Гуманізм як суспільне явище

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття гуманізму, як суспільного явища, вперше з'явилось в епоху Відродження. На той час людство накопичило досить вагомі надбання в культурі, мистецтві, природничих та суспільних науках. Це була епоха заперечення норм життя середньовічча з його жорстокістю людей один до одного, до природи, міждержавними війнами, переходу до нових стосунків. Таким чином в історії людства з'явилась нова ідеологія, яка почала відстоювати найкращі сторони в відносинах між людьми, яка заперечувала нерівність людей в фінансовому, майновому та інших відносинах. Ідея гуманізму полягає в закріпленні норм людяності в суспільстві, в звільненні людини від рабського, феодального способу мислення. Надалі поняття гуманізму розповсюдилось і на міжнаціональні, міжрасові та міждержавні відносини людей. Ідея гуманізму на той час не була новою. Багато тез, які відстоює гуманізм втілювались в релігійних вченнях різних народів світу. Про це, наприклад, свідчать славнозвістні заповіді Біблії (не вбий, не вкради і т.д.). Найпершим його носієм в ті часи був письменник тієї епохи - Петрарка.

З часів появи ідеї впровадження гуманних відносин між людьми, націями, державами поняття гуманізму не змінило свого значення в процесі розвитку людської цивілізації. Однак весь цей час ідеї гуманізму протистоїть антигуманізм. Про це свідчить світовий досвід всього людства з його численними конфліктами, війнами, бунтами, спустошувальними революціями. Навіть в наш час ми є свідками таких війн. Це війна в Югославії, війна в Чечні, Дагестані, Індії та інші війни. Безперечно війни не можна віднести до гуманних проявів людських відносин, навпаки вони є протитуманними. Адже на війнах гинуть люди, а в наш час розвинених військових технологій над людством нависає загроза знищення природного середовища та знищення людства взагалі. Весь хід світової історії свідчить про те, що ігнорування ідей гуманізму приведе людство до глобальної катастрофи - знищенню життя на Землі. Таким чином бажаним для всього людства є підтримка та розвиток ідеї гуманізму і боротьби з антигуманізмом. Все ж людство в наш час усвідомлює всю небезпеку війн, як крайнього уособлення антигуманізму і в особі світового співтовариства намагається боротися з цим негативним явищем. Цими проблемами займаються такі міждержавні організації як ООН, ОБСЄ та інші. Завдяки ним припинено міжетнічний конфлікт в Югославії, вирішуються проблеми взаємовідносин між народами Ізраїлю та Палестини. Міжнародна спільнота намагається зменшити наказ протистояння між Південною та Північною Кореєю, між Індією та Пакістаном. Ідея гуманізму в наш час проявляється і в актах міжнаціональної підтримки націй та держав в боротьбі з міжнародним тероризмом, у випадках стихійних лих (засухи, землетруси, техногенні катастрофи). Всі ми є свідками надання фінансової та матеріальної підтримки міжнародного співтовариства Україні для ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС, а в ці дні - Турції для ліквідації наслідків землетрусу, надання моральної та матеріальної допомоги країнам, що розвиваються в подоланні відсталості від інших країн світу.

В результаті сучасного розвитку історії ми спостерігаємо збільшення впливу ідей гуманізму в міжнародному житті та житті народів нашої країни. Значення цих ідей дуже важливе у внутрішньому житті кожної країни. Усвідомлення цього владою нашої країни дозволяє уникнути серйозних конфліктів між різними шарами населення, різними націями, превести відносини між людьми в цивілізоване русло.

Тому для того щоб ідея гуманізму приносила свої плоди і була життєздатною необхідно зробити так, щоб вона стала нормою життя кожної людини. Для цього кожен з нас повинен керуватись ідеєю гуманізму в побуті, у відносинах між друзями, з батьками, вчителями. В чому ж полягає виконання вимог гуманізму в повсякденному житті? Відповідь проста: це доброзичливість, ввічливість, людяність, повага до старших, співчуття чужому горю, взаємодопомога, добре ставлення до природи в осбі тварин та рослин. Це і буде запорукою розвитку нашого суспільства в бажаному напрямку - напрямку злагоди в суспільстві, миру в усьому світі.

