Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1) Сутність та значення державної регіональної економічної політики

2) Основні напрями державної регіональної економічної політики, цілі, принципи, завдання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Питання розвитку і взаємодії регіонів, взаємовідносин регіональних і центральних органів влади є надзвичайно актуальними для України. Адже відсутність обґрунтованої політики регіонального розвитку держави на попередньому етапі призвела не лише до зростання диспропорцій та загострення економічних і соціальних проблем, але й до суттєвої економічної й суспільно-політичної дезінтеграції держави.

Зміцнення державності України вимагає створення єдиного господарського комплексу з ефективним використанням місцевих ресурсів, переваг територіального поділу праці та запобігання ускладнень на політичному, економічному, міжетнічному підґрунті, що повинна забезпечити регіональна політика як складова загальнодержавної політики.

Визначення короткострокових і стратегічних завдань політики регіонального розвитку, прийняття ефективних рішень з питань його регулювання потребує аналізу стану та тенденцій економічного і соціального розвитку регіонів.

Події останніх років переконливо доводять, що питання соціально-економічного розвитку регіонів (територій) перейшли в розряд глобальних, не менш важливих проблем, ніж екологічні, науково-технічні або демографічні проблеми. Украй складні й досить суперечливі процеси кардинальних ринкових перетворень у країнах Східної Європи й у всіх без винятку пострадянських державах лише загострили весь спектр регіональних проблем. Підсилилися тенденції до ізоляціонізму, блискавичного розриву сформованих десятиліттями господарських зв'язків, ламанню відносин, що сформувалися історично, поділу праці, спеціалізації й кооперування.

У окремих випадках регіональні проблеми ускладнилися настільки, що виникли збройні конфлікти, що призвели до значних людських жертв, руйнування цілого ряду країн. На такому тлі стан регіональних проблем у нашій державі виглядає більш-менш нормально. Але це тільки на перший погляд.

У дійсності ж вони досить гострі та є слідством кричущих диспропорцій у розвитку продуктивних сил окремих регіонів України, істотних розходжень у рівнях соціально-економічного розвитку територій, слабкого й неефективного використання їхнього ресурсного потенціалу. Не можна забувати при цьому й про відсутність об'єктивних важелів інвестиційного, податкового й кредитно-бюджетного порядку, які б дозволяли справедливо розподіляти й перерозподіляти між регіонами наявні досить обмежені ресурси. У подібних умовах важко говорити про якісь збалансовані внутрішньо- і міжрегіональні відносини.

Управління соціально-економічними процесами в регіонах -- це серцевина політики. Без упорядкування й ґрунтовної систематизації взаємин Центра з територіями владні структури різних рівнів просто не зможуть позитивно вирішувати будь-які серйозні соціально-економічні завдання в будь-якому регіоні країни.

1. Сутність та значення державної регіональної економічної політики

Україна має досить велику територію, площею 603 628 кмІ. До складу України входять 24 області, АР Крим, два міста республіканського підпорядкування: Київ та Севастополь. Усього в державі існує близько 12 тисяч різних територіальних утворень. Різні території України мають свої особливості й відмінності як щодо економічного розвитку, так і в соціальному, історичному, мовному та ментальному аспектах. Нині в Україні склалися реальні передумови для розробки та реалізації соціально-економічної політики і на загальнодержавному, і на регіональному рівнях. Саме брак власної регіональної політики в недалекому минулому призвів до значних диспропорцій у регіональній структурі економіки держави, нагромадження економічних та соціальних проблем.

З таких проблем треба передовсім назвати недосконалість галузевої структури більшості регіональних господарських комплексів, їх низьку економічну ефективність; значні відмінності між регіонами в рівнях соціально-економічного розвитку та істотне відставання деяких регіонів від чинних нормативів розвитку соціальної та виробничої інфраструктури (особливо це стосується сільської місцевості); нераціональне використання місцевих природних і трудових ресурсів; надмірне забруднення довкілля в багатьох містах і районах; відставання в комплексному розвитку міст і сіл; незадовільну реалізацію можливостей регіонів щодо міжнародної інтеграції України, спільного підприємництва в галузі туризму та рекреації, залучення до країни іноземних інвестицій та ін.

Для розв'язання цих проблем постає необхідність створити умови для оптимальної економічної самостійності регіонів, вжити організаційні, правові та економічні заходи для забезпечення ефективного державного регулювання процесів регіонального розвитку країни та координації міжрегіональних зв'язків, тобто опрацювати засади продуманої державної регіональної політики (ДРЕП).

