Особливо недопустимі в договорі "розмиті" фрази та різночитання. Щодо останніх необхідно сказати, що коли в тексті договору наявні різні положення з однієї й тієї умови, то за інших рівних умов вважається, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо умови договору.

У будь-якому контракті обумовлені терміни поставки. Він може містити вимогу щодо поставок товару однаковими партіями через рівні проміжки часу або визначено циклічність поставки. Невиконання умов договору в частині термінів поставки надто негативно позначається на економічних показниках торгово-посередницького підприємства, а саме:

- виникає нерівномірне навантаження на транспорт;

- нерівномірно завантажуються роботою продавці, вантажники, робітники й інший персонал;

- деякий час склади частково пустують, а потім немає можливості розмістити у них усі поставлені понад норму товари;

- утворюються наднормативні товарні запаси;

- у разі недопоставки попит задовольняється частково, що може стати причиною переходу частини споживачів до конкурентів.

Нерівномірність поставки спричиняє прямі й непрямі збитки покупцю. Він має право вимагати від постачальника компенсації своїх прямих і непрямих втрат.

Для організації контролю (моніторингу) за ходом виконання постачальниками своїх зобов'язань з поставки товарів використовують облікові картки щодо окремих постачальників або спеціально розроблені комп'ютерні програми, які дають змогу у динаміці оцінювати ступінь виконання зобов'язань.

Отримана інформація використовується для:

- оцінки (рангу) окремих постачальників за ступенем ризику;

- обґрунтування рішень щодо доцільності продовження закупівлі товарів в окремого постачальника;

- прийняття управлінських рішень щодо звернення до арбітражного суду та накладання штрафів на постачальників, що не виконують взятих на себе зобов'язань;

- прийняття управлінських рішень стосовно додаткової закупівлі товарів в інших постачальників при нестабільному надходженні необхідних товарів у торговельне підприємство.

У процесі аналізу відповідності фактичного обсягу надходження товарів щодо укладених договорів (контрактів) на поставку товарів визначають питому вагу у фактичному обсязі надходження товарів окремих груп постачальників-виробників та посередників, внутрішніх та зовнішніх, внутрішніх системних та позасистемних, постійних та одноразових, а також окремих видів договорів закупки товарів: купівлі-продажу (із диференціюванням обсягів надходження за термінами оплати), комісій, консигнацій. Оскільки окремі групи постачальників та види договорів закупки характеризуються різними ступенями ризику невиконання, за різними рівнями відповідають інтересам торговельного підприємства, проведення структурного аналізу дає змогу зробити висновок про якість товарного забезпечення обороту підприємства.

У процесі цього етапу роботи розраховується коефіцієнт виконання договірних зобов'язань підприємством та окремими постачальниками (групами постачальників) як відношення обсягу фактичної поставки до обсягу поставки, обумовленого договором. Якщо значення цього коефіцієнта нижче за одиницю, необхідно детально вивчити причини такого становища, зокрема:

- недобросовісність постачальника;

- відмова торговельного підприємства від закупівлі деяких товарів, передбачених договорами;

- дії обставин непереборної сили та ін.

Якщо невиконання укладених договорів пояснюється лише невиконанням постачальником своїх зобов'язань, то цей показник може використовуватися для прийняття рішення щодо доцільності продовження з ним договірних відносин.

4. Функції комерційної служби торговельного підприємства в процесі формування договірних відносин

Ведучим принципом керування комерційної служби є принцип делегування повноважень і відповідальності. Керівник не має права втручатися в ту сферу діяльності, у рамках якої співробітник діє і приймає рішення самостійно. Він тільки здійснює контроль.

Комерційна служба формується за рішенням вищого керівництва.

Формування організаційної структури комерційних служб підприємства повинне включати два аспекти: визначення місця в структурі керування підприємства - встановлення співпідпорядкованості і функцій, розподіл функції між окремими групами і працівниками.

На побудову організаційної структури комерційних служб впливає ряд факторів, що групуються по наступних напрямках:

1) технічні;

2) економічні.

Технічні фактори визначають вплив техніки, технології і галузевої структури, призначення і кількість продукції, що випускається, і споживаних матеріально-технічних ресурсів. Як відомо, розширення номенклатури продукції, що випускається, відбувається під впливом науково-технічного прогресу і стану ринкової кон'юнктури. Збільшення номенклатури продукції, що випускається, приводить до росту числа споживачів. Технічними факторами також є: призначення і складність виготовленої продукції, оснащеність транспортно-складського господарства.