Першоджерелом розвитку будь-якого суспільства і цивілізації загалом завжди був і є гуманізм, який є ідеологією людини і людяності, конструктивної звитяги й непримиренності до всього, що принижує людську гідність. На межі третього тисячоліття ця проблема актуальна як ніколи раніше не тільки в національному, а й у загальнопланетарному сенсах. Під гуманізмом (від лат. humanus - людський) розуміють прагнення до людяності, до створення гідних людського життя умов, а також турботу про щастя окремих людей і народів. Загалом існує досить багато визначень цього поняття. Так, Т.Панфілова характеризує поняття гуманізму як "історично зумовлену систему поглядів, яка визнає людину самодостатньою цінністю, розглядає її як свідомого суб'єкта своїх дій, розвиток якого за законами власної діяльності є необхідною умовою розвитку суспільства".

У словниках прийнято розрізняти гуманізм у широкому і вузькому розуміннях. У широкому сенсі гуманізм - це система поглядів, яка історично змінюється і визнає цінність людини як особистості, її права на свободу, щастя, розвиток і прояв своїх здібностей, система, яка вважає благо людини критерієм оцінки соціальних інститутів, а принципи рівності, справедливості, людяності - нормою стосунків між людьми; у вузькому сенсі - це культурний рух епохи Відродження. У широкому розумінні гуманізм - це чітке усвідомлення природної людяності людини, культивування цієї людяності в конкретних формах поваги, допомоги, любові до людини; у вузькому значенні - це ідея чи концепція людини, яка розвивається на базі визнання і прийняття феномена людяності людини, її свободи, відповідальності й розумності.

Головним началом фундаментального характеру гуманізму є особливий характер його зв'язку з особистістю. Усвідомлення людиною своєї власної людяності, її ресурсів і можливостей - це вирішальна інтелектуальна процедура, яка переводить її з рівня гуманності на рівень гуманізму. Людяність - невід'ємний елемент внутрішнього світу будь-якої психічно нормальної людини. Немає і не може бути ані абсолютно нелюдяних, ані стовідсотково людяних особистостей. Йдеться про прерогативу і боротьбу в особистості того й іншого. гуманізм міжнаціональний тероризм війна

Гуманізм - це наслідок природно властивої людині гуманності, людяності. У кожного із нас є власне "Я" і кожна людина має "за душею" щось позитивне. Це не означає, що люди приречені на гуманізм. Реалізм гуманіста в тому і полягає, що він розуміє негарантованість людяності свободи, кохання, обов'язкового зв'язку зі світлими сторонами людського існування, адже життя демонструє незліченні прояви свободи як недозволеного насильства і злої волі. Та все ж гуманність - вище життєствердне начало в людині. Як соціально-духовне явище гуманізм - це прагнення людини досягти більш зрілого самоусвідомлення, змістом якого є загальноприйняті гуманістичні принципи, та практикувати їх на благо всього суспільства. Гуманізм як система поглядів являє собою усвідомлення відповідних якостей, потреб, цінностей, принципів і норм свідомості, психології і стилю життя реальних прошарків будь-якого сучасного суспільства.

Гуманізм - це більше, ніж етична доктрина, оскільки прагне усвідомити всі сфери і форми прояву людяності людини в їх специфіці та єдності. Це означає, що завданням гуманізму є інтегрувати і культивувати на рівні світогляду і стилю життя моральні, юридичні, громадянські політичні, соціальні, національні і транснаціональні, філософські, естетичні, наукові, екологічні та інші людські цінності. Аналізуючи поняття гуманізму, його визначення, бачимо, що воно належить до плюралістичних, є неоднозначним. Його можна розглядати як на особистісному, так і на суспільному, планетарному рівнях; без нього немислимий розвиток не лише окремого індивіда, а й цивілізації та розвитку суспільних процесів, які відбуваються в світі. Саме динаміка змін зазначеного явища і цікавить нас як у історичному розрізі, так і в умовах нашого суперечливого сьогодення.

Зростання значення людської діяльності в епоху високого рівня НТР, засобів виробництва по-новому ставить проблему відносин людини і суспільства, до навколишнього середовища, техніки, переводить проблему глобальних відносин на рівень невідкладних практичних вимог. У нових, невідомих раніше сферах і масштабах перед людством постають комплексні завдання, які вимагають відповідних підходів до їх вирішення. Таким чином, з одного боку, гуманізм - такий світогляд, який досить простий і самоочевидний у своїх принципах і ідеалах, а з іншого - ним передбачаються складні, осмислені процедури і принципи відношення між гуманізмом та особистістю, яка є господарем цього світорозуміння. Дедалі більша кількість людей усвідомлює крах всієї традиційної системи цінностей, особливо на рубежі тисячоліть, а це підкреслює глибинне відчуття власної приниженості, несправедливості соціальних відносин, суспільства, в якому вони живуть. Тому сьогодні як ніколи раніше людство зосереджено вдивляється в самого себе і немов би по-новому відкриває себе - Людину.