Розглядаючи регіональну політику держави з погляду розподілу влади між центром і регіонами, можна дати таке визначення ДРЕП. Державна регіональна економічна політика -- це сукупність організаційно-правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей.

Ці заходи спрямовуються на стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіонів, раціонального використання ресурсів, створення нормальних умов життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства.

Об'єктами ДРЕП є територіальні утворення, в межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування. Склад цих об'єктів визначається адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням України.

Суб'єктами ДРЕП є органи державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції розв'язують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів.

Як складова частина загальної соціально-економічної політики України ДРЕП включає структурну перебудову продуктивних сил регіону, поліпшення територіальних пропорцій у країні, способи здійснення роздержавлення і приватизації майна, напрямки земельної реформи, розвитку підприємництва тощо.

Регіональна політика держави передбачає поступове вирівнювання існуючих відмінностей між економічними й соціальними рівнями розвитку окремих регіонів, зважаючи на їхні історичні, демографічні, природно-ресурсні та економічні особливості, і спрямовується на підтримку внутрішньорегіональної та міжрегіональної збалансованості соціально-економічного розвитку та суттєве поліпшення екологічного стану регіонів.

Предметом ДРЕП є як розподіл влади між центром і регіонами, так і практична діяльність держави в регіонах.

Важливо розрізняти державну регіональну політику як стратегію і тактику держави щодо регіональних процесів і «внутрішню» політику самих регіонів. Політика регіонів не завжди відповідає політиці держави. Регіони можуть мати свої пріоритетні напрямки розвитку, які іноді не збігаються з державними. ДРЕП і політика регіонів не повинні бути суперечливими: в ідеалі вони повинні становити одне ціле, доповнюючи та збагачуючи одна одну.

Внутрішня політика регіонів спрямовується на використання внутрішніх ресурсів регіону для вдосконалення структури матеріального виробництва, розвитку соціальної інфраструктури, екологічної безпеки та ін.

Тактика держави розглядається як дії держави щодо вирівнювання умов діяльності та соціально-економічного стану різних регіонів, створення умов для їх ефективного функціонування.

Державне управління розвитком регіону ґрунтується на певних засадних принципах. Найважливішим з них є розподіл влади між центром і регіонами, інші принципи випливають із поточних проблем розвитку держави.

ДРЕП перехідного періоду ґрунтується на таких принципах:

? правове забезпечення дальшого посилення економічної самостійності регіонів чітким розмежуванням повноважень між центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та представницькими органами;

? дотримання пріоритетів загальнодержавного значення та органічної єдності розвитку продуктивних сил регіонів і завдань соціально-економічного розвитку країни;

? урахування вимог екологічної безпеки під час реформування структури господарських комплексів регіонів і розміщення нових підприємств.

Відповідно до різноманітності процесів, що відбуваються в регіонах, виокремлюють і певні складові частини ДРЕП: економічну, соціальну, екологічну, науково-технічну, гуманітарну, національну, управлінську, демографічну та зовнішньоекономічну. Для кожної з них держава встановлює цілі, завдання, пріоритети в регіональному аспекті, тобто визначає права, сфери, ресурси та методи роботи регіонів, здійснює певні дії щодо них та доручає їм виконання окремих завдань.

Складові частини ДРЕП:

1. Економічна політика. Сутність економічної політики полягає в забезпеченні регіонам можливостей для самостійного розвитку на умовах самофінансування та самозабезпечення. До складу економічної політики входять бюджетна та податкова політика; планування, прогнозування та програмування розвитку регіону; використання природних ресурсів і власності регіону (інвестиційна політика); розміщення продуктивних сил; політика розвитку регіональних комплексів (АПК; транспортний, будівельний); контрольно-аналітична діяльність та інформаційне забезпечення.

2. Соціальна політика. Складовими соціальної політики є: забезпечення зростання рівня добробуту населення; соціальний захист; забезпечення громадянам рівних прав і можливостей щодо вибору місця проживання та працевлаштування. Ефективність соціальної політики дуже залежить від економічних можливостей держави, тобто від частки національного доходу, що спрямовується на споживання. Головним завданням соціальної політики є забезпечення соціального захисту різних верств населення регіонів, який здійснюють органи регіонального та місцевого управління в межах своїх можливостей. Це може бути фінансова підтримка, працевлаштування, продаж товарів за зниженими цінами, безкоштовне харчування, медичне обслуговування інвалідів тощо. Найважливішою складовою соціальної політики є забезпечення громадянам прожиткового мінімуму.