До економічних факторів, що впливають на організаційну структуру комерційних служб підприємства, відносяться: рівень попиту на продукцію, що випускається, обсяг виробництва, форма розрахунку за продукцію, що постачається, і закуповувані матеріально-технічні ресурси, частка дрібних відправлень не транзитних партій відвантаження, частка постачань на експорт.

Для досягнення головної мети, здійснення комерційної діяльності підприємство чи організація пропонує населенню визначений асортимент товарів і стимулює споживача здійснити покупку. Це складний багаторівневий процес, що вимагає взаємодії окремих підрозділів, які відповідають вимогам ринкового суб'єкта. Для кожного такого суб'єкта, необхідне існування форм впливу країни в керуванні всією господарською діяльністю.

В Україні нові комерційні підприємства на споживчому ринку виконують тільки збутові чи посередницькі функції.



У підприємствах Європейських країн операції комерційного обслуговування і збуту, хоча і тісно пов'язані, але функціонально представлені різними структурними одиницями. Підприємства України у своїй країні поєднують збутові і комерційні функції в єдиній системі.

Комерційні служби фірм держав з ринковою економікою являють собою єдиний комплекс з організаційною структурою керуючої і керованих підсистем, зв'язаних зі спільним вирішенням стратегічних і тактичних завдань.

Вітчизняні комерційні служби являють собою сукупність основних відділів, кожний з яких вирішує спектр властивих їм завдань.

Спеціальні комерційні служби на першій стадії:

Комерційний відділ - організує і керує оперативною діяльністю по експортній і внутрішній реалізації політики.

Відділ кон'юнктури і цін - вивчає ринки збуту, аналіз рухів цін.

Відділ по рекламі - комплексна комунікаційна політика.

На другій стадії:

Окрема ланка - замість відділів кон'юнктури і цін - відділ по рекламі.

Комерційний відділ підсилюється.

На третій стадії:

Відділ по маркетингу - здобуває статус керування і включає підвідділи:

- комплексних ринкових досліджень;

- вивчення окремих сегментів ринку;

- маркетингового планування;

- збутових територій і ринкових квот;

- контроль за рухом товарів;

- реклама і стимулювання продажу і т. д.

Комерційний відділ - підготовка, висновок і реалізація контрактів, організація техобслуговування, контроль за документообігом і т. д.

Вимоги до побудови комерційних служб.

Гнучкість, мобільність, адаптивність системи.

Відносна простота структури.

Відповідність масштабів комерційних служб ступеню їх ефективності й обсягу фірми (підприємства).

Централізація стратегічного керування спеціалізованих підрозділів на вищому рівні керівництва.

Комерційна діяльність підприємства пов'язана з купівлею-продажем товарів. При цьому як товари можуть виступати не тільки товари як такі, але й різні види робіт, послуг, продуктів інтелектуальної діяльності, предмети оренди, лізингу і т. д.

Структура комерційних служб та її особливості залежать від основного виду діяльності підприємства, тобто від того, чи здійснює підприємство оптову або роздрібну торгівлю товарами, або є виробником продукції, або надає послуги (аудиторські, маркетингові, сервісні, туристські та ін.), або виконує роботи (будівельні, науково-дослідні та ін.).

Керування комерційною діяльністю включає такі елементи:

- завдання;

- види функцій (робіт) в окремих ланках відповідно до завдань;

- побудова організаційної структури, що забезпечує здатність адаптуватися до зміни умов виробництва і комерції;

- розподіл відповідальності за комерційну діяльність;

- створення системи передачі інформації, що забезпечує ефективність прийняття рішень, контролю і координації.

Структура - конструкція організації, на основі якої відбуваються керування комерційною діяльністю, а також стійкі зв'язки між ланками організації.

Структура організації може бути визначена як сукупність способів розподілу праці між різними завданнями і координація виконання цих завдань.

В основу побудови організаційних структур комерційних служб покладені такі принципи:

- наявність чітко сформульованої мети;

- мало ланок у керуванні комерційною діяльністю;

- ефективна система зв'язку, що забезпечує передачу інформації і має зворотний зв'язок;

- принципи єдиного підпорядкування;

- чітке розмежування функцій між окремими ланками в керуванні;

- координація діяльності.

