонів та міжнародної злочинності. Такий підхід ЄС до України пояснюється певними застереженнями, які виникли у членів ЄС щодо розширення альянсу на схід. Крім того, незважаючи на прагнення України налагодити ближчі відносини з ЄС, вона сама підриває довіру до своїх проєвропейських декларацій, свідченням чого є непевні економічні реформи, занепад демократичних стандартів та широкомасштабна соціальна криза.

Обережність у відносинах Євросоюзу з Україною пояснюється також і тим, що з травня 2004 року наша країна стала безпосереднім сусідом розширеного ЄС, який межує з трьома його членами - Польщею, Словаччиною та Угорщиною. Враховуючи цей довгий спільний кордон, наявність етнічних меншин по його обидва боки, тривалі історичні зв'язки та істотну транскордонну співпрацю, ЄС мусить активно пропагувати регіональне й субрегіональне співробітництво та інтеграцію як засоби зміцнення політичної стабільності й економічного розвитку в Україні задля користі східної частини континенту та цілої Європи. З огляду на це ЄС зацікавлений у забезпеченні миру і стабільності поблизу своїх кордонів, а також у тому, щоб мати своїми сусідами стабільні, демократичні та економічно розвинені держави з прогнозованою і дружньою зовнішньою політикою. Тому найближчим часом слід очікувати зростання політичного тиску ЄС на Україну, насамперед у напрямі зміцнення демократичних інституцій, забезпечення прав людини, свободи ЗМІ, посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією у владних структурах.

Слід наголосити на ще одній важливій обставині обережного ставлення Євросоюзу щодо входження України в ЄС. Розширення альянсу супроводжується поглибленням його співпраці з Росією. Отже, рух України до Європи, крім іншого, зумовлюється рівнем і характером її відносин з Російською Федерацією. Це означає, зокрема, необхідність поглиблення економічного співробітництва з Росією для зміцнення національної економіки як основи реалізації власних політичних цілей у Європі.

Отже, наближення ЄС до українських кордонів об'єктивно зміцнює вплив європейської спільноти на Україну. В політичному аспекті цей процес можна розглядати як позитивний і такий, що сприяє впровадженню в Україні європейських стандартів. «Водночас трансформація ЄС може породити чимало проблем для України. Очевидно, що характер та рівень співробітництва України з розширеним ЄС, загалом перспектива української євроінтеграції насамперед залежатимуть від внутрішніх трансформацій в Україні, від створення умов для стабільного демократичного розвитку, піднесення вітчизняної економіки» [4,11].

Європейський Союз фактично сформував на сьогодні ефективну економічну систему, яка функціонує на підставі єдиних стандартів якості, цінової політики, зумовленої умовами Всесвітньої торгової організації й окремими галузевими угодами в межах спільного ринку товарів і послуг. Сукупний фінансово-економічний потенціал Євросоюзу вже зараз за основними показниками випереджає американський й за умови збереження стану відносної геополітичної стабільності в найближчі роки не матиме особливих стимулів для свого розширення. Водночас ЄС з кожною країною-сусідом поєднує ціла низка спільних інтересів. Загальні правила і стандарти є життєво необхідними для забезпечення доступу країн до ринку Євросоюзу, до створення більш стабільного середовища для сумісної економічної діяльності. Законодавство ЄС ґрунтується на спільних нормах і добробуті, принципах захисту споживачів і навколишнього середовища. Таку модель країни-сусіди мають взяти за зразок.

Проте великий перепад у рівнях розвитку країн-сусідів, їх розміри формують побоювання ЄС щодо можливого зростання фінансової допомоги із спільних фондів Євросоюзу щодо підтягування країн до європейського рівня. Крім того, ЄС підтвердив позитивне ставлення до ініціативи Росії про створення спільного Європейського Економічного простору, що вносить додаткову невизначеність у двосторонні відносини між Україною та ЄС. До того ж Україна не розглядається як кандидат на вступ до Євросоюзу без попередніх домовленостей альянсу з Росією. Отже, на відміну від українського, ринок товарів та послуг ЄС є майже повністю самодостатнім. Принаймні ключові галузі народногосподарського комплексу Євросоюзу діють так би мовити за «замкненим циклом». 62% зовнішньої торгівлі є внутрішньоєвропейською. Європейські країни забезпечили оптимальний розподіл товарних потоків, що забезпечує незалежність від стану фінансово-економічної кон'юнктури в США, Латинській Америці, Південно-Східній Азії та Японії. Європейський ринок послідовно «закривається», в той час як дефіцит торгового балансу США збільшився в 4,5 рази й досяг 49,8% загального обсягу експорту. Лише за 2000 рік цей дефіцит виріс на 40% і склав 370 млрд. доларів. За цей же час країни ЄС досягли профіцит бюджету на суму 50,5 млрд. євро [5,7].