3. Науково-технічна політика. Вона спрямовується на визначення пріоритетів щодо вдосконалення та розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в регіоні і базується на попередньому вивченні та аналізі науково-технічного комплексу регіону.

4. Екологічна політика. Нині набула надзвичайно важливого значення в зв'язку з неприпустимим промисловим забрудненням довкілля. Особливо гострою є ця проблема в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій, Харківській та Київській областях. Головною метою екологічної політики є оздоровлення довкілля.

5. Демографічна політика. Вона спрямовується на гальмування депопуляційних процесів і деструктурування населення. Демографічний стан країни та її регіонів є важливим фактором соціально-економічного розвитку.

6. Гуманітарна політика. Головна мета -- це духовний розвиток суспільства, його моральний і фізичний стан. До складу гуманітарної політики входить державна підтримка навчальних закладів, лікарень, поліклінік, театрів, кінотеатрів, клубів, тобто розвиток комунальної власності. Особливістю гуманітарної політики є її чітка регіональна спрямованість.

7. Національна політика. Спрямовується на забезпечення конституційних, політичних, економічних і соціальних прав громадян незалежно від національності та віросповідання. Особливо це стосується регіонів України, що пов'язані з процесами переселення татар, німців в райони їхнього історичного проживання.

8. Зовнішньоекономічна політика. Спрямована на створення СЕЗ для активізації підприємництва, формування ринкової інфраструктури, залучення іноземних інвестицій, нарощування експортного потенціалу окремих регіонів, що потребують прискореного розвитку.

2. Основні напрямки державної регіональної економічної політики, цілі, принципи, завдання

державний регіональний економічний політика

Основні напрямки ДРЕП затверджує Верховна Рада України. Президент України спрямовує діяльність державної виконавчої влади на розв'язання найважливіших проблем соціально-економічного розвитку регіонів, видає нормативно-правові акти з цих питань, очолює Раду регіонів при Президенті України.

Уряд АР Крим, місцеві органи державної виконавчої влади забезпечують збалансований економічний і соціальний розвиток відповідних територій, розробляють і організовують виконання програм, бюджетів регіонів, реалізують рішення Президента України, Кабінету Міністрів України щодо структурної перебудови економіки, роздержавлення і приватизації майна, земельної реформи, соціального захисту населення та ін.

Органи місцевого самоврядування розробляють, затверджують і виконують програми та бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Вони розпоряджаються комунальною власністю, запроваджують передбачені законодавством місцеві податки і збори, забезпечують раціональне використання природних і трудових ресурсів.

Представницькі органи затверджують місцевий бюджет і контролюють його виконання, схвалюють програми соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, здійснюють інші повноваження, установлені законом.

Уряд України визначає державні пріоритети й затверджує державні програми соціально-економічного розвитку регіонів, забезпечує їх виконання, бере участь у створенні системи економічних регуляторів, нормативної та методологічної бази просторового розміщення продуктивних сил.

Виходячи із загальнонаціональних і регіональних інтересів і можливостей, держава реалізує регіональну економічну політику, яка передбачає:

- врахування відмінностей у рівнях економічного і соціального розвитку окремих територій, а також історичних, природно-географічних, демографічних та етнічних особливостей регіонів;

- децентралізацію процесів управління соціально-економічним розвитком регіонів, підвищення відповідальності місцевих органів державної виконавчої влади за здійснення економічні реформи;

- раціональне використання природно-ресурсного потенціалу; - підтримання внутрішньорегіональної збалансованості економічного розвитку, поліпшення екологічного стану та соціально-демографічної ситуації.

ДРЕП є інструментом удосконалення територіальної організації суспільства і спрямована на зближення умов функціонування територіальних господарчих комплексів. Вона ґрунтується на таких основних принципах:

- дотримання пріоритетів загальнодержавного знання;

- органічна єдність розвитку продуктивних сил регіонів і завдань соціально-економічного розвитку країни;

- врахування вимог екологічної безпеки при реформуванні структури господарських комплексів регіонів;

- досягнення економічного ефекту за рахунок територіального поділу праці, раціональної системи природокористування, налагодження тісних міжрегіональних зв'язків у межах єдиного ринкового простору України, а також розвитку зовнішньоекономічних відносин;

- створення відповідних умов для подальшого підвищення економічної самостійності регіонів шляхом чіткого розмежування повноважень між центральними і місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Основними цілями регіональної економічної політики є:

- створення необхідних правових і економічних умов з метою забезпечення кожному регіонові рівних можливостей для комплексного соціально-економічного розвитку, екологічної безпеки, задоволення матеріальних і культурних потреб населення;

- примноження національного багатства України на основі ефективного використання природно-ресурсного та виробничо-технічного потенціалу кожного регіону країни.