У кожнім випадку комерційні служби можуть вибрати один чи кілька способів координації діяльності.

Дуже важливим для функціонування організаційної структури керування комерційною діяльністю на підприємстві є визначення важелів, за допомогою яких здійснюється розподіл праці. Як такі важелі можна використовувати:

1) спеціалізацію робочого місця (посадової позиції);

2) формалізацію поводження;

3) утворення і спеціалізацію.

Функціями оперативно-комерційної служби являються:

- проведення переговорів фірмами;

- підготовка комерційних розрахунків по базисних і валютно-фінансових умовах контракту;

- організація поставок (перевезення, страхування зовнішньоторгових вантажів) відповідно до контракту і контроль за їх виконанням;

- забезпечення технічного і гарантійного обслуговування експортної та імпортної продукції;

- перегляд рекламацій по експорту й імпорту;

- ведення комерційної переписки з фірмами та ін.

У цілому характеристика основних напрямків діяльності комерційної служби складається з:

Вивчення ринку, на якому діє підприємство.

Дослідження комерційної діяльності основних конкурентів.

Розвиток і підвищення ефективності комерційної діяльності фірми.

Планування аналізу комерційної діяльності фірми.

Здійснення рекламних заходів.

Частка в ціноутворенні.

У прогнозуванні й у розрахунку доходів і витрат фірми.

Ініціатива про налагодження прямих договірних зв'язків може виходити від будь-якої сторони. При цьому рішення про налагодження зв'язків і укладення договору приймається, як правило, в три етапи.

На першому етапі збирають і всебічно аналізують інформацію про передбачуваного партнера.

При цьому з'ясовується: чи існує він реально, який обсяг має його статутна діяльність, яке його фінансове становище, основні риси, його ділового реноме, здійснюється перевірка повноважень представника партнера, на якого покладено обов'язки вести переговори.

Особливі труднощі на першому етапі виникають під час збирання інформації про передбачуваного партнера. З цією метою слід звернутися до органів державної реєстрації підприємств, податкових адміністрацій, до конкурентів, спеціальних іноземних фірм, які дають інформацію про суб'єктів.

На другому етапі розробляють (аналізують) проекти текстів договорів. Під час розробки (аналізу) проектів текстів договорів особлива увага повинна бути звернена:

- на законність кожного положення договору;

- урахування традицій ринку;

- уникнення повторення колишніх помилок;

- уникнення спроб вирішення власних проблем за рахунок партнерів;

- поєднання санкцій щодо партнерів із заходами стимулювання.

Здійснення ділового листування з метою врегулювання розбіжностей і підписання текстів договорів проводиться на третьому етапі. Укладення договору відбувається за певними стадіями - пропозицією укласти договір (оферти) і прийняття цієї пропозиції (акцепту). Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, називається оферентом, а сторона, яка прийняла пропозицію - акцептантом. Пропозиція має містити вказівки на суттєві умови майбутнього договору і бути звернена до певної особи. Оферта може бути зроблена усно чи письмово із зазначенням терміну для відповіді чи без зазначення терміну.

Коли пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням терміну для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, котра зробила пропозицію, отримала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього терміну.

При усній пропозиції укласти договір без зазначення терміну він уважається укладеним, якщо друга сторона негайно заявила про свою згоду. Коли ж така пропозиція зроблена в письмовій формі, договір уважається укладеним, якщо відповідь про прийняття пропозиції отримана протягом нормально необхідного для цього часу, наприклад періоду проходження листа "туди і назад".

При укладенні договорів між сторонами можуть виникнути розбіжності за окремими умовами договору. Існує спеціальний порядок розгляду заперечень по тексту договору, установлений ст. 10 Арбітражного процесуального кодексу України (АПК) "Доарбітражне врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні господарських договорів".

Розбіжності, які виникають між юридичними особами при укладанні господарських договорів, розглядаються керівниками або заступниками керівників цієї юридичної особи або вповноваженими ними особами.