Безумовно, кількість суперечностей на шляху до повної євроінтеграції є досить великою. Це стосується й особливої позиції Великобританії , «турецького питання», російського фактора у забезпеченні енергетичної безпеки ЄС, міжнародного тероризму та взаємодії НАТО - ЄС. Готовність чи неготовність США змиритися з кристалізацією надпотужного геоеко- номічного конкурента є ключовим фактором, який зумовить успішність розвитку Євросоюзу. На жаль, роль України в цьому процесі є вкрай мізерною. Крім того, досвід «першої хвилі розширення» НАТО показав, що підприємства Польщі, Чехії та Угорщини не були спроможні виготовляти продукцію за технічними стандартами Альянсу й були закриті. Отож, у найближчі 10 років Україна навряд чи зможе реально впливати на європейську економічну, безпекову, будь-яку іншу політику в Європі.

З огляду на це, крім суто економічних проблем, останнім часом для України все більше загострюється проблема визначення європейської ідентичності потенційних членів Євросоюзу. Перемоги ультра-правих сил в Італії, Нідерландах, Австрії, провал лівих на президентських і парламентських виборах у Франції свідчать про зростання популістських, ксенофобських настроїв у Західній Європі. Врай проблематичним виявляється питання переміщення робочої сили на європейському континенті. Все більш популярними стають заклики «закрити» Європу від трудової імміграції з Півдня та Сходу.

Мало того, на період до 2011 року інтеграційні процеси в межах ЄС призведуть до цілковитого об'єднання промислової, сільськогосподарської, енергетичної, продовольчої, соціального забезпечення та інших складових економічної системи єдиної європейської держави. Спроби пошуку механізмів співробітництва відсталої на сьогодні й складнопрог- нозованої на найближчу та середню перспективу економічної системи України з потужним загальноєвропейським господарським комплексом не виглядає реальним. Треба також мати на увазі, що всі країни-кандидати на вступ до ЄС мали дуже високий показник відкритості національної економіки. Зокрема, основним торговим партнером Польщі, Чехії, Угорщини, Словаччини, Словенії на час їх вступу в ЄС були країни Амстердамської зони. Лише країни Балтії орієнтувалися на торгівлю з Росією, використовуючи транзитний потенціал портів на Балтійському морі. А ось щорічний торговий обіг України з ЄС має мізерний характер. Якщо не враховувати експорт (реекспорт) електроенергії та транзитні функції вітчизняних трубопроводів, до деякої міри знецінених впровадженням Росією «Голубого потоку», торгових відносин між Україною та Європейським Союзом немає [6,10].

Площина для співпраці Україною з ЄС в економічній сфері є скоріше гіпотетичною. Виключно засобами державного втручання неможливо докорінно змінити ситуацію в українській економіці. Бюджетні витрати відбуваються за рахунок перерозподілу тих коштів, які вже були забрані у платника податків. Державний протекціонізм призводить до підвищення ціни імпортних товарів, а будь-яке підвищення цін робить споживача ще біднішим. Посилення контролю за економічною діяльністю неодмінно призводить до зростання бюрократичного апарату, беззастережного лобізму, клановості, корупції. Національна економіка все більше стає «тіньовою» оскільки не витримує подвійного тягаря впливу як з боку конкурентів, так і з боку держави. Кредитна експансія за рахунок «дешевих» грошей перетворює інвестиційний процес на інфляційний зашморг.

Проте, на думку фахівців, Україна має всі підстави для реалізації нової економічної парадигми з огляду на наявність потужного вітчизняного науково-технічного потенціалу, орієнтованого на підтримку вітчизняного товаровиробника. На сьогодні, це і є найбільш виваженим та реальним курсом економічного. Досвід створення спільного європейського ринку товарів послуг, здатність європейських урядовців, підприємців та окремих громадян до компромісного взаємовигідного співробітництва, для України може слугувати взірцем. Гнучке поєднання державного протекціонізму з ліберальними ринковими механізмами дозволяє здійснювати економічний курс виключно з огляду на національні інтереси держави. Економічна безпека Україна повинна в перспективі забезпечуватися саме на такому, апробованому країнами ЄС механізмі. Розвитку для України. А курс на інтеграцію в ЄС насправді є стратегічним орієнтиром для держави, своєрідним тестом на політичну, економічну та соціокультурну зрілість. Формування традиції громадянського суспільства, поваги до закону поступово сформують в Україні критичну масу проєвропейськи налаштованого істеблішменту, який вже в 20-ті роки ХХІ ст. почне будувати нову Україну. Необхідно лише визначитися з носіями цього процесу, з тими, хто стане спроможним забезпечувати економічну безпеку в державі.