Сучасний гуманізм вступає в суперечність з попередньою системою цінностей: руйнується обмежений, але звичний світ попередніх відносин і формується новий, який несе в собі великі можливості. Існування об'єктивних передумов дає змогу теоретичній свідомості фіксувати необмежені можливості розвитку особистості, однак для їх практичної реалізації необхідне глибоке соціальне перетворення. Та нова система відносин не гарантує ані реалізації можливостей людей, ані захисту від конфронтуючих гуманізму тенденцій.

Історія гуманізму як "ізму" - це історія ідеї, яка отримала найрізноманітніші форми вираження в різних теоретиків. Але різні світоглядні вчення по-різному реалізують свій інтерес до людини. У рамках кожного світогляду виробляються власні уявлення про те, що таке благо людини. Та чи обов'язково воно узгоджується з принципами рівності і справедливості; передбачає право людини на щастя і т.д.? І чи є привід вважати гуманістичним будь-яке вчення, що "визнає цінність людини як особистості"? Якщо традиційне тлумачення гуманізму полягає в тому, що це сукупність поглядів, які виражають гідність і цінність людини, її право на вільний розвиток, який стверджує людяність у відносинах між людьми, то новий гуманізм базується на певному розумінні майбутнього людини і людства.

Свого часу М.Гайдеггер у "Листі про гуманізм" зазначав, що повернути гуманізмові сенс можна лише за однієї умови: визначити зміст цього слова по-новому. Та тут були як позитивні, так і зовсім протилежні явища. Адже боротьба людської свободи з силою об'єктивного світу, з необхідністю закінчувалась поразкою, водночас людяність уперше була продумана і поставлена як мета ще в епоху римської республіки. "Людська людина" протиставляє себе "варварській людині", саме тут має місце "перший гуманізм".

Таким чином, гуманізм - це світогляд, у центрі якого ідея людини як вища цінність і пріоритетна стосовно себе реальність у ряді всіх інших матеріальних і духовних цінностей. Іншими словами, для гуманіста особистість - вихідна реальність, абсолютна щодо себе і відносна в ряді всіх інших. Вони стверджують рівноправність людини як матеріально-духовної істоти стосовно іншої людини, природи, суспільства і всіх інших реальностей та істот. Гуманізм виражає гідність особистості, її зовні відносну, але внутрішньо абсолютно неухильно прогресуючу самостійність, самодостатність і рівноправність перед усіма іншими реальностями. Гуманізм як феномен суспільного та культурного життя є необмеженим, тому що передбачає відкритість, динамізм і розвиток, можливість радикальних внутрішніх трансформацій перед змінами і новими перспективами людини і її світу. Досить важливим моментом є те, що гуманісти визнають і антигуманне в людині та прагнуть максимальним чином обмежити його сферу і вплив. Вони переконані в можливості успішного і надійного приборкання негативних якостей людської істоти в ході поступального розвитку світової цивілізації і особистісного самовдосконалення.

Тому в час, коли фіксується чимало антигуманних процесів, має реалізовуватися такий гуманізм, який враховував би багатоманітність соціальних і культурних особливостей і міг би звести їх до всезагальних людських цінностей. Неогуманізм повинен виправдати прагнення кожної людини не лише виживати, а й гідно жити в нових, ускладнених умовах та в сучасних умовах інтернаціоналізації соціального буття. Він стверджує не лише необхідність гуманізації внутрішнього світу гуманізму, а й природної і соціальної сфери. Бо його головне сучасне соціальне завдання - бути моральною, світоглядною силою, яка справляє вплив на суспільну свідомість, інститути суспільства, на свідомість людини і громадян, у тому числі України.

Використана література

1. Перспективы человека // Общественные науки и современность. - 1991. - № 6.

2. Панфилова Т.В. О содержании понятий "гуманизм" // Филос. науки. - 1990. - № 9.

3. Философский энциклопедический словарь. - М., 1983.

Размещено на Allbest.ru