Юридична особа, яка отримала проект договору, за наявності заперечень по умовах договору складає протокол розбіжностей за такою формою:

Протокол розбіжностей складається в 3 примірниках, підписується керівником і скріплюється печаткою. На кожному примірнику договору робиться помітка перед підписом керівника - "з протоколом розбіжностей". За відсутності такої помітки заперечення, викладені в протоколі розбіжностей, не мають юридичної сили і вважається, що договір підписаний, і вступає в силу з моменту підписання.

У 20-денний термін, який починається з моменту реєстрації вхідного номера отриманої кореспонденції, юридична особа, яка отримала проект договору, надсилає другій стороні другий примірник оформленого договору і два примірники протоколу розбіжностей. Один примірник протоколу й один примірник договору підприємство залишає в себе.

Юридична особа, яка отримала протокол розбіжностей, зобов'язана протягом 20 днів розглянути його. Якщо заперечення, викладені в протоколі розбіжностей, приймаються юридичною особою, то два примірники протоколу розбіжностей підписуються керівником і засвідчуються печаткою. Один примірник протоколу розбіжностей відправляється рекомендованою поштою юридичній особі, яка склала протокол розбіжностей. У разі незгоди із запереченнями, викладеними в протоколі розбіжностей, юридична особа протягом все тих же 20 днів зобов'язана вжити заходів з контрагентом. Для цього юридичній особі - контрагентові направляється рекомендованою поштою лист такого змісту.

5. Шляхи покращення договірних відносин суб'єктів комерційної діяльності в ринкових умовах

Договори заклечаються шляхом складання документа, який підписується сторонами, або шляхом прийняття постачальником замовлення покупця до виконання. Договірні відносини можуть бути встановлені також шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, радіограмами.

При укладенні договорів застосовуються уніфіковані форми замовлень, протоколи розбіжностей.

Договір укладаються на рік, на 5 років або на інший період. В договорі повинні обов'язково зазначатися розгорнутий асортимент, кількість і якість товарів, терміни поставки і ціна.

Шляхи вдосконалення договірних взаємовідносин:

- робота між виробником і споживачем на пряму без посередників;

- поставка матеріальних цінностей виробником споживачеві по чітко відрегульованій схемі в чітко визначені терміни (згідно графіків поставки);

- паритетні умови (рівні права) виробника і споживача;

- особистий контакт споживача і виробника;

- участь споживача в виробничому процесі.

Підприємцю (особливо початківцю) при реалізації конкретного проекту бізнесового спрямування необхідно чітко уявляти (добре знати) всю цілісну систему (схему) узгоджених дій щодо реального його втілення в життя, у практику господарювання.

Схема (система) підприємницьких дій щодо реалізації проекту відображає деталізований і конкретизований у часі план заходів і певних відносин зі своїм трудовим колективом, усіма партнерами (постачальниками, споживачами, посередниками), які мають бути спрямовані на досягнення очікуваного успіху.

Розробка такої схеми дає можливість підприємцю визначити порядок практичних дій, скоротити час підготовчого періоду, не залишити поза увагою будь-яких заходів, що без них реалізація проекту ускладнюватиметься. Цю схему можна також використати як основу для встановлення необхідних партнерських зв'язків.

Партнерські зв'язки - це такі договірні відносини, які встановлюються між підприємцями і дозволяють кожному з них досягти очікуваного результату (успіху) за рахунок обміну наслідками своєї діяльності.

Проте кожний підприємець заінтересований не просто у встановлені будь-яких партнерських зв'язків, а в налагодженні найбільш ефективних форм таких взаємин. Визначити найефективнішу форму взаємовідносин з партнером можна порівняльним аналізом усіх можливих форм партнерських зв'язків.

Схема підприємницьких дій дає можливість добре все зважити і вибрати найефективнішу форму взаємовідносин з кожним окремим партнером. Це зумовлюється тим, що у самій схемі закладено і реалізовано ідею виокремлення з цілісного проекту відповідної кількості складових, кожна з яких потім стає об'єктом уваги підприємця.

Підприємець, котрий має максимально можливий рівень економічної свободи, у процесі розробки підприємницької схеми визначає економіко-правову форму досягнення поставленої мети. Під цим звичайно розуміють конкретний вид угоди, яка може бути прийнята партнером і сприяти досягненню підприємницької мети.