Після набуття Україною членства в СОТ наша держава вже визначилися з основними пріоритетами на найближчий час, які допоможуть дещо зменшити можливі негативні економічні наслідки для неї від розширення Євросоюзу:

отримання статусу країни з ринковою економікою;

прискорення процесу гармонізації українських стандартів до стандартів ЄС;

створення зони вільної торгівлі Україна-ЄС.

Нині ведеться активна робота у цьому напрямі, яка знаходить належну підтримку з боку Євросоюзу. Це свідчить насамперед про те, що вже сьогодні розширення ЄС позитивно позначилося на Україні, змусивши державу остаточно визначитися зі своїми пріоритетами, та активізувати діяльність у напрямі їх досягнення. Особливий інтерес для України у цьому зв'язку може становити створення спільної з Євросоюзом Європейської економічної зони (ЄЕЗ, European Economic Area), яка об'єднує ЄС і країни Європейської асоціації вільної торгівлі (Норвегія, Ліхтенштейн та Ісландія). «Насамперед найважливішою рисою ЄЕЗ є її унікальна здатність в оперативному режимі адаптувати поточні зміни у масиві технічних стандартів, правил та вимог, чинних на єдиному ринку ЄС, що дає змогу йти в ногу з розвитком законодавчої бази ЄС, а отже, запобігати появі технічних бар'єрів у доступі до ринку для економічних гравців країн ЄАВТ. Такий механізм не має аналогів у співробітництві ЄС з іншими третіми країнами чи економічними блоками» [4,12].

З огляду на це модель Європейської економічної зони є логічним наступним кроком у співробітництві України з ЄС в усіх сферах економіки та суспільного життя. «ЄС непрямим чином підтвердив цю тезу, підписавши з РФ під час Санкт-Петербурзького саміту у 2003 р. документ про створення «чотирьох спільних просторів» у сфері руху товарів, послуг, капіталу та людей. Цю ідею закладено і в концепції Європейської політики сусідства (ЄПС), у якій ідеться про відкриття сусіднім з ЄС державам доступу до єдиного ринку ЄС у чотирьох сферах руху товарів, капіталів, послуг та людей. Водночас слід очікувати, що, за відсутності чіткої зустрічної політики з боку сусідніх країн, усвідомлення ними власних інтересів та ставок, ЄС намагатиметься реалізувати ідеї ЄПС мінімальним для себе коштом, накладаючи непропорційно великі, порівняно з власними незначними поступками, зобов'язання на держави-партнери. Яскраве свідчення цього - План дій Україна - ЄС у його сучасному вигляді, з невизначеною кінцевою метою та односторонньою спрямованістю (практично 90% його заходів має виконати Київ)» . Однак попри будь-яку критику, саме план дій дасть Україні можливість закласти підвалини нової угоди щодо співробітництва з ЄС. Така угода своєю чергою стане стратегічно продуманим та погодженим із ЄС комплексом заходів стосовно європейської адаптації визначених галузей законодавства України, внаслідок чого нашій державі відкриється доступ до єдиного ринку Євросоюзу.

соціальний податковий єс

Література

1. Гетьманчук О. Євросоюз прочиняє двері: [Конф. в Афінах засвічила зростання зацікавленості в інтеграції нашої країни до ЄС] // Київські відомості, 2003. - 25-29 квітня.

2. Дергачов О. Позиція України щодо Європейської політики сусідства (ЄПС) та перспектив співпраці з ЄС. - К.: Фонд ім. Фрідріха Еберта, 2007.

3. Пироженко В. О. Європейська інтеграція України як проблема економічної доцільності// Контекст, 2002. - № 2(14).

4. Про дальші заходи у сфері європейської і євроатлантичної інтеграції України. Рішення Держ. Ради з питань Європ. і Євроатлант. інтеграції України від 19 трав. 2003 р. № 3 // Зб. поточ. законодавства, нормат. актів арбітр.та суд. практики. - № 23. - с.16-17.

5. Гуляєва Н.М. Мобільність викладачів і студентів: проблеми та орієнтири // Матеріали VI щорічної міжнародної конференції «Розбудова менеджмент-освіти в Україні» (17-19 лютого 2005 року м. Дніпропетровськ). - К.: Навч.-метод. центр «Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2005. - С.76-81.

6. Дергачов О. Позиція України щодо Європейської політики сусідства (ЄПС) та перспектив співпраці з ЄС. - К.: Фонд ім. Фрідріха Еберта, 2007.

Размещено на Allbest.ru