В економічній сфері - ефективний розвиток і раціональне розміщення продуктивних сил, використання переваг територіального поділу праці та економічного кооперування виробництва, розвиток міжрегіональних економічних зв'язків.

У соціальній сфері - підвищення добробуту і забезпечення необхідних умов життєдіяльності населення, реалізація права всіх громадян незалежно від місця народження і проживання на вільний вибір місця докладання праці.

В екологічній сфері - досягнення природно-господарської збалансованості регіонів, охорона навколишнього природного середовища та відтворення природних ресурсів.

Відповідно до цілей регіонального розвитку визначаються загальнодержавні стратегічні і першочергові завдання ДРЕП. Стратегічний курс держави розраховано на тривалу перспективу і передбачає розв'язання великомасштабних завдань, зокрема:

- структурну перебудову економіки промислових регіонів і центрів, для яких характерна концентрація важкої індустрії;

- заохочення розвитку експортних та імпортозамінних виробництв у районах, де є для цього сприятливі умови;

- інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва шляхом його раціональної спеціалізації, реформування виробничих та соціальних відносин, структурної перебудови з одночасним формуванням ефективних внутрішньогалузевих, міжгалузевих і територіальних пропорцій у розвитку АПК, зокрема інтеграції переробних галузей з виробництвом сільськогосподарської сировини;

- істотне оздоровлення екологічного середовища промислових регіонів Донбасу, Придніпровя, Прикарпаття, а також територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС, створення в цих регіонах сприятливих умов для життєдіяльності населення;

- більш повне використання рекреаційних ресурсів Криму, районів узбережжя Чорного та Азовського морів, Карпат, сприятливих за кліматичними та природними факторами зон Волинської, Вінницької, Полтавської, Черкаської та ін областей, створення розгалуженої мережі транспортних комунікацій, об'єктів соціальної та виробничої інфраструктури;

- формування раціональної системи розселення шляхом збереження існуючих та створення нових населених пунктів, активізації функціонування сільських населених пунктів та малих міських поселень, регулювання розвитку великих міст і сприяння якісним перетворенням у них;

- збереження та відродження культурної самобутності населення регіонів, охорона памяток історії і культури, створення нових природних заповідників;

- розвиток регіональної та міжрегіональної інфраструктури (транспорту, звязку, інформатики тощо), спрямований на стимулювання й підвищення ефективності територіального поділу праці.

Першочергові завдання регіональної економічної політики конкретизують стратегічні напрями і спрямовуються на поетапне вирішення назрілих проблем.

Серед цих завдань, зокрема:

- створення нормативно-правової та методологічної бази управління розвитком регіонів;

- забезпечення раціональної системи природокористування у регіонах;

- розроблення та реалізація державних програм соціально-економічного розвитку окремих регіонів;

- сприяння формуванню регіональних ринків, створенню і функціонуванню спеціальних (вільних) економічних зон у різних регіонах;

- широкий розвиток прикордонної торгівлі та міжнародного співробітництва регіонів;

- створення необхідних умов для прискореного облаштування населення (депортованих народів), яке повертається на місця традиційного проживання.

Висновки

? законодавчо-нормативна база;

? бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна підтримка окремих регіонів з боку держави;

? реалізація державних регіональних програм, а також індикативних прогнозів і місцевих програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних утворень;

? створення та розвиток спеціальних (вільних) економічних зон у певних регіонах;

? розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва.

Державне регулювання регіонального розвитку складається з адміністративно-правового, економічного та специфічно-територіального регулювання.

Список використаної літератури

1. Державна регіональна політика. Семиноженко М.В. - К., 2005.

2. Державне регулювання економіки: Підручник / За ред Чистова С. М. - К., 2007.

3. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил. -- К.: 2005.

4. Качан Є.П. Розміщення продуктивних сил України. -- К.: 2007.

5. Регіональний менеджмент - К.: Основи, 2007.

6. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред Ковалевського В. В. -- К.: Знання, 1998. -- 546 с.

7. Сонько С.П., Кулішов В.В., Мустафін В.І. Ринок і регіоналістика: Навчальний посібник. -- К.: Ельга, Ніка-Центр, 2002. -- 380 с.

Размещено на Allbest.ru