Угода - комерційний (тобто з метою отримання прибутку) обмін результатами праці між партнерами або об'єднання зусиль партнерів з ініціативи конкретного підприємця для такої самої мети. У ній втілено дію, спрямовану на встановлення, зміну або припинення правовідносин юридичних чи фізичних осіб у сфері підприємницької діяльності.

У практиці господарювання користуються двома видами угод:

- односторонніми угодами (наприклад, заповіт, дарування, довіреність тощо);

- взаємними (двох і багатосторонніми) угодами, що передбачають участь у них двох чи кількох юридичних або фізичних осіб. Найбільш поширеними у різних сферах діяльності людей є двосторонні угоди.

Угоду треба відрізняти від простої безоплатної передачі продукції, майна тощо. Якщо існує домовленість з партнером про те, що ви будете виробляти напівфабрикати, а він з них - готову для споживання продукцію, то це треба оцінювати як економічну угоду. Якщо ж комусь передаємо певну кількість продукції або майна безкоштовно (тобто взамін нічого не отримуєте), то таку операцію треба кваліфікувати як просту передачу.

Угоди можуть бути вигідні, частково вигідні і невигідні. Від чого залежить комерційний результат виконання угоди? Ясна річ, від того, які конкретні умови передбачені в такій угоді, якої економіко-правової форми набирає сама підприємницька мета і засоби її досягнення. У зв'язку з цим треба відрізняти форми партнерських зв'язків від форм угод як засобу зовнішнього оформлення таких зв'язків. Форму партнерських зв'язків завжди пропонує один з партнерів (ініціаторів) іншому, тобто кожний підприємець у своїй діяльності має запропонувати певну форму співробітництва або дати відповідь партнеру на його пропозицію. Проте для того, щоб запропонувати конкретну форму співробітництва або відповісти на пропозицію партнера щодо цього, необхідно достатньо повно уявляти собі всю можливу різноманітність партнерських зв'язків, яка реально існує у сфері бізнесу.

Усю різноманітність партнерських зв'язків у підприємництві можна згрупувати за чотирма основними напрямками (сферами) підприємницького співробітництва. В межах саме цих напрямків і має здійснюватись підприємницьке партнерство.

Насамперед підприємці можуть співробітничати у сфері виробництва. Другим напрямком співробітництва можна вважати сферу товарообміну. Торгівля - це третій напрямок у розвитку співробітництва партнерів. До четвертого напрямку належить співробітництво у сфері фінансів.

Співробітництво на основі укладеної угоди реально здійснюється, коли на кожну зі сторін покладеш певні (визначені угодою) права і обов'язки. Правові наслідки укладеної угоди (права і обов'язки сторін) починають виявлятись одразу після підписання договору про укладення угоди. Саме через це кожна зі сторін добровільно бере на себе цілком певні зобов'язання (просунути на ринок товар, заплатити за поставку інших товарів), невиконання яких або неналежне виконання зумовлює необхідність застосування до винуватця штрафних санкцій на користь іншої сторони.

Зміст і форма угоди (договору) залежать від конкретного напрямку співробітництва підприємців. Наприклад, договір про обмін товарів відрізнятиметься від договору про співпрацю у виробничій сфері тощо. В цілому щодо цього діє така логіка: спочатку підприємець-ініціатор визначає сферу (напрямок) співробітництва, потім обґрунтовує його конкретну форму, а після цього пропонує укласти угоду у формі договору.

Висновок

Вивчаючи та розкриваючи договірні взаємовідносини та партнерські зв`язки у підприємницькій діяльності в сфері торгівлі, очевидно, що права та обов'язки сторін, виражені в умовах правового договору, повинні відповідати принципам цивільно-правового господарсько-правового регулювання, і насамперед принципам рівності, автономії волі і майнової відповідальності, самостійності учасникам договірних відносин. Тільки в цьому випадку можливо вести мову про цивільні права й обов'язки чи про цивільно-правове зобов'язання.

Характерною рисою договору є те, що кожна зі сторін за договором має право вимагати від іншої сторони виконання його умов та зобов`язань, але одночасно несе перед нею і визначені договором обов'язки.

Істотною умовою кожного договору є ціна, тому надзвичайно важливе значення будуть мати положення, що регулюють умову договору про ціну. Оскільки за умов нестабільності та зростання цін можливо, одна зі сторін договору може зазнати збитків від взятого на себе зобов`язання. Тому обов`язково потрібно зазначати в договорі, що при зміні цін на матеріали та комплектуючі, енергоносії та інше ціна договору може змінювати. Але одночасно така зміна має бути оформлена у письмовій формі.

Сторони договору можуть встановлювати для регулювання своїх взаємин правила, що відрізняються від тих, котрі передбачені нормами права і не є обов'язковими, а, отже, визначити свої права й обов'язки. Це дає можливість партнерам в підприємницькій діяльності самостійно визначати умови та обов`язки по договору.

Слід відзначити - укладений договір або угода не повинні суперечити чинному законодавству України. Оскільки такий договір буде недійсним, а відповідно сторони такого договору будуть зобов'язані повернутись до попереднього становища.

Список використаних джерел

1. Апопій В.В., Міщук І.П. Організація торгівлі. Підручник 3-тє вид. / за редакцією Апопія В.В. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 632 с.

2. Бойчук І.М., М.С. Харів, М.І. Хопчан, Ю.В. Піга., Економіка підприємства. - К.: «Каравела» 2001. - 292 с.

3. Буряк П.Ю., Римар М.В. Фінансово-економічний аналіз: Підручник. - К.: ВД «Професіонал», 2004. - 528 с.

4. «Економічний аналіз»: Навч. посібник. - 3-тє вид. / М.А. Болюх, В.З. Бурчевський, М.І. Горбатюк, за ред. акад.. НАНУ, проф. М. Г. Чумаченко. - К.:КНЕУ, 2007. - 560 с.

5. Іванова В.В. Планування діяльності підприємства: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 472 с.

6. Кіндрацька Г.І., Білик М.С., Загородній А.Г. Економічний аналіз: теорія і практика: Підручник. - Львів: «Магнолія 2006», 2007. - 440 с.

7. Мельничук В.Г., Ковальчук Г.О. Економіка: Підручник, 3-тє видання перероблено і доповнено. - К.: «Навчальна книга», 2005. - 352 с.

8. Мних Є.В. Економічний аналіз: Підручник. - К.: «Центр навчальної літератури», 2003. - 412 с.

9. Москалюк В.Є. Планування діяльності підприємства. Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2005. - 284 с.

10. Мошенський С.З., Олійник О.В. Економічний аналіз: Підр./ за ред. д. е. н., проф. Ф.Ф. Бутинця. - 2-ге вид. - Житомир: ПП «Рута», 2007. - 704 с.

11. Орлов О.О. Планування діяльності промислового підприємства: Підручник. - К.: Скарби, 2002. - 336 с.

12. Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Планування діяльності підприємства. Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 256 с.

13. Цигилик І.І., Кропельницька С.О. Економічний аналіз господарської діяльності підприємства: Навч. посібник. - К.: центр навчальної літератури, 2004. - 123 с.

14. Прокопенко І.Ф., Ганін В.І., Петряєва З.Ф. Курс економічного аналізу: Підручник / за редакцією І.Ф. Прокопенка. - Харків: Легас, 2004. - 384 с.

15. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз: Навчальний посібник. - Львів: «Новий Світ-2000», 2004. - 344 с.

16. Цал-Цалко Ю.С. Витрати підприємства: Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2002. - 656 с.

17. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. 3-тє вид., без змін - К.: КНЕУ,2006. - 528 с.

18. Череп А.В. Економічний аналіз: Навч. посібник. - К.: видавн. Кондор, 2005. - 160 с. економічний обіг комерційний

19. Швайка Л.А. Планування діяльності підприємства: Навчальний посібник. - Львів: «Новий Світ - 2000», 2004. - 268 с.

20. Ареф'єва О.В., Харчук Т.В. Економічні засади формування потенціалу підприємства// Актуальні проблеми економіки. - 2008. - №7. - 71-77 с.

21. Гарачук Ю.О. Підвищення ефективності діяльності підприємства за рахунок управління конкурентоспроможністю // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - №5. - 135-141 с.

22. Жуковський М.О. Трудові ресурси як складова конкурентоспроможності підприємства // актуальні проблеми економіки. - 2007. - №2. - 54-60 с.

23. Косарєв О.Й., Захаров О.І. Людський капітал як ключовий чинник забезпечення економічної безпеки підприємства // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - №9. - 104-114 с.

Размещено на Allbest.ru

...